Теперішній наративний час як засіб інтимізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теперішній наративний час як засіб інтимізації

Палійчук А.Л.

У статті проаналізовано вплив просторово-часової фокалізації на втілення комунікативної стратегії інтимізації в англомовному художньому дискурсі. Теперішній наративний час визначено ключовим засобом інтимізації, що застосовується у тактиках створення ефекту синхронності комунікації та присутності / залучення читача і сприяє виникненню ілюзії безпосереднього спілкування із автором.

Ключові слова: автор, інтимізація, комунікативна стратегія, просторово-часова фокалізація, теперішній наративний час, читач.

В статье проанализировано влияние пространственно-временной фокализации на воплощение коммуникативной стратегии интимизации в англоязычном художественном дискурсе. Настоящее нарративное время определяется как ключевое средство интимизации, что употребляется в тактиках создания эффекта синхронности коммуникации и присутствия / вовлечения читателя и способствует возникновению иллюзии непосредственного общения с автором.

Ключевые слова: автор, интимизация, коммуникативная стратегия, пространственно-временная фокализация, настоящее нарративное время, читатель. комунікативна стратегія інтимізація художній

The article analyzes the influence of the spatio-temporal focalization on the intimization communicative strategy realization in the English literary discourse. The present narrative tense is considered the main means of intimization used to create the illusion of immediate communication through the tactics of simultaneous intercourse effect and reader`s involvement.

Key words: author, communicative strategy, intimization, spatio-temporal focalization, present narrative tense, reader.

Комунікативна стратегія інтимізації - це загальний план, або “вектор”, мовленнєвої поведінки конкретного автора, що реалізується у виборі системи продуманих адресантом поетапних мовленнєвих дій, що призводять до скорочення наративної дистанції між автором та читачем; це лінія мовленнєвої поведінки, обрана на основі усвідомлення комунікативної ситуації в цілому і спрямована на досягнення ефекту прямого, безпосереднього, дружнього і умовно синхронного спілкування із читачем. Кожна комунікативна стратегія характеризується набором та індивідуальним поєднанням мовленнєвих тактик, що реалізуються в дискурсі й по-різному впливають на адресата. Завдання нашої статті - визначити інтимізуючі властивості теперішнього наративного часу (далі ТНЧ); виділити комунікативні тактики інтимізації, що через використання ТНЧ сприяють просторово-часовому зближенню комунікантів.

Фокалізація як виражена у наративі точка зору та спосіб її передачі є ключовим механізмом інтимізації. Фокалізатор - безпосередній виразник авторського Я, котрий встановлює психологічні, просторові та часові фокуси в художньому тексті, в межах яких розгортаються тактики стратегії інтимізації, зближення. Слідом за М. Баль, Т. ван Дейком, Р. Уорреном вважаємо фокалізацію універсальним механізмом, що визначає всі форми наративної присутності й, відтак, є універсальним механізмом встановлення близькості між автором та читачем художнього тексту [1].

Такий підхід дозволяє уникнути антиномії інтимізації як явища, що має ознаки усного мовлення (Г.О. Винокур, О.М. Пєшковський - просторово-часове зближення) та писемного, внутрішнього мовлення (Л.А. Булаховський - психологічне зближення).

Психологічна фокалізація визначає всі форми наративної присутності і є універсальним механізмом встановлення близькості між автором та читачем. Просторово-часова фокалізація встановлює дейктичні параметри локалізації адресанта, персонажів, подій і навіть адресата. Опозиція близько - далеко, позиція фокалізатора стосовно художнього тексту відіграє визначальну роль як у процесі інтерпретації тексту, так і створенні ситуації інтимізації.

Засоби інтимізації актуалізуються на різних рівнях мовної ієрархії. Психологічну близькість між автором та читачем відтворюють засоби суб'єктивної модальності та оцінки, авторські коментарі та семантичний еліпсис. Синхронність комунікації імітують дейктичні маркери, теперішній наративний час та засоби графічної образності. На перетині просторово-часової та психологічної близькості знаходяться такі засоби інтимізації як звертання та імперативи до читача, риторичні питання та еліптичні речення.

Функціонування часових форм у художньому тексті якісно відрізняється від їх використання в інших функціональних стилях. Їх особливості проявляються тут в ускладненні граматичної семантики, в реалізації багатозначності, у збільшенні їх функціонального та комунікативного навантаження, в ускладненні зв'язків цих форм із екстралінгвістичною дійсністю [2].

Імпліцитним засобом інтимізації наративу, що актуалізує своє прагматичне значення на текстовому рівні, є теперішній наративний час. Його основне категорійне значення локалізації дії найкраще проявляється саме на рівні всього тексту або його актуалізованої ділянки із декількох речень. Мовна одиниця, що передає значення ТНЧ, залежить від елементів контексту, й лише під впливом контекстного оточення (в тому числі й дистантного) вона здатна реалізувати своє функціональне значення, тобто найяскравіше виявляється у системі тексту [3, с. 120-121]. Інтимізуючий ефект умовної синхронності художньої комунікації, наближення зображуваних подій до адресата, можливий лише за умов актуалізованого використання ТНЧ на тлі традиційних для художнього тексту форм минулого часу.

У художньому тексті наратор рідко дотримується однієї часової форми, різні сегменти наративу, залежно від інтенцій автора, зображуються в минулому, теперішньому чи майбутньому часі. Найчастіше наратив ведеться у формі минулого часу, що є найбільш прийнятним способом розповіді про минулі події.

На думку І.Р. Гальперіна, минулий час - значно ближчий і зрозуміліший, ніж майбутній. Це пояснюється здатністю нашої свідомості сприймати минулі події, факти, стани як уже відомі, такі, що не викликають сумніву; минулий час, на відміну від майбутнього, не викликає у нас схвильованості, невпевненості [4, с. 92].

Використання в художньому наративі теперішнього або майбутнього часу є впливовим, переконливим і часто вживаним стилістичним прийомом. На тлі розповіді в минулому часі будь-яке часове відхилення в авторському художньому мовленні сприймається як актуалізоване. Такий прийом дає можливість автору створити живу картину, багатопланову в часовому сенсі: подія сприймається як така, що відбувається в момент мовлення або як постійно повторювана. У художньому тексті форми минулого часу чергуються із теперішнім історичним (ТНЧ у нашій термінології). ТНЧ, на думку О.М. Мороховського, змінює ритм художньої прози [2, с. 89].

О. Єсперсен пропонує таке визначення теперішнього наративного часу: “мовець виходить за межі історії, візуалізуючи і репрезентуючи все, що відбулося в минулому як таке, що відбувається зараз, на його очах” [5, с. 250].

К. Хамбургер зазначає, що теперішній наративний час - це спосіб зробити минулі події сучасними, наратор “дозволяє собі бачити події”, які є для нього минулими, ніби вони відбуваються знову [6, с. 102].

К.П. Каспаріс наголошує, що ТНЧ є результатом недостатньої наративної дистанції (майже синонім інтимізації в англомовній наративістиці) через брак аналітичної перспективи або когнітивного розуміння наратором свого досвіду. Отже, такі наратори є суб'єктивно заангажованими [7, с. 49]. Його думку підтримує С. Фляйшман, яка називає ТНЧ “технікою досягнення драматичного ефекту в наративі, що викликає в адресатів відчуття, ніби дія відбувається зараз, у них на очах, що вони є свідками усього описаного разом із наратором-автором. Наратори, що застосовують ТНЧ, настільки залучені до оповіді, що виникає ефект одночасності розповіді із їх щирими, суб'єктивними переживаннями” [8, с. 253], чим вони максимально сприяють виникненню ситуації інтимізації.

С. Фляйшман виділяє два типи теперішнього наративного часу. Перший тип - це час, що використовується при усній розповіді і характеризується частими змінами теперішнього й минулого часів. Оскільки дослідження інтимізації ведеться на матеріалі письмового англомовного дискурсу, то надалі під терміном ТНЧ ми розуміємо другий із запропонованих С. Фляйшман типів, провідною ознакою якого є його прогнозоване, свідоме використання [8, с. 293]. Отже, ТНЧ - це час, що свідомо вживається наратором у спланованому письмовому дискурсі й системно використовується у ділянках як для опису, так і для нарації.

Сучасні дослідження проблеми теперішнього наративного часу через призму дискурсивного аналізу виявили ряд додаткових функцій такої часової форми, як сегментування наративу, виділення подій першого і другого планів, передача внутрішньої оцінки, інтимізація наративу [9].

Підсумовуючи, ми вважаємо ТНЧ стилістичним, когнітивним і комунікативним прийомом впливу на читача, що викликає у нього враження присутності в “серці подій” наративного світу, безпосередньої близькості та щирості з наратором, що є важливими умовами інтимізації. Відмовляючись від дистанційованого, безпристрасного історичного опису, наратор, що відтворює художню реальність як її безпосередній свідок, звертає увагу читачів на події, інтерпретовані в теперішньому часі, проміналізуючи їх у сюжеті твору.

Техніка ТНЧ умовно переносить подію до читача або читача до події. В обох випадках він є не просто спостерігачем, а свідком, у результаті чого зображувана подія стає набагато яскравішою, значущою, несподіваною у свідомості читача.

Перша з виділених нами тактик - тактика створення ефекту синхронності комунікації. Використовуючи засоби ТНЧ, автор переносить наратовані події до читача, минуле потрапляє до його сьогодення, і події зображуються як такі, що реально відбуваються одночасно з процесом читання, наприклад:

St Laurent de Maroni exists for the group of prison camps of which it is the centre. Such trade as it has depends on them; its shops, kept by Chinese, are there to satisfy the wants of the warders, the doctors, and the numerous officials who are connected with the penal settlements. The streets are silent and deserted (Maugham, p. 814).

Якщо ж до сцени оповіді переносяться наратор і читач, проникаючи в теперішній час діегезису (вигаданий світ художнього твору), то виникає ефект “візуалізації”, що сприяє підвищенню загальної емоційності, викликає ефект присутності, солідарності читача із наратором і спрацьовує тактика присутності / залучення читача:

It gives you just that thrill, with a little catch at the heart, that you have when at night in the forest the silence trembles on a sudden with the low, insistent beating of a drum. You are all expectant of I know not what (Maugham, p. 63).

Слід зазначити, що Simple Present Tense в англійській мові дуже рідко використовується на позначення власне теперішнього часу. Він передає значення дії, що періодично повторюється або є загальновідомим фактом. Проаналізувавши часову систему англійської мови та досліджувані нами зразки інтимізації, ми дійшли висновку, що теперішній наративний час слід сприймати не як Simple Present, а як довершений, ідеальний та універсальний варіант теперішнього часу.

Використання теперішнього наративного часу для статичного опису зазвичай служить прийомом драматизації наративу, сприяє переходу з другого плану подій на перший, актуалізації їх універсальності або значущості. Такий опис суб'єктивний, адже поєднує опис сцени із думками і почуттями учасника у формі внутрішнього монологу:

The blue light drug store is down town, between the Bowery and First Avenue, where the distance between the two streets is the shortest. The Blue Light does not consider that pharmacy is a thing of bric-a-brac, scent and ice-cream soda. If you ask it for a pain-killer it will not give you a bonbon. There, as it should be, the druggist is a counselor, a confessor, an adviser, an able and willing missionary and mentor whose learning is respected, whose occult wisdom is venerated, and whose medicine is often poured, untasted, into gutter. (O. Henry, pp. 41-42).

Цей приклад застосування комунікативної тактики присутності / залучення викликає у читача відчуття реальності вигаданого або, принаймні, підкреслює подібність. Наратор дає точні, детальні описи - is down town, between the Bowery and First Avenue, where the distance between the two streets is the shortest, викликаючи в читача ілюзію існування цієї аптеки в справжньому місці реального міста сьогодні. У читача виникає враження солідарності з автором через спільні знання про світ, про такі аптеки і ймовірність, реалістичність, а то й очевидність усього зображеного.

Інтимізацію підсилює авторська оцінка, яка здійснюється за допомогою стилістичного прийому перифраз в описі аптекаря - druggist is a counselor, a confessor, an adviser, an able and willing missionary and mentor - наратор говорить стереотипними фразами, що знаходять підтримку в читача, який буквально і сам про таке знає.

Досить часто уривки зі статичними описами починаються запитанням або імперативом до адресата з вимогою стати свідком усього описаного. Іноді, з допомогою тактики присутності / залучення читача наратор просить спостерігати разом з ним за подіями, які він описує. Власне, такі звертання і є причиною вибору теперішнього часу. Наратор керується бажанням перенести читачів до описаної сцени, зробити їх свідками. Такий опис є суб'єктивним, адже зображує події одночасно з думками і почуттями спостерігачів (із включенням читача) у формі внутрішнього монологу:

Piggy was to call at her for seven. While she swiftly makes ready, let us discreetly face the other way and gossip (O. Henry, p. 63).

Автор застосовує ту саму техніку - одночасність зображуваних подій makes - let us discreetly face для себе і читача, ефект спортивного (через репортажний характер) коментарю. Додатковим інтимізатором є імператив let us face й інклюзивний займенник us (автор і читач), і емоційно забарвлене дієслово gossip задля демонстрації неформальності, близькості стосунків із адресатом.

While the megaphone barks at a famous hostelry, let me whisper you through the low-turned cardiaphone to sit tight; for now things are about to happen, and the great city will close over them again as over a scrap of ticket tape floating down from the den of a Broad Street bear (O. Henry, p. 68).

Засоби інтимізації - теперішній наративний час barks разом із сполучником часу while, прислівником now залучають читача до оповіді, а майбутній час антиципації now things are about to happen і will close ставлять його в центрі відліку наративного часу, максимально наближуючи світ оповідання до реальності. Інтимізуючою функцією майбутнього наративного часу, як і ТНЧ, також є перенесення читача до спільного з автором хронотопу.

У наступному випадку автор і читачі спостерігають за наративом із однієї точки фокусу - і в просторі, і в часі, вони існують у спільному хронотопі:

There is a portrait of him, in oils, in a rich gold frame; but there are also two prints of Queen Victoria. On the walls, besides, are old line engravings of the eighteenth century, one of which, and heaven knows how it got there, is after a theatrical picture by De Wilde (Maugham, p. 65).

Отже, комунікативна стратегія інтимізації втілюється рядом тактик, серед яких комунікативні тактики створення ефекту синхронності комунікації та присутності / залучення читача, що сприяють просторово-часовому зближенню комунікантів. Комунікативна тактика створення ефекту синхронності комунікації характеризуються ізольованим використанням ТНЧ, що є постійним імпліцитним засобом інтимізації наративу. При застосування автором комунікативної тактики присутності / залучення адресата зображувані події відбуваються за безпосередньої присутності, заангажованості в них імпліцитного читача, він розділяє елементи творчої праці із імпліцитним автором, перебуває під його безпосереднім впливом, виступає активним учасником вигаданої реальності і тому ТНЧ поєднується із особовими дейктиками та, подекуди, засобами суб'єктивної модальності.

До того ж, емпіричні дані нашого дослідження вказують, що автор, намагаючись ефективно реалізувати інтимізацію в наративі, зазвичай використовує цілий набір різнорівневих засобів інтимізації, що взаємно підсилюють один одного. Імпліцитний засіб інтимізації наративу - ТНЧ - часто виступає тлом для таких експліцитних засобів, як риторичне питання, авторський коментар. ТНЧ також часто використовується у поєднанні із суб'єктивною авторською оцінкою, що дозволяє класифікувати його як своєрідний засіб пріоритезації.

Список використаних джерел

1. Bal M. Narratology. Introduction to the Theory of Narrative. 2nd Edition / Bal M. - University of Toronto Press, 1999. - 254 p.

2. Стилистика английского языка / А. Н. Мороховский, О. П. Воробьева, Н. И. Лихошерст, З. В. Тимошенко - К. : Вища шк., 1991. - 272 с.

3. Бондарко А. В. Функциональная грамматика / Бондарко А. В. - Л. : Наука, 1984. - 162 с.

4. Гальперин И. Р. Текст как объект лингвистического исследования / Гальперин И. Р. - М. : КомКнига. - 2007. - 144 с.

5. Jespersen O. The philosophy of grammar / Jespersen O. - Chicago and London : The University of Chicago Press, 1992. - 371 p.

6. Hamburger K. The Logic of Literature. 2nd rev. ed. Trans. Marilynn J. Rose / K. Hamburger. - Bloomington : Indiana UP, 1973 - 384 p.

7. Frey J. R. The Historical Present in Narrative Literature, Particularly in Modern German Fiction / J. Frey // Journal of English and Germanic Philology. - № 45. - 1946. - P. 43-67.

8. Fleischman S. “Discourse Functions of Tense-aspect Oppositions in Narrative: Toward a Theory Grounding / S. Fleischman // Linguistics. - № 23. - 1985. - P. 851-882.

9. Brinton L. The Development of English Aspectual Systems: Aspectualizers and Post-verbal Particles / L. Brinton // Cambridge Studies in Linguistics 49. - Cambridge : Cambridge UP, 1988. - 320 p.

10. Maugaham S. Sixty-Five Short Stories / Maugham S. - London : William Heinemann Limited and Octopus Books Limited, 1976. - 937 p.

11. Henry O. 100 Selected Stories (chosen by Sapper) / O. Henry. - Wordsworth Editions Limited, 1995. - 735 p.

Размещено на Allbest.ru