Передумови й орієнтири інноваційно-дериваційних досліджень жарґонових систем української мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

Передумови й орієнтири інноваційно-дериваційних досліджень жарґонових систем української мови

Старченко Я.С.

У статті з'ясовано і окреслено передумови, вихідні орієнтири і перспективи дослідження одного з типів жарґонової номінації -- словотвірного у контексті сьогочасних інноваційних процесів у жарґонах української мови. Визначено системні процеси, взаємозв'язки і взаємовпливи у жарґоновому номінуванні на рівні різних типів номінації. Проаналізовано лексикографічні праці дослідників жарґону української мови. Також в статті окреслено особливості джерельної бази і застосовуваних методів, названо перспективні напрямки дослідження й особливості самих досліджень.

Ключові слова: дериват, жарґон, жарґонологія, жарґономен, інновації, лексикографія, словотвірна номінація, соціолект.

Старченко Я.С. Предпосылки и ориентиры инновационно-деривационных исследований жаргонных систем украинского языка. В статье выявлены и описаны предпосылки, ориентиры и перспективы исследования одного из типов жаргонной номинации -- словообразовательного в контексте современных инновационных процессов в жаргонах украинского языка. Выделены системные процессы, взаимосвязь и взаимовлияние в жаргонной номинации на уровне разных типов номинации. Проанализованы лексикографические работы исследователей жаргона украинского языка. Также в статье описаны особенности исходной базы и использованных методов, названы перспективные направления исследования и особенности самих исследований.

Ключевые слова: дериват, жаргон, жаргонология, жаргономен, лексикография, словообразовательная номинация, социолект.

Starchenko Y. Pre-conditions and features of innovative and derivative investigations of jargon systems of the Ukrainian language. The pre-conditions, control points and prospects for investigation of one of the types of the jargon nomination -- wordformation -- in the context of modern innovations in the jargons of the Ukrainian language are determined in this article. The system processes and interconnection in the jargon nomination on the level of different types of nomination are described in this article. The lexicographical works of the Ukrainian jargon researchers are also analysed here. There are the peculiarities of sources and the used methods described in this article. The perspective ways and special features of researches are mentioned here.

Keywords: derivative word, jargon, jargonology, a jargon nomen, lexicography, word-for-mative nomination, social dialect.

У сучасній українській мові помітним є поширення нелітературних (маргінальних) елементів у всі сфери мовного буття (Т. Кондратюк визначає таке поширення як тенденцію [7: 4]), що у свою чергу викликає різні реакції в суспільстві. З одного боку, осуд і заперечення таких явищ, а з іншого -- цікавість, бажання пізнати природу, механізми можливості. Значна частина таких елементів (точніше сказати -- їхній масив) природою свого походження належать до найрізноманітніших сучасних жарґонових систем -- професійних і соціальних.

Звичайно, такі процеси, їхні особливості й ознаки не можуть залишатися поза увагою дослідників. Наукова новизна праць у цій галузі полягає в осмисленні жарґонових явищ як системи, що ґрунтується на загальномовних закономірностях, і водночас має свої особливості й розвивається в контексті національної мови, як окремого конкретного історичного зрізу української мовної картини світу. Таке у свою чергу зумовлює визначення системних процесів, взаємозв'язків і взаємовпливів у жарґоновому номінуванні на рівні різних типів номінації (семантичному, словотвірному, синтаксичному). жарґон український мова

Незважаючи на значну кількість різноманітних теоретичних праць, присвячених соціальним діалектам, на наявність різноманітних лексикографічних праць, окремі теоретичні аспекти досліджуваного явища, його особливості потребують у подальшому пильної уваги науковців. В одній із попередніх праць ми окреслили сучасний стан досліджень названої тематики, причини актуальності таких досліджень й основні напрямки, їхню значущість і перспективність тощо [16].

Ця стаття продовжує започатковане і безпосередньо присвячена визначенню передумов, вихідних орієнтирів і перспектив дослідження одного із типів жарґонової номінації -- словотвірного у контексті сьогочасних інноваційних процесів.

Отже, у згаданій статті ми побіжно зазначили, що до середини -- кінця 80-х років минулого століття в українській спільноті превалювала спотворена думка про «низькість», «дефектність» жарґону, його тотожність із вульгарним, безкультурним, лайливим, сороміцьким, отож і приреченим на осуд -- з одного боку. А з іншого -- незначна кількість жаргонізмів, яка доходила до пересічного мовця, не презентувала конкретнй жарґон як живу, повноцінну мовну стихію зі своїми особливостями творення й функціонуванням. Цей «низький, маловартісний продукт» не становив сталого інтересу і для науковців, що спричинило недостатнє наукове осмислення жарґону як соціомовного й культурологічного явища. Про причини такого стану детально йдеться у монографії Л. Ставицької, тут лише тезисно назвемо їх:

-- відсталінське табу на дослідження;

-- наївно-побутовий погляд на жарґон як на словесне сміття, як на забруднювача мови;

-- ця груба, низька, знижена матерія не має права на життя -- потребує боротьби з нею і знищення;

-- сприймання в українському етносі мови не як засобу комунікації, а як своєрідного національного скарбу, а звідси директивне культивування стандартів;

-- прескриптивний підхід до мови -- вивчення її такою, якою вона ніби повинна бути, а не такою, якою вона є;

-- наявність своєрідної української національної хвороби -- жарґонофобії з її найрізноманітнішими виявами-симптомами;

-- соціопсихологічні причини;

-- брак фактичного (лексикографічного) матеріалу і його наукового осмислення тощо [14:11--18].

Винятком у цьому були системні і протяжні в часі праці двох українських науковців -- Й. Дзендзелівського й О. Горбача, дякуючи яким українська наукова традиція дослідження соціолектів не була перервана. Зокрема,

Й. Дзендзелівський повністю сприймає напрацьовані у 20-их роках ХХ ст. методи і принципи дослідження соціолектів; у коло його наукових інтересів потрапляють арґо волинських лірників, арґо бурсаків-семінаристів Х1Х ст., арґо нововижківських кожухарів і спиських дротярів тощо [2; 3; 4; 5].

Зовсім в інших умовах (за межами Радянської України) працював

О. Горбач. Його праці про українське арґо охоплюють найрізноманітніші вияви того чи того арґо чи й арґо як мовного явища загалом. У поле його зору потрапляють арґо школярів (частково студентів), лірників, невлів (слобожанських сліпців), вояків тощо. Через дослідження арґотизмів в українській художній літературі О. Горбач один із перших з'ясовує їхню мовно-естетичну властивість; з'ясування етимології величезної кількості арґотизмів дало можливість дослідникові встановити й описати широке коло джерел поповнення українських арґо. Фактично саме О. Горбач був першим, хто визначив основні ознаки (зокрема швидкоплинність змін, мандрівність, регіональна специфіка одного і того ж арґо) українських арґо як якусь систему-цілість, визначив можливості й причини переходу арґо в іншу якість -- міський сленґ. Його лексикографічні праці становлять невикінчене джерело для майбутніх досліджень (до речі, його праці можуть бути одним із джерел визначення інноваційності чи давності того чи того деривата). Думається, що одним із важливих чинників зростання наукового зацікавлення соціальними діалектами в українській лінгвістиці кінця ХХ ст., а особливо значним поштовхом до розвитку жарґонової лексикографії не останнє (можливо, перше) місце посідає вагома праця О. Горбача «Арґо в Україні» [1].

Зрештою, наприкінці ХХ ст. відбувається своєрідна реабілітація соціальних діалектів, належно поціновується їхня роль в існуванні і розвиткові національної мови (див. про це [9]).

В українській лінгвістиці наявна і спроба створення більш-менш системної періодизації історії вивчення соціальних діалектів, яку можна вважати передісторією формування української наукової жарґонології і разом із тим виявом тяглості дослідження соціальних діалектів. Така спроба належить Л. Карпець [6], яка проаналізувавши письмові твори, присвячені соціальним діалектам (починаючи від збирання і фіксування матеріалу задля виконання суто етнографічних завдань), виділяє відповідні періоди з їхніми особливостями:

1. Етнографічний період (від середини ХІХ століття), для якого характерним було збирання первісного матеріалу, фіксація назв предметів побуту, атмосферних і фізичних явищ, назв осіб, частин тіла, грошових одиниць.

2. Період міської революції (20-30-ті роки ХІХ ст.). Саме в цей період значимі соціальні рухи перемістилися до міста, жарґоновий елемент стає питомою ознакою мовного побуту міського соціуму.

3. Період «голосного мовчання» (від середини 50-х років минулого століття), під час якого, незважаючи на заборонну тенденцію стосовно соціолінгвістики, все ж з'являються наукові розвідки, присвячені функціонуванню жарґонімів, а в термінознавстві з'являються праці з окреслення термінів на позначення таких явищ.

4. Період «пророслої пшениці» або період «жарґонологічного вибуху» (з 90-х років ХХ століття). Цей період, Як влучно зазначила Л. Ставицька, «передбачає альтернативу не тільки у сфері думок, поглядів, а й у царині мовного самовираження особистості» [14].

Загалом, як засвідчують наукові публікації останніх років, ситуація в українській лінгвістиці змінюється: до наявних поодиноких розрізнених до - сліджень попередніх років долучено низку серйозних праць -- від окремих невеличких статей до монографій і дисертацій. Ці праці виказують зростання кількості досліджень і формування в українській лінгвістиці осібної галузі соціолінгвістики -- жарґонології з чітко виокремленими, хоча й дещо розрізненими аспектами.

Поповнення сучасних українських жарґонів новими номенами відбувається за рахунок найрізноманітніших джерел (зокрема зовнішніх і внутрішніх запозичень, семантичних переосмислень наявних лексем і словосполучень тощо). Ступінь реалізації й активності типів, способів і засобів номінуваня неоднаковий як у межах того чи того жарґону, так і в жарґоновій системі загалом.

Як показують наші спостереження, провідним, основним у появі нових жарґонімів є словотвірний тип номінації і його способи. До того ж словотвірні способи і словотворчі засоби виконують найрізноманітніші функції, з-поміж яких творення нових слів, принатурення до потреб спілкування в жарґосоціумі наявних назв. Звідси помітним є і виділення двох величезних груп номенів -- номени первинного і повторного номінування.

На жаль, українська жарґонова дериватологія, засвідчуючи тематичне і кількісне багатство посталих номенів, ще не відповідає рівню дериваційних здобутків у літературній мові чи рівню таких здобутків у територіальних діалектах. Дослідження словотвірних процесів у жарґонах переважно зведено до трьох визначальних аспектів: 1) констатування наявності словотвірних способів і засобів; 2) словотвірні явища не відокремлено від інших типів і способів номінації і розглядаються в сукупності з ними; 3) часто номінативний і словотвірний аналіз підмінено етимологічними екскурсами (як вияв-продовження давніх, традиційних досліджень соціальних діалектів).

Проте поява в останні два десятиліття значної кількості словотвірних інновацій у жарґонах потребує комплексного і всебічного вивчення явищ, процесів і їхніх наслідків, сама актуальність подібних досліджень не викликає ні найменших сумнівів.

Звичайно, вивчення нетрадиційного словотвірного матеріалу потребує і нових підходів у його дослідженні, зокрема й застосуваня нових комбінацій лінгвістичних методів у їхньому взаємозв'язку й адаптації до жарґонових потреб. Продуктивним бачиться застосування таких методів: 1) описовий метод (уможливить узагальнення зібраного матеріалу, його систематизацію й аналіз відповідно до мети конкретних досліджень), 2) зіставно-порівняльний метод уможливить визначення особливостей словотворення на міжжарґоновому рівні, на рівні літературна мова -- жарґон), 3) метод опозицій, використовуваний у визначенні структури (мотиватор -- дериват, твірна основа -- похідна основа), рівневого статусу (жарґонове -- літературне, жарґонове -- просторічно-сороміцьке), 4) метод кількісних підрахунків (уможливить встановлення продуктивності, регулярності, системності словотвірних явищ і процесів і відповідно прогнозування деяких явищ), 5) метод безпосереднього опитування дозволить поповнити наявну в україністиці лексикографічну базу й уточнити значення номенів, їхнє походження і варіативність. Тут, як бачиться, окремо застосований метод не дасть бажаних результатів і не зможе створити справжню наукову картину.

У 90-і роки минулого століття відновлюються традиції збирання жарґонового матеріалу і випуску в Україні відповідних лексикографічних праць. Помітними серед них, зокрема є праці Л. Карпець [6], О. Коровицької [8], А. Нелюби [13], С. Пиркало [10], О. Поповченко [11], Т. Кондратюк [7], Л. Ставицької [15] та ін. Ці та інші словники і словники формують добру джерельну базу для майбутніх досліджень.

Названі та інші лексикографічні праці різняться за методами добору і способами подачі матеріалу, за будовою, за значущістю, навіть за метою і призначенням. Серед них, зокрема словники сучасних українських жарґонів, словники словотвірних та інших інновацій, словники як частини (складники чи наочний матеріал) інших праць -- статей, монографій, посібників, інтернетвидання, тексти художньої мови, засобів масової інформації, побутового мовлення. Для виявлення передісторії окремих новітніх явищ необхідно залучати словники українських арґо.

Отже, сьогодні можна говорити про наявність в українській лінгвістиці і жарґонової лексикографії.

Дериваційні процеси в українських жарґонах з одного боку, є втіленням рис і особливостей загальномовних словотвірних процесів, а з іншого -- мають низку своїх специфічних ознак. У зв'язку з цим у науковців з'являються можливості і необхідність перегляду лінгвістичних теорій, переконань, переоцінки культурологічних і естетичних надбань тощо, а «проблеми вивчення соціальних діалектів не обмежуються власне лінґвальним аспектом, а мають вагому соціолінґвістичну перспективу: співвіднесення з парадигмою культурного, духовного та власне мовного існування українського етносу; сутнісні рецепції у площині мовної ситуації та стратегії комунікативної потужності української мови в сучасній Україні» [14:11].

У зв'язку з викладеним перспективним бачиться подальше напрацювання методів і прийомів лінгвістичного дослідження жарґонових номенів, їхнього лексикографування, створення повних жарґонових атласів, уведення цього матеріалу до контексту загальномовних дериваційних досліджень.

ЛІТЕРАТУРА

1. Горбач О. Арґо на Україні. Зібрані статті. Книга 1 / О. Горбач. -- Мюнхен, 1993. -- 359 с.

2. Дзендзелівський Й. Дослідження К.В. Широцьким жарґону учнів Кам'янець-Подільської духовної семінарії / Й. Дзендзелівський // Збірник Харківського історико-філологічного товариства. Нова серія. Том. 6. -- Харків : Око, 1988. -- С. 167--174.

3. Дзендзелівський Й. Конспект лекцій з курсу української діалектології: Вступ / Й. Дзендзелівський -- Ужгород, 1966. -- 254 с. 4. Дзензелівський Й.О. Про арґо українських ремісників (колківське кравецьке арґо на Волині) / Й. Дзендзелівський // Дзендзелівський Й. Українське і слов'янське мовознавство. Збірник праць. -- Львів : Наукове товариство ім. Т.Г.Шевченка, 1996. -- С. 286--305.

5. Дзендзелівський Й.О. Український бурсацько-семінарський жарґон середини ХІХ ст. На матеріалі повісті «Люборацькі» А. Свидницького / Й. Дзендзелівський // Studia Slavica Hungarica Budapest, 1979. -- Т. XXV.

6. Карпець Л.А. Український спортивний жарґон: структурно-семантичний аспект: Дис... канд. філол. наук: 10.02.01-- українська мова / Л. Карпець. -- Харків, 2006. -- 185 с. [Словник].

7. Кондратюк Т.М. Сучасний український сленг і його місце в мовному і метамовному дискурсі // Словник сучасного українського сленгу / Упор. Т.М. Кондратюк. -- Харків : Фоліо, 2006. -- С. 4--32.

8. Коровицька О. Матеріали до словника сучасного молодіжного сленгу. Українська лексикографія.: теорія і практика / О. Коровицька. -- Львів, 2005. -- С. 116--138.

9. Мокиенко В.М. Украинские источники русского жаргона / В.М. Мокиенко // Українське і слов'янське мовознавство: Міжнародна конференція на честь 80-річчя проф. Й. Дзендзелівського. -- Ужгород, 2001. -- С. 365--378.

10. Пиркало С. Перший словник українського молодіжного сленгу / За ред. Ю. Мосенкіса / С. Пиркало. -- К., 1999. -- 500 с.

11. Поповченко О.І. Словник жаргону злочинців / О.І. Поповченко. -- К. : ТОВ «Оберіг», 1996. -- 267 с.

12. Словник сучасного українського сленгу / Упор. Т. М. Кондратюк. -- Харків : Фоліо, 2006. -- 350 с.

13. Словотворчість незалежної України / Укл. А. Нелюба. -- Харків : ХІФТ, 2012. -- 608 с.

14. Ставицька Л. Арґо, жарґон, сленґ: Соціальна диференція української мови / Л. Ставицька. -- К. : Критика, 2005. -- 464 с.

15. Ставицька Л. Короткий словник жарґонної лексики української мови / Л. Ставицька. -- К. : Критика, 2003. -- 336 с.

16. Старченко Я. Сучасна жарґонологія й словотвірні інновації в жарґонах української мови (до постановки питання) / Я. Старченко // Лінгвістичні студії: зб. наук. праць / Донецький нац. ун-т; наук. ред. А.П. Загнітко. -- Донецьк : ДонНУ, 2011. - Вип. 23. - С. 93-97.

Размещено на Allbest.ru