Динаміка лексико-словотвірних типів відіменникових назв місць на -ник у новій українській мові кінця ХVІІ-початку ХХІ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тетяна Сіроштан

ДИНАМІКА ЛЕКСИКО-СЛОВОТВІРНИХ ТИПІВ ВІДІМЕННИКОВИХ НАЗВ МІСЦЬ НА -НИК У НОВІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ КІНЦЯ ХVІІ - ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ

У статті на широкому фактичному матеріалі простежуються шляхи становлення словотвірної структури та розвиток семантики відіменникових назв місць із суфіксом -ник у новій українській мові кінця XVII - початку ХХІ ст.

Ключові слова: nomina loci, словотвірний тип і підтип, словотвірна структура, денотативна база, словотвірний формант, суфікс, дериват.

словотвірний семантика назва місце

В статье на широком фактическом материале прослеживаются пути становления словообразовательной структуры и развитие семантики отыменных названий мест с суффиксом -ник в новом украинском языке конца XVII - начала XXI в.

Ключевые слова: nomina loci, словообразовательный тип и подтип, словообразовательная структура, денотативная база, словообразовательный формант, суффикс, дериват.

The article traces the ways of formation of the word-forming structure and the development of semantics of the locative nominations with suffix -ник denoting place in New Ukrainian language of the end of the XVII - beginning of the XXI century.

Key words: nomina loci, word-forming types and subtypes, word-forming structure, denotative base, word-building formant, suffix, derivative.

Назви місць утворюють «одну з найважливіших і найскладніших категорій, що пов'язана зі сприйняттям людиною навколишнього світу, зокрема просторових характеристик, і відображенням його в мовленні» [2, с. 5]. У сучасному мовознавстві локативами вважають «назви, котрі вказують на особливості ландшафту і навколишнього середовища, найменування місця перебігу дій, процесів, ... номени, пов'язані з рослинним і тваринним світом, а також деривати, що позначають споруди, найменування водоймищ і простору в широкому розумінні цього слова» [4, с. 270]. Окремі аспекти цієї тематичної групи розглядалися в працях П. Білоусенка, О. Виноградової, І. Ковалика, Б. Креї, О. Меркулової, О. Пелехатої, І. Юдницької та інших мовознавців, однак історія лексико-словотвірних типів і підтипів відіменникових n. loci на -ник у новій українській мові кінця XVII - початку ХХІ ст. не була об'єктом спеціального вивчення. Це зумовлює актуальність і мету дослідження.

Серед десубстантивів зі значенням місця в українській мові аналізованого періоду виразно окреслюються такі лексико-словотвірні групи: назви ділянок землі, на яких локалізуються якісь рослини, найменування будівель і приміщень, назви сховищ для предметів і речовин. Інші типи представлені в обстежених пам'ятках окремими утвореннями.

1. Назви ділянок землі за найменуваннями рослин, які там ростуть або вирощуються людиною, за нашими матеріалами, фіксуються в українській мові початку ХУІІІ ст.: березник (1728 ДНМ 183, СУМ І 160) "березовий гай, ліс"; чагарник (1780 ДДГ 136, СУМ ХІ 262, Арк ІІ 246) "зарості багаторічних дерев'янистих кущових рослин", пор. чігірьник (Он ІІ 371) від чагарь (Гр ІУ 443) "лісові зарості".

У ХІХ ст. цей лексико-словотвірний тип продовжує поповнюватися новотворами, напр.: зільник (1837 РусДн 105, СУМ ІІІ 573) "город, на якому є зелень"; вишник (Б-Н 80, СУМ І 543), пор. вишенник (Ж 93); берестник (Ж 24, Гр І 52) "дрібний берестовий ліс"; бузинник (Ж 48, СУМ І 250); вербник (Ж 62, СУМ І 326); виноградник (Ж 80, СУМ І 441); ягідник (Ж 1111, СУМ ХІ 623), пор. ягодник, ягудник (Там само); ялинник (Ж 1113, Гр ІУ 539); яфинник, яфірник (Ж 1117), пор. афинник, афінник (Бук 20) "місце, де ростуть афини (чорниці)".

З початку ХХ ст. кількість дериватів цього типу неухильно зростає: бурячник (Гр І 115); динник (384) "грядка з динями"; дубник (Гр І 452, Он І 237, Арк І 146) "дубняк"; квітник (Гр ІІ 223, СУМ ІУ 135), пор. цвітник (Арк ІІ 238); сливник (Гр ІУ 150); сосник (170); травник (Гр ІУ 278, СУМ Х 222) "місце, поросле травою"; туршник (Гр ІУ 297, ЕСУМ У 685) "густий дрібний ліс зі смерек" від турш - запозичення зі східнонорманських мов "карликове дерево, кущ" (ЕСУМ У 685); хмельник, хмільник (Гр ІУ 405, СУМ ХІ 98) "місце, де росте хміль"; вільшник (СУМ І 676), пор. ільшник (Арк І 198) "вільховий ліс"; суничник (СУМ УІ 476), пор. синичник (Арк ІІ 145), суницник (186) "місце, де ростуть лісові суниці"; огурочнік, гурочник, гурочнік, гурошник (Лис 61) "місце, де ростуть огірки"; липник (Он І 410); трепітник (ІІ 300) "місце, заросле трепетами (осиками)"; хамник (337) "хащі; лісок", пор. хамазник (Бук 609) "зарості, хащі", що, можливо, походить від хамуз (Он ІІ 337) "хмиз"; гайник (Чаб І 215) "місце, де росте гай"; вужиник (Арк І 80) "місце, де росте ожина", пор. їжинник (І 200), яжинник (ІІ 286); грибник (І 108); лищинник (287); лохачник "місце, де ростуть лохачі" (292); лохінник "місце, де ростуть лохіни" (292); фийник (ІІ 221) "молодий сосновий ліс".

В українській мові ХІХ-ХХ ст. трапляється також дериват із похідним формантом -аник(-анник), який виник «унаслідок зміни мотиваційних стосунків з твірними основами іменникових утворень з суфіксом -ник від прикметників, що мали в своєму складі елемент -ан-» [1, с. 90]: баштанник (Ж 15, Гр І 35, ЕСУМ І 156) "бір зі старих товстих ялин" від башта "висока стара смерека" (ЕСУМ І 156).

Назви місць за рослинами, що на них ростуть, можуть одночасно позначати самі дерева та кущі, тобто «в цих іменників із локативним значенням тісно переплітається кількісне значення збірності» [5, с. 110]. В окремих найменуваннях значення збірності висувається на перший план.

2. У текстах досліджуваного періоду були досить поширеними назви будівель, приміщень найрізноманітнішого призначення або їх частин. Денотативною базою більшості десубстантивів із такою семантикою є найменування вмісту позначуваної споруди, приміщення. У межах цього лексико-словотвірного типу окреслюється кілька підтипів.

2.1. Українська мова ХХ ст. фіксує деривати на позначення спеціалізованих або природних приміщень для тварин, птахів, комах тощо, які утворилися від назв відповідних тварин, птахів і комах, напр.: гадючник, гадюшник (Гр І 264, СУМ ІІ 11) "місце, де живуть гадюки; кубло гадюки"; голубник (Гр І 306, СУМ ІІ 119); гусник (Гр І 343, СУМ ІІ 198); звірник (Гр II 132) "звіринець"; кінник (245) "стайня"; курник (Гр ІІ 330, СУМ IV 411) "курятник"; муравник (Гр ІІ 455, Чаб ІІ 295, Арк І 324), мурашник (Гр ІІ 455, Он І 457, Арк І 324); овечник (Гр III 34), пор. овешник (Чаб III 27); рибник (Гр rV 15) "рибний садок"; хурдник (420) "приміщення для хурди - хворих овець"; блощичник (СУМ І 202) "місце, приміщення, де є дуже багато блощиць" від блощиця; корівник (IV 291), пор. коровник (Он І 378); льошник (СУМ ГУ 587, ЕСУМ ІІІ 348) від льоха "свиня; свиноматка"; пташник (СУМ VIII 381); термітник (X 89); комашник (Арк І 239); прицник (91) "мурашник" від прица "мураха"; собачник (ІІ 160); шкворешнік (267); жабник (Бук 108) "недоглянута, незарибнена саджалка, що перетворилась у розплідник жаб" тощо.

В українській мові ХХ ст. трапляються також похідні з такою семантикою з формантом -арник, який як неподільна словотворча суфіксальна одиниця утворився від -ар, що оформлює іменники - назви осіб за родом діяльності, напр.: свиня > свинар > свинарник.

Зі зміною мотиваційної співвіднесеності виник самостійний суфікс -арник: свиня > свинарник. Напр.: свинарник (Гр IV 106, СУМ IX 70), пор. свинярник (Он ІІ 207); вівчарник (Он І 116), пор. овчарник (Чаб Ш 28); скотарник (Он ІІ 307); короварник (Он І 378, Арк І 243, Бук 225); собакарник (Арк ІІ 160) та ін.

У сучасній українській мові ХХ ст. активно функціонують деривати зі складним формантом -атник (-ятник), який походить від суфікса іменників !V відміни множини -ат(ят)+ник (качка > качата > качатник) і використовується для творення назв приміщень, призначених як для недорослих істот, так і для звичайних тварин: голуб'ятник (Гр І 306, СУМ ІІ 120); гусятник (Гр І 343, СУМ ІІ 199); качатник (Гр II 227, Арк І 214); курятник (Гр ІІ 331, СУМ IV 414), пор. курчатник (СУМ IV 414), куратник (Арк І 270); свинятник (Гр IV 106); телятник (253); ведмежатник (СУМ І 315) "приміщення для ведмедів у зоологічному саду, звіринці"; кролятник (IV 365); лошатник (IV 550); мавпятник (IV 588); поросятник (VII 284); страусятник (IX 753).

Джерела української мови ХХ ст. фіксують кілька назв приміщень для тварин із суфіксом -овник (-івник), який постав унаслідок перерозкладу прикметникового форманта -ов(ів)+ник: воловник (Гр І 250, СУМ І 727); звірівник (Гр ІІ 132) "звіринець"; слоновник (СУМ IX 375); ройовник (Чаб IV 46); шпаківник (Арк ІІ 273); шпачивник (274).

Пор. також дериват на -ушник: свинюшник (Гр ГУ 106, Арк ІІ 138) "свинарник".

2.2. Деривати на позначення приміщень для людей функціонували в незначній кількості в українській мові початку ХХ ст., напр.: бабникь (Гр І 15) "місце у церкві, де стоять жінки"; ваторник (129) "у житлі пастухів на полонинах відділення для житла, де сплять і готують їжу пастухи" (ватра); жінник (Он І 252) "місце в церкві, де стоять жінки".

2.3. Протягом ХVІІІ-XXІ ст. в українській літературній мові та в діалектах суфікс -ник оформлює назви приміщень, призначених для зберігання зернових та продуктів їх переробки, однак такі іменники не набули значного поширення дотепер: сінникь (1708 ДНМ 38, СУМ IX 226) "повітка, намет або приміщення над стайнею чи скотарником для зберігання сіна"; половник (Гр III 289, СУМ V!! 89, Он ІІ 106) "прибудова при хліві для сіна, соломи", пор. полівник (Бук 442) "місце, де зберігають полову"; кокоргузник, кокорузник, кукурудзник, кукурузник (Чаб ІІ 189) "сарай для кукурудзи".

2.4. Назви господарських приміщень та їх частин іншого призначення, представлені окремими утвореннями в лексикографічних джерелах початку ХІХ ст., у ХХ ст. поступово виходять з ужитку. Вміст приміщень є денотативною базою більшості таких найменувань, напр.: казанникъ (Б-Н 176) "сарай для казанів"; дровник (Гр І 446, СУМ ІІ 420) "сарай на дрова"; квасник (Гр ІІ 231) "погріб для квашених овочів"; рибник (ГУ 15) "рід сараю, де солять рибу"; стебник (Гр ІУ 201, СУМ ІХ 679) "те саме, що омшаник" від праслов'янського істеба "дім, господарство" (ЕСУМ І 382); теленик (Гр ІУ 253) "погріб"; кочерник (Он І 383) "місце, де лежить ватраль - дерев'яна палиця, якою загортають вогонь у печі" співвідносне з кочерга, пор. кочережник (Гр ІІ 295, СУМ ІУ 315) "місце, де ставлять кочерги, ухвати".

В українській мові аналізованого періоду трапляються найменування приміщень, споруд із суфіксом -аник: имшаникъ (1744 ДНМ 306) "приміщення для зберігання вуликів з бджолами взимку, утеплене мохом" від мох (ЕСУМ ІІІ 524), пор. мшаник (Гр ІІ 458), омшаник (ІІІ 54), вівшаник (Чаб І 179), пор. також дериват на -еник мшеникъ (1723 ДНМ 139); бджоляник (Ж 15, Гр І 36) "погріб, де зимою тримають вулики з бджолами, омшаник"; полов'яник (Гр ІІІ 286) "половня".

2.5. Назви приміщень або їх частин за певними ознаками чи призначенням мають різну мотивацію і функціонують переважно в українській мові ХХ ст.: комарник (Гр ІІ 275) "різновид намету для пастуха овець"; ступник (Гр ІУ 223, СУМ ІХ 807) "майстерня або фабрика, де валяють вовну, шерсть"; денник (СУМ ІІ 242) "відгороджене місце в стайні для одного коня"; льодник (Чаб ІІ 265) "дуже холодне приміщення"; молошник (Бук 295) "комора, погріб для зберігання молочних продуктів".

Пор. дериват на -еник: соломеник (Лис 190) "солом'яна хата".

2.6. Формант -ник може бути надлишковим при творенні деяких найменувань господарських приміщень: валюшник (Гр І 125) від валюша "сукновальня"; пелевник (III 106) "те саме, що пелевня - приміщення для зберігання соломи, полови, сіна тощо" від пелева "полова" (ЕСУМ ІУ 330); погребник (235) "погріб"; льошник (Чаб ІІ 266) "льох".

3. Відіменникові назви посуду на -ник в українській мові аналізованого періоду є однією з найчисленніших і найбільш розгалужених у семантичному плані груп, у межах якої сформувалося кілька лексико-словотвірних підтипів.

3.1. Десубстантиви на позначення посуду, який служить для приготування їжі або зберігання продуктів, утворюються від основ слів, що позначають ці страви, продукти тощо. Цей лексико- словотвірний тип у ХУІІІ - ХІХ ст. представлений дериватами, більшість з яких функціонує в українській мові дотепер, напр.: чайникъ (1766 ДДГ 328, Гр ІУ 443, СУМ ІХ 265) "посудина з ручкою та носиком, у якій заварюють чай або кип'ятять воду"; кашник (Б-Н 181, Гр ІІ 228, СУМ ІУ 126) "горщик для каші"; бальсамник (Ж 11); бражник (Ж 42, Гр І 91) "чан для браги".

Мовні факти ХХ ст. свідчать про помітне зростання продуктивності цього лексико-словотвірного типу: бабник (Гр І 15, Бук 20) "посуд, в якому випікають баби (різновид паски)"; бразолійник (Гр І 92) "горщик, в якому варять сандал"; відник, водник (Гр І 221, СУМ І 718) "діжка для води"; капустійник (Гр ІІ 219) "горщик для варіння капусти"; квасник (Гр ІІ 231, Чаб ІІ 161, Арк І 216) "діжка для квашенини"; кавник (СУМ ІУ 67) "посудина, у якій варять або подають каву"; букєтник (Гонч 466) "квітковий горщик"; молошник (466) "однолітровий глечик", пор. молочник (СУМ ІУ 793) "посудина, у якій подають до столу молоко або вершки"; обєднік (Гонч 465) "горщик на 5-7 літрів"; соусник (467) "миска місткістю 1 літр", пор. соусник (СУМ ІХ 473) "посудина у формі довгастої чашки з ручкою, в якій подають соус"; цвєточнік, цвєтнік, квітник, цвітник (Гонч 466) "квітковий горщик"; серник, сирник (Арк ІІ 145) "мішок для сиру"; помийник (69); мамалижник (Бук 275) та ін.

За допомогою суфікса -арник утворено кілька таких найменувань у ХХ ст.: кулішарник (Гр ІІ 322) "великий горщик, у якому варять кулешу"; кав'ярник (СУМ ІУ 67) "посудина, у якій варять або подають каву".

У словотвірній структурі окремих назв посуду в українській мові ХХ ст. виокремлюється також суфікс -аник: глиняник (Гр І 289, СУМ ІІ 85) "посудина, у якій розводять глину або крейду для мазання долівки, стін"; водяник (Гр І 247) "посудина для води"; золяник (ІІ 179) "посудина для зоління шкір".

Пор. також дериват на -інник: кулешінник (Гр ІІ 322).

3.2. Найменування посуду за місткістю та іншими ознаками: MhpHrnb, мірник (1766 ДДГ 336, Он І 444) "посуд з мірою для молока" від Mhpa, міра; відерник (Гр І 212, СУМ І 582) "горщик, чавун місткістю в 1 відро"; купільник (Гр ІІ 327) "ванна"; калинник (Он І 336) "дерев'яний посуд для глини, вапна" від калина; сунник (ІІ 266) "дерев'яний посуд", що, можливо, є результатом видозміни суд "посуд" (ЕСУМ УІ 467); парники (Гонч 466) "два спарені між собою перемичкою горщики"; ночник (Арк І 351) "нічний горщик, виготовлений ремісником-гончарем"; кавушник (Бук 181) "металевий горщик з випуклим круглим дном" від кауш "ківш" (ЕСУМ ІІ 407) тощо.

4. «За допомогою похідного суфікса -ник від основ іменників - назв різних предметів утворено ряд іменників чоловічого роду на позначення сховищ для предметів, названих початковими словами» [3, с. 24], - зазначає І. Ковалик. Група десубстантивів із такою семантикою фіксується в пам'ятках ХУІІІ ст., напр.: бритовникъ (1744 ДНМ 305); мисникъ, мисник (КвОсн ІІ 126, СУМ ІУ 719), пор. мисьнік (Он І 441) "полиця для кухонного посуду".

У ХІХ ст. цей лексико-словотвірний тип поповнюється новотворами не дуже інтенсивно, напр.: офирникъ (Б-Н 267) "жертовник" від офіра "жертва"; біжник, божник (Ж 37, СУМ І 212) "поличка з образами".

Українська мова ХХ ст. документує більше утворень: гасник (Гр І 276, СУМ ІІ 39) "керосинова лампа"; мучник (Гр ІІ 45, СУМ ІУ 834) "ящик, у який падає борошно з-під каменя"; образник (Гр ІІІ 24); порошник (354) "ріг для пороху"; судник (Гр ІУ 226, СУМ ІХ 827) "полиця, шафа для посуду, буфет" від суд "посуд" (ЕСУМ УІ 467); цигарник (Гр ІУ 429, Бук 623); багажник (СУМ І 78); бумажник (255) "кишеньковий портфельчик для паперових грошей і документів"; відник, водник (718) "виступ дошки, закладеної в стіну, ослін, на який ставлять відро з водою"; гольник (ІІ 120) "коробочка або подушечка, де зберігаються швацькі голки"; попівник (Он ІІ 114) "місце для попелу під грубою, кухнею"; брусник (Чаб І 107, Арк І 33) "схожа на ріжок дерев'яна посудина, яка чіпляється косарем до пояса і в якій тримають брусок-точило"; табачник (Арк ІІ 190); патроннік (32) "патронташ"; зилізник (Бук 164) "ящик, у якому зберігаються різні слюсарські інструменти" тощо.

Переважно в діалектах сучасної української мови спостерігаються окремі похідні із суфіксом -аник: борошняник (Чаб І 99) "короб, куди надходить змелене борошно"; соляник (Арк ІІ 162) "невелика коробка з березової кори". Для оформлення деяких назв сховищ для предметів і речовин суфікс -аник поєднується з основами іменників, що означають матеріал, з якого зроблено це сховище: лозяник (Гр ІІ 375) "корзинка з лози"; жаливяник (Он І 248) "мішок з кропив'яного полотна" від жалива "кропива"; солом'яник (Арк ІІ 161) "посудина, виплетена з соломи, для зберігання зерна" тощо.

5. Десубстантиви на -ник, що називають ділянки землі за певними ознаками, призначенням або за розташованими на них якимись неживими предметами, фіксуються, за нашими даними, в українській мові початку ХІХ-ХХ ст.: смітник (Б-Н 333, СУМ ІХ 408); хащникъ (Б-Н 374) "дрібний ліс; хащі"; межник (Гр ІІ 415) "смуга незасіяної землі між двома нивами"; попільник (ІІІ 332) "місце для зсипання попелу"; хідник, ходник (IV 400) "доріжка, стежка"; лишайник (Арк І 214) "місце, де качався кінь".

Пор. дериват на -ельник: куштельники (Гр ІІ 336, ЕСУМ ІІ 171) "дрібний ліс із галявинами на низинах", пов'язується з кущ (ЕСУМ ІІ 171).

6. У сучасній діалектній мові зафіксовано кілька іменників на - ник із загальним значенням "поле, з якого знято врожай", напр.: житник (Лис 73) "поле, з якого скошено жито"; жнєвнік, жнівнік (74) "поле, з якого скошено жито, пшеницю, просо тощо"; кияшник, кіяшник, китяшник (95) "поле, з якого зібрано кукурудзу" від киях "качан кукурудзи" (СУМ !V 158); ріпник (Он ІІ 178) "поле, з якого знято картоплю " від ріпа діал. "картопля" (СУМ VTTT 575).

7. Найменування водоймищ та їх частин на -ник, як правило, є похідними від іменників на позначення гідрооб'єктів або флори, фауни, вони нечасто вживаються в українській мові всього досліджуваного періоду, а у ХХ ст. функціонують переважно в діалектах: кточникъ (Зін 195, Сков І 96) від істок; лиманник (Гр ІІ 359) "нерухома під час вітру частина лиману"; рибник (СУМ Vm 528)"ставок".

8. Назви обмежених територій на -ник, що використовуються для певних господарських потреб, трапляються в джерелах початку

XVII ст., однак майже не вживаються в сучасній мові: дробинник (Б-Н 124, Гр І 446) "двір і хлів, де утримують домашню птицю" від дробина "свійська птиця" (СУМ ІІ 419); бджольник (Чаб І 70) "пасіка".

Огляд динаміки словотвірної структури n. loci на -ник у новій українській мові дає підстави стверджувати, що на початку

XVIII ст. сформувалися всі основні лексико-словотвірні типи найменувань із локативною семантикою, які функціонують у сучасній українській мові. Протягом ХІХ-ХХ ст. простежується підвищення продуктивності цього форманта, поліморфемізація суфікса -ник, тобто «поява поширених морфемно ускладнених суфіксів, які перебувають на різних етапах спеціалізації, руху до однозначності» [1, с. 195]. Десубстантиви формують кілька лексико-словотвірних типів, що активно функціонують у новій українській мові з кінця ХУІІ ст. і продовжують поповнюватися новотворами дотепер: назви ділянок землі, на яких локалізуються якісь рослини, найменування різноманітних приміщень, назви посуду та вмістилищ для предметів і речовин. Словотвірні типи назв водоймищ, обмежених територій певного призначення почали функціонувати, за нашими матеріалами, у кінці ХУІІ ст., однак не набули значної продуктивності. Похідні форманти -арник, -атник (-ятник), -овник (-івник), -ан(н)ик виявляють активність у творенні найменувань приміщень, посуду, вмістилищ для предметів і речовин.

Обстежені мовні факти кінця ХУІІ - початку ХХІ ст. дозволяють констатувати, що в структурі лексико-словотвірної категорії n. loci суфікс -ник відзначається продуктивністю у відіменниковій деривації. Формант -ник із широким набором лексико-словотвірних значень відіграв значну роль у розвитку словотвірної підсистеми n. loci в українській мові кінця ХУІІ - початку ХХІ ст.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Білоусенко П.І. Історія суфіксальної системи українського іменника (назви осіб чоловічого роду) / П. І. Білоусенко. - К. : Київський державний педагогічний інститут, 1993. - 214 с.

2. Виноградова О. В. Функціонально-семантична категорія локативності в сучасній українській мові : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. Наук : спец. 10.02.01 «Українська мова» / О. В. Виноградова. - К., 2001. - 19 с.

3. Ковалик І. І. Назви місця в східнослов'янських мовах у порівнянні з іншими слов'янськими мовами (словотвір) / І. І. Ковалик // Слов'янське мовознавство : [збірник статей ]. - К. : Вид-во АН УРСР, 1958. - 288 с. - С. 6-37.

4. Меркулова О.В. Конфіксальні nomina loci в українській мові ХТ-ХУТТТ століть / О. В. Меркулова // Вісник Прикарпатського національного університету. - 2006. - №15-18. - С. 270-274.

5. Олексенко В. П. Словотвірні категорії іменника : [монографія] / В. П. Олексенко. - Херсон : Айлант, 2005. - 336 с.

Размещено на Allbest.ru