Витоки слов’янофільства
Історія зародження, становлення, сутність слов’янофільства як суспільно-політичної течії в Російській Імперії і конкретно-історичного явища суспільної думки першої половини - середини XIX століття. Відношення церкви до єресі і занепад моралі в монастирях.
| Рубрика | Иностранные языки и языкознание |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 04.03.2019 |
| Размер файла | 33,1 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Витоки слов'янофільства
Гедін М.С.
кандидат історичних наук, старший викладач кафедри історії України, країнознавства і туризмознавства, Київський національний лінгвістичний університет (Україна, Київ)
Анотація
Проаналізовано історію зародження, становлення та сутність слов'янофільства як суспільно-політичної течії в Російській Імперії і конкретно-історичного явища суспільної думки першої половини -- середини XIX століття, а також його вплив на українську історичну та суспільно- політичну думку середини ХІХ століття. Показано, що витоки слов'янофільства треба шукати на початку ХУ століття, коли в суспільстві активно обговорювалися дві основні проблеми -- відношення церкви до єресі і занепад моралі в монастирях. На початку XVI століття висувається ідея Москви як третього Риму, яка протягом XVI століття перетворюється в панівну ідеологію Російської держави під назвою -- “Москва -- Третій Рим". Впливи й відгуки цієї теорії знайшли своє відображення в ідеях слов'янофілів в середині XIX століття. Зазначається, що слов'янофільство виробило своєрідну ідею історичного розвитку Росії, а також знайшло відображення в поглядах і діяльності українських вчених.
Ключові слова: слов'янофіли, слов'янофільство, слов'янофільська ідея, ХІХ століття, громадське життя.
Annotation
Gedin M. S., the candidate of historical sciences, Senior teacher of department of History of Ukraine, regional geography and tourism, Kyiv National Linguistic University (Ukraine, Kyiv)
The sources of slavophilizm
Analyzed the history of origin, the formation and the essence of slavophilism as a social-political movement in Russian Empire and specific historical phenomenon of the social thoughts in the first half-mid of the XIXth century, also his influence on the Ukrainian historical and social--political thought in the mid of the XIXth century. Viewed, that the sourses of slavophilism must be search at the beginning of XVth century, when in society were actively discussed two main problems -- the relation of the church to heresy and the decline of moral in the priory. At the beginning of XVIth century retractable the idea of Moscow as the third Rome, which during of XVIth century was turned into the main ideology of Russian Empire under the name -- “Moscow the Third Rome”. The effects and coments about this theory found their way in ideas of slavophiles in the middle of XIXth century. Mentioned that slavophilism was created an original idea of historical development of the Russia, and also had been reflected in views and activities of the Ukrainian scientists.
Keywords: Slavophiles, slavophilism, Slavophile idea, XlXh century, social life.
Аннотация
Гедин М. С., кандидат исторических наук, старший преподаватель кафедры истории Украины, страноведения и туризмоведения, Киевский национальный лингвистический університет (Украина, Киев),
Истоки славянофильства
Проанализирована история зарождения, становления и суть славянофильства как общественно-политического течения в Росийской Империи и конкретно-исторического события общественной мысли первой половины - середины XIX века, а также его влияние на украинскую историческую и общественнополитическую мысль середины ХІХ века. Показано, что истоки славянофильства надо искать в началеХV века, когда в обществе активно обсуждались две основне проблемы- отношение церкви к ереси и упадок морали в монастырях. В начале XVI векавыдвигается идея Москвы как третьего Рима, которая на протяжении XVI века становиться главной идеологией Русского государства под названией - “Москва - Третий Рим”. Влияние и отклики этой теории нашли отображение в идеях славянофилов в середине XIX века. Указывается, что славянофильстворазработало своеобразную идею исторического развития Росии, а также отобразилось во взглядах и деятельности украинских ученых.
Ключевые слова: славянофилы, славянофильство, славянофильская идея, ХТХвек, общественная жизнь.
На зламі тисячоліть перед Україною, Росією, Білорусією та іншими республіками колишнього Радянського Союзу постало питання про подальше самовизначення в міжнародному геополітичному просторі. Також важливою проблемою поставало питання про співвідношення з іншими цивілізаціями в умовах глобалізації.
Після розпаду СРСР розпочалася нова епоха в українсько-російських взаєминах, оскільки постало питання про встановлення нового формату відносин на основі міжнародного права [11, с. 33]. Однак, незважаючи на те, що з моменту проголошення незалежності України минуло більше 22-х років, поки що не вдається створити рівноправні політичні, економічні й культурні відносини між Україною і Росією.
Більш того, аналізуючи стосунки між Україною та Росією у соціокультурній сфері на основі конструктивізму, можна стверджувати, що політична та регіональна поляризація України, а також їх сучасна динаміка є наслідком не тільки культурно-історичних відмінностей між населенням Сходу та Заходу України, що склалися історично, а й результатом цілеспрямованої політики наднаціональної колективної ідентичності, що проводиться Російською Федерацією. Початок утвердження такої політики прослідковувався в першій половині ХІХ століття - в часи розквіту і могутності Російської Імперії.
Початок ХІХ століття в Російській Імперії був знаковою епохою. Правління Олександра І, переможні битви Великої Вітчизняної війни 1812 року, успіхи російської політики у Європі, ряд реформ і нова система законодавства, ініційовані державним і суспільним діячем, реформатором М. М. Сперанським, поява таємних товариств та очікування соціальних змін - усе це змінило суспільно-політичні погляди і думки громадськості. І навіть розгром повстання декабристів у 1825 році і розправа Миколи І над його провідними діячами кардинально не вплинули на зміну поглядів народу [12, с. 110]. Наслідком цих процесів став початок періоду жорсткої політичної реакції, що викликав новий поворот у зміні суспільно-політичних поглядів панівних громадських течій. В цей час, з новою силою відродився інтерес до теоретичних пошуків і філософського осмислення дійсності, а домінантною суспільно- політичної і філософської думки в країні знову стало ставлення Російській Імперії до Європи.
За таких історичних обставин в середині ХІХ століття в Російській імперії починається протистояння двох потоків історії - “східного і західного”. А оскільки російський народ ніколи не був суто європейським чи суто азіатським народом, то у російській душі боролися двоє начал, східне і західне. Найбільш чітке теоретичне і громадсько-політичне оформлення ці дві тенденції отримали в 30-60-х роках ХІХ століття. Першу тенденцію представляли слов'янофіли, а другу західники. Представники цих двох суспільно-політичних течій в активних наукових дискусіях відстоювали свої погляди на минуле, нинішнє та майбутнє Російської Імперії. За визначенням харківського історика О. Д. Капліна, це була епоха “порушення розумових інтересів і початку кардинальних змін в суспільно- політичному житті Російської Імперії” [6, с. 45].
Актуальність пропонованої статті посилюється також тим, що так зване слов'янофільство (“класичне”, “істинне”) належить до найбільш значних явищ суспільно-політичної думки ХІХ століття, яке помітно вплинуло на богословські, філософські, історичні теорії та погляди. На кінець 1970-х рр. стало очевидним, що ґрунтовне дослідження слов'янофільства як багатоаспектної наукової проблеми можливе за участю представників майже всього циклу гуманітарних наук. В той же час, таке “комплексне дослідження” вважалося справою майбутнього, оскільки цьому перешкоджала відсутність чіткого уявлення про кожного конкретного діяча слов'янофільського напрямку, відсутністю матеріалів для вивчення біографії цих діячів, характеру їх діяльності, а також необхідністю врахування зміни їх суспільно-політичних поглядів протягом різних періодів розвитку слов'янофільства в ХІХ столітті.
Крім цього, тривалий час слов'янофільство досліджувалося у відриві від глибокого аналізу культури. Так званий “літературний процес епохи” зводився до поверхневої боротьби літературних напрямків, а для нового часу (особливо для ХІХ століття), по суті, до газетножурнального обговорення. В цьому контексті влучною є оцінка загального підсумку досліджень ХІХ століття, визначена сучасним культурологом О. В. Михайловим, який констатував, що зазначене століття виявилося найменш вивченим, а тому, незважаючи на достатню кількість зібраних фактів та їх осмислення, це століття виглядає як найважливіше і першорядне за своїм значенням поле культурно-історичних досліджень, “де треба все тільки починати ставити на місце”, і “де перед нами майже не початий матеріал історії культури, що вимагає до себе цілісного і комплексного підходу” [7, с. 134].
Слід зазначити, що життя і погляди так званих слов'янофілів (О. С. Хом'якова, І. В. Кірєєвського, П. В. Кірєєвського, К. С. Аксакова і І. С. Аксакова, Ю. Ф. Самаріна і деяких інших) протягом вже більше як 150 років привертають увагу не тільки істориків, але й інших представників гуманітарного знання, культури і мистецтва в Росії, СРСР, а також далеко за їхніми межами [5, с. 38].
Історіографія вивчення слов'янофільства бере початок в період 1860-х - першій половині 1870-х рр. В цей період спадкоємцями слов'янофілів і близькими за поглядами до них людьми було видано значну кількість слов'янофільських праць, раніше маловідомих або невідомих взагалі. Велика роль у публікації спадщини слов'янофілів, а також коментарів до неї належала представникам церковної історіографії (М. П. Гілярову-Платонову [3], М. І. Барсову [1]). Однак, значного поширення і впливу на слов'янофілів ці погляди не одержали.
Деяка увага до слов'янофілів, яка мала місце на початку 1920-х рр., змінюється до початку 1930-х років майже повним їх забуттям. Певне пожвавлення інтересу до даної теми наприкінці 1930-х рр. не принесло яких- небудь значних наукових досягнень.
Післявоєнний період становить собою досить суперечливий час в історіографії слов'янофільства. З одного боку, він характеризувався деякою активізацією інтересу до цього явища, спробами дати йому більш об'єктивну оцінку (друга половина - кінець 1940-х років; друга половина 1960-х - початок 1970-х років), традиційно радянським розумінням його як реакційного, консервативного явища, що закінчилося проведенням у 1969 році дискусії про слов'янофільство, а також появою в середовищі філологів першої радянської монографії про слов'янофілів, автором якої був Ю. З. Янковський [14]. Однак, в той же час сама слов'янофільська спадщина практично не видавалася, а тому теоретичне осмислення проблеми могло здійснюватися тільки в рамках традиційного догматичного тлумачення марксизму-ленінізму.
Обставини які склалися в СРСР на кінець “перебудови”, об'єктивно дозволяли поглибити осмислення слов'янофільства, звільняючись від тих уявлень, що помилково висвітлювали його духовний зміст. Однак можливість, що відкрилася, гальмувалася недостатністю перевидань творів слов'янофілів і надзвичайно малою кількістю публікацій нових текстів.
В період “перебудови”, як і раніше залишалася поширеною тенденційність, коли методологічні погляди дослідника, його політична заангажованість не дозволяють об'єктивно поставитися до предмета, який розглядається. В цьому контексті очевидним фактом було недостатнє вивчення багатьма дослідниками (В. І. Холодного та ін.) всього обсягу слов'янофільської спадщини або вільне трактування окремих положень [13].
Пропонована стаття має на меті проаналізувати історію виникнення і становлення слов'янофільства як конкретно-історичного явища суспільної думки першої половини - середини XIX століття, яке виробило своєрідну ідею історичного розвитку Росії, а також знайшло відображення в поглядах і діяльності українських вчених.
Слов'янофільство (від слов'янин і грец. - любити, слов'янолюбство) - світоглядно-ідеологічна і суспільно-політична течія в Росії у 1840-1870 роках, яка на противагу російській орієнтації на Західну Європу (так званих “західників”) перейшла на шлях російського панславізму і ідеалізувала все, що російське. Крім того, представники слов'янофільства протиставляли Росію Заходові, православ'я, як “єдину правдиву християнську релігію” протиставляли католицизмові, московські звичаї протиставляли європейським, ідеалізували історію й суспільний лад Московської держави (зокрема допетровської доби), а також общину, артілі тощо [2, с. 39]. Російські слов'янофіли (Олексій Хом'яков, Іван Кірєєвський, Петро Кірєєвський, Іван Аксаков, Констянтин Аксаков, Юрій Самарін, Іван Беляєв та інші) виступали за скасування кріпацтва та захищали деякі демократичні свободи, але були прихильниками державного і національного централізму в Російській імперії [5, с. 32]. Крім того, вказані представники цієї суспільно-політичної течії вважали, що Росія повинна очолити й керувати всіма слов'янськими народами, і були проти позитивного вирішення українського і навіть польського питань[5, с. 38].
Історичною передумовою зародження слов'янофільства прийнято вважати знамениту суперечку XV століття між “іосифлянами” и заволжськими старцями, представниками яких були відповідно Іосиф Волоцький і Ніл Сорский [8, с. 31]. В цій суперечці розглядалися дві основні проблеми-відношення церкви до єресі (у зв'язку з появою в Новгороді ересі жидівствуючих) і вирішення проблеми занепаду моралі в монастирях [8, с. 31-32]. Заручившись підтримкою російського царя Івана III, “іосифляни” перемогли в суперечці, що і прийнято вважати розривом з візантійською церквою на користь московсько-руського начала, оскільки рух заволжських старців виник під впливом візантійських ісихастів (від грец. спокій, тиша)- містична, аскетична течія східного християнства, про яку іноді говорять, що вона становила один з полюсів православ'я; інший полюс - це вчення про “симфонію”. Відома ще з часів Отців Церкви, проте канонічною визнана лише в XIV столітті завдяки старанням св. Григорія Палами)).
Відмітимо, що пізніше, саме завдяки перемозі “іосифлян”, вперше висувається теорія “Москва як третій Рим”, започаткована на початку XVI століття монахом псковського Спасо-Єлеазаровського монастиря Філофеєм. Протягом XVI століття ідея Москви как третього Риму перетворюється в панівну ідеологію Російської держави. “Два убо Рима падоша, а третій стоит, а четвертому не быти” - цю формулу розвинув у своїх “посланіях” до Великого князя Івана III Васильовича (15041505 рр.), і Великого князя Василія Івановича (15101511 рр.) монах ігумен Псковського Єлеазарського монастиря Філотей (Філофей) [10, с. 20-21]. Вважається, що саме в цей час зароджується і поширюється фраза “Свята Русь” [10, с. 21].
Формальним ґрунтом для висунення теорії “Москва як третій Рим” стало одруження вдруге московського правителя великого князя Івана ІІІ на Софії Палеолог, Гілея племінниці останнього візантійського імператора Констянтина ХІ [8, с. 35]. В той же час, Візантійська імперія ще мала значний культурний, релігійний та політичний вплив на всю середньовічну Східну Європу. З ближнього оточення Софії Палеолог походили ідеї, що сформулював в своєму посланні монах псковського монастиря Філотей (Філофей) на початку XVI століття. Щоправда, сучасні дослідження доводять, що формально Софія не мала прав на Константинопольський престол, бо походила з “бокової гілки” Палеологів, тобто не була прямим нащадком візантійських імператорів [8, с. 38-39]. Рушійним мотивом появи теорії “Москва як третій Рим” була боротьба московських князів за цесарський (імператорський, царський) титул, та за домінацію Московського князівства серед інших східнослов'янських князівств, недавніх васалів Золотої Орди [10, с. 40].
Ґенеза теорії “Москва як третій Рим” пережила довгу й складну еволюцію. Початки її пов'язані з історією Другого Болгарського царства (1185-1396 рр.), яке претендувало на роль спадкоємця Візантійської Імперії. Духовні особи балканського походження занесли цю ідею до Східної Європи: через Україну до Новгорода і Пскова, де вона знайшла придатний ґрунт, а згодом з відповідними трансформаціями була засвоєна на Московському князівстві. Московські книжники початку XVI століття, під керівництвом митрополіта Макарія, пов'язували особу царя не тільки з Візантією, але й зі старим Римом (походження московської династії “від Августа цісаря”) [10, с. 44]. Теорія “Москва як третій Рим” була повторена в акті утворення Московського патріархату - документ “Уложенная Грамота” 1589 року [10, с. 44]. Занедбана під час Смути початку XVH століття, згодом ця теорія відродилася за часів царя Олексія Михайловича й патріарха Нікона, зокрема після підписання “Березневих статей” Московської держави з Україною в 1654 році. І хоча в першій половині і середині XVTI столітті теорія “Москва як третій Рим” не стала офіційною урядовою доктриною, вона справляла значний вплив на політику Московської держави й Церкви і здобула широку популярність у другій половині XVH століття, від вищих правлячих кіл й Церкви до опозиційних частин населення, зокрема серед так званих роскольників-старообрядців (писання М. Добриніна-Пустосвята,“Соловецька чолобитна” тощо) [8, с. 36]. Тим самим вона стала основою й дороговказом національної ідеології й імперіалістичної політики Росії на майбутнє. Впливи й відгуки теорії “Москва як третій Рим” були помітні в російській літературі й публіцистиці XV-ХІХ століття, а також знайшли своє відображення в ідеях слов'янофілів.
Часом зародження слов'янофільства вважається зима 1838-1839 рр., коли у літературних салонах Москви стався обмін посланнями між О. С. Хомяковым (“Про старому і новому”) і І.В. Киреевским (“У відповідь О. С. Хомякову”) [4, с. 268]. Власне ці два діячі і склали основу гуртка “старших” слов'янофілів, які розробляли доктрину слов'янофільства. У культурному сенсі слов'янофільство постало на полі романтизму, зокрема в руслі переосмислення філософських ідей Ф.В. Шеллінга та Г. -В. Геґеля [4, с. 268-269]. слов'янофільство історія політичний церква
Таким чином, підбиваючи підсумки зазначимо, що виникненню слов'янофільства передував досить тривалий період поширення антизахідних настроїв серед російської громадськості кінця ХУЛІ - початку XIX століть, що досить часто асоціювалися з новим російським патріотизмом. Ці поширення в російському суспільстві антизахідних настроїв мали вигляд неприйняття європейських новацій, критики всього європейського, протиставлення російського суспільства європейському, піднесення російської культури напроти- вагу європейській тощо.
Список використаних джерел
1. Барсов Н. И. Новый метод в богословии // Христианское Чтение. - 1869. - № 2-4.
2. Бродский Н. Л. Ранние славянофилы. - М., 1910. - 246 с.
3. Гиляров-Платонов Н. П. О судьбе убеждений // Русская Беседа. - 1860. - № 2. - С. 16-22.
4. Дудзинская Е. А. Русские славянофилы и зарубежноесла- вянство // Методологические проблемы историиславистики. - М., 1978. - С. 261-281.
5. Каплін О. Д. Слов'янофільська ідея історичного розвитку Росії: дис.... д-ра іст. наук: 07.00.02 / Харківський національний ун-т ім. В. Н. Каразіна. - Х., 2005.
6. Каплін О. Д. Сутність і види російської монархії в осмисленні слов'янофілів // Збірник наукових праць. Серія “Історія та географія” / Харк. держ. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди. - Харків, 2003. - Вип.13. - С. 44-48.
7. Михайлов А. В. Языки культуры. - М., 1997. - 324 с.
8. Оглоблин О. Московська Теорія ІІІ Риму в XVI-XVII ст. - Мюнхен, 1951. - 432 с.
9. Пелагеша Н. Україна у смислових війнах постмодерну: трансформація української національної ідентичності в умовах глобалізації [Текст]. - К.: НІСД, 2008. - 288 с.
10. Полонська-Василенко Н. Дві концепції історії України і Росії. - Мюнхен, 1964. - Український Вільний Університет. - 52 с.
11. Сорокін К. Е. Геополітичні сучасності і геостратегия України. - К., 1996. - 167 с.
12. Субтельний О. Україна. Історія. - К.: Либідь, 1991. - 512 с.
13. Холодный В. И. Идея соборности и славянофильство. Проблема соборной феноменологии. - М., 1994. - 332 с.
14. Янковский Ю. З. Из истории русской общественнолитературной мысли 40-50-х гг. ХІХ столетия. - К., 1972. - 345 с.
References
1. Barsov N. I. Novyiy metod v bogoslovii // Hristianskoe Chtenie.
- 1869. - № 2-4.
2. Brodskiy N.L. Rannie slavyanofilyi. - M., 1910 - 246 s.
3. Gilyarov-Platonov N.P. O sudbe ubezhdeniy // Russkaya Beseda.- 1860.- № 2. - S.16-22.
4. Dudzinskaya E.A. Russkie slavyanofilyi i zarubezhnoe slavyanstvo // Metodologicheskie problemyi istorii slavistiki. - M., 1978. - S.261-281.
5. Kaplin O.D. Slov'yanofil's'ka ideya istorychnoho rozvytku Rosiyi: dys.... d-ra ist. nauk: 07.00.02 / Kharkivs'kyy natsional'nyy un-t im. V.N. Karazina. - Kh., 2005.
6. Kaplin O.D. Sutnist' i vydy rosiys'koyi monarkhiyi v osmyslenni slov'yanofiliv // Zbirnyk naukovykh prats'. Seriya “Istoriya ta heohrafiya” / Khark. derzh. ped. un-t im. H.S. Skovorody. Kharkiv, 2003. - Vyp. 13. - S. 44-48.
7. Mihaylov A.V. Yazyiki kulturyi. - M., 1997. - 324 s.
8. Ohloblyn O. Moskovs'ka Teoriya III Rymu v XVI-XVII st. - Myunkhen, 1951. - 432 s.
9. Pelahesha N. Ukrayina u smyslovykh viynakh postmodernu: transformatsiya ukrayins'koyi natsional'noyi identychnosti v umovakh hlobalizatsiyi [Tekst]. - K.: NISD, 2008. - 288 s.
10. Polons'ka-Vasylenko N. Dvi kontseptsiyi istoriyi Ukrayiny i Rosiyi. - Myunkhen. - 1964. - Ukrayins'kyy Vil'nyy Universytet. - 52 s.
11. Sorokin K.E. Heopolitychni suchasnosti i heostratehyya Ukrayiny. - K., 1996. - 167 s.
12. Subtel'nyy O. Ukrayina. Istoriya. - K.: Lybid', 1991. - 512 s.
13. Holodnyiy V.I. Ideya sobornosti i slavyanofilstvo. Problema sobornoy fenomenologii. - M., 1994. - 332 s.
14. Yankovskiy Yu.Z. Iz istorii russkoy obschestvenno- literaturnoy myisli 40-50-h gg. ХХ stoletiya. - K., 1972. - 345 s.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Понятие исконно русской лексики, причины заимствования из других языков. Появление слов–интернационализмов, слов-калек, слов-экзотизмов и варваризмов. Приспособление иностранных слов к русским графическим и языковым нормам, орфоэпические нормы.
реферат [27,6 K], добавлен 25.10.2010Становлення і розвиток української суспільно-політичної термінології. Термінознавство як наука. Семантичне переосмислення як спосіб творення суспільно-політичної термінології. Творення слів засобами питомої словотвірної системи, використання запозичень.
курсовая работа [64,4 K], добавлен 03.10.2014Сучасні слов'янські народи та їхня етнічна спорідненість. Етнічна близькість слов'ян. Класифікація слов'янських мов. Походження і розвиток мови. Мови класифікують за генеалогічними зв'язками, типом організації і суспільним статусом, поширеністю.
лекция [49,5 K], добавлен 17.12.2008Проблема правильного и уместного употребления слов. Единицы языка как ячейки семантики. Морфемы полнозначных слов. Типы семантических отношений. Возможность соединения слов по смыслу в зависимости от реальной сочетаемости соответствующих понятий.
курсовая работа [40,2 K], добавлен 02.01.2017Историческое влияние экономических, политических и культурных контактов с другими странами на внедрение в русский язык иноязычных слов. Заимствование и освоение новых слов благодаря средствам массовой информации. Примеры происхождения некоторых слов.
реферат [20,2 K], добавлен 02.04.2010Двоскладні найменування суспільно-політичної лексики з переносним значенням. Вивчення синтаксичних моделей та семантико-стилістичних двоскладних найменувань з переносними значеннями. Класифікація метафоричних найменувань суспільно-політичної лексики.
курсовая работа [59,1 K], добавлен 22.12.2011Этимология как наука, которая объясняет происхождение слов, ее предмет и методы исследования, современные достижения и тенденции. Этапы объяснения написания слов через его первоначальный смысл. Принципы и правила работы с этимологическими словарями.
презентация [606,4 K], добавлен 12.10.2013Определение значения ряда слов. Лексические единицы, характерные для речи представителей определенной профессии. История риторики как филологической науки. Ораторы, внесшие вклад в развитие красноречия в Древней Греции и Древнем Риме. Правописание слов.
тест [16,2 K], добавлен 14.07.2015Определение слов с ударением на втором слоге. Формы настоящего и прошедшего времени единственного числа от глаголов. Определение слов с твердыми согласными перед е. Ошибки, вызванные нарушением лексической сочетаемости слов, и порядок их исправления.
практическая работа [10,1 K], добавлен 25.08.2011Стилистическая классификация заимствованных слов. Стилистически не оправданное употребление заимствованных слов. Лексика, имеющая ограниченную сферу распространения. Термины как слова, заимствованные из других языков. Канцеляризмы и речевые штампы.
реферат [33,6 K], добавлен 09.11.2007Под влиянием исторических, политических и экономических факторов англицизмы широко распространены в нашем языке. В обществе используется большое количество заимствованных слов, сленга, жаргонизмов. Однако возможно обходиться без заимствованных слов.
научная работа [56,8 K], добавлен 18.12.2008Происхождение, написание и значение в языке иностранных слов. Причины заимствования слов. Типы иноязычных слов: освоенные слова, интернационализмы, экзотизмы, варваризмы. Способы появления словообразовательных калек. Тематические группы заимствований.
презентация [13,9 K], добавлен 21.02.2014Відображення в суспільно-політичній термінології процесів, які відбуваються в інших лексичних шарах мови та назви яких зникають зі зникненням деяких реалій, або набувають додаткового значення. Причини семантичної зміни слів суспільно-політичної лексики.
статья [11,0 K], добавлен 22.12.2011Основные группы исконных русских слов, объединенных по своему происхождению. Причины проникновения иноязычных слов в лексику русского языка. Заимствование слов старославянского и неславянского происхождения, примеры их использования в современной речи.
доклад [33,0 K], добавлен 18.12.2011Основные аспекты, функции порядка слов в немецком языке. Средства и подходы к обучению. Учет возрастных и психолингвистических особенностей обучающихся на средней ступени. Анализ возможных трудностей и методические рекомендации по обучению порядку слов.
дипломная работа [3,1 M], добавлен 21.01.2017Кирилиця — слов’янська азбука, створена Кирилом і Мефодієм у IX ст. для церковної мови: історія, структура, склад; офіційна причина створення, порівняння з глаголицею. Кирилиця як офіційне письмо для більшості мов Росії, її вживання в різних країнах.
презентация [255,2 K], добавлен 28.11.2012Роль і значення для розвитку мови місця її народження, дальшого поширення, положення країни на карті світу. Належність української мови до широко розгалуженої мовної сім'ї слов'янських мов. Переконлива відмінність української мови у її фонетиці.
реферат [24,8 K], добавлен 01.03.2009Природа возникновения и этимология некоторых слов русского языка. История заимствования слов и выражений из других культур и языков. Структура фразеологизма как устойчивого, лексически неделимого словосочетания. История жизни некоторых фразеологизмов.
реферат [55,7 K], добавлен 07.12.2013Причини та умови появи слов'янської писемності. Коротка характеристика діяльності Кирила та Мефодія. Фундамент літературно-письмових мов південних слов'ян. Кирилиця та глаголиця як найдавніші пам'ятки. Шлях від кирилиці до російського цивільного шрифту.
реферат [30,4 K], добавлен 17.11.2013Заимствование как языковое явление. Иноязычное происхождение слов, освоенных русским языком. Этапы процесса освоения иностранного слова. Роль и состав иноязычных заимствованных слов в современной прессе. Основные тенденции их употребления в печати.
курсовая работа [26,0 K], добавлен 01.12.2012
