Від тривіального спілкування до ділової комунікації: еволюція термінів

Key words: communication, business communication, discourse, information.

комунікація діловий спілкування мовленнєвий

У статті вперше аналізується еволюція терміна “комунікація”, а саме: його суттєвий вплив на зміну канонів ділового спілкування, а також демонструється важливість забарвлення мовленнєвих актів особливою термінологією, яка має чималий вплив на формування думки реципієнта.

Недостатня вивченість мовознавцями сучасної ділової комунікації XXI століття в лінґвістичному аспекті обумовлює актуальність проблеми. Наукова новизна дослідження полягає у демонструванні видозміненої комунікативної системи, що відзначається своєю важливістю та впливовістю.

Об'єктом дослідження у статті є лексичний матеріал та терміни ділової комунікації. Предмет дослідження -- особливості функціонування лексичних та синтаксичних структур у діловому спілкуванні. Матеріалом дослідження слугують друковані матеріали із проблематики.

Поняття “комунікація” трактується переважно як спілкування між людьми та іншими соціальними суб'єктами. Комунікація розглядається сучасною наукою як механізм, завдяки якому забезпечується існування та розвиток суспільних відносин.

Говорячи про комунікацію, не можемо не згадати про термін, що є невід'ємний з нею. Маємо на увазі “дискурс”. Електронний словник англійської мови datasegment.com дає такі визначення концепту “дискурс”: розмова (сопуегзаїдоп; talk); послідовна промова (усна або письмова) стосовно певної думки (consecutive speech on a given line of thought) та інші [10]. Великий тлумачний словник української мови обмежується таким визначенням поняття “дискурс”: розмова, словесна розправа [3]. О. Багрій підтверджує цю гіпотезу, стверджуючи, що йому властиве діалогічне зіставлення погляду автора та його опонентів [1, с. 7]. Macmillan English Dictionary for Advanced Learners серед дефініцій поняття “discourse” пропонує: a long and serious speech on a particular subject (тривала серйозна розмова з приводу конкретного предмета); written or spoken language, especially when it is studied in order to understand how people use language (писемне чи усне мовлення, яке досліджується з метою визначити, як люди його використовують) [11]. В. Герасимов та М. Ільїн простежують еволюцію поняття “дискурс” у латинській мові та знаходять, окрім уже згаданих його трактувань, такі: “аргумент” і “логічне міркування”. Науковці відзначають важливість соціального чинника в дискурсі та його когнітивну природу [5, с. 62-63].

Особливо активно займаються питаннями дискурсу західні науковці. Найяскравішим дослідником ХХІ століття в цій сфері вважається Т. ван Дейк. Серед його останніх опублікованих праць знаходимо “Society and discourse. How context controls text and talk” (“Суспільство й дискурс. Як контекст контролює текст і розмову”), “Discourse and context. A sociocognitive approach” (“Дискурс і контекст. Соціокогнітивний підхід”), “Discourse and power” (“Дискурс і влада”), “Discourse studies” (“Вчення дискурсу”), “Racism and discourse in Spain and Latin America” (“Расизм і дискурс в Іспанії та Латинській Америці”), “Analisis del discurso social y politico” (“Аналіз соціального дискурсу в політиці”). Вчений висвітлив основні положення своєї теорії дискурсу в статтях “News, discourse and ideology” (“Новини, дискурс й ідеологія”), “Elite discourse and institutional racism” (“Дискурс еліти та інституційний расизм”), “The study of discourse: an introduction” (“Вчення дискурсу: вступ”), “Discourse and Manipulation” (“Дискурс і маніпулювання”), “Ideology and discourse analysis” (“Ідеологія та дискурс -- аналіз”) тощо. Це лише незначна кількість нових статей автора, проте його наукова спадщина значно багатша. Т. А. ван Дейк є засновником таких наукових журналів, як “Discourse & Society” (“Дискурс і суспільство”), “Discourse Studies” (“Вчення дискурсу”), “Discourse & Communication” (“Дискурс і комунікація”), що виходять друком англійською мовою, та “Discurso & Sociedad” (“Дискурс і суспільство”), що публікується іспанською мовою. Т. ван Дейк стверджує, що дискурс у широкому значенні слова є складною єдністю мовної форми, значення та дії, що могло б бути найкращим чином схарактеризоване за допомогою комунікативної дії чи комунікативного акту [6, с. 121-122].

Цікаво, що навіть лінґвістам часто не вдається розмежувати концепти “дискурс” і “текст”. М. Бахтін стверджує, що текст є тією дійсністю, яка породжує гуманістично-філософське, богословське та філософське мислення [2, с. 281]. К. Серажим визначає текст як елементарну одиницю дискурсу [9, с. 12]. На думку Ю. Ґабермаса, етика дискурсу відводить етичним і моральним питанням різні форми аргументації, а саме: дискурси досягнення згоди із самим собою, з одного боку, та дискурси обґрунтування (і застосування) норм -- з другого [4, с. 53]. Як зазначають В. Герасимов та М. Ільїн, спочатку існувало два підходи до трактування поняття “дискурс”. У першому випадку значення концепту “дискурс” майже збігалося із трактуванням поняття “текст”. Тому терміни “лінґвістика тексту” й “аналіз дискурсу” часто вживались як синонімічні. В іншому випадку дискурс розглядався як розмовна практика та комунікативний процес. Згодом науковці дійшли висновку, що дискурс поєднує в собі акт створення тексту та відображає залежність мовної поведінки від цілей мовця, його переконань і знань [5, с. 62]. На нашу думку, дискурс є складним процесом комунікативної поведінки, що включає як написання тексту, так і його вербалізацію.

Розбіжності виникають і у трактуванні концептів “дискурс” та “мовлення”. Найзмістовніше розмежувала ці два поняття К. Серажим. Вона стверджує, що цьому співвідношенню відповідає протиставлення “суспільне -- індивідуальне”. Адже для дискурсу характерною є нормативно закріплена послідовність мовних актів, а для мовлення важливою є його індивідуальність (лексична наповненість, тембр, гучність, артикуляція, тривалість) [9, с. 13].

Найвлучніша гіпотеза стосовно дискурсу, на нашу думку, належить Т. ван Дейку. Вчений стверджує, що дискурс у широкому розумінні слова є складною єдністю мовної форми, значення та дії, яка може бути схарактеризована за допомогою термінів “комунікативна дія” та “комунікативний акт” [6, с. 121122]. В. Дем'янков визначає дискурс як текст у його становленні перед інтерпретатором [7, с. 32], а Л. Нагорна відзначає знакову природу і структурованість цього мовного явища [8, с. 33]. Таким чином, дискурс та комунікація -- поняття нероздільні й багатогранні. Завдяки своїй суспільній природі вони широко ввійшли у вжиток сучасних комунікаторів. Найчастіше маніпулювання свідомістю реципієнтів простежуємо в діловій комунікації.

Ділове спілкування -- це актуалізація внутрішньої думки в комунікативному акті взаємодії суб'єкта й об'єкта.

Увага науковців звернена до термінологічності ділової комунікації, адже остання вийшла на абсолютно інший, вищий, рівень суспільної взаємодії. Можемо вказати на стандартизацію словника функціональної ділової лексики. У ділових колах усе частіше використовують метафори та деспеціалізують терміни. Пригадуємо таку саму тенденцію і в політичному дискурсі, де неоднозначність та езотеричність останнього спричинені абстрактністю, розмитістю й широтою значення для маніпулювання чи уникнення конфлікту. Як і в політичних колах, у діловому спілкуванні основними характеристиками учасників дискурсу є їхня мовна компетенція, національна належність, соціально-культурний статус, психологічний тип, психічний стан у момент мовлення, а також погляди, смаки, звички. Вважаємо модальність також новою характеристикою ділового спілкування. Саме модальність відрізняє виступи дешевого популіста від виступів серйозного лідера.

У своєму науковому дослідженні К. Серажим описує функціонально-комунікативні властивості дискурсу, такі, як аргументаційність та оцінність [9, с. 19]. Суспільство зараз перебуває на тому щаблі свого розвитку, коли мовцям складно переконати слухачів пустослів'ям. Зазвичай нині добрі оратори беруть приклад та переймають досвід визнаних діячів, насичуючи свої промови змістом та якістю.

Вважаємо, що одними із найпоширеніших шляхів лексичного розвитку є ресемантизація, афіксація, складання основ, запозичення, (ре)термінологізація, утворення термінологічних сполук. Будь-який вокабулярій може бути представлений як концептосфера із ядром -- владою. Сучасному дискурсу, а найбільше -- діловому, притаманні тенденції до інтернаціональності, новотвору та відкритості, а його ключовою рисою є інтердискурсивність та інтертекстуальність. Саме це сприяє використанню різних прийомів поліфонізації. Маємо на увазі цитування, посилання в лапках, вставні конструкції, залучення іншомовних компонентів, алюзію, авторизацію тощо.

Цікаво, що представникам ділових кіл менше властиве утворення нових лексем запозиченням з інших сфер, проте вокабулярій бізнесу збагачується за допомогою словотвірних елементів.

Нині суспільство жваво переоцінює інтелектуальні, естетичні та морально-етичні цінності. Лексичні одиниці в комунікації є маркованими. Евфемізми, що їх використовують мовці для заміни слова чи словосполучення, яке є неприйнятним для вживання, створюють атмосферу ввічливості, делікатності. Теми смерті й сексуального життя традиційно вважаються неприйнятними для західної людини, тому й вимагають вживання слів-замінників з пом'якшувальним значенням. Представники ділової сфери радо переймають цю традицію. їхнє мовлення наповнене стриманістю та небайдужістю.

Цікаво, що мовці часто використовують гумор як комунікативну зброю у веденні полеміки. Ключовою рисою інтелектуального гумору є його належність до когнітивної схеми. Гумор -- когнітивний феномен, який є внутрішнім переосмисленням соціокультурної реальності, сприяє радісному стану людини й супроводжується сміхом, усмішками. Гумор має соціальну природу та є ситуативно залежним мовним явищем, тобто його характер продиктований особистістю мовця, конкретною аудиторією та обставинами. Він є головним складником соціуму та посідає чільне місце в різних жанрах комунікації, зокрема ділової.

Дослідження свідчать, що публічні люди, які влучно використовують гумор, є популярними серед громадян, проте часте його використання в риториці підкреслює маніпуляційність характеру. Головними цілями гумору є розважити аудиторію, переконати її у правоті мов-ця, полегшити розуміння складного інформативного матеріалу, об'єднати слухачів на користь висловленого погляду. Саме цієї мети прагне досягти сучасний діловий бомонд, задіюючи алюзію та риторичні прийоми сучасної комунікації. Функціонування лексичних і синтаксичних структур як засобів реалізації гумористично завуальованих натяків стали предметом численних досліджень у сфері комунікації. Цією проблемою здебільшого займаються західні науковці Д. Браун (Dan Brown), Дж. Мейєр (John Meyer), В. Далберґ (W. A. Dahlberg), К. Лемб (K. Lamb), Е. Біппус (E. Bippus), М. Даймонд (M. Diamond).

Учені дійшли висновку, що сміх, спричинений використанням алюзії, є перебільшенням, а також наслідком образи, помилки, непорозуміння, пародії. Тип існування може також провокувати появу когнітивних гумористичних явищ. Наприклад, ієрархічний спосіб життя найчастіше асоціюється із насміханням, індивідуалістичний -- із перебільшенням, егалітаристичний -- алюзією, сатирою, дошкульними висловлюваннями, фаталістичний -- абсурдом.

Прагматичний підхід у трактуванні гумору суттєво відрізняється від теоретичного. У той час, як практики вбачають головну цінність комічного в його реалістичності, вчені-теоретики переконані, що основним досягненням гумористичних повідомлень є їхній експресивно-комунікативний характер. Комічне трактується останніми не як форма поведінки, а як спосіб самовираження.

Результати більшості досліджень свідчать, що використання вербального гумору породжує ймовірну згоду стосовно певних питань. Ця гіпотеза доводить, що гумор розглядається як метод соціального впливу.

Численні заперечення щодо використання гумору були висловлені жінками, афроамериканцями, літніми людьми, іншими меншинами, які вважають, що іронічні висловлення лише загострюють проблему сексизму, расової та етнічної дискримінації. Хоча гумор і є загальнолюдським феноменом, не можна не відзначити його національну забарвленість, продиктовану політичною системою конкретної держави, її історичною спадщиною, культурними цінностями. Ділова комунікація наповнена експресивністю мовних повідомлень та образністю висловлень, багата фольклорною спадщиною.

Науковці стверджують, що “примітивний” гумор помічається реципієнтами відразу, а “вишуканіші” комічні повідомлення сприймаються проникливішою аудиторією, оскільки включають такі елементи, як абсурд, новизну, двозначність і полісемію.

Так, ділова комунікація XXI століття -- це виклик стриманості висловлень, чіткості фраз, однозначності трактування. На перше місце виходить уміння дотепно “відбити” мовну атаку співрозмовника. Важливу роль у “вишуканих” гумористичних фразах посідає алюзія, полісемія та метафора.

Ділова комунікація -- це засіб взаємодії співрозмовників. Діалог між мовцями є обов'язковим для інтеракції. Суто комунікативні проблеми можуть спричинити мовні та культурні суперечності, а примітивне маніпулювання думкою співрозмовників призводить до падіння престижу деяких лідерів. Із другого боку, загострення політичної й економічної ситуацій зумовлює лексико-семантичні зміни й у діловій комунікації, що полягають у більшій евалюативності та експресивності мовленнєвих структур мовців, насиченні їх алюзією, іронією, метафорою.

Подальше дослідження треба зосередити на ґрунтовному аналізі лексичного матеріалу. Адже ділове спілкування не обмежується вивченням теоретичних підвалин проблеми, а еволюціонує та видозмінюється завдяки його представникам. Скажімо, варто звернути увагу на метафоризацію та евалюативну насиченість мовлення ділової еліти.

Література

1. Багрій О.І. Наукова дискусія: дискурсивні та прагмариторичні характеристики (на матеріалі англомовних статей середини ХХ - початку ХХІ сторіч): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.04 “Германські мови” / О.І. Багрій. -- К., 2010. -- 20 с.

2. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества: [сб. изб. тр.] / [примеч. С.С. Аверинцева, С.Г. Бочарова] / Михаил Михайлович Бахтин. -- М.: Искусство, 1979. -- 423 с.

3. Великий тлумачний словник української мови

4. Габермас Ю. Залучення іншого: студії з політичної теорії / Юрґен Габермас; пер. з нім. А. Дахній; наук. ред. Б. Поляруш. -- Львів: Астролябія, 2006. -- 415 с.

5. Герасимов В.И. Политический дискурс-анализ / В. Герасимов, М. Ильин / Политическая наука: сб. науч. трудов / В.И. Герасимов (ред.). -- М., 2002. -- № 3: Политический дискурс: история и современные исследования. -- С. 68-75.

6. Дейк Т. Язык. Познание. Коммуникация / Тойн ван Дейк; [пер. с англ. О.А. Гулыги; сост. В.В. Петрова; под ред. В.И. Герасимова; вступ. ст. Ю.Н. Караулова и В.В. Петрова]. -- М.: Прогресс, 1989. -- 310, [2] с.

7. Демьянков В.З. Политический дискурс как предмет политологической филологии / В.З. Демьянков // Политическая наука: сб. науч. трудов / В.И. Герасимов (ред.). -- М., 2002. -- № 3: Политический дискурс: история и современные исследования. -- C. 20-32.

8. Нагорна Л.П. Політична мова і мовна політика: діапазон можливостей політичної лінґвістики / Лариса Панасівна Нагорна; НАН України, Ін-т політичних і етнонаціональних досліджень. -- К.: Світогляд, 2005. -- 316 с.

9. Серажим К.С. Дискурс як соціолінґвальний феномен сучасного комунікативного простору (методологічний, прагматико-семантичний і жанрово-лінґвістичний аспекти: на матеріалі політичного різновиду українського масовоінформаційного дискурсу): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра філол. наук: спец. 10.01.08 “Журналістика” / К.С. Серажим. -- К., 2003. -- 32 с.

10. Davies M. Are We Witnessing the Dusk of a Cartooning Era? / Matt Davies // Nieman Reports. -- 2004. -- Winter. -- P. 6-7.

11. Macmillan English Dictionary for Advanced Learners / [Macmillan Publishers]. -- Second edition. -- London: A&C Black Publishers Ltd, 2007. -- 1749 p.

Размещено на Allbest.ru