Вигукові слова-речення в передачі значення ствердження

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, м. Дніпропетровськ

Вигукові слова-речення в передачі значення ствердження

О.В. Гурко

Питання про синтаксичне функціонування вигуків до цього часу недостатньо висвітлене як в російському, так і в українському мовознавстві. У багатьох працях функційно-синтаксичні можливості вигуків характеризують лише в загальних рисах. Так, Д.М. Овсянико-Куликовський уналежнював вигуки до «слів поза реченнями» [7, с. 48], О.М. Пєшковський зараховував вигуки до слів і словосполучень, які не утворюють ні речень, ні їхніх частин [8, с. 404]. Ф.Ф. Фортунатов уважав вигуки особливим класом, що відрізняються від інших так званих повних слів своїм існуванням «поза реченнями або в певних випадках являють собою цілі речення» [10, с. 172]. О.О. Потебня зазначав, що вигук може функціонувати як ціле нерозвинене речення [9], а польський лінгвіст А. Красновольський наголошував на тому, що вигуки - «зародки речень» [11, с. 7].

Л.І. Мацько вважає, що синтаксична незалежність і формальна незв'язаність вигуків є основними граматичними ознаками цього класу слів. У структурній схемі граматично розчленованого речення вигуки не знаходять свого місця як лексичні наповнювачі певних членів речення [5, с. 68]. Проте в процесі мовлення вигуки, на думку Л.І. Мацько, виходять на рівень зв'язного тексту як самостійні, функційно значущі граматичні одиниці з емоційно-оцінною чи спонукальною семантикою, сформованою на основі концептуального змісту попереднього чи наступного контекстів, ситуації та паралінгвістичних компонентів спілкування [5, с. 69].

Синтаксична природа вигуків, як зазначає В.В. Бабайцева, виявляється у здатності утворювати на рівні синтаксису мови нечленовані вигукові речення як певні, закономірні в типології простого речення синтаксичні структури [1, с. 114]. Це зумовлено лексико-морфологічними ознаками вигуків - специфікою лексичної семантики, нульовою або обмеженою валентністю, відсутністю змінних морфологічних ознак, усталених і формально виражених зв'язків з іншими словами.

Специфіка нечленованих речень виявляється в тому, що в їхній формально-синтаксичній структурі немає обов'язкового складу речення, тобто немає ні головних, ні другорядних членів речення. Цією найосновнішою конструктивною ознакою нечленовані речення вирізняються з-поміж усіх інших типів речення - і простого, і складного. Неможливість внутрішнього синтаксичного членування нечленованих речень ґрунтується на їхньому особливому (порівняно зі членованими реченнями) лексико-граматичному наповненні - на частках, модальних словах і вигуках, з якими в синтаксичній структурі членованих речень не пов'язується синтаксична роль членів речення [2, с. 101].

Мета статті - дослідити роль і місце вигуків у передачі значення ствердження в структурі речення. Поставлена мета передбачає виконання таких завдань: проаналізувати вигукові стверджувальні слова-речення та показати стилістичні функції вигукових сполук зі значенням ствердження на матеріалі художньої літератури.

Окрему групу слів-речень становлять ті, основа яких формується вигуком, бо вигуки - це своєрідні, функційно специфічні слова. Вигуки позбавлені номінативного значення, безпосередньо нічого не називають, а виражають лише почуття, емоції (о! овва! ох! ой! гей! матінко! леле! жах! а! ат! тощо), наприклад: «О-ох! Робитимеш! - сумно промовила Марина Костянтинівна» [12, с. 49], «Ох, Наталю! Бійтеся лихої години!» [12, с. 70], «Ат! Толкуй! - понуро одкаже Онисько і піде з хати» [12, с. 180], «Ох... О-ох! - стогнала стара. - Сину мій ... сину!» [12, с. 135], «Овва! Я цього не хочу!» [13, с. 96], «Ой, мати Божа! - тихо промовив Бонковський, приклавши трагічно руку до серця й підвівши солодкі очі до неба» [13, с. 64]. Стверджувальні нечленовані речення таких структур становлять особливі форми відображення й пізнання явищ об'єктивної дійсності. Водночас вигуки, як і решта слів, - це соціально усвідомлені слова й сполучення слів, які стосуються внутрішнього стану людини, слугують своєрідним засобом вираження найрізноманітніших виявів людського інтелекту.

У діалогічній мові нерідко трапляються стверджувальні вигукові слова-речення, бо динаміка й зміст діалогу потребують того, щоб репліки-відповіді не були одноманітними. Саме тому співрозмовник, уникаючи тавтології, вживає різноманітні форми стверджувальних вигукових слів, що виступають зазвичай у ролі слів-речень. Наприклад: «От тобі на! А щоб вас та бодай вас! Тепер, діду Грицаю, лізь на грушу та збирай роя...» [13, с. 325], «Ой, най бог боронить від такого зарібку! Е, тільки того зарібку, як кіт наплакав. - Ай- ай-ай, твоя правда, небого» [14, с. 133].

Домінувальною семою багатозначного емоційного вигука о! є вираження ствердження чого-небудь у функції, близькій до вказівної: «О-О, жаб'ячі очі! - гукнув мордатий» [12, с. 95], «О-о! ти в мене старий! - сміючись одказав батько» [12, с. 90], «Біжу, а передо мною він регоче, а за мною його голос: «Дури дурку!..» О, клятий, лютий» [12, с. 33], «О! Коли так, то там їм і місце!» [13, с. 99]. З наведених прикладів видно, що слова-речення, утворені вигуками О! О-о! вказують на позитивне стверджувальне значення і водночас виражають оцінно-експресивне ставлення мовця до явищ, подій, вчинків інших осіб.

Нерідко стверджувальні слова-речення, утворені вигуками Тю-у-у! Тьфу! Фу!, використовують для емоційної негативної оцінки кого-небудь або чого-небудь: «Фу-у-у! Аж у ніс б'є! Хто ж це тебе так наялозив?» [12, с. 89], «Тю-у-у! Хоч би тобі стрепенувся Василь!» [12, с. 151], «Ф'ю-у! - мордатий свиснув. - Тут немає, а може, дома є» [12, с. 96].

Слова-речення з вигуків Гм! Хм! Мм! не містять прямої оцінки, але зазвичай передають емоційну реакцію на зроблене чи сказане, показують вагання щодо конкретної оцінки факту. Наприклад: «- Гм,- мугикнув Петро Микитович і якось сумно спустив голову вниз - у нас там була одна помічниця Красовська, удова, не молода вже» [12, с. 66], «Та там мене й по цьому всюди приймали. - Гм... Що ж тепер, Василь Васильович, будемо робити? - пита голова писаря» [12, с. 246].

Досить поширені серед стверджувальних слів-речень комунікативні форми, що утворені різною варіацією таких слів, як модальна частка + вигук, модальне слово чи сполука слів + вигук, вигук + односкладне речення, вигук + двоскладне речення, скажімо: «О так, так! Він буде тут! Я чула. Як він говорив з твоїми старими, стежкою йдучи» [14, с. 194], «А так! Ой, господи тобі слава, що з душею з того снігового пекла вихопився» [14, с. 130], «А-а, гірка моя та нещасна година, що я підрядивсь на сю путь - скрикнув Іван, чухаючи голову» [12, с. 136], «От, - кажу, не знать, де та пташка ночувати буде, що її лихою годиною у чужий край прибило» [12, с. 39]. Потрібно зазначити, що синтаксичні сполуки цієї групи здебільшого підкреслюють деяку обов'язковість того, що вони стверджують. Таке виокремлення стає вагомим тоді, коли у функції власне стверджувального слова-речення виступає модальне слово зі значенням необхідності, впевненості або коли ствердження виражене поєднанням кількох різних слів.

Відповідь-ствердження може бути виражена заперечною формою, яку вимовляють стверджувально- окличною чи стверджувально-питальною інтонацією. П.С. Дудик зазначає, що слово-речення в такому разі виразно експресивне, передає справжню чи вдавану готовність мовця що-небудь зробити, реалізувати те, про що його запитують із простої цікавості або в чому мають сумнів [3, с. 220]. Наприклад: «Так собі... нічого, - сказала Олеся, закопиливши губу. - От і нічого! - обізвалась мати - Панич здоровий, поставний, огрядний, вчений, і таки чисто й по-модному вбраний, неабиякий простак» (І.С. Нечуй-Левицький, с. 53), «Ох мені ж лихо! - думаю. - Ой, не дай, господи, занедужаю!» [12, с. 42], «Та ще коли б часом знов парафія не втекла. - О, вже не втече! - обізвався Харитонів брат» [13, с. 78].

Функцію вигуків можуть виконувати слова кожної із частин мови, якщо вони слугують не для номінації певних фактів, а для вираження почуттів, емоцій, волі: хай йому цур! ой лишенько! їй-право! їй-богу! їй-бо! подумаєш! от тобі й на! хай йому грець! от тобі й маєш! ой матінко! матінко моя! слава богу! та ін. Такі й схожі вигуки є лексико-граматичним засобом вираження модального значення стверджувальності у формі нечленованого речення, наприклад: «Ой господи, господи! - сказала матушка, важко зітхаючи» [13, с. 25], «Їй-богу, серце моє, мало! Двома парами не потягнеш плуга на полі» [13, с. 59], «Ой, дивні ж ваші образи! Господи, яка краса! - дивувався Харитін, хрестячись перед кожним новим образом» [13, с. 100], «Бог з ним, з цим непроханим попом» [13, с. 97], «Ой, павук! Їй-богу, павук. Ой лишечко - заверещала Марта, на котру впав один рачок» [13, с. 131]. Із прикладів видно, що подані слова-речення з вигукових сполук адресовані передусім не співрозмовникові, а зазвичай характеризують глибокі переживання мовця та вказують на емоційно-модальне значення ствердження.

Окрему групу становлять етикетні форми на зразок: вибачайте, прошу, спасибі, здрастуйте, здоровенькі були, будь ласка тощо.

Модальних значень такі мовні знаки не виражають, водночас такі слова з розвитком у них вторинного значення й повної втрати зв'язку зі словами інших частин мови можуть використовуватися як засоби вираження модальних значень згоди, здивування чи незгоди, наприклад: «Це, вибачайте, госпоже, поросятники, щоб смажити цілі поросята... » [13, с. 103], «Чи здорова Онисія Степанівна? - Спасибі вам!» [13, с. 107], «А чи маєте ви пашню на посів? ... Спасибі вам, люди добрі» [13, с. 102]. Проаналізовані форми мовного етикету за допомогою інтонації наповнюють зміст речення стверджувальним значенням «так!»

Під час аналізу значення вигукових фразеологізмів з метою визначення його специфіки виходитимемо з того, що в структурі фразеологічного значення виділяють три аспекти: денотативний, сигніфікативний і конотативний. Як зазначає О.М. Мелерович, денотатами фразеологічних одиниць у системі мови є узагальнені, типізовані уявлення про певні елементи, явища дійсності. Через посередництво сигніфіката, що закріплений мовним узусом, форма фразеологічної одиниці співвідноситься зі своїм денотатом. У разі конкретизації та видозміни в мові зберігається сигніфікативне ядро фразеологічного значення, яке забезпечує його тотожність у різноманітних вживаннях [6, с. 12].

Специфіка значення фразеологічних одиниць характеризується відсутністю предметного змісту під час посилення сигніфікативного в ядрі фразеологічного значення. Семантика вигукових фразеологізмів переважно емоційно-оцінна, з відтінком модальності. Їх основна функція - вираження і передача відношень емоційних, волюнтативних, апелятивних у процесі комунікації. Вигукові фразеологічні одиниці передають різноманітні почуття людини, її емоції, волевиявлення, хоч і не називають їх (От тобі й маєш! От тобі й на! Он як! Ось воно що!). Наприклад: «От тобі й на! От тобі й батько! А що ж тепер робитиме наша Онися? - спитала Прокоповичка» [13, с. 70], «От тобі й Онися! От тобі п'ять корів і сто карбованців, - сказала вона, вдарившись об поли руками» [13, с. 30], «От тобі й паска! Я таки вгадував, що воно щось та є» [13, с. 33]. Ці фразеологічні одиниці вживають, констатуючи який-небудь факт, що супроводжується емоційно-модальним значенням рішучості, подиву, захоплення чи іронії, утім, загалом значенням ствердження.

Нерідко в драматичних творах трапляються синтаксично експресивні конструкції, що утворилися поєднанням вигуків, службових та повнозначних слів. Це зазвичай приклади із усного мовлення персонажів: «Якби музики, ти б, Оришко, й потанцювала, - сказали паничі. - А чом же! Як вип'ю цього ведмедя ще одну чарку, то їй же богу, так і піду по хаті гацати метелиці, ще й на одній нозі!» [13, с. 127]. Ці фразеологічні сполуки слів виражають не звичайне ствердження, а ствердження-згоду або ствердження з іншими додатковими модальними значеннями впевненості, рішучості, захоплення.

У ролі речень-відповідей виступають і такі конструкції, головний зміст яких обмежено емоційним вираженням ствердження або згоди з висловленням у запитанні. Наприклад: «Марта викинула на долоню розкушену картоплину... Ой, картопля! Їй-богу, картопля! Що за диво!» [13, с. 125], «... Архієрей зняв з мого панотця ризи й рясу при всій громаді. А він з переляку як ох, та й ох... Ой боже мій! Ой, який великий гріх вчинився! Сили небесні!» [13, с. 221].

Вигукові фразеологічні одиниці є своєрідним різновидом українських фразеологізмів. Їхня специфіка полягає у відсутності номінативної функції та переважанні в структурі семантичного значення конотативного аспекту. Вигукові фразеологічні одиниці мають складну семантичну забарвленість та функціонують зазвичай у мові персонажів драматичних творів.

Отже, велика кількість вигуків, будучи словами-реченнями, вказують на позитивне стверджувальне значення. Здебільшого вони характеризують діалогічне мовлення, до того ж емоційно-забарвлене, часто навіть афектоване. Вигукові фразеологічні одиниці виражають не звичайне ствердження, а ствердження-згоду або ствердження з іншими додатковими модальними значеннями. Під час дослідження ми з'ясували, що якщо відповідь-ствердження виражена заперечною формою, то в такому разі вигукове слово-речення передає готовність мовця що-небудь зробити чи реалізувати те, про що його запитують. У перспективі вигукові слова- речення зі значенням ствердження можуть досліджуватися на матеріалі як прозових, так і поетичних сучасних художніх текстів, оскільки вивчення вигукових слів-речень розширює наші уявлення про виражальні можливості мовлення, що дає змогу використовувати їх за певних конкретних умов спілкування.

Література

вигук речення синтаксичний ствердження

1. Бабайцева В.В. Современный русский язык. Синтаксис. Пунктуация / В.В. Бабайцева, Л.Ю. Максимов. М.: Просвещение, 1987. - 256 с.

2. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис / І.Р. Вихованець. - К.: Либідь, 1993. - 268 с.

3. Дудик П.С. Синтаксис сучасного українського розмовного літературного мовлення / П.С. Дудик. - К.: Видавництво «Наукова думка», 1973. - 285 с.

4. Дудик П.С. Синтаксично нерозкладні речення, що виражають емоції / П.С. Дудик // Українська мова і література в школі. - 1977. - № 11. - С. 32 - 38.

5. Мацько Л.І. Функціонування вигуків у структурі речення / Л.І. Мацько // Українське мовознавство. - 1983. № 11. - С. 68-78.

6. Мелерович А.М. Проблеми семантичного аналізу фразеологічних одиниць сучасної російської мови / А.М. Мелерович. - Ярославль, 1979. - 79 с.

7. Овсянико-Куликовский Д.Н. Синтаксис русского языка / Д.Н. Овсянико-Куликовский. - Т. 1. - Спб, 1912. 322 с.

8. Пешковский А.М. Русский синтаксис в научном освещении / А.М. Пешковский. - М.: Учпедгиз, 1956. - 512 с.

9. Потебня А.А. Мысль и язык / А.А. Потебня. - Одесса, 1926. - 207 с.

10. Фортунатов Ф.Ф. Избранные труды / П.Ф. Фортунатов. - М.: Учпедгиз, 1956. - Т. 1. - 450 с.

11. Krasnowolski Antoni. Systematyczna Skladnia Jezyka Polskiego / Antoni Krasnowolski. - Варшава, 1897. - 340 с.

12. Мирний Панас. Твори в двох томах / Панас Мирний. - Т. 1. - К.: Видавництво художньої літератури «Дніпро», 1985. - 552 с.

13. Нечуй-Левицький І.С. Твори в трьох томах / І.С. Нечуй-Левицький. - Т 3. - К.: Видавництво художньої літератури «Дніпро», 1988. - 643 с.

14. Франко Іван. Поезія та драматичні твори / Іван Франко. - Львів: Видавництво «Каменяр», 1977. - 199 с.

Размещено на Allbest.ru