Історична динаміка підходів до перекладу казки Р. Кіплінга "Кіт, що гуляв сам по собі" та їх розвиток в основі стратегії у ХХ – на початку ХХІ століття

Анотація

Стаття присвячена історіографічному дослідженню видань української дитячої перекладної літератури у ХХ - на початку ХХІ ст. В історичній динаміці розглядаються підходи до перекладу казки Р. Кіплінга "Кіт, що гуляв сам по собі", які еволюціонують в основні перекладацькі стратегії у ХХ - на початку ХХІ ст.

Ключові слова: дитяча література, переклад, перекладацька стратегія.

Статья посвящена историографическому исследованию изданий украинской детской переводной литературы в ХХ - в начале ХХІ в. В исторической динамике рассматриваются подходы к переводу сказки Р. Киплинга "Кошка, которая гуляла сама по себе", которые эволюционируют в основные переводческие стратегии в ХХ - в начале ХХІ в.

Ключевые слова: детская литература, перевод, переводческая стратегия.

The article deals with the historiographical research of the publications of Ukrainian translated children's literature in the 20^h - early 21st century. It contemplates approaches to translating R. Kipling's tale "The Cat that Walked by Himself', which evolve into the main translation strategies in the 20h - early 21st century, in historical dynamics.

Key words: children's literature, translation, translation strategy.

Актуальність дослідження перекладної дитячої літератури пов'язана з основним завданням дитячої літератури - виховати в дитині творче мислення, потяг до пізнання іншої культури та формування особистості, без якої не може відбутися жоден народ, жодна нація. Метою дослідження є виявлення впливу історичних, соціальних та політичних чинників на перекладацькі підходи та на формування стратегій перекладу дитячої літератури, а також на кількість і якість опублікованих українських перекладів для цієї читацької аудиторії.

Перші українські переклади англомовних творів дитячої літератури почали з'являтися ще у 80-х рр. ХІХ ст. Але ці переклади були не чисельними через офіційні заборони уряду Російської імперії на видання книг українською мовою. На початку ХХ ст. у більшості перекладів не простежується чіткої перекладацької стратегії. У цей період більшість перекладачів, в основному, несвідомо застосовують певні різнопланові підходи, які у сукупності не можуть побудувати чіткої перекладацької стратегії. Це перші "проби" пера українських дитячих перекладачів, які тільки формують фундамент майбутніх перекладацьких стратегій. Для прикладу розгляньмо еволюцію підходів та стратегій до перекладу казки Р. Кіплінга "Кіт, що гуляв сам по собі".

Перший переклад збірки казок Р. Кіплінга українською мовою був опублікований видавництвом "Лан" 1909-го року у виконанні Юрія Сірого (справжнє ім'я - Юрій Пилипович Тищенко). Наступного року казка Р. Кіплінга про одомашнення диких тварин виходить у Коломії у друкарні А.В. Кисілевського і Ски у перекладі В. Ткачевича під назвою "Кіт Мурко, що заодно самотріть гуляв". Тільки з перекладу назви можна побачити, що В. Ткачевич намагався наблизити текст перекладу до дитячої аудиторії, назвавши головного персонажа казки загальновідомим для малечі котячим прізвиськом Мурко. Ще один переклад цієї казки "Той кіт, що ходив, де хотів" виходить у видавництві "Слово" у 1918 р. (перекладач - Ольга Петрівна Косач-Кривинюк). У 1925 р. було перевидано переклад Юрія Сірого видавництвами "Пчолка" та "Політика". Через десять років казка "Кіт, що ходив сам по собі" була перекладена М. Йогансеном та опублікована видавництвом "Дитвидав". Друге перевидання цього перекладу вийшло друком вже наступного року. У 1957 р. видавництво "Дитвидав" вперше публікує цю казку у перекладі Л. Солонька під назвою "Про Кішку, що гуляла, як сама собі знала". Перевидання цього перекладу у видавництві "Дитвидав" виходять у 1959, 1961, 1971, 1977, 1979, 1980, 1984 рр. Уже за часів незалежності України декілька видавництв використовують переклад Л. Солонька: у 1995 р. видавництво "Україна" публікує цей переклад, не зазначивши імені перекладача, так само публікує цей переклад у 2001 р. видавництво "Донеччина", дещо відредагувавши його, у 2000 р., вже зазначивши перекладача, казку перевидає видавництво "Школа", а у 2011 р. - видавництво "Національний книжковий проект". Серед сучасних перекладів малечі відомі роботи Є. Бондаренка ("Кіт, що гуляв як сам собі знав"), В. Герасимчука ("Кіт, що гуляв сам по собі"), В. Чернишенка ("Кіт, який завжди гуляє на самоті").

Вже на початку ХХ ст. твори Р. Кіплінга набули неабиякої популярності серед українських читачів, про що промовисто свідчить дослідження Юрія Сірого, опубліковане у передмові до збірки "Казки" 1909 р.: "А в казках тих скрізь так і світить ся його любов до дітей <...> В своїх казках Кіплінг дуже гарно розказує про чарівну Індію з усім її життям, про звірів, і людей" [5, с. 3]. Ще у передмові до свого перекладу Юрій Пилипович характеризує вид звернення автора до дитини- читача: "... коли читаєш його (Р. Кіплінга - А.З.) казки, то здається, ніби то до тебе говорить найкращий товариш; ніби то друг твій оповідає про те, що бачив, та що чув в країнї повній чар, та дивовижних явищ" [5, с. 3]. З цих слів перекладача зрозуміло, що автор звертається до єдиної аудиторії (за класифікацією Б. Вол [2, с. 35-36]); Ю. Сірий відтворює це у перекладі: "Слухай уважно, моя кохана; те, що я тобі розкажу трапилось дуже дуже давно: ще за часів, коли тварини не допомагали людині в господарстві, а були дикими звірями" [5, с. 5]. Але саме звернення до дитини "моя кохана'' може бути неадекватно зрозуміле маленькими читачами, адже таке звернення має на увазі дорослого реципієнта - кохану жінку, а зовсім не маленьких казкознавців.

Цей переклад було опубліковано після революції 1905 р., коли циркуляри та укази про заборону публікацій українською мовою втратили силу, радянська влада ще не прийняла постанов про те, що український переклад має спиратися на російськомовний. Тому перекладач має змогу відтворити рід головного персонажа казки незалежно від російськомовного оригіналу: "But the wildest of all the wild animals was the Cat. He walked by himself, and all places were alike to him" [1, c. 1]. В англійській мові слово Cat може бути середнього, чоловічого або жіночого роду, тоді як українською мовою воно може перекладатися як Кіт або Кішка. Юрій Пилипович вирішує відтворити авторську інтенцію, зберігши рід та гендер персонажа: "Але між ними надичійшим був Кіт. Він гуляв сам собі де йому хотілося" [5, с. 5]. Але перекладач вирішує зберегти гендер не всіх героїв казки. Так, в оригіналі другий звір, що приходить до печери людей, також чоловічого роду: "Wild Horse bent his wild head, and the Woman slipped the plaited hide halter over it, and Wild Horse breathed on Woman's feet [1, c. 4]. Хоча ім'я цього героя можна відтворити українською мовою як у чоловічому (лошак, кінь, скакун, огир, моцар та ін.), так і в жіночому роді (кобилиця, кобильчина, лошиця, кобила та ін.), перекладач вирішує не відтворювати авторської інтенції та не передавати стать цього героя: "Дика Коняка нахилила свою непокірливу голову і Жінка наділа на неї уздечку, а Дика Коняка дихнула на Жінку" [5, с. 11]. Вибір Ю. Сірого розмовного варіанту "Коняка" можна пояснити перекладацьким підходом одомашнення задля наближення оповіді до маленьких читачів. кіплінг переклад казка дитячий

Не зважаючи на спрямованість тексту оригіналу на дитину-реципієнта та вживання автором простих, неускладнених конструкцій: "Of course the man was wild too. He was dreadfully wild" [1, c. 1], перекладач вирішує ускладнити легку мову викладу історичними термінами: "Розуміється і Чоловік тоді жив в первіснім становищі' [5, с. 3]. Таке обтяження тексту суперечить авторській інтенції розкриття численних питань маленьких чомучок у простій, зрозумілій для них формі.

В оповіданні Р. Кіплінг часто звертається безпосередньо до малечі: "That night, Best Beloved, they ate wild sheep rosted on hot stones, and flavoured with wild garlic and wild pepper¹' [1, c. 1], перекладач вилучає численні звернення автора до дитини-читача: "До їжі вживали вони м'ясо з дикої кози піджарене на гарячих камінцях і заправлене диким часником і перцем" [5, с. 3]. Такий перекладацький підхід віддаляє маленьких читачів від оповідача та викривлює зміст тексту оригіналу.

Проаналізувавши перший переклад Юрія Сірого казки Р. Кіплінга "Про кота, що гуляв, де сам хотів", можна зробити висновок, що перекладач не мав чіткої стратегії. Окремі перекладацькі підходи, застосовані у тексті, неможливо сформувати у перекладацьку стратегію. Юрій Пилипович то навмисно ускладнює текст перекладу, застосовуючи історичні терміни, то вилучає певні елементи тексту для спрощення перекладу. Хоча у вступній статті до видання перекладач і підтверджує спрямованість тексту оригіналу на юну читацьку аудиторію та визначає розважально-естетичну функцію як основну функцію оригіналу, текст обтяжений складними конструкціями, незрозумілими термінами та майже не має пунктуації, яка б допомагала дорослим читачам відтворити внутрішню ритміку тексту для кращого батьківського перформенсу перед маленькими слухачами, які ще не вміють читати. Очевидно, пунктуаційні проблеми були пов'язані з невиробленістю української пунктуації в той час.

Переклад О. Кривинюк цієї казки під назвою "Той кіт, що ходив, де хотів" виходить через дев'ять років після публікації перекладу Ю. Сірого та разюче відрізняється від свого попередника. Перекладачка, на жаль, не надає передмови до видання, завдяки якій можна було б дізнатись про її перекладацьку стратегію та розуміння інтенцій автора. Але розуміння авторських інтенцій перекладачкою можна побачити вже у відтворенні звернень до маленьких читачів: "Ну, діточки, слухайте уважно, бо тепер буде мова про те, що було дуже давно, ще тоді, як дикі звірі були дикими'' [6, с. 3], "Того вечора, мої діточки, вони їли дику вівцю, присмажену на розпеченому камінні" [6, с. 3], "В ту ж саму хвилину, мої діточки, коняча шкура, що висіла вниз хвостом коло входу в печеру, впала - бу-бух!'' [6, с. 14]. Ольга Петрівна широко використовує слова з суфіксами із зменшено-пестливим значенням для надання оповіді "дитячого" звучання: "сидить собі вигід ненько у самісінькій печері' [6, с. 14], "тихенько воркотіти'' [6, с. 15], "Кіт вже любенько сидів біля вогню'' [6, с. 15], "малесенька мишка вилізла з куточка й пробігла по долівці' [6, с. 16], "скочила на стільчик біля вогню'' [6, с. 16]. Такий прийом допомагає перекладачці наблизити текст до маленького читача та відтворити "дитячу мову" оповіді.

Текст оригіналу має свій внутрішній ритм та елементи звукопису для кращого сприйняття оповіді малечею: "That very minute and second, Best Beloved, the smoke of the fire at the back of the Cave came down in clouds from the roof - puff! - because it remembered the bargain she had made with the Cat' [3, c. 8], "... the Milk-pot that stood by the fire cracked in two pieces - ffft-because it remembered the bargain she had made with the Cat' [262, c. 9]. Перекладачка розуміє, як важливо відтворити цей ритм та елементи звукопису, адже дитина краще сприймає ритмізовану прозу, а відтворення авторських розділових знаків допоможе при батьківському перформенсі: "В ту-ж саму хвилину, мої діточки, дим від багаття цілими хмарами почав сповняти печеру, - пх! - бо він згадав тую розмову, що зробила жінка з Котом'' [6, с. 15], "... горщик з молоком, що стояв біля вогню, тріснув - трісь! - згадавши умову з Котом'' [6, с. 16]. Використання вигуків робить звучання тексту перекладу яскравішим, а додавання розділових знаків допомагає батькам краще відчути внутрішній ритм тексту. Але перекладачка відтворює не всі елементи звукопису. Для пояснення маленьким читачам розмірів мишки, якої злякалася Жінка, автор використовує елемент дитячої мови: "... a little wee-wee mouse crept out of a corner and ran across the floor" [262, c. 8]. Українською мовою такий елемент можна було б передати відповідником "пі-пі", але перекладачка вирішує не відтворювати цей елемент звукопису та дитячої мови: "малесенька мишка вилізла з куточка й пробігла по долівці' [6, с. 16]. Таке перекладацьке рішення можна пояснити компенсацією - використанням прикметника з суфіксом зі зменшено-пестливим значенням.

Задля відповідності педагогічним нормам початку ХХ ст. перекладачці доводиться вдаватися до певних додавань та роз'яснень. Так, Р. Кіплінг зображує зустріч Чоловіка та Жінки у казці без створення ними інституту шлюбу: "Of course the Man was wild too. He was dreadfully wild. He didn't even begin to be tame till he met the Woman" [262, c. 1]. Ольга Пертівна застосовує додавання для відповідності тексту перекладу педагогічним нормам та суспільній моралі: "Звичайно, й чоловік був теж дикий. Він був страх який дикий! Ще й не починав обсвоюватись; аж доки не зустрів Жінки, та не одружився з нею'' [6, c. 3]. З одного боку, таке додавання певним чином викривлює зміст казки, адже автор намагався зобразити первісних людей, що ще не створили інституту шлюбу, але, з іншого боку, перекладачці доводиться слідувати виховним традиціям, які пильнувала тогочасна цензура дитячої літератури.

Більшість перекладацьких підходів, до яких вдається О. Кривинюк, націлені на наближення тексту оповідання до маленьких читачів, до одомашнення казки Р. Кіплінга, хоча перекладачка також намагається відтворити й авторські інтенції: збереження внутрішнього ритму тексту, відтворення елементів звукопису. Тому можна стверджувати, що на прикладі цього перекладу спостерігаємо формування перекладацької стратегії Ольги Петрівни. Але через політичні та історичні умови, за яких було опубліковано цей переклад, перекладачці доводиться порушувати авторські інтенції та вдаватися до певних додавань, що обтяжують текст перекладу, для відповідності педагогічним нормам свого часу, тому виважена та чітка перекладацька стратегія ще не простежується.

За часів існування УРСР казки Р. Кіплінга декілька разів видавалися у перекладах М. Йогансена, Л. Солонька, Ю. Лісняка, В. Прокопчука. Та найбільшої популярності здобули переклади Л. Солонька. Тільки видавництво "Веселка" з 1957 по 1984 рр. перевидало його переклади казок Р. Кіплінга вісім разів. Заборони, що накладалися на українські переклади західних, у тому числі й англомовних, творів дитячої літератури за радянських часів, не могли не вплинути на переклад Леоніда Тихоновича. Відомо, що українські переклади мали спиратися на вже існуючі російськомовні, тому багатьом українським перекладачам доводилося дублювати помилки та неточності, яких припустилися їх російські колеги. Саме через такі заборони Л. Солоньку доводиться змінювати гендер головного персонажа казки: "Я - Кицька, що гуляє, як сама собі знає, і всі місця однакові для мене" [4, с. 97], адже у російській перекладацькій традиції цей головний герой відтворювався у жіночому роді.

Р. Кіплінг звертається до свої маленьких читачів наскрізно у всьому тексті - "Best Beloved". Ми вже простежили, що попередники не відтворювали цього наскрізного авторського звертання. Леонід Тихонович вирішує відтворити цю авторську інтенцію і всюди у тексті звертається до маленьких читачів "моє серденько": "Слухай, та дослухайся, та зважуй, моє серденько'' [4, с. 97], "Того вечора, моє серденько, вони їли м'ясо дикої вівці" [4, с. 97], "Тієїж хвили й секунди, моє серденько, дим од вогнища <...> заповнив Печеру густою хмарою до самої селі' [4, с. 107],"/ з того самого дня та й понині - чуєш, моє серденько?'' [4, с. 111].

Усвідомивши авторське звернення до єдиної аудиторії, тобто націлення тексту оповіді на легке сприйняття маленькими читачами, перекладач широко використовує слова з суфіксами із зменшено-пестливим значенням для надання оповіді "дитячого" звучання: "лишечком-нишечком" [4, с. 100], "точнісінько" [4, с. 103], "товстеньке" [4, с. 105], "самісінької' [4, с. 105], "пухкеньку лапу' [4, с. 106], "повненькі колінця'' [4, с. 106], "зайву часинку [4, с. 107], "манюсінька- манюсінька мишка'' [4, с. 108].

Як вже було зазначено раніше, текст оригіналу має свій внутрішній ритм та елементи звукопису для кращого сприйняття оповіді малечею: "That very minute and second, Best Beloved, the dried horse-skin Curtain that was stretched tail-down at the mouth of the Cave fell down - woosh! - because it remembered the bargain she had made with the Cat, and when the Woman went to pick it up - lo and behold! - the Cat was sitting quite comfy inside the Cave'' [1, c. 7]. Л. Солонько вирішує відтворити авторську інтенцію та зберігає вигуки й елементи звукопису, він також зберігає авторську пунктуацію та доповнює її за нормами української мови для відтворення внутрішнього ритму тексту: "Тієїж хвилини й секунди, моє серденько, суха коняча шкура, що висіла при вході в Печеру хвостом до низу - шшшр! - зашелестіла і впала на землю, бо вона пам'ятала про умову, яку склала Жінка з Кицькою. А коли Жінка підійшла, щоб підняти шкуру - ой лишенько! -

Кицька вже розляглася в Печері, мов пані' [4, с. 106]. Для надання тексту перекладу органічного звучання українською мовою Леонід Тихонович також додає суто український фразеологічний зворот - "розляглася як пані", що наближує текст оповідання до маленьких читачів.

Розглянувши переклад Л. Солонька, який був створений ще за радянських часів та використовується українськими видавництвами дотепер, можна зробити висновок, що перекладач мав чітку та виважену стратегію, яка простежується у різноманітних перекладацьких підходах, до яких вдавався Леонід Тихонович. З одного боку, він намагався передати авторську інтенцію, наскрізно відтворивши звертання автора до читачів, внутрішній ритм тексту, елементи звукопису та вигуки, а з іншого - він широко застосовує слова з суфіксами із зменшено-пестливим значенням для надання оповіді "дитячого" звучання та вводить національно забарвлені фразеологічні одиниці для наближення перекладу до маленьких читачів. Але усі ці підходи слугують одній меті - спрощення тексту для кращого сприйняття малечею, тому такі підходи органічно комбінуються в одну виважену перекладацьку стратегію.

Проаналізувавши основні українські переклади казки Р. Кіплінга, що були опубліковані українськими видавництвами від кінця ХІХ ст. до початку ХХІ ст., можна зробити висновок, що у перекладах кінця ХІХ ст. - початку ХХ ст. не простежується виваженої перекладацької стратегії, перекладацькі підходи не відповідають одній меті та функції твору, або ж спостерігаються лише певні взаємопов'язані перекладацькі підходи, які ще не можуть сформувати чіткої стратегії. Виважені, чіткі перекладацькі стратегії, що складаються з низки взаємопов'язаних підходів, починають формуватися лише у другій половині ХХ ст.

Література

1. Kipling R. Just So Stories / Rudyard Kipling. - London : Wordsworth Editions Limited, 1993. - 153 p.

2. Wall B. The Narrator's Voice: The Dilemma of Children's Fiction / Barbara Wall. - London: Macmillan, 1991. - P. 35 -36.

3. Казки: з англійського оригіналу / Переказала з англ. С. Вольська, Іл. І. Падалки. - К. : Волошки, 1918. - 16 с.

4. Кіплінг Р. Казки / Р. Кіплінг. - [Пер. з англ. Л. Солонька, Ю. Лісняка]. Передм. Б. Чайковського. Іл. С. Артюшенка. - К. : Школа, 2000. - 156 с.

5. Кіплінг Р. Казки: (З малюнками) / Редьярд Кіплінг. - [Пер. Юр. Сірий]. - К. : Лан, 1909. - 68 с.

6. Кіплінг Р.Д. Той кіт, що ходив, де хотів. - Слоненя. (Казки) / Редьярд Джозеф Кіплінг. - [Пер. О. Кривинюк]. - Катеринослав: Слово, 1918. - 32 с.

Размещено на Allbest.ru