Вербальні та невербальні вияви етноспецифіки в міжкультурному міжособистісному спілкуванні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вербальні та невербальні вияви етноспецифіки в міжкультурному міжособистісному спілкуванні

Національно-культурну комунікативну специфіку визначають характерні для певного соціуму правила, традиції, конвенції спілкування, які зумовлені ментальністю, стереотипністю, картиною світу, системою цінностей тощо певної лінгвокультурної спільноти.

Зважаючи на сучасні процеси глобалізації та динамічної міжкультурної взаємодії, відомі вітчизняні вчені С.Г. Воркачов, В.І. Карасик, М.П. Кочерган, А.Е. Левицький, В.М. Манакін, В.А. Маслова, В.Ю. Паращук, О.А. Семенюк, В.М. Телія, О.В. Яшенкова та інші, у своїх наукових розвідках орієнтуються на зіставні тенденції, зокрема в аспекті зіставної семантики та лінгвокультурології. Однак, лінгвісти не приділяють належної уваги узагальненню вербальних і невербальних виявів інтерперсональної комунікації в різносистемних мовах, зокрема в українській, англійській, польській, встановленню спільного та відмінного в такій комунікації. Ці проблеми досі не були предметом особливої уваги науковців, тому актуальним стає вивчення етноспецифіки застосування комунікативних правил спілкування. Теоретичне розроблення проблем міжкультурного спілкування в умовах інтерперсонального формального дискурсу має вже певні надбання, на відміну від приватного дискурсу. Після Другої світової війни на потреби інтернаціональної співпраці у США була створена спеціальна служба Foreign Service Institute, яку очолив Е. Холл, залучаючи до співробітництва фахівців з різних галузей - психологів, етнологів, антропологів, соціологів та ін. для підготовки спеціалістів - дипломатів, міжнародних військових, активістів Корпусу миру, готових виконувати різноманітні завдання в умовах міжкультурного і міжетнічного спілкування. Однак, побутове міжперсональне міжкультурне спілкування надалі залишалося нерозробленим. Особливої актуальності дослідження приватного дискурсу в умовах міжкультурного спілкування набуло в кінці ХХ століття в час бурхлової інтеграції інтерлокуторів з різних комунікативних просторів. Ця проблема й надалі залишається вкрай актуальною.

Зіставлення міжперсонального спілкування у різних комунікативних просторах є необхідністю в сучасних умовах глобалізації для вироблення практичних рекомендацій, які мінімалізують дискомфорт інтерперсональних інтеракцій в умовах міжкультурного спілкування. Особливо актуальним є зіставлення вербальних і невербальних виявів в різних мовах для встановлення значущості спільного в їхніх виявах та настановах та лакун вербалізації / невербалізації комунікативних настанов.

Усе це мотивує актуальність пропонованого дослідження, а його практичне застосування, визначуване як можливістю застосування його

результатів у низці вишівських курсів із проблем комунікативної лінгвістики, так і перспективою застосування його результатів у перекладацькій практиці та в університетських курсах із проблем міжкультурної комунікації, що не тільки уможливить реалізацію нових спецкурсів, а й, передовсім, сприятиме взаємороникненню культур різних народів і держав у межах сучасної цивілізації, активізуватиме міжперсональний міжкультурний діалог на різних його щаблях.

Теоретичне значення здійсненого аналізу полягає в опрацюванні теорії інтерперсональної комунікації, вияві основних / неосновних моделей інтеракції з опертям на теорію одно- і різноструктурних мов, збагаченні теорії сучасної прагмалінгвістики новими технологіями інтерпретації комунікативних явищ.

Новими виступають цілісна концепція міжособистісної комунікації з виявом закономірностей її репрезентації в одно- і різноструктурних мовах; характеристика різних виявів комунікативних правил у різних лінгвокультурних мовленнєвих середовищах як маркерів меж норми, що визначають ефективність міжперсональної інтеракції в умовах міжкультурного спілкування.

Мета дослідження - розглянути національно-культурну специфіку вербальних і невербальних виявів міжперсональної інтеракції через зіставлення моделей комунікативної поведінки в різних лінгвокультурах. Предметом безпосереднього аналізу є типологійні інтеракції міжособистісної взаємодії в українській, польській та англійській мовах, зокрема в побутових дискурсах.

Функційно-комунікативний різновид літературної мови - побутові дискурси міжособистісного спілкування - є формою інтерперсональної інтеракції співкомунікантів як феноменальної цілеспрямованої комунікативної поведінки, яка зумовлена, крім лінгвістичних чинників, соціальними ролями учасників, їхніми психологічними особливостями, емоційними станами тощо. Побудова інтерперсонального міжкультурного діалогу зумовлена не стільки правилами комунікативної поведінки суб'єктів спілкування, скільки канонами мовної та концептуальної картини світу окремо взятого мовленнєвого простору, і індивідуальними особливостями світосприйняття комунікантів. Тому в умовах міжкультурної взаємодії до комунікативного кодексу слід віднести також етос, оскільки концепт чи лінгвокультурний корелят як ментальне утворення відзначається етнокультурною специфікою. Етос, на думку сучасного дослідника В.М. Манакіна, «прийнята в межах суспільної групи чи певної культури ієрархія цінностей, принципів і постулатів спілкування» [7, 273]. В основі етосу - концептуальна картина світу, яка формується під впливом певного національного світобачення. Це спільне для конкретного лінгвокультурного простору німецький мовознавець В. фон Гумбольдт окреслив як дух народу, наголошуючи, що різні мови - це різні бачення картини світу [5, 40]. За концепцією В. фон Гумбольдта та його послідовників відмінність мов полягає не лише у відмінності мовного складу: звуків, знаків і т.д., а передовсім - у відмінностях світосприйняття, що відображається у концептуальних і мовних картинах світу. Вчення В. фон Гумбольдта набуває особливої актуальності у зіставленні різних мовленнєвих просторів.

Концепт чи лінгвокультурний корелят окреслюється історично і соціологічно, у зв'язку з цим може й по-різному інтерпретуватися, залежно від суспільно-політичного контексту. Зіставлення досліджуваних мовленнєвих середовищ уможливлює виявлення певних характерних рис конкретного етосу.

Гонір (польськ. honor) виступає як лінгвокультурний концепт цілого народу в польськомовному просторі. Гасло гонір (польськ. honor), хоча й відзначається певною неоднорідністю інтерпретації в різних історичних епохах і водночас у різних соціальних групах все ж має багато спільного. Семантичне наповнення слова honor є передовсім відносною соціальною вартістю, займаючи певне місце в семантичній системі конкретної соціальної групи. Семантичне поле слова honor в Кодексі Гонору Бозєвіча співвідноситься з рівнозначними словами sumienie, obowiqzek, а в безпосередній реляції з поняттям гонір є miiosc wiasna i poczucie wiasnej wartosci [10, 58]. Якщо провести паралель з цими вартостями, то з протилежного боку знайдеться скромність покірність, а поряд з гонором, почуттям власної гідності, любов'ю до себе, з'явиться теж амбітність, duma, що відрізняє польський етос від українського, в якому покірність поряд з душевністю, щирістю, співчуттям, здатність посвячуватись заради інших, відкритість на культурні надбання інших (вивчають, переймають досягнення інших культур, для цього оволодівають мовами), є рисами, які більшою мірою притаманні українськомовному інтерлокуторові. Концепт honor знаходиться в синонімічній реляції з концептом miiosc wiasna, що підтверджує відповідь-реакція польськомовних комунікантів на питання: «Co jest honor?» - «Poczucie wiasnej wartosci, godnosc osobista, duma»; «Jak mozna zranic twoj honor» - «Przez zranienie mojego wtasnego poczucia mojej wtasnej wartosci. Przez zranienie mojego szacunku dla siebie samego. Przez uswiadomienie mi wzgl^dnosci (nieprawdziwosci) mojego wtasnego poczucia mojej wtasnej wartosci. Przez lekcewazenie mnie. Przez kpin§» [10, 67-68]. Визначальним у концепті miiosc wiasna є те, що образа з боку комуніканта, що знаходиться нижче рівня людини гонору, польським комунікантом ігнорується взагалі.

Невиправний американський оптимізм виявляється в таких невербальних засобах як keep smiling (посміхайся завжди), збереженні видимості успіху за будь-яких обставин: do not worry, be happy (не переймайся, будь щасливий). Такий підхід до життя спричинений американським етосом, в центрі уваги якого - American dream (американська мрія - шлях кар'єри з низів суспільства до його вершини через наполегливу працю).

Британський етос боронить свої одвічні, з діда-прадіда традиції. Тому британські інтерлокутори неохоче погоджуються осучаснювати давно прийняте і перевірене часом. Прикладом цього є несприйняття і виклик незадоволення стриманих британців з приводу інтернетового жарту з британською святинею - Біг Беном у цифровій версії (digital clock, цифровий годинник). Споконвічний пуританський стиль виховання спричинив стриманість у британців, схильність до всього природного на противагу штучному і показному. А монархічний спосіб життя призвів до вишуканої нормативної поведінки, манер, джентельменства, ввічливості гідної королів. У монархічному британському просторі фатика зумовлена встановленими одвічною традицією церемоніальними моделями в манерах, що підтверджують дистанції між інтерлокуторами. Такі моделі без відповідної підготовки може бути неадекватно заакцептовані іншомовним комунікантом.

Проведене дослідження засвідчує, зокрема, схильність британців до стриманості на відміну від яскраво вираженої відкритості й комунікативної толерантності щодо оточення в американському просторі; комунікативний суверенітет британського, польського, американського лінгвокультурних просторів, на відміну від українськомовного середовища, де комунікативні табу на особистісні теми певним чином лакунарні для пересічного співрозмовника. Українській лінгвокультурі властивий обмежений комунікативний суверенітет, що допускає можливість вторгнення у комунікативний простір іншої людини для щирих розмов на особистісні теми, відкритого висловлення зауваг, повідомлення особистісної інформації тощо, що й засвідчують приклади фактичного матеріалу:

(1) Станіслав: Повірте, отче Антоніо, це дуже важливо. І я дозволю вам за якийсь час розповісти всім, кому повважаєте за потрібне, те, що я тут скажу.

Отець Антоніо: Ти дозволяєш? Як смієш ти дозволяти чи не дозволяти щось таке, до чого не маєш права? Чи знаєш ти, що коли діється одна з великих Божих таїн, то ми, раби і слуги Господні, не повинні до неї втручатися зі своєю затятою самоволею (Юрій Андрухович «Перверзія»).

(2) Джаман Абдураїмов з сином заходять у кімнату. Оленка запрошує гостей:

- Сідайте в моїй хаті. Будь ласка!

Через хвилину Оленка звертається до Єргаша та його батька:

- Я щаслива з вами познайомитись… Але я маю йти… Ви тим часом до когось іншого посватайтесь (Олексій Коломієць «Планета сподівань»).

(Tadeusz Dot^ga-Mostowicz «Profesor Wilczur»).

Кольський завагався хвилину.

- У зв'язку з тим, що пан професор так наполягає аби я щиро висловив свою думку…

- Власне про це мені йдеться - підкреслив Вільчур.

- У такому разі буду щирий. Пан знає яку глибоку пошану і вдячність відчуваю до пана. Однак, якщо бути об'єктивним, не можна тим панам відмовити рації в тому, що пан професор є перевтомлений і, що консеквенції панської перевтоми некорисним чином відбиваються на діяльності клініки. Пан професор останнім часом рідко і несистематично цікавиться тим, що тут діється. А діються тут недобрі речі. Серед персоналу панує піднесення, тривають інтриги, плітки, вигризання один одного. Одним словом, бракує дисципліни. До керівництва такою великою інституцією, пан це розуміє, потрібна міцна і впевнена рука, сильні нерви, ну і постійне перебування в клініці. Розумію, що тим, що говорю спричинюю пану професорові прикрість, але, якщо пан запитав мене, волію представити справи відкрито.

Закінчив і запанувало довге мовчання. Нарешті професор Вільчур встав. Хотів посміхнутись, подаючи Кольському руку. Однак, йому не вдалося вимусити посмішку.

- Дякую, колего - сказав.

Кольський, не кажучи й слова, вийшов з кабінету. Коли за ним закрились двері, Вільчур безсильно опустився в кріслі.

Зовсім несподівано, з найменш очікуваного боку, отримав удар, тим болісніший, бо завданий особою, від якої сподівався найбільшої допомоги (Tadeusz Dot^ga-Mostowicz. Profesor Wilczur).

- Nie, pani - odrzekt Potaniecki. - W stosunku do pani mam tylko jeden cel, oto oswiadczyc, zem wzglpdem pani niegodnie zawinif - i ze paniq z cafej duszy przepraszam (Henryk Sienkiewicz «Rodzina Potanieckich»).

- Чи пан має якусь приватну вигоду в тому аби мене турбувати?

- Ні, пані, - відповів Поланецький. - Щодо пані в мене тільки одна мета, а саме освідчити, що негідно завинив перед панею - і за це паню всім серцем і душею перепрошую (Henryk Sienkiewicz «Rodzina Pofanieckich»).

(7) - Czy mog§ spytac - rzekia drzqcym gtosem - ile panu winien jest ten pan, ktory dopiero co wyszedt?…

- Rachunki tego pana ze mnq, szanowna pani, gdyby je miat, nalez^ tylko do niego i do mnie - odpowiedziaf Wokulski, ktaniajqc sip.

- Panie - ciqgnpta dalej rozdrazniona dama - jestem Krzeszowska, a ten pan jest moim m$zem. Dtugi jego obchodz^ mnie, poniewaz on zagarn^t moj maj^tek, o ktory w tej chwili toczy si$ mi^dzy nami proces…

- Daruje pani - przerwaf Wokulski - ale stosunki mi^dzy matzonkami do mnie nie nalez^.

W kilka minut po jej odejsciu wbiegi do sklepu baron.

- Najmocniej przepraszam - rzeki, usitujqc utrzymac binokle na nosie - ale jako staly gosc panski osmiel$ si$ w zaufaniu zapytac: co mowita dama, ktora wyszta przed chwil^?… Bardzo przepraszam za moj^ smialosc, ale w zaufaniu…

- Nic nie mowita, co by kwalifikowato si$ do powtorzenia - odpart Wokulski.

Baron uktonit si$ (Bolestaw Prus «Lalka»).

Дама повільно піднялася з крісла і наблизилися до письмового стола, за котрим сидів Вокульський.

- Чи можу довідатись, - запитала тремтячим голосом - скільки пану винен той ото пан, котрий власне вийшов?…

- Рахунки того пана зі мною, шановна пані, коли б навіть їх мав, - це справа тільки моя і його, - відповів Вокульський, кланяючись.

- Пане, - продовжувала далі роздратована дама, - я - Крешовська, а той пан є моїм чоловіком. Його борги цікавлять мене тому, що він загарбав мій маєток, щодо якого тепер точиться судова справа…

- Даруйте, пані, - перервав її Вокульський, - але сімейні відносини мене не цікавлять.

Кілька хвилин після того як пані вийшла в магазин вбіг барон.

- Дуже й дуже перепрошую, - сказав, намагаючись втримати окуляри на носі, - але як сталий пана клієнт осмілюся запитати в таємниці, що говорила дама, котра хвилину тому вийшла з магазину?… Дуже перепрошую за мою сміливість, але в таємниці…

- Нічого не говорила такого, що б я повинен повторити панові, - відрізав Вокульський.

Барон вклонився (Bolesiaw Prus «Lalka»).

Оскільки комунікативний контакт охоплює вербальний і невербальний вияви, у зіставному аспекті варто звернути особливу увагу на комунікативно значуще мовчання як невербальний засіб інтерперсонального спілкування. Комунікативно значуще мовчання відіграє важливу роль, будучи носієм значної кількості найрізноманітніших комунікативних смислів семантико-прагматичного і власне-прагматичного характеру у формі перформативного МА в одній ситуації, непрямої ілокуції, - в іншій. У випадку мовчання як непрямого МА адресант маскує свій перлокутивний намір у прагматичній імплікатурі, як-от у такій ситуації:

(8) Tu urwai nagle, spostrzegtszy, ze wchodzi na slisk^ drogq.

I szli dalej, w milczeniu. Osnowski rad by byt ich pozegnac. Ale ludziom przywyktym przez cate lata do zachowywania pewnych form chodzi mimowiednie, chocby w najwiqkszym nieszczqsciu, o pozory, wiqc tez i on pragnqt znalezc jakis tatwy i naturalny sposob do rozstania siq z nimi. Tymczasem nie mogqc nic znalezc, przedtuzat tylko trudne potozenie (Henryk Sienkiewicz «Rodzina Potanieckich»).

Тут замовк несподівано, зрозумівши, що входить на слизьку дорогу. І йшли далі мовчки. Основський був радий з ними попрощатись. Однак людям, які привикли протягом багатьох років дотримуватись певних етикетних форм, йдеться мимоволі, навіть в хвилини найбільшого нещастя, про певний імідж, тому він й намагався знайти якийсь простий і ненав'язливий спосіб аби попрощатись з ними. Тимчасом йому це не вдавалося, і він тільки видовжував перебування у незручній ситуації' (Henryk Sienkiewicz. Rodzina Potanieckich).

Аналізований фактичний матеріал засвідчує мовчання як непряму ілокуцію, тому що в наведеному фрагменті комунікативно значущого мовчання розмову імпліцитно продовжують, а не припиняють.

У досліджуваних лінгвокультурних просторах помітна різниця в позиціонуванні мовчання як засобу стратегії натяку. Мовчання як перформатив типу замовчування інформації у незручних ситуаціях в усіх аналізованих лінгвокультурних просторах є досить поширеним засобом міжперсонального спілкування. Однак, в українській лінгвокультурі концепт мовчання займає також сильну позицію як перформатив у функції десапробати, прикладом чого слід відзначити зокрема допустимість мовчазного ігнорування адресата тижнями, місяцями, а навіть роками у випадку заподіяння ним кривди щодо адресанта, і зумовлює специфічну форму вияву незадоволення поведінкою інтерлокутора. У подібних ситуаціях мовчання можна вважати різновидом невербального перформатива, тому що передбачає як і в інших перформативних висловленнях можливість введення до складу цього невербального КА лексеми цим (hereby), на зразок (Цим) мовленнєвим актом мовчання позбавляю Тебе інформації на задану тему, крім того, присутнє декодування сигналів адресатом - дійшло до промовчування з якогось приводу. В ефекті, мовчання у функції перформатива спричинює зміну дійсності з певними вагомими наслідками для учасників інтеракції: формуються інші, ніж до моменту КА, реляції між співкомунікантами.

У британській чи американській лінгвокультурах мовчання, як стратегія дискурсу такту у подібних комунікативних ситуаціях, взагалі відсутня, тобто в цьому випадку відзначається комунікативна лакунарність. У польськомовному середовищі мовчання як перформатив у функції вияву десапробати позиціонується як слабке, тому що тільки інколи застосовується у ситуаціях, наприклад, коли незадоволений інтерлокутор публічно піднімається з місця і, нікому нічого не кажучи, виходить. причому КА мовчання як ігнорування адресата протягом довгого проміжку часу у польськомовному середовищі відзначається комунікативною лакунарністю.

Дослідження вербальних і невербальних виявів міжперсональної взаємодії, їхнього співвияву в різних мовах у тотожних / подібних ситуаціях вимагає свого подальшого дослідження для напрацювання основних параметрів категорії комунікативної ефективності в міжкультурному інтерперсональному спілкуванні, зокрема для встановлення спільних і відмінних площин реалізації комунікативних інтенцій і корелятивності / некорелятивності використовуваних мовних ресурсів.

Література

комунікативний лінгвокультура національний вербальний

1. Бацевич Ф.С. Нариси з лінгвістичної прагматики: [монографія] / Ф.С. Бацевич. - Львів: ПАІС, 2010. - 336 с.

2. Гнатюк Л. Взаимодействие коммуникативных максим в условиях межличностного общения / Л. Гнатюк // Вестник Воронежского Государственного Университета. Серия: лингвистика и межкультурная коммуникация. - Воронеж: Издательство ВГУ, 2009. - №1. - С. 23-26.

3. Гнатюк Л. Лінгвокультурний аспект комунікативних максим в українському, англо - американському та польському мовленнєвих середовищах / Л. Гнатюк // Актуальні проблеми іноземної філології: лінгвістика та літературознавство: [міжвузівський збірник наукових статей]. - Бердянськ: Видавництво БДПУ, 2012. - Вип. 7. - Ч. 2. - С. 68-75.

4. Гнатюк Л. Роль пресупозиції у декодуванні імпліцитного дискурсу (на ілюстративному матеріалі української, англо-американської, польської мов) / Л. Гнатюк // Лінгвістичні студії: [зб. наук. праць / наук. ред. А.П. Загнітко]. - Донецьк: ДонНУ, 2012. - Вип. 24. - С. 100-105.

5. Гумбольдт В. О различии строения человеческих языков и его влиянии на духовное развитие человечества / В. Гумбольдт // Избранные труды по языкознанию. - М.: Прогресс, 1984. - С. 37-296.

6. Загнітко А.П. Лінгвістика тексту: теорія і практикум: [наук.-навч. посібн.] / А.П. Загнітко. - Донецьк: ДонНУ, 2006. - 289 с.

7. Манакін В.М. Мова і міжкультурна комунікація: [навч. посібн.] / В.М. Манакін. - К.: ВЦ «Академія», 2012. - 284 с.

8. Сусов И.П. Лингвистическая прагматика / И. Сусов. - Винница: Нова книга, 2009. - 272 с.

9. Pisarkowa К. Z pragmatyki, stylistyki, semantyki i historii j^zyka / K. Pisarkowa. - Krakow: PAN, 1994. - 299 s.

Размещено на Allbest.ru