Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 811.111'42

Проблеми теорії дейксису

Даркевич О.В. - аспірантка кафедри англійської філології

Волинського державного університету імені Лесі Українки

Анотація

дейксис англійський мова текст

У статті викладений історичний огляд розвитку концепції дейксису, узагальнена типологія дейксису сучасної англійської мови, проаналізовані особливості дейктичної референції.

Ключові слова: дейксис, референція, анафора.

Annotation

The article sets out the historical survey of deixis conception development, summarizes the typology of deixis in modern English, analyses the specific features of deictic reference.

Key words: deixis, reference, anaphora.

 Поняття дейксису існує ще з античних часів (граматики стоїків, Діонісія Фракійського, Аполлонія Дискола). Термін був запозичений із формальної логіки і в перекладі з грецької (deiktikos) означає “вказування”, що й відображає основну функцію дейксису. Вивчення дейксису пов'язане з іменами багатьох видатних лінгвістів та логіків кінця XIX - середини XX (К. Бругман, Ч. Пірс, А. Норен, О. Єсперсен, К. Бюлер, О.М. Пєшковський, Б. Рассел, Г. Рейхенбах, Е. Бенвеніст, У. Вайнрайх, П.О. Флоренський, М.М. Бахтін, Л.В. Щерба, Р. Якобсон та багато інших), проте воно не виходило за межі граматики. Сьогодні дейксис є проблемою багатьох напрямків лінгвістики, зокрема, теорії мовних актів, теорії референції, лінгвістики тексту, теорії комунікації, прагматики, семіотики, семантики, комп'ютерної лінгвістики тощо. Серед сучасних дослідників дейксису слід назвати У. Чейфа, Дж. Лайонза, С. Левінсона, Д. Грін, У. Віземанна, Р. Перкінса, Х. Дісселя, Н.Д. Арутюнову, Ю.Д. Апресяна, Т.В. Булигіну, В.З. Дем'янкова, О.В. Падучеву, О. М. Вольф, І. А. Стерніна, О. Є. Кібрика та багато інших.

В лінгвістичній літературі відображені різноманітні погляди на природу такого фундаментального універсального механізму мови, як дейксис. По-перше, назва самої вказівної одиниці фіксується по-різному (Б. Рассел, 1940 р. - егоцентрик (egocentric particular), Дж. Бар-Хіллел, 1954 р. - індексикал (indexical expression), О. Єсперсен, 1923 р. - шифтер (shifter), Ч. Пірс, 1940 р. - індексальний знак (index), Г. Рейхенбах, 1947 р. - рефлексивний символ (token reflexive word). По-друге, не визначений лінгвістичний статус дейктичних елементів, до яких традиційно зараховували лише вказівні та особові займенники і деякі займенникові прислівники місця і часу.

Новітній погляд на дейксис полягає в розумінні його як універсальної категорії, яка функціонує на всіх рівнях мови. У трактуванні Дж. Лайонза дейксис визначається як локація та ідентифікація осіб, предметів, подій, процесів, про які говорять або ж до яких відсилають, відносно просторового та часового контексту, що створюється самим актом висловлювання та участю в ньому партнерів мовлення. До подібного тлумачення близький і підхід Ч. Філлмора: він вважає дейктичними одиницями мови такі лексичні та граматичні одиниці, які допомагають побачити крізь певний соціальний контекст, ідентифікувати в ньому учасників акту спілкування, їх розташування в просторі, час здійснення цього акту спілкування. Принципово важливим є те, що, на думку цього лінгвіста, дейксис відображає таку категорію, як “позиція, точка зору спостерігача”. Універсальність категорії дейксису підкріплена низкою факторів. По-перше, універсальними є поняття, на яких базується дейксис (простір і час як загальні форми існування матерії). По-друге, вказівна функція дейксису властива будь-якій мовній системі. По-третє, універсальним є фактор спостерігача, який утворює когнітивну основу багатьох мовних понять.

Проте існує багато відмінних поглядів на природу та функції дейксису. Деякі семантичні теорії розглядають дейксис як екзотичну, відмінну від усіх інших мовну одиницю, значення якої не залежить від контексту і конситуації. Насправді ж широке коло мовних одиниць містить дейктичний компонент. Дослідженню ступеня дейктичності деяких частин мови присвячені роботи М.Б.Бергельсон, А.Є. Кібрика, Й.А. Стерніна, О.В. Падучевої, Є.Л. Єрзинкян. Розробкою поля дейктичності займається Н.А. Сребрянська. Так, на її думку, ядро цього поля утворюють особові займенники і займенникові прислівники місця і часу. Сюди ж належать деякі прикметники з просторовим значенням (наприклад, right - left, front - back, far - near і т. п.), прикметники з часовим значенням минулої, майбутньої та одночасної з іншою дії (наприклад, previous, next, premature, current і т. п.). Дейктичне значення мають дієслова руху та прийменники з просторовим значенням. На периферії вказівного поля знаходяться одиниці змішаного типу номінаці (наприклад, ситуативність значення слова neighbour).

Отже, дейктичним змістом може наповнюватися будь-яка мовна одиниця. Більше того, навіть граматичні категорії мають відповідний ступінь дейктичності. Для них можна змоделювати функціонально-семантичне поле, ядром якого, безумовно, будуть категорії особи, часу, виду, таксису. Дослідженям цієї проблеми присвячені роботи Ю.Д. Апресяна, Г.О. Золотової, Ю.П. Князєва та інших.

Не менш суперечливим є питання класифікації типів дейксису. Німецький вчений К. Бругман створив свою типологію дейксису ще в 1904 році. Він виділяє:

– нейтральний дейксис (Der - Deixis), наприклад, слова “ось”, “це”;

– дейксис із зазначенням сфери мовця (Ich - Deixis), наприклад, слова “я”, “мій”, “тут, біля мене”;

– дейксис із зазначенням сфери співрозмовника (Du - Deixis), наприклад, слова “ти”, “твій”, “тут, біля тебе”;

– дейксис із зазначенням віддаленості об'єкта від мовця (Jener - Deixis), наприклад, слова “той”, “там”.

Одним з найглибших досліджень природи дейксису є робота К. Бюлера “Теорія мови”, у якій він пропонує нову типологію дейксису, яка ґрунтується не на особово-просторових критеріях, а на ступеневі участі уяви в ідентифікації об'єкта, на який вказує дейктичний елемент. К.Бюлер розрізняє три типи дейксису (серед яких з сучасної точки зору власне дейксисом є лише перший різновид):

– дейксис видимий (demostratio ad oculos) - зазначення того, що знаходиться в полі зору мовця;

– дейксис контекстуальний, або анафоричний, який вказує на раніше вжите слово;

– дейксис уяви (Deixis am Phantasma), який вказує на те, що відсутнє в полі зору мовця і не згадувалося в контексті, але відоме співрозмовникам на основі їх знань про даний предмет, причому ці знання здобуті до заданої ситуації.

Серед різних трактувань дейксису базисною виступає семіотична концепція структури дейксису, започаткована К. Бюлером. Вона спирається на класичну дейктичну тріаду - “Я - тут - зараз” (Hier - Jetzt - Ich- Origo). Дейктична лексика егоцентрична, її семантичним базисом є поняття “Я”, “EGO”, “ТОЙ, ХТО ГОВОРИТЬ”. Фігура мовця організує семантичний простір висловлювання; вона є тим орієнтиром, щодо якого в акті комунікації ведеться відлік часу та простору, а крім того, посилання на фігуру мовця утворює ядро тлумачення двох основних просторових та часових дейктичних слів природної мови: “ТУТ” і “ЗАРАЗ”.

“Я” - це завжди мовець, “ТУТ” - це місцезнаходження мовця в момент комунікації і “ЗАРАЗ” - це момент комунікації. Звідси й підгрунтя для визнання більшістю лінгвістів трьох основних типів дейксису: персонального (особового), просторового (локального) і часового (темпорального). До персонального дейксису відносяться займенники, які вказують на учасників мовленнєвого акту (наприклад, I, you). Просторовий дейксис вказує на місцезнаходження учасників мовленнєвого акту, як правило на мовця (наприклад, here - there, this - that). Часовий дейксис вказує на момент здійснення мовленнєвого акту (наприклад, now - then, yesterday - today - tomorrow).

Р. Лаков пропонує поділяти дейксис на темпорально-локальний, дискурсивний та емоційний. Перші два типи співпадають з традиційно прийнятою в сучасній лінгвістиці класифікацією - дейксис локальний (просторовий), темпоральний (часовий) і персональний (особовий). Емоційний дейксис виникає тоді, коли під впливом емоцій мовець не дотримується закономірностей функціонування дейктичних одиниць, як наприклад у That John Smith is a really great guy! С.Левінсон дає цьому мовному явищу іншу назву - “емпатичний дейксис” (empathetic deixis) і пояснює його як метафоричне використання дейктичних форм для зазначення емоційної чи іншої психологічної відстані/близькості між мовцем і референтом. Менш широко вживаними є еквівалентні терміни “афективний дейксис” (affective deixis) та “оцінювальний дейксис” (evaluative deixis).

Ч. Філлмор розрізняє особовий, просторовий, часовий, соціальний та дискурсивний дейксис. Соціальний дейксис відображає, встановлює чи визначається певними реаліями соціальної ситуації, в якій відбувається мовленнєвий акт, і включає в себе систему форм ввічливості та гонорифічні звертання, як індикаторів соціального статусу учасників комунікації. Наприклад, Mr. President, Your Honour. Дискурсивний дейксис пов'язаний із вибором лексичних, граматичних елементів, які вказують на певні відрізки чи аспекти даного дискурсу. Наприклад, in the last paragraph, in the next chapter, therefore.

Терміни “дискурсивний” і “текстовий дейксис” часто вживають як синоніми, хоча дискурс і текст не є синонімами. Текстовий дейксис має місце тоді, коли висловлювання чи дискурс (чи їхня частина) виступає як референт дейктичного виразу. Тому текстовий дейксис завжди матиме металінгвістичну референцію.

Функціонування дейксису в тексті ще недостатньо глибоко вивчене. «Текст, особливо художній текст (ХТ), настільки багатогранний, що дейксис, переходячи в більш складну одиницю мови на більш високий мовний рівень, проектується на багато які характеристики та категорії тексту і тим самим бере участь у текстоутворенні» [13, 69]. Дейксис ХТ пов'язаний зі створенням просторово-часової рамки твору, оцінкою подій і персонажів з точки зору спостерігача, який займає певну позицію у часі та просторі. Це тип вторинного дейксису, який називається нарративний дейксис. Він пов'язаний не з мовленнєвою ситуацією, а з уявним світом. Це дейксис переказу, в тому числі художньої оповіді. Його конститутивною властивістю є розбіжність між місцезнаходженням мовця і просторовою точкою відліку.

Г. Рау виокремлює наступні види дейксису:

– екстралінгвістичний дейксис,

– дейксис ставлення до вигадки,

– дейксис конструктивних фантазій,

– текстовий дейксис,

– аналогічний дейксис,

– неегоцентричний дейксис,

– анафоричний дейксис.

Р. Брехт виділяє ендофоричний та екзофоричний типи дейксису в залежності від того, де знаходиться центр орієнтації - всередині висловлювання чи поза ним.

Подібні класифікації наводять Д.А. Аксельруд, М. Галлідей і Р. Гасан. Останні розрізняють ситуативну референцію, чи екзофору, і текстуальну референцію, чи ендофору, яка містить вказування назад (анафора) і вказування вперед (катафора). Д.А. Аксельруд поділяє дейксис на ситуативний і текстуальний. До ситуативного належить особовий, просторовий і темпоральний типи дейксису. В текстуальному дейксисі, який відображає відношення між самостійними реченнями, вирізняються ідентифікуючий, вказівний, актуалізуючий, неозначений, узагальнюючий, квалитативний, посессивний і квантитативний типи дейксису, засобами вираження яких є відповідні детермінативи.

В дослідженні природи дейктичних відносин важливе місце займає вивчення співвідношення дейксису і анафори. Частина лінгвістів повністю відокремлює ці поняття, вважаючи, що дейксис містить вказування на елементи мовленнєвого акту, тоді як анафора містить вказування на елементи контексту. Широко відоме порівняння дейктичного і анафоричного механізмів, запропоноване Дж. Лайонзом. Дейксис може бути орієнтований на позамовну дійсність, що відображена у змісті висловлювання, тобто реалізується у “речовинному полі вказування” і представляє собою власне дискурс, який співвідноситься як із змістовою структурою речення, так і орієнтований на внутрішню організацію тексту, тобто реалізується в контекстуальному полі вказування, забезпечуючи семантичну зв'язність дискурсу. Цей вид дейксису називають анафорою.

Анафора - згадування референтів, вже активованих у робочій пам'яті мовця і адресата. Наприклад, A well-dressed man was speaking; he had a foreign accent.

Так, при анафоричному використанні займенників 3-ї особи мовець часто опирається на те, що відповідний референт був щойно згаданий у попередньому дискурсі. Вторинне анафоричне використання дейктичних елементів засноване на метафорі, яка уподібнює пам'ять людини очевидному фізичному оточенню комунікативного акту. Хоча поняття анафори в першу чергу пов'язують з використанням іменних груп, в дійсності аналогічний перенос відбувається з іншими типами мовних одиниць, які мають у своєму значенні шифтерні компоненти, наприклад прислівників. Не можуть використовуватись анафорично лише найбільш спеціалізовані дейктичні елементи - I, you, here, now. Ця особливість займенників 1 і 2 особи однини виявляється у неможливості повних іменних груп на їхньому місці. Тим не менше займенники 1 і 2 особи множини можуть містити анафоричний компонент - це стосується, наприклад, займенника we, який позначає мовця плюс ще когось, в тому числі третіх осіб. Наприклад, лікар до пацієнта: How do we feel today? (інклюзивне we) чи мати про дитину: We are sleeping now (ексклюзивне we).

В деяких концепціях анафоричні відносини протиставляються катафоричним, при яких елемент з референційним значенням лінійно передує антецеденту. Семантична сутність катафори полягає у розкритті змісту корелюючого слова. Наприклад, If you need one, there's a towel in the top drawer.

Анафора і катафора є типами ендофори, яка проявляється у ко-референції одного висловлювання з іншим, що передує йому чи слідує за ним. При цьому одне із висловлювань містить у собі інформацію, необхідну для інтерпретації іншого. Дейксис є екзофоричним, тобто таким, що вказує на екстралінгвістичний референт, який зрозумілий із контексту висловлювання. Для його інтерпретації не потрібне ще одне висловлювання. Більшість формальних засобів можуть вживатися дейктично, а також анафорично.

Термін дейксис безпосередньо пов'язаний з поняттям референції. Дейктична концепція референції виходить з того, що дейксис служить для актуалізації компонентів ситуації мовлення і компонентів денотативного змісту висловлювання. Дейксис виступає як контекстуально залежний тип прагматичної референції, оскільки значення дейктичних виразів можна зрозуміти лише у конкретній референтній мовленнєвій ситуації. Всі дейктичні вирази викликають проблему встановлення референції, коли їх видалити з контексту висловлювання. Здійснюючи референційний вибір, мовець повинен забезпечити можливість підтримання референції, інакше він потерпить комунікативну невдачу.

Прагматична основа дейктичної референції полягає в центральній ролі мовця як для прагматичного аспекту висловлювання, так і для його дейктичної орієнтації. Фігура мовця є точкою, в якій поєднуються прагматика і дейксис, утворюючи особливу площину референції. Семантичні характеристики дейктичних одиниць неможливо визначити без урахування прагматичних факторів, тому вони й представляють собою значний інтерес в плані вивчення прагматичного аспекту дейктичної референції. При взаємодії мовця і слухача в межах одного мовленнєвого акту прагматичний код повідомлення паралельно з дейктичною орієнтацією суб'єктів комунікації відображає також й основні прагматичні значення, які ґрунтуються на початкових дейктичних координатах. “Складність, пов'язана із суб'єктом комунікації (мовцем і слухачем) зумовлена тим, що кожен із учасників оперує власною моделлю світу, в якій розміщено все, що складає не лише засвоєний досвід особистості, але й такий невловимий і мінливий світ бажань, уявлень, можливостей і т. п., по відношенню до якого людина відчуває себе досить невпевненим господарем” [1, 12].

Останнім часом вивчення дейксису відходить від суто теоретичного і все більше спирається на емпіричне вивчення дейктичних засобів мов світу. Великий об'єм даних зібраний та проаналізований такими вченими, як У. Віземанн, Р. Перкінс, Х. Діссель, Дж. Лаков та багатьма іншими. Згідно із статистичними даними Р. Перкінса, чим складніша культура, тим менше дейктичних категорій граматикалізовано в мові, якою вона користується.

Бібліографічний список

1. Аксельруд, Д. А. Контекстуальные связи односоставных безглагольных предложений в английском языке (на материале произведений В. Шекспира) : дис. … канд. филол. наук / Д. А. Аксельруд. - Ленинград, 1975. - 192 с.

2. Апресян Ю.Д. Дейксис в лексике и грамматике и наивная модель мира // Семиотика и информатика . Вып. 28. М., 1986.

3. Бюлер, К. Теория языка / К. Бюлер. - М.: Прогресс, 1995.-С.74-136.

4. Breht, R. D. Deixis in embedded structures / R. D. Breht // Foundations of Language. International Journal of Language and Philosophy. - Dordreht-Holland : D. Reitel Publishing Company, 1974. - Vol. 11, № 4. - P. 489-518.

5. Brugmann, K. Die Demonstrativa Pronomina der indogermanishen Sprachen / K. Brugmann. - Leipzig : Gruyter, 1904. -144 s.

6. Варзонин Ю. Н. Риторика в эпоху постструктурализма // Язык и дискурс: Когнитивные и коммуникативные аспекты. - Тверь: Тверской гос. ун-т., 1997. - С. 9-16

7. Halliday, M. A. K., Hasan, R. Cohesion in English / M. A. K. Halliday, R. Hasan. - London : Longman, 1976. - 374 p.

8. Lakoff, R. Remarks o-n this and that / R. Lakoff // Berkerley Studies in Syntax and Semantics. - L. : The MIT Press, 1974. - P. 345-356.

9. Levinson, Stephen C. 1983. Pragmatics. Cambridge, England: Cambridge University.

10. Падучева Е.В. 1985 - Высказывание и его соотнесенность с действительностью. М., 1985.

11. Rauh, G. Aspects of Deixis / G. Rauh // Essays o-n Deixis ; ed. G. Rauh. - Tьbingen : Narr, 1983. - P. 9-60.

12. Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. - Полтава: Довкілля-К, 2006. - 716 с.

13. Н.А.Сребрянская. Статус дейктических проекций в художественном тексте. Вестник ВГУ, Серия “Лингвистика и межкультурная коммуникация”, 2005, № 1

14. Fillmore, Charles J. Lectures on Deixis, CSLI Publications, Stanford, California,1997. - 145 p.

15. Штерн І.Б. Вибрані топіки та лексикон сучасної лінгвістики. Енцикл. словник для фахівців з теоретич. гуманіт. дисциплін та гуманіт. інф-ки. - К.:”АртЕк”, 1998. - 336 с. - (Трансформація гуманітарної освіти в Україні).

Размещено на Allbest.ru