Україномовні впливи в "Селянках" Шимона Шимоновича

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Католицький університет Яна-Павла ІІ в Любліні ал. Рацлавіцке, 14, Люблін, 20-950 (Польща)

Україномовні впливи в "Селянках" Шимона Шимоновича

Сесилія Галілей

Кафедра польської мови e-mail:

cgalilej@kul. lublin.pl

Анотація

запозичення рутенізм шимонович поет

Шимон Шимонович (1558-1629 рр.) - найвидатніший польський міщанський поет XVI та межі XVI-XVII ст., що народився та був вихований у Львові. Найвідомішим твором поета, що увінчує всю його творчість, є “Селянки” (“Sielanki”) збірка двадцяти текстів (як конвенціональних “Селянок”, що містять алюзії до античної буколіки, так і реалістичних, оригінальних, з польсько-руськими акцентами), яким належить виняткове місце не тільки в творчості Шимоновича, а й в літературі XVII та XVIII ст. Вважається, що характерною мовною рисою циклу “Селянок” (на лексичному рівні) є наявність чималої групи українських запозичень. Стаття містить огляд ужитих письменником рутенізмів, класифікованих за граматичним, лексичним та тематичним принципами з метою визначення їх характеру та виконуваних у тексті функцій.

Ключові слова: “селянка”, мовні запозичення, рутенізми, типи лексики, стилістичне забарвлення лексичного запасу.

Annotatіon

UKRAINIAN LANGUAGE IMPACT ON “SIELANKI” BY SZYMON SZYMONOWIC

Cecylia GALILEJ

John Paul II Catholic University of Lublin 14, al. Raclawickie, Lublin, 20-950 (Poland) Department of Polish Language e-mail: cgalilej@kul. lublin.pl

Szymon Szymonowic (1558-1629), bom and brought up in Lviv. He is considered to be the most prominent Polish poet of the middle class in the 16th and at the turn of the 16th and 17th century. His most famous work Sielanki is a collection of 20 texts (both conventional and more original with Polish-Ukrainian accents), is exceptional against a background of not only Szymonowic's works but also the whole 17th and even 18th century literature. In general view numerous Ukrainian borrowings are most characteristic with reference to vocabulary linguistic feature of Sielanki. This article is a review of ruthenisms used by Szymonowic which are classified grammatically, lexically and thematically to define its character and functions in the text.

Key words: idyll, linguistic borrowings, ruthenisms, stylistic character of lexems, types of lexis.

Аннотация

УКРАИНОЯЗЫЧНОЕ ВЛИЯНИЕ В “СЕЛЯНКАХ” ШИМОНА ШИМОНОВИЧА

Сесилия ГАЛИЛЕИ

Католический университет Яна Павла II в Люблине ал. Рацлавицке, 14, Люблин, 20-950 (Польша)

Кафедра польского языка e-mail: cgalilej@kul. lublin.pl

Шимон Шимонович (1558-1629) выдающийся польский мещанский поэт XVI вв. и рубежа XVI-XVII вв., родившийся и воспитанный во Львове. Известным его произведением, венчающим все творчество поэта, являются “Крестьянки” (“Sielanki”) сборник двадцати текстов (как конвенциональных “крестьянок”, содержащих аллюзии к античной буколике, так и реалистичных, оригинальных, с польско-украинскими акцентами), которым принадлежит исключительное место не только в творчестве Шимоновича, но и в литературе XV1I-XV1I1 ст. Считается, что характерной языковой чертой цикла “крестьянок” (на лексическом уровне) является наличие достаточно большой группы украинских заимствований. Статья содержит обзор принятых писателем рутенизмов, классифицированных по грамматическим, лексическим и тематическому принципам с целью определения их характера и выполняемых в тексте функций.

Ключевые слова: “крестьянка”, языковые заимствования, рутенизмы, типы лексики, стилистическая окраска лексического запаса.

Шимон Шимонович (Simon Simonides) (1558-1629) - вважається найвидатнішим польським міщанським поетом XVI та межі XVI-XVII ст. Народився 24 жовтня 1558 р. у Львові. Його батько Шимон (вихованець Краківської Академії, магістр вільних мистецтв і філософії, а також купець і кравець) близько 1540 р. переїхав з родинних Бжезін на Мазовші до Львова, де обійняв посаду ректора школи при костелі, а згодом був призначений засідателем і міським радником. У 1547 р. батько майбутнього поета одружився з Катериною зі Смєшків, вдовою львівського ремісника Сигізмунда Гейзлера. Сім'я була великою: крім двох доньок Катерини з першого подружжя, у ній виховувалося п'ятеро спільних дітей (майбутній поет був одним з молодших). Культурна атмосфера дому Шимоновичів сприяла формуванню гуманістичного світобачення поета і його зацікавленості літературою. Батько та кузен матері Микола Смєшковіц були викладачами Краківської Академії, що уможливлювало безпосередній контакт майбутнього митця з тодішньою літературою і культурою гуманізму. У 1575 р. молодий Шимонович розпочав навчання у Краківській Академії. З огляду на тогочасний період відсутності в державі короля (після відмови від польського трону Генріха Валуа) і нестабільнуполітичну ситуацію у Речі Посполитій, в Академії було неспокійно, особливо під час дискусії про вибір нового короля (невідомо, якого кандидата підтримував Шимонович). У Кракові Шимонович брав уроки в Якуба Гурського, Марціна з Уяздова (знавця Арістотеля і Ціцерона), а також Станіслава Соколовського, поважного на той час проповідника і теолога, палкого апологета католицизму (під його впливом поет перебував і в пізній період творчості). Навчаючись у Кракові, письменник змушений був боротися зі складною фінансовою ситуацією. Саме скрута змусила Шимоновича додатково звернутися до більш вигідного на той час заняття медицини (він був поетом, філологом, а також лікарем). У 1577 р. отримав ступінь бакалавра. Існує припущення, що приблизно на межі 70-80-х років він був на навчанні за кордоном ймовірним місцем виїзду стали Бельгія і Франція, а не як для більшості польських гуманістів Італія. Після цих студій повернувся до родини у Львові. У 1586 р. за сприяння свого давнього вчителя з Кракова С. Соколовського Шимонович почав співпрацювати з однією з найвидатніших і найбільш впливових постатей тодішнього суспільно-політичного життя Яном Замойським, канцлером і гетьманом Речі Посполитої. Традиція польських магнатів залучати у коло свого оточення поетів була тоді доволі частим явищем, однак Замойський шукав не панегіриста, який вихваляв би шляхетність його роду, а просто талановитого митця, здатного реалізувати певний культурний задум Замойського. Отже, Шимонович переїхав до Замостя. За успішну роботу від свого мецената був удостоєний шляхетського титулу, а також титулу поета його Королівської Величності. 1595 р. став одним із засновників Замойської Академії, а після смерті канцлера зайнявся вихованням його сина Томаша. З часом зв'язки поета з Замостям ослабли, з огляду на це, поет поселився в одному з орендованих поселень недалеко Замостя Чернічині, яке отримав у власність з декількома іншими селами ще за життя Замойського. Там митець і помер у 1629 році.

Літературною творчістю Шимонович почав займатися ще в роки навчання в Кракові, проте жоден твір з цього періоду не зберігся. Офіційний дебют Шимоновича припадає на 1578 р. саме тоді був написаний його латиномовний панегірик. У 1587 р. вийшла друком трагедія латинською мовою “Castus Ioseph” (“Невинний побожний Йосиф”), яка через десять років була перекладена та видана польською мовою. Фабула запозичена з відомої за Книгою родоводу історії Йосифа, проданого братами у єгипетську неволю. Однак Шимоновича зацікавила не пізніша історія Патріарха, а сюжет зваблення головного героя та несправедливих звинувачень на його адресу дружиною Потіфара. Шимонович змальовує головних героїв у стилі античних трагедій Еврипіда та Сенеки. Рік видання згаданого твору про біблійного Йосифа збігся у часі з наступним періодом безвладдя в Речі Посполитій. Урегулювати неспокійну ситуацію повинна була політика гетьмана Замойського, котрий прославився у битві під Бичиною, перемігши війська Габсбургів. В пам'ять про цю подію Шимонович видав у 1588 р. низку панегіриків на честь гетьмана, якого представив як “зразок громадянських, інтелектуальних чеснот”, а також поему з 19 од “Flagellum livoris” (“Бич на заздрість”), в якій теж прославлялася перемога Замойського під Бичиною. Через рік у Львові побачив світ найвидатніший латиномовний твір Шимоновича “Aelinopaean”, який, з одного боку, є похвалою Замойському, а з другого критикою байдужості польської шляхти. З важливіших латинських творів варто відзначити видану в 1604 р. (але написану, імовірно, ще під час навчання) поему про святого Станіслава із Щепанова “Divus Stanislaus”, що є похвалою мученика, убитого королем Болеславом Хоробрим. Твір не має агіографічного характеру він є поетичним текстом, що заперечує доцільність воєн польського короля, котрим автор протиставляє концепцію справедливих воєн, тобто таких, що ведуться на захист християнства або на допомогу злиденним Подальша доволі плідна латиномовна творчість Шимоновича розвиває оказіональні, панегіричні та біблійні мотиви.

Польською мовою Шимонович творив упродовж двадцяти років (з 1592 по 1614 рр.). У цей період він видав, окрім декількох невеликих творів на оказіональну та релігійну тематику, свій найвідоміший твір цикл пісень “Селянки” (“Sielanki”), який став вінцем творчості поета. Шимонович написав свій цикл у так званий польський період 1592-1614 рр. У рік видання збірки (1614) Шимоновичу виповнилося 56 років, він був досвідченим письменником з чималим літературним доробком. Цикл пісеньселянок, в яких поет виклав свої літературні аспірації, а також певні життєві спостереження і рефлексії, є, по суті, пошуком Аркадії країни міфічного щастя. Шимонович не конкретизує, де розташована ця країна, а лише констатує факт, що її вже нема. Герої “Селянок” перебувають у пошуку Аркадії, але не в конкретному географічному місці, а символічно в усталених звичаях, літературній традиції, спогадах про минуле щастя. Аналізований цикл складається з 20 текстів: як конвенціональних “Селянок”, що містять алюзії до античної буколіки, так і реалістичних пісень-селянок, оригінальніших, різнобарвніших внаслідок гармонійного та влучного застосування багатого сюжетного фону: античного, міфологічного, національного (польсько-руського, шляхетського, селянського), поєднаного в якісно нову цілість культ пісні. Єжи Зьомек, дослідник літератури ренесансу, констатує, що “Селянки” займають виняткове місце не тільки в творчості Шимоновича, а й у літературі XVII і навіть XVIII ст. Вони були популярними вже серед сучасників автора поляків та іноземців, про що свідчить вісім видань їх у XVII ст. За оцінкою Адама Міцкевича, Шимонович “найбільший з відомих авторів ідилій” після Теокріта, котрому поступається навіть Вергілій. Похвально про збірку “Селянки” відгукувались літературознавці, зокрема Мечислав Хартлеб, Петр Хмельовський, Януш Пельц, згаданий Єжи Зьомек.

Вважається, що визначальною мовною властивістю “Селянок” (на лексичному рівні) є наявність чималої групи запозичень з української мови. З огляду на це, у статті представлено огляд вжитих письменником рутенізмів, класифікованих за граматичним, лексичним та тематичним принципом з метою вивчення їх характеру та виконуваних у тексті функцій.

Згідно з лексичним аналізом “Селянок”, з української мови їх автор запозичив близько 50 лексем та декілька синтаксичних і фразеологічних конструкцій. Крім того, виокремлено близько 30 висловів, стилізованих під українську мову кресів. В окремих рутенізмах відображено граматичні явища, характерні для всіх рівнів мови : Тут Wolga означає “Велике Князівство Московське”.

1) у фонетиці помітними є такі факти:

а) ознаки голосних:

- руська форма слова odyniec (`кабан') з префіксом о-, яка замінила старопольську лексему jedyniec з префіксом je-, наприклад: [Адоніс помер] Zfbem nielitosciwym odynca dzikiego obrazony [XI, 193]25,

- слово zubr (`зубр'), який має руське u замість польського q [zqbrz], наприклад: [Діана] nabije zubrow albo losi [IX, 117], Zubrowie, szkodzcy wielcy [IX, 135],

- вимова давнього *ё, як i в дієприкметнику przeplitany, замість польського голосного a [przeplatany]: Iwieniecpifkniejszyjest, kiedyprzeplitany [XVII, 48];

б) ознаки приголосних:

- українське h: bohato (`багато'): [Дафніс] mleka mam bohato [I, 65]; Wolha (`Волга'), слово з'явилося у польській мові за безпосередньої участі української: Raczej by Wolhq abo Dunaj wojowali [IX, 141]26,

- збереження української твердої групи -ryу слові krynica (`джерело, струмок') замість польської -rzy[krzynica], наприклад: W jamie takze krynicg najdziesz krysztalowq [X, 64], Pijcie bloto, niegodnepanienskiej krynice! [X, 116];

2) у морфології:

а) наявність суфікса українського походження -ica // -yca, який засвоївся у старопольській мові, в “Селянках” виступає у слові komorzyca (`komarzyca'): Sierszen w poludnie kqsa [... ] w nocyprzykra komorzyca [XVII, 97-98],

б) ймовірно, під впливом української сформувався суфікс -o у відприкметникових прислівниках замість загальнопольського -e: pilno `пильно': Koniecznie tej fujary kazda pilno slucha [XVI, 20], smaczno `смачно': Piesci matka, a przedsiq nie smaczno w pieszczocie, /A z milym przyjacielem smaczno i w klopocie [XII, 23-24], smieszno `смішно': [Староста до Петрухи] Barzo-c, widzg smieszno! [XVIII, 47], spieszno `поспіхом': [Староста до Петрухи] Pociqgaj za inszymi i zazynaj spieszno! [XVIII, 48].

У цій групі можна згадати про функціонування сьогодні двох варіантів прізвища Шимоновича з паралельними суфіксами: Szymonowic, Szymonowicz. На межі XVIXVII ст. під впливом кресової польщизни відбувається усунення польського форманту -ic в патронімічних назвах та заміна його суфіксом руського походження -icz27. Сучасні прізвища закінчуються на -icz, натомість, якщо назви походять зі старопольської, у них допустимі обидва варіанти, однак більшою частотою відзначаються сучасні форми на -ic (Szymonowic, Klonowic); -ic (Szymonowic, Klonowic);

в) факт змішування прикметників з твердою та м'якою основами, внаслідок чого виступають форми ostatny `останній': Do ostatnej starosci nfdze nie uczuje! [XIII, 114]; zbytny `надмірний': Poszpecityrozkoszy zbytne, ustawiczne [XI, 162];

г) формування здрібнілих і пестливих форм (найчисленніша група виразів як польського, так і руського походження), накопичення яких у творі Шимоновича мотивується характерним для кресів експресивним забарвленням, в основному позитивного характеру (стилістична функція), а також схильність поета до їх вживання, як було прийнято у його родинному колі. У “Селянках” задіяні суфікси типу -ek: luczek (Luczek ma, a na luczek strzateczkf przyklada II, 126), krzaczek (A Kupido z krzaczka na krzaczek przelatuje II, 92), sajdaczek (Sajdaczek zloty, a w nim strzatki gfsto tkane II, 129), wlosek (Wtoski ma kfdzierzawe II, 191),

-eczek: kwiateczek ([бджоли] Bespiecznie mi kwiateczkow rwac nie dopuszczaty VI, 38), pierscioneczek (Nasci ten pierscioneczek, upominek maty VIII, 107),

-aszek: wilczaszek (Wilczaszku, ozinqtes owieczkf niebogf XII, 137),

-ik: chroscik (Tu gryzcie list zielony, gryzcie chroscik mtody I, 3),

-ka: cifciwka (Strzatka jego maluchna, lecz cifciwka tfga II, 127), rqczka ([бджола вжалила] rqczka opuchta II, 61), sroczka (Sroczka krzekcze na ptocie XII, 1), strzatka ([про Купідона] jakie on sam strzela strzatki II, 81-82),

-eczka: dzieweczka (Dzieweczka aczes pifkna, aczes urodziwa VIII, 27), jaskoteczka (Jaskoteczko, juzes sif na swiat ukazata? XVII, 61), owieczka (Wilczaszku, ozinqtes owieczkf niebogf XII, 137), strzateczka ([...] na tuczekstrzateczkf przyktada II, 126),

-iczka // -yczka: cieliczka (Cieliczka mi do sadu przez ptot przeskakuje XVII, 81), pochodniczka (Nagorsza u niego maluchna pochodniczka II, 132), twarzyczka (Twarzyczka uporniuchna II, 120),

-ynka: rfczynki (Rfczynki ma krociuchne II, 121),

-ko: skrzydetko ([Купідон] Skrzydetkami jako ptak to tam, to sam lata II, 124), piorko (piorko za czapkq IV, 52),

-eczko: stoneczko ([...] za tobq stoneczko cieplejsze dogrzewa XVII, 64),

-ny: robotny: (Nam robotnym nie wadzi IX, 59),

-uchny як стилістична ознака кресів (багато прикладів): krociuchny (Rfczynki ma krociuchne II, 121), maluchny (I tys maluchny II, 66), uporniuchny (Twarzyczka uporniuchna II, 120);

3) у флексійно-синтаксичній сфері: цього типу явища, в яких простежується українське походження, належать до нечастих у “Селянках”. Імовірно, наслідком українських впливів у синтаксисі керування є форми двох залежних відмінків:

а) знахідного відмінка однини середнього роду родового займенника je, який в Шимоновича має форму, ближчу до української, ніж до польської, тобто go замість je, наприклад: Pasterzu, nac to z rfku moich to chtopiqtko; naucz mi go, proszf, piosnek swoich [II, 69-70]; Radam mu z serca, choc mi barzo go zakrwawit [XV, 112];

б) знахідного відмінка множини того займенника, який має форму на зразок українського особового займенника ich замість польського je, наприклад: [сонце для ластівки] Narodzi ono tobie muszek niezliczonych, / Ty ich bfdziesz tapata po polach przestronych [XVII, 65-66]; Ciebie czasem pochmurne obtoki zastoniq, ale ich prfdko wiatry pogodne rozgoniq [XVIII, 51-52];

4) в лексиці:

а) слова польської мови, що під впливом української мови набули іншого значення: garb (`пагорбок, узвишшя'): Tu kfdy garb sif ten wydaje [VII, 30],

- zonka без демінутивного відтінку: 1) `kobieta': Bo wy, zonki, kogoz siq na swiecie boicie? [VIII, 54], 2) `жінка': Tymczasem o wieczerzej zonka siq zachodzi [IX, 162];

б) слова, не відомі в польській мові, але фонетично пристосовані до польської мовної системи:

-pomarlica (`мор худоби'): Pomarlica [Tytul SielankiXIV],

- siolo (`село'): A Tatarzyn kilka kroc co rok siolapali [XVII, 120], а також утворена від нього лексема sielanka (`у літературному контексті: ідилія, пастерська пісня'): див. назву збірки (це поняття ввів у польську мову саме Шимонович);

- wiedma (`чарівниця'): Te ziola, tymi zioly wiedmq siq zstawala /1 oknem na ozogu precz wylatywala [XV, 61-61];

в) слова непольського походження, пристосовані до польської мови під дією закономірних фонетично-морфологічних чинників:

- dumac (`думати про сумне'): Nie dumaj nam, panicze [XII, 125],

- dumny (`гордий, гордовитий'): Narzekaniem zlomic chcq twoj umysl dumny [I, 74],

- krasny (`гарний')28: Chowamypieknqpannq abo wdowq krasnq [XVIII, 25],

- sielski (`сільський'): Sielskie mowy iproste rozprawy [Dedykacja, 5],

- tuzyc (`сумувати'): [закоханий Мілко питає] po kimzeprosty chlop ma tuzyc [IV, 13];

г) українські слова, запозичені без змін:

- czupryna (`волосся на голові, чубі `): [розповідає Ліцидас] Porwq siq zatym do mnie i jeszcze czupryna / Czuje moja, jako miq ccila ta druzyna [XVI, 33],

- duma (`думка' у словосполученні wysoka duma `погорда, пиха'): Dobrze by siq zgadzac, a na te wysokie dumy nie przesadzac [XVI, 26],

- krasa (`краса, врода')29: I onq piqknq krasq i oblicze sliczne / Poszpecily rozkoszy zbytne, ustawiczne [XI, 162-163],

- nahajka (`бич'): Ta nahajka mocno siq na twoj grzbietgrozila [XVIII, 204],

- sobaka (`пес'): Niech heclicy / Tak zdrajczynqpaniej mej wloczq po ulicy, /Niech w jej piersiach ogniste kleszcze utapiajq, / Niech jej plugawe miqso sobakom miotajq [XV, 91-94]30,

- zbroja (`броня, панцир'): Ani zbroj, ani mieczow, ani wojen znano [III, 39], також в переносному значенні: Zbroje gladkiej wymowy zbierze w mqdre slowa swoje [XI, 13-14];

д) українські імена, частково незмінені, в деяких випадках пристосовані до польської мовної системи:

- Haska [героїня “Селянки” VI] скорочена форма українського імені, що замінює польську форму Агата,

-Milko ім'я, яке, на думку С.Грабця, є скороченням двочленного українського імені зі складовою частиною myl-, а також руським суфіксом -ko, який в XVII ст. в польській мові вже був непродуктивним [герой “Селянок” IV], натомість, Борис Грінченко виводить цю форму від імені Омелян32, Ця лексема, яка використовувалась у цьому значенні вже у старопольській мові, правдоподібно, має руське походження

Лексема krasa, як і krasny, має, ймовірно, руське походження (Hrabec S.Elementy kresowe w j?zyku niektorych pisarzy polskich XVI i XVII w. S.52-53).

Це запозичення має негативне забарвлення. Шимонович вживає його тільки один раз як стилістич¬ний дублет, у решті випадків використовує, навіть у тому ж творі, лексему pies [76].

Hrabec S.Elementy kresowe w j?zyku niektorych pisarzy polskich XVI i XVII w. S.87.

Грінченко Б. Словарь української мови. Київ, 1907. T. 4.

Слова з цим значенням в сучасній українській мові немає.

- Panko скорочення від Пантеле(й)мон [“Селянка” XIV],

- Maruszka скорочення, відповідник польського Марія [XVIII, 70],

- Olenka скорочення, відповідник польського імені Геленка, напр.: [про сади] Niecierpliwa byla /Moja Olenka, /swoje wyrqbac kazala [XIV, 128-129],

- Oluchna також скорочення з польським суфіксом -uchna, відповідник польського імені Гелена [ім'я героїні “Селянки” XVIII],

- Paraszka скорочення від Параскева [героїня “Селянки” VI],

- Pietrucha з польсько-руським суфіксом -ucha присвійна назва (`жінка Петра; вдова Петра') [ім'я героїні “Селянки” XVIII],

- Wonton [герой “Селянки” XIV] українська діалектна форма Antoni,

- Baty [герой “Селянки” IV] походить від грецького імені Battos, яке Шимонович змінив, стилізуючи на звичнішу руську форму.

Згадані імена виконують стилістичну функцію, що полягає в передачі народного українського колориту, який особливо виразно помітно у поєднанні з латинськими іменами, що звучать по-чужому та мають антично-міфологічне забарвлення, наприклад: Alkon, Dafnis, Dametas, Morson, Tyrsis;

е) українські слова та фразеологічні звороти, перекладені польською мовою та на польський манер:

- krasna czeladka (`гарний жіночий двір'): Trefnie z niej Egle zartowala /Radzqc jej, zeby krasnq czeladkf chowala [V, 29-30],

- mowa sif mowi (`говориться, бесідується' в сенсі `легко говориться'): Teraz sif mowa mowi; gdy przydzie o slubie /Mowic, podobno sif ktospo glowie zadlubie [VIII, 67-68],

- w przejmy (`позмінно, з перервами'): Wprzejmy piesni, muzyka w przejmy glosno grala [XX, 9],

- ймовірно, під впливом української або російської мов сформувався зворот u kogo cos jest (`щось мати): Dzis plec i postawa u ciebie nadobna [I, 23], Owiec u mnie na polach ruskich tysiqc chodzi [I, 63]. Ця конструкція може мати також загальнослов'янське походження,

- переклад українського прислів'я Nie po wszystko na rynek z groszem moja rada [VI, 83];

є) орієнтальні (турецькі, перські) запозичення, які перейшли до польської мови за посередництвом української:

- bohater (`герой, півбог'), запозичення з перської, напр.: A wielkich bohaterow krwi wszystko przystoi [XI, 24],

- buhaj (`бик'), з турецької, напр.: Buhaj kfdys zaryczal. Niebaczny buhaju! [XIII, 61],

- bulawa (`палиця з кулею, що символізує велич вождя'), ймовірно, з турецької: Niektore do bulawy rfkf sposabialy [XI, 15],

- czabanka (`велика подольська корова'), з турецької: Przyjmi parf czabanek [XIV, 146] ,

- korbacz (`бич'), слово турецького походження: [Олюхна про старосту] Ty go slowkiem, a on cif korbaczem namaca [XVIII, 82],

- sajdaczek (`чохол для стріл'): Sajdaczekzloty [II, 129],

- surma `сурма': Jako niegdy wynalazl Pan piszczalkf krzywq, jako Minerwa surmf i dudkf krzykliwq [II, 75-76];

ж) слова італійського походження (переважно румунські):

- bryndza (`овечий сир'): Bryndzf tylko albo ser na pocztf naszali [XVII, 24],

- cap 1) `самець барана': Zegnali Tityrus rogate kozy, Dametas capy i owce kosmate [VI, 4]; 2) `кастрований баран': Baranie ty rogaty, abo ci? nie minie /Maczuga, abo capem jutro ci? uczyni?! [XIII, 47-48],

- fujara (`дудка'): A tys gra! na fujarze, ze ci? slychac byio [XVI, 15], Koniecznie tej fujary kazdapilno slucha [XVI, 20],

- koszara (`загорода для овець'): Widziales me obory? Widziales koszary? [XIV, 17],

- maczuga (`спис, палиця'): Bo ci?pr?dko dosi?ze maczuga toczona [XIII, 74],

- multanki (`дудка пастуша'): Dzban tylko i multankiprzy stronie wisialy [III, 6],

- tajstra (`торба, перевішена через рамено'): Widzisz t? na mnie tajstrt? szychem wyszywanq? [II, 33].

С.Грабец стверджує, що слова цього типу “увійшли до “Селянок” із загальною на Русі волоською пастушою термінологією. Вони не є вигадкою Шимоновича. Поет їх брав з розмовної польської мови. Деякі з них є тільки технічними термінами на позначення речей, яких польська мова не знала, а отже, виконують суто комунікативну (символічну) функцію, інші виконують функцію стилістичну;

з) первинно чеські запозичення, підтримувані українською мовною традицією:

- winohrad (`винний кущ'): Leszczyna bujna w debrzy, winohradprzy gorze [VI, 115].

Рутенізми, згадані в граматично-лексичній частині, творять кілька характерних

для “Селянок” тематичних полів. На рівні представленого світу вони формують основні текстові категорії (особливо героя і місця акції), виконуючи декілька функцій: інформаційну, експресивну і стилістичну. Аналіз тексту дав підстави для виділення кількох їх категорій:

1. Герой, який культурно розуміється лише в категорії “свій” (нема жодного прикладу в значенні чужий, ворог). До сфери цієї категорії належать власні назви, передовсім імена головних героїв: Haska, Olenka, Baty, Milko. На десять онімів шість із них стосуються жінок і чотири чоловіків, тобто розклад майже пропорційний. Переважну більшість імен ужито в неофіційній, розмовній формі скороченій: Haska, Milko, Panko, здрібнілій: Maruszka, Olenka, Oluchna, Paraszka; також є власні назви, пов'язані з сільським життям: Pietrucha [дружина Петра] та діалектні: Wonton. Ці імена, особливо в співставленні з чужими латинськими Dametas, Morson, Tityrus, добре передають місцевий колорит, що створюється через словесний контекст, в якому міститься інформація про рід заняття цих осіб (це особи, пов'язані виключно з селом, котрі зазвичай мають низький суспільний статус: є пастухами, фільварковими робітниками, один, щоправда, був заможним хазяїном, але через мор худоби втратив статок).

Інший тип героя (також пастуха, але не в дослівному значенні соціальному, а в метафоричному, що трактувався як очільник народу, патріот) впроваджує лексему bohater, що в “Sielankach” позначала видатну особистість, яка прислужилась вітчизні (таким героєм був для Шимоновича меценат Ян Замойський, якому він присвятив похвальну “Селянку” XIX). Натомість, у суспільно-звичаєвому вимірі позитивними назвами в Шимоновича є іменники dzieweczka, zonka, негативною wiedma, тобто особа, яка своєю діяльністю противиться Богові.

2. Місце акції (загально, неконкретно окреслене в географічному аспекті), яке також оцінюється в категоріях свійськості і надає українського колориту, наприклад: siolo, з яким виразно творить контраст метонімічне визначення Wolha, що означає Велике Князівство Московське, яке є прикладом для категорії чужий, ворог. “Оживляють” селянський краєвид назви елементів пейзажу, особливо рослин, тип території, забудови тощо, наприклад: chroscik, krzaczek, kwiateczek, winohrad, garb, krynica, koszara; назви звірів та птахів: buhaj, cap, cieliczka, czabanka, odyniec, wilczaszek, zubr, komorzyca, jaskoleczka, sroczka, skrzydelko; виготовлені пастухами продукти: bryndza, також характерні пастуші реквізити: fujara, multanki; інші слова, що пов'язуються з атмосферою села: [вінок] przeplitany, sloneczko, sielski.

3. Назви знарядь, наприклад: korbacz, nahajka, luczek, maczuga, змалювання зброї та інших пов'язаних з нею елементів: cifciwka, luczek, sajdaczek, strzaleczka, strzatka, bulawa, zbroja, surma.

4. Різні риси людей, властивості предметів та дій, наприклад: derski, dumny, krociuchny, maluchny, ostatni, zbytny, dumac, tuzyc, bohato, pilno, smaczno, smieszno, spieszno.

Описані запозичення (більшість яких є стилістично нейтральними) послужили Шимоновичу для створення певної картини світу, сільського краєвиду з народними пастушими акцентами (функції поетична і стилістична). При цьому С.Грабец зауважує, що цей кресовий краєвид та кресова розмовна мова свідчать передовсім про приємне (хоч і не позбавлене індивідуальних і суспільних проблем) сентиментальне бачення поетом описуваних місць і людей, а отже, опосередковано надають опису експресії, створюючи сентиментальний настрій (функція експресивна).

До аналізованої збірки входить видатний твір, що вважається шедевром, найпрекраснішою польською ідилією в усій старопольській літературі “Селянки” XVIII (“Женці”). У ньому в прекрасній поетичній формі, за мотивами пісні молодої жниці змальована картина важкої праці фільваркових робітниць під час жнив, а також жорстокості економа, що спостерігає за ними, катує, морить голодом. Крім безсумнівних художніх достоїнств, ця “Селянка” містить у пісенних фрагментах також сліди давньої народної культури на руських землях чи й далі на схід. Чарівна пісня Петрухи до сонечка (Sloneczko, sliczne oko, oko dnia pifknego), в якій звучить, з одного боку, похвала гармонії і порядку в космосі, що репрезентується через Сонце і Місяць, а з другого сумна констатація браку такого порядку у людському світі, який уособлює безжальний придворний чиновник, може бути сигналом алюзії письменника до стародавнього культу сонця, що існував у віруваннях східнослов'янських народів ще у XIX і навіть у XX ст. Тут теж можна навести слова, щоправда, не рутенізми, які підтверджують таке спостереження [Дафніс хвалиться] Owiec u mnie na polach ruskich tysiqc chodzi [1,63]; Nadobna nimfo! Krolow starozytnych plemi?, / Kiedys nam brala prawie gwiazd? ruskiej ziemie / Jakich ci winszowania Muzy nie dziaiaby? [XI,43-45].П.Стемпень (автор цитованої вище публікації про вплив філософії ренесансу на “Селянки”), покликаючись на польського дослідника, етнографа і славіста К.Мошинського, стверджує: “До сонця посилали молитву українські селяни, коли зблизька не було ані хреста, ані “святого лику”. Сонцю також віддавали шану, перш ніж сказати, можливо, образливі для нього і непристойні слова. На руських землях найдовше збереглися залишки культу сонця, що з огляду на врожаї в дослідженнях пісні Петрухи має особливе значення. На теренах Білорусії жниця перед початком роботи зверталася до сонця і промовляла молитву. На Великорусі під час “обжинок” селяни молилися, обернувшись до сходу, півдня або заходу, але ніколи до півночі, оскільки звідти сонячне світло не падає. Крім того, на деяких теренах Русі під час урожаїв існувала заборона ставати спинами до сонця, щоб не скоїти “важкого гріха”. Можна припускати, що за життя Шимоновича могли лунати в українських садибах пісні женців до сонечка, в яких звучав відгомін язичницького культу. У “Женцях” після двічі повторюваного Петрухом триразового волання до сонця він звертається до нього, як до “slicznego oka, oka dnia pi^knego”. На теренах України селяни підтримували думку, що сонце є оком Бога або Його власним обличчям. Коли ж сонце світить на небосхилі, це означає, що Бог дивиться звисока. Насправді ж “око дня” не є аналогічним “оку Бога”, але можна визнати, що і цей мотив пісеньки Петрухи мав ймовірний відповідник у тогочасному світогляді народу”. У наступних частинах свого дослідження П.Стемпень відкриває ще один важливий мотив, який міг сприяти створенню пісні Петрухи. На підставі аналізу ренесансних журналів неоплатонічного характеру він висуває думку, що “на кшталт пісеньки, яка співається на фоні рідного, сільсько-фільваркового пейзажу під час жнив, сильніше вплинула гуманістична культура і ерудиція Шимоновича - філолога, ніж його контакт з культурою і народною піснею”. У даному випадку пісня до сонця не є точним відтворенням давніх слов'янських вірувань і фольклорних пісень, а лише їх асиміляцією з уявленнями ренесансових філософів, які визнавали архетипний культ сонця, наявний у найвідоміших європейських цивілізаціях (грецькій, римській, єгипетській, староєврейській, християнській). На підставі цього висновок: в “Селянках” Шимоновича “автентично селянські і слов'янські” первістки давньої культури “гармонійно поєднані з гуманістичними, хоч перші, на цьому варто наголосити, явно їм підпорядковані”.

Здійснений огляд свідчить про те, що лексеми українського походження є виразним і найпомітнішим типом лексики в “Селянках” (всього близько 80 різноманітних конструкцій). Їх поява у збірці, без сумніву, є автобіографічним моментом, що безпосередньо вказує на місце виховання. У рідному домі засвоєні, зокрема, ті лексеми, що найменш забарвлені стилістично, тобто, господарські терміни, наприклад: buhaj, cap, bryndza, koszara, pomarlica, а також інші загальновживані слова: назви формування території (garb, krynica), назви тварин (odyniec, sobaka, zubr), а також слова, що мають українську граматичну форму (bohato, pilno, spieszno). Запозичення окремих виразів відбувалося природним чином Шимонович користувався відомими йому словами, переймав їх у готовому вигляді, тобто у такому, в якому вони в його часи функціонували. Крім важливої комунікативної функції, яку виконують у творі українські запозичення, не можна не відзначити їх виразної стилістичної функції, а саме позитивне наповнення. Це, головним чином, здрібнілі назви (sloneczko, dzieweczka, r^czynki, twarzyczka), а також поетичні або високі слова (krynica, krasa, krasny, bohater, duma, dumny, derski, sielski). Лише незначна частина слів має негативне забарвлення, що зумовлено не значенням слова, а винятково контекстом.

Дисонансом на тлі ідилічних мотивів звучать лексеми nahajka i korbacz, що позначають інструменти, якими жорстокий економ б'є молодих, виснажених роботою робітниць фільварків, а також назви тварин cap, odyniec, sobaka i komorzyca, оскільки вони шкодять героям (докучають їм або їх вбивають). Негативною є реакція людей і на слово wiedma, оскільки вона протидіє Богові, займаючись чарівництвом. Більшість запозичень має нейтральний характер. Їх завдання полягає у відносно реалістичному зображенні рідного краєвиду, на тлі якого відбуваються різні сцени з життя пастухів. Оскільки це сільський колорит, найбільше слів стосується життя на селі здебільшого це назви тварин, господарських приміщень, типово пастуших знарядь: buhaj, czabanka, koszara, bryndza, fujara, multanki. Використані рутенізми за звучанням наслідують розмовну мову, щоб змалювати український колорит, звідси в “Селянках” наявність слів з фонетичними (bohato, winohrad, pomarlica) і морфологічними (smaczno, smieszno, pilno, go або ich замість польського je) особливостями, що впадають в око реципієнту. С.Грабец виділяє ще одну функцію лексем, запозичених з української мови експресивну. На його думку, представлений Шимоновичем краєвид кресів, а також кресова розмовна мова насамперед створюють приємну (хоч не позбавлену власних проблем) сентиментальну візію описуваних місць і людей, а отже, опосередковано впроваджують експресію, сентиментальний настрій, що ілюструє відповідна лексика на зразок siolo, sielski, а також здрібнілі імена героїв. С.Грабец стверджує, що вимога застосування сентиментальних і народних мотивів нав'язувала поетові атмосферу ідилії. “А оскільки найближчим народом, що його знав поет, був український, то й не дивно, що автор черпав мотиви з української мови. Одні з них поет використовував свідомо, індивідуально, інші входили непомітно із поширеної тоді кресової мови, якою поет говорив і яка містила безліч українських ознак. На завершення варто підкреслити, що на базі рутенізму siolo Шимонович утворив і ввів у польську літературу лексему sielanka, яка (у вузькому значенні) досі функціонує як літературний термін .

Література

1. Skoczek J. Dzieje lwowskiej szkoly katedralnej. Lwow, 1929. S.172-173; Szymonowic Szymon. Sielanki i pozostale wiersze polskie. Wroclaw, 1964. S.IV.

2. Szymonowic Szymon. Sielanki i pozostale wiersze polskie. S.IV.

3. Ziomek J. RenesanS.Warszawa, 2002. S.434.

4. Sokolski J. Wst^p // Szymon Szymonowic. Sielanki. Wroclaw-Warszawa-Krakow-Gdansk-Lodz, 1985. S.4.

5. Ibid. S.5.

6. Ziomek J. Renesans. S.434.

7. MickiewiczA. Dzieia. T.8: Literature slowianska. Kurs pierwszy. Warszawa, 1997. S.546.

8. Hartleb M. Zycie i sztuka w “Sielankach” Szymona Szymonowica. Warszawa, 1930. S.4 (Odbitka ze “Sprawozdan z posiedzen Towarzystwa Naukowego Warszawskiego” T.XXIII. 1930. Wydzial I).

9. Chmielowski P. Historia literatury polskiej od czasow najdawniejszych do pocz^tkow romantyzmu. Lwow, 1931. S.292.

10. Pelc J. Wst?p. S.XCI.

11. Ziomek J. RenesanS.S.440.

12. Chmielowski P. Historia literatury polskiej od czasow najdawniejszych do pocz^tkow romantyzmu. S.292.

13. Moszynski K. Kultura ludowa Slowian. Т.2. Kultura duchowa. Cz.1. Warszawa, 1967. S.240.

Размещено на Allbest.ru