Перекладознавчі погляди професора Юрія Олексійовича Жлуктенка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПЕРЕКЛАДОЗНАВЧІ ПОГЛЯДИ ПРОФЕСОРА ЮРІЯ ОЛЕКСІЙОВИЧА ЖЛУКТЕНКА

Олександра Пилипчук

Львівський національний університет

Розглянуто деякі перекладознавчі проблеми, які проф. Ю. Жлуктенко піднімав у своїх роботах з теорії та критики перекладу. Зокрема, автор статті зупиняється на понятті еквівалентності в перекладі, а також розглядає важливість збереження в перекладі “духу” оригіналу, проблему оцінки якості перекладу тощо.

Ключові слова: переклад, еквівалентність, адекватність, “дух” оригіналу, оцінка якості перекладу, транслітерація.

ON SOME TRANSLATION STUDIES VIEWS OF PROFESSOR YU. O. ZHLUKTENKO. Olexandra Pylypchuk

The article is dedicated to certain translation studies problems, raised by Prof. Yu. O. Zhluktenko in his papers on translation theory and translation criticism. In particular, the author of this article pays attention to the notion of equivalence in translation, as well as considers the importance of preserving the “spirit” of the original, and the problem of translation quality assessment, etc.

Keywords: translation, equivalence, “spirit” of the original, translation quality assessment, transliteration.

О НЕКОТОРЫХ ПЕРЕВОДОВЕДЧЕСКИХ ВЗГЛЯДАХ ПРОФЕССОРА Ю. А. ЖЛУКТЕНКО. Олександра Пылыпчук

перекладознавчий професор жлуктенко

Рассмотрено некоторые переводоведческие проблемы, поднятые проф. Ю. Жлуктенко в работах по теории и критике перевода. В частности, автор статьи останавливается на понятии эквивалентности в переводе, а также рассматривает важность сохранения в переводе “духа” оригинала, проблему оценки качества перевода и прочее.

Ключевые слова: перевод, эквивалентность, “дух” оригинала, оценка качества перевода, транслитерация.

Деяка частина значного і надзвичайно різноаспектного доробку проф. Ю. Жлуктенка присвячена питанням теорії, критики і, частково, історії перекладу. Статті на перекладацьку тематику друкувалися здебільшого у збірнику “Теорія і практика перекладу” (варто зауважити, що Ю. Жлуктенко був одним із ініціаторів заснування цього друкованого органу з перекладознавства [10, с. 173]): “Проблеми адекватності перекладу” (у співавторстві з О. Двухжиловим) [7], “Серийные аналогичные неологизмы как проблема перевода” (у співавторстві з А. Татуяном) [3], “Діяльність академіка М. Калиновича у галузі художнього перекладу” [5], “Українська радянська поезія - англомовному читачеві” [8], “Малая Земля” и “Возрождение” Л. Брежнева на английском языке (у співавторстві з О. Семенцем) [1], “Слово о полку Игореве” в английском переводе” [2]. Перекладознавчі розвідки Ю. Жлуктенка публікували також: “Всесвіт” - “Англійська антологія української радянської поезії” [4], “Мов промінь сонця. Твори Тараса Шевченка в Нідерландах” [6], “Мовознавство” - “Проблеми іншомовної інтерпретації Шевченкового слова” [9] та журнал “Ukraine” - “Ukrainian Poetry in the Netherlands” [16].

Умовно усі статті проф. Ю. Жлуктенка можна поділити на дві групи - статті перекладознавчо-лінгвістичні та статті перекладознавчо-критичні (з елементами історії перекладу). До першої належать ті розвідки, які головно зосереджуються на питаннях теорії та практики перекладу і пропонують читачеві деякі теоретичні міркування та аналіз опублікованих перекладів. Друга група представлена роботами типу рецензій та критичних оглядів. Однак такий поділ може бути лише умовним, оскільки майже у всіх роботах ці проблеми перетинаються і перекликаються.

Юрій Жлуктенко піднімає у своїх статтях загальні перекладознавчі теми, такі як еквівалентність та адекватність перекладу, відтворення “духу” оригіналу, поетичного образу, віршового розміру, контекстуальної семантики реалій та фразеологізмів, збереження стилістики оригіналу, транслітерація власних назв українською, переклад серійних неологізмів та ін. На жаль, ці та інші проблеми здебільшого позначені в розвідках Ю. Жлуктенка пунктиром. Автор не дає вичерпної відповіді на проблемні запитання теорії і практики перекладу, а лише пропонує зацікавленому читачеві тему для роздумів та подальших досліджень. Мабуть, частково це можна пояснити станом розвитку перекладознавчої науки на тому етапі, а частково обмеженим обсягом статей. Адже кожна із згаданих проблем надзвичайно обширна і вимагає розлогого дослідження. А на деякі зі згаданих питань і досі немає однозначної відповіді.

Як і багато науковців та дослідників до і після нього, Ю. Жлуктенко звертався до питання еквівалентності як однієї з головних проблем перекладознавства. Так, на особливу увагу у цьому відношенні заслуговує стаття професора, написана у співавторстві із О. Двухжиловим, “Проблеми адекватності перекладу” (1981). Хоч у назві і вжито слово “адекватність”, ідеться у статті про еквівалентність у перекладі. На співвідношення між цими поняттями автори вказують ще на початку статті. На їхню думку, “останнім часом поняття адекватності перекладу тлумачиться надто дослівно. Оскільки слово “адекватний” має значення “однаковий, тотожний”, то терміна адекватність взагалі почали уникати, вживаючи замість нього термін еквівалентність, тобто “рівнозначність”. В обох випадках ідеться про одне і те ж - ступінь відповідності текстів - оригінального і перекладного, які в ідеалі мають бути тотожними, але на практиці цього майже не досягається. Як адекватність, так і еквівалентність перекладу ніколи не бувають повними” [7, с. 85].

Перекладну еквівалентність подано у цій розвідці з посиланнями на таких відомих вчених-перекладознавців, як Ю. Найда та В. Коміссаров. Концепція формальної відповідності та динамічної еквівалентності Ю. Найди набула доволі великої популярності, її згадують багато теоретиків та критиків перекладу. Проте, як і більшість теорій у цій галузі, вона не може претендувати на однозначність та всеохопність і трактувати її можна по-різному. Так, у монографії “The Theory and Practice of Translation” (“Теорія і практика перекладу”) Ю. Найда і Ч. Табер пропонують таке визначення видів еквівалентності: “динамічна еквівалентність: властивість перекладу, при якій повідомлення оригінального тексту перенесено таким чином у мову-реципієнт, що РЕАКЦІЯ РЕЦИПІЄНТА по суті залишається ідентичною реакції реципієнта оригіналу. При цьому часто змінюється оригінальна форма; але допоки зміни відповідають правилам зворотної трансформації у мові-джерелі, контекстуальної послідовності передачі та трансформацій у цільовій мові, повідомлення збережено і переклад правильний” [15, с. 198]; “формальна відповідність: властивість перекладу, при якій характеристики форми мови-джерела механічно відтворено у цільовій мові. Зазвичай формальна відповідність спотворює граматичні та стилістичні структури цільової мови і, як наслідок, перекручує повідомлення, через що реципієнт розумітиме його неправильно, або ж йому доведеться тяжко попрацювати над ним” (тут і далі переклад з англ. та рос. - О. П.) [15, с. 199].

Критичної думки стосовно формальної еквівалентності дотримується і В. Леонарді, авторка статті “Еквівалентність в перекладі: між міфом та реальністю”, яка також наголошує на тому, що такий вид еквівалентності спотворює оригінальне повідомлення і вимагає від отримувача додаткових зусиль для розуміння [14].

Однак у статті Ю. Жлуктенка знаходимо значно позитивніше ставлення до такого виду еквівалентності. На його погляд, “формальна еквівалентність - коли перекладач прагне відтворити повідомлення якомога ближче до форми й змісту оригіналу, передаючи максимально точно його загальну структуру і окремі її складові елементи. Є чимало перекладацьких ситуацій, де такий принцип відтворення оригіналу обов'язковий: наприклад, якщо перекладають твір літературного класика (Данте, Шекспір, Ґете) з розрахунком не тільки на звичайного читача, а й на фахівця-філолога. Завданням такого філологічного перекладу є створення тексту, читач якого якнайповніше ототожнював би себе з носієм мови оригіналу, а також здобув би вичерпні відомості про звичаї того часу, способи вислову та ін. Без такого перекладу не можна уявити вивчення культурної спадщини минулого, тому з часом зростає значення формальної еквівалентності перекладів. Чим більшу художньо-естетичну і культурно-історичну цінність має текст оригіналу, тим з більшою бережливістю і відповідальністю повинен ставитися перекладач як до його змістової, так і до формальної сторони” [7, с. 86].

Як бачимо, на відміну від самих авторів теорії формальної/динамічної еквівалентності, які відверто надавали перевагу другому виду, Ю. Жлуктенко вважає, що формальна еквівалентність також може бути корисним і практичним підходом до перекладу, зокрема, коли йдеться про переклад у науково-філологічних цілях.

Проте не можна сказати, що науковець надає перевагу винятково лише цьому виду еквівалентності. Не менш позитивно відгукується він і про динамічну еквівалентність. Однак, неначе певною мірою відмежовуючись від усього сказаного раніше, Ю. Жлуктнеко наголошує, що “радянська теорія перекладу завжди відстоювала принцип однаково уважного ставлення до обох головних компонентів художнього твору - форми і змісту” [7, с. 86].

Ще один теоретик і практик перекладу, якого згадано в аналізованій статті у зв'язку із поняттям еквівалентності, - це професор В. Коміссаров, який запропонував теорію рівневої еквівалентності. Дослідник виділяє п'ять рівнів еквівалентності при перекладі, кожен наступний з яких містить усі попередні. Згідно з цією теорією, перший і найнижчий рівень еквівалентності забезпечує відтворення в перекладі лише мети комунікації, тоді як п'ятий, найвищий, характеризується високим ступенем паралелізму між оригіналом та перекладом, максимальною співвіднесеністю лексичного складу та збереженням усіх основних частин змісту [11]. Визначення еквівалентності подано у статті також за В. Коміссаровим.

У цій же статті згадується також проблема оцінки якості перекладу, яка залишається доволі актуальною і тепер. За авторами, “оскільки переклад, як і будь-яка інша діяльність, має багатосторонній характер, його часом оцінюють з різних точок зору” [7, с. 85]. Детальніше на цій проблемі зупинилися перекладознавці М. Цвіллінг та Г. Туровер у своїй статті “Про критерії оцінки перекладу”. Проте вони також доходять висновку, що будь-яка оцінка перекладу має доволі суб'єктивний характер, а “спроби побороти цей невід'ємний суб'єктивізм за допомогою строгих нормативів або загальнообов'язкових еталонів приречені на невдачу, оскільки такі норми або не можуть відобразити всієї множинності та розмаїття реально існуючих випадків перекладацьких помилок, або матимуть такий узагальнений і абстрактний характер, що їх конкретне застосування до окремого випадку все одно здійснюватиметься крізь призму суб'єктивного сприйняття того, хто оцінює” [12, с. 7].

Німецька дослідниця Дж. Гауз, яка зокрема працює над проблемою оцінки якості перекладу, стверджує, що це питання стоїть не лише в центрі уваги критики перекладу, але й в основі будь-якої теорії перекладу, бо зачіпає одне з основних питань щодо природи співвідношень між текстом-джерелом та цільовим текстом [13, с. 243].

Серед інших перекладознавчих питань, які Ю. Жлуктенко піднімає у своїх дослідженнях, доволі важливим є питання відтворення “духу” оригіналу. Особливу увагу на це звертає дослідник у статті “Малая Земля” і “Возрождение” Л. Брежнєва на английском языке”, написаній у співавторстві з О. Семенцем. Незважаючи на те, що саме поняття “духу” тексту залишається доволі невизначеним і його годі назвати науковим, автори роблять на ньому великий наголос і стверджують реальність його відтворення в перекладі. У статті читаємо: “ціль перекладачів полягала в забезпеченні адекватності сприйняття творів зарубіжними читачами. Для цього було необхідно вирішити проблему передачі “духу” творів, який зазвичай розглядається як абстрактна категорія. [...] Для досягнення цього глибоку увагу треба було приділити дотриманню принципу еквівалентності при перекладі, виключити можливість різночитань і двозначностей, іншими словами, забезпечити якнайточнішу передачу інформації, що міститься в книгах, і максимальне виконання перекладом його комунікативної функції” [1, с. 26].

Як бачимо, незважаючи на те, що вимога збереження “духу” оригіналу звучить доволі абстрактно, авторам вдається звести її до конкретних категорій.

У згаданих статтях про теоретичні та прикладні аспекти перекладознавства Ю. Жлуктенко звертається не тільки до таких загальних категорій, як адекватність та еквівалентність чи відтворення духу оригіналу, але й звертає увагу на конкретні, “дрібніші” проблеми перекладацької практики. Зокрема, він наголошує на тому, що однією з проблем, “з якою перекладачі стикаються на кожному кроці, - це транслітерація чужомовних антропонімів і топонімів” [7, с. 90]. Дослідник переконаний, що “у цій ділянці треба багато попрацювати, щоб виробити єдину систему у відтворенні їх українською мовою” [7, с. 90].

Науковець виділив також три прийоми, які перекладач може використовувати для точнішої передачі оригіналу:

- підміну мовного знака,

- пропуск мовного знака в тексті перекладу,

- додавання мовного знака, який у тексті оригіналу відсутній [7, с. 88].

Однак далі знаходимо застереження щодо деяких випадків використання таких прийомів, адже далеко не завжди вони можуть принести користь. Так, підміна мовного знака може спотворити ситуацію, а “ще більш небезпечною є підміна певного мовного знака в тих випадках, коли цей знак несе якусь побічну функцію” [7, с. 89].

Критично Професор ставиться і до ампліфікації в перекладі: “відомо, що всякі «додавання» в перекладі дуже ризиковані” [1, с. 33]. Закликає він також і до обережного використання описового перекладу ідіоматичних висловлювань. Так, на його думку, приказка може втратити свою образну народність і стати невиразною, якщо передавати її описовим шляхом [1, с. 30].

Варто також згадати той факт, що науковець уважно ставився до питань збереження стилю оригіналу в перекладі. Це видно не тільки з аналізу перекладів, який подається у критичних статтях Юрія Олексійовича, але про це говорить і сам науковець у теоретичних працях. Так у статті “Проблеми адекватності перекладу” неодноразово наголошується на тому, що стилістика оригіналу та збереження її у перекладі не повинні відходити у перекладача на другий план. “Обговорюючи проблему точності перекладу, треба пам'ятати, що оскільки йдеться про переклад художнього твору, який має ще й певну естетичну цінність, важливо передати якомога точніше не тільки зміст, а й форму оригіналу, а також його стильові особливості” [1, с. 87]. Далі у цій же статті читаємо: “важливою є стилістична функція мовного знака. Особливість стилістичного компоненту змісту слова полягає в тому, що він не стільки пов'язаний з іншим змістом, скільки вказує на положення слова в лексичному складі мови. Тому відтворення цього компонента в слові характеризує не тільки саме слово, а й усе висловлювання, як таке, що належить до певної сфери людського існування” [1, с. 89-90].

Звісно, згадані у цій короткій розвідці питання далеко не вичерпують переліку всіх перекладознавчих проблем, які піднімав у своїх роботах проф. Ю. Жлуктенко. Є ще багато інших, не менш важливих, таких як, наприклад, поетичний переклад чи переклад серійних неологізмів. Різноманіття питань, аналізованих науковцем, лише ще раз підкреслює широкий діапазон його лінгвістичних зацікавлень.

Список використаної літератури

1. Жлуктенко Ю. А. “Малая Земля” и “Возрождение” Л. И. Брежнева на английском языке / Ю. А. Жуктенко, О. Е. Семенец // Теорія і практика перекладу. - К.: Вища школа, 1979. - Вип. 1. - С. 24-34.

2. Жлуктенко Ю. А. “Слово о полку Игореве” в английском переводе / Ю. А. Жлуктенко // Теория и практика перевода. - К.: Вища школа, 1985. - Вып. 12. - С. 3-10.

3. Жлуктенко Ю. А. Серийные аналогические неологизмы как проблема перевода / Ю. А. Жлуктенко, А. Б. Татуян // Теория и практика перевода. - К.: Вища школа, 1984. - Вип. 11. - С. 101-107.

4. ЖлуктенкоЮ. О. Англійська антологія української радянської поезії / Ю. О. Жлуктенко // Всесвіт. - 1987. - № 12. - С. 132-133.

5. Жлуктенко Ю. О. Діяльність академіка М. Я. Калиновича у галузі художнього перекладу / Ю. О. Жлуктенко // Теория и практика перевода. - К.: Вища школа, 1987. - Вып. 14. - С. 43-51.

6. Жлуктенко Ю. О. Мов промінь сонця. Твори Тараса Шевченка в Нідерландах / Ю. О. Жлуктенко // Всесвіт. - 1988. - № 3. - С. 147.

7. Жлуктенко Ю. О. Проблеми адекватності перекладу / Ю. О. Жлуктенко, О. В. Двух- жилов // Теорія і практика перекладу. - К.: Вища школа, 1981. - Вип. 6. - С. 85-91.

8. Жлуктенко Ю. О. Українська радянська поезія - англомовному читачеві / Ю. О. Жлуктенко // Теория и практика перевода. - К.: Вища школа, 1988. - Вып. 15. - С. 49-52.

9. Жлуктенко Ю. О. Проблеми іншомовної інтерпретації Шевченкового слова / Ю. О. Жлуктенко // Мовознавство. - 1989. - № 3. - С. 3-8.

10. Зорівчак Р. П. Юрій Олексійович Жлуктенко (31.VIII.1915 - 4.11.1990) / Р. П. Зо- рівчак, О. І. Чередниченко // Теорія і практика перекладу. - К.: Вища школа, 1991. - Вип. 17. - С. 172-179.

11. Комиссаров В. Н. Теория перевода (лингвистические аспекты) / В. Н. Комиссаров. - М.: Высшая школа, 1990. - 253 с.

12. ЦвиллингМ. Я. О критериях оценки перевода / М. Я. Цвиллинг, Г. Я. Туровер // Тетради переводчика. - М., 1978. - Вып. 15. - С. 3-9.

13. House Juliane. Translation Quality Assessment: Linguistic Description versus Social Evaluation / Juliane House [Electronic resource] // Meta: journal des traducteurs / Meta: Translators' Journal. - 2001. - Vol. 46. - No. 2. - P. 243-257. - Access mode: http://www.erudit.org/ revue/meta/2001/v46/n2/003141ar.pdf. - Accessed on: 15.07.2011.

14. Leonardi Vanessa. Equivalence in Translation: Between Myth and Reality [Electronic resource]. - Access mode: http://translationjournal.net/journal/14equiv.htm. - Accessed on 08.03.2011.

15. Nida Eugene A. The Theory and Practice of Translation / Eugene E. Nida, Charles E. Taber. - Leiden, 1982. - 218 p.

16. Zhluktenko Yu. Ukrainian Poetry in the Netherlands / Yu. Zhluktenko // Ukraine. - 1988. - No. 9. - P. 34-35.

Размещено на Allbest.ru