Паралінгвальні спостереження за романом Михайла Стельмаха "Дума про тебе"

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПАРАЛІНГВАЛЬНІ СПОСТЕРЕЖЕННЯ ЗА РОМАНОМ МИХАЙЛА СТЕЛЬМАХА «ДУМА ПРО ТЕБЕ»

Г.Г. Демиденко

Анотація

Статтю присвячено дослідженню паралінгвальних виявів мовленнєвої поведінки персонажів у романі М. Стельмаха «Дума про тебе»; з'ясовано особливості мімічної, жестової, пантомімічної та просодичної комунікативної взаємодії в художньому творі.

Ключові слова: міміка, жест, мирема, інтонація, паралінгвізм, паралінгвальний фразеологізм.

Аннотация

Статья посвящена исследованию паралингвистических проявлений речевого поведения персонажей в романе М. Стельмаха «Дума о тебе»; определены особенности мимического, жестового, пантомимического и просодического коммуникационного взаимодействия в художественном произведении.

Ключевые слова: мимика, жест, мирема, интонация, паралингвизм, паралингвистический фразеологизм.

Annotation

The article deals with the paralinguistic manifestations of speech behavior of characters in M. Stelmakh's novel «Balad about you»; explains of mimic, sign, pantomime and prosodical communication interaction in the novel.

Key words: mimicry, gesture, intonation, paralingvizm, paralinguistical phraseologism.

Сучасне мовознавство визначає, що невербальні засоби, які беруть участь у спілкуванні, розподіляються на три типи: фонаційні, кінетичні та графічні [7, с. 367] і становлять об'єкт вивчення паралінгвістики. Дослідження несловесних знаків міжособистісної взаємодії набуває актуальності не лише за умов безпосередньої усної комунікації, але й у межах тексту художнього твору, коли «мова жестів, міміки, рухів тіла, голосу, тону, інтонації людини в поєднанні зі словами стає надзвичайно промовистою, посилює емоційне звучання сказаного» [9, с. 280]. За таких умов паралінгвізми є «важливим засобом психологізації зображення, створення модально-прагматичних імплікацій, адже зображені жести й міміка дають читачеві можливість ніби зазирнути в душевний стан героя» [1, с. 129].

Результати власне лінгвістичних, соціолінгвістичних, психолінгвістичних та інших аналітичних наукових розробок (І. Горєлов, Г. Колшанський, Т. Ніколаєва, Є. Верещагін, В. Костомаров, О. Красильникова, Г. Крейдлін, В. Лабунська, Р. Потапова) сприяли розширенню проблематики невербального мовлення, яка нині направлена на розпізнавання за невербальними і вербальними знаками психологічних та емоційних станів, дослідження національної специфіки паравербальної поведінки, аналіз способів відображення невербальної поведінки в художній літературі (А. Вежбицька, О. Добрунова, Г. Крейдлін, С. Павлова А. Філіпов, Л. Шелгунова, З. Чанишева, Л. Попович тощо). Отже, незважаючи на те, що означена проблема має окремі досягнення у своєму розв'язанні, вона залишається актуальною для вітчизняного мовознавства, адже розглянута лише фрагментарно в публікаціях Н. Босак, Т. Ковалевської, О. Копусь, І. Швець, О. Селіванової.

Мета нашої розвідки - простежити функціонування паралінгвальних засобів комунікації в художньому тексті на матеріалі роману Михайла Стельмаха «Дума про тебе».

Епічний твір, як відомо, передає певний випадок або цілу історію життя героя чи героїв, фіксуючи настрої, почуття, переживання, при цьому визначає поведінку персонажів і спрямовує логіку розвитку людських характерів. Автор проводить ретельний аналіз дійсності, з'ясовуючи причини та наслідки вчинків героїв, тим самим створює природний художній образ, використовуючи «в повному обсязі весь можливий арсенал зображувальних засобів: вчинки героїв, портрети, прямі характеристики, діалоги, монологи, полілоги, пейзажі, жести, міміку, інтер'єри, умовність тощо» [4, с. 258].

О. Ковальчук зауважує, що проблема індивідуалізації мови персонажів - одна з центральних для письменника-романіста, особливо для того, кому властива лірико-романтична манера письма [6]. Навіть суттєві спроби автора створити довершені художні образи можуть завершуватися однобічністю та одноманітністю, коли звужується й стилістичний потенціал твору. Однак прекрасне знання М. Стельмахом мови, розуміння природи художнього образу дало змогу створити поліфонічні, належним чином індивідуалізовані мовні партії. Успішно ця проблема, на нашу думку, розв'язана й у різних комунікативних ситуаціях при зображенні невербальної поведінки спілкувальників.

Синтез накопичених лінгвістичною наукою знань про природу і функційні особливості паравербальних засобів узаємодії уможливлюють дослідження специфіки їх мовної концептуалізації. За особливостями «перекодування» невербальної системи у вербальну простежуються специфіка втілення образного світобачення персонажів та майстерності митця до передачі найоптимальніших та найдоречніших елементів комунікативного процесу.

Фіксуємо в романі М. Стельмаха такі невербальні засоби, як-от: погляд (контакт очима), вираз обличчя (міміка), жести, рухи тіла, тон, гучність мовлення. Вони можуть використовуватися для характеристики емоційної реакції персонажа як окремі паралінгвізми й угруповано задля посилення емоційного тла.

Погляд (контакт очима) передає значну кількість інформації про носіїв мови та учасників комунікації, адже очі в мовній картині українців набувають традиційного сакрального значення, які «у народній естетиці символізують привабливість, красу, людську сутність, вдачу, розум, проникливість, пильність, жадібність, заздрощі, нахабство <…> за допомогою ока людина може вплинути на долю інших людей, особливо негативно» [5, с. 414]. Функція більшості миремічних (від лат. - погляд) невербальних знаків у тексті - демонстрація миролюбності, відсутності / наявності ворожості, агресивності, доброзичливості, любові, туги тощо. Мінімальна репрезентація кінеми на позначення зорової комунікації складається з дієслівної та прислівникової лексеми: - Може, й так, - насурмонено оглядає шаламаївський виводок Богдан [11, с. 7]; Богдан зачудовано глянув на старого Шаламая і вперше за свій тяжкий день почув, як парості тепла торкнулися його серця [11, с. 7]. В іншому разі вказана схема розширюється до залучення й іншого контексту-деталізатора, який являє собою другу частину сурядного протиставного речення, а саме: Вловлю, тату, - так само невинно дивиться на вчителя, а вглибині очей ледь-ледь прокльовується хитрющий спалах [11, с. 183]. Подібні розширювальні елементи для вербального вираження миремічних кінем виступають у ролі підрядних структур, наприклад: І тут Костянтин Прокопович стільки набере в прозеленкуваті очі паморозі, що й гарячий прохолоне [11, с. 55]; - Який же з тебе солдат? - сікла і шаткувала його очима, в яких уже замість дрібних чортиків сидів сам сатана [11, с. 105]; порівнянь: В Івана одразу заблищали очі, наче в них засвітились кишенькові ліхтарики, - зрадів, що полегшало другові [11, с. 159]; Нарешті збори втихомирились, і слово взяв Хворостенко. Тепер зелені боби його очей зовсім потемніли, наче їх прихопив ранній мороз [11, с. 196]. Подекуди вираз очей репрезентовано однорідними членами, що дає змогу точніше передати зорову поведінку героїв: - Підійшла костомаха і до мого села, - застиг Сергій Білокінь, і невимовна мука застигла в його карих очах, пригасила їхні золоті обідки [11, с. 254]; Цього видива і страху мені вистачить на увесь вік і навіть на той світ, - у пригаслих очах Мирківського промайнули тіні жаху й прикрились вільгістю [11, с. 303].

Майстерність автора виявляється в його здатності якнайповніше передати внутрішні переживання персонажів за допомогою влучних прикметників на зразок: Лякаючись, він розплющує обважнілі повіки, видива подалися назад, а з мітлиці в очі бризнув сніг [11, с. 10]; Вона скидає на парубка надломлений погляд [11, с. 24]; поєднуючи їх з посиленою метафоризацією: Може, тому, що тіні хрестів уранці і надвечір'ям палали на їхню старожитню хату, чи тому, що розлогі яблуні брали соки з могил, чи тому, що прицвинтарники завжди господарювали в надмогильному саду, чи тому, що через їхні очі найбільше пропливало хрестарів і домовин, на виразистих обличчях старого і молодого Васюти тінявилась цвинтарна важкість [11, с. 15]; Вони темним судом подивилися на Артемона, і тому той почав вивчати не обличчя, а одяг і взуття портрета [11, с. 104]. Художня виразність створених образів зумовлюється й використанням конструкцій поширених двоскладних речень із залученням народнопоетичних порівнянь з природним явищами: В очах Югина затремтіли веселі скалочки місяця [11, с. 19]; Васюта набирає в очі туману [11, с. 56]; - Чого тобі? - вийшла, мов тінь, Іваника, в очах її стояв туман років і суму [11, с. 22]; з використанням синестезійної метафори: В крижаних скалках очей Меркурія Юхримовича пройшлися недобрі тіні [11, с. 178]; Острах приморозив старі очі, вони взялися сизуватими плівками, як беруться ними березневі калюжі [11, с. 261]; вдалим акцентуванням емоційної реалії: За кілька місяців він зовсім посивів, а в колись насмішкуватих очах вгніздилася туга [11, с. 310]; Пасикевич здивовано округлив хитрість в очах [11, с. 169].

Особливості зорової поведінки комунікантів відображено й відповідними фразеологізмами, подекуди трансформованими, здебільшого поширеними, субституційними сталими одиницями. Наприклад: І провела очима, і загубила в хуртовині свою школярку [11, с. 29]; На чотири сторони проводжав їх очима Туровець і зарання тривожився над їхнім завтрашнім днем [11, с. 255], де проводити очима (поглядом) - «довго, не відриваючись, дивитися на кого-небудь, услід комусь» [10, с. 572].

В іншому текстовому фрагменті фіксуємо такий момент невербальної поведінки, як кокетство на рівні зорового контакту: Зате Меркурій Юхримович непомітно посилав і посилав їй бісики і все пив і пив за красунечку, що справді мала гарний вигин брів [11, с. 167], де посилати бісики - «грайливо дивитися на когось» [10, с. 547]. В аналізованому контексті вбачаємо не тільки специфічність споглядання за коханим об'єктом, але й вимогу відповіді партнера комунікації. Вираз очей передає стан крайньої зацікавленості, закоханості, пристрасті, має характер «любовної гри». Подібного значення надають ситуаціям спілкування з емоційною домінантою й інші миремічні фразеологічні одиниці (ФО): - Змарніла. Уся пережурена, та ще гарніше світить очима [11, с. 110], де світити очима (оком, білками) тлумачиться як: «1) пильно дивитися, поглядати на кого-небудь; 2) виявляти поглядом якесь почуття (перев. гніву, роздратування) [10, с. 635], що в контексті має позитивну конотацію, характеризує людину, у якої попри труднощі є жага до життя; Іде собі дівчатко вулицею, виграє очима й косами, на плечі граблі, а в руці - білий вузлик з горшками-двійнятами [11, с. 130], де грати очима - «грайливо поглядати на когось, прагнучи звернути на себе увагу, викликати до себе інтерес // виявляти поглядом веселий, грайливий настрій»; - На неї (дівчину) не накидав оком? [11, с. 229], де закидати оком - «поглядати, звертати увагу на кого-небуть, залицятися до когось»; І несміливо стрельнув очима на Богдана [11, с. 208], де стріляти (стригти) очима (оком, рідше поглядом) - «поглядати на кого-, що-небудь, виражаючи певні почуття, емоції; кокетливо, грайливо позирати на кого-небудь, полонившись кимось». В іншому контексті зазначений стійкий вираз має додатковий компонент, що конкретизує семантику традиційної ФО і наближає її до комунікативної ситуації. Наприклад: Ми з чоловіком уже тиждень, як перебралися в їхню квартиру, а й досі відчиняємо та відчиняємо Борисовим друзям двері, і дівчатам теж, - стрельнула мрійливими очима [11, с. 78] (пор.: стрельнути очима > стрельнути мрійливими очима, де прикметник мрійливий використано для посилення емоційності невербального мовлення жінки).

Подібного значення набуває й така ілюстрація паравербального засобу емоційного впливу: На делікатний стукіт Артемона за дверима весело задріботіли чиїсь черевички, і на поріг розгонисто винесла копичку неприкритого волосся, напівприкриті груди і чортенята в очах насмішкувата Хворостенкова жінка, якій господар не довіряв ні у видатках, ні в любові [11, с. 102], де фразема чортенята в очах має схоже значення з висловом бісики грають (стрибають, рідше іскряться і т. ін.) в очах і вказує, що «хто-небудь веселий; перебуває в піднесеному настрої». Заміна стандартної лексеми бісики на чортенята не зменшує експресивно-стилістичного забарвлення, не порушує загального образу фраземи.

Мовний аналіз засвідчив і трансформацію, пов'язану з контекстним обігруванням ФО, коли зміст першої частини речення перекликається з розширеним варіантом стійкого виразу: Вона загасила цигарку, втопила бісики в очах і строго запитала [11, с. 105], що дієслово вказує на втримання себе від кокетства, загравання жінки з чоловіком, після намагань привернути до себе увагу й активного споглядання за об'єктом захоплення.

Наведемо приклади інших комунікативних ситуацій із залученням паралінгвальних фразем для характеристики погляду: Поки що не дозволю - я ще не закінчив, - пронизав його повстанськими очима Ярема Григорович [11, с. 181], де пронизувати (прошивати) очима (поглядом) означає «суворо, пильно оглядати кого-небудь» [10, с. 577], а супровідне узгоджене означення повстанський слугує передусім для наближення змісту фраземи до конкретного мовленнєвого акту, пов'язаного з протестом Яреми Григоровича проти свавілля щодо вчительської долі Богдана; Туровець пробіг очима папірець, зітхнув: от відразу вбито його весну і надії [11, с. 82], де пробігати / пробігти очима тлумачиться: «швидко читати або оглядати що-небудь» [10, с. 571]; не гнівається, а підсміюється Артемон і обмацує її вузьким поглядом [11, с. 321], де вираз обмацувати (мацати) очима (поглядом, зором) - «пильно, уважно, з неприхованим інтересом оглядати кого-, що-небудь» [10, с. 453] уточнюється прикметником вузький, що надає сталому звороту додаткового структурно-семантичного параметру: указівка на пильний зацікавлений погляд із недовірою, підозрою, викликом.

Мімічна діяльність персонажів є не менш важливим засобом реалізації невербальної інформації в межах комунікативного акту. Під мімікою розуміють «виражальні рухи м'язів обличчя; одна з форм виявлення психічних станів людини (особливо емоційних - радість, сум, гнів тощо)» [8, с. 92]. Найпоказовішими є контексти, що описують вияв психофізіологічних реакцій на обличчі, іншими словами неконтрольовані вегетативні зміни кольору шкіри. Аналіз тексту засвідчив здебільшого вербальне вираження почервоніння обличчя, наприклад: Тобі подобається? - зніяковіла, і на щоках виступили темні рум'янці [11, с. 14]; Обличчя його (Артемона) враз стало огнистим, як ліхтар [11, с. 25]; Дорога неслави каламутно тінявилась перед молодим (Артемоном), вибивала на померклім обличчі мідяки плям [11, с. 51]; на воскових, підрізаних знизу щоках господині з'явилися лапки рум'янцю [11, с. 167]; Од гніву на обличчі Пасикевича побільшало крові і м'яса [11, с. 181]; Він (Богдан) сів, чуючи, як спалахи рум'янців розривають йому щоки, хоч руками притримуй їх [11, с. 214].

У досліджуваному творі міміку обличчя персонажа в момент мовлення характеризують конструкції з такими лексемами як губи, рот, наприклад: Ярина обурилась, у куточках рота затремтіли презирливі риски [11, с. 25]; … випнуті Артемонові уста облягла недобра упертість [11, с. 25]; Іван одразу вмостив сум на приступець нижньої широкої губи [11, с. 75]; Він косувато прибив свої кучері картузом, посадив на виступець нижньої губи самовпевненість і вийшов у вечорові пісні і в поскрипування прикриничних журавлів [11, с. 144]; У господаря серпом вниз опустилися тремкі губи [11, с. 301]. У фрагменті на зразок: Богдан, слухаючи ці судові справи, тремтів од обурення і кусав губи [11, с. 169], де кусати губи - «виявляти почуття досади, заздрощів і т. ін.», визначено емоційну реакцію «обурення», яку вказаний сталий зворот зазвичай не фіксує. Стійкий вислів роззявити (розкрити) рот з указівкою на процес здивування, зацікавлення цілком закономірно вербалізує відповідний стан учасника комунікації, а саме: Меркурій Юхримович задав школяреві додаткове запитання, а коли той відповів на нього, розкрив рота, і Миколка якийсь час міг любуватися завучівським золотом зубів [11, с. 190]. Чітко і комунікаційно виправдано послуговується автор конструкціями з лексемою брови задля унаочнення мислиннєвих процесів у момент обмірковування, прийняття рішення тощо: Снігурський зібрав докупи кущі брів [11, с. 67]. Не залишається й поза увагою цілісні лицеві жести, які сприймається комунікатором узагальнено: … накібчилось усе обличчя Туровця [11, с. 57]; - Чоловік до всього звикне, тільки не до біди, - осінь пройшла по скорботному обличчю старого [11, с. 274] та ін. Виразної експресії надає текстові й вирази на позначення зарозумілості, зверхності, пихи, як-от: - Добре, мамо. Так уже хвалили, що в мене кирпа ще більше вгору задерлась [11, с. 125] з увиразненням за рахунок розширення структури прислівниковими лексемами.

Жести та рухи тіла є не менш важливими у процесі спілкування, а «одиниці відображення кінем функціонують як стилістичні й ситуативні маркери, як додаткові способи індивідуалізації персонажів - лаконічні, колоритні, подекуди багатозначні» [2, с. 190]. Наприклад: - Чого б це? - здвигнув плечима Богдан, а все його тіло почав шматувати біль [11, с. 158]; Ярина гойднула станом і зажебоніла самою довірою [11, с. 14]. Типовими для створення насиченого образу у творі є випадки використання паралінгвальних фразем. Наприклад: А ми, сільські самоуки, даємо радість коли не мужицькій душі, то мужицьким закаблукам і не спимо в заметіль, бо лихо не спить [11, с. 7], де ударити в закаблуки або садити закаблуки безпосередньо вказують на виконання особою ритмічних рухів «завзято, із запалом танцювати» [10, с. 628]; Правда, загін і не сидів склавши руки: робив засідки на шосе, промчав поліцаїв і зрадників [11, с. 299], де склавши (згорнувши, спустивши) руки означає: 1) нічого не роблячи, не працюючи; без діла; 2) не вживаючи ніяких заходів, бути осторонь чого-небудь [10, с. 657]; Похиливши голову, уклінники піднесли хліб-сіль завойовникам [11, с. 263], де хилити (клонити) голову - «виявляти покору перед ким-небудь, підкорятися комусь» [10, с. 744]; Туровець розпачливо махнув рукою [11, с. 84], де вислів махнути рукою стосується тих ситуацій з життя людини, коли вона «1) перестає займатися ким-, чим-небудь, турбуватися про когось, щось, збайдужіти до когось, чогось; переставати говорити про когось, щось, обірвати розмову; залишити, покинути когось, щось; 2) не турбувати, не чіпати когось; відмовитися від кого-, чого-небудь; 3) перестати сподіватися на щось, чекати чогось; утрачати віру; зневіритися; примиритися з чимсь, заспокоїтися» [10, с. 382]. Досить умотивованим є вживання у проілюстрованому контексті прислівникового компонента, що використовується задля уточнення емоційної семантики ФО.

Не менш виразними є й інші контексти із жестовими фразеологізмами на позначення невербаліки рук. Наприклад: Та й хіба ви спочатку не тримали руку за Артемона? Чи ви навперемінно міняєте руку? [11, с. 23], де держати (тримати) руку - «підтримувати, обстоювати інтереси кого-небудь» [10, с. 193]; - Яка славна дівчина, тільки сирота кругла, дитям під вікнами хліба просила, добралась якось з простягнутою рукою і до нашого Туровця [11, с. 188], де вираз з простягнутою рукою вживається зі супровідними дієсловами «ходити», «просити» й означає «жебракуючи, просячи що-небудь» [10, с. 625].

Тон розмови відтворює відтінки емоційності та вольової дії. У «тканині» художнього тексту паравербальні характеристики мовлення персонажів репрезентовано відповідними дієсловами, як-от: - Ми ще зустрінемося з вами в тісних суточках, - прошипів той (Пасикевич) захлинаючись люттю [11, с. 169]; - Ви не спитали, де вона тепер? - бринить жалем і надією парубочий голос [11, с. 111], де бриніти - «1) утворювати дзвенячий протяжний звук (перев. про струни і т. ін.); дзвеніти // дзвінко звучати» [10, с. 97] ужито у значенні «звук, звучання людського голосу». В іншій ілюстрації: - Маргарито Іванівно, до вас можна? - кидає жагучий шепіт [11, с. 75] супровідний до дієслова іменник шепіт указує на особливості вимови, гучність, а прикметник жагучий визначає доброзичливо-кокетливе ставлення мовця до співрозмовника.

У романі «Дума про тебе» трапляються паралінгвізми, значення яких можна з'ясувати узагальнивши всю «композицію» невербального елемента через образну виразність відповідних лексем, наприклад: - Спасибі, спасибі. Мені не по дорозі, - ледве вичавив із себе [11, с. 8], де вичавлювати - «перен. впливати різними способами на кого-, що-небудь, одержувати щось // примушувати себе або кого-небудь до зовнішнього прояву чогось» [11, с. 160] стосується безпосередньо голосових зусиль особи, вказуючи на емоційну напругу, докладання вольових зусиль для досягнення комунікативної мети. Вдалим і вмілим є використання автором порівняння зі звуками, відтворюваними тваринами: - Як ви смієте, дядьку, таке говорити?! - кигикнула, мов підбита чайка [11, с. 18]; майстерне зображення переживань із перехрещенням інтонації та ектралінгвальної складової - плачу: В її голосі одразу ж обірвалися сльози [11, с. 38].

Детальний мовний аналіз засвідчує, що паралінгвальні елементи комунікації персонажів роману «Дума про тебе» зазвичай передані автором комплексно, тому можемо виокремити таку низку комбінацій:

1) «погляд + міміка»: - О! - викруглив очі, вирази подиву й докору блискавично змили з його обличчя догідливість [11, с. 143]; Той одразу нахвилив товстуваті зморшки на чолі, скоса оглянув своїх заповзятців, які танцем тішили його і метелицю [11, с. 7]; Старий пильно поглянув на Богдана, заворушив стрілами брів, і вони вп'ялись у перенісся [11, с. 8]; - Ти чого? - налякано спитала дівчинка, і на смуглявім довгообразім обличчі сполохано задихали дві ямочки [11, с. 12]; У скойкоподібних повіках Омеляна виразно лежать темні, нагріті підозрою очі, а зліплені уста за сімома замками тримають посмішку [11, с. 21]; Артемон побачив у батьковій руці барвінок, покосував на нього, і по його щелепах знову потекла така посмішка, яку хотілося змісити кулаками [11, с. 21]; - Не знаю, - навіть соромиться глянути на молодика, а рум'янці вже не течуть, а палахкотять на її щоках [11, с. 48]; В Туровця одразу зажурилися і очі, і зморшки під ними [11, с. 57]; А воно й вирячилося зизом: «Чого посміхаєшся на призьбі?» Я й одказую: «Де сиджу, там і посміхаюся, бо увесь мій рід велесогубий». - «Ти про свій рід помовч, скажи чого сам зуби скалиш?» - так наганяє мені страху зеленими очима, що починають вони стрибати, пробачте, мов жабенята [11, с. 109]; - Я вас чимось засмутила? - затурбувалась жінка, і сполохались мінливі вогники її очей, тільки в привялених устах чаїлась жага і діянь, і почуттів [11, с. 172]; Тепер на його просмаленому обличчі, на грушоподібному носі, на одкочених губах і вусах стояв невловимий присуд [11, с. 179];

2) «погляд + жести, рухи тілом»: В Омеляна не тільки очі, а й начищені чоботи спалахнули гнівом, він ударив кулаком у кулак [11, с. 23]; Артемон підходить ближче до неї, хвацько жбурляє шапку на ліжко, яке вже вважає своїм, обмацує засклепованими очима наречену… [11, с. 24]; Оверко злякано викруглив волові білки очей і обома руками охопив шапку з п'ятаком у денці [11, с. 52]; - Твоя наречена украла коня? - чіпким недовірливим поглядом обмацує Васюту Хворостенко, прикладає руку до задернілого підборіддя і одразу щось занотовує… [11, с. 56]; Артемон з вдячністю поглянув на голову райспоживспілки, підвівся, уклонився йому [11, с. 57]; - Піддобрюєшся? - взялася в боки молодиця, та за лукавістю в її очах чаїлася любов [11, с. 62]; Артемонові стало так важко, що комусь дістанеться його ж добро, та ще й з сережками чистої води, що він аж зупинився, болісно заплющив очі й прикрив обличчя руками [11, с. 64]; - З пекла? - ще невидюще подивився на Омеляна, та одразу взяв себе в руки і розсудливо сказав… [11, с. 64]; - Ой, не треба, Артемоне! - сахнулася вдова, і сон чи півсон поширився у її очах [11, с. 71]; - О боже! - вдова, ніби з переляку, сплескує руками, а в її жовтих, немов у чаплі, очах кришиться місячний сміх [11, с. 170]; В Ананя зіщулилося міжпліччя, а з-під капшуків повік напіввідкрились мідяки очей [11, с. 197];

3) «міміка + жести»: - Це ти? - розгублено посміхнувся і хотів підійти до неї, та земля вихоплювалася з-під ніг, і він тільки махнув рукою [11, с. 14]; І хоч як важко було на душі, Туровець посміхнувся, та й знов узяв голову в руки, щоб утихомирити мозок, що з весни, з надій ускочив у зиму [11, с. 85]; - Просимо до обіду, - як господинька, вклонилася косарям і так зашарілась, що біля носа розтопилося кілька крихіток веснянок [11, с. 133]; Стиснувши зуби, стиснувши болі, він знав одне: треба битись, і битись не тільки за себе, а ще й за того бійця, що наклав головою [11, с. 231];

4) «рух тілом + фонаційні особливості мовлення»: І Соломія, похиливши голову, понесла у двір сльози і тихий схлип [11, с. 71); - Через те їх і крадуть, - вирішила дівчинка, оглянулась і таємничо зашепотіла… [11, с. 12]; - Сам ти дике м'ясо, - потвердішали і голос, і постать Ярини [11, с. 23];

5) «фонація + міміка + погляд»: - От яке маєш собі щастя, - з жалем до себе сказала дівчина, поглянула на вітряк, вихопила з його крил чи з неба поміж ними невеселу посмішку, підняла свої вії, і засліпила, і припалила хлопця своєю темною голубінню, в якій заплутались скалочки сонця [11, с. 14]; Він (Давид) став проти них, мов кущ туману, і довго мовчки вдивлявся у дівчину, обміряв її очима, і жорстким скрипучим мохом брів її обличчя, і груди, і босі ноженята… [11, с. 18];

6) «фонація + жест + погляд»: - Господарю, здравствуй! - говорить владно, рішуче кидає вперед куцувату з жирком руку і, зупинивши очі на підвіконні, вражено каже: - О! [11, с. 81]; Туровець подивився на Хворостенка так, неначе той упав з іншої планети, і, охопивши голову руками, з болем заговорив [11, с. 83];

7) «фонація + жест + міміка»: Дівчина, розпашіла від чужої любові, кинулась до своїх патронів, щось злякано заальокала й через хвилину подала йому трубку [11, с. 68].

Як бачимо, невербальна складова комунікації в межах твору художньої літератури виконує важливу інформаційну функцію, покликана дати додаткову, однак не менш вичерпну характеристику дійових осіб. Паралінгвізми передають інтонаційне насичення голосової палітри персонажів, міміку, жести, погляди, рухи тіла, які виступають несвідомим засобом вираження поведінки. Урізноманітнює текст й уміле послуговування автором фразеологічним багатство української мови, де паралінгвальні сталі звороти відіграють роль емоційних увиразників у процесі комунікації та впливу на співрозмовника. Це свідчить про майстерність М. Стельмаха, його мовне, людинознавче і народознавче чуття. У подальшому логічним видається дослідження особливостей функціонування паралінгвізмів та паралінгвальних стійких зворотів в інших художніх творах задля виявлення специфіки мовного втілення невербальних дій, особливостей функціонування жестових, мімічних, миремічних, фонаційних виразів у різних текстах та в інтерпретації різними митцями слова.

паралінгвальний стельмах мовленнєвий поведінка

Література

1. Аданакова В.М. Явление импликации в художественном тексте, обусловленные паралингвизмами / В.М. Анадакова // Структура и семантика предложения и текста в германских языках : межвузовский сборник научных трудов. - Л.: ЛГПИ им. А.И. Герцена, 1987. - С. 125-129

2. Босак Н.Ф. Семантика жестів у мові художнього твору / Н.Ф. Босак, О.А. Копусь // Вісник ХНУ : Серія : Філологія. - Вип. 42. (№ 632). - 2004. - С. 188-191.

3. Великий тлумачний словник сучасної української мови [уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел]. - К.-Ірпінь : ВТФ Перун, 2009. - 1736 с.

4. Галич О. Теорія літератури : [підручник] / О. Галич, В. Назарець, Є. Васильєв ; за наук. ред. Олександра Галича. - [3_є вид., стереотип]. - К. : Либідь, 2006. - 488 с.

5. Жайворонок В.В. Знаки української етнокультури: словник-довідник / В. В. Жайворонок. - К. : Довіра, 2006. - 703 с.

6. Ковальчук О.Г. Ритми прози і різноголосся роману (замітки про мову роману М. Стельмаха «Дума про тебе») / О.Г. Ковальчук.

7. Лингвистический энциклопедический словарь [глав. ред. В.Н. Ярцева]. - М. : Советская энциклопедия, 1990. - 685 с.

8. Психологічний словник / За ред. В.І. Войтка. - К. : Вища школа, 1982. - 216 с.

9. Самойлович Л.В. Відображення невербального спілкування мовними засобами (на матеріалі роману «Тигролови» Івана Багряного / Л.В. Савмойлович // Учёные записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. - Симферополь, 2002. - Т. 15 (54). - № 1. - С. 279-283.

10. Словник фразеологізмів української мови [уклад. В. М. Білоноженко та ін.]. - К. : Наукова думка, 2003. - 1104 с.

Размещено на Allbest.ru