Невербальні засоби спілкування в системі фразеології української мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

Невербальні засоби спілкування в системі фразеології української мови

Демиденко Г.Г.

Залучення невербальних компонентів комунікації до кола мовознавчих, лінгвокультурологічних, психолінгвістичних досліджень набуває в умовах наукового сьогодення особливого значення. По-перше, це є прогресивним кроком на шляху до вдосконалення мовленнєвої діяльності людини, по-друге, такий підхід дозволяє більш систематично й організовано визначати специфіку особливих мовних одиниць, які поєднали у своїй семантиці невербальні та вербальні коди. Під час аналізу лексико-фразеологічного складу будь-якої мови виникає питання про мовленнєву діяльність окремого етносу, а це означає, що постає перспектива розглядати семіотику етносу загалом. Невербальний код є провідним серед інших семіотичних кодів, який за комунікативним потенціалом може дорівнювати коду вербальному.

Розробка ідей зарубіжних учених спровокувала розгалуженість наукових пошуків у царині несловесної комунікації. Вони вивчали найрізноманітніші питання від формального та семантичного аналізу невербальних знаків у їх співвідношенні з мовними (І. Н. Горєлов, Г. В. Колшанський, Т. М. Ніколаєва, Б. А. Успенський); до власне лінгвістичних, які спираються на соціолінгвістичні, психолінгвістичні та ін. аналітичні положення. Останні використовувалися задля того, аби розпізнавати за невербальними і вербальними знаками емоційні стани, процеси та явища, характеризувати національні особливості словесної й несловесної поведінки, здійснювати аналіз способів відображення невербальної поведінки в художній літературі (Г. Ю. Крейдлін, Р. К. Потапова). Визначено специфіку відображення невербальних елементів вербальними засобами (Є. М. Верещагін, В. Г. Костомаров, О. В. Красильникова), особливості семантичної структури вербальних номінацій невербальних елементів (І. В. Абрамець, Л. І. Ройзензон, А. В. Філіппов). Результати досліджень сприяли створенню жестових словників та посібників (А. О. Акішина, С. О. Григор'єва, Л. І. Дмитрієва, Г. Ю. Крейдлін), де зазначено передусім національно-культурне різноманіття невербальної поведінки. За останні 30 років науковий пошук сконцентрувався здебільшого в межах психологічної науки (Н. Т. Абрамова, М. С. Адріанов, С. О. Арістов, М. І. Кілошенко, В. О. Лабунська, В. П. Морозов тощо) та дотичних до неї психолінгвістики, психосеміотики і психосемантики. Кінетичну мову в лінгвокультурологічному й лінгвістичному аспекті досліджували Е. Бадраа та К. У. Геворкян, кінетичний і проксемічний рівень невербальної комунікації був предметом зацікавлення О. І. Галичева, на розвиткові лексичного значення через узаємозв'язок слова та жесту акцентував С. Б. Гончаренко, Низка праць стосувалася порівняльно-типологічного та структурно-семантичного аналізу паралінгвальних засобів у мовному аспекті (Д. А. Абдуазірова, Г. В. Блінова), а також компаративістичних розвідок у зіставленні невербаліки англійської та російської мов (Н. І. Смирнова і т. ін). У Росії за час інтенсивних досліджень невербального спілкування утворилися три школи, зосереджені у таких містах: Москва (А. О. Акішина, О. О. Бодалєв, Х. Х. Міккін, О. О. Петрова), Санкт-Петербург (М. І. Кілошенко, В. М. Куницина, О. М. Михєєва, В. Н. Панфілова), Ростов-на-Дону (В. О. Лабунська, А. П. Оконешникова).

В Україні поки що зарано говорити про виокремлення спеціалізованих лінгвістичних центрів вивчення несловесної комунікації, формування вітчизняних наукових шкіл. Опрацювання паралінгвальних явищ здійснено в таких напрямках: вербальні і невербальні засоби як складники емоційного реагування, зокрема й у різних дискурсивних практиках, здебільшого англомовних (Т. О. Анохіна, Г. І. Барташева, Н. П. Киселюк, Т. Ю. Ковалевська, Л. В. Козяревич, М.-М. О. Рибалко, Л. В. Солощук, О. А. Янова); на матеріалі говірок (Г. К. Барилова); на матеріалі синтаксису турецької мови (Т. М. Терещенко); специфіка лексики на позначення паравербальних дій, кінетичної поведінки персонажів тощо (В. В. Ганєчко, І. П. Попік, О. А. Стародубцева); особливості відображення невербальної комунікації у фразеології болгарської та німецької мов (Л. Є. Петровська, О. В. Харчук) та паремійному фонді української мови (Т. Ф. Осіпова). Словники чи посібники, що відображали б особливості комунікації українців на рівні кінесики у науковому обігу відсутні, як немає й системних досліджень, які стосувалися б несловесної взаємодії, зокрема її передачі мовними одиницями. Очевидно, що відбувається передача засобів одного коду (паралінгвального) засобами іншого (мовного), включення однієї семіотичної системи в іншу. Стійкі вислови найпотужніше акумулюють комунікативний досвід етносу, особливо специфіку так званої мови тіла. Тому науковий пошук має стосуватися аналізу процесів утворення та розвитку сталих виразів з невербальним компонентом, ураховуючи національно-культурну, психоментальну характеристику носія мови.

Мета статті полягає в тому, аби проаналізувати здобутки вітчизняного мовознавства в царині невербальної комунікації, окреслити перспективи розвитку паралінгвістики у зв'язку з фразеологічною системою української мови. невербальний лінгвокультурологічний паралінгвістика фразеологізм

Одним із перших у слов'янському мовознавстві, хто звернув увагу на «фразеологію людини», був О. О. Потебня. Учений указував на функціонування особливих виразів, які наявні в національній мові для «вербалізації несловесних засобів спілкування», або, за його вдалим висловом, ФО, що «зображують почуття жестом» [7, с. 246-247].

Відштовхуючись від позицій О. О. Потебні, Л. І. Ройзензон та І. В. Абрамець у 70-х роках акцентували на смисловій структурі фразеологізмів, у яких переносне значення може співіснувати, бути присутнім одночасно з його прямим значенням. Учені розширили класифікаційні групи, названі В. В. Виноградовим та М. М. Шанським, і ввели поняття фразеологічних суміщених омонімів: «Безперечно, це ще один самостійний тип фразеологізмів, який відрізняється від інших своєю знаковою природою, тобто співвідношенням плану змісту звороту з планом змісту його компонентів» [8, с. 63]. Явище суміщених омонімів вони розглядали у трьох групах фразеологічних одиниць російської мови: 1) жести і міміка (пожимать плечами, махнуть рукой); 2) ритуальні дії (встречать хлебом-солью); 3) символічні дії (выкинуть белый флаг) [8, с. 54]. Для всіх досліджень, які так чи інакше торкаються питання про фразеологізми-жести, характерні: 1) відсутність посилань на особливості семантичної структури фразеологізмів, які називають жести і міміку, тобто на суміщення в них прямого й переносного значення; 2) зміщення таких фразем з багатокількісними зворотами, які мають у своєму складі назву частини тіла; 3) відсутність указівок щодо різноманітного ступеня фразеологізації зворотів, що називають жести та мімічні дії [8, с. 55]. Семантична структура стійких словосполучень на позначення різноманітних символічних жестів, можуть складатися з двох компонентів: вільного значення словосполучення з описом жесту, і фразеологічного значення звороту, де повідомляється символічне значення жесту.

Про своєрідність відображення міміки і жестів вербальними засобами зазначали Є. М. Верещагін та В. Г. Костомаров [1]. Словами успішно передається самостійний рух, а відображення комунікативної поведінки буває прийнятним лише за дотримання певних умов. Лінгвісти розглянули такі вербалізації кінеми: 1) одна й таж кінема може виражатися різними висловами; 2) один і той же вислів може позначати різні кінеми; 3) вислів може відображати не форму, а зміст кінеми; 4) кінеми виражаються висловами різного ступеня експлікації; 5) соматичний вислів вбирає в себе всю семантику кінеми; 6) вільний кінетичний вислів може перейти у фразеологізм; 7) багатослівний кінематичний вислів здатний скорочуватися до одного слова.

Дослідники наголошують, що варто визнати парне співвідношення «кінема-вислів», де саме кінема займає основну позицію, бо символічне значення вислову не є його власним, а повністю звернене до міміки та жесту. Згідно з цим, на думку Є. М. Верещагіна та В. Г. Костомарова, вислови на зразок вешать / повесить голову; впиваться глазами; глаза на лоб лезут; делать большие глаза; чесать затылок; крутить носом; махнуть рукой; надувать губы; опускать руки; склонять голову та ін. важко кваліфікувати як фразеологізми, хоч загалом їх особлива мовна природа не заперечується [1, с. 45]. Якщо фразеологізм співвідноситься зі словосполученням прототипом, то всі ці словосполучення актуально відображають «живу» міміку і жестикуляцію, а символічної семантики набувають лише завдяки вторинним образам.

Найбільший інтерес викликає вербалізація жестів стійкими словосполученнями, значення яких часто втрачає зв'язок з первинною мотивованістю, зберігаючи при цьому описовий характер кінем. Ці одиниці отримали назву «жестові фразеологізми» (Г. Ю. Крейдлін), «соматичні вирази» (Є. М. Верещагін), «соматизми» (Ж. Е. Амбарцумова), «моторно кінетичні звороти» (О. О. Селіванова). Неоднозначність у термінології щодо таких номінативних одиниць зумовлена складним характером відображення невербальних засобів комунікації у словесній мові. Сталі звороти найчастіше репрезентують елементи несловесної поведінки, що пояснюється своєрідністю кінеми як «фразеологізованого», усталеного явища невербальної мови і мовного стійкого звороту. Жестові сталі вирази практично завжди мають омоніми серед вільних сполучень, що описують жест, але, на відміну від них, ці одиниці називають передусім емоції. Значення жестових фразеологічних одиниць, відповідно, ускладнене: у ньому суміщаються сумарна семантика компонентів фразеологічної одиниці з її прагматикою. Така особливість їх дозволяє функціонувати як символічним одиницям з переносним значенням, без супроводу відповідними кінемами [3, с. 144-145].

У монографії Г. Ю. Крейдліна визначено специфіку невербальної семіотики на основі російської лінгвосеміотичної традиції. Учений зазначає, що нині лише окремі стійкі вислови нагадують про «живі» жести минулого, наприклад: бросить перчатку, пасть на колени, припадаю к вашим ногам, низко кланяюсь, разрешите откланяться [4, с. 58]. Подібні одиниці, на думку науковця, варто називати жестовими фразеологізмами, або жестовими фраземами, які мають свої механізми семантичної деривації: семантичні зрушення, семантичні операції, метонімічні та метафоричні переноси тощо [4, с. 49-50]. Дослідження російського мовознавця є найґрунтовнішими в русистиці і являють собою виокремлення та розвиток цілого напрямку дослідження невербаліки у слов'янському мовознавстві.

Л. Є. Петровська, яка вивчала особливості відображення невербальних засобів спілкування в болгарській фразеології, зазначає, що «крім універсальних ознак, притаманних більшості фразеологізмів, невербальні номінації наділені специфікою, що виявляється в особливому співвідношенні між буквальним значенням компонентів ФО та їх цілісним значенням. При вербальному означенні невербальних знаків (і кінем зокрема) стійкими словосполученнями спостерігаються дві площини лексичного значення, умовно названі площинами поверхневого та глибинного значення (за термінологією А. В. Філіппова). У площині поверхневого значення наявне позначення кінеми як власне фізичної дії, у площині глибинного - значення, властиве кінемі як знаку» [6, с. 7]. Предметом її наукових пошуків стали лексико-семантичні характеристики та національно-культурна специфіка фразеологічних одиниць болгарської мови з невербальним компонентом. ФО, пов'язані з несловесними засобами спілкування, утворюють різні фразеосемантичні поля, залежно від основної стереотипної ознаки невербальних одиниць. Зважаючи на наявні класифікації таких засобів комунікації, дослідниця пропонує називати ФО, пов'язані з невербальною поведінкою людини, кінематичними фразеологізмами [6, с. 8], виокремлюючи такі групи: 1) ФО, пов'язані з етикетними кінемами; 2) ФО, пов'язані з загальнокомунікативними кінемами. Інші стійкі вислови науковець розглядає через мовну концептуалізацію емоцій, фізіономічні вирази, у яких відображена візуалізація емоційних станів, характерні риси людини, міжособистісні стосунки.

На особливості фразеологічних одиниць з кінесичним компонентом у сучасній німецькій мові вернула увагу О. В. Харчук. Дослідниця охарактеризувала комунікативну значущість невербальних засобів та їх узаємодію з вербальними; виявила значення кінесичного компонента як тематичного індикатора і його роль у формуванні фразеологічного значення [11, с. 7]. Сталі вислови з кінесичним компонентом розглянуті в дисертації як номінативні одиниці, що використовуються в новій для них функції найменування для вербалізації кінем. У роботі представлено групи фразем на позначення дейктичних, описових, символічних, підсилювальних, лайливих (інвективних) жестів, їх особливості у плані вторинної номінації та парадигматичних відношень. Науковий досвід германістики та болгаристики щодо співвідношення різних видів комунікації в межах стійких мовних зворотів є своєрідним путівником для подальших пошуків інших мовознавчих студій, зокрема й україністики.

Підсумовуючи поодинокі, однак ґрунтовні та важливі дослідження сталих конструкцій, утворених унаслідок накладання вербальної та невербальної інформації, можемо проаналізувати й публікацію Л. В. Самойлович [9] про відображення кінетичних засобів невербального спілкування в українських фразеологізмах. Науковець ставить перед собою «…важливе завдання - виявити та описати кінетичну фразеологію, класифікувати її за такими ознаками: семантичні деривати жестових рухів, мімічних рухів, положень тіла. Необхідно виділити основні компоненти - органи тіла людини, які беруть безпосередню участь у процесі творення ФО і визначити особливості їх творення» [9, с. 172]. Однак у межах статті проблема набуває лише схематичного розв'язання.

Паралінгвістичним фразеологізмам в українській мові присвятила свою наукову розвідку А. Павлова, яка вперше окреслила особливий статус таких мовних одиниць та вказала на перспективність їх подальшого дослідження: «Усе частіше в мовознавчій науці зосереджується увага на дослідженні окремих груп фразеологізмів, що відрізняються своїми питомими ознаками від - інших стійких сполучень слів. Такими є і паралінгвістичні фразеологізми - дуже цікава і своєрідна група мовних одиниць, основі якої можна принципово по-новому поглянути на природу і характер фразеологічних одиниць взагалі. Суть цього підходу полягає в тому, що подібні фразеологізми є відображенням національно-культурної специфіки того чи іншого мовного колективу і служать для передачі невербальних компонентів комунікації, якими зазвичай користуються представники цього колективу» [5, с. 97].

Нам імпонує думка про те, що за принципом досліджень паралінгвізмів у мові, автор статті пропонує розподілити фразеологізми з паралінгвальним компонентом на три типи: мімічні (мімічні дії, реакції, погляд, вираз очей): квасити губи (10, с. 289), кисла міна (10, с. 391), [аж] мінитися в лиці (на лиці, на обличчі) (10, с. 391), грати очима (10, с. 167), колоти очима (10, с. 305); кінетичні (жести, рухи тіла, пози, пантоміміка): давати по руках (10, с. 180), бити чолом (10, с. 30), брати за горло (10, с. 44); фонаційні (сила голосу, інтонація, тон): зривати з голосу (10, с. 272), рвати слова (10, с. 595) та ін. Особливість вивчення мовного матеріалу полягає у витлумаченні паралінгвального компонента фразеологізмів, де зафіксовано мовний досвід народу, стереотипність його мислення, відображена емоційно-вольова сфера життя, вірування. Отже, такі ФО не лише «доповнюють зміст вербальної інформації, а ще є джерелом інформації щодо носія мови, його соціальної, національної та інших характеристик» [5, с. 98].

Така класифікація цих специфічних фразем є, по-перше, не суперечить усталеній традиції розмежування паралінгвальних елементів (Г. В. Колшанський [2]); по-друге, констатує співвіднесеність фразеологічного фонду української мови з кінетичними, мімічними і фонаційними невербальними виявами. Відтак, паралінгвальні властивості людської мови є невід'ємною частиною комунікації. Незважаючи на самостійний характер мови, її системну організацію, усебічного вивчення мови можна досягти лише за завдяки дослідженню всіх особливостей її функціонування, ураховуючи також використання паравербальних засобів. Наукові теорії та концепції з несловесної комунікації, сформульовані здебільшого в зарубіжних публікаціях різних років та монографічних працях, а також фрагментарно у вітчизняній лінгвістиці, варто розвинути й застосувати на національному мовному ґрунті.

Література

1. Верещагин Е. М. О своеобразии отражения мимики и жестов вербальными средствами (на материале русского языка) / Е. М. Верещагин, В. Г. Костомаров // Вопросы языкознания. - 1981. - № 1. - С. 36-48.

2. Колшанский Г. В. Паралингвистика / Геннадий Владимирович Колшанский. - [2-е изд.]. - М. : КомКнига, 2005. - 96 с.

3. Корнєва Л. М. Номінація невербальної поведінки та їх функції в газетних текстах / Л. М. Корнєва // Журналістика, філологія та медіа освіта : Збірник наук. доповідей Всеукр. науково-практичної конференції (Полтава, травень 2009) : До 95-річчя від дня заснування Полтавського держ. педаг. ун-ту ім. В. Г. Короленка. В 2-х т. - Т. 1. - Полтава, 2009. - С. 143-148.

4. Крейдлин Г. Е. Невербальная семиотика : [монография] / Геннадий Ефимович Крейдлин. - М. : Новое литер. обозрение, 2002. - 592 с.

5. Павлова А. Паралінгвістичні фразеологізми в українській мові / А. Павлова // Ucrainistica. - Кривий Ріг, 2003. - С. 97-105

6. Петровська Л. Є. Відображення невербальних засобів спілкування у болгарській фразеології : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : 10.02.03 / Л. Є. Петровська. - К., 2006. - 20 с.

7. Потебня А. А. Из записок по теории словесности / Александр Афанасьевич Потебня. - X., 1905. - 652 с.

8. Ройзензон Л. И. Совмещенная омонимия в сфере фразеологии / Л. И. Ройзензон, И. В. Абрамец // Вопросы языкознания. - 1969. - № 2. - С. 54-63.

9. Самойлович Л. В. Відображення кінетичних засобів невербального спілкування в українських фразеологізмах / Л. В. Самойлович // Культура народов Причерноморья. - 2003. - № 37. - С. 172-175.

10. Словник фразеологізмів української мови [уклад. В. М. Білоноженко та ін.]. - К. : Наукова думка, 2003. - 1104 с.

11. Харчук О. В. Фразеологічні одиниці з кінесичним компонентом у сучасній німецькій мові : семантико-структурний аспект : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : 10.02.04 / О. В. Харчук. - К., 2006. - 19 с.

Анотація

Статтю присвячено аналізу деяких праць вітчизняного та зарубіжного мовознавства в царині невербальної комунікації; окреслено перспективи розвитку паралінгвістики у зв'язку з фразеологічним фондом української мови..

Ключові слова: паралінгвістика, невербальне спілкування, жестовий фразеологізм, кінесика.

Статья посвящена анализу некоторых работ отечественной и зарубежной лингвистики в области невербальной коммуникации; описаны перспективы развития паралингвистики в взаимосвязи с фразеологическим фондом украинского языка.

Ключевые слова: паралингвистика, невербальное общение, жестовый фразеологизм, кинесика.

The article deals with the analysis of some works of home and foreign linguistics in the field of nonverbal communication; the author describes the prospects of development of paralinguistics with respect to the phraseological fund of the Ukrainian language.

Key words: paralinguistics, nonverbal communication, gesture phraseologism, kinesics.

Размещено на Allbest.ru