Національно-культурний колорит українського місяцеліку

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 811.161.2'373

Національно-культурний колорит українського місяцеліку

Ж.В. Колоїз

Аннотация

номен семантика лексема місяць

В статье идет речь о культурно-национальной специфике номенов, обозначающих эмпирическое время в украинском языке (в сравнении с белорусским и русским). Семантика эмпирических номинативных единиц интерпретируется с позиций ценностных установок и стереотипов, свойственных ментальности той или иной нации. Внимание акцентируется на лексемах из семой «календарный месяц года», в которых закодированная информация о своеобразной языковой картине мира.

Ключевые слова: время, номинативная единица, название, сема, значение.

Annotation

The article deals with cultural and national specific names on the empirical determination of time in the Ukrainian language (compared to the Byelarussian and Russian). The semantics of empirical time units is interpreted by the standpoint of attitudes and stereotypes, that inherent to mentality of any nation. Attention is paid to the lexemes with sema "calendar month of the year", in which information about peculiar linguistic picture of the world is encoded.

Keywords: time, nominative unit, name, sema, meaning.

Час є однією з основних об'єктивних форм існування матерії, що виявляється в тривалості буття. Це поняття належить до визначальних категорій людської свідомості, оскільки відображає порядок зміни об'єктів і явищ дійсності та є фундаментальним елементом у побудові картини світу, зокрема й мовної. Категорія часу віддавна викликала і викликає зацікавлення дослідників різних царин. Однак суспільна свідомість подолала величезний шлях розвитку, перш ніж отримала наукове філософське розуміння часу. Сучасна наука оперує розмаїтими часовими моделями, з-поміж яких вирізняються насамперед філософська, релігійна, художня, мовна і т. ін.

Попри відсутність єдності поглядів на тлумачення категорії часу диференціація абсолютного, космічного та емпіричного часів ніколи і ні в кого не викликала принципових заперечень. Останній тлумачать як відносну субстанцію, основним призначенням якої є практична орієнтація в повсякденному житті. Емпіричний час складається з періодів, для виміру яких людина звертається до найбільш стійких циклічних процесів. Тривалiсть iснування явищ i предметiв вимiрються століттями, роками, місяцями, днями, годинами, хвилинами і т. ін. Такі часові поняття репрезентовані в усіх світових культурах, хоч, безумовно, у кожній з них наявні національно-культурні специфічні риси щодо означення тих чи тих періодів емпіричного часу.

Номеми із семою «календарний місяць» досить переконливо засвідчують культурно-історичний досвід українського народу. Культурна інформація зберігається у внутрішній формі відповідних номем і, будучи кодом образних уявлень про світ, традиції, природу, ландшафт і т. ін., надає їм культурно-національного колориту.

Лексема місяць в українській мові є полісемічною. Крім основного значення, за цією одиницею закріпилася й темпоральна семантика - «проміжки часу (від 28 до 31 доби), на які поділяють рік у сучасному календарі, не узгоджені з фазами цього небесного тіла» [1, с. 532]. Місяць кваліфікують також як календарний період обертання Місяця навколо Землі [4, с. 305]. У наших предків були свої назви місяців, що пов'язувалися в основному зі змінами в господарстві протягом року або ж зі змінами погоди. Український місяцелік представлений специфічними як літературними, так і діалектними номемами, що здебільшого перебувають у пасивному вжитку, функціонують лише на обмежених територіях.

У літературній мові для означення проміжків часу, на які поділяється календарний рік, наявні дванадцять номем (відповідно до кількості місяців). Оскільки в давнину кожен місяць мав 28 днів, то щоб завершити Свароже Коло, у наших предків був тринадцятий місяць, що називався Змієносцем (< змій, носити). За народним повір'ям, небесна дорога є символом змія, «вужа світу» [4, с. 306]. При витлумаченні таких одиниць в українській мові, зокрема у спеціальній літературі, на передній план висувається квантитативна характеристика, як-от: перший, другий, третій, четвертий, п'ятий і т. ін. місяць календарного року. Щодо темпоральних ознак, то словникові дефініції переважно обмежені семою «місяць календарного року» і лише подекуди наявна сема «пора року» (липень - сьомий місяць календарного року, другий місяць літа [1, с. 486], листопад - одинадцятий місяць календарного року, третій місяць осені [1, с. 487]).

Номінація першого календарного місяця року (січень) походить від праслов'янського дієслова *sekti - «сікти, рубати» і зумовлена тим, що в січні рубали дерева, зокрема за системи підсічного землеробства [2, с. 258] (пор.: Січень не так січе, як у вуха пече; Січень січе, ще й морозить, ґазда з лісу дрова возить). Згідно з народними уявленнями, перший місяць календарного року нібито відсікає прожитий рік від наступного, звідси й отримав свою назву (січ+ень < сікти), яка стабілізувалася узусом і закріпилася в мовній системі. Виразними ознаками цієї зимової пори року були сніг, мороз і льодяний холод (В січні настав ніс надвір та й назад на піч). А відтак у народі цей місяць номінують як сніжень (< сніг), сніговик (< сніговий), льодовик (< льодовий), щипун (< щипати), тріскун (< тріщати), просинець (< просинь). Такі найменування мають безпосередній стосунок до погодних умов, характерних віддавна для території України: випадало багато снігу, повсюди снігові замети, річки та озера покривалися льодовими простирадлами, мороз потріскував і щипав за щічки, а вгорі - синій простір чистого неба, названий просинню. Подібне пояснення назви першого календарного місяця року знаходимо й у білоруській мові: сильні морози спричиняли те, що вода замерзала навіть у криницях (білор. студня), а звідси й назва - студзень (пор.: Студзень хаты студзіць - рана гаспадароў будзіць).

Номінація другого календарного місяця року (лютий (білор. люты) є результатом субстантивації прикметника лютий - «суворий, холодний»: Місяць лютий гостро кутий; Лютий виганяє ковалів з гути. Інша назва цього місяця - бокогрій - засвідчена в діалектах і зумовлена тим, що хоч сонце на небі стоїть набагато вище, ніж у січні, але гріє «лише один бік, другий при цьому мерзне» (пор.: укр. Лютий корові вдень бік нагріє, а вночі - ріг зіб'є; Лютий додає до весни охоти, але ти взувай ще добрі чоботи; Питається лютий, чи добре обутий; білор. Прыйдзе люты - спытае, як ты абуты). За мінливу погоду (після сніговіїв і хурделиць наступає очікуване потепління і навпаки) цей період отримав найменування сніговій або скажений (пор.: білор. Завірухі і мяцелі ў лютым адгудзелі). У народі кажуть: казиться лютий, бо не хоче поступатися місцем березню (Лютий воду відпускає, а березень підбирає; Вже лютий сніг підгриз, кидай сани, бери віз; білор. Ад лютага зіма збягае цёмнымі начамі). Розмовна лексема лютень [3, т. 2, с. 390] спродукована за аналогією до номем на зразок січень, березень, квітень і т. ін.

Номінація третього календарного місяця року (березень) є відсубстантивним іменником, дериваційною базою для якого послужила лексема береза - «лісове білокоре дерево з тоненьким довгим гіллям і серцеподібним листям». Саме з цим місяцем українці пов'язують особливо інтенсивний рух соку в рослин, зокрема в березі. Процесом сокоруху зумовлена назва календарного періоду і в білоруській мові - сакавік (< сакавіты (укр. соковитий): Сакавік часамі снегам сее, а часамі сонцам грэе; Сакавік зялёны - ураджай благі. Поряд із номемою березень українці донедавна досить активно послуговувалися лексемами березінь, березіль, які сьогодні кваліфікуються як такі, що знаходяться в пасивному вжитку. Крім того, місяць, з якого розпочинався господарський новий рік, викликав посилену увагу і заслуговував на особливе ставлення. Цим, очевидно, і пояснюється наявність багаточленного синонімічного ряду. Він і зимобор, бо зиму поборов, і весновій, адже повіває весною, і протальник, оскільки звідусіль збирає талі води, і крапельник, бо пригріло сонечко - зі стріх закрапало, і суховій, адже минули снігопади, а теплий дощик не прийшов. В українській пареміології засвідчена ще одна назва цього місяця - марець (Як прийде марець, так замерзне під тином старець; Місяць марець з трояка бика ріг збиває; Марець кусає за палець; Що марець випече, то квітень висіче і т. ін.).

Номінація четвертого календарного місяця року (квітень) походить від праслов'янського *kvoitus і співвідноситься з дієсловом квітнути, яке у прямому витлумаченні означає «розкриватися, розпускатися» (Березень з водою, квітень з травою, а травень з квітами). Якщо зважити на те, що у староукраїнській мові праслов'янське *kvoitus змінилося на цвђтъ, а згодом - цвіт, то цілком закономірно, що в народі цей місяць називають цвітень. Ранній квітень оманливий, ця його ознака покладена в основу діалектних номем, як-от: обманщик (< обманювати), вередун (< вередувати), пустун (< пустувати): Квітень-переплітень, бо переплітає трохи зими, трохи літа. На небі з'являється красне сонечко, дзюркотять наповнені талими водами березня струмочки, земля вмивається теплими весняними водами-дощами, а з вирію повертаються лелеки. Такі характеристики четвертого календарного місяця року сприяли появі ряду народних найменувань: красенець (< красень), дзюрчальник (< дзюрчати), водолій (< вода, лити), лелечник (< лелека). Цілком імовірно, що номема красенець є калькою з білоруської мови, де цей період часу позначений лексемою красавік (< красаваць ( укр. цвісти): білор. Няма ў сакавіку вады - няма ў красавіку травы; Красавік сушыць, нічога з зямлі не рушыць; У красавіку зямля прэе.

Номінація п'ятого календарного місяця року (травень) має досить прозору семантику, що зумовлюється дериваційною базою - трава («зелений покрив землі»): Квітень з водою - травень з травою. Інша його назва - май - пов'язується з іменем богині Майї, яка, за народним повір'ям, зустрічаючи свого коханого, замаює (замаювати - «прикрашати зеленню, квітами, гілками» [1, с. 310]) землю квітчастими травами, укриває листям дерева: Сухий березень, теплий квітень, мокрий май - буде хліба урожай; Сухий марець, мокрий май - буде жито, як Дунай; Коли в маю дощ не випаде, то й золотий плуг нічого не виоре (пор.: білор. Май - жывёлу ў поле пхай; Май зямлю грэе, а сіверам вее; Май - валам дай, а сам на печ ўцякай; Май халодны - год галодны; Дождж у маі - хлеб будзе і на гультяя; Май - і пад кустом рай).

Номінація шостого календарного місяця року (червень) є похідною від староукраїнського прикметника червнъ - «яскраво-червоний, багряний» (білор. чэрвень): Коли в червні біб зацвіте, то найбільший голод буває, а коли мак, то не так; У червні на полі густо, а надворі пусто; Червень тому зелениться, хто працювати не ліниться (пор.: білор. Чэрвень не гуляе - ураджай люляе; У чэрвені ўбача спадар, што Бог дасць у дар). У діалектній мові усталилися назви червець та рум'янець (< рум'яний). Сема «перший місяць літа» сприяла утвердженню назви першоліто. Оскільки саме на червень припадає час найвищого стояння сонця над горизонтом, то в народі його ще нарекли полуднем. За сонячне яскраве сяяння-блиск, за буйне соковите різнотрав'я, що аж проситься під косу, шостий календарний місяць року отримав і відповідні назви: кресник (< кресати), сонцекрес (< сонце, кресати), різноцвіт (< різний цвіт), сінокісник (< сіно, косити).

Номінація сьомого календарного місяця року (липень) є відсубстантивним утворенням, спродукованим на основі дериваційної бази - липа (білор. ліпень: Ліпень пякучы, але даручы; Ліпень косіць і жне, доўга спаць не дае; Хто ў ліпені на полі пацее, таго ўзімку печка грэе; У ліпені з касой мужык, а баба з сярпом, але ў хаце ладком; Ліпень што спаліць агнямі, тое салье дажджамі). Для означення аналізованого часового періоду донедавна паралельно використовувалася і лексема липець, що вступала в омонімічні парадигматичні відношення (пор.: липець - «липовий мед»). У липні розпочиналася найважливіша пора для господаря - хлібозбір, а відтак невипадково в народі його називають косень (< косити). Уважається також, що цей місяць є найспекотнішим, найдощовитішим та найгромовитішим, чим, відповідно, і пояснюється поява таких одиниць, як страдник (< страдний), дощовик (< дощовий), громовик (< громовий).

Номінація восьмого календарного місяця року (серпень (білор. жнівень) пов'язується з періодом жнив - «порою збирання хлібних рослин серпами»: У серпні серпи гріють, а вода студить (пор.: білор. Жнівень сее, жне і косіць - на сталах багацця досыць; Кожная хата ў жніўні багата; Што поле ўродзіць, жнівень знаходзіць; Хто ў жніўні гуляе, той узімку галадае; У жніўні і верабей піва варыць). За аналогією до одиниць на зразок червець, липець спродуковано номему жнивець. Лексема хлібосол утворилася неморфологічним способом словотворення, зокрема семантичним: хлібосол² («восьмий календарний місяць року») < хлібосол¹ («людина, яка любить приймати і щедро частувати гостей»), тобто йдеться про найщедріший та найбагатший на дари часовий період.

Номінація дев'ятого календарного місяця року (вересень) маніфестує пору цвітіння найулюбленішого осіннього зела - вересу - «вічнозеленого низенького кущика з дуже дрібним і численним листям та рожево-бузковими квітками» (білор. верасень: Халодны верасень, але сыты; Верасень - з досвіткам дзень;У верасні і ліст на дрэве не трымаецца; У верасні адна ягада, дый то горкая рабіна; Як настане верасень - гаспадарам поўна гумно і кішэнь). Від вересня по-осінньому повіває прохолодою, ранкові тумани й мінлива погода (Настав вересневий час - прийшло сім погод до нас; Як вересніє, то дощик сіє) задають відповідний настрій. Цими ознаками можна витлумачити появу таких номем, як хмурень (< хмурий), сівень (< сіяти (про дощ). На цю пору року припадає осіннє рівнодення і бабине літо, коли стає так тепло, як навесні, що дало підстави номінувати цей місяць маїком (< май).

Номінація десятого календарного місяця року (жовтень) репрезентує відприкметникове утворення (жовт+ень < жовтий): Жовтень ходить по краю та виганяє птиць із гаю. У цей період природа змінює свій зовнішній вигляд із зеленого на щось середнє між оранжевим і зеленим, на колір золота, завдяки чому осінь і називають золотою. На деяких територіях України звуковий комплекс жовтень використовувався для означення не десятого, а дев'ятого календарного місяця [3, т. 1, с. 488]. На відміну від української мови, у білоруській назва цього місяця походить від іменника (кастрычнік < кастрыца (укр. костриця - «внутрішня тверда не волокниста частина стебел прядивних рослин (конопель, льону), що залишається у вигляді дрібних колючих трісочок під час попередньої обробки цих рослин» [1, с. 458]): Кастрычнік ходзіць па краю і гоніць птушак з гаю; Кастрычнік зямлю беліць, а лес дык залоціць;У кастрычніку і хата з дрывамі, і мужык з лапцямі; Кастрычнік ні калёс, ні палоз не любіць.

Номінація одинадцятого календарного місяця року (листопад (білор. лістапад) є результатом семантичного способу словотворення, постала внаслідок розчеплення значення, що спричинило появу полісемічного слова: листопад - «1. Опадання листя восени, а також час цього опадання. 2. Одинадцятий місяць календарного року; третій місяць осені»[1, с. 487]. Звідси, відповідно, ще одна його назва - падолист: У падолисті багато води - для лук великі шкоди. Пор.: укр. Листопад вересню онук, жовтню син, зимі рідний брат; У листопаді зима з осінню бореться; білор. Лістапад - вераснёўскі ўнук, кастрычнікаў сын, зіме бацюхна родны; У лістападзе гола ў садзе; Лістапад зіме сцежку пракладае; Лістапад-паўзімнік: мужык з калёсамі развітваецца, у сані перабіраецца; Лістапад снегу навее - хлеба прыбудзе, а вада разальецца - сена набярэцца. Номема листопад використовувалася також у значенні «десятий календарний місяць» (Мць октябрь рекомий листопад) [3, т. 2, с. 362]. Опале осіннє листя закономірно починає пріти, іншими словами, гнити, а звідси ще одне народне найменування - листогній (< лист, гнити). Сема «розташування щодо іншого часового проміжку» лежить в основі таких народних назв, як полузимник і передзимник.

Номінація дванадцятого календарного місяця року (грудень) походить від іменника груда - «нерівність на поверхні землі у вигляді затверділого горбка» [1, с. 199]: Грудень землю грудить, а хатинки студить; Грудень рік кінчає, а зиму починає. За аналізованою матеріальною формою вираження колись було закріплене ще одне значення - «одинадцятий календарний місяць». Із таким значенням ця номема засвідчена у «Повісті минулих літ» (Поидоша на колђхъ, а по грудну пути, бђ бо тогда мць грудень, рекше ноябрь) [3, т. 1, с. 332]. Інші назви - студень (< студити), мостовик (< мостити), вітрозим (< вітер, зима), зимник (< зимний (діал. холодний) - засвідчують характерні для цього проміжку часу погодні умови: початок зимових холодів, зимовий вітер студить землю, вимощує кригою річки та озера. В основі ж білоруської номеми - снежань - лежить сема «назва опадів»: Снежань зіму пачынае, а год канчае; Снежань сцюжны з зімою дружны; Снежань вока снегам цешыць, ды марозам вуха рве (укр. Грудень холодний та сніжний - хліб буде буйний та пишний).

На відміну від українського та білоруського, російський місяцелік успадкований від римської традиції, згідно з якою рік спочатку нараховував 10 місяців, і першим місяцем був березень (Martius). Свідченням цього є назви місяців, які походять від числівників: вересень - September (septem - сім), жовтень - Octфber (octo - вісім), листопад - November (novem - дев'ять), грудень - December (decem - десять). У римському календарі назви перших шести місяців пов'язувалися з іменами богів або сакральних обрядів. Перший місяць Ianuaris названий на честь Януса (лат. Ianus < ianua, що означає «двері»), бога світла і сонця, який уранці відчиняв небесну браму і випускав на землю день, а ввечері ту браму зачиняв, згодом став богом входів і виходів, а пізніше богом початку і кінця часу та всякої діяльності (рос. январь: Январь - году начало, зиме середина). Другий - Februaris - є місяцем очищення (рос. февраль: Мороз и метели под февраль налетели). Третій - Martius - названий на честь Марса - бога рослинності, родючості й дикої природи (рос. март: Февраль силен метелью, а март - капелью). Четвертий - Aprоlis - пов'язаний з Венерою - богинею садів (рос. апрель). П'ятий - Maius - названий на честь Майї - богині природи (рос. май). Шостий - Iunius - увіковічнив імення богині Юнони (рос. июнь: В июне на дворе пусто, а на поле густо). Решта місяців позначалися цифрами (Quintоlis, Sextоlis, September (рос. сентябрь), Octфber (рос. октябрь), November (рос. ноябрь), December (рос. декабрь). Пор.: Сентябрь холоден, да сыт; Октябрь на пегой лошади ездит; Октябрь ни колеса, ни полоза не любит; Ноябрь с гвоздем, декабрь с мостом; Декабрь год кончает, зиму начинает. Назви Quintоlis, Sextоlis свого часу було замінено номемами на честь видатних римських діячів, відповідно, Гая Юлія Цезаря (Iulius) та Октавіана Августа (Augustus): Июль - макушка лета; В августе серпы греют, вода холодит).

Отже, семантику емпіричних часових номінативних одиниць можна інтерпретувати з позицій ціннісних установок і стереотипів, властивих ментальності тієї чи тієї нації. Усвідомлення національно-культурної специфіки відповідних номем тісно пов'язується з проблемами мовних реалій. Номінативні одиниці із семою «календарний місяць року» віддзеркалюють особливості культури народу, у них закодована інформація про своєрідну мовну картину світу.

Література

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови/ упорядн. та гол. ред. : В. Т. Бусел. - К.-Ірпінь : Перун, 2001. - 1440 с.

2. Етимологічний словник української мови : у 7-и томах. - К. : Наукова думка, 2006. - Т.5. - С. 258.

3. Словарь української мови : у 4-х томах / Упорядн. Б. Грінченко. - К. : Наукова думка, 1996. - Т.1-4.

4. Українська міфологія / Упорядн. В. Войтович. - К. : Либідь. 2002. - 664 с.

Размещено на Allbest.ru