Молитва як конфесійний та художній текст

Размещено на http://www.allbest.ru/

Молитва як конфесійний та художній текст

Ж.В. Колоїз

Анотація

У статті порушуються проблеми текстуальної лінгвістики; молитва розглядається як конфесійний та художній текст; аналізуються семантичні, функціональні та стилістичні особливості конфесійної та художньої (поетичної) молитов.

Ключові слова: текст, молитва, конфесійний текст, художній текст.

Annotation

The article deals with the problems of textual linguistics. Pprayer as religious and literary text is described. The semantic, functional and stylistic peculiarities in religious and literary texts are analysed.

Key words: text, prayer, religious text, literary text.

Реальне буття мови є безмежним процесом вербальної комунікації, що робить мову необхідним атрибутом людського суспільства, яке накопичує й передає від покоління до покоління свої знання та досвід. Очевидно, мовний механізм повинен мати таку внутрішню структуру, що уможливлювала б змістовну комунікацію, зацікавлення якою стрімко зростає. Посилюється й інтерес до конкретних виявів мовленнєвої діяльності, репрезентованої найрізноманітнішими зразками текстів, через які людина висловлює свої думки, почуття та побажання.

На сучасному етапі розвитку мови особливої актуальності набувають проблеми, пов'язані з так званими конфесійними текстами, стан вивчення яких є ще далеко незадовільним, попри те, що аспекти їхнього дослідження повсякчас урізноманітнюються. Відмова від войовничої атеїстичної ідеології, відродження духовності, національних морально-етичних засад сприяли тому, що в підсистемі функціональних різновидів мови стали виокремлювати конфесійний стиль, досліджувати його становлення, з'ясовувати диференційні ознаки, роль у розвитку та функціонуванні нової української літературної мови тощо (Г. Арполенко, Н. Дзюбишина-Мельник, В. Задорожний, Т. Мороз, В. Німчук, В. Статєєва та ін.). Подекуди предметом наукових зацікавлень стає художньо-образне слововживання у відповідних конфесійних текстах, проте основний акцент все ж таки припадає на різні семантичні групи конфесійної лексики (І. Бочарова, Ю. Браїлко, А. Ковтун, П. Мальків, Н. Пуряєва, М. Скаб, С. Єрмоленко, В. Ткаченко, Т. Харитонова, Г. Яворська та ін.).

Мета нашої статті полягає в дослідженні християнської молитви як конфесійного та художнього зразків текстів, у виявленні їхніх комунікативних механізмів, інтегральних та диференційних ознак.

У конфесійній літературі молитва визначається як «піднесення розуму й серця до Бога, благоговійне слово людини до Бога» [2, 484], «звернення людини до Бога» [1]. Подібне витлумачення містять і спеціальні лексикографічні праці лінгвістичного характеру, зокрема: «установлений текст, який промовляється, виголошується вірянами під час звернення до Бога, до святих» [4, 537]. У поодиноких випадках маніфестація семантики відбувається через відношення до дериваційної бази, тобто лексема молитва пояснюється через дієслово молити (молитися) [4, 537], де молитися означає «знаходитися в особливому внутрішньому стані, коли духовне людське начало входить у безпосередню таємничу взаємодію з Богом та потойбічним невидимим світом». У такий же спосіб (через співвідношення між похідним і вихідним словом) представлено й етимологічний аналіз: молитва < молити - «просити», псл. *modliti споріднене з литовським maldyti, melsti «благати» (інєв. meldh - «говорити ритуальні слова» (в античності молитва була частиною публічного ритуалу, що мав важливе суспільне і політичне значення), раніше, можливо, «приносити жертву, забиваючи тварину» (пор. р. [моли?ть] - «забивати худобу», болгарське молитва - «жертва; жертовна тварина») [5, 501].

Сучасна молитва є однією з основних складових будь-якої конфесії, до того ж таким елементом, який не роз'єднує, а об'єднує різні конфесійні утворення. Звернена до Господа, вона створює відчуття контакту кожного вірянина, незалежно від його віросповідання, з надприродною, божественною силою. Указівки на факт такого звернення засвідчені неодноразово вже в тексті Старого Заповіту, у ньому ж з'являються й перші точні форми молитов, наприклад: Тоді скажи перед Господом Богом Твоїм: я відібрав від дому мого святиню і віддав її левітові, прибульцеві, сироті і вдові, за всіма повеліннями Твоїми, які Ти заповів мені … споглянь від святої оселі Твоєї, з небес, і благослови народ Твій, Ізраїля, і землю, яку Ти дав нам - тому що Ти клявся батькам нашим дати нам землю, у якій тече молоко і мед [Второзаконня 26 : 13-16].

Після вавилонського вигнання молитви піддалися детальній регламентації, у зв'язку з чим було встановлено відповідні години для виголошення молитов (згідно із заповіддю Господа про безперестанну молитву давні християни молилися в усі години доби), вироблено певні норми поведінки під час цього дійства і т. ін., як-от, наприклад: І коли молишся, не будь як лицеміри, які люблять молитися в синагогах і на перехрестях, зупиняючись, щоб бачили їх люди. Істинно кажу вам: вони вже мають нагоду свою. Ти ж, коли молишся, увійди до кімнати твоєї і, зачинивши двері твої, помолись Отцю твоєму, який у таїні, і Отець твій, який бачить таємне, воздасть тобі явно. А молячись не говоріть зайвого, як язичники, бо вони думають, що в багатослів'ї своєму почуті будуть [Матвія 6: 5-8]; Кожний чоловік, який молиться або пророкує з покритою головою, осоромлює свою голову. І кожна жінка, яка молиться або пророкує з непокритою головою, осоромлює свою голову, бо це те саме, якби вона була острижена [1 Коринфян 11: 4]. На основі вчення Ісуса Христа та апостолів давня церква поступово вибудувала єдині правила, що визначали порядок здійснення молитов як на богослужінні, так і в домашніх умовах. Від іудеїв до християн перейшла традиція молитися стоячи: І коли стоїте на молитві, прощайте, коли щось маєте на кого, щоб і Отець ваш Небесний відпустив вам гріхи ваші [Марка 11: 25]. Від них запозичений звичай ставати на коліна. Певні типи обрядових дій та культових висловлювань (текстів) мають не лише соціальний, але й знаковий характер. Відповідні нормовані рухи (поклони, хресне знамення, запалення свічок, координація світла тощо) перетворюють молитву в складний семіотичний текст, що об'єднує особистісну і колективну психологію, традиції та світогляд. Дослідження сукупності різних семіотичних явищ сприятимуть глибшому осмисленню конфесійної комунікації, зв'язку спілкування між вірянами та сакральною дійсністю. Ця проблема заслуговує на окрему увагу.

Загальновідомо, що з-поміж усього розмаїття культових знаків важливу роль відводять вербалізованим (слову, висловлюванню, тексту). Якщо культ організований, то в його царині функціонують готові (тобто «чужі») молитовні тексти, що відтворюються учасниками обрядів, до яких вони ставляться як до власних, надаючи їм особливо важливого значення. І це цілком закономірно, адже через них віряни «пропускають» свої переживання та переконання, закріплюють у своїй свідомості відповідні церковні доктрини.

Молитва для справжнього християнина має неабияке значення: вона вселяє віру, дає надію, утверджує любов. У зв'язку з цим, вважають, що існує три основні позиції конкретного адресанта: релігійне сподівання (надія), релігійне розуміння (віра), релігійна відданість (любов). У тексті Нового Заповіту постійно наголошується на рятівній силі молитви: Пильнуйте, будьте на сторожі і моліться, бо не знаєте, коли настане час цей [Марка 13 : 33]; Пильнуйте повсякчас і моліться, щоб ви сподобилися уникнути всього того, що має бути, і стати перед Сином Людським [Луки 21: 36].

З лінгвістичних позицій молитви можна диференціювати на: 1) невербальні, виконувані без слів та інших зовнішніх знаків - лише розумом і серцем (так звана внутрішня, духовна, сердечна молитва); 2) вербальні, словесно оформлені та супроводжувані різними знаками благоговіння (так звана зовнішня молитва). Прикладом зовнішньої молитви, засвідченої в Євангелії, є молитва митаря, яку подано у притчі про грішника, що кається: Боже, будь милостивий до мене, грішного [Луки 18 : 13]. Вона маніфестує не лише відповідну культову ситуацію, але й те, що людина говорить до Бога і з Богом, звертається до Господа й водночас визнає свою (гріховну) сутність.

Зразком для всіх вербальних молитов (найдосконалішою християнською молитвою) є, безумовно, «Молитва Господня», відома ще й під назвою «Отче наш»: Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім'я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні. І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є Царство, і сила, і слава навіки. Амінь [Матвія 6: 10-13]. Стиль цього молитовного тексту близький до художнього та ораторського, характеризується книжною риторичністю, діалогічністю (вербальна участь адресанта / невербальна участь адресата), наявністю позамовних засобів вираження (хресне знамення) і т. ін. Він вирізняється спеціальною конфесійною лексикою, зокрема й церковнослов'янського походження, граматичними (морфологічними та синтаксичними) засобами, наявністю вокативних й імперативних форм, характеризується емоційністю, пафосом і, так би мовити, гімністю. текстуальний лінгвістика молитва художній

За змістом християнські молитви поділяються на 1) молитви-славослів'я (Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь (Мале славослів'я); 2) молитви-прохання (Царю Небесний, Утішителю, Душе істини, що всюди єси і все наповняєш, Скарбе добра і життя Подателю, прийди і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, Благий, душі наші. Амінь (Молитва до Святого Духа); 3) молитви-подяки (Уставши після сну, подяку приношу Тобі, Пресвята Тройце, Боже наш, що Ти з великої милості Твоєї і довготерпіння не прогнівався на мене лінивого та грішного і не дав мені загинути з моїми гріхами, але, з властивим Тобі людинолюбством, підняв мене від сну, щоб зранку прославляти державу Твою. І нині просвіти мої очі мисленні, відкрий мої уста, щоб навчатися слова Твого, і розуміти заповіді твої, і чинити волю твою, і вихваляти тебе в сердечному прославленні, і в піснях славити всесвяте ім'я Твоє - Отця, і Сина, і Святого Духа - нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь ( Молитва св. Макарія до Пресвятої Тройці). Доволі часто молитва як конфесійний текст поєднує в собі елементи прохання та славослів'я, елементи подяки та славослів'я і т. ін. Наприклад: Пресвята Тройце, помилуй нас; Господи, очисти гріхи наші;Владико, прости беззаконня наше; Святий, зглянься і зціли немочі наші імені Твого ради. Господи помилуй (тричі). Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь (Молитва до Пресвятої Тройці). Такі конфесійні тексти мають не лише диференційні (скажімо, молитви-подяки репрезентують висловлене почуття вдячності адресанта за допомогу; молитви-прохання - увічливе звертання до надприродних сил задля того, аби домогтися чогось), але й інтегральні ознаки. Більшість молитов, незалежно від змісту, містять чітко окреслені три структурні компоненти: 1) зачин (звернення до адресата); 2) основна частина; 3) висновок. У зачині у формі Кличного відмінка (у формі звертання) називається здебільшого особа Бога - єдиного в трьох лицях, Пресвятої Богородиці, рідше особи ангелів-охоронців чи тих або тих святих. На увагу заслуговує передусім те, що зачин може мати не лише однокомпонентну, але й кількакомпонентну (поширену) форму, яка подекуди увиразнюється ще й конструкціями прикладкового характеру: Господи Вседержителю, Боже Небесних Сил і всякої плоті, що на небі живеш і нас, смиренних, доглядаєш, серця й думки випробовуєш і те, що є таємне в людині, добре бачиш; Безпочаткове і Вічне Світло, у якому немає ані тіні зміни або перетворення, Сам Безсмертний Царю, прийми молитви наші… (Молитва св. Василія Великого); О Пречиста Діво, Богородице, надіє всіх християн, що живуть на землі! (Молитва до Пресвятої Богородиці). Основна частина є констатувальною, сутнісною, адресат вербалізує свої думки, почуття, переживання, сподівання і т. ін., що спонукали його звернутися до божественних сил: Не відвертайся від мене грішного, бо я непохитно надіюся на Твоє милосердя. Погаси в мені полум'я багатьох пристрастей моїх; запали моє жорстоке серце і мій холодний розум любов'ю до виконання заповідей Сина Твого і Бога нашого. Викорени, Пречиста, з мого затьмареного розуму і з мого жорстокого серця безнадійність, недбалість, лінощі та безглуздя і всі темні і брудні думки та наміри. Зціли, Владичице, мої тяжкі духовні й тілесні рани, не попусти, щоб зло перемагало мене, і Твоїми материнськими молитвами прихили до мене милість Сина Твого, Господа нашого Ісуса Христа, бо Ти благословенна від усіх родів, і славиться пречисте ім'я Твоє на віки віків (Молитва до Пресвятої Богородиці). Кожен структурний елемент такого тексту вирізняється спонукальною модальністю, про що свідчить наявність дієслів наказового способу, які маніфестують граматичне значення другої особи однини (шанобливе ставлення до Бога, Богородиці, святих і т. ін. забезпечується зверненням до тієї чи тієї особи лише на «Ти»). Висновкова частина абсолютно тотожна в усіх молитвах, представлена лексемою амінь («воістину, справді, нехай буде так»), що означає «підтвердження істинності та правильності», є запозиченою зі Старого Заповіту. У єврейській мові вона має той же корінь, що й лексеми твердий, надійний, постійний. Слово «амінь» має такі функціональні особливості: по-перше, воно трапляється у Святому Письмі як форма, покликана посилити правильність істин Божественного Одкровення (у такому значенні його використовує апостол Павло: Бо коли ти благословлятимеш духом, то як проста людина скаже «амінь» на твою подяку, якщо вона не розуміє, що ти говориш [1 Коринфян 14: 16]; Бо всі обітниці в Ньому «так», і в Ньому «амінь» - Богові на славу, через нас [2 Коринфян 1 : 20]; такий же зміст укладає в нього і сам Господь [Матвія 5:18]; як Боже імення воно виступає в Одкровенні св. Іоана Богослова: І ангелові Лаодикійської Церкви напиши: так говорить Амінь, свідок вірний і істинний, початок створіння Божого [Одкровення 3 : 14]; по-друге, воно вимовляється після закінчення молитви, проповіді, тексту Святого Письма і є невід'ємною частиною богослужебної практики, так званою літургійною формулою.

Інша диференціація молитов як конфесійних текстів вибудовується з урахуванням їхньої форми та передбачає такі різновиди, як-от: ектенії, псалми, тропарі, канони, кодаки та інші піснеспіви. Так, скажімо, ектенії - це загальні богослужебні тексти, коли священик (диякон) виголошує молитовні прохання, а хор на кожне прохання співає «Господи, помилуй» або «Подай, Господи». Вони бувають кількох видів: довгі (починаються словами «Миром Господу помолимося»); ускладнені (починаються словами «Говоримо всі, від усієї душі…»), з троєкратним «Господи, помилуй» (прохальні ектенії закінчується словами «Подай, Господи»); короткі - складаються з трьох прохань і починаються словами «Знову і знову …» (старосл. «паки і паки»). Кожне молитовне прохання супроводжується хресним знаменням та поясним поклоном. Псалми («хвалебні пісні») - священні молитовні пісні, написані переважно пророком Давидом та зібрані в одну книгу під назвою «Псалтир» (частина Біблії, що складається зі 150 текстів). Сьогодні всі псалми поділяють на хвалебні, покаянні та молитовні (ілюстрацією останніх є, наприклад, Псалом 50: Помилуй мене, Боже, з великої милості Твоєї і з великого милосердя Твого прости провини мої. Особливо омий мене від беззаконня мого і від гріха мого очисти мене. Бо беззаконня моє я знаю, і гріх мій повсякчас переді мною. Проти Тебе Єдиного я згрішив і лукаве перед Тобою вчинив, отже праведний Ти в слові Твоїм і справедливий у присуді Твоїм. Ось бо в беззаконні зачатий я, і в гріхах породила мене мати моя. Бо Ти істину полюбив єси, невідоме й таємне мудрості Твоєї явив Ти мені. Окропи мене гісопом - і очищуся, омий мене - і стану біліший від снігу. Дай мені почути радість і веселість - і зрадіють кістки мої упокорені. Відверни лице твоє від гріхів моїх і прости всі беззаконня мої. Серце чисте створи в мені, Боже, і духа праведного віднови в нутрі моєму. Не відкинь мене від лиця Твого і Духа Твого святого не відніми від мене. Поверни мені радість спасіння Твого і духом могутнім укріпи мене. Навчатиму беззаконників шляхів твоїх, і нечестиві навернуться до Тебе. Визволи мене від вини кривавої, Боже, Боже спасіння мого, і язик мій радісно славитиме правду Твою. Господи, відкрий уста мої, і язик мій сповістить хвалу твою. Бо коли б Ти жертви забажав, приніс би я: всеспалення Ти не бажаєш. Жертва Богові - це дух упокорений, серцем скорботним і смиренним Ти не погордуєш. Ущаслив, Господи, благоволінням Твоїм Сион, і хай збудуються стіни Єрусалимські. Тоді буде угодна Тобі жертва правди, приношення та всеспалення: тоді покладуть на Жертовник Твій тельців). Тропарями зазвичай називають короткі піснеспіви, що розкривають суть свята чи прославляють того чи того святого: Уставши після сну, припадаємо до Тебе, Благий, і Ангельську пісню співаємо Тобі, Всемогутній: Свят, Свят, Свят єси, Боже, молитвами Богородиці помилуй нас. Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові. Ти, Господи, що від сну підняв мене, просвіти розум та серце і уста мої відкрий, щоб піснею прославляти Тебе: Свят, Свят, Свят єси, Боже, молитвами Богородиці помилуй нас. І нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь. Несподівано Суддя прийде, і вчинки кожного виявляться; тому зі страхом взиваймо опівночі: Свят, Свят, Свят єси, Боже, молитвами Богородиці помилуй нас. Господи, помилуй (12 разів) (Тропарі Троїчні). Троїнні тропарі передбачають три структурні частини, кожна з яких у своєму складі містить повторюваний елемент (Свят, Свят, Свят єси, Боже, молитвами Богородиці помилуй нас) і засвідчує відповідну градацію ситуацій (пісню співаємо Тобі, Всемогутній > просвіти розум та серце і уста мої відкрий, щоб піснею прославляти Тебе > зі страхом взиваймо опівночі).

Характерною особливістю усіх конфесійних текстів є їхня формальна односпрямованість. Зазвичай вважають, що спілкування з Богом (іншими святими) не передбачає зворотного зв'язку. Це інтенція душі на єднання з Господом. Для молитви характерні план адресата - Бога, особистість адресанта, його готовність та бажання звертатися до вищих сил. Адресант апелює до верховної сутності (Бога), наділеної вищим розумом, абсолютною досконалістю, усемогутністю, що створила світ та керує ним. Молитва, у широкому витлумаченні цього поняття, - це своєрідна реакція людини на Слово Боже, яке асоціюється з Одкровенням. А відтак, будучи монологічним текстом за формою, вона набуває функціональної діалогічності (ініціатива розпочати «діалог» належить Богові > Бог «чекає» відповіді від кожного з нас > продовження «діалогу» маніфестується нашими молитовними текстами). Конфесійна молитва репрезентує людську поведінку, спрямовану на сферу священного, і пов'язану з відповідним релігійним актом. Такий текст отримує особливу референцію. Віряни користуються нею як засобом інтерперсонального спілкування як у міжлюдському вимірі, так і в контакті з nummosum (зі сферою сакруму).

Будь-яка християнська молитва, незалежно від змісту та форми, вирізняється тим, що апелює до загальнолюдських цінностей і до Божої благодаті, любові та милості, протиставляється так званим «язичницьким» заклинанням, зорієнтованим на отримання відповідних благ. У релігійному житті християнських спільнот зберігається опозиції літургійно-публічної та індивідуальної, зовнішньої та внутрішньої, формально-ритуальної та емоційно-насиченої молитов. В історії релігії боротьба за ту чи ту форму молитви нерідко була пов'язана з суперечностями всередині церкви.

Різні молитовні форми сприяли виокремленню молитви як художнього тексту, розвиткові насамперед релігійної поезії (наприклад, псалмів), згодом - духовної лірики і поетичної молитви.

Вихідною позицією будь-якого творчого акту є репрезентація особистісних смислів у конвенційних одиницях мови. Задля цього авторська інтенція здійснює вибір жанру, що може адекватно реалізувати задум, відтворити ту чи ту образну модель світу. На відміну від релігійної, яка належить до конфесійних (сакральних, культових і т. ін.) текстів і представлена зазвичай установленими (загальними) зразками, засвідченими в молитовниках, поетична молитва ілюструє власне індивідуальне (особистісне) спілкування з Усевишнім, репрезентує діалог авторського «Я» з надлюдським, надземним, надприродним. Наприклад: Благослови мене, о Боже, Злетіть до хмар й не втратить суть! Збери, як плісняву ворожу, Оте бажання першим буть. Гординю розтрощи на друзки І вперту зверхність відверни. Очисти душу, мов галузку, Од скверни і від сатани. Благослови мене, о Боже, На те прозріння, що втіша. І чорним вороном ворожим Хай не спокуситься душа. Я не посмію більш просити Любові у лихих людей. Навчи прощати і любити Із дня у день. Із дня у день (Н. Герман); Просвіти мене, Боже, любов'ю до ближнього, Материнською ласкою до чужої дитини, До дитячого ранку, довірливо-ніжного, До чорнобильської матері-України. Просвіти мене, Боже, до козацького світу, Що розкинувся вічний над Дніпром, над Дністром, над Дунаєм, Щоб я душу проніс через хвилю несамовиту, Що ненавистю Пам'ять мого народу стинає. Просвіти мене, Боже, і рід мій, родину, дитину, Осіяння й сіяння відродженій Україні, Щоб пізнав Благословення до земного загину У столітті, в годині і у летючій хвилині (В. Гетьман). Безпосереднє молитовне звертання до Бога (благослови мене, о Боже; просвіти мене, Боже) засвідчує всеблагальний (молитви-прохання) дух авторських «Я». В обидвох ситуаціях йдеться про гріховну людську сутність (бажання влади - «злетіть до хмар»; «першим буть»; гординя, зверхність, скверна, спокуса («відверни від сатани») тощо) і велике Господнє милосердя, усепрощення та любов («навчи прощати і любити», «просвіти любов'ю до ближнього»). Причому ця «любов до ближнього» набуває персоніфікованого вигляду, скеровується на природне буття і «виливається» в любов «до чорнобильської матері-України» (пор.: подекуди в поетичному тексті говориться від імені «всього народу, нації, держави»: Отче наш! Стаємо на коліна! Молиться до Тебе Україна. За невинні душі убієнні: За ті, що спалені, Потоплені, Розстріляні, Що під зіркою Полин Живцем зотліли, Що в жнива голодними у землю впали Й житнім колосом над світом проростали… Отче! Молиться до Тебе Україна. Ця земля, обкрадена і зраджена руїна… Дивиться благально Тобі в очі. Поможи їй вижити, наш Отче! (Г. Костів-Гуска).

Поетичні молитви маніфестують сконцентрований вияв мистецьких засобів мовлення. Вони вирізняється передусім ритмізованою, римованою мовою з певною мистецьки організованою мелодико-інтонаційною лінією, тональністю та музикальністю: Господь, прости зухвалість нашу, за божевілля не карай, Гірка наповнилася чаша, Не дай пролитись через край! Прости за ріки сліз і жовчі, За роки зречень і проклять, Прости нам, Боже, очі вовчі, Що позвикали до розп'ять. Прости за богохульство сите Пригрітих долею базік І тих, у кім Надія вбита І не воскресне вже повік. Прости лукавих і дволиких, Прости незрячих та німих, Звелич по-справжньому великих, Зігрій убогих і малих. Дай сили нам в Твоєму Слові Знайти Надію і Любов, Молю, не треба більше крові, Свята це, а чи грішна кров! І якщо нам судилась нині Не зірка, а Зоря Полин, Дай сили нашій Україні, Щоб їй піднятися з колін (А. Матвійчук). Проілюстрована «Молитва покаянна», як і більшість поетичних молитов загалом, вирізняється перехресним римуванням (нашу - чаша, не карай - через край; жовчі - вовчі, проклять - розп'ять (абаб) і т. ін.). Крім того, воно засвідчує ситуацію надособистісного діалогу: з одного боку, адресант = мовцеві, що є носієм відповідної процесуальної ознаки («Молю, не треба більше крові…»), з іншого, - адресант говорить від імені групи осіб, з якими в нього спільні інтереси (на це вказують відповідні розряди займенників: «прости зухвалість нашу», «прости нам», «дай сили нам», «нам судилась»). Розгортання текстової інформації здійснюється внаслідок рематизації, вибудовуються своєрідні сакральні орієнтири (гірка чаша, розп'яття, богохульство, воскресла надія, незрячі і німі, убогі).

Найважливішою рисою молитви як художнього тексту є актуалізація - адресант здійснює максимальну концентрацію значеннєво-емоційного навантаження різних мовних рівнів. Наприклад: О Господи, о Господи! Прости мене, прости. Ми всі тут тільки гостями В молитвах самоти. За вільні і невільнії, За всі гріхи прости, За вірні і невірнії Дороги і мости. Прости мене за любощі, Якщо вони були, За заздрість і за грубощі До друзів і жони. Ми всі тут тільки гостями Несем свої хрести. Прошу - прости нас, Господи, Прошу тебе, прости. Я каюся. Покаюся За всіх, хто завинив, за комуністів-каїнів, Цих проклятих синів. За голод тридцять третього, За сорок сьомий теж, за вбитих і застрелених, За полум'я пожеж. Якщо ти волю матимеш, Не сотвори їм рай, І вже, якщо каратимеш, То грізно покарай. Щоб все по справедливості Було. Хоча би там, Коли нема можливості Помститись тут катам. О Господи, о Господи, Прости мене, прости, Дай українцю мужності Державу зберегти. Прошу словами гострими - Їх зміст такий простий: Простий мене, мій Господи, За ці слова прости. О Господи, о Господи, Прости всіх нас прости, Бо ми тут тільки гостями В молитвах самоти. Прости, всевишній Господи, За Колиму й Сибір, за кров, пролиту в Грозному, Прости своїх зневір (Г. Булах); О, зглянься на поклик, на смертне благання; Невже ж на землі ми останні, останні?! Яка ж на роду на моєму провина? І чим завинила маленька дитина? Я голосно кличу Тебе, покликаю, Мій Боже, відлуння ж немає, немає… Почуй моє слово і зглянься на мене: Пошли хоч надію спасенну, спасенну… Бо хто ж, окрім Тебе, ще нам допоможе: - О Боже Великий…мій Боже…мій Боже…Дай певність на радість, умнож наші сили, Аби підняли ми обпалені крила, Щоб швидше минувся час лиха й випроби, Щоб змився дощами пекельний Чорнобиль…Зміцни мою віру у завтрашню днину, Щоб славив імення Господнє віднині…О Боже… (П. Мовчан); Отче наш, Володарю незмінний, Ладна знов і знов Тебе прохать: Дай моїй праматері-Вкраїні Вистраждану Божу благодать. Глянь, вона знекровлена, згасає: На краю загибелі стоїть! Господи, молю Тебе, благаю, Захисти і утверди її. Хай Твій дар у кожний дім полине, В кожне серце, сповнене мольби, Хай мій рід хоч сотню літ спочине Від насильств, від крові, від ганьби. Вляжуться родинні наші чвари, Перестануть тріскатись лоби, Вимруть - до одного! - яничари, Прихвосні, перевертні, раби… Втомиться Батий наш від щоденних Ненаситних кровожерних справ. Прийде час - святий, благословенний! - Час любові, злагоди, добра. Мій народ, очистившись од скверни, Розцвіте, воскресне - все одно! - І природа з вдячністю поверне Все, що нам від Господа дано (В. Женченко). Поетичні молитви засвідчують наявність відповідних композиційних формул; повтори, здебільшого лексичні, являють собою один із принципів організації текстів; спеціальна лексика, стилістичні тропи та фігури дозволяють відобразити властиве художньому дискурсу бачення світу. Підтекстова інформація забезпечується модальними аспектами, що зосереджує увагу на часовій структурі поетичних текстів. Їхня інтонаційно-мовленнєва організація зорієнтована передусім на реального адресата-читача (слухача). Виголошуючи конфесійний текст молитви, адресант здійснює відповідний мовленнєвий акт; поетична ж молитва засвідчує специфічну літературну комунікацію. Різниця між конфесійною та поетичною (художньою) молитвами простежується на осі «адресант - адресат». На відміну від мовленнєвого акту, коли встановлюється безпосередній зв'язок між людиною (адресантом) та Богом (адресатом), літературна комунікація передбачає співвідношення між адресантом - адресатом - нададресатом. Роль адресата в такому разі відводиться тому, на кого розрахований художній текст (читачеві / слухачеві) і хто, попри те, що він не залучений у прагматичну ситуацію, здатний його прийняти, оцінити й висловити свої думки. Богові ж («мовчазному слухачеві») належить роль нададресата.

Утаємниченість молитовних текстів, як конфесійних, так і художніх, забезпечується образним тлом фізичного та духовного життя людини. В обох випадках наявне молитовне спілкування з Богом (Творцем Світу, Господом, Усевишнім, Уседержителем і т. ін.), а відтак відбувається духовне оновлення, яке дозволяє побороти смуток, подолати зневір'я, очистити душу, плекати споконвічні людські цінності.

Література

1. Азбука веры: [православная энциклопедия] // http: azbuka. ru

2. Библейская энциклопедия: [репринтное издание]. - М.: ТЕРРА, 1991. - 902 с.

3. Біблія: Книги Священного писання Старого та Нового Завіту. - К., 2007. - 1415 с.

4. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [упорядн. та гол. ред.: В.Т.Бусел]. - К.- Ірпінь: Перун, 2001. - 1426 с.

5. Етимологічний словник української мови: У 7-и т. / [уклад.: Р.В. Болдирєв та ін.]. - К.: Наукова думка, 1989. - Т.3. - 552 с.

6. Жайворонок В. Знаки української етнокультури: [словник-довідник] / Віталій Жайворонок. - К.: Довіра, 2006. - 703 с.

7. Православний молитовник. - К.: УПЦ КП, 2004. - 101с.

Размещено на Allbest.ru