Концептосфера буття в поетичному доробку Володимира Калашника

Размещено на http://www.allbest.ru/

Криворізький державний педагогічний університет

Концептосфера буття в поетичному доробку Володимира Калашника

Ж.В. Колоїз

Анотація

У статті йдеться про концептосферу буття, репрезентовану поетичним доробком Володимира Калашника; аналізуються такі екзистенційні концепти, як життя, смерть, світ, час. Кожен концепт розглядається як такий, що формується на основі відповідного поняття, підґрунтя якого складає сукупність лексичних значень того чи того слова.

Ключові слова: концепт, лексема, лексичне значення, матеріальна форма вираження, звукова оболонка.

Аннотация

В статье идет речь о концептосфере бытия, репрезентируемой поэтическим творчеством Владимира Калашника; анализируются такие экзистенциональные концепты, как жизнь, смерть, свет, время. Каждый концепт рассматривается как такой, что формируется на базе определенного понятия, основу которого составляет совокупность лексических значений того или другого слова.

Ключевые слова: концепт, лексема, лексическое значение, материальная форма выражения, звуковая оболочка.

Annotation

The article considers the conceptosphere existence represented by Volodymyr Kalashnik's poetic creation; such existential concepts as life, death, world, time are also analyzed here. Each concept is examined as one which is formed on the base of appropriate notion, whose substratum constitutes the totality of the lexical meanings of this or that word.

Key words: concept, lexeme, lexical meaning, material form of expression, sound cover.

Усталена думка, що мова є засобом мислення, пізнання і сприйняття навколишнього світу, актуалізується сьогодні під час розв'язання проблем концептуальної картини світу взагалі та мовної картини світу зокрема. Якщо концептуальна картина світу прагне відтворити сукупність знань людини про світ, то мовна - фіксує набуті знання системою мовних знаків.

Загальний характер людського мислення та універсальність механізму пізнання навколишнього світу дозволяють кожній мові брати активну участь у формуванні опосередкованої картини світу, що пов'язується з культурно-історичною, ментальною, психологічною сторонами життєдіяльності етносу. «У сучасному лінгвістичному контексті МКС (мовна картина світу - Ж. К.) розглядається як багатогранний феномен, що пов'язує мову з мисленням, з навколишнім світом, з культурно-етнічними реаліями та змістом найскладніших абстрактних понять і категорій, які функціонують у мові» [2, с. 186]. «Двобічною ментальною сутністю», синтезом явищ з психічного та мовного порядку виступає концепт - «одиниця знання, що містить верифіковані твердження про вибраний об'єкт референції і подана у вербальній формі» [5, с. 153]. На думку О. Ясіновської, у психіці носіїв мови концепт виступає ідеальним образом, який засвідчує національно-культурний та особистий досвід і знання людини про світ, а також є прототипом групи похідних і взаємопов'язаних понять. Оскільки індивідуальні уявлення носіїв мови про світ закономірно формують різні ментальні утворення, то не тільки різні мови можуть по-своєму концептуалізувати світ, але й за одним і тим самим словом можуть стояти абсолютно різні концепти [5, с. 153]. Той чи той концепт кодується й отримує ім'я в мові, яка уможливлює його опис та визначає його природу, є репрезентантом ментальності й детермінатором процесу етнічної соціалізації індивіда.

Питання концептуальних картин світу, концептосфер, концептів і т. ін. не є новими, однак не втрачають своєї перспективності, викликають неабиякий інтерес серед учених. На актуальність досліджень лінгвістичного аспекту проблеми вказують численні праці як вітчизняних, так і зарубіжних мовознавців (А. Вежбицька, В. Гак, В. Звегінцев, О. Кубрякова, Л. Лисиченко, З. Попова, О. Селіванова, Ю. Степанов, І. Стернін, О. Тараненко, Г. Токарев, В. Ужченко та ін.). буття поетичний лексичний концепт

Концепти вже неодноразово ставали предметом спеціальних наукових розвідок. Вони переконливо демонструють, що універсальні складові цілісної моделі світу відбиваються крізь мову, відображаючи її духовну культуру, національні орієнтири і стереотипи. Щоправда, чимало аспектів окресленої проблеми так і не знайшли однозначного розв'язання, продовжують залучати до дискусій все більше і більше коло науковців різних царин. Ми поставили собі за мету схарактеризувати концептосферу буття, репрезентовану поетичним доробком Володимира Калашника. Джерельною базою послужила одна з його поетичних збірок «Незгасимі світи», вибудувана за «життєвим календарем: почасти настроєвим, почасти часовим, а загалом у міру осмислення зробленого і пережитого» [3, с. 3]. До аналізу залучено матеріал, який ілюструє передусім такі екзистенційні («пов'язані з буттям, існуванням людини» [1, с. 256]) концепти, як життя, смерть, світ, час, оскільки, по-перше, з позицій духовної системи людства, життя - це мить, відпущена людині для того, аби вона гідно підготувалася до смерті і безсмертя; по-друге, воно характеризується просторово-часовими категоріями: Час минає, пливе й забирає живе, Але слово живе й до народин зове. На могилах хрести й над собором хрести, А між ними світи, незгасимі світи. Світ постійно родивсь, пломенів і квітчавсь. І до нас, і для нас - фініш завжди не в час. Час руйнує земне. Слово - Дух - не мине. Хто любов'ю живе, вічно родить нове. Як завжди, як колись, і клянись, і молись. Ми земні, та у вись, ніби птиці, знялись. У небесні світи нам до Бога іти. Незгасимі світи - я і ти, я і ти [3, с. 8]; Знову кличе весна сподіваннями-мріями, Але душу щемливе чуття огорта: Повертають птахи із далекого вирію, Замість них відлітають назавжди літа. Нам лишають у спомин солодкі світання, Спитий трунок кохання у день молодий, те, що вперше було, й те, що буде востаннє, І життєпису-творчості вічні сліди [3, с. 25]; Спочатку літо, потім осінь Втекли від мене. Йде зима… У тому світі безголосім Життя - лиш видимість сама [3, с. 53]. А відтак усі концепти взаємопов'язані, взаємно доповнюють один одного, а подекуди функціонують у межах одного й того ж контексту.

Концепт життя формується на основі відповідного поняття, підґрунтя якого складає сукупність лексичних значень слова життя, зокрема: а) існування всього живого; б) період існування кого-небудь, вік; в) спосіб існування кого-небудь; г) те, що реально існує [1, с. 276] : Прекрасна мить мина, у вічність кане. Що віджило, не знає вороття. Літа пливуть, лягають пелюстками На дивоплід із іменем - Життя [3, с. 10]; Допоки ще земні не стихли кроки, Доповнюю життя можливий слід [3, с. 11]; Невже життя відмолодіє І згаснуть юні маяки? Та знову пишемо надії На зовсім чисті сторінки [3, с. 54]. Осмислення поняття відбувається з позицій духовно багатої і зрілої людини, вихованої в дусі найкращих українських традицій, для якої Життя - то Божий дар. Його господар - ти. Тож мусиш сам до неба дорости [3, с. 49]; З любові починається життя. Любов дарує і слова від Бога [3, с. 58] тощо. Отже, життя - це любов. Любов - це основа, на якій стоїть весь світ, створений Господом. Якби могли пізнати таїни Божі, ми зрозуміли б, що світ Бог створив із любові до людей, аби люди насолоджувалися його красою, славили його Творця і, живучи серед собі подібних у любові, блаженствували й раділи. Господь дарував нам не тільки життя, але й любов. А відтак і любов є дар Божий, бо з неї «починається життя».

Аналізований концепт представлений не лише лексемою життя, але й конструкціями різного типу (наприклад, апозитивне словосполучення життєпис-творчість). До того ж подекуди індивідуально-авторське бачення маніфестується метафоричними та метонімічними модифікаціями традиційних зворотів. Так, скажімо, в одному з поетичних творів простежується трансформація біблійної усталеної конструкції книга життя, що пов'язується, очевидно, з біблійними текстами, де книга життя постає як символічна назва, узята з єврейських списків, із яких викреслювалися імена померлих, тобто тих, хто, так би мовити, скінчив свій життєвий шлях. У Володимира Калашника вербальна оболонка розглядуваного концепту представлена конструкцією повість життя. А в житті, як і в повісті, обов'язково є автор, герой, глядач і сюжет, змінити який неможливо, адже «на все земне веління Боже»: Свого життя перегортаю повість І там знаходжу кілька сторінок Написаних не прямо, а натомість, Бо замість руху лиш непевний крок. Звитяжні дні трудів без нагороди, Тверда хода і другове плече. За миті слабодухості - обходи - Докором сонце західне пече. Але на все земне веління Боже: На поступ і падіння, сміх і плач. Сюжет життя змінити вже не може Ні автор, ні герой, ані глядач [3, с. 39].

Лексема життя може мати атрибутивний поширювач-конкретизатор (здебільшого земне): У своєму земнім житті Я вже старший за тебе [3, с. 20]; Земне життя, скінчившись, не згасає, А пломенем здіймається в світи. Покликане у вічність небесами, Воно сія в безмежжі висоти [3, с. 56], або сама виступати в його ролі: Я не вмію й не хочу ніколи прощатись, Хоч стежина життя добігає кінця [3, с. 76], або слугувати дериваційною базою для продукування відповідного поширювача: Життєва путь тоді здавалась вічною, Весна манила розкішшю принад [3, с. 15]; Не забути довіч нам студентські літа, Де світання ясне і закохані зорі. Наша юність - маяк у життєвому морі, І початок дороги, і клятва свята [3, с. 12]; Коли ж мій шлях земний, - короткий сон цей, - Скінчиться й дзвін прощально відгуде, Я вірю, що моє життєве сонце Не в прірву, а у вічність упаде [3, с. 13]; Життєвим радощам на зміну Приходять присуди: «Пора» [3, с. 53]; Усе спізнати маю на віку, А вік поспішно обрію сягає. І музика світил нічних над гаєм Мою ходу вбирає нешвидку. Допоки ще земні не стихли кроки, Доповнюють життя можливий слід. І пробую вернути ненароком Життєву стрілку з заходу на схід [3, с. 11].

У більшості ситуацій сконцентровано та узгоджено найрізноманітніші образні асоціації (життя > море, часом спокійне, а часом і бурхливе; життя > сонце, яке сходить і заходить; життя > годинник, який відраховує секунди, хвилини, години і т. ін.). Атрибутивне словосполучення життєва путь, як свідчать подані вище ілюстрації, вступає в синонімічні парадигматичні відношення з конструкцією шлях земний, який в уяві автора асоціюється з коротким сном.

У поетичному доробку автора концепт життя представлено й перифрастичними зворотами, у складі яких відсутня відповідна матеріальна форма вираження: Не поспішай до плоду визрівання. Іди на гору - не спіши з гори. І певно вір, допоки Бог тримає, В довічність пелюсткової пори [3, с. 10] (пор.: допоки Бог тримає > допоки живеш > допоки триває життя).

У розумінні Володимира Калашника життя є процесом, однією із фаз якого є смерть. За нею життя продовжується, але вже в новій якості - як надбуття (пор.: Я вірю, що моє життєве сонце Не в прірву, а у вічність упаде [3, с. 13]; Немов бджола нектар, добро збираю, Кладу його у душу на довіч. Краси незгасним сяйвом, замість свіч, Освітлюю життєву путь до раю [3, с. 60]). Припинення життєдіяльності організму ще не означає припинення існування людини загалом. Її життя продовжується, але вже за межею, яка відділяє земне життя від життя вічного, земні літа і дні від вічної тьми: Відходять друзі за межу. А за межею - вічна тьма. І досить часто передчасно. Та рідні душі непогасні Між нас витають мовчкома. Тож решту літ чи днів земних, Допоки скінчиться дорога, В любові і молінні Бога Прожити маємо й за них [3, с. 23]. Лексема межа співвідноситься з лексемою смерть (пор.: а за межею - вічна тьма і а за смертю (після смерті) - вічна тьма). Описовий зворот зі значенням процесуальності співвідноситься з дієсловом помирати (пор.: відходити за межу). Останній представлений також і в ситуаціях із заперечною модальністю: Надійко, не відходь за ту межу, Звідкіль не буде видно України. Не піддавайсь спокусі віражу, Що забирає рани і руїни. Бо з ними зникне й отчий край тополь, твій оберіг у міражі-замор'ї. Не полишай сумну земну юдоль [3, с. 29] (пор.: перифрастичні звороти не відходь за ту межу і не полишай сумну земну юдоль є синонімічними).

Зауважимо: репрезентуючи концепт смерть, письменник жодного разу не використовує звуковий комплекс смерть. Здебільшого використовуються перифрастичні та фразеологічні конструкції зі значенням процесуальності. Наприклад: Батьки мої вже відійшли в світи. Їх душі - у космічному просторі. З дитинства зір мій ваблять тихі зорі - Між них я прагну маму віднайти [3, с. 19]; Часу зупинити нам несила. За крайнеба ти пішов уже. І тепер Мерефа, люба й мила, Спокій твій довічний береже [3, с. 27]; Коли ж душа полине до зорі, залишивши земні шляхи і броди, Врожай, що нива після мене вродить, Зберуть нащадки й друзі-жниварі [3, с. 52] тощо (пор.: відійти в світи, піти за крайнеба, залишити земні шляхи і броди). Земне контрастує з вічним, а вічне асоціюється з небесним. Ота межа між життям і смертю асоціюється з небом (небокраєм, крайнебом). Звідси, відповідно, й індивідуально-авторське представлення концепту: Здавався недосяжним небокрай, А він ось поряд - розчиняє браму. Я не спішу на вічну переправу [3, с. 13]; Щемка печаль із осені біліє, В небесну даль готуючи земне. Як ця краса зів'яне і зітліє, безмірним вічним холодом війне [3, с. 47]; Я ж не спішу дійти до небокраю [3, с. 60].

Потойбіччя мислиться як окремий той світ, незнаний і незвіданий, світ (космічний простір), у який відходять, але з якого не повертаються, який протиставляється цьому світу: Нащо мені можливий тихий рай Без цього світу [3, с. 13]; Караюсь світом, Богом даним, Немов для раю на землі [3, с. 30]. Потужної актуалізації набуває множинна граматична форма (світи): Ми земні, та у вись, ніби птиці, знялись. У небесні світи нам до Бога іти [3, с. 8]; І знов «курли» щемливо-журавлине До серця лине кличем висоти. То час земний відлічує хвилини На старті у незвідані світи [3, с. 51].

Концепт світ формується на основі відповідного поняття, підґрунтя якого складає сукупність лексичних значень слова світ, зокрема: а) сукупність усіх форм матерії як єдине ціле; усесвіт; б) окрема частина всесвіту; в) земля з усім, що на ній є; г) людське суспільство, об'єднане певними соціальними, культурно-історичними та етнографічними ознаками: Журою світ наповнений [3, с. 15]; Дорога мчить байдужих у світи [3, с. 16]; Замовкніть ситі фарисеї! Вам корінь роду - то пусте. Ви недєлімої і всеї Отруту світу несете [3, с. 18]; Саме тут, за батьківським порогом, Пломенів любові й волі цвіт. Звідси пролягли твої дороги У широкий всеслов'янський світ [3, с. 27]; Злетів між хмар, у зоряний зеніт Із думою-молитвою до Бога За Україну й весь слов'янський світ [3, с. 37]; Ми до сонця йдемо Через світ навпростець [3, с. 63].

Концепт час формується на основі відповідного поняття, підґрунтя якого складає сукупність лексичних значень слова час, зокрема: а) одна з основних форм існування матерії, яка виявляється в тривалості буття; б) тривалість існування явищ і предметів, яка вимірюється століттями, роками, місяцями, годинами, хвилинами і т. ін.; в) проміжок, відрізок у послідовній зміні годин, днів, років і т. ін., протягом яких що-небудь здійснювалося, здійснюється чи здійснюватиметься; г) історичний період у розвитку людства, визначена епоха або окремий етап у житті певного народу, держави, суспільства [1, с. 1371]: Тут час зимовий за межею літа - Лише спочинок до цвітінь землі [3, с. 13]; Немає часу пам'ять берегти [3, с. 16]; Спадає час у вічність пелюстками, Плоди цвітінь лишає на землі [3, с. 19]; На березі часу усі розчаровані: Одні - що зупинка, а хтось, що кінець. Контрольна ревізія душ і сердець [3, с. 40]; А далі ? безчасся чи час благовісний [3, с. 40] Спішить наш час у майбуття незнане: Попереду калинові мости [3, с. 68] тощо.

Особливу роль у репрезентації концепту часу відіграють лексеми на позначення так званого емпіричного часу, що складається з періодів, для виміру яких людина звертається до найбільш стійких циклічних процесів. Тривалiсть iснування явищ i предметiв вимiрюється століттями, роками, місяцями, днями, годинами, хвилинами і т. ін. Володимир Семенович найчастіше послуговується лексемами день, ніч, рік (роки), літа, які подекуди ілюструють чи то антонімічні, чи то синонімічні парадигматичні відношення в межах однієї ситуації: Стрічаю рік новий і багатію Не тільки тим, що знову зерно сію, Й не тим, що в полі вруняться жита. Багатшаю на вас мої літа! Приймаю все: і поопалий цвіт, і неба поклики, і стишений політ… Кажу, піднявши келишок вина: ? Скарбівню літ хай криза обмина. Колись літа спішили у світи. Я мушу кожну днину зберегти. Тепер літа зі мною ? навпаки. Не розлучаймося, перейдені роки [3, с. 14]; Весь день дощить… Минули дні, де все було по-іншому: Був світлий і щасливий дощопад [3, с. 15]; Не допоможуть дні пророчі, Як у душі нема пісень. Тоді майбутні дні і ночі Стають минулими лишень [3, с. 38]; Взяли немало перевалів Нам дані долею літа. А на щорічнім карнавалі Тривога душу огорта [3, с. 54]; У майбутнє ідем, А минуле навстріч. Повен пристрасті день І незаймана ніч [3, с. 63]. Десь-не-десь трапляються звукові комплекси сторіччя, хвилина: І знов «курли» щемливо-журавлине До серця лине кличем висоти. То час земний відлічує хвилини На старті у незвідані світи [3, с. 51]; Минулих днів листки перегортаю, Миттєвостей у плетиві сторіч. На горизонті вже остання ніч [3, с. 60]. Звукові комплекси день і ніч в однині позначають здебільшого чітко окреслені частини доби; у множині (дні і ночі) репрезентують довготривалу зміну часових станів, отримують такі атрибутивні поширювачі, як минулі - майбутні, пророчі і т. ін. Слова рік (роки), літа вирізняються досить важливим темпоральним зарядом, оскільки саме роками (літами) людина вимірює відпущений їй час життя. Рік пов'язаний з природним циклом (від народження - весни до смерті - зими). Звідси, відповідно, лексеми, які маніфестують ту чи ту пору року, активно представлені в поетичному доробку письменника, ужиті як у прямому, так і в переносному значенні: Спекотно гріта й перегріта, Природа підганяє нас, застеріга на схилі літа Про рукавиці на запас [3, с. 31]; Крізь скло, сумне і непрозоре, Збираю видиво імли. Веселі осені узори Вже потьмяніли, відбули. Повз час і проминулі села Прямує потяг до зими [3, с. 43]; Вже відспівала осінь падолиста Сумну свою мелодію прощань [3, с. 45]; І літо, й осінь щедро всім платили [3, с. 45]; Надіймося на літо знову [3, с. 50]; Готові крила духу знов злетіти, Вернути у весну й щасливе літо [3, с. 60]; Дні і ночі сповна Візьме час крадькома. Запізніла весна… Передчасна зима [3, с. 63]; На осіннім порозі перейдені весни. Миті щастя в дорозі бентежать воскресло [3, с. 71].

З-поміж темпоральних лексем вирізняються й такі, як-от миттєвість, мить, використовувані для означення мінімального часового проміжку: Спинись на мить у круговерті днів [3, с. 34]; Спливає час. І наше свято Із плином часу відбува. Та кожна мить - це так багато, Якщо в душі любов жива [3, с. 73]. Здебільшого такі часові проміжки мають невизначену тривалість.

У своїй праці ми побіжно зупинилися на тих екзистенційних концептах, які загалом репрезентують концептосферу буття Володимира Калашника. Чимало цікавих моментів так званої «поетичної категорії часу», «життєвого часу», «часу життя» і т. ін. потребують більш глибокого аналізу. Однак проаналізований матеріал переконливо засвідчує, що невелика за обсягом поетична збірка є потужним джерелом життєвої філософії поета.

Література

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Укладач і головн. ред. В. Т. Бусел . - К. - Ірпінь : Перун, 2001. - 1440с.

2. Губарева Г. А. Феномен поетичної мовної картини світу / Г. А. Губарева // Вісник ХНУ : Серія : Філологія. - Харків, 2002. - №538. - С. 186 - 190.

3. Калашник В. С. Незгасимі світи : Лірика, паліндроми, переклади / Передмова А. Стожука / Володимир Семенович Калашник. - Харків : Майдан, 2010. - 132 с.

4. Лисиченко Л. А. Концептуальная и языковая картина мира и их взаимодействие / Лидия Андреевна Лисиченко // Семантика и прагматика языковых единиц : сб. научн. трудов. - Х., 1991. - С. 4 - 6.

5. Ясіновська О. Концепт любов і слово любов у текстах Нового Завіту / О. Ясіновська // Вісник Львівського ун-ту : Серія філологічна. - Львів, 2000. - Вип. 29. - С. 152 - 165.

Размещено на Allbest.ru