Комунікативно-прагматичний потенціал оказіоналізмів (на матеріалі газети "Літературна Україна")

Размещено на http://www.allbest.ru/

Комунікативно-прагматичний потенціал оказіоналізмів (на матеріалі газети «Літературна Україна»)

Жанна Колоїз

Анотація

У статті йдеться про комунікативно-прагматичний потенціал оказіональних слів, засвідчених у мові газети «Літературна Україна». Оказіоналізми розглядаються як утворення для означення нестандартної, прагматично значущої інформації, найбільш прийнятної в умовах вербальної комунікації. Акцентується на каламбурі як прийомі увиразнення стилістичного ефекту відповідної комунікативної ситуації.

Ключові слова: оказіоналізм, оказіональне слово, вербальна комунікація, комунікативно-прагматична ситуація, адресант, адресат.

Annotation

The article deals with the communicative-pragmatic potential of occasional words fixed in the language of newspaper "Literary Ukraine". Occasionalisms are regarded as the formations for defining non-standard, pragmatically meaningful information, which is the most acceptable in the terms of verbal communication. The pun as the device of expressiveness of the stylistic effect of the corresponding communicative situation is accented.

Key words: occasionalism, occasional word, verbal communication, communicative-pragmatic situation, sender, addressee.

Сучасна лінгвістика розглядає мову не тільки як певну знакову систему, але і як своєрідний комплекс мовленнєвотворчих процесів. Програмовим для науковців стає положення про те, що ключем до пізнання мови є дослідження мовленнєвої діяльності, або породження мовлення (В. Белянін, С. Кацнельсон, Г. Колшанский, О. Кубрякова, Р. Попов, Т. Трегубович, Л. Сахарний та інші). Останнім часом вивчення «мови в дії» об'єднує лінгвістів, зусилля яких скеровані на вивчення тих чи тих одиниць в умовах вербальної комунікації.

Теорія вербальної комунікації безпосередньо пов'язана з ситуативним моментом, адже кожен акт мовлення не лише цілеспрямований, але й ситуативно зорієнтований. Ситуативна орієнтація співіснує з орієнтацією прагматичною, що лежить в основі створення комунікативно-прагматичних ситуацій, які зумовлюються людським фактором: адресантом - з одного боку, та адресатом - з іншого, де перший, реалізуючи певні інтенції та користуючись своїм правом вибору, кодує відповідну інформацію, другий, керуючись своїм життєвим і мовним досвідом, повинен її декодувати. Зусилля адресанта спрямовані на пошук таких комунікативних параметрів, що забезпечили б не абстрактний обмін інформацією, а дозволили б контролювати вчинки та почуття адресата.

Будь-яка комунікативно-прагматична ситуація може репрезентувати як загальномовну, так і індивідуально-творчу компетенцію мовця, демонструвати як бездоганне знання узуального матеріалу, так і вмілу маніпуляцію ним. І загальномовна, й індивідуально-творча компетенція виявляються на рівні контексту (тексту), в умовах якого актуалізуються індивідуально-авторські неологізми, або оказіоналізми.

Філологічна наука накопичила велику кількість теоретичного і фактичного матеріалу, що з певних позицій з'ясовує питання оказіональних утворень (М. Бакіна, Г. Вокальчук, О. Габінська, В. Герман, В. Дєвкін, В. Заботкіна, О. Земська, С. Ізюмська, М. Калніязов, Д. Мазурик, О. Муромцева, А. Нелюба, Н. Сологуб, О. Стишов, Л. Струганець, Г. Сюта, О. Турчак та ін.) [4]. Увага до проблем оказіоналізмів, як і неологізмів загалом, протягом останніх десятиліть значно активізувалася, їхнє вивчення стає більш скрупульозним. Цьому сприяє загальна орієнтація сучасного мовознавства на комплексний аналіз мовних явищ у взаємодії їхніх структурних і комунікативно-функціональних характеристик, необхідність дослідження мовної еволюції у всіх її виявах. Проте, незважаючи на поширений характер цього явища, воно поки що не отримало різнобічного, адекватного йому вивчення. оказіоналізм слово вербальний газета

У своїй статті ми поставили собі за мету дослідити комунікативно-прагматичний потенціал лексичних оказіоналізмів, засвідчених у мови газетного видання «Літературна Україна», з'ясувати особливості продукування оказіональних слів, що демонструють експериментування з мовним матеріалом під час написання різних типів газетних статей.

Творче начало «мови в дії», як і кожна діяльність, стимулюється цілеспрямованістю конкретної комунікативно-прагматичної ситуації ? ситуації, коли адресант, маючи «деяку інформацію», хоче поділитися нею, передати її адресатові. Причому кожен раз мовець постає перед вибором між кількома альтернативно можливими вербальними засобами, за допомогою яких ця інформація може бути передана через відповідні канали. Репрезентуючись у формі контексту, вербальна комунікація засвідчує систему знаків мови, з одного боку, з іншого, - віддзеркалює індивідуальний досвід мовця, його індивідуальні знання цієї системи та індивідуальні вміння щодо реалізації мовних потенцій. Наприклад: Поселилася в «дисидентській столиці» Тарусі Калузької області. Там, на 101-му кілометрі від Москви, мали осісти багато «відсидентів» (ЛУ, 23/06, с. 8); Успішно засеріалює свідомість молоді «українське» телебачення: вже виросло покоління, більшість з котрого не уявляє чогось ліпшого від третьосортного латиноамериканського, російського і вже (дочекалися!) «отечественного», даруйте, «мила» (ЛУ, 35/07, с. 3); Особливо вражає число: мільйон ненароджених українських немовлят! Воістину - сталінська Іродіада! (ЛУ, 46/06, с. 2); Часом навіть іде назадгузь, гублячи дитину через надмірне захоплення методологією, тим паче у вирі «болонізації» (ЛУ, 40/09, с. 3); Не маємо права у своїй державі присипати інстинкт самозахисту, розум самозбереження нації примітивним політичним наркозом під прапором «всьохорошізму» (ЛУ, 25/10, с. 3) тощо.

Проілюстровані контексти можна розглядати у двох параметрах: як велику кількість заданих елементів із заданими відношеннями і як певну частину елементів уперше сконструйованих (ще не відомих системі) з відношеннями, які тільки-но формуються. Одні з них є узуальними статичними одиницями та виступають засобом автоматизації; інші - неузуальними (оказіональними) знаками, позбавленими автоматизму, що сприяють актуалізації і які продукуються задля досягнення відповідної прагматичної мети. Сконструйовані одиниці (відсидент, засеріалювати, Іродіада, болонізація, всьохорошізм) демонструють індивідуально-творчу компетенцію адресантів, які кодують певну інформацію і через конкретну комунікативно-прагматичну ситуацію доносять її до адресатів, що сприймають кожен мовний елемент як складний та чуттєвий інструмент, «на якому грає той, хто послуговується мовою» [2, с. 53].

Процедури пошуків необхідних матеріальних форм вираження досить складні, хоч водночас полегшуються тим, що людська пам'ять зберігає як готові одиниці номінації, так і моделі їх побудови. Під час створення комунікативно-прагматичних ситуацій для реалізації авторських інтенцій адресантам, так би мовити, «не вистачає» системно закріплених одиниць, а отже, порушуючи нормативні «програми», вони модифікують системний інвентар знаків.

Зусилля адресанта спрямовані на пошук таких комунікативних параметрів, які забезпечили б не абстрактний обмін інформацією, а той реальний процес спілкування, що складається з багатьох компонентів, до яких належать й інформативний зміст, і вплив на адресата, і контролювання його вчинків та почуттів. Результативність прагматичного ефекту оказіональних утворень незаперечна: адресат реагує на них завжди. З одного боку, «вони реалізують індивідуально-творчу компетенцію мовця», з іншого, - демонструють, «на що здатна мова при породженні нових слів, які її творчі потенції, глибинні сили» [3, с. 180] (пор.: прозопоетеса (ЛУ, 6/09, с. 7) < проза + поетеса; суїцидоманія (ЛУ, 50/08, с. 4) < суїцид + манія; шустеріада (ЛУ, 30/09, с. 8) < Шустер; шустеризація (ЛУ, 27/11, с. 11) < [шустеризувати] < Шустер; яцикіана (ЛУ, 37/09, с. 2) < Яцик; якбитологія (ЛУ, 26/11, с. 6) < якби-то тощо). А тому від таких знаків у неузуальній формі великою мірою залежить успіх вербальної комунікації. Наголошуючи на «великих творчих можливостях мовця», Р. Якобсон свого часу визначив «потрійну» роль індивідуально-авторських утворень для комунікативно-прагматичної (поетичної) ситуації: по-перше, оказіональні слова (згідно з теорією науковця, поетичні неологізми - Ж. К.) створюють «яскраву евфонічну пляму», тоді як старі (узуальні) слова «старіють фонетично, стираючись від частого використання, а головне, сприймаючись лише поверхово у своєму звуковому складі»; по-друге, на відміну від форм узуальних слів, що «легко перестають усвідомлюватися, відмирають, каменіють», сприйняття форми індивідуально-авторського утворення, даного in statu nascendi (у стані зародження), є «вимушеним»; по-третє, значення узуального слова «у кожний момент більш-менш статичне, значення ж неологізму значною мірою визначає контекст, спонукаючи читача до етимологічного мислення» [7, с. 298].

Подібні оказіональні утворення необхідні для означення нестандартної, прагматично значущої інформації, найбільш прийнятної в межах конкретної ситуації спілкування, яка стає їх своєрідною апробацією. У такий спосіб відбувається взаємодія двох контекстів: комунікативного і номінативного, де останній обслуговує не стільки процес комунікації, скільки дериваційний акт, але завжди уможливлює реалізацію мети спілкування. Наприклад: До чого настирний цей чоловік! «Видзюбає» кожен факт, не омине жодної деталі, все прочитає, до всього докопається - де в нього тільки береться терпіння для такої скрупульозної науково-дослідницької праці? (ЛУ, 28/06, с. 1) (пор.: видзюбати < Дзюба); Сатиричний пафос цього давнього твору Л. Кисельова особливо актуалізувався сьогодні, коли майже вся роселіта звихнулася на великодержавному шовінізмі та марить відновленням імперії, але в межах СРСР (ЛУ, 43/08, с. 4) (пор.: роселіта < російська еліта); …відомий український письменник Віктор Міняйло свого часу пустив у люди слово «хахлуй» ? гібрид хахла і холуя - і воно прижилося, упало, вочевидь, на добре вгноєний ґрунт (ЛУ, 32/04, с. 3) (пор.: хахлуй < хахол + холуй). Оказіонально спродуковані слова можуть ставати дериваційною базою для інших новотворів, як-от: Але існує ще й третя причина, і коли з першими двома ми мусимо просто змиритися, бо тут уже нічого не вдієш, то з третьою - нашим великим хахлуйством… ? ми можемо і повинні боротися, використовувати його із своєї душі (ЛУ, 32/04, с. 3); Тільки то вже навіть не хахли, а отой гібрид хахла з холуєм. Оце до такого хахлуйського стану й намагаються нас довести ті, кому охота жити на нашій землі без нас (ЛУ, 32/04, с. 3); А чого варті Олєйніки (слова «олєя» нема в російській мові), які вихохлуїлися з олійника?..Про яку мову вони, хохлуї, дбають - річ відома (ЛУ, 6/10, с. 3)

Маючи нестандартну форму вираження, будучи незвичними, непередбачуваними, подекуди й малозрозумілими знаками, оказіональні утворення безпосередньо впливають на сам процес розуміння прагматичної інформації, виступають регулятором психічної діяльності адресата, мобілізують його увагу, сконцентровуючи її на себе, деавтоматизують і підвищують інтенсивність сприйняття, завдяки чому «добудовується» текст, заповнюються інформаційні лакуни і «білі плями» в його структурі. Результати оказіональних дериваційних процесів збуджують у свідомості адресата не узагальнені образи, а ідентифікуються в нові «образосполучення», «своєрідні образні молекули, утворені зі словообразів-атомів», репрезентують нестереотипні ситуації і є тим «містком», який забезпечує тісніший зв'язок між комунікантами.

Інтереси адресанта та адресата певною мірою протилежні: перший, кодуючи інформацію, виконує ряд синтетичних операцій; другий, декодуючи її, вдається до операцій аналітичного характеру. Крім того, без адресата існують лише матеріальні «тіла» репрезентованих одиниць, які без сприйняття й осмислення залишаються ланцюжками якихось графічних фігур, що, очевидно, стають повноцінними знаками тоді, коли й з'являється той, хто здатен «приписати» їм значення, належним чином оцінити індивідуально-творчу компетенцію адресанта.

Немає сумнівів у тому, що неузуальні утворення характеризуються прагматичною орієнтацією, спродуковані задля впливу на адресата та для регуляції його поведінки, апелюють до емоційної сфери і через неї до інтелекту, їх використовують насамперед для інтелектуального переконання або для переконання через інформування. Будучи одиницями з запрограмованим прагматичним ефектом, вони формують прагматичний центр висловлювань, створюючи позитивну чи негативну оцінку ситуацій загалом. Осмислюючи комунікативно-прагматичну ситуацію, адресат намагається «розшифрувати» запропоновану йому інформацію, перетворити її та відповідним чином інтерпретувати. Номінативні елементи тексту впливають на адресата не ізольовано, а в сукупності, взаємодіючи один з одним, тому адресант має передбачати доцільність / недоцільність, ефективність / неефективність своїх нововведень. Саме тому важливий не лише правильний відбір мовних знаків, але й уміння правильно об'єктивувати надані мовні можливості та створювати максимально місткі образи, які є «засобом художнього узагальнення дійсності, тобто засобом компресії інформації» [1, с. 143]. У межах комунікативних ситуацій відбувається перехід з рівня значення на рівень смислу, зокрема прагматичного.

Шлях до осмислення прагматичної інформації, закодованої в новоутвореннях, - складний і поетапний процес від нечітких образів, асоціацій, уявлень, від активізованих у момент пробудження свідомості концептів й особистісних смислів до перетворення останніх, «стягнення» їх у єдине ціле. Асоціації є звичайним способом декодування репрезентованої інформації, коли, упізнавши номему або її структурний елемент, ми згадуємо все, що пов'язане з нею (ним). Вони служать «пусковим механізмом» для визволення з пам'яті іншої, нестандартної інформації. Наприклад: Лев Басараба, який доглядає поважне господарство - великий город, сад, бджолоферму і цілу козляндію - щирий патріот українського літературного слова (ЛУ, 24/07, с. 8) (пор.: козляндія < коза + ляндія (країна); Безпорадність, почуття меншовартості, боягузтво, кріпацтво, брудний побут, деспотична влада «старшака» в родині, гніт уряду - усе це викликало рабську отарність москвина-росіянина (ЛУ, 39/10, с. 6) (пор.: старшак < старший брат; отарність < отара); …його покликання - захищати від усіляких утисків російську мову. Себто, доки він весь не спишеться, росмовлянам у Києві ніщо не загрожує (ЛУ, 18/09, с. 4) (пор.: росмовлянин < російська мова); Нас ділять на східняків і західників, на україномовних і двомовних, на самостійників і москволизальників (ЛУ, 41/09, с. 3) (пор.: москолизальник < Москва + лизати). Попри те, що оказіональні номеми відсутні в соціальному коді, вони здебільшого легко декодуються адресатом через установлення дериваційних зв'язків з їх вихідною базою. Проте правильне декодування і відповідна реакція на декодовану інформацію можливі лише за умови достатніх фонових знань про окремі фрагменти об'єктивної дійсності. Наприклад: Не розуміючи, що підійшли до підніжжя Парнасу уже цілі полки цих зухвалих «вундервумен», вихованих не мамами в очіпках, не чеканнями щастя у патріархальних вишневих садочках, а дідькуватими менеджерами і суворою реальністю прагматичного ринку (ЛУ, 10/07, с. 6) (пор.: вундервумен < вундеркінд (чудо-дитина) + вумен (жінка); В опитуванні взяли участь понад 40 тисяч «рунетників» (ЛУ, 44/09, с. 6) (пор.: рунетник < ru.net). Адресатові надається можливість певною мірою самому вибрати з мовленнєвої ситуації необхідний зміст. Подібні номінації, забезпечуючи формальну та семантичну конденсацію, водночас відсилають адресата до образних уявлень, що лежать в основі неономеми і сприяють правильному її декодуванню.

Семантика оказіонального утворення ґрунтується на асоціаціях, що йдуть від внутрішньої форми структурних елементів, його мотивація може здійснюватися й через властивості позначуваних реалій. Будь-яка оказіональна номінація бере участь у формуванні підтекстових естетичних смислів, що реалізуються через актуалізацію конотативних компонентів, які є складовими прагматичного значення номем.

Доволі часто оказіональні утворення фокусують увагу на найбільш важливій інформації, особливо це стосується публіцистичних текстів, де «цей чи той факт цікавить журналіста не сам по собі, а в аспекті соціальних оцінок» і в яких важливе місце відводиться прагматичній «програмі». Будучи стандартизованими згідно з особливостями їх утворення та функціонування, зазначені комунікативно-прагматичні ситуації урівноважують стандарт експресією. Наприклад: Може, якісь сюжети й жили в його голові, якісь творчі ідеї визрівали, однак мусив здобувати «хлібніший» фах, що забезпечить йому стабільніше існування (ЛУ, 39/08, с. 2) (пор.: хлібніший < хлібний );…варто сконструювати спеціальний прилад, який би умовно називався холуйометром (походить від слів, з одного боку, «холуй» та, з другого, «барометр», «монометр», «термометр», «метр»). За допомогою такого уявного унікального приладу можна було б цілком реально оцінити національні гідність і достоїнство кожної людини (ЛУ, 29/11, с. 10) (пор.: холуйометр < холуй + метр). Такі результати оказіональних дериваційних процесів по-різному реалізують загальні для номінативної діяльності принципи: принцип релевантності (важливості); принцип прозорості (зрозумілості); принцип економії як подальший суттєвий фактор розвитку словникового складу.

З-поміж оказіональних утворень, які ідентифікуються як нестандартні, нешаблонні знаки, заслуговують на увагу зокрема й ті, що є зразками компресивної номінації і які в науковій літературі кваліфікують як оказіональні композити, або композитні оказіоналізми, що зменшують кількісний обсяг матеріальної форми вираження певної інформації без шкоди для її змісту. Продукування складних оказіональних номем відповідає тенденції мовної економії, пов'язується з прагненням адресанта звести до мінімуму обсяг комунікативної номінації, наповнивши її максимумом змісту. Дериваційною базою аналогічних утворень є синтаксеми, компоненти яких стають твірними основами для новопредставлених одиниць. Наприклад: Цей державний діяч зостався у народній пам'яті новотворами, похідними від його прізвища: кучмовіз, кучмізм, кучмобачення, кучмолиз та ін. (ЛУ, 16/08, с. 6) (пор.: кучмовіз < Кучма, возити; кучмобачення < Кучма, телебачення; кучмолиз < Кучма, лизати); Тай сьогодні, аби не було протидії цьому новому яйцепідкиданню, аби народ не мав сили ті підступні яйця зі свого гнізда викинути, гніздо очистити, його «святість» намагається своїм глаголом запропонувати нам ще один «рятівний» проект (ЛУ, 38/09, с. 8) (пор.: яйцепідкидання < яйце + підкидати). «При словотворенні на синтаксичній основі утворенню одиниці номінації передує висловлювання про позначуване, <…> дефініційне словотворення передбачає мотивацію не словом, а судженням, висловлюванням, яке містить дефініцію предмета» [5, с. 36]. Причому оказіональні композити перестають бути простими дублетами висловлювань, що їх мотивують, починають власне «буття», підпорядковуючись тим закономірностям, які характерні для подібного класу слів узагалі, демонструють специфічну смислову структуру, що виявляється безпосередньо через дериваційну базу й особливості її зв'язків з позначуваними реаліями. Незважаючи на наявність семантичної конденсації, значення композитних утворень установлюється здебільшого без особливих зусиль завдяки прозорій семантиці їх структурних компонентів

Суперечність між потребами комунікативно-прагматичної ситуації і прагненням адресанта звести до мінімуму «свої розумові та фізичні зусилля» сприяє появі подібних результатів оказіональної деривації, що, крім прагматичної орієнтації, демонструють і потужні експресивно-стилістичні можливості неологічного матеріалу.

Одним з найколоритніших прийомів увиразнення стилістичних можливостей оказіоналізмів є каламбур, в основі якого лежить гумористичне чи комічне використання різних значень того самого слова чи слів, схожих за звучанням: Тільки тому, що її не помічає П. Толочко і толочківці? …Нарешті дано визначення цьому збірному христопродавчому явищу, цьому сонму українських учених (антиукраїнських по суті)…Шість тисячоліть української історії витолочили на догоду Москві (ЛУ, 2/08, с. 3) (пор.: витолочити < Толочко). Словесна гра сприяє створенню «пружних емоційно-естетичних варіацій думки», збільшує виражальну силу контексту. Уведення в комунікативно-прагматичну ситуацію оказіональних номем, що вступають в омонімічні чи паронімічні парадигматичні відношення з узуальними одиницями, забезпечує додаткову інтенсифікацію виразності. Наприклад: А наші банДкіри все порозпихали по глибоких кишенях. І все це при тому, що Президент - професійний банкір (ЛУ, 1/09, с. 3) (пор.: банДкір < бандит + банкір); Очевидно, що роль ЗМІ у цьому вельмишельмованому «старшими братами процесі» полягає не в пропаганді дебілізуючих і зомбуючих совково-демагогічних словоблудів (ЛУ, 33/06, с. 3) (пор.: вельмишельмований < вельмишанований + шельмований); … так званих «регіоналів» у народі давно прозвали ПРУсаками. І не тільки через співзвучність абревіатури - ПРУ (Партія регіонів України), але й через те, що вони, наче таргани… (ЛУ, 27/07, с. 4) (пор.: ПРУсак < ПРУ + прусак); Мільйони людей мешкають не в столиці, а в регіонах, але не є прибічниками донецького клану і навіть не живуть у зонах переважного впливу ПРУ (у так званій ПРУсії) (ЛУ, 27/07, с. 4) (пор.: ПРУсія < ПРУ+ Прусія). Структурно-семантичні особливості оказіональних одиниць впливають на характер породжуваної ними мовленнєвої експресії. Такі результати демонструють передовсім експресію гумору та сатири. Близькість у звучанні створює додаткові семантичні відтінки, породжує несподівані повороти думки, її змістове переключення.

Зіставлення оказіональних та узуальних номем експресивно підкреслює їх семантичну різницю і різницю позначуваних ними понять; словесна гра, побудована на гумористичному використанні оказіональних одиниць, забезпечує мовленнєву інтенсифікацію виразності, що великою мірою залежить від авторської винахідливості та дотепності.

Конструювання неузуальних знаків ґрунтується на посиленні звучання внутрішньої форми, яка відсилає до фонових знань. Результати оказіональних дериваційних процесів зорієнтовані на визначені денотати, новими є хіба що способи їх означення. Вони номінують поняття, що при використанні узуальних засобів могли б виражатися переважно описово.

Подвійна актуалізація демонструє передусім прагнення адресантів до максимального використання виражальних можливостей неономем і водночас ілюструють оригінальну індивідуально-творчу компетенцію того чи іншого автора, якому «потрібні неабиякі гострота та точність розуміння слів, повнота мовного досвіду, щоб, поставивши його у фокус, змусити читача побачити в ланцюжку слів одну найяскравішу ланку, висловити саме цим словом свою думку і водночас віддзеркалити реальність» [6, с. 127].

Газета «Літературна Україна» маніфестує чимало прийомів, що увиразнюють прагматичну орієнтацію індивідуально-авторських утворень зокрема та комунікативних ситуацій загалом. Вони стосуються переважно тих результатів оказіональних дериваційних процесів, що є своєрідними семантичними стержнями, навколо яких формується думка. Здебільшого саме в таких ситуаціях оказіональні одиниці задають направленість прагматично значущої інформації, актуалізують найбільш важливі для адресанта смислові ланки. Однак - це тема окремої наукової розвідки, що сприятиме системному дослідженню різних стилістичних прийомів, які увиразнюють мову газети як одного з провідних засобів масової інформації, допомагають адресатові вплинути на емоційну сферу адресанта, викликати інтерес до запропонованого матеріалу.

Насамкінець зауважимо: у мові газетних видань оказіональні слова виступають не тільки як репрезентанти певного смислу, але й як відповідні формальні конфігурації, які сигналізують про емоційно-експресивну атмосферу комунікативно-прагматичних ситуацій, максималізують їх стилістичний ефект.

Література

1. Арнольд И. В. Семантика. Стилистика. Интертекстуальность / И. В. Арнольд. - Спб : Изд_во Санкт-Петербургского ун-та, 1999. - 443 с.

2. Блакар Р. М. Язык как инструмент социальной власти / Р. М. Балкар // Психология влияния : Хрестоматия / Сост. А. В. Морозов. - СПб : Питер, 2001. - С. 42-67.

3. Земская Е. А. Словообразование как деятельность / Е. А. Земская. - М. : Наука, 1992. - 220 с.

4. Колоїз Ж. В. Українська оказіональна деривація : [монографія] / Ж. В. Колоїз. - К. : Акцент, 2007. - 311 с.

5. Кубрякова Е. С. Типы языковых значений : Семантика производного слова / Е. С. Кубрякова. - М. : Наука, 1981. - 199 с.

6. Ларин Б. А. Эстетика слова и язык писателя / Б. А. Ларин. - Л. : Изд-во художественной л-ры, 1974. - 284 с.

7. Якобсон Р. Новейшая русская поэзия : Подступы к Хлебникову / Р. Якобсон // Работы по поэтике. - М. : Прогресс, 1989. - С. 272-317.

Размещено на Allbest.ru