Діалектизми як територіально здиференційовані елементи в сучасному художньому мовленні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Діалектизми як територіально здиференційовані елементи в сучасному художньому мовленні

Ж.В. Колоїз

Аннотация

В статье рассматриваются диалектизмы, представленные в творчестве Марии Матиос. Анализируются лексические, семантические, функционально-стилистические, а отчасти грамматические и генетические особенности диалектизмов. Акцентируется внимание на так называемых этнографизмах, которые используются для этнографической достоверности отображения быта лингвоносителей покутско-буковинского говора.

На сучасному етапі розвитку мовознавства спостерігається активізація наукових пошуків у царині української діалектології: учені (П. Гриценко, Н. Гуйванюк, Ф. Жилко, Я. Закревська, І. Матвіяс та ін.), розробивши концептуальні основи для багатоаспектного потрактування діалектів як первинного джерела глотогенезу, здійснюють лінгвістичне діагностування з урахуванням різних параметрів функціонування народних говорів [2]. І це цілком закономірно, оскільки «діалектизми віддзеркалюють процес адаптації літературною мовою територіально здиференційованих елементів діалектної мови чи регіональних варіантів літературної мови» [7, с. 135].

До того ж діалектне мовлення репрезентує не лише ціннісні орієнтири тієї чи тієї спільноти, її духовні набутки, але й містить відповідні мовні явища, які уможливлюють системне вивчення загальнонаціональної мови. Особливості використання діалектизмів, народних номінацій у художніх творах того чи того письменника завжди привертали увагу як власне митців слова, так і мовознавців, фольклористів та етнографів. Результати цілісного аналізу вживань діалектизмів у художніх текстах сприяють поглибленню уявлення про національно-мовну картину світу, специфіку етнічної свідомості, можуть слугувати базою для вивчення мовної репрезентації особливостей письменницького світосприйняття, зрештою - це можливість простежити активні процеси в діалектології, пов'язані з вживанням лексики в конкретних мовленнєвих ситуаціях. Пор.: Того року в цей час зрубане дерево вже сохнуло під навісом, а тепер ще буки ся розвивають там, де зруб має бути («Майже ніколи не навпаки»); Станьте отутки та розкажіть до прикладу, що си робить, що ви такі, якби вам чіп у одне місце забив («Солодка Даруся»); - А не чули'сте, Гафійко люба, це правда, що Їлена законилася цеї ночі Цвичком? («Солодка Даруся»); Щось буду казати вам, Михайлику ґречний, але не майте на мене зла за це казання, бо то є свята правдичка, абих так до завтра дочекала («Солодка Даруся») тощо.

Використання територіально здиференційованих елементів у художньому мовленні спричинене передусім стилістичними настановами: прагненням автора відобразити колорит тієї чи тієї місцевості, продемонструвати її мовну специфіку й оригінальність.

Примітним у цьому плані є використання діалектизмів у творчому доробку Марії Матіос, «знахарки троякої ружі», продовжувачки експресіоністських традицій Стефаника й Кобилянської, чиї тексти вирізняються з-поміж інших складними сюжетними перипетіями, синтезом історичних фактів та авторського вимислу, а надто - «соковитою живою мовою». Оповідна манера, що яскраво виражена у творчості письменниці, є складовою її індивідуального авторського стилю та чинником активного вживання діалектної лексики. Авторка - як представниця покутсько-буковинських говорів - виявляє високу майстерність у використанні діалектизмів, які вдало вводить у канву своїх художніх творів. Її проза «вирізняється емоційністю, вразливістю, відкритістю та сповідальністю» [1, с. 202], а письменницький талант і хист виявляється у стилі творів, що «відзначаються багатством лексики, використанням живої мови буковинців з яскравими діалектизмами, за допомогою яких вона відтворює місцевий колорит» [6, с. 216]. Преференції письменниці «у відборі діалектних слів увиразнюють її мистецьку майстерність, стилістичне мовне чуття» [1, с. 202].

І справді, прозова творчість відомої української письменниці засвідчує високу мистецьку майстерність, національно-самобутній світогляд, бездоганне і природне володіння словом, «поєднання всього конґломерату мовних засобів сучасної мови літературної та всіх можливостей покутського діалекту» (І. Набитович), що використовується задля мовної характеристики персонажів, відтворення локального колориту описуваних подій, етнографічної достовірності пейзажних описів і т. ін., а відтак сприяє досягненню бажаного стилістичного ефекту: Це ти думаєш, що інші будуть раді, що їх молока загриміли до засіцейських шугаїв («Солодка Даруся»), де шугай - «хлопець, парубок»; Байка, що показували би на неї пальцями та зведеницею називали («Майже ніколи не навпаки»), де зведеница - «покритка»; Десь у коморі є падиволос і кровавник («Москалиця»), де падиволос - «хвощ польовий», кровавник - «деревій»; А позавчора шляхтувала на чім світ стоїть сусідчині кури, що розгребли Маринчині грядки на ніц («Майже ніколи не навпаки»), де на ніц - «зовсім, абсолютно».

Діалектизми, що майстерно вплетені в канву художніх текстів, здебільшого позначають поняття, для вираження яких у літературній мові використовуються назви, утворені від іншої основи, інакше кажучи, кваліфікуються як власне лексичні. Такі одиниці активно функціонують у мові персонажів та подекуди стилізують розмовний невимушений колорит авторської оповіді. І попри частотність загалом не створюють бар'єра для комунікації. З-поміж власне лексичних територіально здиференційованих елементів виокремлюються різні лексико-семантичні групи (ЛСГ), як-от: 1) ЛСГ на позначення осіб за свояцтвом, віком, родом занять: Вуйко Василь - материн брат у третьому - дивився на Михайла і співчутливо, і сердито водночас: він добре розумів, яка біда наздогнала його свояка, але не розумів, якої помочі той просить у старого ґазди, що тримає в Бозні полонину («Солодка Даруся»), де вуйко - «дядько, батьків або материн брат»; А хіба неньо не були такі закаменні, як скала, коли, навіть будучи найголовнішим у селі, як тепер голова сільради, - по-румунськи «примарем» - двірником, говорили неньо з людьми по-своєму, так, як навчила мама («Москалиця»), де неньо - «батько»; Бо то ж ні мольфарем, ні знахарем не треба бути, щоб розпізнати щоденне велике лукавство світових лукавців, що повилазили з усіх щілин, як ота повзуча нехар («Москалиця»), де мольфар - «чарівник»; 2) ЛСГ на позначення предметів побуту: Він накрив сонну Матронку під саму шию джергою, а сам, накинувши таку-сяку одіж, пішов у хороми («Солодка Даруся»), джерга - «товста і груба тканина; рядно, покривало, килим»; Так і так, каже Полотнючка, мовляв, хліб надумала пекти, а таси діряві, чи не позичили би, сусіди («Москалиця»), де таса - «бляшана форма для випікання хліба, калачів»; Уласій має цапіну й сокиру в руках («Майже ніколи не навпаки»), де цапіна - «важіль, держак з загнутим металевим кінцем для пересування або підтягування колод»; 3) ЛСГ на позначення господарських будівель та їх частин: Видко, тато був спершу ранений, і рятувався. Бо я знайшов його коло ватри серед колиби («Майже ніколи не навпаки»), де колиба - «житло чабанів і лісорубів»; А дальні гості повлягалися у весільній шопі на лавицях та столах - і раді, що господарі не всі наїдки в пивницю позабирали («Майже ніколи не навпаки»), де шопа - «покрівля, накриття на опорах для захисту чого-небудь від сонця, дощу і т. ін.»; 4) ЛСГ на позначення рослин і тварин: І чує він якусь неясну тривогу, так, нібито зараз його має украсти оцей половик, що мертво висить над карком, як над мершею, ніби справді цілиться в саме тім'я («Солодка Даруся»), де половик - «яструб»; І вона, майже безтямна, ніби напоєна матриганом, і собі зсувається на землю - та так і падають, обоє, в мох чи зіпріле листя («Майже ніколи не навпаки»), де матриган - «беладонна»; 5) ЛСГ на позначення одягу: Вбралася тепло. Зверху на вовняну кацавейку накинула половинку тертого-перетертого, давно вицвілого ліжника («Солодка Даруся»), де кацавейка - «легкий жилет»; І притулилися Михайло з Матронкою одне до одного так близько, що навіть через грубі їхні сардаки було чути прискорене биття сердець («Солодка Даруся»), де сардак - «рід теплого верхнього жіночого та чоловічого одягу з грубого домотканного сукна»; 6) ЛСГ на позначення продуктів харчування: А в ґарчик - квашену капусту з опеньками; тоді вже пекла пісний малай - круглий кукурудзяний хлібець, варила бандулі - білу квасолю завбільшки з півмізинного пальця й заправляла її смаженою на олії цибулею («Майже ніколи не навпаки»), де бандолі - «сорт добірної квасолі», малай - «вид хліба з кукурудзи, гороху або проса»; Та Іван частенько завертав Маріїні попоїдки, показуючи на баняк звареної бараболі чи чавун кулеші («Солодка Даруся»), де бараболя - «картопля», кулеша - «страва с кукурудзяного борошна» тощо.

Варто зауважити: прозова творчість Марії Матіос рясніє так званими етнографізмами, що репрезентують найменування місцевих реалій, які не відомі або не використовуються поза межами покутських говірок. Письменниця, відновлюючи українську культурну спадщину, досить ретельно працює над добором мовного матеріалу, який щонайкраще відтворив би традиції відповідного регіону. Наприклад: Михайло не міг би сказати, як таке трафилося, але він перечікував у травах чи під стаями доти, доки не можна було вкрасти з видного місця бодай кулачок масла чи ґарчик сметани, і далі сідав на коня («Солодка Даруся»), де стая - «житло гуцульських пастухів на полонинах»; З кишені її чорного козячого кептарика визирала заплетена в косичку свічка, яку в горах тримають для смерті («Майже ніколи не навпаки»), де кептар - «у гуцулів - верхній хутряний одяг без рукавів»; Їла би лиш будз, масло й бринзу, а по неділях - варила бануш, пила би калинове вино й файкувала би найсолодшим тютюном із Хімчина («Майже ніколи не навпаки»), де бануш - «кукурудзяний куліш на овечім салі»; Він знає, що вона зараз підсунула ближче до вікна дерев'яний стільчик,розклала довкола себе кукурудзяні шульки, на коліна висадила кошик - і з-під прудких її рук посипалося жовте золото кукурудзяних зернят («Майже ніколи не навпаки»), де шульок - «качан кукурудзи»; Тебе твоя годує таким самим чіром, як пса, а Даруся мені грибочки у борщик кидає («Солодка Даруся»), де чір (чир) - «страва з кукурудзяної або вівсяної муки, вид саламати». діалектизм лексичний етнографізм лінгвоносій

Етнографізми, до яких апелює авторка, загалом відзначаються помірною експресивністю й використовуються для етнографічної достовірності відтворення побуту лінгвоносіїв покутсько-буковинського говору. Маніфестований місцевий колорит спонукає читача зануритися в атмосферу зображуваного побуту й відчути себе безпосереднім учасником описуваних подій, що, власне, забезпечує художню переконливість.

Мадяризм ґазда (gazda) ? «господар; добрий господар» стає дериваційною базою для похідних ґаздиня, ґаздівський, ґаздовитий, ґаздувати і т. ін., які, крім прямого номінативного значення, реалізують «пучок» символічних етнокультурних нашарувань, є виразником ціннісних орієнтацій і моральних норм: Мені вже більше нема, ніж лишилося. А вам - провадити фамільну господарку та тримати ґаздівство («Майже ніколи не навпаки»); Ґаздику ґречний, я знав, що ви ґазда, але ніколи би не подумав, що ви так фальшиво дитину свою вчите! Встидали би ся! («Москалиця») тощо.

Подекуди власне лексичні діалектизми, що виконують переважно номінативну функцію, залишаються єдино можливим засобом маніфестації певних реалій, засобом створення етнокультурного тла художньої оповіді.

Відчутний пласт становлять територіально здиференційовані елементи, які постали в говірковому середовищі внаслідок безпосереднього контактування з носіями інших територіально суміжних етносів, що так само увиразнює індивідуальний стиль письменниці. Наприклад: А що, ґаздику, йдете сього вечір до кобіти («Солодка Даруся»), де кобіта - «любка, жінка» (пор. пол.: kobieta); Нічого не трафилося («Солодка Даруся»), де трафилося - «трапилося; сталося» (пор. нім.: treffen ? «попадати (у ціль); траплятися»); Але на відьму вона не виглядна. Не виглядна - і фертик («Солодка Даруся»), де фертик - «по всьому, кінець» (пор. нім.: fertig - «готовий»); Замельдувати - замельдуй, але ні на кого твердо не сподівайся («Солодка Даруся»), де замельдувати - «доповісти, повідомити» (пор. нім.: melden); …у забитому в гори селі над Черемошем, царями й Богами були королівські посередники - служиві вояки місцевої жандармерії й graniceri на чолі з лейтенантом Лупулом та місцеві дідичі; а з цього боку - поділяться ґранічери сушеними сливами в міщуликові, зачепленім до верху довгої і гнучкої ліски чи жердки («Солодка Даруся»), де ґранічер - «прикордонник» (пор. рум.: granicer). Значення подібних діалектизмів не є прозорим, тому Марія Матіос доволі часто вдається до використання чи то підрядкових приміток, чи то до авторського коментування в межах конкретної ситуації.

Це певною мірою стосується й діалектних одиниць, кваліфікованих як лексико-семантичні: демонструючи форму вираження, наявну в системі літературної мови, вони ілюструють відмінний план змісту. Іншими словами, такі діалектизми маніфестують значення, зрозуміле переважно носіям покутських говірок: Кілька разів торгає дерев'яний ключ, щоб пересвідчитись, чи добре замкнула, далі, так само глухо попричинявши двері з хоромів, іде у велику - вікнами в сад - кімнату («Майже ніколи не навпаки»), де хороми - «сіни» (пор. хороми - «великий розкішний будинок»; Обголили в районі Івана на бубон, дали замість дримби дряпак у руки - і пішов Цвичок замітати вулиці райцентру («Солодка Даруся»), де дряпак - «зношений віник» (пор. дряпак - «багатолемішне сільськогосподарське знаряддя для підпушування землі»); Сиротливо потоптавшись на своєму подвір'ї, Михайло пішов до жидівської корчми купити нафти, та, видно, невчасно - вперше на його пам'яті корчма була закрита («Солодка Даруся»), де нафта - «гас» (пор. нафта - «мінеральна рідка масляниста горюча речовина, темно-бурого або чорного кольору»); Господарки було не стільки, щоб дуже, але вже трохи було: корова, свиня, кури, троє товару дробу («Солодка Даруся»), де дріб - «свійська птиця» (пор. дріб - «дрібні свинцеві кульки, які вживаються для стрільби з мисливської рушниці»). Серед територіально здиференційованих елементів доволі рідко трапляються ті, що демонструють належність до атрибутивного та адвербіального лексико-граматичного розрядів. Це пов'язується, очевидно, з тим, що, по-перше, на відміну від слів з іменниковим частиномовним значенням, останні є менш виразними у стилістичному плані, по-друге, для відображення відповідного місцевого колориту більш придатними виявляються лексеми з конкретним значенням предметності, які відображають виробничі та соціальні відносини людей у суспільстві, їх життя і побут, пізнання ними навколишнього світу.

Творчий письменницький доробок постачає цінний фактичний матеріал й для вивчення відповідних історичних (фонетичних, словотвірних, граматичних) явищ. Граматичні особливості виявляються передовсім у лексико-граматичному розряді, що об'єднує слова з частиномовним значенням предметності. У такому разі художнє мовлення відображає давні граматичні форми, засвідчує певну закономірність / незакономірність у «протіканні» історичних процесів: У мене також діти, та й до своєї смерти я хочу дожити («Солодка Даруся»); Я у гірші часи якось скапав цеї напасти, то й тепер не хочу («Солодка Даруся»); Параска цілими днями ходила поміж хатів, нічого не просячи, нікого не зачіпаючи («Солодка Даруся»); Аж чую - від Довбушевої могили, а ви знаєте, вона якраз у самому кутикови, при самій дорозі, нечиста сила говорить, людським голосом говорить, та страшним таким, та грубим, таким, як би ведмідь крізь малини дерся («Солодка Даруся»). Деякі мовні явища, як-от закінчення -и в іменників третьої відміни (колишніх іменників *i-основ); закінчення -ови в давальному-місцевому відмінках і т. ін., несправедливо «відштовхнуті» літературною мовою.

Неповторного колориту мові прозових творів надають і специфічні синтаксичні конструкції, характерні для розмовно-побутового мовлення покутян, як-от : уживання форми дієслова бути в теперішньому часі в нехарактерних для літературної норми позиціях: І майже ніколи не є навпаки («Майже ніколи не навпаки»); комбінаціями називного (на місці знахідного) відмінка іменників із дієслівними формами: Ми звечора взяли коні («Майже ніколи не навпаки»); А ти, Павле, думай, як ті діти прогодувати («Майже ніколи не навпаки»); відсутність координації між підметом і присудком: - Дурне - не дурне, але так мене мама-покійниця вчили, дай, Боже, їй царство небесне («Солодка Даруся»); відмінності граматичної форми керованого відмінка: Усе лихе минулося, поблідло, втратило ясність, а туга за чимось далеким лишилася в Дарусиній голові такою гострою, що від того вона болить її («Солодка Даруся») тощо. У письменницькій лабораторії викристалізувався багатющий арсенал народнопоетичних засобів, викарбувався індивідуально-авторський стиль, що репрезентує цінні матеріали для історії української культури взагалі та історії української мови зокрема.

Отже, діалектна мова, що є вагомою складовою загальнонаціональної мови, являє собою складну систему діалектних одиниць, які доволі часто ілюструють зміни, що відбувалися в лексичній, граматичній, фонетичній будові мови на певному історичному етапі розвитку.

Різні діалектні особливості, репрезентовані прозовою творчістю Марії Матіос, засвідчують цільові стилістичні настанови мовця, оскільки використовуються задля мовної характеристики персонажів, для відтворення колориту описуваних подій, явищ, процесів, для зображення життя і побуту українського народу, передусім лінгвоносіїв покутсько-буковинського говору.

Список літератури

1. Єрмоленко С. Говіркове багатоголосся сучасної української прози / С. Єрмоленко // Українознавство. - 2008. - С.198-205.

2. Колоїз Ж. В. Діалектизми в романі Марії Матіос «Солодка Даруся» / Ж. В. Колоїз // Філологічні студії : Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету : зб. наук. праць. - Кривий Ріг : Видавничий дім, 2010. - Вип. 4. - С. 98-117.

3. Матіос М. Майже ніколи не навпаки : [роман] / М. Матіос [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.e-reading.club/book.php? book=1001186

4. Матіос М. Москалиця : [роман] / М. Матіос [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.e-reading.club/book.php?book=1001188

5. Матіос М. Солодка Даруся : [роман] / М. Матіос [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.e-reading.club/book.php?book=1001187

6. Сварич Н. З. Моделювання картини світу через художнє осмислення людського буття та духовних цінностей у творчості Марії Матіос (на прикладі твору «Майже ніколи не навпаки») / Н. З. Сварич // Компаративні дослідження слов'янських мов і літератур. - К., 2012. - Вип. 17. - С. 212-217.

7. Українська мова : [енциклопедія] / ред. : В. М. Русанівський) та ін. - К. : Вид-во «Укр. енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2000. - 752 с.

Размещено на Allbest.ru