Назви головних весільних персонажів у буковинському діалекті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Назви головних весільних персонажів у буковинському діалекті

Юлія Руснак

Буковинський державний

медичний університет,

Наталія Руснак,

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича

Rusnak Yulia, Rusnak Natalia. THE NAMES OF THE MAIN MEMBERS IN THE WEDDING BUKOVINIAN DIALECT

Slavic language kontitnuum gives ground to the analysis of the Bukovinian wedding terminology The article deals with the names of the main members of Bukovinian wedding. The origin of words is defined, together with their regional phonetic manifestations and distribution boundaries.

Key words: Bukovinian patois, wedding rite vocabulary, a wedding term, nomination, periphrasis, appellation, desemantization.

Les langues slaves sont devenus comme base pour l'analyse la terminologie de manage de la bucovine. Dans cet article il s 'agit de nominations des personnages de mariage secondaires dans le dialecte de bucovine. On a defini les origines des mots, leur phonetique leur manifestations dans differentes regions de l'Ukraine et les limites de leur distribution.

Руснак Юлия, Руснак Наталия. НАЗВАНИЯ ГЛАВНЫХ СВАДЕБНЫХ ПЕРСОНАЖЕЙ В БУКОВИНСКОМ ДИАЛЕКТЕ

Славянский языковой континуум стал основой для анализа буковинской свадебной терминологии. В статье рассматриваются названия главних чинов буковинской свадебной драмы. Проанализировано происхождение слов, их фонетические проявления в разных регионах Украины, границы распространения.

Ключевые слова: буковинский диалект, лексика свадебной обрядности, свадебный термин, номинация, перифраза, апелятивации, десемантизация.

Весільна драма як викристалізуване театральне дійство передбачає розподіл ролей. Основними героями весільної драми є молодий і молода, їхні батьки, а навколо них об'єднуються інші дійові особи: дружки, дружби, весільні батьки, свашки і т. д., кожен з персонажів виконує свою роль.¹

Підґрунтям для аналізу буковинської весільної термінології став слов'янський мовний континуум. Мета статті проаналізувати назви головних чинів буковинського весільного дійства: визначити походження слів, їх фонетичні вияви у різних регіонах України, межі поширення.

Лексика родинної (весільнної) обрядовості перебуває в полі зору українських мовознавців. Так, об'єктом дослідження М. Бігусяка послугувала лексика весільного обряду гуцульських говірок, на матеріалі середньонаддніпрянських говірок весільну термінологію вивчала Н. Грозовська, на матеріалі степових говірок - В. Дроботенко, східнослобожанських - І. Магрицька, поліських - П. Романюк, бойківських - Н. Хібеба, подільсько-буковинсько-наддністрянського суміжжя - О. Жвава, весільну лексику літературної мови проаналізував В. Шевченко.

У буковинських говірках на позначення осіб, які одружуються, використовують слова молодий, молода - субстантивовані прикметники вказують на вікову характеристику осіб.

Нареченого у буковинському діалекті Фомінують моло'дий (заг.), кн'оз' (СБГ, 213), пан моло'дий (ФТ), жі'ніх, жа'ніх, (так само (Бял., 166)). Територіальне поширення лексеми molo'dyj у говірках карпатського регіону відображено у ЗКДА (ІІІ, к. 52). Ця назва фігурує у словниках української мови: (СУМ IV, 786; Грінч. ІІ, 441; Ост., 372; Арк. І, 318;

Магр., 89), порівняймо також російські молодин, молодой, молодой князь (СРНГ, 18, 224; 152, 101). „В українському весільному обряді молодий величається князем, молода - княгинею, дружби - боярами. Ця лексика, очевидно, свідчить про те, що сам обряд сягає часів княжої доби”², - зазначає В. Русанівський. Слово князь „наречений” відтворено у словниках: (СУМ IV, 199; Грінч. ІІ, 258; Даль ІІ, 126; Магр., 70) - псл. *^4^»^ - запозичення з прагерманської мови пгерм. kuningz „король” утворене від kuni „рід”, спорідненого з дінд. janati „народжую”, гр. „ірід”, псл. z^te, укр. зять; спроба обгрунтувати словянське походження псл. *^4^»^ малопере- конлива (ЕСУМ ІІ, 475).

На позначення нареченої у буковинському діалекті використано лексеми: молода (так само (СУМ IV, 786; Грінч. ІІ, 441), (заг.), панімолода (Стор.), кнд'гин'а (Заст.), (СБГ, 213), ні'вдста (Нов., Хот., Кельм.), пор. також невеста „жінка; заміжня жінка” (СУМ, ІІ, 33).

Слово панімолода утворено лексико-синтаксичним способом. Номінація кн'о'гин'а у лексичній системі буковинського діалекту належить до пасивного складу, хоча відома всьому слов'янському мовному ареалу: (СУМ IV; 199; Грінч. ІІ, 258; Даль ІІ, 126; ГГ, 97; Арк. І, 230; Лис., 97; Пав., 122).

У Хот., Нов., Кельм. і Сок. р-нах функціонує лексема ні'вдста, яку можна розглядати як інтерферентне явище - вплив російської мови. Слово невеста (рос.) і ні'вдста (бук.) дещо змінило значення, пор.: невеста „женщина, жена” (Тим. І, 480). Наречена у різних регіонах українського мовного континууму має різні номінації: напр., у закарпатських говірках - молодиця (Сабад, 175); у гуцульських говірках Закарпаття - не'вістка (Піп., 115); у західнополіських - молодуха, кня'гиня (Арк. І, 318, 318); у західноволинських - мулудуха (Корз., 164); в українських говірках Румунії - одда'ницд (Пав., 295); у холмських - мулудая (Ост., 372).

Основними дійовими особами на буковинському весіллі поряд із молодими є вінчальні батьки: він'чал'ний 'батко (заг.) і він'чал'на 'матка (заг.), він'чал'ні бат”ки (заг.), він'ч'ел'ні бат”ки, ві'сіл'ні бат'ки (Заст.), ві'сіуні бат”ки (Вижн.), 'названі бат ”ки (Хот.), на'нашки (Хот.). Словосполучення-терміни він 'чал 'ний 'бат 'ко, він'чал'на 'матка, він'чал'ні бат”ки редукуються до 'бат 'ко, 'матка, бат ”ки (суфікс -к- десемантизувався), і „слова сприймаються як стилістично нейтральні”³. Термінологія спорідненості переноситься на весільну.

На позначення весільного батька у буковинському діалекті функціонують мовні одиниці: ве^и'сіл'ний 'бат'ко (Вижн.), він'чал'ний 'бат'ко (заг.), 'названий 'бат 'ко (Хот.), 'бат 'ко (заг.), матковий (СБГ, 281), бат”ки с-під ма'ток (Нов.), пан 'бат'ко, на'нашул (СБГ, 315), на'нашко (Хот).

Батька за маткою називали матко'вий, а весільну матку - за батьком батько'ва, субстантивовані прикметники утворені за принципом патронімів. На Вижниччині, де може бути на весіллі декілька пар батьків, їх жартома називають бат”ки с-під ма'ток, у такий спосіб підкреслюючи роль маток. У деяких регіонах Буковини, здебільшого у Хот. і Кельм. р-нах, весільного і хрещеного батька номінують на'нашул, на'нашко; обрядові терміни мають два значення і використовуються у весільній та родильній обрядовості. Слово нанашко „хрещений батько, весільний батько” - запозичення зі схром. мов, яке виводиться від лат. nunnus „чернець; доглядач дітей, вихователь”, що зіставляється з двінд. nana „мама”, пор.: укр. неня „мати” (ЕСУМ IV, 36), діал. 'н'ан'ко, 'нен'о. Неважко зробити висновок, що і слово 'нен 'о „батько”, яке тепер перебуває у пасивному складі лексики буковинських говірок, етимологічно споріднене зі словом на'нашко. П. Гриценко, визначаючи ряд паралелей слова 'нен 'о, зазначає західнослов'янський контекст його поширення⁴. Слово на'нашко похідне від рум. на'нашул, утворене за допомогою суфікса -к-. У наддністрянських говірках на'нашка „хрещена мати”, на'нашко „старший чоловік” (Шило, 183).

На позначення весільної матки у буковинському діалекті використовують слова: ве¹¹ 'сіл 'на 'матка (заг.), він'чал'на 'матка (заг.), 'матка (СБГ, 280), (див. також (ГГ, 125; Шило. 193)), пані'матка (СБГ, 382), бат'ко'ва (СБГ, 26), мат'ки с-під бат ”кіу (Нов.).

Слово паніматка змінювало своє значення в часовому та просторовому континуумі, пор.: пани-матка „мать” (Тим. ІІ, 82); у гуцульських говірках Закарпаття пані'матка „дружина священика” (Піп., 132).

Можемо виділити семантичну підгрупу „люди, які допомагають виконувати функції батька/матки”: під'бат'ко (Заст., Кіцм.), під'матка (Заст., Хот., Нов., Кельм.), (СБГ, 419), підбат'ко'вий (Хот., Кельм.), (СБГ, 416), підматко'вий (Хот., Кельм.), (СБГ, 416), приматка, прибат'ко (Вижн.).

У весільному дійстві беруть участь і хрещені батьки, яких на Буковині називають подекуди хресто'ві бат”ки. У деяких населених пунктах шиття вінка покладалося саме на них, нерідко хрестові батьки були і вінчальними. На Вижниччині ми зафіксували лексему при- матка „вінчальна матка” на противагу матка - „хрещена матка (та, що знаходиться при матці)”: 'Матка з п'риматкоу кладут на 'голови молодим че^ир'вону 'л'енту // (Вижн.); порівняймо аналогічні утворення: присваха, присвашка (Гур., 159).

Продуктивність відіменникового словотвору зумовлює наявність у буковинських говірках дієслівних утворень від іменників, які мають значення „виконувати дію за особою”. Ці дієслова становлять семантичну модель: батькувати (СБГ, 26), маткувати (СБГ, 281), дружкувати (СБГ, 104), свашкувати (СБГ, 479), (від)ку'харити (СБГ, 54). Словотвірний потенціал відіменникових дієслів реалізують українські говірки: надружбо'ватися, старо- с'тити (Сабад., 178, 342); друж'барити, дружчити (ГГ, 64).

До складу головних дійових осіб на весільному дійстві належить почет молодого та молодої. Семантичну групу „неодружений друг молодого” формують слова: дружба (заг.), (СБГ, 104), с'тарший дружба (СБГ, 418), 'перший дружба (Вижн.), піддружба (Вижн.), бо'йарин (Заст.), бо'йорин (Стор.), с'тарший бо'йарин (Сок.), 'вата (Стор.), (СБГ, 48), ва'таг (Сн.), (СБГ, 48), вата'жил, вата'жел (Кіцм., Нов., Хот., Кельм.), (СБГ, 48), батажел (Кельм.), сві'тиука, сві'тилка (заг.), (СБГ, 480), 'турок (Кельм). На території Північної Буковини вони чітко не диференціюються, у говірках нерідко різняться значенням.

Родовою назвою на позначення наближеної особи до молодого виступає слово дружба „товариш молодого, що бере участь у весільному обряді”, слово відоме всьому слов'янському континууму (СУМ ІІ, 423; Грінч. І, 448; Даль І, 496; Моск., 32); у гуцульських говірках Закарпаття - дружка, друж'ко (Сабад., 80; Піп., 52); у поліських - дру'жок (Лис., 70), однак у західнополіських говорах дружба - „головний розпорядник на весіллі”, друж'бина - „його дружина” (Арк. І, 144); у західноволинських дружба - „одружений чоловік із родичів молодого, запрошений керувати весіллям” (Корз., 112), а на позначення дружби у поліських говірках використовують слово мар'шалок (Лис., 123); у західноволинських - сват „друг молодого на весіллі” (Корз., 215); порівняймо також: подружий, паджані'шок, подмоло'дый (ГУР., 149-150).

Номінації с'тарший дружба, піддружба вказують на ієрархію чинів дружби, порівняймо у наддністрянських говірках - 'півдружба (Шило, 201).

Слово бойарин „товариш молодого, який є головним розпорядником весілля; шафер” (НТСУМ І, 128) поширене у слов'янському світі: (СУМ І, 225; Грінч. І, 91; Даль І, 121; Роман., 235; Магр., 21-22; Глух., 45). Детальна характеристика обрядових термінів князь, княгиня, боярин подана у статті М. Бігусяка „Із спостережень над весільною лексикою гуцульського говору”⁵. У деяких говірках слова дружба і бойарин різняться значенням, у деяких функціонують як дублети, подекуди у ієрархії найближчого оточення бойари перебували на найвищому щаблі. Однак зараз слово бойарин належить до пасивного складу буковинських говірок.

На буковинському весіллі існує розгалужена система дружбів. У говірці с. Подвір'ївка Кельм. р-ну дружбів, які мали викрадати молоду, називали 'турками (назва відповідає схемі „етнонім - весільний чин”). У весільній пісні співається: та'таре/ 'рідний брате / та'таре // про'дау 'рідну се^истру 'даром//(Хот.). У такий спосіб народна свідомість зберегла відомості про історичні події краю (триста років буковинці перебували під владою турків).

До почту молодих входили 'вата, ва'таг, вата'жил (вата'жел). Зазвичай ці слова виступають дублетами до слів дружба, боярин, причому „витіснили” їх з ужитку. На ватажелів у деяких селах, наприклад, Стор. р-ну, покладалася функція покривання молодої. На Заставнівщині та Кіцманщині вата'жил заводив молоду/молодого і гостей за весільний стіл. Слово ва'таг, з яким споріднене вата'жил „старший дружба”, запозичено з чув. мови; причому менш переконлива думка про зв'язок з рум. vatag „сторож”, що походить від тур. vattas „пастух” (ЕСУМ І, 339). У гуцульських говірках Закарпаття ва'таг „старший чабан” (Піп, 21). У буковинському діалекті професійна термінологія переноситься на весільну. Думаємо, що слово вата'жел у буковинські говірки потрапило через посередництво рум. мови, пор.: vata§el „шафер, дружба на весіллі” (РРС, 756).

Із семантичної підгрупи „почет молодого” на основі диференційної ознаки „жіноча стать” виокремлюється лексема сві'тиука, сві'тилка. СБГ фіксує три значення цього слова: 1) „старша дівчина на весіллі з боку жениха (молодша сестра або близька родичка)”, 2) „дружка у молодого”, 3) „дівчина-підліток, яка підтримує кінці фати молодої на весіллі”. Однак слово сві'тиука, сві'тилка у буковинському діалекті має ще 4-е знач.: „сестра нареченого, котра в системі весільного обряду слідкує за свічками, особливо під час вінчання”. За нашими спостереженнями, слово сві'тилка частіше використовується носіями говірок саме з таким значенням: Сві'тиука 'дивиси за свіч'ками/ аби во'ни не¹¹ по'гасли / бо то не^и'добри // (Кіцм.). З цим значенням слово сві'тилка фіксують словники: (СУМ ІХ, 88; Грінч. IV, 109; Жел. ІІ, 856; Роман., 235; Магр., 135-136). У наддністрянських говірках сві'тилка „дружка молодого” (Шило, 236); у гуцульських говірках Закарпаття сві'тілка „небесна зірка” (Піп., 172). У гуцульських говірках слово сві'тиука має два значення: „дружка, яка тримає при шлюбі свічку за плечима молодих”, „зірниця” (ГГ, 168).

Семантична підгрупа „назви осіб, що входять до почту молодої” формують слова: друшка (заг.), (СБГ, 104), с'тарша друшка (Заст.), піддрушка (Заст.), (СБГ, 418), ша- фериц'а (Кіцм.), (СБГ, 659).

Подругу молодої у буковинському діалекті, як і по всій Україні, називають друшка (СУМ ІІ, 424; Грінч. І, 448; Арк. І, 144; Пав., 122; Ост., 367; Роман., 236). Дружки одягають молоду до шлюбу, запрошують на весілля, у деяких населених пунктах дружки покладали вінок на голову молодій. Серед дружок виокремлюються с'тарша дружка, піддружка.

СБГ реєструє застаріле слово шафе'риця у значенні „подруга молодої на весіллі”. Слово 'шафер походить із прибалт.-нім. Schaffer „керівник” (ЭСРЯ IV, 414). За Словником В. Даля, шаферъ „дружка, свадебный чин, коихъ по два и бол^е при жених^ и при нев^ст^, для помощи и услуг; они же держать в^нцы надъ четою” (Даль IV, 624). Словник Б. Грінченка та СУМ не реєструють цього слова. У західнополіських говірках 'шафєр „старший сват, один з хлопців, який тримає вінець над головою молодих під час вінчання” (Арк. ІІ, 259); у західноволнських - 'шафар „учасник весілля, що пригощає гостей напоями; боярин” (Корз., 259). У бойківських говірках серед дійових осіб весільного дійства є ша'фар: „шафаром буває хтось із родини або сусідів. Він відповідав за комору, в якій, крім приносів, зберігалися напої, печиво, хліб, калачі та інші продукти”⁶. За СУМ, слово шафар „старший лакей; ключник, економ” (СУМ ХІ, 422). Слова шафе'риця (бук.) і шафар (бойк.) етимологічно споріднені. У поліських говірках функціонує слово мар'шалка, що має значення „дружка” (Лис., 123).

Невід'ємним складником лексики родинної обрядовості виступають назви на позначення спорідненості та свояцтва. До головних персонажів весільної драми належать батьки і родичі наречених: бат ”ки (заг.), 'мама (заг.), 'мамка (заг.), 'матінка (заг.), маті'нон'ка (заг.), ма- ти'нон 'ка-вир'адни'чен 'ка (заг.), маму'тейка (заг.), 'тато (заг.), 'бат 'ко (заг.), 'нен 'о (Заст., Кіцм, Вижн., Стор., Глиб., Нов.), (СБГ, 329), 'нен 'ко (заг.), д 'ад 'о (Сок.), д 'ед 'а, 'ґ'еґ'о, 't'at'a (Вижн., Стор., Глиб.), (СБГ, 91) 'д'ад'а, д'ад'о (Кельм., Хот., Сок.), (СБГ, 91), родіт'елі (Хот.), фа'мілійа (Кельм.), (СБГ, 579), сва'ти (заг.), 'родичі (заг.), даровані (Кож. ІІ, 250).

На позначення батька у Заст., Кіцм, Вижн., Стор., Глиб., Нов., Хот. р-нах побутує слово н 'ен 'о, у гуцульських говірках Закарпаття - 'ниньо (Піп., 117); в українських говірках Румунії - 'н 'ан 'о (Пав., 294). У Пут., Вижн,, Стор., Глиб. р- нах використовують слово д 'ед 'о у різних фонетичних варіантах: д 'ед 'а, 'ґ'еґ'о, 'ґ'аґ'а; у Келм., Хот., Сок. р-нах - д 'ад 'а, д 'ад 'о. Дядя в сучасній українській мові „брат матері або батька”; припускається, що це слово - результат видозміни форми д^дя „дідусь” у дитячій мові; ймовірно, мало значення „батько” (ЕСУМ ІІ, 153).

У Хот. р-ні на позначення батьків мовці нерідко використовують русизм ро'діт'елі: У поне^и'діунок молодий з моло'дойу йдут до ро 'діт 'еліу //(Хот.).

Серед цього семантичного угруповання сему „збірність” мають слова: сва'ти, 'родичі, фа'мілійа, даровані. У семній організації кожен з них має певну диференційну ознаку. У буковинському діалекті на позначення батьків або родичів одного з подружжя щодо батьків або родичів другого використовують слово свати (НТСУМ ІІІ, 244); у гуцульських говірках Закарпаття - свато'ве (Піп., 171); у західноволинських - с'ванька „мати невістки або зятя” (Корз., 215). Слово сват псл. походження svatъ^; виводиться із *svojdt-, похідного від займенникової основи svo-, svе- (ЕСУМ V, 187).

Слово фа'мілія, запозичене з німецької мови, позначає „близьких родичів, родину, сім'ю”. Це слово з таким же значенням відоме у наддністрянських говірках (Шило, 261); у закарпатських - фа'мелія (Сабад., 379); у західноволинських - фа'мілія „дальні родичі” (Корз., 247). До цієї групи зараховуємо лексему даровані, тобто усі, хто отримав подарунки, обдаровували на весіллі найближчу родину.

Семантична підгрупа „господарі, у яких відбувається весілля” мають слова: дома'тор' (Кіцм., Вижн.), (БГ, 241; СБГ, 99), дома'тор'ка (Кіцм., Вижн.), (БГ, 241), дома'тар' (Яків., 322), доматорі, доматері (Кіцм., Вижн.), (БГ, 241), 'ґазди (Сок.), гос'подарі (Кельм.), хаз'а'йі (Сок.).

Обрядовим терміном у цій групі виступає слово дома'тор' „господар, хазяїн (по відношенню до гостей)”: Доматері кладут за скіу і прий'майут // (Вижн.). У Словнику Б. Грінченка з цим же значенням зафіксована лексема домарь (Грінч. І, 407). У гуцульських говірках до'марь, до'маторник, до'маторь „той, хто залишається на господарстві” (ГГ, 61); в українських говірках Румунії до'марь „чоловік, що працює вдома” (Горб. IV, 273), проте первісне значення доматуръ „домосед” (Тим. І, 221), слово у формах домонтар, домотур реєструє Словник Є. Желеховського (Жел. І, 196).

Простежуємо зв'язок обрядового терміна доматорь з рум. domnitor „правитель” (РРС, 138). Л. Ткач вважає, що слово доматорь „успадковане із соціолекту козацько-шляхетської верстви [...], з традиційного мовлення дрібношляхетської верстви, з характерною для неї українсько-польською двомовністю, адже відповідні одиниці збереглися й у сучасній польській мові (n. Domator - господар дому, domatorka - господиня дому)”⁷. Однак і рум. слово domnitor, і укр. та пол. доматорь мають лат. походження: domus „будинок, житло, дім, оселя, домівка, помешкання” (ЛУ, 213).

Зі значенням „господар по відношенню до гостей” використовують слова гос'подарі, 'ґазди, хаз'а'йі. Однак вони мають ширшу семну організацію, внаслідок чого з'явилися похідні - господарювати, ґаздувати. Слово господарь походить від псл. *gospod „пан”, дуже давнє складне слово з не цілком з'ясованою етимологією, - найвірогідніше, споріднене з лат. hospes „гостинний друг, господар; гість, чужинець” (ЕСУМ І, 575); ґазда „господар” - запозичення з угор. мови, яке у свою чергу походить із слов'янських мов (ЕСУМ І, 451). Слово ґазда реєструють словники: (СУМ ІІ, 12; Грінч. І, 345; Шило, 100; ГГ, 51), це слово побутує в рум. мові (gazda „хазяїн, господар” (РРС, 185)).

Отож, культурні терміни на позначення головних весільних чинів у буковинському діалекті, маючи різне походження, різну лінгвальну та функціональну специфіку, засвідчують єдиний мовний світ української нації.

весільний персонаж буковинський діалект

Список скорочень

Вижн. - Вижницький р-н Глиб. - Глибоцький р-н Заст. - Заставнівський р-н Кельм. - Кельменецький р-н Кіцм. - Кіцманський р-н Нов. - Новоселиць кий р-н Пут. - Путильський р-н Сок. - Сокирянський р-н Стор. - Сторожинецький р-н Хот. - Хотинський р-н

Список використаних джерел

(Арк.) - Аркушин Г.Л. Словник західнополіських говірок. У 2-х т. / Г.Л. Аркушин. - Луцьк: Вежа, 2000.

(БГ) - Буковинські говірки: хрестоматія діалектних текстів / [уклад.: Н.О. Руснак, Н.В. Гуйванюк, В.О. Бузинська]. - Чернівці: Рута, 2006. - 383 с.

(Бял.) - Бялькевіч І.К. Краёвы слоунік усходняй Маплёушчыны / І.К. Бялькевіч. - Мінськ: Навука і техніка, 1970. - 512 с.

(Гліб.) - Говірки південно-захі дного наріччя української мови: [зб. текстів / упоряд. Н.М. Глібчук]. - Львів: Видав. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2005. - 238 с.

(Глух.) - Старобільщина: Матеріали фольклорно- діалектологічних експедицій / [упоряд.: К.Д. Глуховцева, В.С. Курило, В.В. Лєснова, [та ін.]; за ред. З.С. Сікорської. - Луганськ: Шлях, 2000. - 28 с.

(Грінч.) - Гринченко Б.Д. Словарь української мови. У 4-т. / [ред. В.Д. Гринченка; передм. О.Тараненко]; [репринт. вид. 1906-1907 рр.]. - К.: Лексикон, 1996.

(Гур.) - Гура А.В. Из полесской свадебной терминологии. Свадебные чины (словарь: Н - СВАШКА) / А.В.Гура // Славянский и балканский фольклор. Духовная культура полесья на общеславянском фоне / [отв. ред. Н.И.Толстой]. - М.:Наука, 1986. - С.144-177.

(Даль) - Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка. В 4-х т. / В. Даль [предисл. А.М.Бабкина]. - М.: Русский язык, 1978-1980.

(ЕСУМ) - Етимологічний словник української мови. У 5 т. / [ред. О.С.Мельничук та ін.]. - К.: Наук. думка, 1982 -1982-2006.

(Жел.) - Желехівський Є., Недільський С. Малоруско-нїмецкий словар. У 2-х т. - Львів, 18851886.

(ЗКДА) - Общекарпатский диалектологический атлас: Вступительный выпуск. - Скоще: МАНу, 1988. - 184 с.; Вып.1. - Кишенев: Штиница, 1989. -196 с.; Вып.2. - М.: Наука, 1988. - 241 с.; Вып. 3. - Варшава, 1991. - 184 с.; Вып 4. - Львів, 1993. - 182 с.

(Кож. II) - Кожолянко Г.К. Етнографія Буковини / Г. К. Кожолянко. - Чернівці: Золоті литаври, 2001. - Т.2. - 424 с.

(Корз.) - Корзонюк М.М. Матеріали до словника західноволинських говірок / М.М. Корзонюк // Українська діалектна лексика: зб. наук. пр. / [ред. І.Г. Матвія та ін.] - К.: Наук. думка, 1987. - С. 62-268.

(Лис.) - Лисенко. Словник поліських говорів / П.С.Лисенко. - К.: Наук. думка, 1974. - 260 с.

(ЛУ) - Литвинов В. Латинсько-український слов ник. - К.: Пропілеї, 1998. - 712 с. - (Трансформація гуманітарної освіти в Україні).

(Магр.) - Магрицька І. Словник весільної лексики українських східнослобожанських говірок / І. Магрицька. - Луганськ: Знання, 2003. - 172 с.

(Мар.) - Мартинова Г.І. Лінгвістична географія правобережної Черкащини / Г.І.Мартинова. Черкаси: Відлуння, 2000. - 266 с.

(Моск.) - Москаленко А.А. Словник діалектизмів українських говірок Одеської обл. / А.А.Москаленко. - Одеса: Одес. держ. ін-т ім.К.Д. Ушинського, 1958. - 79 с.

(НТСУМ) - Новий тлумачний словник української мови. У 3 т. / [уклад.: В. Яременко, О.Сліпушко]. - К.:Аконіт, 2001.

(НУС) - Словник: Німецько-український. Українсько-німецький / [укл.: О.В.Дмітрієв, Г.В.Степенко]. - К.: Ірпінь, 2007. -- 720 с.

(Ониш.) - Онишкевич М.Й. Словник бойківських говірок. У 2-х ч. / М.Й. Онишкевич. - К.: Наук. думка, 1984.

(Ост.) - Осташ Н. Словник діалектної лексики переселенців із Холмщини / Н. Осташ // Діалектологічні студії 4: Школи, постаті, проблеми / [відп. ред. П.Гриценко, Н.Хобзей ]. - Львів: Ін-т українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України, 2004. - С. 355-378.

(Пав.) - Павлюк М. Українські говори Румунії: Діялектні тексти / М. Павлюк, І. Робчук. -- [Канада], 2003. - 783 с.

(Пет.) - Петрюк В.О. Мамаївці - село, в якому ми живемо / В.О.Петрюк, Д.З. Петрюк. -Чернівці: Прут, 2008. - 164 с.

(Піп.) - Піпаш Ю.О. Матеріали до словника гуцульських говірок (Косівська Поляна і Росішка Рахівського району Закарпатської області) / Ю.О. Піпаш, Б.К. Галас. - Ужгород: Ужгород. нац. унт, 2005. - 266 с.

(Роман.) - Романюк П.Ф. Лексика весільного обряду Правобережного Полісся: Матеріали до „лексичного атласу української мови” / П.Ф.Романюк // Дослідження з української діалектології. - К.: Наук. думка, 1991. - С.225 -251.

(РРС) - Румыно-русский словарь / [сост. Николай Поповскій] - [2-е изд. Справ., доп.]. - Кишиневъ. КНИГОИЗДАТЕЛЬСТВО Т./д. „ШЕХТЕРЪ и С-ья”, 1922. - 813 с.

(Сабад.) - Сабадош І. Словник закарпатської говірки села Сокирниця Хустського району / Іван Сабадош. - Ужгород: Ліра, 2008. - 480 с.

(СБГ) - Словник буковинських говірок / [заг. ред. Н.В. Гуйванюк]. - Чернівці: Рута, 2005. - 688 с.

(Ср.) - Срезневський И.И. Материалы для словаря древнерусского язика. В 3-х т. / И.И. Срезневський. - СПб., 1893-1903.

(СРНГ) - Словарь русских народных говоров. В 37 т. / [ред. Ф.П.Филин. Ф.П.Сороколетов]. - М.-Л.: Наука, 1965-2003.

(СУМ) - Словник української мови. У 11 т. / [ред.: І.К.Білодід, А.А.Бурячок, Г.М. Гнатюк та ін.]. - К.: Наук. думка, 1970-1980.

(Тим.) - Тимченко Є. Матеріали до словника писемної та книжної української мови XV--ХУШ ст. У 2-х кн. / [відп. ред. В.В.Німчук; передм. В.В. Німчук]. - К., 2002.

(Ужч.) - Ужченко В.Д. Фразеологічний словник східнослобожанських і степових говірок Донбасу / В.ДУжченко, Д.В. Ужченко. - [5-е вид. переб. й доп.]. - Луганськ: Альма-матер, 2005. - 348 с.

(Хіб). - Хібеба Н. Весільна лексика бойківського говору: матеріали до словника / Н. Хібеба // Діалектологічні студії. 5: Фонетика, морфологія, словотвір / [відп. ред. П.Гриценко. Н.Хобзей]. - Львів: Ін-т українознавства ім. І.Крип'якевича, 2005. - С. 299-311.

(Шило) - Шило Г. Наддністрянський регіональний словник / Гаврило Шило. - Львів: Ін-т українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2008. - 288 с. (Серія „Діалектологічна скриня”).

(ЭСРЯ) - Фасмер М. Этимологический словарь русского языка: в 4 т. / [пер. с нем. и доп. О.Н. Трубачева; ред. и послесл. Б.А,.Ларина]. - М.: Прогресс, 1964-1973.

Література

1. Борисенко В.К. Весільні звичаї та обряди на Україні: Історико-етнографічне дослідження / Борисенко [АН УРСР, Ін-т мист. - фльклору та етнографії; відп. ред. М.М. Пазяк ]. - К.:Наук. думка, 1988. - 192 с.

2. Русанівський В.М. Єдиний мовно-образний простір української ментальності / В.М. Русанівський // Мовознавство. - 1993. - № 6. - 11

3. Прокопенко В.А. Лексика весільного обряду в буковинських говорах / В.А.Прокопенко // Тези доповідей XX наукової сесії. Секція філолог.наук. (Чернівці, квітень 1964). - Чернівці, 1964. - С. 45.

4. Гриценко П.Ю. Ареальне варіювання лексики / П.Ю. Гриценко / [відп. ред. І.Г. Матвіяс]. - К.: Наукова думка, 1990. - С. 206-207

5. Бігусяк М. Із спостережень над весільною лексикою гуцульського говору / Михайло Бігусяк // Гуцульські говірки: лінгвістичні та етнолінгвістичні дослідження / [відп. ред. Я.В.Закревська (НАН України. Ін-т українознавства ім. І. Крип'якевича)]. - Л., 2000. С. 125-148.

6. Василечко Л. Таїна весільного обряду/ Л. Василечко. - Івано-Франківськ: Тіповіт, 2006. - С.46.

7. Ткач Л. Українська літературна мова на Буковині в кінці ХІХ - на початку XX ст. / Людмила Олександрівна Ткач. - Чернівці: Книги ХХІ, 2007. - Ч. 2: Джерела і соціокультурні чинники розвитку. - С.150.

Размещено на Allbest.ru