Апелятивні назви водних об’єктів польської мови в лінгвокультурологічному висвітленні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Апелятивні назви водних об'єктів польської мови в лінгвокультурологічному висвітленні

Войцева О.А.

У статті представлено результати аналізу апелятивных назв водних об'єктів та їхніх частин у польській мові. Дослідження спрямовано на виявлення лингвокультурологічної специфіки семантичного континууму об'єктно- просторової лексики, яка зберігає, передає когнітивний досвід і культурну спадщину. Оскільки мова і дійсність знаходяться в динамічних взаємовідносинах, судження про довкілля, його інтерпретація в мові залежать від навколишньої дійсності і від людської натури, досвіду, культури. Базові найменування тематичної групи „водні об'єкти" (ocean, morze, jezioro, rzeka) містять стійкі колективні архетипи, їм властиві символічні значення. Розглядуваний словниковий масив сформувався в умовах тісної взаємодії між спеціальною і загальновживаною лексикою, що вплинуло на значимість нових валентностей локативів. Творча інтерпретація лексики, яка позначає водні об'єкти, в різноманітних стилях і текстах свідчить про їх культурний потенціал. Автор доходить до висновку, що в назвах об'єктів, які утворюють концептосферу „водний простір" у польській мові, закодований універсальний досвід, національно-культурні особливості, пов'язані з історією, менталітетом, аксіологічною системою носіїв польської мови.

Ключові слова: апелятив, лінгвокультурологічний аналіз, мовна картина світу, назви водних об'єктів, мотивуюча ознака, польська мова.

В статье представлены результаты сопоставительного анализа апеллятивных названий водных объектов и их частей в польском языке. Исследование направлено на выявление лингвокультурологической специфики семантического континуума, относящегося к объектно-пространственной лексике, сохраняющей и передающей когнитивный опыт и культурное наследие. Так как язык и действительность находятся в динамических взаимоотношениях, суждения об окружающем мире, его языковая интерпретация зависит от объективной действительности и от человеческой натуры, опыта, культуры. Базовые наименования тематической группы „водные объекты” (ocean, morze, jezioro, rzeka) содержат устойчивые коллективные архетипы, им присущи символические значения. Рассматриваемый словарный массив сформировался в условиях тесного взаимодействия между специальной и общеупотребительной лексикой, что повлияло на приобретение значимости и новых валентностей локативов. Творческая интерпретация лексики, обозначающей водные объекты, в разнообразных стилях и текстах свидетельствует об их культурном потенциале. Автор приходит к выводу, что в названиях объектов, образующих концептосферу „ водное пространство” в польском языке, закодирован универсальный опыт, национально-культурные особенности, связанные с историей, менталитетом, аксиологической системой носителей польского языка.

Ключевые слова: апеллятив, лингвокультурологический анализ, языковая картина мира, названия водных объектов, мотивировочный признак, польский язык.

The article presents the results of a comparative analysis of appellative names of water objects and their parts in Russian and Polish. The study aims to identify of linguo- culturological specificity of semantic continuum related to the object-spatial lexis, that preserves the and transmits the experience and cultural heritage of previous generations. Since language and reality are in the dynamic relationships, opinions about the world around, its linguistic interpretation depends on the objective reality and human nature, experience, cultural heritage. The basic names of thematic group “water objects” (ocean, morze, jezioro, rzeka) contain sustainable collective archetypes, symbolic meanings are inherent them. Examined lexical array was formed under conditions of close cooperation between special and general vocabulary, that influenced the acquisition of significance and new valences of local objects. The creative interpretation of vocabulary, that denotes the water objects in a variety of styles and texts, testifies about their significant cultural potential. The author concludes that in the names of objects constituting the concept sphere “water space”, was encoded the universal experience, national and cultural peculiarities related with the history, axiological system, mentality of Polish native speakers.

Key words: appellative, linguo-culturological analysis, cultural and linguistic picture of the world, names of water objects, motivational sign, Polish language.

У сучасних антрополінгвістичних дослідженнях активно розробляється лінгвокультурологічний напрям (lingwistyka kulturowa) (Ю. Д. Апресян, Н. Д. Арутюнова, С. Г. Воркачев, В. В. Воробьев, C. Д. Голев, В. В. Іванов, В. І. Карасик, В. А. Маслова, Ю. С. Степанов, М. І. Толстой, В. М. Топоров, Януш Анусевич, Єжи Бартминський, Анна Вежбицька, Анна Домбровська, Михаель Фляйшер, Йоланта Мацькевич та ін.).

Лінгвокультурологія як комплексна наукова дисципліна виникла на стику лінгвістики і культурології в останній чверті XX ст. Вона досліджує прояви культури народу, які відбилися, закріпилися в мові і мовній діяльності [6, 28; 4, 303; 15; 16]. Мова розглядається як продукт культури, її важлива складова та умова існування, як чинник формування культурних кодів (В. А. Маслова).

На думку Януша Анусевича, лінгвістика повинна стати інтердисциплінарною наукою, що прагне до розуміння людини й суспільства. Метою культурної теорії мови є „повне, усебічне глибоке пізнання людини, її природи, духовного життя шляхом аналізу змісту, форм і зразків, закодованих в мові, дослідження нормативної аксіологічної системи суспільства (культури цінностей), які формуються і передаються від одного покоління до іншого” [10, 18-19].

Важливу роль в мовному образі світу, який за допомогою мови описує, сегментує, оцінює навколишній світ [11; 12; 13], належить загальним іменникам, що позначають поняття про водні об'єкти та їхні частини. Ця лексика відноситься до найважливіших і найбільш частотних лексичних масивів польської мови разом з апелятивами, які номінують земні та небесні об' єкти. апелятивна назва польський лексика

Локативи відносяться до ідентифікуючих імен (термін Н. Д. Арутюнової), яким властиві: універсальний спосіб членування навколишньої дійсності, загальні уявлення про низку об' єктів, відносна автономність семантики, таксономічна організація, майже повна відсутність конотацій, абстрактність, номенклатурність [див.: 1, 1-5; 3].

Назви водних реалій можна назвати своєрідним „резервуаром здорового глузду” [10, 18], оскільки вони позначають предмети такими, якими ми їх бачимо. Але оскільки мова і дійсність знаходяться в динамічних взаємовідносинах, судження про навколишній світ, його мовна інтерпретація залежать не тільки від довкілля, але й від людської натури, її досвіду, загалом від усієї культурної спадщини.

Зокрема базові найменування тематичної групи „водні об'єкти” (ocean, morze, jezioro, rzeka) містять стійкі колективні архетипи, їм властиві символічні значення. Ця лексика сформувалась в умовах тісної взаємодії між спеціальними і загальновживаними номінаціями, що вплинуло на зміну семантики і виникнення нових валентностей локативів. Інтерпретація лексики на позначення водних об'єктів у різноманітних текстах (міфологічних, фольклорних, художніх) також свідчить про лінгвокультурний потенціал розглядуваних мовних одиниць.

Метою нашої статті є лингвокультурологічний аналіз апелятивних назв водних об'єктів у польській мові (близько 100 лексичних одиниць).

Водні об'єкти позначають „частини гідросфери - моря, океани, річки, озера, болота, водосховища, підземні води, а також води каналів, ставків та ін., місця постійного зосередження води на поверхні суші” [БЭС, 213; Чеботарев, 39]. Значення географічних реалій у пізнанні навколишнього світу важко переоцінити, оскільки водні ресурси Землі є не лише компонентами ландшафту, але й об' єктами господарчої діяльності людини. У семантиці апелятивів, що називають водні об'єкти, закодовано не тільки знання про довкілля, але й ціннісні складові, які належать до культурної спадщини польського народу.

Залежно від географічних особливостей реалії водного простору діляться на: поверхневі (наприклад, jezioro, zrodlo „джерело”, gejzer, lodowiec) і підземні (warstwa wodonosna „водоносний горизонт”); природні (potok, doptyw (rzeki) і штучні (zbiornik wody „водосховище”, staw, kanal, row); постійні (rzeka) і що тимчасові, що пересихають, перемерзають (starorzecze „стариця”, kaluza); солоні (morze) і прісні (strumien „струмок”).

Зібраний матеріал умовно поділено на дві групи: 1) водоймища (zbiorniki wodne, akweny) „постійне або тимчасове скупчення безстічних вод або резервуар з уповільненим стоком вод у природних або штучних западинах (озера, водосховища, ставки)” (Чеботарев, 42-43), наприклад, ocean, morze, laguna, litoral, fiord, zatoka, zatoka morska, jezioro, liman, zalewisko, bagno / blota, topiel, trz^sawisko, staw(ek), bajoro, glinianka, sadzawka; 2) потоки (cieki) „узагальнене поняття водних об'єктів, що характеризуються рухом води у напрямку ухилу в поглибленні земної поверхні” (Чеботарев, 49), наприклад, rzeka, частини річки: doplyw, dorzecze, koryto, ujscie, delta, zrodlo, odnoga, kolano, ramif, zatoka, strumien, potok, ruczaj, struga, kanal, przetoka, row, kaluza.

У праслов' янську епоху спеціальні уявлення про елементи ландшафту означали слова, запозичені із загальновживаної мови, що є свідоцтвом ранньої соціально-психологічної концентрації людини на явищах, предметах навколишнього світу, від якого вона залежала [2, 270]. Семантика народної (традиційної) термінології була розпливчатою, синкретичною і відносно незалежною від навколишньої дійсності, тобто архаїчно недостатньою [7, 9-10]. Більшість традиційних базових назв водних об'єктів мають індоєвропейські етимони, наприклад, ciek „потік” є віддієслівним іменником від ciec, іє. *tek „текти” [Borys, 79]; morze „водна оболонка земної кулі; у широкому смислі - Світовий океан; у вузькому - частина океану, більшою чи меншою мірою ізольована від нього ділянками суші” [Чеботарев, 171] < іє. *mor- / *mar „море, болото; озеро; велика річка”, пс. *morje „море, велика вода, болото”, іє. *m5ri „водний простір” [Фасмер: 2, 654-655; Bruckner, 344]; jezioro „природне водоймище, заповнене водою заглиблення земної поверхні” [Чеботарев, 186] < іє. *eg'h-er-o: *og'h-er-o -суфіксальний дериват від основи *ezb „риболовна загата; ставок” [Черных: 1, 593; Фасмер: 3, 125]; bloto „болото” < іє. * bol- < bal- утворено за допомогою суфіксу -t(o); реалія названа з огляду на багаторічні трави пухівки (Егіорйошш), які ростуть на торфових болотах, заболочених луках, або від попелястого кольору висохлого бруду [Шанский, 52; Borys, 33].

Найдавніші запозичення увійшли до тематичної групи „водні об'єкти” польської мови з грецької та латинської мов опосередкованим шляхом через германські або романські мови, пор.: ocean запозичено через лат. Oceanus [WSWO, 891] від гр. Юкеамос, „Океан, син Урану і Геї, владика водної стихії”, пізніше „велика річка, оточуюча землю”, „Атлантичний океан”; слово не має однозначної етимології, його першоджерелом, на думку П. Я. Черних, може бути етимон „швидкий, стрімкий” [Черных: 1, 594; Фасмер: 3, 128]; liman увійшло за посередництвом російської мови з тур. liman „гавань”, гр. hppv „гавань, бухта” [SJP: 2, 34; WSWO, 745); delta запозичено за посередництвом європейських мов від гр. дєХта (Д) „буква, що має форму трикутника” [WSWO, s. 255]; kanal < через нім. Kanal, голл. kanaal або фр. canal від лат. canalis „труба, жолоб”, canna „труба” [SJP: 1, 814-815]; litoral < лат. litoralis „береговий” [SJP: 2, 42; WSWO, 750]; laguna < нім. Lagune або ит. laguna з лат. lacuna „калюжа”, lacus „озеро” [Фасмер: 2, 447; WSWO, 721].

Первісні назви водних реалій (океан, море, озеро, річка, потік) зберігають архетипні уявлення про простір, колективне несвідоме (за К. Г. Юнгом), архетипи і символи. На думку С. С. Аверинцева, символ (< гр. ubpeoXov „знак, розпізнавальна прикмета”) є „умовним знаком яких- небудь понять, ідей, явищ. Можна сказати, що символ це образ, узятий в аспекті своєї знаковості, і що він є знак, наділений усією органічністю міфу і невичерпною багатозначністю образу. Категорія символу робить акцент на виході образу за власні межі, на присутності деякого сенсу, злитого з образом, але не тотожного” [1, 155]. Лексеми океан, море виступають символами нескінченності, вічності, первинних вод, хаосу, нескінченного руху і постійності [Kopalinski, 230-233]. У космогонічному порядку море є елементом простору, який існує вічно: Przed stworzeniem swiata nie bylo nic, tylko niebo i morze [SL: 1, 384]. Згідно з індоєвропейськими уявленнями, запозиченими слов'янською культурою, космічне море - це праматерія, частина океану, що утворила землю і весь світ. Цей простір безмежний (Morza si§ nie wypije; Morza nie maj^ konca), широкий (Morze rozlegle), глибокий (Niezgl^biony jak morze). У польському фольклорі вживаються такі синоніми на позначення моря: jezioro, rzeka, dunaj, wisla, staw, наприклад: Izes swawolny mlodzieniec, Zdj^lbys mi z mej glowicki wieniec. A tys mi go sama dala, Do dunaju go wrzucila, Ej, do Dunaju za morze [SL: 1, 384].

Символічне значення „перешкода, бар'єр, невблаганний плин часу, шлях, що біжить, відродження” має лексема rzeka [Kopalinski, 367-369]: Nie wchodzi sif dwa razy do tej samej rzeki; Nie pchaj rzeki, sama poplynie; Tu konczy swoj bieg rzeka zycia, ktora ci§ tak zachwycila (W. Zukrowski, Kamienne tablice) (NKJP). Слово potok виступає архетипічним символом динаміки людського життя [Kopalinski, 369]: Jakis kamien w tym naszym przechodzeniu przez potok zycia znowu si§ nam usun^l z pod nog (Gazeta wyborcza, 1998.11.27) (NKJP).

В акті номінації семантику репрезентує уявлення [9, 34]. Перехід уявлень в поняття, які типізують i класифікують об' єкти, явища навколишнього світу здійснюється за допомогою відбору найбільш важливих мотиваційних ознак, що мають здатність ідентифікувати названу реалію та „мають значення як для функціонування назви в мові, так і для усієї лексико-семантичної системи мови” [6, 114].

Мотиваційні ознаки, зокрема у назвах водних об'єктів - місце розташування, зовнішній вигляд, форма, колір, якісні і тимчасові характеристики - виступають у концептуалізованому вигляді, внаслідок чого реалія отримує певну назву, стає важливим елементом комунікації [14, 28]. Вони дають уявлення про особливості формування цього фрагмента картини світу.

В результаті аналізу мотиваційних ознак найменувань водних об' єктів та їхніх частин в польській мові, виокремлено: 1) номінаційну модель „замкнений водний простір”, наприклад, апелятивы morze, jezioro, staw; 2) номінаційну модель „зовнішній вигляд реалії”: bloto, ujscie < *oustbje, ие. *ous-t-i-om: *aus- з розширювачем -t-, в загальнослов'янській мові *usta „рот” [Черных: 2, 293]; rog, ramif, odnoga „відгалуження русла річки” від словосполучення іменника з прийменником od nogi [Borys,

380]; 3) номінаційну модель „горизонтальне переміщення водних мас”: strumien, doplyw; у тому числі похідні від пс. *tekg-, *tekti „бігти, текти” (ciek, sciek, potok, przetoka, zatoka, otok), пс. *lejg, *lyti „лити” (zalew, zalewisko) [Фасмер: 2, 504; 4, 37]; 4) номінаційну модель „вертикальне переміщення водних мас (у глибину)”: topiel від topic „занурювати у воду” [Borys, 638], trzgsawisko *trgsavb, пс. * trqsti „трястись” [Borys, 650]; 5) номінаційну модель „місце розташування”: pojezierze; 6) номінаційну модель „речовина”: kaluza < kaluza < пс. *kaluza / * kal'uza „болотисте місце, калюжа”, пс. *kalb „болото, мул” c cуфіксом -uza [Borys, 220]; glinianka, moczary / moczar < пс. *mociti „мочити, зволожувати” [Borys, 334]; 7) номінаційну модель із

звуконаслідувальною мотиваційною ознакою: ruczaj.

Апелятивы, що означають водні об'єкти, можуть вживатися в переносних значеннях. Образність семантики зазначених номінацій пов' язана з категоріями експресивності, емотивності, інтенсивності, наприклад, в переносному значенні „величезна кількість, множина чого- небудь” [SJP: 2, 204] вживаються лексеми morze, ocean, rzeka, potok та ін.: morze kwiatow, morze klamstw; Na plazy morze ludzkich glow; ocean lez, ocean wiedzy; Ponad glowami w niebios oceanie kr^c^c si§ klucz zurawi spiewal pozegnanie (Groza, Starosta); rzeka klamstw, strumien powietrza, strumien ludzi, potok ludzi, potok slow, wymowek [Sobol, 737, 894, 968]; „те, що характеризується відсталістю”: bagno moralne.

Таким чином, назви водних об'єктів в польській мові допомагають упорядкувати та осмислити навколишній світ, передати у мовних одиницях когнітивні знання про довкілля. Первинна номінація ґрунтується не лише на загальних принципах, але й враховує поза лінгвістичну специфіку реалій. Мотиваційні ознаки закріплюють особливості сприйняття географічних просторових об'єктів та їхніх частин, відбивають моделі концептуалізації цього фрагмента дійсності.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Аверинцев С.С. София-Логос. Словарь. 2-е, испр. изд. - К.: Дух i Літера, 2001. -С. 155-161;

2. Ананьева Н.Е. История и диалектология польского языка / Н. Е. Ананьева. - 2-е изд., испр. - М.: Изд-во УРСС, 2004. - 304 с.;

3. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека / Н. Д. Арутюнова. - 2-е изд., испр. - М.: Языки русской культуры, 2009. - 896 с.;

4. Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія / О. О. Селіванова. - Полтава; К.: Довкілля, 2006. - 716 с.;

5. Козлова И.Е. Специфика явления мотивации слов в русском языке: дис. ... канд. филол. наук. - Томск, 1999. - 287 с.;

6. Маслова В.А. Лингвокультурология / В. А. Маслова. - М.: Издательский центр „Академия”, 2001. - 208 с.;

7. Трубачев О.Н. Ремесленная терминология в славянских языках. (Этимология и опыт групповой реконструкции) / О. Н. Трубачев. - М.: Наука, 1966. - 416 с.;

8. Цивъян Т.В.Лингвистические основы балканской модели мира / Т. В. Цивьян; отв. ред. В. Н. Топоров. - М.: Наука, 1990. - 205 с.;

9. Языковая номинация (Виды наименований): сб. статей / отв. ред. Б. А. Серебренников и A. A. Уфимцева. - М.: Наука, 1977. - 359 с.;

10. Anusiewicz J. Kulturowa teoria j^zyka // J^zyk a Kultura. Podstawowe poj^cia i problemy, pod red. J. Anusiewicza i J. Bartminskiego. - Wroclaw, 1991. - T. 1. - S. 17-30;

11. Anusiewicz J., Dqbrowska A., Fleischer M. J^zykowy obraz swiata i kultura // „J^zyk a Kultura”, t. 13; J^zykowy obraz swiata i kultura, red. A. Dqbrowska, J. Anusiewicz. - Wroclaw, 2000.- S. 11-44;

12. Bartminski J. Rzeka w j^zykowo- kulturowym obrazie swiata Polakow / J. Bartminski // Rzeki. Kultura, cywilizacja, historia; pod red. J. Koltuniaka. - Katowice: Wydawnictwo Naukowe Slqsk, 2000. - T. 9. - S. 41-54;

13. Mackiewicz J. Co to jest „j^zykowy obraz swiata”? // „Etnolingwistyka”, t. 11. - Lublin 1999. - S. 7-24;

14. Ozdzynski J. Morska wspolnota kulturowa w swietle faktow j^zykowych. Morfologia zapozyczen w polskim slownictwie flisackim i zeglarskim: Prace monograficzne. - T. 105. - Krakow, 1989;

15. Wierzbicka A. J^zyk - umysl - kultura / A. Wierzbicka: wybor prac pod red. J. Bartminskiego. - Warszawa: PWN, 1999. - 592 s.;

16. Zuk G. J^zykowy obraz swiata w polskiej lingwistyce przelomu wiekow // Przeobrazenia w j^zyku i komunikacji medialnej na przelomie XX i XXI w. / red. Malgorzata Karwatowska i Adam Siwiec. - Chelm, 2010. - S. 239-257.

Размещено на Allbest.ru