Аналіз української логопедичної терміносистеми

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аналіз української логопедичної терміносистеми

Іваненко І.М.

У статті запропоновано основні аспекти лінгвістичного аналізу логопедичної терміносистеми. На фактичному мовному матеріалі продемонстровано лексичний та граматичний аналіз обраних мовних одиниць та визначено основну схему до подальшого дослідження терміносистеми.

Ключові слова: термін, логопедична термінологія, лексико-тематична група, дериваційна схема.

В статье изложены основные аспекты лингвистического анализа логопедической терминосистемы. На фактическом языковом материале продемонстрирован лексический и грамматический анализ избранных языковых единиц и предложено основную схему для дальнейшего исследования терминосистемы.

Ключевые слова: термин, логопедическая терминология, лексико-тематическая группа, деривационная схема.

The mainaspect soflinguistic analysis of Ukrainian speech the rapyterminology are of feredin the article. The actuallinguistic material demonstrated lexical and grammatical analysis of selected linguistic unitsand the main circuitfur therresearch terminology.

Key words: termlogo pedicterminology, lexical and thematic group,derivativescheme.

Динаміка усіх сфер сучасного соціуму (техніки, науки, культури) спричиняє появу і активне функціонування в сучасній українській мові великої кількості термінологічних одиниць. Інтенсивний розвиток науково- технічної термінології мовознавці називають термінологічним вибухом [1, 8].

У таких умовах надзвичайно швидко розвиваються терміносистеми всіх галузей, не є винятком і логопедія. Інтерес до цієї галузі з погляду мовознавства зумовлений тим, що логопедія як наука має важливе теоретичне і практичне значення, яке обумовлене соціальною структурою мови, мовлення, тісним зв'язком розвитку мовлення, мислення й усієї психічної діяльності людини.

У сучасній науковій літературі вже були представлені спроби грунтовного аналізу логопедичної терміносистеми. Цим питанням займалися такі науковці, як Л. Виготський, С. Гринев, А. Лурия, М. Фомичев, Р. Левина, Ю. Сурованцев, О. Правдина та інші.

Незважаючи на те, що в науковому обігу з'являються поодинокі публікації, присвячені аналізу логопедичної термінології, системної праці, яка б окреслювала всі аспекти цієї терміносистеми, в українській науці досі нема. Ситуація, що склалася на сьогоднішній день, потребує виправлення. Саме цим і зумовлена актуальність нашого дослідження.

Мета представленої статті - дослідити логопедичну термінологію та визначити її особливості.

Об' єктом даного дослідження є логопедична термінологія. Предметом дослідження є лексичні та граматичні особливості логопедичних термінів.

Основним методом дослідження є описовий метод, реалізований способом класифікації, лінгвістичного спостереження над

функціонуванням термінів у науковому тексті і словниках та порівняльного аналізу на синхронічному зрізі. Також у ході дослідження лексем використано структурний метод.

Розвиток науки завжди мав велике значення для розвитку логопедії і появи в ній нових термінів. Окремі розлади мовлення були описані ще в часи Стародавньої Греції, а проте були вивченій класифіковані лише на початку минулого століття. Так, наприклад, поступово було вивчено явище афазії та розділено явища афазії та алалії, яку раніше називали «афазією дитячого віку».

У зв'язку з тим, що правильне мовлення є однією з найважливіших передумов подальшого повноцінного розвитку особистості, процесів соціальної адаптації, виявлення й усунення порушень мовлення необхідно проводити в більш ранній термін [3, 374]. І тут варто наголосити на тому, що ефективність усунення мовних порушень визначається багато в чому розвитком логопедії як науки. А без дослідження її терміносистеми такий розвиток фактично неможливий.

Проведена тезауризація логопедичної термінології виявляє різновиди термінологічного запасу слів цієї галузі. Логопедичні терміни є неоднорідними, диференційовані історично, являють собою термінологічні мікросистеми різних шкіл і напрямків біомедичних наук і наук про мову; мають різний семантичний статус: власне терміни, складові номенклатури, теоретичні й емпіричні поняття, основні терміни (ключові) і похідні, терміни, властиві галузі, та запозичені з інших галузей. У дослідницьких діях завжди є семантична необхідність інтерпретації обумовленого історичного запасу на ґрунті певної теорії або поглядів індивідуального дослідження.

Відтак класифікація різнорідних розладів мови має враховувати не лише критерії якісні (рівня посилення розладу) і кількісні (психолінгвістично- фізіологічні), але й лінгвістичні, етиологічні, психологічні, терапевтичні, еволюційні (темп, динаміка розвитку, ритм) та інші.

Класифікація й типологія розладів мови ускладнюється через:

*Недостатню точність у встановлені меж поняття;

*Наявністю різних підходів до вивчення явищ мови та її розладів, зокрема лише з біологічної, психологічної або суспільної перспективи;

*Створення опису розладів лише в межах одного мовного рівня, найчастіше - фонологічного, без урахування інших аспектів мовної комунікації;

*Не врахування мовних можливостей;

*Локалізацію термінів у різних класифікаційних системах, пов' язаних із такими науковими дисциплінами, як логопедія, медицина, психологія, мовознавство;

*Різнорідність критеріїв, за якими класифікуються розлади мовлення: рід розладу (зв'язок з певною етиологією, патомеханізм, розвиток і наслідок, прогнозування, терапевтичний вплив); характер розладу (глобальне, парціальне, фрагментарне); ступінь розладу (первинне, секундарне, початкове, розвинене, укріплене, також «легке, помірне, значне. глибоке» [6, 120-122]) динаміка розладу (міцне або тимчасове, вроджене, набуте), етіологічний ґрунт (органічне й функціональне, ендогенне й екзогенне, спадкоємне) та інші.

Визначивши особливості формування логопедичної терміносистеми, можемо перейти безпосередньо до аналізу її одиниць на різних рівнях. На нашу думку, доцільно почати огляд саме з лексичного.

Передусім варто зазначити, що аналіз логопедичних словників дає підстави для поділу логопедичних термінів на певні тематичні групи. Ядро термінології складають терміни: логопедія, логопед, вчитель-логопед, вчитель-дефектолог, діти з порушеннями мовлення (мовленнєвого розвитку), логопедичний масаж, логоритміка, логопункти, логопедичні кабінети, логопедичні стаціонари, порушення (вади, недоліки, дефекти)мовлення, дислалія, дизартрія, ринолалія, ринофонія, алалія, афазія, дисфазія, гугнявість, гаркавість, недорікуватість, слухо-німота, заїкання (заїкуватість, загикування, затинання), дисграфія,

аграфія,дислексія, алексія, дизорфографія, ротацизм, сигматизм свистячих / шиплячих, ламбдацизм, капацизм, гамацизм, хітизм, йотацизм, тетизм, параротацизм, параламбдацизм, парасигматизм, парайотацизм, парахітизм, паратетизм, паралалія, тахілалія, брадилалія, полтер, мутизм, вимова бокова / щічна /увулярна / велярна / міжзубна / призубна / одноударна, аграматизм, змішування / перестановки / заміни звуків, елізія, контамінація, персеверація, антиципація, літеральні / вербальні парафазії, спотворення звуко-складової структури слова, спотворена звуковимова, логорея, вортсалат, постановка / автоматизація / диференціація звуків, логопедичний зонд та ін.) та кількарівнева периферія: одиниці, етимологічно споріднені з терміносистемами інших наук (онтогенез, голосоутворення, формування, формимовлення, звук, речення), із загальновживаною мовою (загальноосвітня школа для дітей із ТПМ -- мовленнєва школа, дитина з дислалією -- дислалік). лінгвістичний логопедичний мовний лексичний

Терміни поділяють на групи:

*За клініко-педагогічною класифікацією: залежно від того чи це порушення усного (афонія, дизартрія, дислалія), чи писемного мовлення (дислексія, дисграфія);

*За психолого-педагогічною класифікацією: залежно від того, чи це порушення засобів спілкування (фонетико-фонематичний недорозвиток мовлення) чи порушення у використанні засобів спілкування (заїкуватість).

Периферію логопедичної термінології складають терміни, які походять з інших наук. Вони стосуються діагностики розладів мовлення, оскільки для неї необхідно мати уявлення, що таке мовлення взагалі і чому один його тип буде вважатися розладом, а інший -ні.

До складу логопедичної термінології входять загальнонаукові та власне логопедичні терміни. Власне логопедичними є такі терміни, як брадилалія, ламбдацизм, загальнонауковими - аномалія, дефект. Також у цій терміносистемі є велика кількість термінів, що походять з інших наук, зокрема:

*Медичні (анамнез, аутизм, діагноз);

*Філологічні (мовлення, фонема, артикуляційна база, граматика);

*Психологічні (увага, воля, сприйняття, психіка);

*Педагогічні (виховання, сурдопедагогіка).

Ці терміни мають одне й те ж значення в обох терміносистемах і вважаються омонімами.

Окрім того, є в логопедії терміни, які в іншій науці мають інше значення. Наприклад, «афазія» у філософії означає відмову висловлюватись про речі, про які ми достовірно нічого не знаємо; в той же час, у логопедії - повна чи часткова втрата мовлення, причиною якої є локальне ураження головного мозку.

За етимологією терміни логопедії також можна поділити на дві групи:

-Інтернаціоналізми - терміни, що мають переважно греко-латинське походження: афазія, дислазія, анартрія.

- Терміни власне українського походження: розлад мовлення, заїкуватість.

Варто зазначити, що перша група є значно більшою, це є свідченням тенденції до інтернаціоналізації термінології. Однак варто зазначити, що для логопедичної термінології абсолютна синонімія є продуктивним явищем. Так велика кількість термінів неукраїнського походження має аналоги серед питомої лексики, наприклад: заїкуватість - дисфемія, розлад мовлення - афазія, мовна регресія.

Є в логопедичній термінології також приклади багатозначності:

Термін афазія - використовується як на позначення конкретного розладу, так і на позначення будь-яких мовленнєвих розладів.

Дислазія може означати один із видів дефектів вимови звуків або дефекти вимови звуків загалом.

Граматичний аналіз логопедичної терміносистеми показав:

1. Структура логічних термінів буває така:

*Одне слово (гамацизм, контамінація);

*Фразеологізм, тобто словосполучення, яке в даному випадку не можна вживати частково, оскільки слова в таких словосполученнях мають семантичну єдність і називають одне поняття. Приклади: затримка мовленнєвого розладу, загальне недорозвинення мовлення.

2.Опис неправильної вимови звуків у логопедії також може бути відтворений за такими дериваційними схемами: грецька назва літери, що відповідає потрібному звуку + суфікс «-изм» (для порушень вимови звуків, наприклад, порушення вимови звуку [г] - гамацизм); префікс «пара» + «грецька назва літери, що відповідає потрібному звуку» + суфікс «-изм» (при заміні одного звуку іншим, наприклад, паралямбдацизм).

3. Аналіз загальних принципів деривації логопедичних термінів дає підстави виділити сім коренів і п'ять префіксів, які визначають філологічний центр макрополя логопедичної термінології. Всі вони подані в таблиці нижче. Варто зазначити, що тут префікси, які додаються до кренів, слугують для опису рівня розладу функції та вказують межу деформації тексту.

Таб. 1 Основні продуктивні морфеми логопедичної терміносистеми

У такий спосіб ушкодження центральної нервової системи й периферійних механізмів мови приводять до трьох головних типів розладів мови: афазії /дисфазії/ парафазії, анартрії/дизартрії /паратрії й алалії /дислалії/ паралалії.

Аналіз поданих термінів в подальшому буде застосовано для детального опису всієї терміносистеми. Отримані результати дадуть можливість упорядкувати українську логопедичну термінологію, провести її стандартизацію та уніфікацію, що сьогодні є важливим кроком до нормування української медичної термінології загалом.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Д'яков А., Кияк Т., Куделько 3. Основи термінотворення: Семантичні та соціолінгвістичні аспекти. - К.: KMAcademia, 2000. - 218 с.;

2. Логопедия: учебник для студентовдефектол. фак. пед. вузов / Под ред. Л. С. Волковой, С.Н. Шаховской. - М.: Гуманит. Изд. Центр ВЛАДОС, 1998. - 680 с.;

3. ЛурияА.Р. Основы нейропсихологии. - М., 1973. - С. 374;

4. Правдина О.В. Логопедия. - М., 1973. - С. 5-8;

5. Понятийно-терминологическийсловарь логопеда / В.И. Селиверстов. - М., 2004. - 391 с.

6. Сурованцев Ю. Современные проблемы логопедической терминологии / Ю. Сурованцев // Л.С. Волкова и кол. Современная логопедия: теория, практика, перспективы. Материалы международной научно-практической конференции (12-14 сентября 2002 года), - М., 2002, - С. 120-122;

7. Тищенко В., Лалаєва Р., Сурованець Ю. Індексація польсько-, російсько- та україномовної логопедичної термінології // Лексикографічний бюлетень. - 2004. - №10. - С. 41-51.

Размещено на Allbest.ru