Мовна майстерність І.С. Нечуя-Левицького як пейзажиста

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Мовознавство

Мовна майстерність І.С. Нечуя-Левицького як пейзажиста

Беценко Т.П., Сергієнко С.П.

Київ, Україна

Анотація

У статті зроблено спробу схарактеризувати мовні засоби моделювання пейзажу в творчості І. С. Нечуя-Левицького. Описано лексико-семантичні групи слів, активізовані для творення словесно-образних картин природи.

Ключові слова: пейзаж, лексико-семантичні групи слів, пейзажна лексика.

Аннотация

В статье предпринята попытка охарактеризовать языковый средства моделирования пейзажа в творчестве И.С. Нечуя-Левицкого. Описаны лексикосемантические группы слов, активизированные для создания словесно-образных картин природы.

Ключевые слова: пейзаж, лексико-семантические группы слов, пейзажная лексика.

Annotatіon

This article attempts to analyze language tools for modeling landscape in the works of I.S. Nechuy-Levitsky. Described lexical-semantic group of words, activated for creation verbally vivid pictures of nature.

Key words: landscape, leksiko-semantichni groups of words, landscape vocabulary.

Постановка проблеми. Іван Семенович Нечуй-Левицький - прозаїк, драматург, автор художніх нарисів і публіцистичних статей, фольклорист, перекладач Святого Письма, визначна постать в історії української культури. Індивідуальну стильову манеру письменника Іван Франко оцінював так: «Левицький - хороший оповідач, з невеликою дозою гумору; намальовані ним типи пластичні й вихоплені із живої дійсності; він прагне скрізь до повного їх етнографічного змалювання, тим часом як психологічний аналіз відходить на задній план. Поетичність описів природи, чудова мова зробили І. С. Левицького улюбленцем читацької публіки на Україні і в Галичині» [16, 377].

З творчістю Нечуя-Левицького в українську літературу прийшла своєрідна манера змальовувати образи й природу мовою живопису. Пейзажі, які майстерно митець умонтовує у свої твори, є ніби продовженням думок і мрій персонажів, полем зіткнення почуттів героя і природи. Письменник неодноразово підкреслює, що природа для українського народу це щось живе, розумне, те, що вміє говорити й думати. За словами академіка О. Білецького, саме Нечую-прозаїку належить першість у відтворенні краси рідного краю, його безмежних ланів, сивого Дніпра та величного Чорного моря [1, 245].

Досить часто І. Нечуя-Левицького називають майстром пейзажу.

Аналіз актуальних досліджень. Постать письменника завжди привертала увагу науковців. Питання художньої мовотворчості митця висвітлено у працях Р.С. Міщук, Л.І. Мацько, Н.Є. Крутікової, І.Ф. Приходько та ін. Однак, зважаючи на це, творчість І. С. Нечуя-Левицького як творця мовних картин пейзажу ще не достатньо висвітлена.

Предметом нашого дослідження є лексико-семантичні засоби моделювання пейзажу у творчості І.С. Нечуя-Левицького. Мета статті - схарактеризувати особливості використання лексико-семантичних домінант для творення національно-мовних картин природи у творчому доробку письменника. Для досягнення мети необхідно розв'язати такі завдання:

1) з'ясувати поняття терміна «пейзаж»;

2) класифікувати лексико-семантичні номени, актуалізовані з метою моделювання художньо-образних картин природи;

3) встановити найхарактерніші мовні особливості творення словесно-образних пейзажних положень у творчості І. Нечуя-Левицького.

Виклад основного матеріалу

У філологічних студіях (зокрема, літературознавчих працях) поняття пейзаж кваліфікують як «один із композиційних компонентів художнього твору: опис природи, будь-якого незамкнутого простору зовнішнього світу» [3, 542]; як «образ природного оточення персонажів та їхніх дій, опис картин природи в художньому творі, який має певне значення в його загальній змістовій організації» [2, 159].

За тематикою пейзаж поділяють на: степовий, лісовий, мариністичний (опис моря), урбаністичний (опис міста), індустріальний (опис заводів, домн, шахт) [4, 542]. пейзаж мовний семантичний левицький

Пейзажні малюнки І.С. Нечуя-Левицького досить своєрідні. У творчості митця найчастіше фіксуємо степовий («навкруги широкий без кінця степ: ніде не видно ні деревця, ні хатини» [4, 119]), лісовий («На високих гривах гір кругом яру зеленіє старий ліс, як зелене море, вкрите хвилями.» [5, 140]) та урбаністичний опис довкілля («Перед ними була зовсім міська вулиця з мостовою, з тротуарами. По обидва боки стояли невеликі муровані домики з здоровими вікнами; коло їх зеленіли садочки. [4, 72-73]). Рідше в творах письменника можна побачити мариністичний («Усе море скрізь чорніло, ніби пооране поле, і тільки блищало широким кружалом ясне плесо проти самого місяця.» [4, 97]) та індустріальний пейзаж («Між білими, чистими німецькими домнами, між зеленими вербами чорніли дві довгі казарми для бурлак» [4, 65]).

Це свідчить про те, що культуромовна особистість письменника - суто національна, сформована на різномовному ґрунті на народнопобутовій основі.

Моделюючи з допомогою словесно-образних засобів національно-мовну картину світу, І. Нечуй-Левицький найбільше звертав увагу на такі лексико-семантичні домінанти, як ботанічні найменування:

а) назви лісових дерев: верба - «дерево або кущ з гнучким гіллям, цілісними листками і зібраними в сережки одностатевими квітками» [6, 325]. Наприклад: «Серед долин зеленіють розкішні густі та високі верби» [4, 28-29]; «Верби по обидва боки греблі стали такі товсті» [4, 128-129];

тополя - «дерево родини вербових із високим прямим стовбуром, глянсуватими листками різної форми та одностатевими квітками у вигляді повислих сережок» [14, 197]. Наприклад: «На тополях половина листя була зелена, а половина жовта. Зелений лист проти вогню був ніби обмочений в густу запечену кров; жовте листя стало рожевим, неначе хто його облив вишневим соком. Чорні стовбури тополь чорніли проти вогню, ніби виковані з заліза» [4, 60-61];

б) назви садових дерев:

яблуня - «садове й лісове фруктове дерево родини розових з плодами переважно кулястої форми» [15, 619]. Наприклад: «між зеленими яблунями росло дерево з золотими яблуками» [4, 119];

вишня - «плодове дерево (іноді кущ) звичайно з довгими тонкими гіллячками, на яких визрівають ягоди, і цілісним темно-зеленим листям» [6, 544]. Наприклад: «Густі високі вишні зовсім закривали од вулиці

вікна й стіни, наче густий ліс» [4, 149];

груша - «садове і лісове фруктове дерево з темно-зеленим цупким листям та плодами, що переважно мають форму заокругленого конуса» [7, 183]. Наприклад: «В садку зеленіли вишні й груші» [4, 120];

черешня - «плодове дерево роду вишень родини розових» [15, 308]. Наприклад: «Старі черешні росли скрізь по дворі й кидали од себе густу тінь» [4, 140];

в) загальні назви рослин (трави):

трава - «рослина з однорічними зеленими м'якими пагінцями, які не дерев'яніють» [14, 218]. Наприклад: «Густа, як руно, трава» [4, 28-29];

«висока трава в степу була вже готова під косу» [4, 92];

г) назви степових квітів:

кульбаба - «трав'яниста рослина родини складноцвітих, стебло якої виділяє молочний сік, а пухнасте насіння розноситься вітром» [8, 392].

степовий сон - «лікарська рослина родини жовтцевих з великими ліловими квітками» [13, 456]. Наприклад: «Між травою купами жовтіли круглі квітки кульбаби, синів ранній степовий сон» [4, 82]; г) назви злакових культур:

жито - «злакова рослина, зерна якої використовуються для виготовлення хліба» [7, 533]. Наприклад: «врізався в високе густе жито, як у ліс» [4, 36]; «По обидва боки стояло високе жито, неначе дві зелені стіни» [5, 192]; «Жита ніби дрімали» [5, 197].

Рослинні номени виступають стрижнем пейзажних картин. Письменник помічає не тільки тополі, верби, вишні, груші, а звертає увагу і на найменші дрібниці: траву, осоку, кульбаби, степовий сон. Це свідчить про тонке сприйняття та світоосмислєння навколишньої дійсності І.С. Нечуя-Левицького.

Серед просторових номенів переважають лексико-семантичні одиниці, що позначають:

а) рівнинну місцевість:

степ - «великий безлісий, вкритий трав'янистою рослинністю, рівнинний простір у зоні сухого клімату» [13, 686]. Наприклад: «широкий без краю степ» [4, 40]; «розіслався широкий степ, широкий на всі боки, скільки можна було скинуть оком» [4, 82]; «примітили серед рівного степу високу синю смугу» [4, 86-87]; «Той край за лиманом здавався зеленим раєм після рівного нудного порожнього степу.» [4, 87]; «далі розстелився широкий, рівний, як діл, степ, ввесь зелений, ввесь укритий то виноградом, то пшеницею, то кукурудзою, то зеленою травою» [4, 92]; «навкруги широкий без кінця степ: ніде не видно ні деревця, ні хатини» [4, 119];

поле - «безліса рівнина, рівний великий простір» [11, 61]. Наприклад: «Кругом корчми слалося на всі боки рівне поле.» [4, 85]; «за селом, на широкому полі ледве піднімалась зелена, як пух, кукурудза, розстелялось широке молоде листя тютюну» [4, 92];

б) підвищення:

гора - «значне підвищення над навколишньою місцевістю або серед інших підвищень» [7, 124]. Наприклад: «між двома рядками розложистих гір» [4, 28-29]; «гори, вкриті лісом» [4, 86-87]; «Гори неначе поламались та порепались балками до самого долу. І гори і круті балки зеленіли свіжою весняною травою.» [4, 87]; «над озерами й чагарями високо піднімались гори, вкриті лісами» [4, 87]; «крута гора, як стіна, вся зверху вкрита густим лісом, а внизу густою ліщиною.» [4, 135]; «голі білі гори, що зовсім зливалися з білим небом у вечірній імлі так, що не можна було розібрати, де кінчались гори, де починалось небо» [5, 183];

в) низинну місцевість:

левада - «присадибна ділянка землі з сінокосом, городом та плодовим садом або іншими деревами» [8, 458]. Наприклад: «От стеляться розложисті, як скатерть, зелені левади.» [4, 28-29]; «Перед ним блищала зелена левада, мліла проти сонця чиста вода в Раставиці» [4, 30];

лиман - «затока з морською водою в гирлі річки або озеро поблизу моря, іноді багате на грязі з лікувальними властивостями» [8, 485]. Наприклад: «перед ними заблищав широкий лиман» [4, 86-87]; «закруглений лиман» [4, 87]; «Блискучий лиман розливавсь вшир на вісім верстов, мов розтоплене скло» [4, 87];

долина - «рівна плоска місцевість, розташована між горбами чи горами» [7, 358]. Наприклад: «Вони ввійшли в темну чорну долину і неначе одразу пірнули під землю.» [4, 62-63]; «Ті долини здалека ніби дишуть тобі в лице холодком, лісовою вогкістю» [5, 140]; «було видно широку долину, обставлену горами, вкритими лісом; в долині блищала Рось» [5, 240];

г) природні насадження:

ліс - «велика площа землі, заросла деревами і кущами» [8, 522]. Наприклад: «За ставком, од самого берега йшов на гору старий ліс високою рівною стіною, переходив гору й ховався в долині, за горою. Половина лісу вже пішла на сахарні, а друга половина, наче по шнурку обрубана, стояла в пишній красі, ніби хтось зумисне насадив його стіною до самого ставу. Круглі зелені широкі верхів'я вкривали ліс зверху, ніби зеленими шатрами» [4, 75]; «На високих гривах гір кругом яру зеленіє старий ліс, як зелене море, вкрите хвилями. Глянеш з високої гори на той ліс, і здається, ніби на гори впала оксамитова зелена тканка, гарно побгалась складками, позападала в вузькі долини тисячами оборок та жмутів. В гарячий ясний літній день ліс на горах сяє, а в долинах чорніє.» [5, 140]; «тінь густого старого лісу» [5, 140]; «зеленів густий ліс» [5, 218]; ґ) впадини:

яр - «глибока довга западина (переважно з крутими або прямовисними схилами), що утворилася внаслідок розмиву пухких осадових порід тимчасовими потоками» [15, 647]. Наприклад: «В невеличкому яру перед їх очима розкинулась Колонтаївка.» [4, 85]; «в довгому покрученому яру розкинулось село Семигори. Яр в'ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами; од яру на всі боки розбіглись, неначе гілки дерева, глибокі рукави й поховались десь далеко в густих лісах. На дні довгого яру блищать рядками ставочки в очеретах, в осоці, зеленіють левади. Греблі обсаджені столітніми вербами. В глибокому яру, ніби в'ється оксамитовий зелений пояс, на котрому блищать ніби вправлені в зелену оправу прикраси з срібла» [5, 140].

Окрему підгрупу складають номени на позначення мікропростору, що пов'язаний безпосередньо з життєдіяльністю людини:

двір - «господарська ділянка, на якій розміщені садибні будівлі, та місце біля них (часто відгороджене)» [7, 219]. Наприклад: «Між вербами дуже виразно й ясно блищить проти сонця біла церква з трьома банями, а коло неї невеличка дзвіниця неначе заплуталась в зеленому гіллі старих груш. Подекуди з-поміж верб та садків виринають білі хати та чорніють покрівлі високих клунь» [4, 28-29]; «Невеличка хата насилу світилась білими стінами через густий рядок верб. Коло хати ріс невеликий старий садочок.» [4, 29]; «Над ставком стояла Довбишева хата, вся в черешнях. Од вулиці було видно тільки край білої стіни з сінешніми дверима» [5, 149]; «У яру подекуди біліли вбогі хати, неначе білі вівці» [5, 201];

пасіка - «місце, де розставлено вулики а бджолами і розташовано спеціальні будівлі» [10, 86]. Наприклад: «Невеличка пасіка стояла в балці на косогорі в садочку, а насупроти неї, по другий бік балки, стояла крута гора» [4, 135]; «Невеличка Джерина пасіка була обгороджена низьким тином і обставлена од півночі очеретом. Коло очеретяної стіни притулився курінь. Попід уликами вилися прочищені стежки, а серед пасіки стояв важкий низенький хрест, з двома дощечками, прибитими зверху на обидва кінці перехрестя» [4, 136]; «Під хрестом стояло корито з водою для бжіл, потрушеною стеблами соломи» [4, 136]; «Серед пасіки десь взялася кавуняча огудина, сплелась з бадилиною, березкою та з широким листом огірків і побігла до одного улика довгою зеленою стежкою. Між уликами зеленіла трава, синіли сині дзвоники, показуючи свої ясні осередочки; під тином червоніла, ніби кров'яні краплі, червона смілка, ріс жовтий кущик дроку» [4, 137]; «маленька пасіка в садку під горою» [5, 208];

тік - «розчищене місце, спеціально підготовлений майданчик надворі або в приміщенні для молотьби, очищення і просушування зерна» [14, 136]. Наприклад: «Тік був, як звичайно на селах на Україні, за панським садком в кінці села і вганявся далеко в поле під гору, обкопаний ровом, обсаджений високими розкішними тополями та осокорами» [4, 46].

Просторові найменування репрезентують національну картину світу, що ідентична фольклорно-пісенному баченню дійсності. І. Нечуй- Левицький вміло описує макропростір (степ, поле, гори, долини, яр тощо) та мікропростір (дворище, пасіку, тік).

Назви гідрооб'єктів представлені такими найменуваннями, як: ставок - «водоймище (у природному чи штучному заглибленні) з непроточною водою; місце розлиття річки, струмка перед загатою» [13, 624]. Наприклад: «Ввесь широкий ставок був ніби залитий кров'ю» [4, 60-61]; «в кров'яному ставку одбивались чорні стовбури осокорів, чорне безлисте гілля верб, неначе в прозору кров хтось накидав чорного дроту та залізних стовпів» [4, 60-61]; «Ставок був здоровий, далеко розливався в поле між двома невисокими горами.» [4, 75]; «маленький Довбишів ставочок» [5, 149];

озеро - «природна або штучна заглибина, заповнена водою» [9, 653]. Наприклад: «здорове солоне озеро» [4, 94]; «здорове, на верстов двадцять, озеро» [4, 94]; «Продовжасте озеро на двадцять верстов вганялося в степ і блищало між крутими берегами, неначе вкрите легким прозорим покривалом з туману» [4, 94-95];

річка - «водний потік, що живиться із джерела або стоком атмосферних опадів і тече по видовжених зниженнях рельєфу від верхів'я до гирла» [12, 574]. Наприклад: «тихо тече по Васильківщині невеличка річка Раставиця» [4, 28-29]; «в'ється гадюкою Раставиця, неначе передражнює здорові річки, як часом маленькі діти передражнюють старших» [4, 28-29]; «Раставиця крутилась на левадах, ніби вогняна гадюка, що сипле іскрами» [4, 60-61];

море - «частина океану - великий водний простір з гірко-солоною водою, який більш-менш оточений суходолом» [8, 802]. Наприклад: «за пересип'ю синіло Чорне море, піднімалося все вгору, зливалось далеко з туманом на небі, з золотим світом сонця, стояло ніби сумна далека чорна гора і неначе було напоготові шубовснуть всією товщею і залити білу пересип, і озеро, і зелені очерети, і широкий степ» [4, 94-95]; «Усе море скрізь чорніло, ніби пооране поле, і тільки блищало широким кружалом ясне плесо проти самого місяця. На морі картина була сумна, ніби пекельна, зате ж біла пересип, білий берег так блищав проти місяця, неначе од його лився білий світ на саме море» [4, 97]; «Море застогнало й загуло, як сосновий бір в час бурі» [4, 104]; «Швидко море з берега заблищало, все вкрите білими гребенями по зеленій воді, як буває сінокос вкритий довгими покосами» [4, 104-105].

Письменник звертає увагу на макрооб'єкти (море, річка) та мікрооб'єкти (озеро, ставок), які є незамінними, характерними атрибутами українського пейзажу.

Назви явищ природи також виступають характерними складниками пейзажних картин, що створені І. С. Нечуєм-Левицьким:

хмари - «скупчення краплин води, кристаликів льоду та їхньої суміші в атмосфері у вигляді суцільної маси світлого або темного кольору, що несе дощ, град, сніг» [15, 93]. Наприклад: «Усе небо було вкрите густими хмарами, неначе молочним туманом» [5, 183]; «Легкі хмарки сунулись по небі» [5, 234];

сніг - «атмосферні опади у вигляді білих зіркоподібних кристалів чи пластівців, що становлять собою скупчення таких кристалів» [13, 423]. Наприклад: «Свіжий перший сніг укрив гори й долини ніби тонким дорогим полотном» [5, 183];

буря - «навальний вітер з дощем; грозою, а взимку - з снігом» [6, 262]. Наприклад: «Посипався, як з решета, наглий краплистий дощ, а далі полив як із відра. Все змішалось в одну мить і злилось докупи: і земля, й море. На морі стало поночі, і тільки вітер свистів, шипів та ревів, як звір» [4, 104]; «Загримів страшний грім. Сонце впало з неба в річку. А блискавка все бігає по небі» [4, 119];

веселка - «дугоподібна різнобарвна смуга, яка з'являється в атмосфері внаслідок заломлення сонячних променів у краплинах дощу, води; райдуга» [6, 339]. Наприклад: «Веселка обперлася одним дуже широким кінцем об море, а другим потяглася далеко за озеро, за плавні в рівний широкий степ. Червоні, жовтогарячі й жовті веселчані смути були такі ярі, неначе горіли тихим полум'ям, а через широкий край веселки, розстелений, як павичевий хвіст, по морі, було ясно видко зелене море, білі гребені на хвилях, пофарбовані то червоним, то жовтим, то синім кольором веселки. Веселка захопила й корабель з його мокрими вітрилами і неначе вкрила його якоюсь пишною дорогою тканиною» [4, 104-105].

Спостережено, що назви явищ природи засвідчені у метафоричних контекстах: хмарки сунулись по небі; сніг укрив гори й долини; вітер свистів, шипів та ревів; веселка обперлася об море; веселка захопила корабель. Часто вони виступають у порівняльних конструкціях: хмари, неначе молочний туман; дощ посипався, як з решета; дощ полив, як із відра; вітер ревів, як звір; край веселки, розстелений, як павичевий хвіст. Для ідіостилю митця також характерне вживання епітетів із вказаними номенами: густі, легкі, свіжий, наглий, краплистий, страшний, широкий.

Група астрономічних номенів представлена в основному лексемою сонце - «центральне небесне світило сонячної «системи, що має форму гігантської розжареної кулі, яка випромінює світло й тепло» [13, 459]. Наприклад: «Сонце ясно блищало з-за хмари» [4, 104-105]; «Сонце впало з неба в річку» [4, 119]; «Вечірнє сонце, так як і вчора, обливало ясним промінням усю долину» [5, 196].

Описуючи сонце, письменник використовує сталі епітети (вечірнє, ясне) та метафори (сонце блищало з-за хмари, вечірнє сонце обливало ясним промінням усю долину, сонце впало з неба в річку).

Отже, схарактеризувавши мовні засоби моделювання словесно- образних картин природи, можна сказати, що І. С. Нечуй-Левицький, дійсно, майстер пейзажу. Описуючи лексико-семантичні номени, що актуалізовані з метою створення картин природи, встановили, що письменник в основному використав ботанічні найменування, просторові номени, назви гідрооб' єктів, назви явищ природи та астрономічні номени.

Письменник засвідчив уміння вводити означені лексико-семантичні одиниці у метафорично переосмислені контексти.

Література

1. Білецький О.І. І. С. Левицький (Нечуй) / Зібр. праць: в 5 т. Т. 2. / О. І. Білецький. - К. : Держлітвидав України, 1965. - С. 245;

2. Галич О. Теорія літератури: підр. / О. Галич, В. Назарець, Є. Васильєв. - 4-те вид., стереотип. - К.: Либідь, 2008. - С. 159;

3. Літературознавчий словник-довідник/ [за ред. Р. Т. Гром'як, Ю. І. Ковалів]. - К.: Академія, 1997. - С. 542;

4. Нечуй-Левицький І.С. Вибрані твори / І. С. Нечуй-Левицький; вступ. ст., упоряд. Г.М. Жуковської. - К.: Книга, 2012. - 352 с.;

5. Нечуй- Левицький І.С. Кайдашева сім'я / І. С. Нечуй-Левицький. - X.: Фоліо, 2008. - 537 с.;

6. Словник української мови: в 11 т. / [за заг. ред. акад. І. Білодіда]. - К.: Наукова думка, 1970. - Т. 1. - 1970. - С. 262-544;

7. Словник української мови: в 11 т. / [за заг. ред. акад. І. Білодіда]. - К.: Наукова думка, 1971. - Т. 2. - 1971. - С. 124-533;

8. Словник української мови: в 11 т. / [за заг. ред. акад. І. Білодіда]. - К.: Наукова думка, 1973. - Т. 4. - 1973. -С. 392-802;

9. Словник української мови: в 11 т. / [за заг. ред. акад. І. Білодіда]. - К.: Наукова думка, 1974. - Т. 5. - 1974. - С. 653;

10. Словник української мови: в 11 т. / [за заг. ред. акад. І. Білодіда]. - К.: Наукова думка, 1975. - Т. 6. - 1975. - С. 86;

11. Словник української мови: в 11 т. / [за заг. ред. акад. І. Білодіда]. - К.: Наукова думка, 1976. - Т. 7. - 1976. - С. 61;

12. Словник української мови: в 11 т. / [за заг. ред. акад. І. Білодіда]. - К.: Наукова думка, 1977. - Т. 8. - 1977. - С. 574;

13. Словник української мови: в 11 т. / [за заг. ред. акад. І. Білодіда]. - К.: Наукова думка, 1978. - Т. 9. - 1978. - С. 423-686;

14. Словник української мови: в 11 т. / [за заг. ред. акад. І. Білодіда]. - К.: Наукова думка, 1979. - Т. 10. - 1979. - С. 136 - 218;

15. Словник української мови: в 11 т. / [за заг. ред. акад. І. Білодіда]. - К.: Наукова думка, 1980. - Т. 11. - 1980. - С. 93-647;

16. Франко І. Нова українська література / І. Франко // Літературно-критичні статті. - К.: [б. в.], 1950. - С. 376-377.

Размещено на Allbest.ru