Особливості текстової парадигми прийменників у науково-технічному підстилі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Донецький національний університет

Стаття присвячена вивченню текстової парадигми прийменника. Проаналізовано роль прийменникових одиниць у творенні синтаксем. Виокремлено основні складники текстової парадигми прийменників, зосереджено увагу на анафоричному оформленні прийменникових конструкцій. Досліджено специфіку сполучення прийменників з анафорою та можливість прийменникових позиційних змін у науково-технічному підстилі.

Ключові слова: анафора, імплікація, прийменник, текстова парадигма.

Аннотация

Статья посвящена изучению текстовой парадигмы предлога. Проанализирована роль предложных единиц в создании синтаксем. Выделены основные составляющие текстовой парадигмы предлогов, акцентировано внимание на анафорическом оформлении предложных конструкций. Исследована специфика сочетаемости предлогов с анафорой и возможность предложных позиционных изменений в научно-техническом подстиле.

Ключевые слова: анафора, импликация, предлог, текстовая парадигма.

Annotation

Article is devoted to studying of a text paradigm of a preposition. The role of prepositional units in creation syntaxeme is analyzed. The main components of a text paradigm of prepositions are allocated, the attention is focused on anaphoric registration of prepositional designs. Specifics of compatibility of prepositions with an anaphor and possibility ofprepositional position changes in scientific and technical substyle are investigated.

Keywords: anaphor, implication, preposition, text paradigm.

Наявність парадигматичних відношень у службових слів, зокрема й у прийменника, тривалий час не була предметом дослідження лінгвістів [1]. На сучасному етапі дослідниками проекту «Слов'янський прийменник у синхронії та діахронії: морфологія і синтаксис» було запропоновано виокремлення різного рівня прийменникових парадигм та парадигматики прийменника загалом [2-8; 10; 11].

Метою пропонованої статті постає дослідження особливостей текстової парадигми прийменника в науково-технічному підстилі української мови. Поставлена мета зумовлює такі завдання: 1) визначення ролі прийменника в синтаксемі; 2) аналіз компонентів текстової парадигми прийменника; 3) з'ясування специфіки реалізації текстової парадигми в науково-технічному підстилі. текстовий прийменниковий синтаксема анафора

Функційно-комунікативний підхід дозволяє розглядати прийменник не лише як морфологічну категорію, а й як синтаксичну. Особливо цікавим постає аналіз прийменника як морфосинтаксичної величини. А. П. Загнітко пропонує виокремлювати три основні вектори прийменника як морфосинтаксичної категорії: 1) синтаксемотвірний (прийменник - формант синтаксеми); 2) позиційно-синтаксичний, маркувально-синтаксемний; 3) впроваджувальний (введення синтаксеми у речення) [9]. І як морфосинтаксична категорія, прийменникові одиниці не можуть функціонувати ізольовано, а тільки як невід'ємний складник прийменниково-відмінкової конструкції (синтаксеми). Слідом за Г. О. Золотовою, синтаксемою вважаємо мінімальну неподільну семантико-синтаксичну одиницю, в якій втілюється елементарний смисл, та яка одночасно витупає компонентом більш складних синтаксичних структур. У свою чергу, дослідниця виокремлює три основні різновиди синтаксем: вільні, зумовлені та зв'язані [12], які можна ґрадуально поділити за залежністю від контексту, від синтаксичної зумовленості комунікації. Вільні синтаксеми характеризуються найбільшими функційними можливостями і, незалежно від контексту, передають денотативний зміст (поряд з топкою, через рециркуляційне вікно, за допомогою штучного інтелекту); зумовлена синтаксема розкриває своє значення лише у структурі речення; зв'язані синтаксеми виявляють денотативне значення, лише поєднуючись з іншим словом у словосполученні.

Так, прийменникова одиниця, поєднуючись із словоформою, формує синтаксичну одиницю - синтаксему. М. В. Всеволодова проводить паралель між поєднанням на синтаксичному рівні в синтаксемі - «прийменник + флексія» - з єдністю конфікса «префікс + суфікс» на словотвірному рівні [3]. Отже, прийменник у цьому разі функціонує як певний префікс, що входить до своєрідного конфікса на синтаксичному рівні. Прийменник одночасно бере участь у побудові синтаксеми та оформленні її значення. М. Й. Конюшкевич наголошує на тому, що прийменник функціонує як формант синтаксеми у двох випадках: 1) як конфікс (у поєднанні із флексією): керувати за допомогою електричного поля (Prep+Np.B.), визначають аналогічно алгоритму (Prep+Nдв); 2) як префікс (з незмінними частинами мови): прогнозування з метою підвищити (Prep+Inf), відкласти на потім (Prep+Adv) [7]. Безперечно, прийменникові конструкції функціонують як складники синтаксеми, водночас вони залишаються у межах свого класу слів, зберігають власне семантичне наповнення та конструкційну цілісність.

Значну роль у виборі форми та визначенні статусу мовної одиниці відіграє її контекстуальне оточення. А. П. Загнітко зазначає, що «найближче оточення прийменника є істотним у ліво- та правобічному вияві» [11, с. 74]. Утворюючи синтаксему, прийменникова одиниця може підпорядковуватися не лише іменнику, а й іншим частинам мови, що дозволяє виокремлювати такі різновиди синтаксем за участю прийменника: 1) номінативні (субстантивні, за М. Й. Конюшкевич) синтаксеми: у зоні обробки, із застосуванням кисню, у період підйому, залежно від температури; 2) інфінітивні: з метою добути, з метою поєднати; 3) квантитативні (нумеративні): під кутом 60°С, в межах 10⁷ - 10 вузлів, довжиною 530 мм; 4) адвербіальні (прислівникові): доведена можливість керування на сьогодні. Слід наголосити, що, на основі проаналізованого нами ілюстративного матеріалу (4100 функціонувань у науково-технічних текстах металургійної, машинобудівельної, енергетичної галузей тощо), найбільш продуктивними для науково-технічного підстилю є, безперечно, номінативні (3000 функціонувань) та квантитативні (близько 1000 функціонувань) синтаксеми, інфінітивні та адвербіальні синтаксеми є не характерними для наукового стилю.

М.Й. Конюшкевич виокремлює 10 функцій прийменника, які притаманні йому як складнику синтаксеми (синтаксемотвірна, зв'язувальна, регулювальна, диференціювальна, кваліфікувальна (семантична), змістова, номінативна, предикатна, ввідна, конститутивна), основними з яких є синтаксемотвірна, ввідна та конститутивна функції [8]. Ця трифункційна єдність окреслює роль прийменника у синтаксемі: «прийменник утворює синтаксему, вводить її до середовища (граматичного та дискурсивного) і вже у складі синтаксеми стає будівельним матеріалом для утворення одиниць побудови - словосполучення і речення» [8, с. 202].

Щодо текстової парадигми, то А. П. Загнітко пропонує у парадигмальному просторі службовості виокремлювати текстову / контекстуальну (контекстну) парадигму, «яка містить усі ізофункційні словоформи, протиставлені одна одній граматично і водночас об'єднані денотативно (за Ф. І. Панковим)» [9, с. 23]. До складу парадигми входять вихідне слово та його контекстуальні кореляти, які об'єднані спільним денотатом. Наголошується на польовій структурі текстової парадигми, де ядром буде вихідне (ізосемічне) слово, що функціонує у складі ізосемічної ізоморфної конструкції; приядерна зона складається з контекстуальних корелятів, що використовуються в ізосемічних неізоморфних конструкціях; до периферії текстової парадигми належать неізосемічні слова. Текстова парадигма слова допомагає виявити трансформаційні особливості як певних категорій, так і мови загалом [9]. Однак, слід зазначити, що таке польове структурування характерне не для всіх частин мови у повному обсязі.

Текстова парадигма прийменника ґрунтована на специфіці функціонування прийменникових конструкцій у реченні, тексті та висловленні. Про наявність у класу прийменника текстової парадигми чи не вперше зазначила М. В. Всеволодова: «Текстова парадигма об'єднує форми реалізації прийменникової синтаксеми в тексті» [4, с. 175]. Дослідниця виокремлює два специфічні явища, що вирізняють особливості текстової парадигми прийменника: 1) наявність антецедента (особливості анафоричного оформлення прийменника); 2) розташування прийменника щодо приприйменникового слова.

У дослідженнях К. М. Виноградової та В. Л. Чекаліної текстова парадигма прийменників розглядається як «парадигма приєднуваних компонентів (або парадигма синтагматичних варіантів) у вираженні різних категорійних значень та в різних контекстах» [2, с. 20-21]. Найважливішим елементом парадигми виступає здатність прийменника сполучатися з трьома типами анафор: 1) особовим чи вказівним анафоричним займенником (за рахунок згоряння - за рахунок цього,); 2) нуль-формою анафори (до виникнення аварійної ситуації і після); 3) присвійним чи означальним анафоричним займенником (заходи із вдосконалення електропечей - заходи із їхнього вдосконалення).

До цього ж явища М. В. Всеволодова зараховує і використання прийменників із подвійними займенниками в ролі анафори, де можлива інтерпозиція прийменника: рос. друг против друга, друг за друга, а також перетин структур: по отношению к друг другу [5]. Заявлене явище є характерною ознакою російської мови.

У прийменникових конструкціях, які не можуть сполучатись з анафоричними займенниками, анафорою може виступати: лексичний повтор (У період підвищення температури відбувається кристалізація, а під час кристалізації зберігається свого роду пам'ять щодо процесів) або словосполучення з назвою родового поняття (починаючи з вівторка - починаючи з цього дня).

Прийменникові одиниці, здатні поєднуватись з анафоричними займенниками, належать до різних семантичних типів: 1) локативні відношення (первинні прийменники з просторовим значенням без обмежень сполучаються з анафоричними займенниками: у будинку - у ньому, з міста - з нього); слід зазначити, що в науково-технічних текстах більшість локативних прийменникових еквівалентів теж можуть поєднуватися з анафорою: безпосередньо перед пальником - безпосередньо перед ним, у напрямку руху - у цьому напрямку; 2) часові (якщо антецедент - субстантив-ознака або субстантив-подія з лексичним значенням часу, то використання анафоричного займенника неможливе; якщо ж це субстантив-подія з непритаманним для нього лексичним значенням часу (війна, урок, обід), то заміна анафоричним займенником можлива); 3) статальні відношення (первинні прийменники у цьому значенні не можуть виражатися анафорою, еквіваленти ж прийменників навпаки: у стані розпачі - у цьому стані); 4) причинно-наслідкові (у більшості випадків можливе вживання анафори: за батька - за нього, через брата - через нього); 5) реляційні та характеризаційні відношення (регулярно поєднуються з анафорою) [2]. М. В. Всеволодова зазначає, що синтаксичний потенціал особових займенників у слов'янських мовах набагато обмеженіший, ніж в іменників, категорія ж темпоральності та іменної статальності взагалі не допускає особових займенникових реалізацій [4]: Зараз 9 година, а на цей час у мене призначена зустріч. Вживання конструкції: Зараз 9 година, а на неї у мене призначена зустріч не можливе.

На можливість/не можливість прийменника поєднуватись з анафоричним займенником впливає низка чинників: по-перше, тип прийменникової одиниці (чим вищий рівень семантизації має прийменникова одиниця, тобто чим тісніший зберігає зв'язок з повнозначним словом, тим нижчий рівень сполучення з особовими займенниками, натомість вищий - із вказівними та присвійним займенниками); подруге, належність антецедента до певної лексико-семантичної групи [13, с. 264].