Спроба розгадати одну лексикографічну загадку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Спроба розгадати одну лексикографічну загадку

Василь Задорожний

The article is devoted apparently to partial lexicographic problem -- the stressing of the verb of the Ukrainian language гнітити and correspondingly to different prefixal derivatives from this root. The fact is that dictionaries of the modern Ukrainian standard language interpret this word as having mobile accent paradigm with stressing scheme гнітити -- гнічу, гнітиш... гнітять. Meanwhile in living speech this verb generally has the final accent with stressing scheme гнітити -- гнічу, гнітиш... гнітять. According to corresponding language material, taken from poetic works of the prominent Ukrainian poets of XIX-XX centuries, the author states that this verb is actually finally stressed. To our opinion such a fact throws light on the stated problem that as verb exactly with mobile stress B. Hrinchenko -- the compiler of “Словаря української мови” (Dictionary of the Ukrainian language) uses in its poetic works, in which he repeated the same accent characteristic for him. This is only the ground and reason for chaotization of the stress in root гнітити as well as in its prefixal derivatives, when these characteristics are combined in some modern lexicographic sources. It seems as though partial problem reveals negative features of the modern Ukrainian lexicography in general.

Але спочатку не про загадку, а про один факт,-- лексикографічний, але факт, див.: гнітити -- гнічу, гнітиш [УОС: 184]. Що означає цей запис? Означає він, що дієслово гнітити в сучасній українській літературній мові має рухомий наголос -- такий самий, як скажімо, дієслова любити -- люблю, любиш; робити -- роблю, робиш; ходити -- ходжу, ходиш тощо: дієслів із таким типом наголосу в сучасній українській мові багато. Зрозуміло, що вслід за кореневим дієсловом усі його префіксальні похідні мають тотожний акцентний тип, див.: загнітити -- загнічу, загнітиш [УОС: 263]; згнітити -- згнічу, згнітиш [УОС: 303]; нагнітити -- нагнічу, нагнітиш [УОС: 444]; підгнітити -- підгнічу, підгнітиш [УОС: 587]; пригнітити -- пригнічу, пригнітиш [УОС: 673].

Що означає лексикографічний запис у вигляді гнітити -- гнічу, гнітиш із погляду способу наголошення інших особових словоформ теперішньо-майбутнього часу? Означає, що це дієслово, суфіксально наголошене в інфінітиві, має кінцево наголошену словоформу 1-ої особи однини гнічу, а всі інші -- кореневонаголошені, див.: гнітиш, гнітить, гнітимо, гнітите, гнітять; зрозуміло, що й це все стосується всіх префіксальних від нього похідних.

Чому, однак, ми завели мову про ці, такі очевидні, речі? Річ у тому, що читаючи українську поезію, ми раз-у-раз, і то постійно, натрапляємо на той повчальний для нас факт, що в живому мовленні дієслово гнітити має відмінні акцентні характеристики від тих, що їх подає сучасна лексикографія. Із великої кількості такого поетичного слововжитку наведемо задля ілюстрації до сказаного лише дещо; подаючи відповідний матеріал, ми дотримуватимемося хронологічного принципу, відобразивши при цьому традицію наголошування цього слова впродовж досить тривалого часу, див.: Ростіть, цвітіть і добувайтесь волі, /Аби не знать ні гвалту, ні неволі, /Які й тепер гнітять ярмом батьків... [Стар.: 174]: гнітять; Але таке життя гнітить, як віко трумне, /Як хворість зла, що ламле нашу путь... [Стар.: 409]: гнітить; Похилив він (цар Лазо -- В. З.) голову на руки, -- / Ой гнітить її тяжка скорбота... [Стар.: 535]: гнітить -- усі ці приклади взяті з творів М. Старицького (1840-1904). Див. ще: Як важко маячня гнітить! / Який мутний гірський цей нарис! / Торкатись скрипки стільки літ /1 не пізнати струн цих зараз!

[Тисяч.: 415] -- це Б. Якубський (1889-1945): гнітить; Ой скажіть мені, скажіть, /Любі мої сестри, браття: /Що в житті вас так гнітить? / Чом нема у вас завзяття? [Тич.: 323] -- це П. Тичина (1891-1967): гнітить; Брати, заслонимо шаблями / Ми рідний край від москалів: / Рука Петрова, ніби камінь<,> / Гнітить України синів [Дараган: 84] -- це Ю. Дараган (1894-1924): гнітить; Гнітить каміння поверхове /1 тисне, як тягар. / ... І все ти знаєш: ти не бранець, / Ти носиш віщий дар [Малан.: 518] -- це Є. Маланюк (1897-1968): гнітить; неодноразово тотожно, як кінцевонаголо- шене, наголошує це дієслово й М. Орест (1901-1963), див.: Безжальні мислі осяйного чола / Вже не гнітять. Погас безславний гнів, / Що мудрий спокій невситимо тьмив /1 душу гнав в тісне і мертве коло [Орест: 57]: гнітять; Днів тіні йдуть -- без барви, без лиця, / Життя гнітить, мов книга беззмістовна -- / Її не хоче серце, скуки повне, / Але читати мусить до кінця [Орест: 100]: гнітить; І як згадаю я про все колишнє, / Мене чуття гнітить / Гірке і безпотішне, /1 давнє горе знов мене болить [Орест: 253]: гнітить. Не один раз бачимо дієслово гнітити кінцевонаголошеним у В. Мисика (1907-1983), див.: Ні, не гнітять мене перестрахи й жалі, /Що вмерти мушу я, що строки в нас малі: / Того, що суджено, боятися не треба. / Боюсь неправедно прожити на землі [Мисик: 148]: гнітять; Нещасне прагнення -- горнути все під бік -- / Нітрохи не гнітить його душі живої, / І всі думки його -- не про війну й двобої, /А про вітчизний лан, про власний двір і тік [Мисик: 302]: гнітить; Нащо, люди, лан орать / Для панів, що вас гнітять? [Мисик: 422]: гнітять. Те саме бачимо й у Г Кочура (1908-1994), див.: Бідність найгірше гнітить благородного мужа, о Кірне, /Гірше, як старість важка, гірш, як пропасниця зла [Кочур: 35]: гнітить; Щоб мертвого належно вшанувати, /Хай грає музика військова. / Зібрати трупи. На полях війни / Їм місце, але тут -- гнітять вони [Кочур: 540]: гнітять. І нарешті -- з М. Лукаша (1919-1988), див.: Гнітить моє життя немилосердна змора--/Якісь страшні вовки за мною все в гоньбі, / А я кривавлюся і гину у ганьбі, / Палаючий Содом, розвержена Гоморра! [Лукаш: 232]: гнітить; Гнітять чорні сни /Моє існування: /Бажання, засни! /Засни, існування! [Лукаш: 259]: гнітять.

Ми, отже, маємо неодноразово зафіксовані кінцевонаголошені словоформи гнітить (3-я особа однини) і гнітять (3-я особа множини) дієслова гнітити, що однозначно вказує на те, що воно наголошується за такою схемою: гнітити -- гнічу, гнітиш, гнітить, гнітимо, гнітите, гнітять, тобто, виходить, дієслово гнітити є насправді кінцевонаголошеним -- так само, як, скажімо, дієслова простити -- прощу, простиш, простимо, простите [УОС: 703]; сиротити -- сирочу, сиротиш, сиротимо, сиротите [УОС: 793]; холостити -- холощу, холостиш, холостимо, холостите [УОС: 946] та багато ін.

І ось що цікаве й показове в українській культурі: у сучасній українській лексикографії дієслово гнітити послідовно й без будь-яких хитань трактоване як таке, що має рухомий тип наголосу -- гнічу, гнітиш, гнітить. гнітять, а в сучасній українській поезії дієслово гнітити послідовно й без будь-яких хитань уживане як таке, що є кінцевонаголошеним за схемою гнічу, гнітиш, гнітить... гнітять. Дуже характерно: живе мовлення не є зобов'язуючим для лексикографії, а лексикографічні дані, виглядає, не є авторитетними для носіїв сучасної української літературної мови. Про таку культурну ситуацію можна сказати: мова існує сама по собі і лексикографія існує сама по собі, не маючи між собою нічого спільного.

Та мовець потребує говорити, і є ще такі мовці, що хотіли б говорити правильно. Тож як же воно буде -- правильно? Гадаємо, той, хто вміє слухати й чути, погодиться з нами, що в живій українській мові нині дієслово гнітити є кінцевонаголошеним, тобто має особову парадигму теперішнього часу гнічу, гнітиш, гнітить... гнітять: не випадково в усіх випадках наведених нами зразків живого (поетичного) мовлення воно має саме цей акцентний тип. Чому ж тоді у словниках сучасної української літературної мови інакше? Поза сумнівом, це доречне в цій ситуації запитання -- і ми спробуємо знайти на нього адекватну відповідь, тобто, як обіцяли, спробуємо розгадати цю лексикографічну загадку.

З усіх найновіших словників сучасної української літературної мови ми процитували поки що один, однак насправді всі вони щодо цього дотримуються одного погляду, напр.: гнітити -- гнічу, гнітиш [СВН: 40; ПС: 121; СН: 60]; гнітити -- гнічу, гнітиш, гнітять [Бур.: 100]; загнітити -- загнічу, загнітиш, загнітять [Бур.: 144]; нагнітити -- нагнічу, нагнітиш, нагнітять [Бур.: 232]; гнітити -- гнічу, гнітиш [Івч.: 100]; нагнітити -- нагнічу, нагнітиш [Івч.: 260]; пригнітити -- пригнічу, пригнітиш [Івч.: 369] -- це дані п'яти словників авторства трьох учених. Зрозуміло, що лексикографічна оцінка акцентного стану слова в найновіших словниках спирається на дані їхніх попередників; наведемо тут приклади з двох таких авторитетних джерел: гнітити -- гнічу, гнітиш [УЛВН: 135]; загнітити -- загнічу, загнітиш [УЛВН: 206]; нагнітити -- нагнічу, нагнітиш [УЛВН: 346]; гнітити -- гнічу, гнітиш, гнітить, гнітять [Погр.: 140]; загнітити -- загнічу, загнітиш загнітить, загнітять [Погр.: 205]; нагнітити -- нагнічу, нагнітиш, нагнітить, нагнітять [Погр.: 350]. Та що там казати! В академічному “Словнику української мови” бачимо все ті ж характеристики, див.: гнітити -- гнічу, гнітиш [СУМ II: 96]; загнітити -- загнічу, загнітиш [СУМ III, 81]; згнітити -- згнічу, згнітиш [СУМ III, 516]; нагнітити -- нагнічу, нагнітиш [СУМ V: 50]; підгнітити -- підгнічу, підгнітиш [СУМ VI: 414]; пригнітити -- пригнічу, пригнітиш [СУМ VII: 592]. Ще раніше такі ж характеристики були зафіксовані в “Українсько-російському словнику”, див.: гнітити -- гнічу, гнітиш [УРС I: 338]; загнітити -- загнічу, загнітиш [УРС II: 31]; згнітити -- згнічу, згнітиш [УРС II: 199]; нагнітити -- нагнічу, нагнітиш [УРС II: 578]; підгнітити -- підгнічу, підгнітиш [УРС III: 366]; пригнітити -- пригнічу, пригнітиш [УРС IV: 342]. Різниця між цими двома джерелами та, що в останньому є ще таке дієслово з рухомим наголосом: розгнітити -- розгнічу, розгнітиш [УРС V: 100], яке згодом чомусь було зафіксоване з кінцевим наголосом, див.: розгнітити -- розгнічу, розгнітиш [СУМ VIII: 650], що контрастує з акцентними характеристиками всіх інших утворень цього кореня, у тому числі й самого кореневого дієслова. Ця очевидна суперечність, однак, була згодом знята таким чином, що дієслово розгнітити словники сучасної мови перестали фіксувати; тож настала ера, коли всі префіксальні кореневого гнітити вслід за ним самим були потрактовані як такі, що мають рухомий наголос,-- характеристика, яку ми констатували як виключну в найсучасніших словниках, див.:

гнітити -- гнічу, гнітиш [ОС₇₇: 150; ОС₉₄...; ОС₉₉ ]; загнітити -- загнічу, загнітиш [ОС77: 221; ОС94...; ОС99...]; згнітити -- згнічу, згнітиш [ОС77: 257; ОС94...; ОС99...]; нагнітити -- нагнічу, нагнітиш [ОС₇₇: 382; ОС₉₄...; ОС₉₉...]; підгнітити -- підгнічу, підгнітиш [ОС₇₇: 513; ОС₉₄...; ОС₉₉...]; пригнітити -- пригнічу, пригнітиш [ОС₇₇: 595; ОС₉₄...; ОС₉₉...]. Звертаючись до відповідних даних “Словаря української мови”, можна не сумніватися, що саме вони лягли в основу цих акцентних характеристик, див.: гнітити -- гнічу, гнітиш [Грінч.Ч: 294]; загнітити -- загнічу, загнітиш [Грінч.Ш: 27]; згнітити -- згнічу, згнітиш [Грінч. ¹II: 139]; нагнітити -- нагнічу, нагнітиш [Грінч.'П: 477]; погнітити -- погнічу, погнітиш [Грінч.ЧП: 232]; пригнітити -- пригнічу, пригнітиш [ГрінчЛП: 411]; угнітити -- угнічу, угнітиш [Грінч.ЧМ 314].

Поза сумнівом, що дані “Словаря” визначальним чином вплинули із самого початку на трактування тут літературної норми, коли прийшов час її формувати, див.: гнітити -- гнічу, гнітиш [Голоск.: 78]; загнітити -- загнічу, загнітиш, загнітять [Голоск.: 125]; пригнітити -- пригнічу, пригнітиш [Голоск.: 317]. Тому тим більше зацікавлення в охочого може викликати двонаголошене нагнітити -- нагнічу, нагнітиш [Голоск.: 224], що означає, що це дієслово вагається у виборі ним свого акцентного типу між рухомим нагнітити -- нагнічу, нагнітиш, нагнітить... нагнітять і кінцевонаголо- шеним нагнітити -- нагнічу, нагнітиш, нагнітить... нагнітять. Однак як може з'явитися кінцевий наголос лише в одному з ряду префіксальних спіль- нокореневих -- і це при тому, що й кореневе має рухомий наголос?

Тут можна безпомилково припустити, що кінцевий наголос для цих дієслів є не інноваційним, а, навпаки, -- прослідком первісної їхньої акцентної характеристики; зрозуміло, насамперед самого кореневого дієслова, чому ми маємо не одне підтвердження, див.: гнітити -- гнічу, гнітиш, гнітить, гнітять [Огієнко: 86]. Простежмо за акцентними характеристиками цього слова в хронологічному порядку: гнітити -- гнічу, гнітиш [Ізюм: 100]; гнітити -- гнічу, гнітиш [Ізюм: 112]; нагнітити -- нагнічу, нагнітиш [Ізюм: 275]; пригнітити -- пригнічу (ficl), пригнітиш [Ізюм: 598], але загнітити -- загнічу, загнітиш [Ізюм: 409] і пригнітити -- пригнічу, пригнітиш [Ізюм: 601]. Особливу увагу ми хочемо звернути на словникову статтю подрумянивать, подрумянить -- (хлеб, куличи) загнічувати -- загнічую, загнічуєш, загнітити -- загнічу, загнітиш [Ізюм: 409]. Адже саме в цьому семантичному контексті бачимо дієслово гнітити з тотожними акцентними характеристиками у “Словарі української мови”, див.: гнітитися -- гнічуся, гнітишся. Хліб гнітиться. Паска ніяк не гнітиться [Грінч.Ч: 294]: може, у цьому значенні слово й справді має рухомий наголос? Щоправда, згодом лексикографія цього не підтверджує, див.: подрумянивать, подрумянить -- гнітити (гнічу, гнітиш) [РУС₃₇: 556], що бачимо ще раз: гнести -- гнітити (гнічу, гнітиш) [РУС₃₇: 117], однак далі -- інакше: подавлять, подавить (угнетать) -- пригнітити, пригнічу, пригнітиш [РУС₃₇: 544]; тяготить -- гнітити (гнічу, гнітиш) [РУС₃₇: 809];угнетать -- гнітити, гнічу, гнітиш [РУС₃₇: 814];удручать, удручить -- пригнітити, пригнічу, пригнітиш [РУС₃₇: 819]: тут складається враження (і навіть переконання), що насправді серед цих утворень семантичний фактор не має жодного впливу на вибір ними акцентного типу; відмінні ж акцентні характеристики цих слів у лексикографічному джерелі є наслідком ординарного нерозуміння лексикографом уже навіть не характеру їхнього наголошення, а самої його природи в дієсловах. Далі таке враження (переконання) тільки посилюється; щоправда, спочатку може скластися враження, що акцентні характеристики всіх утворень тут вирівняні за рухомим акцентним типом, див.: давить (угнетать) гнітити (гнічу, гнітиш) [РУС48: 90]; подавлять, подавить (удручать) -- гнітити (гнічу, гнітиш) [РУС₄₈: 435]; преследовать (удручать) -- гнітити (гнічу, гнітиш) [РУС₄₈: 501]; стеснять (подавлять) -- гнітити (гнічу, гнітиш) [РУС₄₈: 677]; тяготить (угнетать) -- гнітити (гнічу, гнітиш) [РУС₄₈: 714]; угнетать (удру- чать) -- гнітити (гнічу, гнітиш) [РУС₄₈: 720];удручать,удручить -- гнітити (гнічу, гнітиш) [РУС₄₈: 724] і подрумянивать, подрумянить -- підгнітити, підгнічу, підгнітиш [РУС₄₈: 449]. Однак тут же бачимо й випадок, коли це слово, на думку лексикографа, є кінцевонаголошеним, див.: гнести -- гнітити (гнічу, гнітиш) [РУС₄₈: 81]. Тим часом слово української мови гнести -- гнету, гнетеш, за свідченням “Словаря української мови” (в академічному “Словнику української мови” воно відсутнє), має значення “тиснути”, “пресувати”, “нагнітати” [див.: Грінч.Ч: 294], тобто є синонімом дієслова гнітити у значній частині його значень; за ілюстрацію тут візьмімо хоча б таке з творчості класика української літератури П. Грабовського: Людина єсьм... мене гнітуть слаботи; /Я чую їх, не сила ж утекти; / Нікчемні мрії, суєтні турботи / Скули кругом, мов ретязем, кати [Граб. I: 114]. Тож у джерелі міститься явна непослідовність: гнітити -- гнічу, гнітиш і гнітити -- гнічу, гнітиш: те, що спершу здавалося принаймні впорядкуванням (хоч і сумнівним із погляду відповідності мовним реаліям), виявилося початком, як уже сказано, ще більшої хаотизації акцентних характеристик цього дієслова в лексикографічних джерелах сучасної мови.

Уже хронологічно наступне джерело помітно міняє оцінку акцентного стану цього слова в сучасній українській мові. Насамперед прикметним тут є те, що змінена акцентна характеристика дієслова, яке щойно було предметом нашої спеціальної уваги, див.: гнести -- гнітити (гнічу, гнітиш) [РУС Ч: 247], що з цього часу проводиться послідовно в усіх наступних словниках цього типу, див.: гнести -- гнітити (гнічу, гнітиш) [РУС ²I: 297; РУС ³: 182]; те саме тут же в усталених зворотах, див.: тоска гнетет -- нудьга гнітить [РУС Ч: 247; РУС ²I: 297] і горе гнетет -- горе гнітить [РУС ³: 182]. Та чи свідчить це про стабілізацію -- не наголосу слова -- оцінок його в лексикографії? Див.: давить (угнетать) -- гнітити (гнічу, гнітиш) [РУС Ч: 271; РУС Ч: 327; РУС ³: 201]; подрумянивать, подрумянить -- гнітити (гнічу, гнітиш) [РУС 4I: 535; РУС 4I: 655; РУС ³: 819]; преследовать (удручать) -- гнітити (гнічу, гнітиш) [РУС 4I: 688; РУС 4I: 840; РУС ³: 940]; удручать, удручить (огорчать) -- гнітити (гнічу, гнітиш) [РУС ЧИ: 522; РУС ²Ш: 635; РУС ³: 1249]. Однак разом із цим тут же бачимо й такі оцінки акцентного стану цього (багатозначного, але ж одного!) слова, див.: тяготить (угнетать) -- гнітити (гнічу, гнітиш) [РУС ЧИ: 493; РУС ²Ш: 601; РУС ³: 1230]. Звичайно, тут варто повернутися до попереднього: угнетать, угнести -- гнітити, гнічу, гнітиш (див. вище). На тому ще не кінець: в одному випадку слово, як виявляється, може також бути двонаголошеним, див.: подавлять, подавить (удручать) -- гнітити (гнічу, гнітиш і гнітиш [РУС 4I: 496; РУС ²II: 608] і також: подавлять (удручать) -- гнітити, гнічу, гнітиш [РУС ³: 801]; нагадаємо: це поєднується з цим: удручать, удручить -- гнітити, гнічу, гнітиш (див. вище). Не обійшлося тут, однак, без нових змін акцентних характеристик цього слова -- і знову тільки в одному випадку, жодної підстави для чого ніяк не вдається виявити, див.: стеснять, стеснить (подавлять) -- гнітити (гнічу, гнітиш) [РУС ¹III: 390; РУС ²III: 477], але стеснять, стеснить (подавлять) -- гнітити, гнічу, гнітиш [РУС ³: 1154]. І ще раз нагадаємо недавно представлене: подавлять, подавить -- гнітити, гнічу, гнітиш і гнітиш (див. вище). Що тут сказати? Що тут скажеш?! Та все ж найцікавіше бачимо в цьому випадку: угнетать, угнести (перен.: удручать) -- гнітити (гнічу, гнітиш) [РУС ¹III: 509; РУС ²III: 620; РУС ³: 1241], але після цього в останньому джерелі в усталеному звороті (у попередніх джерелах цього не було): угнетают заботы -- гнітять (sic!) турботи [РУС ³: 1241]. Ще раз переконуємося, що сучасний лексикограф не розуміє самої природи позначуваного ним дієслівного наголосу. Чи можливо це? Відомо, що риторичні запитання відповіді не потребують.

Тим часом подивімося на проблему ще під одним кутом зору. Досі ми цитували переважно російсько-українські словники, що, крім іншого, дало нам можливість збагнути всі семантичні відтінки українського дієслова гнітити, яке, як ми вже побачили, дивовижним чином, залишаючись єдиним словом, може бути носієм чи не всіх можливих для дієслів такого дієслівного класу акцентних типів (на сторінках словників), нерідко до того ж міняючи свої акцентні характеристики від словника до словника. Як же схарактеризоване це слово у зворотних--українсько-російських словниках? Як справді єдина лексема -- з єдиним наголосом у всіх його семантичних відтінках, напр.: гнітити (гнічу, гнітиш) 1) гнести; угнетать, удручать, давить, тяготить, (реже) стеснять (приводить в подавленное состояние); (не оставлять в покое) преследовать; 2) (давить своей тяжестью, жать) гнести; 3) (делать поджаристим) кул. подрумянивать [УРС₉₀: 130]. Безперечно, це цілком відповідає мовним реаліям: слово, хай і багатозначне, не може мати різних акцентних характеристик.

Та чи справді слово гнітити в сучасній українській мові має рухому акцентну парадигму гнічу, гнітиш... гнітять, як це подають сучасні словники, а не кінцевонаголошену гнічу, гнітиш... гнітять, яку засвідчують численні випадки літературного мовлення? Здається, чимало фактів сучасного живого мовлення переконливо доводять, що насправді це дієслово є кінцевонаголошеним -- без варіантів. Хаос, що наростає, у словниках сучасної української мови,-- не випадковий: реальна акцентна характеристика його в живій мові -- кінцевонаголошеність, яка постійно дає про себе знати всупереч механічно відтворюваної із словника у словник його уявної акцентної характеристики як нібито дієслова з рухомим наголосом. Нашим безсумнівним переконанням є, що словники сучасної мови відображають у цьому випадку не так живе мовлення, як лексикографічну традицію, що почалася з помилкових характеристик акцентного стану цього дієслова у “Словарі української мови”, де воно вперше потрактоване як таке, що має рухомий наголос.

Тим часом з'ясовуємо ще один цікавий і дотичний до нашої проблеми факт. Упорядник “Словаря української мови” Б. Грінченко (1863-1910) є, крім іншого, ще й відомим поетом. І от у його віршах дієслово гнітити в усіх відомих нам випадках справді наголошується за рухомим акцентним типом -- так само, як воно з цього погляду схарактеризоване й у словнику, див.: Коли ти хочеш, щоб твій спів /Нам серце й душу зворушив, / Співаче рідний, то співай / Про нещасливий рідний край, / Про те, як гнітять нас вони, -- / Щоб наша безліч мук і лих /В піснях озвалася твоїх [Грінч.²І: 88]: гнітять; У тяжкому лихолітті /Вироста Матільда гожа: / Тяжко гнітить рідну Кубу / Здавна вже рука ворожа [Грінч.²!: 96]: гнітить; Дурити -- от!.. Це -- красти право жити! Оце і є те саме, що мене Обурює та гнітить нестерпуче! [Грінч.²ІІ: 378]: гнітить. Очевидно, таке наголошення слова в індивідуальному мовленні Б. Грінченка відображає його наголошування в якійсь говірці, що своїми певними особливостями з різних причин мала на нього визначальний у цьому випадку вплив -- настільки, що він не помітив його явно периферійного характеру в українській загальнонародній мові; у Грінченка-поета бачимо це слово й у безсумнівному діалектному звучанні, див.: Хай темрява давить, недоля хай гніте! /Хоч, може, того ми й не вздрим, / Як згине те все, та уздрять наші діти / Ту волю, що виборем їм! [Грінч.²І: 36]: гніте (гнітить). І тут ми бачимо підтримку такому мовленню з боку літературного ровесника й земляка (для нас це важливо відзначити суто з мовознавчого погляду) Б. Грінченка відомого поета-за- сланця П. Грабовського (1864-1902); крім того, обидва діячі були у близьких стосунках, які підтримували регулярним листуванням, див.: Нас мордують однакові муки, / Гнітить душу однаковий жаль; / Ось чого, друже милий мій, руки / Простягаю до тебе я вдаль [Граб. І: 518]: гнітить; Ти в чужину несеш, човне, / Одинокого пловця: /Моє серце слізьми повне, /Щось важке, щось невимовне / Гнітить душу без кінця [Граб. І: 604]: гнітить. Але П. Грабовський, політичний засланець, рано був відірваний від звичного для нього діалектного оточення, тому в нього переважає в цьому випадку загальнонародний тип наголошування цього дієслова, див.: В самотині сидіть нудно, / Сум росте щодалі більш; /Вийдеш з хати, глянеш -- людно, / Та журба гнітить ще гірш [Граб. I: 622]: гнітить; Не билину в степу / При дорозі-шляху, / В південь спека в 'ялить: / В молодого співця / З туги серце болить; / Горе душу гнітить, / Як могила мерця [Граб. ІІ: 194]: гнітить; Як камінь<,> гнітить мене думка: що доля / З тобою кінець кінцем зробить? / Прилипли до тебе і лінь і сваволя,-- /Хто ледарю в злиднях пособить? [Граб. II: 507]: гнітить.

Стає, гадаємо, зрозуміло: немає жодних серйозних підстав для сумнівів у тому, що в сучасній українській мові є кінцевонаголошене дієслово гнітити -- гнічу, гнітиш, гнітить, гнітимо, гнітите, гнітять, що закономірно передає свої акцентні характеристики й усім своїм префіксальним похідним. Нерозуміння чи ігнорування цього мовного факту веде, як бачимо, до хаосу у словниках сучасної української літературної мови, закономірним наслідком якого є хаотизація сучасного літературного мовлення, а там -- і руйнування української мови ще в одному з сегментів її системи. Чи не пора покласти цьому край? А чи хаос і надалі триватиме?

лексикографічний наголошення дієслово мовлення

Джерела

Бурячок А. А. Орфографічний словник.-- К., 2002.

Голоскевич Г Правописний словник.-- Нью-Йорк -- Париж -- Сидней Торонто -- Львів, 1994.

Грабовський Павло. Зібрання творів у трьох томах.-- К., 1959. Словарь української мови: В 4-х томах / Упорядкував Б. Грінчен- ко.-- К., 1907-1909.

Лукаш Микола. Від Боккаччо до Аполлінера. Переклади.-- К., 1990. Маланюк Євген. Поезії.-- Львів, 1992.

Орест Михайло. Держава слова.-- К., 1995.

Русско-украинский словарь.-- Москва, 1948.

Головащук С. І. Складні випадки наголошення. Словник-довідник.-- К., 1995.

Головащук С. І. Словник наголосів.-- К., 2003.