Специфіка української, російської та литовської мовленнєвої поведінки (на прикладі кооперативної комунікативної ситуації "привітання")

Размещено на http://www.allbest.ru/

Специфіка української, російської та литовської мовленнєвої поведінки (на прикладі кооперативної комунікативної ситуації “привітання”)

Корольов І.Р.

Анотація

привітання комунікативний мовленнєвий поведінка

У статті розглядається привітання як один із типів кооперативних комунікативних ситуацій; з'ясовано базові привітання в українській, російській та литовській мовленнєвій поведінці, а також виявлено основні універсальні та національно-специфічні властивості окремих привітань українців, росіян і литовців.

Ключові слова: привітання, мовленнєва поведінка, кооперативна комунікативна ситуація, українська мова, російська мова, литовська мова.

Аннотация

В статье рассматривается приветствие как один из типов кооперативных коммуникативных ситуаций; определеныі базовые приветствия в украинском, русском и литовском речевом поведении, а также выявлены основные универсальные и национально-специфические особенности отдельных приветствий украинцев, русских и литовцев.

Ключевые слова: приветствие, речевое поведение, кооперативная коммуникативная ситуация, украинский язык, русский язык, литовский язык.

Annotation

The article observes the greeting as a type of cooperative communication situations; defines the basic greetings in Ukrainian, Russian and Lithuanian verbal behavior; identified the main universal and national-specific features of some greetings of Ukrainians, Russians and Lithuanians.

Key words: greeting, verbal behavior, cooperative communication situation, Ukrainian, Russian, Lithuanian.

Виклад основного матеріалу

Наприкінці XX і і на початку XXI століть науково-дослідницькі інтереси лінгвістів у галузі комунікативістики зосередились на проблемах різних типів вербальної та невербально! комунікації загалом та комунікативної поведінки зокрема [1; 3; 4; 7; 9; 10; 13; 15 тощо]. Остання, маючи соціальну природу, відіграє значну роль у процесі соціалізації мовної особистості, що полягає в засвоєнні соціально-культурних норм, національно-ціннісних орієнтирів, зокрема стереотипів вербальної (невербальної) поведінки того суспільства, соціальної групи і спільноти, до яких вона належить. У контексті такої постановки питання мовну особистість можна співвіднести з певним соціокультурним феноменом, репрезентованим носієм свідомості та мови зі стійкою системою соціально значущих рис, власником складного внутрішнього (духовного) світу із конкретним ставленням до себе і свого оточення, що реалізується у відношеннях з дійсністю, іншими людьми та безпосередньо собою.

Актуальність теми нашого дослідження пов'язана з необхідністю системного та комплексного опису кооперативної комунікації загалом та її різновидів зокрема у зв' язку з появою нових аспектів її вивчення в сучасній мовознавчій науці: комунікативно-прагматичного та лінгвокультурного, адже останнім часом більшої уваги вимагає розгляд співвідношення рідної та нерідної комунікативних культур, зокрема й комунікативної поведінки як відображення дійсності в мовній свідомості людини.

Об'єктом дослідження в нашій розвідці є українська, російська та литовська мовленнєва поведінка в кооперативній комунікативній ситуації “привітання”.

Предметом дослідження є з'ясування специфіки української, російської та литовської мовленнєвої поведінки в кооперативній комунікативній ситуації “привітання”.

Метою статті є встановлення універсальних і національно-специфічних особливостей мовленнєвої поведінки українців, росіян і литовців у кооперативній комунікативній ситуації “привітання”.

Завдання: - охарактеризувати привітання як один із різновидів кооперативних комунікативних ситуацій; - з'ясувати базові привітання в українській, російській та литовській мовленнєвій поведінці; - виявити основні універсальні та національно-специфічні властивості окремих типів привітань українців, росіян і литовців.

У світовій науці різні типи комунікації (кооперативна, проміжна, конфліктна) були предметом багатоаспектних досліджень філософів М.О. Бердяєва, Е. Муньє, Ч. Пірса, О.І. Субетто, К.Т. Ясперса, психологів М.С. Андріанова, Т.В. Ахутіної, Е. Берна, І.І. Васильєвої, Т.М. Дрідзе, М. Томаселло, соціологів С.В. Борисньова, Р. Ґрігаса, М.Я. Данилевського, В.П. Конецької, Ф.І. Шаркова, І.П. Яковлева, істориків, політологів, культурологів і журналістикознавців М.М. Грачова, Л.П. Мар'їної, В. Павловської, Н.Ф. Пономарьова, А.В. Соколова, а також лінгвістів М.М. Бахтіна, Ф.С. Бацевича, Т.Г. Винокур, В.М. Глушака, О.С. Іссерс, І. Карасика, В.Б. Кашкіна, Л.П. Крисіна, Т.В. Ларіної, О.А. Леонтович, Ю.Є. Прохорова, О.О. Селіванової, К.Ф. Сєдова, Й.А. Стерніна, С.Г. Тер- Мінасової, Н.І. Формановської та ін. Міждисциплінарна парадигма вивчення комунікації сприяла вирішенню багатьох проблем процесу спілкування, спираючись не на форми і структуру мови, а від змісту і механізмів ідеаційно-творчої (сенсорно-інтуїтивної та інтелектуально-мисленнєвої) активності особистості як особливого “стану свідомості”, що актуалізується і відтворюється в соціокультурному середовищі за допомогою (і завдяки) комунікації [2, 149].

Для подолання етноцентризму в сприйнятті представників іншої культури й кращого розуміння важливо знати особливості їхньої ціннісної системи. Американські антропологи Ф. Клакхон і Ф. Стродтбек вважають, що характер взаємовідносин між людьми (relational orientation) є одним із основних параметрів, за якими погляди представників різних культур про навколишній світ розрізняються і які визначають їхню національно-ціннісну орієнтацію [12]. Розглядаючи кооперативну комунікативну ситуацію “привітання”, для вирішення поставлених завдань нам необхідно зосередити увагу насамперед на характері взаємовідносин між інтерактантами в українській, російській та литовській комунікативних культурах.

Необхідно зауважити, що литовські культурні та комунікативні норми значно ближче до слов'янських загалом та українських зокрема, ніж до англосаксонських, особливо враховуючи гіпотезу про існування балто-

слов'янської етнічної та мовної єдності. Характеризуючи культурну специфіку балтійських народів, американський дослідник Д. Фостер відзначає такі риси литовців, порівняно з латишами та естонцями, як відвертість, щирість і балакучість, що виявляється в бажанні висловлювати як позитивну, так і негативну думку, а тому можна стверджувати також про вищий ступінь прямолінійності та емоційності їхньої мовленнєвої поведінки [10, 208-209]. Порівнюючи мовленнєву поведінку українців і росіян як представників слов'ян і литовців як представників балтійських народів, зокрема й у кооперативній комунікативній ситуації “привітання”, необхідно враховувати тривалі зв'язки Литви з Польщею (156 років Об'єднаної Польсько-Литовської держави - Речі Посполитої), а також те, що в окремих регіонах сучасної Литви, зокрема у Вільнюському районі та так званій Малій Литві, в різному співвідношенні мешкають росіяни, поляки, білоруси та українці [6, 51]. Не можна також не зауважити, що в усіх прибалтійських країнах (Литві, Латвії, Естонії), особливо на їхніх прикордонних територіях, мешкає значна кількість балтів сусідніх національностей (на півночі Литви - латиші, на півдні Латвії - литовці тощо) [10, 206]. Відповідний етнічний склад поселення є тією макроструктурою, що визначає емпіричний матеріал для конкретного аналізу, зокрема й у запропонованій розвідці.

Вітання, повітання - це “слова або жести, звернені до кого-небудь під час зустрічі на знак прихильного ставлення, доброзичливості” [8, 686]. Привітання належить до найчастіше вживаних етикетних висловлювань у комунікативній поведінці всіх етносів, за допомогою якого реалізується фатична функція мови (встановлюється контакт між співрозмовниками; відбувається початок інтеракції), унаслідок чого визначаються як взаємовідносини адресанта й адресата в повсякденному житті, що відображаються в полідискурсивному просторі кооперативної комунікації.

У найтиповішій, на перший погляд, кооперативній комунікативній ситуації “привітання” (рос. приветствие; лит. pasisveikinimas) в усіх трьох досліджуваних лінгвокультурах наявні як універсальні властивості, так і певні характерні особливості. Так, привітання на кшталт Доброго ранку (дня, вечора)! (рос. Доброе утро (добрый день, вечер)! лит. Labas rytas (laba diena, labas vakaras)! пов'язане з побажальною формою, адже вітаючись таким чином ми бажаємо адресатові доброго й гарного ранку (дня, вечора) та добра на весь день: укр. “Дай, боже, вам, панночко, вечір добрий! Нехай вам бог помага!” [19].

Хоча в усіх трьох комунікативних культурах такі одиниці мовленнєвого етикету, як укр. здрастуй, здрастуйте; рос. здравствуй, здравствуйте; лит. sveikas (-a), sveiki тощо, використовуються комунікантами як спосіб привітатись, але етимологічно позначають побажання здоров'я, виконуючи безпосередньо свою первинну функцію побажання здоров'я. Еквівалентними привітаннями в українців і росіян є висловлювання на кшталт укр. добрий ранок (день, вечір); рос. доброе утро, добрый день (вечер). У мовленнєвій поведінці українців, на відміну від росіян і литовців, саму лексему привітання (вітання) можна вживати не лише як спосіб привітатись зі співрозмовником, про що вказують російська лексема приветствие чи литовська pasisveikinimas, а й у комунікативних ситуаціях “поздоровлення” та “побажання”. Не випадково українці часто можуть вживати дієслова бажаю і зичу у комунікативних ситуаціях як звичайний спосіб привітання: бажаю (зичу) Вам доброго ранку [1, 58].

Поширеними привітаннями в українській комунікативній поведінці є такі, як Здоровенькі були! або Доброго здоров'я! Вживаються ці форми переважно тоді, коли адресант намагається ніжно й щиро привітатися, бажаючи адресату міцного здоров'я. У російській комунікативній поведінці також існує форма привітання Доброго здоровья!, що є властивою для старшого покоління комунікантів. Українці та росіяни вживають і такі просторічні форми привітань, як укр. Доброго здоров'ячка та рос. Доброго здоровьица (здравьица), що нині використовують комуніканти більш поважного віку: “Доброго здоров'ячка, Аркадію Валеріановичу, - низько вклоняється Майборода [21]; “Митька отправился туда и встретил еще одного старика... Привет, дед! - Тпррры. Стой, хромоногая. Доброго здоровьица!” [16].

Натомість рос. Здравия желаю! використовується у військовому дискурсі як форма привітання солдата з офіцером (молодшого за званням військового до старшого), яке вони зрідка можуть вживати і в інших дискурсивних практиках: “Здравия желаю, ваше высокоблагородие! - прокричал этот солдат, выкатывая глаза на Ростова и, очевидно, принимая его за больничное начальство” [24].

У інституційних різновидах дискурсу в українській та російській комунікативній поведінці офіційну тональність спілкування, особливо під час урочистих заходів при звертанні до великої аудиторії демонструють такі висловлювання, як укр. Вітаю вас! або Дозвольте вас (при)вітати! та рос. Приветствую вас! або Разрешите (Позвольте) вас (по)приветствовать! Якщо ці привітання звернені до одного адресата, то використовуватимуться так звані форми звертання на Ви. У діловому офіційному спілкуванні, як зауважує С.К. Богдан, українці також можуть вживати привітання на кшталт: моє (в)шанування! Моя пошана! (просторічна й дещо архаїзована форма, яка позбавлена офіційності та вказує на невимушеність взаємостосунків між комунікантами моє шануваннячко!) [1, 62]. У росіян еквівалентом таких привітань в

інституційних типах дискурсу є форма моё почтение!, що нерідко вказує на різницю у віці та соціальному статусі співрозмовників, коли її вживає молодший по відношенню до старшого. Хоча іноді ці висловлювання в українській та російській комунікативній поведінці можуть використовуватись і наприкінці розмови та мати фамільярний характер: “Я посторонний. - А-а!.. Мое почтение, мне некогда, - сказал доктор и, с досадой отдернув вниз панталоны, направился к койкам больных [25].

Російські привітання доброе утро, добрый день (вечер) містять слово добрый в застарілому, фразеологічно зв'язаному значенні рос. хороший [9, 63]. В українській мові така сема в прикметника добрий також існує - гарний. У литовській мові українським лексемам добрий і гарний та російським добрый і хороший відповідають також дві лексичні одиниці лит. labas і geras [14, 158, 876], але у привітанні литовці, на відміну від українців і росіян, не можуть використовувати лексему лит. geras (укр. гарний (гарного ранку (дня, вечора); рос. хороший (хорошего утра (дня, вечера), а лише вживають labas (labas rytas, laba diena, labas vakaras). У литовській і латиській мовах функціонує давній балтійський корінь lab-, який у сучасній литовській мові вживається зазвичай лише у формах привітання та прощання (лит. viso labo). Саме тому загальноприйнятому нині перекладному viso gero (укр. на все добре (усього доброго); рос. всего доброго (хорошего) останнім часом все частіше вживається форма з коренем лит. lab- (viso labo) [13, 23].

У мовленнєвій поведінці литовців привітання може реалізовуватись одним словом Labas!, але таке висловлювання має певний відтінок фамільярності. У ситуаціях офіційного привітання labas rytas, laba diena, labas vakaras відповіддю може слугувати повторення Labas, labas!, що, як правило, вживається співрозмовником із метою нівелювання офіційного характеру бесіди, зокрема для встановлення дружніх або навіть фамільярних стосунків [7, 20]. Українці і росіяни в кооперативній комунікативній ситуації “привітання” також можуть реалізовувати відповідну тактику зближення зі співрозмовником, що досягатиметься такими комунікативними ходами, як укр. Здрастуй, здрастуй (фамільярне привіт, привіт); рос. Здравствуй, здравствуй (привет, привет).

У литовській мовленнєвій поведінці прикметники sveikas, sveika, sveiki, sveikos и labas у формулах привітання відрізняються різним ступенем десемантизації: у слові labas вже втрачено функцію номінації, воно вживається як етикетний знак і, ймовірно, є лише вигуком [7, 20]. У такому ж переважно фамільярному розмовному мовленні українці і росіяни часто вживають привітання Здоров(о-а)!, яке яскраво свідчить про тендерний статус учасників спілкування [9, 64], адже таке вітання здебільшого поширене серед чоловіків і характерне для мовленнєвої поведінки людей переважно низького соціального статусу: рос. “Здорово, Василий, - говорил он, в шляпе набекрень проходя по коридору и обращаясь к знакомому лакею, - ты бакенбарды отпустил?” [22]; “Здорово, купец! А что, брат, за товар везёшь?”; “Здорові в хату! - привітавсь Чіпка. - Здоров, здоров, весело задріботів Порох”; “На той час з низеньких хатніх дверей вийшов молодий парубок - Здоров був! - обізвався до його захожий. - Здоров. - Чи це Окунь живе ? ” [20]. Хоча зрідка зустрічаються випадки вживання такої форми вітання й серед жінок або у привітанні жінки до чоловіка передусім у неінституційних дискурсивних практиках, що свідчить про близькість стосунків комунікантів: “Здорова, бабусю! А в^юля тебе бог притс?” [19]; “А тут і Чіпка в хату. - Добре здоров'я вам, бабо, й вам, мамо! - Здоров був, Чіпко, - одказує баба ” [20].

В українській мовленнєвій поведінці може вживатися й стягнена форма Добридень (добривечір), що надає вітанню переважно урочистості й піднесеного настрою: “Добридень, дівчата. Боже вам помагай!” [18]; “Добривечір у хату! - привітали всі москалиху, що стояла посеред хати з ключами в руках. - Або доброго ранку, - одказала вона. - А хіба воно вже ранок? - пита хтось з гурту. - Та вже незабаром і світ, - одказує москалиха” [20]. Як зауважував І. Огієнко, на Київщині існує “цікаве розрізнення: зранку кажуть: добридень (рос. “доброгоутра”), а далі тільки: день добрий (рос. “здравствуйте”)" [5, 343].

У всіх трьох досліджуваних комунікативних культурах привітання здебільшого пов'язані із побажаннями, які відповідають певній добі (укр. добрий ранок - рос. доброе утро - лит. labas rytas тощо), а також є висловлюваннями - побажаннями здоров'я. Так, у литовській мовленнєвій поведінці слово sveikas(-a) у привітанні ще зберегло значення та граматичну форму прикметника (sveikas - здоровий) і функцію номінації, але його значення також змінюється и воно використовується на початку спілкування. Литовці можуть вживати в народних формах привітання такі висловлювання, як Sveikas gyvas! Sveika gyva! (Живий-здоровий! Жива-здорова!) і в множині Sveiki gyvi (до чоловіків) / Sveikos gyvos (до жінок) (Живі-здорові!), де ці слова є лише знаком привітання в неінституційних дискурсивних практиках, хоча в них ще збережена форма прикметника. Також ці форми в литовській мовленнєвій поведінці можуть слугувати відповіддю на привітання: лит. Labas! Kaip gyveni ? Kaip tu ? - As sveikas gyvas / sveika gyva.

В українській та російській мовленнєвій поведінці такі висловлювання, як укр. Живий-здоровий! Жива-здорова! Живі-здорові!; рос. Жив-здоров! Жива- здорова! Живы-здоровы! здебільшого вживаються комунікантами у відповідь на привітання. Натомість, якщо вони наявні в привітанні адресанта, то виконують насамперед уточнюючу та інтимізаційну функції: “Здрастуйте, Панасе Юхимовичу! - привіталася Баля. - Як живете ? Живі-здорові ?” [17].

Таким чином, зіставляючи мовленнєву поведінку українців, росіян і литовців у кооперативній комунікативній ситуації “привітання", можна зробити висновки, що в українській та російській мовленнєвій поведінці значно яскравіше виявляється та емоційніше реалізується фатична (контактовстановлююча) функція, ніж у литовській. Так, українському Привіт та російському Привет, які вживаються переважно у неінституційних дискурсивних практиках при спілкуванні добре знайомих людей, у литовській мові відповідає стилістично нейтральне та характерне зокрема й для інституційних дискурсивних практик Sveiki! Таке литовське привітання Sveikas! Sveiki! може відповідати й українському та російському здоров(о-а)! [14, 224]. Проте, на відміну від мовленнєвої поведінки українців і росіян, де воно стилістично знижене, марковане просторічно- згрубілим відтінком і частіше вживається чоловіками, аніж жінками, у литовській мовленнєвій поведінці така форма привітання стилістично нейтральна та не має тендерної специфіки у використанні, адже цьому символу згрубілої мужності на кшталт українському і російському здоров(о-а) у литовській мові відсутній повний еквівалент [7, 21].

У кооперативній комунікативній ситуації “привітання" репрезентовані формальні етикетні формули, що збігаються в різних лінгвокультурах, за якими можна простежити й особливості національного менталітету. Українці та росіяни, наприклад, не апелюють до минулого, вітаючи гостей, підкреслюючи важливість нинішнього моменту і вживаючи такі висловлювання, як укр. Ласкаво просимо! або Будь ласка, проходьте! Запрошуємо! (рос. Добро пожаловать! або Проходите, пожалуйста! Приглашаем!). Ці привітання українців і росіян фактично поєднують два значення, адже до власне привітання додається запрошення. За спостереженнями Й. Паужі, для литовців у відповідних формах привітання важливою є апеляція до минулого, яка актуалізується в їхній мовленнєвій поведінці у висловлюваннях на кшталт Sveiki atvykf! (укр. Здрастуйте тим, хто прибув! та рос. Здравствуйте, прибывшие!). Таким чином литовці висловлюють радість, акцентуючи увагу не лише на моменті самої зустрічі, а й на тому, що гості прибули до них живі й здорові [7, 21]. Так, подорожуючи Литвою, можна почути стандартну вербальну форму привітання від співробітника готелю під час реєстрації: Laba diena! Sveiki atvykf! As - Rasa. Лише після цього вони можуть висловлювати подальшу гостинність, вживаючи такі форми, як Prasom uzeiti! (Будь ласка, проходьте!), Maloniai kvieciame! (Запрошуємо!) тощо. На думку литовської дослідниці Ґ. Чепайтьєне, відповідний приклад засвідчує менший ступінь емоційності литовців, порівняно з росіянами (як і українцями - І.К.), адже для останніх значно важливішою є радість безпосередньо в момент спілкування, аніж апеляція до тих подій, навіть і позитивних, які передували зустрічі [15, 48].

На думку ж литовської ученої А.Б. Лихачової, мовленнєва поведінка литовців визначається двома найважливішими рисами національного характеру: стриманістю і одночасно - їхньою емоційністю [4, 5], що, на нашу думку, свідчить про певний ступінь амбівалентності комунікативної культури цього балтійського народу і спричинене насамперед історичними, географічними, соціально-культурними та іншими чинниками формування й розвитку литовського етносу. Демонстрація внутрішнього стану, яким би він не був, не заохочується литовською ментальністю, адже, за твердженням соціолога і дослідника литовської мовленнєвої поведінки Р. Ґрігаса, “емоційність, можливо, й прикрашала би наш національний характер, якщо б її врівноважували раціональні, гарно інтегровані та цілеспрямовані дії. Якщо б емоційність литовця не виявлялася сплесками радощів індивідуаліста, який відмежувався від колективної справи, або іншою крайністю - голосінням песиміста...” [11].

Отже, привітання в трьох досліджуваних лінгвокультурах створюють передусім сприятливу атмосферу спілкування, оскільки комуніканти висловлюють повагу один до одного за допомогою ритуалізованих благопобажань, адже багато з них етимологічно позначають побажання здоров'я, гарного дня, вдачі тощо. Наявність різноманітних висловлювань для привітань у мовленнєвій поведінці українців, росіян і литовців пов' язані з тим, що вживаються вони в інституційних і неінституційних дискурсивних практиках, використовуються інтерактантами - різними за віком, соціальним статусом, тендерними і психологічними ознаками тощо.

Таким чином, у пропонованій статті ми охарактеризували привітання як один із різновидів кооперативних комунікативних ситуацій; з'ясували базові привітання в українській, російській та литовській комунікативній поведінці, зокрема виявили основні універсальні та національно-специфічні властивості окремих типів привітань українців, росіян і литовців. У перспективі наших досліджень плануємо розглянути інші типи кооперативних комунікативних ситуацій (знайомство, привітання, порада, побажання, подяка, прохання, похвала, запрошення, вибачення, прощання, згода, співчуття, освідчення в коханні тощо) в мовленнєвій поведінці різних етносів.

Література

1. Богдан С.К. Мовний етикет українців: традиції і сучасність: [монографія] / Світлана Калениківна Богдан. К.: Рідна мова, 1998. 475 с.

2. Дридзе Т.М. Социальная коммуникация как текстовая деятельность в семиосоциопсихологии / Т.М. Дридзе // Общественные науки и современность. 1996. № 3. С. 145-152.

3. Коммуникативное поведение / [Под ред проф. И.А. Стернина]. Вып 27. Русское, литовское, эстонское и латышское коммуникативное поведение. Воронеж: Изд-во “Истоки”, 2007. 237 с.

4. Лихачёва А. Об особенностях литовской коммуникативной культуры в связи с понятием “национальный характер” / А. Лихачёва // Коммуникативное поведение. Вып. 27. Русское, литовское, эстонское и латышское коммуникативное поведение. Воронеж: Изд-во «Истоки», 2007. С. 4-16.

5. Митрополит Іларіон. Етимологічно-семантичний словник української мови. Вінніпет, 1979-1995. Т. 1. С. 343.

6. Михальченко В.Ю. Проблемы функционирования и взаимодействия литовского и русского языков: [монография] / Вида Юозовна Михальченко. Вильнюс: Мокслас, 1984. 224 с.

7. Паужа Й. Особенности русского и литовского коммуникативного поведения в ситуациях проявления речевого этикета / И. Паужа // Коммуникативное поведение. Вып. 27. Русское, литовское, эстонское и латышское коммуникативное поведение. Воронеж: Изд-во «Истоки», 2007. С. 16-31.

8. Словник української мови. К.: Наукова думка, 1970-1980. Т 1. С. 686.

9. Формановская Н.И. Русский речевой этикет: лингвистический и методический аспекты: [монография] / Наталья Ивановна Формановская. М.: Русский язык, 1982. 158 с.

10. Foster D. Europos saliq etiketas / Dean Foster. Vilnius: Algarve”, 2004. 437 p.

11. Grigas R. Siuolaikinio lietuvio nacionalinio budo bruozai: nerimq keliancios trajektorijos (Sociosofine kritine apzvalga) // XXI Amziaus Horizontai - №40. Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.xxiamzius.lt/archyvas/priedai/horizontai/2002_40_40/03.html.

12. Kluckhohn F. Variations in Value Orientations / F. Kluckhohn, F.L. Strodtbeck. Connecticut: Greenwood Press, 1961. 409 p.

13. Kucinskaite A. Lietuvii kalbos etiketas. 2-asis pataisytas ir papildytas leidimas / Antane Kucinskaite. Vilnius: Mokslas, 1990. 110 р.

14. Rusip lietuvii kalbi zodynas / sud. Lemchenas Ch._vMacaitis J. Vilnius: Mokslo ir enciklopediji leidybos institutas, 2000. 939 p.j.

15. Cepaitiene G. Participinii jvardzii vartojimo tendencijos kreipiantis j adresatq / G. Cepaitiene // Filologija. №10. 2005. P. 20-25.

16. Белов В. Привычное дело. Рассказы / Василий Белов. М.: АСТ, Астрель, 2007. 64 с.

17. Збанацький Ю. Між добрими людьми: Повість / Юрій Збанацький. К.: Молодь, 1955. 208 с.

18. Квітка-Основ'яненко Г.Ф. Маруся. Вибрані твори / Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко. К.: Веселка, 1978. 198 с.

19. Квітка- Основ'яненко Г.Ф. Вибрані твори / Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко. К.: Дніпро, 1983. 350 с.

20. Мирний Панас. Твори в 2 т. / Панас Мирний. К.: Наукова думка, 1989. Т. 1: Оповідання. Повісті. Роман. 747 с.

21. Стельмах М. Твори в 5-ти томах / Михайло Стельмах. К.: Держлітвидав, 1962-1963. Т.1.

22. Толстой Л.Н. Анна Каренина: в 2 т. / Лев Николаевич Толстой. Харьков, Белгород: ВАТ “Глобус”, 2008. Т. 1. 512 с.

23. Толстой Л.Н. Анна Каренина: в 2 т. / Лев Николаевич Толстой. Харьков, Белгород: ВАТ “Глобус”, 2008. Т. 2. 480 с.

24. Толстой Л.Н. Собрание сочинений: в 14 т. / Лев Николаевич Толстой. М.: Гос. изд-во худож. лит-ры, 1951. Т. 6: Война и мир. 408 с.

25. Толстой Л.Н. Собрание сочинений: в 14 т. / Лев Николаевич Толстой. М.: Гос. изд-во худож. лит-ры, 1953. Т. 13: Воскресение. 462 с.

Размещено на Allbest.ru