Проблема порядку слів у теоретичному й прикладному мовознавстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРОБЛЕМА ПОРЯДКУ СЛІВ У ТЕОРЕТИЧНОМУ Й ПРИКЛАДНОМУ МОВОЗНАВСТВІ

Постановка наукової проблеми. Порядок слів у кожній мові є однією з важливих синтаксичних характеристик цієї мови. Слова в реченнях української мови розміщуються в певному, традиційно усталеному одне до одного порядку. Порядок слів у реченні зумовлений причинами соціально-мовними, насамперед природно-індивідуальною сутністю української мови, своєрідністю її різнотипних одиниць - морфологічних, особливо синтаксичних.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання порядку слів у вітчизняному мовознавстві досліджували В. Сімович, М. Перегінець, І. Чередниченко, О. Мельничук, П. Дудик, К. Шульжук, С. Єрмоленко, О. Білоусова, В. Рогожа та ін. Попри давні традиції вивчення особливостей словопорядку в українській мові, чимало питань потребують повнішого науково-синтаксичного осмисленім і ґрунтовних досліджень, що й зумовило актуальність нашої наукової розвідки.

Мета статті - проаналізувати основні підходи до наукового витлумачення порядку слів у вітчизняному мовознавстві й окреслити перспективи для подальших наукових студій.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування результатів дослідження. Уперше про особливості словопорядку йдеться в праці Мелетія Смотрицького «Грамматіки Славєнския правилноє Синтагма...» (1619). Зокрема, наприкінці третьої частини «Q чинЪ грамматичєстТ)» автор подає правила розташування слів у реченні. Такий виклад матеріалу, очевидно, зумовлений тим, що ця граматика адресована насамперед викладачам. Варто зауважити, що «щільне поєднання наукових, кодифікаційних і навчальних завдань» було характерною особливістю давнього мовознавства, а отже, й граматичних студій [11, с. 9]. «Граматика» М. Смотрицького значно вплинула на граматики закарпатських філологів А. Коцака (1768), М. Лучкая (1930), слугувала одним із джерел і рукописної «Грамматыки языка славеноруского» (1824) І. Могильницького, у якій порядку слів присвячено третій розділ четвертої частини граматики. Автор, як і попередники, пропонує лише правила словопорядку, зауважуючи при цьому, що вони значною мірою залежать від логіки, властивостей мови і народних традицій [6, с. 50]. Загальний огляд особливостей словопорядку в давньоруській мові подано в «Нарисах з історичного синтаксису української мови» О. П. Безпалька [3, с. 209-223].

У II половині XIX ст. - початку XX ст. з'являється декілька граматик української мови шкільного типу (О. Огоновський, В. Коцовський, І. Огоновський, С. Смаль-Стоцький, В. Сімович, Г. Шерстюк та ін.), у яких питання порядку слів подано з урахуванням шкільного викладання мови з опертям «не стільки на мовознавчі критерії, скільки на логічні або психологічні» [17, с. 7]. Автори розрізняють два типи порядку слів, пропонуючи власні варіанти їхньої номінації: правильний, або простий / переставний в О. Огоновського, нормальний / свобідний у С. Смаль-Стоцького, звичайний / довільний у В. Сімовича.

Більш докладну класифікацію порядку слів запропонував М. Перегінець, який виокремив такі типи:

1) природно-логічний, або узуальний (передбачає формальне відображення послідовної залежності окремих членів речення: на першому місці стоїть підмет, на другому - чинність, стан, ознака, присудковість узагалі, зумовлена підметом, на третьому - залежні іменники (з узгодженими прикметниками чи без них);

2) контактний (подібний до узуального, що впорядковує складові частини відповідно до їхніх внутрішніх зв'язків, уникаючи розділення зв'язаних між собою мовних одиниць; характеризує синтаксично не розгорнені словосполучення, що починаються із залежних іменників (об'єктів));

3) порядок слів, зумовлений конкретністю, реальністю окремих понять (протилежний контактному, поряд стоять конкретні, близькі за змістом частини словосполучень, а складники, позбавлені цих ознак, відсуваються далі; служить для досягнення унаочнення);

4) імпульсивний, або збуджувальний (служить для зосередження уваги співрозмовника на певному складовому елементі і досягається за допомогою розташування цього елемента на першому місці в реченні);

5) імпресивний, або напружувальний (щоб утримати читача чи слухача в напруженому стані, посилити його цікавість і увагу, головний для певної ситуації елемент переносять на кінець речення);

6) музичний, або ритмічний (характеризує переважно художню мову; передбачає розташування компонентів речення відповідно до вимог ритміки й мелодики, а не логічного, психологічного чи граматичного їхнього взаємозв'язку) [12, с. 202-203].

На думку мовознавця, порядок розташування слів у реченні значною мірою залежить від смислової структури висловлюваної думки. Подібною до типології М. Перегінця є класифікація Ю. Шереха, який, окрім узуального, імпульсивного й експресивного, виокремлює розповідні типи порядку слів, до яких, на думку автора, вдаються, щоб передати живу, схвильовану розповідь [17, с. 145]. Науковець виокремлює просторово-розповідний і часово- розповідний типи порядку слів. До першого типу вдаються, щоб привернути увагу читача до того явища, про яке йдеться в реченні, і дати змогу поступово охопити описом увесь простір, а для цього на перше місце висувають присудок, напр.: Блищала на сонці черепиця дахів, світились вікна в мечетях, пашів нагрітий камінь, горіли, як маки, фези, кричали птахи й продавці, дзвенів метал у кузнях... (М. Коцюбинський). Щоб увиразнити динаміку описуваного, використовують часово-розповідний тип порядку слів. У такому разі присудки переносять на кінець речення, напр.: Не один нащадок Прометея блискучу іскру з неба здобував, і безліч рук до неї простягалось (Л. Українка) [17, с. 145-146].

У сучасному мовознавстві сформувалося два основні підходи до витлумачення поняття «порядок слів». Представники першого (І. Г. Чередниченко, П. С. Дудик, К. Ф. Шульжук та ін.) розглядають порядок слів у зв'язку із граматичними особливостями мови й визначають його як «властиве певній мові розміщення слів у реченні, яке зумовлене його змістом і структурою» [8, с. 127]. Хоч порядок слів в українській мові відносно вільний, проте кожне зі слів зазвичай має типове для себе розташування в реченні: типове, але не абсолютне, не єдино можливе. В українській мові розмежовують такі два основні різновиди порядку слів: прямий і непрямий, або інверсійний. Прямий порядок слів має два основні вияви: 1) морфологічний, коли, зокрема, іменники стоять перед дієсловами, прикметники, слова прикметникової форми (деякі займенники й числівники) перед іменниками, прислівники способу дії - перед дієсловами, а місця - після них та ін.: Легенька хвиля ледве помітно зносить човен убік (О. Довженко); Легенький вітерець подихає з теплого краю (П. Мирний); і 2) синтаксичний, загально й звично застосовуваний тоді, коли, наприклад, присудок уживається після підмета; означення - перед підметом чи головним членом у реченнях односкладних номінативних; перед додатком чи обставиною; додаток і обставина після присудка або ж після дієслівного головного члена односкладного речення тощо [8, с. 128].

Більшість мовознавців (І. Г. Чередниченко, С. Я. Єрмоленко, П. С. Дудик) виокремлює три основні функції порядку слів: граматичну, семантичну, стилістичну. Граматична роль порядку слів полягає в тому, що в окремих випадках він слугує синтаксичним засобом визначення структури й типу речення. Це стосується тих синтаксичних побудов, які утворилися іменниковою й прикметниковою словоформами, напр.: Веселий юнак - односкладне номінативне речення, пор.: Юнак веселий -- двоскладне речення; у якому підмет і присудок виражені іменником у формі називного відмінка: Моя мати (підмет) -лікар (присудок), пор.: Лікар (підмет) - моя мати (присудок).

Порядок розміщення слів може слугувати критерієм визначенім синтаксичної ролі інфінітива в реченні, напр.: Переховуватись далі на цьому боці було небезпечно (М. Коцюбинський), переховуватись - підмет. У реченні Весело й тяжко згадувати нам тебе, старий наш діду Києве! (П. Куліш) інфінітив згадувати виступає головним членом односкладного безособового речення. Такі речення розрізняються також і стилістично: перше з них містить оцінку ситуації; друге слугує засобом вираження внутрішнього емоційного стану людини. Певне словорозташування, на думку С. Я. Єрмоленко, дає змогу визначити стильову належність тексту, впливає на виникнення «додаткових стилістичних відтінків (колоритів) мовлення - описовості, розповідності, інформативності, урочистості тощо» [9, с. 121]. Про семантико-стилістичні функції порядку слів ідеться в працях І. Г. Чередниченка [16], С. Я. Єрмоленко [8], О. І. Білоусової [1], В. Г. Рогожі [13].

Зміна порядку слів досить часто впливає на семантику повідомлюваного, напр.: у словосполученнях з кількісним числівником у препозиції до означуваного слова міститься вказівка на чітко окреслений період або точно визначену кількість осіб, тимчасом як перенесення числівника в постпозицію змінює значення вислову на приблизне: Сім років минуло відтоді; пор.: Років сім минуло відтоді.

У другій половині XX століття порядок слів почали розглядати у зв'язку з актуальним членуванням речення. Проте докладне й цілісне уявлення про закономірності смислового функціонування порядку слів, за переконанням О. С. Мельничука, можливе лише тоді, «коли порядок слів як носіїв різної смислової ваги в реченні буде розглядатися у зв'язку з членуванням речення на синтагми» [10, с. 254]. Науковець вважав, що те смислове членування, яке В. Матезіус визначав як «актуальне членування», є насправді членуванням синтагматичним [10, с. 252]. Синтагму О. Мельничук розглядає як «інтонаційно виділюваний і позиційно цілісний (не розділюваний іншими не належними до нього елементами) однослівний чи багатослівний відрізок мовлення, що виявляє певну смислову єдність і вступає в смисловий зв'язок взаємності чи однорідності з суміжним відрізком мовлення, виділюваним на тому самому рівні» [15, с. 434]. Учений пропонує поділ синтагм на прості й складні, які, у свою чергу, є «результатами виділення на різних рівнях синтагматичного членування мовного потоку» [15, с. 438]. Проте запропонована процедура сегментування синтаксичних структур не знайшла широкої підтримки серед вітчизняних мовознавців. Такий підхід до аналізу порядку слів подано лише в посібникові «Синтаксис сучасної української літературної мови» М. У. Каранської [9]. Порядок слів у взаємозв'язку з актуальним членуванням розглядає М. О. Вінтонів. Науковець подає тільки окремі зауваги щодо особливостей українського словопорядку, пов'язаного з оформленням того чи того типу актуального членування речення [4, с. 68-74].

Отже, незважаючи на давні традиції вивчення порядку слів в українському мовознавстві, чимало питань ще потребують більш ґрунтовного вивчення й науково-синтаксичного осмислення. Перспективу подальших наукових пошуків убачаємо в аналізі українського словопорядку у зв'язку з активним членуванням тексту.

порядок слово мовознавство

Список використаної літератури

1. Білоусова О. І. Граматична специфіка мови українського законодавства: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01 «Українська мова» / О. І. Білоусова. - Дніпропетровськ, 2010. - 23 с.

2. Безпалько О. П. Нариси з історичного синтаксису української мови. - К.: Рад. школа, 1960.-234 с.

3. Булаховський Л. А. Вибрані праці в п'яти томах: [редкол.: І. К. Білодід (голова), Ю. Л. Булаховська, Т. Б. Лукінова (відп. секретар), О. С. Мельничук та ін.]. - К.: Вид-во «Наукова думка», 1977. - Т. 2. Українська мова. - С. 448-471.

4. Вінтонів М. О. Актуальне членування речення і тексту: формальні та функційні вияви [Текст]: монографія: [відп. ред. А. П. Загнітко] / М. О. Вінтонів. - Донецьк: Донецький нац. ун-т, 2013.-327 с.

5. Возняк М. Студії над галицько-українськими граматиками XIX в. / М. Возняк // Записки НТШ. - 1909. - Т. ХС, кн. IV. - С. 50-51.

6. Граматика руської мови / Улож. С. Смаль-Стоцький, Ф. Ґартнер. - [3-є вид., перероб. і доп.]. - Відень, 202 с.

7. Дудик П. С., Прокопчук Л. В. Синтаксис української мови: підручник / П. С. Дудик, Л. В. Прокопчук. - К.: ВЦ «Академія», 2010. - 127 с.

8. Єрмоленко С. Я. Синтаксис і стилістична семантика / С. Я. Єрмоленко. - К.: Наук, думка, 1982.-210 с.

9. Каранська М. У. Синтаксис сучасної української літературної мови: навч. посіб. / М. У. Каранська. - К.: НМК ВО, 1992. - 400 с.

10. Мельничук О. С.Розвиток структури слов'янського речення / О. С. Мельничук. - К.: Наук, думка, 1966. - 324 с.

11. НімчукВ. Мовознавство на Україні в ХГУ-ХУПст./В. Німчук.-К.:Наук. думка, 1985.-223 с.

12. Перегінець М. Синтаксичне вживання граматичних форм / М. Перегінець // Підвищений курс української мови / [за ред. Л. А. Булаховського]. - X.: Рад. школа, 1931. - С. 191-240.

13. Рогожа В. Г. Порядок слів у висловленнях з експресивно-вольовою модальністю в текстах кодексів України / В. Г. Рогожа. - Режим доступу: // www.univer. km. ua. Університетські записки, 2006, № 2 (18) - С. 418-422.

14. Сімович В. Граматика української мови: [для самонавчання та в допомогу шкільній науці] / В. Сімович. - Фотопередрук з післясловом Олекси Горбача. - Мюнхен, 1986. - С. 394-398.

15. Сучасна українська літературна мова. Синтаксис / [за заг. ред. І. К. Білодіда]. - К.: Наук, думка, 1972. - 516 с.

16. Чередниченко І Г. Стилістико-синтаксичні функції порядку слів у реченні і речень у контексті в сучасній українській літературній мові / І. Г. Чередниченко// Українська мова і література в школі. - 1961. - № 5. - С. 14-22.

17. Шерех Ю. Нарис сучасної української літературної мови / Ю. Шерех. - Мюнхен: Вид-во «Молоде життя», 1951. - 402 с.

18. Шухова О. О. До генези та сутності синтаксичного поняття інверсії / О. О. Шухова // Мовознавство. - 2012 - № 6. - С. 70-78.

Размещено на Allbest.ru