Самобутність інфінітивних та безособових конструкцій у поетичному мовленні Тараса Шевченка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Самобутність інфінітивних та безособових конструкцій у поетичному мовленні Тараса Шевченка

Л.І. Лонська

Анотації

У статті досліджено специфічні національні риси синтаксичної системи української мови крізь стиль мислення українця, зокрема проаналізовано конструкції з інфінітивом та односкладні безособові речення. У межах інфінітивних конструкцій виокремлено 14 структурно-семантичних моделей, серед яких ті, що складаються з двох інфінітивів та інфінітива й інших частин мови; з'ясовано значення цих інфінітивів та їхній функціональний потенціал; описано можливості трансформації цих конструкцій, їхнє паралельне вживання письменником. У межах безособових конструкцій виокремлено 5 структурно-семантичних моделей, описано засоби вираження в них головного члена. Найуживанішою є структурна модель з безособовими формами на -ло, -но, -то, які позначають стан природи та людини і яскраво відображають національний колорит української мови, її самобутній характер, на що свого часу вказували мовознавці 20-30-х років XX cm.

Ключові слова: синтаксична система, конструкції з інфінітивом, структури з було, підметовий інфінітив, дієслівні форми на -но, -то, безособові дієслова на -ло.

Л.И. Лонская

Самобытность инфинитивных и безличных конструкций в поэзии Тараса Шевченко

В статье исследованы специфические национальные черты синтаксической системы украинского языка сквозь стиль мышления украинцев, в частности проанализированы конструкции с инфинитивом и односоставные безличные предложения. В рамках инфинитивных конструкций выделены 14 структурно-семантических моделей, среди которых те, что состоят из двух инфинитивов и инфинитива и других частей речи; выяснено значение этих инфинитивов и их функциональный потенциал, описаны возможности трансформации этих конструкций, их параллельное употребление писателем. В пределах безличных конструкций выделены 5 структурно-семантических моделей, описаны средства выражения в них главного члена. Самой употребляемой является структурно-семантическая модель с безличными формами на -ло, -но, -то, что обозначают состояние природы и человека и которые наиболее ярко отражают национальный колорит украинского языка, его самобытный характер, на что в свое время указывали языковеды 20-х-30-х годов.

Ключевые слова: синтаксическая система, конструкции с инфинитивом, структуры с было, инфинитив в роли подлежащего, глагольные формы на -но, -то, безличные глаголы на -ло.

L. I. Lons'ka

The Originality of the Infinitive and Impersonal Constructions

The article analyses some features of the national peculiarities of the Ukrainian language syntax by means of investigation of the Ukrainian way of thinking. The article examines Infinitive constructions and Impersonal sentences. We analysed 14 structural semantic patterns among which we singled out constructions with two Infinitives and constructions with Infinitives plus other part of speech. We also analysed the meaning of the used Infinitive constructions and their functional potential. The article is an attempt to describe the transformation possibilities of these constructions and their parallel usage by the writer. We also singled out 5 structural semantic patterns based on Impersonal constructions.

The article describes some language means of realization of their main member. The most widely used of these constructins is the structure with impersonal forms in -lo, -no, -to, which help to express the beauty of the Ukrainian nature and the Ukrainian people and which also characterize national peculiarities of the Ukrainian language. The original character of the Ukrainian language was also described by the linguists of the 20-30-s of the XXth century.

Key words: syntactic system (system of Syntax); Infinitive constructions; constructions with "was/were"; subjective Infinitive; verbal forms in -no, -to; impersonal verbs in -lo.Постановка проблеми. "Дух" мови, за словами Н.В. Гуйванюк, "міститься в національній специфіці мови" [6, с. 245], тому, щоб зберегти індивідуальні ознаки мови, щоб навчитися думати по-українському і не збиватися на чуже, О. Курило радить читати українських класиків слова, вважати на їхню мову, відзначати в ній своє, українське, передовсім синтаксичні та фразеологічні явища в мові. Саме синтаксис на рівні з фразеологією й словотвором О. Курило назвала своєрідним характером мови, її "духом" [13]. М. Сулима назвав синтаксис "архітектурою мовною" [23, с. 140], а тому закликав якнайуважніше, найобережніше ставитися до синтаксичних явищ, бо саме вони найповніше відбивають ментальність народу. Найважливішою основою кожної мови вважав синтаксис М. Гладкий, указуючи, що в "синтаксі, будові речень, в тому, що лінгвісти звуть "залежністю", "згодженням", "керуванням", відбилося світовідчування цілих поколінь даної національності", і без такої ознаки зостається рабське копіювання з чужої мови" [5, с. 60]. "Творення синтаксичних конструкцій усупереч законам живої мови, запозичення без потреби російських синтаксичних форм, - продовжує мовознавець, - ламає синтаксичні закони української мови, відриває її від історичної основи" [5, с. 61].

Такою живою мовою, що грунтується на народному мовленні, написані твори Тараса Шевченка, які стали джерелом нашого дослідження.

Проблема вивчення синтаксичної системи Тараса Шевченка набуває особливої актуальності у зв'язку з посиленням інтересу в сучасній науці до вивчення функціонального аспекту мови крізь призму ментальності українського народу, на що неодноразово вказували мовознавці 20-30-х років XX ст. (В. Сімович, О. Курило, М. Гладкий, С. Смеречинський, М. Сулима) [19; 13; 5; 22; 23], які заклали основи нормалізації синтаксичної системи української мови, праці яких були оголошені "націоналістичними", а самі мовознавці репресовані. Лінгвісти наголошували на потребі повернути українській мові її специфічні національні риси, звернути увагу саме на ті синтаксичні конструкції, які відображають стиль мислення українця. Вибір теми зумовлений і тим, що в синтаксичній системі Тараса Шевченка найповніше виявилась самобутність української мови, зберігся її національний колорит, та й самі синтаксичні конструкції не були об'єктом спеціального лінгвістичного дослідження, хоч мові творів письменника присвячено багато праць, починаючи з 20-х-30-х років XX ст. (О. Синявський, М. Сулима, В. Масальський, С. Смаль-Стоцький, А. Деркач, В. Сімович, Л. Булаховський) [17; 23; 15; 21; 7; 19; 3] і завершуючи пізнішими дослідженнями (К. Дорошенко, В. Ващенко, В. Ільїн) [8; 4; 11]. В основному увагу дослідників звернуто на деякі сумнівні моменти в Шевченковій вимові (О. Синявський), на ритміку його поезій (С. Смаль-Стоцький), на стиль письменника (В. Масальський), на лексичне багатство його творів (А. Деркач, В. Ващенко, К. Дорошенко), зокрема на явище синонімії, емоційно забарвлені лексеми, старослов'янізми. Досліджено також внесок Тараса Шевченка в розбудову літературної мови.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В останні часи з'явилася низка праць із досліджуваної проблеми: структурно-функціональні різновиди афоризмів вивчають В.С. Калашник [12], мовну символіку й міфопоетику текстів - Н.В. Слухай та Ю.П. Мосенкіс [20], київську топонімічну лексику- Д. Басова [2], лексичні старослов'янізми - С. І. Корнієнко [12], літературні антропоніми - Т.К. Черторизька [25]. Вивчав особливості мови творів письменника й Г.А. Левченко, із дослідження якого сучасний мовознавець С.Я. Єрмоленко наводить такі думки: "Налаштування поета на відтворення чужої мови, вкраплення характерних синтаксичних зворотів, використання різноманітних звертань створюють враження постійного спілкування Шевченка з уявним співрозмовником" [9, с. 123]. Синтаксичну систему української мови крізь призму української ментальності досліджено й автором статті [див. 14], зокрема проаналізовано конструкції з інфінітивом, безособові речення, структури "ніякого роду", тавтологічні сполуки, з'ясовано національну специфіку кличного відмінка, описано складнопідрядні речення зі сполучним засобом що.

Мета статті полягає в дослідженні національної специфіки синтаксичних конструкцій української мови.

Об'єктом дослідження є інфінітивні та безособові конструкції, які містять специфічні національні риси синтаксичної системи української мови.

Виклад основного матеріалу. Синтаксичні конструкції, ужиті Тарасом Шевченком, досить яскраво репрезентують граматичну будову української мови загалом. Вони різноманітні за семантикою, є специфічними й щодо структури. У процесі дослідження було виокремлено структурно-семантичні моделі синтаксичних конструкцій, які найповніше виражають національний колорит нашої мови, її самобутній характер. Найбільш повно в досліджуваному джерелі представлено конструкції з інфінітивом та безособові структури. У межах інфінітивних конструкцій виокремлюємо такі структурно- семантичні моделі: синтаксичний український речення

1) дієвідмінюване дієслово на позначенім руху + інфінітив, який можна трансформувати в іменник, напр.: "Чи всі ви тута? - кличе мати. - Ходім шукати вечерять" (= вечерю) (26, с. 51); Місяченьку! Наш голубоньку! Ходи до нас вечеряти (= на вечерю) (26, с. 51): Дівчата вийдуть воду брать (= по воду) (26, с. 63);

2) дієвідмінюване дієслово на позначення руху + інфінітив, який можна трансформувати в підрядну частину зі сполучником щоб, напр.: Налетіли чорні крюки Вельможних будити; Зібралося козачество Богу помолитись (налетіли, щоб будити) (26, с. 61); Піде на шлях подивитись. Поплакати в лози (піде, щоб подивитись, поплакати) (26, с. 63). Інфінітив виконує функцію обставини мети. Синонімічний ряд дієслів руху складають лексеми з домінантою іти й летіти: Ходімо гріться! - закричали (26, с. 51); Щаслива голубка високо літає, Полине до Бога милого питать (26, с. 50). В одних конструкціях інфінітив керує іменником у формі родового відмінка, напр.: А ви претеся на чужину Шукати доброго добра. Добра святого. Волі! Волі! Братерства братнього! (26, с. 316), Може, вийшла русалонька Матері шукати (26, с. 49); в інших - він є незалежним компонентом, напр.: Прилітає зозуленька Над ними кувати. Прилітає соловейко Щоніч щебетати (26, с. 54). Такі конструкції більш властиві народній мові, на що вказує О. Курило, називаючи такий інфінітив підметовим, він трапляється там, де з погляду літературної мови можна б частіше сподіватися підрядного речення зі злучником щоб [13]. Шевченко вживає паралельно обидві форми, напр.: Вийшов з хати карбівничий, щоб ліс оглядіти (можлива трансформація в інфінітив: вийшов оглядіти) (26, с. 78); Пішла вночі до ворожки, щоб поворожити (= пішла поворожити) (26, с. 88);

3) дієвідмінюване дієслово на позначення стосунку до суб'єкта + інфінітив, де інфінітив виконує функцію обставини мети, напр.: Марія найнялася прясти У копта вовну (26, с. 608);

4) сполучник щоб + іменник в орудному відмінку + інфінітив, який можна трансформувати в дієслово минулого часу, напр.: Не так серце любить, щоб з ким поділиться (= щоб з ким поділилось) (26, с. 50);

5) фазове дієслово + інфінітив: у ролі фазового дієслова можуть уживатися: а) частка ну на позначення початку дії, напр.: Зібрав шляхту всю докупи Та ну частовати (= почав частовати) (26, с. 60); Коли подивляться, що вбитий, - 3 переполоху ну втікать (= почали тікать) (26, с. 54); б) дієслова стати, встати, напр.: Стала мати гадати Та за пана єднати (26, с. 167); Встануть сердеги праиювать (26, с. 144); в) дієслово заходитися, у якому, крім значення початку дії, міститься сема `інтенсивності дії', напр.: Саул, не будучи дурак, Набрав гарем собі чималий Та й заходився иарювать (26, с. 632); А Йосип заходився хату Із очерету будувати. Щоб хоч укритись уночі (26, с. 607);

6) сполучення модального дієслова в особовій формі та інфінітива: у ролі особових вжито дієслова на позначення обіцянки, напр.: Обіщався вернутися. Та, мабуть, і згинув (= обіщався, що вернеться) (26, с. 50); Інфінітивні конструкції з цим дієсловом можна трансформувати в особове дієслово зі сполучником що. У ролі модальних вжито дієслова на позначення навичок, умінь: Вміла мати брови дати. Карі оченята, Та не вміла на сім світі Щастя-долі дати (26, с. 69); бажання: Воно жить не хоче, не хоче журиться (26, с. 50); спроможності, можливості, повинності: Один, один сиротою Мусить пропадати (26. с. 144);

7) дієслово на позначення процесів мислення + інфінітив, цю конструкцію можна трансформувати в підрядну частину, напр. : Уже забула говорить... А перше добре говорила (= забула, що говорить) (26, с. 560);

8) предикативні форми на -но, -то на позначення дозволу, наказу, примусу тощо + інфінітив, який виконує роль додатка, тобто вжитий у функції об'єктного інфінітива, напр.: Чабани, Веніамінові внучата, Тельця отрокам принесли, Щоб їм дозволено співати У сінях царських (26, с. 633);

9) інфінітив + заперечний займенник (у формі непрямих відмінків) чи прислівник, напр.: Свої люде - як чужії- Ні з ким говорити. Нема кому розпитати, чого плачуть очі, Нема кому розказати, чого серце хоче (26, с. 58); І нікому помолитись. Нікому заплакати (26. с. 161): Ні з ким буде поплакати. Ні поговорити (26. с. 551): Ні з ким долю поділити. Ні з ким заспівати (26, с. 144); Нігде не чуть людської мови (26, с. 82); Прокинулись ляшки-панки - Нікуди втікати (26. с. 61);

10) було + прислівник + інфінітив; цю конструкцію можна трансформувати в безособову з дієсловом минулого часу середнього роду, напр.: Журба в шинку мед-горілку Поставцем кружала, Було колись добре жити На тій Україні (= добре жилося) (26, с. 95);

11) інфінітиви знати, чути, які за значенням відповідають прислівникам відомо, видно, чутно, напр.: Не чуть плачу, ні гармати (= не чутно) (26, с. 163);

12) прислівник + інфінітив + іменник у давальному відмінку, напр.: Тяжко-важко в світі жити Сироті без роду (26, с. 56);

13) особове дієслово у формі 3 особи множини + інфінітив, де дієслово виконує предикативну функцію, а інфінітив - об'єктну, напр.: Його б'ють і лають, закують в неволю. Та ніхто про матір на сміх не спита, А Йвася спитають, зараннє спитають. Не дадуть до мови дитині дожить (26, с. 78);

14) спонукальна частка бодай+ безособове дієслово на -ло (ся)+ інфінітив, де частка має модально-підсилювальну функцію, вживаючись переважно на початку речення й виражаючи зацікавленість суб'єкта в здійсненні певної ознаки, напр.: Бодай не довелось нікому Узріть такеє. Благодать! (26, с. 609).

Специфічною рисою українського синтаксису є вживання безособових речень, які мають такі способи вираження головного члена:

1) дієслово на -ло (ся) на позначення стану природи, довкілля, напр.: "Добре, батьку, отамане!" - Кругом заревіло (26, с. 95); Шубовсть в воду! Попід льодом Геть загуркотіло (26. с. 81); Надувся вітер; Як повіє - Нема нічого: скрізь біліє...Та тільки лісом загуло (26, с. 78); Реве, свище заверюха. По лісу завило (26, с. 78); Смеркалося. Із Лисянки Кругом засвітило (26, с. 141). У таких реченнях, на думку С. Смеречинського, "діє ніби щось таємне, невідоме, якась сила" [22, с. 22], у них ніби підкреслено "таємність", "невідомість" того, хто чинив, діяв" [2, с. 32]. За словами І. Огієнка, форму на -ло українська мова витворила під впливом релігійних вірувань. На його думку, безпідметовість таких речень можна пояснити явищем табу на вживання назв деяких демонологічних сил [16, с. 144-145]; вони надають українській мові певного національного колориту;

2) дієслово на -ло (ся) на позначення фізичного чи фізіологічного стану особи, напр.: Виглядає Катерина... Минуло півроку; Занудило коло серця, Закололо в боку (26, с. 67);

3) дієслівні форми на -но, -то, напр.: Скрізь по селах шибениці; Навішано трупу - Тілько старших, а так шляхта купою на купі (26, с. 138); Нема кому запитати, За що їх убито? (26, с. 54); Моя Україно! За що тебе сплюндровано... (26, с. 225); В самім замку невеличку Церковку святую Не_спалено_{26, с. 455). Ці форми, за словами М. Сулими, "утворилися від дієприкметників переємного стану на -ний, -тий" [23]. О. Курило зазначає, що при таких дієслівних формах в українській мові не буває орудного діяльника: "чужомовний орудний діяльника, хоч він і противний язиковим звичкам українського народу, дехто з наших письменників і взагалі інтелігентів заводить у свою мову. Усе це - наслідок наслідування російської літературної мови, і наслідування зовсім непотрібного. Орудний діяльника рідко буває навіть у такій собі інтелігентській балачці, і дозволяти його - це значить виявляти просто якийсь нерозбірливий лібералізм" [13, с. 31]. З орудним дієвої особи не можна плутати орудного засобового й способового. Для української мови не властиве сполучення предикативних форм із допоміжним дієсловом було, буде, у чому нас переконують досліджувані джерела;

4) безособові дієслова, які формально збігаються з 3 особою однини, на позначення стану природи, напр.: Ходім, сину, смеркається (26. с. 77); І смеркає, і світає. День Божий минає (26, с. 315);

5) модально-предикативне слово немає зі значенням відсутності когось / чогось, напр.: Минув рік, минув другий - Козака немає (26, с. 88); Все йде, все минає - і краю немає (26. с. 100): Нема на світі України, Немає другого Дніпра (26. с. 316).

Висновки

Отже, проаналізовані конструкції дають підстави стверджувати, що в синтаксичній системі Тараса Шевченка відбиті специфічні риси української ментальності, дух народу, його спосіб життя, мислення, культура, звичаї, традиції. Поза увагою залишилося багато конструкцій, які репрезентують експресивний синтаксис, зокрема заперечні конструкції, риторичні структури, різні типи складних речень із специфічними для української мови сполучними засобами, конструкції з називним уявлення, граматично не пов'язані зі структурою основного речення, тощо, що може становити перспективу подальших досліджень.

Список використаної літератури

1. Афоризми Тараса Шевченка: зб. пр. / Упор. О. Є. Мельниченко. - Чернівці: Букрек, 2009. - 293 с.

2. Басова Г.Д. Київська топонімічна лексика у творах Т.Г. Шевченка / Г.Д. Басова // http : www.kulturamovv.org.ua / KM / pdfs/ Magazine37-15pdf.

3. Булаховський Л.А. Мовні засоби інтимізації в поезіях Т.Г. Шевченка / Л.А. Булаховський // Вісті АН УРСР. - 1924. - № 3-4.

4. Ващенко В.С. Мова Тараса Шевченка / В.С. Ващенко. - Харків: Вид-во Харк. ун-ту, 1963. -210 с.

5. Гладкий М. Практический курс украинского языка / М. Гладкий. - К., 1924. - 156 с.

6. Гуйванюк Н.В. Слово - Речення - Текст: Вибр. праці / Н.В. Гуйванюк. - Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2009. - 664 с.

7. Деркач А. Функції слов'янізмів у лексиці Шевченка / А. Деркач // Пам'яті Т.Г. Шевченка. - К. : КНУ, 1939.

8. Дорошенко К.П. Із спостережень над лексикою творів Т.Г. Шевченка / К.П. Дорошенко // Мовознавство. - 1940. - № 15-16.

9. Єрмоленко С.Я. Постаті українських мовознавців. Г.А. Левченко - дослідник історії української літературної мови / С.Я. Єрмоленко 11 Культура слова. - № 75. - 2011. - С. 80-94.

10. Ільїн В.С. Емоційна лексика у поезіях Т.Г. Шевченка / В.С. Ільїн. - К., 1968.

11. Калашник В.С. "Апостол правди і науки" / В.С. Калашник // Культура слова. - К., 1989.

12. Корнієнко С. І. Лексичні старослов'янізми в українській літературній мові XIX ст. (семантичний і стилістичний аспекти) : автореф. канд. філол. наук - 10.02.01 "Українська мова" / С. І. Корнієнко - Дніпропетровськ: ДНУ, 2008. - 19 с.

13. Курило О. Уваги до сучасної української літературної мови / О. Курило. - К., 1925. - 246 с.

14. Лонська Л. І. Синтаксична система Тараса Шевченка крізь призму української ментальності // Актуальні напрями металінгвістики: зб. наук. пр. / МОН України, Черкаський нац. ун-т ім. Б. Хмельницького; Інститут мовознавства імені О.О. Потебні НАН України; Мінський державний лінгвістичний ун-т; Рязанський держуніверситет ім. Єсеніна; кафедра російської мови Узбецького державного університету світових мов; відп. ред. Л.В. Корновенко. - Черкаси: Вид. Чабаненко Ю.А. - 2013. - С. 61-64.

15. Масальський В. Мова і стиль поезії Т.Г. Шевченка / В. Масальський // Пам'яті Т.Г. Шевченка. - К. : КНУ, 1939.

16. Митрополит Іларіон (І. Огієнко) / Митрополит Іларіон // Дохристиянські вірування україського народу. - К. : Либідь, 1992. - С. 145-146.

17. Синявський О. Елементи Шевченкової мови / О. Синявський // Культура українського слова. -№ 1.-К., 1931.

18. Сімович В. Граматика української мови / В. Сімович. - Київ-Ляйпціг, 1919. - 584 с.

19. Сімович В. Тарас Шевченко, його життя і творчість / В. Сімович. - Львів, 1934. - 72 с.

20. Слухай Н.В. Мовна символіка і міфопоетика текстів Тараса Шевченка / Н.В. Слухай, Ю.П. Мосенкіс. - К. : Видавничий дім А+С, 2006. - 168 с.

21. Смаль-Стоцький С.Т. Шевченко: Інтерпретації / С. Смаль-Стоцький. - Черкаси: Брама, 2003. - 376 с.

22. Смеречинський С. Нариси з української синтакси / С. Смеречинський. - X. : Рад. пік., 1932.-283 с.

23. Сулима М. Українська фраза: Коротенькі начерки / М. Сулима. - Харків, 1929. - 96 с.

24. Фененко М.В. Топоніміка України в творчості Тараса Шевченка / М.В. Фененко. - К., 1965,- 128 с.

25. Черторизька Т.К. Літературні антропоніми в творах Т.Г. Шевченка / Т.К. Черторизька // Мовознавство. - 1989. - № 2. - С. 30-34.

26. Шевченко Т.Г. Кобзар. Повна ілюстрована збірка / Т.Г. Шевченко. - Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2009. - 717 с.

Размещено на Allbest.ru