Лингвосемиотическое исследование драматургических текстов французского сюрреализма (на материале пьес Ж. Ануя "Antigone" и Ж. Жироду "Electr")

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Лингвосемиотическое исследование драматургических текстов французского сюрреализма (на материале пьес Ж. Ануя "Antigone" и Ж. Жироду "Electr")

И.А. Любарец

Аннотация

В статье рассматриваются аспекты лингвосемиотического исследования французских драматических произведений первой половины XX века. Выполнен анализ трудов известных ученых в области семиотики текста, а также произведений, предназначенных для театральных постановок. Приводятся важные теоретические основы исследования речи действующих лиц сюрреалистических пьес. В частности, различаются понятия означаемого в лексике реплик персонажей, объясняется значение «театрального вымысла» в их речи, при помощи речи действующие лица сравниваются с самостоятельными знаковыми системами, а также приводятся некоторые примеры проанализированных в соответствии с определенными методами отрывки произведений избранных авторов. При анализе определяются указания на создание авторами при помощи речи персонажей свойственного их характерам «воображаемого мира», жизнь в котором они совмещают с реальностью. Языковые знаки, которые благодаря этому приобретают двойное значение, анализируются разносторонне. Рассматриваются основные языковые символы, которые свойственны французским драматургическим текстам избранного периода. Акцентируется внимание на системности драматургических текстов и иерархичности знаков, содержащихся в них. В конце сделаны выводы по поводу полученных результатов.

Ключевые слова: языковой знак, речь персонажей, знаковая система, театральный вымысел, драматургический текст.

лингвосемиотический сюрреалистический лексика реплика

Annotatіon

A. Liubarets

Linguosemiotic study of the dramatic texts of French surrealism (based on the plays «Antigone» of J. Anouilh

The article dwells upon the aspects of a linguosemiotic study of the French dramatic works of the first half ofXXth century. The works offamous scientists in text semiology as well as the works intended to be played at the stage are analyzed. An important theoretical basis for the research in the field of characters' speech in the plays. More concrete, the notion of the signifier in the lexics of the cues is distinguished, the «theatrical invention» in the characters' speech is explained, by means of their speech the characters are compared to independent systems of signs, some examples of the analyzed extracts from the plays of the chosen authors are also given. During the analysis the signs of creation by the authors in the characters' speech the «imaginary world» appropriate to their personality, in which they live in the same time with the reality. The language signs, that take double sense in this process, are analyzed from different points of view. The most important symbols are shown as the characteristic feature for the French dramatic texts of the chosen period. Special attention is given to the systematicness of the dramatic texts and of the symbols they include. At the end the conclusion is made about the results of the research.

Key words: language sign, character's language, sign system, theatrical fiction, dramatic text.

Анотація

Ю. А. Падар

Оцінка в спогадах і щоденниках (на матеріалі текстів Є. Чикаленка)

Стаття присвячена проблемам жанрової різноманітності мемуарної прози в аспекті вираження оцінки описуваних автором явищ, подій і постатей у різних мемуарних жанрах. Доведено, що в таких жанрах мемуарної літератури як щоденники та спогади вона (оцінка) залежить від способу репрезентації категорію часу: у спогадах оцінка динамічна, актуалізована подіями сьогодення, як правило, деталізована, обґрунтована та логічно вмотивована, що пов'язано з великим проміжком часу, який відділяє подію від її фіксації. У щоденниках оцінка статична, емотивна, часом необґрунтована, імпульсивна, оскільки подію та щоденниковий запис, як правило, відділяє невеликий проміжок часу. Об'єднавчим чинником, що дозволяє говорити про спогади та щоденники як жанри мемуарної прози, є авторська інтенція, мета написання тексту, яка полягає у спробі зрозуміти власне місце в «історичному бутті» (А. Тартаковський) шляхом осмислення та оцінки значущих подій, явищ та постатей.

Ключові слова: спогади, щоденник, оцінка, Є. Чикаленко.

Постановка проблеми. Однією з важливих характеристик мемуаристики є різноманіття її жанрових форм: від спогадів і щоденників до автобіографії, мемуарний характер мають навіть частини літописів. Жанрова специфіка мемуарної прози безпосередньо впливає і на лінгвостилістичні особливості текстів, добір лексики, спосіб оцінки подій, явищ чи постатей. Так, наприклад, для жанру щоденника як способу фіксації безпосередніх, синхронних записам подій характерні «необрамленість способу оповіді, стилістична непродуманість фрази, тобто репрезентація й фіксація «живого» мовлення» [4, с.123].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню особливостей, специфічних ознак мемуарних жанрів та їх синкретичності присвячено багато лінгвістичних (Т. Космеда, Т. Радзієвська, Т. Мілевська, Л. Масенко, М. Степаненко та ін.) і літературознавчих (А. Тартаковський, І. Шайтанов, М. Румянцева, В. Оскотський, Б. Затонський) праць. Оцінка в мемуаристиці стала предметом вивчення в кількох аспектах: оцінка як частина щоденникового дискурсу Т. Шевченка (Т. Космеда), порівняльний аналіз оцінки в російській мемуаристиці початку та другої половини XX ст. (Т. Мілевська), оцінка як одна з категорій авторської модальності у текстах мемуарної сповідальної прози (Т. Романова), укладання реєстру основних аксіологічних домінант за семантичним принципом на матеріалі щоденникового дискурсу Олеся Гончара (М. Степаненко).

Визначення не вивчених частин загальної проблеми. Ще й досі не досліджено оцінку в різних мемуарних жанрах у порівняльному аспекті, чим і зумовлена актуальність нашого дослідження.

Мета статті - порівняти вербалізацію оцінки у «Спогадах» і «Щоденнику» Є. Чикаленка та зробити висновки про жанрову зумовленість оцінки, а також її екстралінгвальну мотивацію .

Виклад основного матеріалу. Жанрова різнорідність творів мемуарної прози спричинила дискусію щодо типологічних рис мемуаристики як літературного та лінгвістичного явища, включенім певних жанрів до її складу. Погляди дослідників можна умовно поділити на два напрями: залучення до складу мемуарної літератури і щоденників, і спогадів, що виявляються «близькі один одному не лише генетично, але й ... функціонально» [7, 12] і є лише різними проявами мемуарної культури (А. Тартаковський), або мемуари у вузькому розумінні (спогади), для яких жанротвірною домінантою стає поняття пам'яті: «генетичної (або спадкової), історичної, образної, емоційної, зорової, слухової, асоціативної» [3, 74] (В. Оскотський).

Зокрема, відмінність цих двох жанрових утворень полягає в способі репрезентації категорії часу в текстах. У щоденниках реальний час синхронний часу фіксації: як правило, такі записи ведуть щоденно або через порівняно невеликий проміжок часу після описуваних подій. Натомість для спогадів характерна ретроспективність, яка передбачає «актуалізацію картин минулого» [6, 258], що породжує специфічну співвіднесеність сьогодення й минувшини, уможливлює процес переоцінки подій з висоти накопиченого мемуаристом досвіду. За словами Т. Мілевської, у мемуарах автор представлений у декількох своїх втіленнях, або іпостасях: «...реальна постать;., автор-оповідач; дійова особа описуваного епізоду й автор-коментатор...» [5, 96]. Оцінку, як правило, здійснюють із погляду автора-коментатора, який «намагається розібратися в тому, що відбулося і пояснити це для себе сьогоднішнього» [5, 96] (порівняльна оцінка), у той час як у щоденниках основною є постать автора-оповідача, основна інтенція якого - дати оцінку сучасним подіям за критеріями «добре» / «погано» (абсолютна оцінка).

Контекст написання «Спогадів» - трагічні для Є. Чикаленка 1919 - 1925 рр. вимушеної еміграції, матеріальної скрути та моральних страждань, розлуки з родиною, що не могло не позначитися на загальному настрої тексту, а також характері оцінок у ньому. Автор постійно повертається до змалювання катастрофічних подій сучасності, негативна оцінка яких (зі значенням «дуже погано»), підкреслена контрастним описом ідилічного минулого: По переїзді до Києва я, можна сказати, з головою впірнув в українську громадську діяльність і з такою інтенсивністю і запалом, що тепер не можу згадати послідовно всього пережитого мною за мій київський період життя. А тут, на еміграції, у мене нема ніяких матеріалів, та нема вже їх і вдома, на Україні! Мені пишуть з Києва, що все моє майно в моєму київському будинкові цілком розграбовано і знищено, так само і в Кононівці (ЧС, с. 291-292) (опис занепаду київського помешкання автора, мародерства й знищення цінних історичних та культурних матеріалів: ...пропала моя збірка часописів за ЗО років по історії відродження української нації, пропали листи до мене видатних українських діячів, пропала бібліотека... (ЧС, с. 292) дає змогу говорити про загальну негативну оцінку революції, «катастрофічний» (І. Старовойтенко) характер оповіді, що підкреслено позитивною оцінкою подій минулого: ...з головою впірнув в українську громадську діяльність... (ЧС, с. 291), яку виражає фразеологізм «з головою пірнути», що має позитивну семантику («з головою поринати (поринути, пірнати, пірнути) в що - повністю, цілком віддатися чому-небудь» (СУМ), а також прикметника український, що в історичному контексті початку XX ст. набуває позитивної семантики.

Автор-коментатор характеризує минулі події «з позиції сучасності» [5, 97], має місце порівняльна оцінка, де сучасне оцінене щодо минулого: Яка велика сила духа була у нашого генія (Т. Шевченка - П. Ю.) / Мені здається, що й тепер не кожний з нас мав би сміливість в подібному випадку зробити такий благородний жест якому сучасному можновладцеві, яким був тоді великоземельний властитель сотень «душ», дідич Лукашевич, для недавнього «кріпака» Шевченка (ЧС, с. 259-260) (оцінка стосується випадку, коли заможний пан Лукашевич привіз із собою в Кононівку Т. Шевченка і при ньому дав ляпас слузі, на що уже вільний поет дуже обурився і, не бажаючи залишатися в маєтку дідича, пішки пішов до Яготина): вчинок Шевченка оцінений зі значенням «дуже добре», на що вказує виразно позитивна семантика прикметника благородний («який відзначається високими моральними якостями; чесний, порядний» (СУМ), що використовується для характеристики вчинку, а також окличність, підкреслена емотивність першого речення. За твердженням Т. Космеди та О. Вольф, прикметники та «експресивні висловлювання» [2, 32] є типовими носіями оцінного значення.

На противагу цій ситуації, сучасність оцінена негативно, оскільки підкреслено неспроможність сучасників автора на «благородний жест генія», брак сміливості для подібного вчинку. Для зіставлення наведемо приклад оцінки постаті Т. Шевченка з щоденникового запису Є. Чикаленка за 1910 рік: ...культ Шевченка -- це культ не особи, а культ ідей, що лежать в основі нашої національної свідомості і служать нам провідною зорею (ЧЩ, с. 98): оцінка генія збігається з оцінкою в «Спогадах», але сучасники автора не оцінені негативно, а навпаки, отримують оцінку зі значенням «добре», оскільки є нащадками справи Шевченка, про що свідчить використання присвійного займенника нашої та особового займенника нам. Позамовний контекст написанім текстів зумовлює протилежну оцінку того самого явища (сучасників автора).

Жанрова специфіка спогадів, яка полягає в оцінці минулих подій, явищ і постатей через досить великий проміжок часу, дає автору змогу показати динаміку, зміну власного ставлення до них. У «Спогадах» Є. Чикаленко демонструє еволюцію власної оцінки щодо постаті відомого українського письменника, культурного й політичного діяча В. Винниченка: Я взяв рукопис і тут же, не встаючи, прочитав те оповідання з великим інтересом... (ЧС, с. 325) (йдеться про оповідання «Краса і сила», яке, як і постать автора, оцінене позитивно), проте оцінка письменника подана в динаміці, не є однозначною: Пізніше, коли Винниченко звернув з свого первісного шляху і замість художнього малювання справжнього життя, до чого він має від природи великий хист, став публіцистом в белетристичній формі, я дуже жалкував... (ЧС, с. 330) (оцінка постаті В. Винниченка зі значенням «погано» досягнута шляхом опозиції художній, художник (в автора набуває виразно позитивної семантики) та публіцистичний, публіцист (контекстуально набуває негативної семантики: публіцист в белетристичній формі). Оцінку «погано» пом'якшує подальше висловлюванім, що має модальність оптативності: Правда, Винниченко тепер ще в самім розцвіті своїх літ, може він ще й покине оте своє моралізування в краснім письменстві, а дасть волю своєму стихійному талантові... (ЧС, с. 330). Порівняймо із оцінкою постаті В. Винниченка в «Щоденнику»: ...попередив його (В. Винниченка - П. Ю.), що я не друкуватиму його публіцистичних творів у белетристичній формі.., бо вважаю такі його писання не мистецькими (ЧІП с. 223), де оцінка є однозначною і має значення «погано», вона також формується завдяки контекстуальному протиставленню прикметників публіцистичний / мистецький (художній), але пом'якшується не через звернення до майбутнього, а завдяки створенню гумористичного ефекту гри слів: ...Винниченко.., на жаль, хоче бути «чесним з собою»... Я вже йому радив у листі бути «розумним з собою» і покинути цю тему... (ЧІП с. 44), послуговуючись власною настановою «боротись з старою мораллю... - сміхом» (ЧЩ, с. 100).

З особливостями репрезентації часу пов'язане й те, що у спогадах автор схильний до більш детального, ґрунтовного аналізу попередніх подій на основі подальшого досвіду, результатів впливу минулого на сьогодення, у той час як щоденники «належать до так званої «фактографічної прози», для якої не характерний глибокий аналіз і узагальнення» [1, 28]. Якщо в спогадах оцінку зазвичай супроводжує детальний аналіз причин і наслідків оцінюваних подій і явищ, є вивіреною й логічною, то для щоденників більшою мірою характерна емоційна, інколи необгрунтована, немотивована оцінка (за винятком випадків, коли автор звертається до оцінки певної постаті, явища чи події у декількох щоденникових записах і завдяки цьому формує усталений погляд на них). Наприклад, оцінка земельного питання в «Спогадах» відбувається з позиції сучасних авторові революційних подій і сполучається з негативною оцінкою дій селян, яка (оцінка) також потребує урахування досвіду, результатів таких дій у сучасності: ...оренда за землю була дешева, то наші старі воліли дістати заплату грішми, готівкою (йдеться про гроші, які Стара Громада отримувала за право видання «Кобзаря»), які й пропили за рік чи за два. Рідко хто з наших людей тоді завбачав, що колись прийде така скрута на землю, яка тепер настала, а тому й не купували землі, а тепер дожилися до того, що й курки нікуди випустити (ЧС, с. 294-295). Очевидно, що в «Щоденнику» такого аналізу при оцінці певної події чи явища не може бути з об'єктивних причин, тому тут превалюють емоційні оцінки: ...ніяких інтересів, окрім чисто матеріальних, у більшости з їх нема і про якусь етику й мови нема; зробити доноса на сусіду, обікрасти його тепер не вважається гидким, неморальним вчинком, а почуття гріха вважається вже казочкою для малих дітей (ЧЩ, с. 52) - оцінка селянства зі значенням «дуже погано» й обурення автора цим явищем виражені за допомогою нагромадження лексем із виразно негативною семантикою (донос, гріх, обікрасти, гидкий, неморальний).

Часова віддаленість події та запису про неї в спогадах уможливлює й побудову автором причиново-наслідкових зв'язків, мотивованого аналізу вчинків: 3 старших українців тоді тільки у В. Антоновича, М. В. Лисенка та М. Старицького родинною мовою була українська, а у решти мова ця була лише для зносин з українцями (йдеться про членів Старої Громади). Та для людей, що були на державній службі, тоді й небезпечно було розмовляти по-українському навіть в родині, щоби не позбутися посади (ЧС, с. 298), що надає висловлюванню нейтрального характеру, незважаючи на очевидний факт, що в описуваних Є. Чикаленком обставинах нехтування українською мовою у повсякденному житті, до того ж членами організації, що займалася культурницькою, просвітницькою діяльністю, могла отримати лише негативну оцінку. У контексті цього логічного пояснення-виправдання дій старогромадівців навіть лексема «яловий», що, використана для характеристики людини, має виразно негативну семантику: «перен., розм., Пустий, безпредметний, нікому не потрібний...» (СУМ), («.../. О. Новицький,.. «яловий», пасивний до українських справ...» (ЧС, с. 298), набуває нейтрального, безоцінкового значення «відсторонений, не залучений до...». У «Щоденнику» замість чіткого й логічного аналізу фіксується перше, зазвичай, емотивно наснажене, враження: Страшенно неприємно вразила мене оця тенденція галичан відрізнити інтелігентну мову від народної, поділитись на «білу» кість і на «чорну» (ЧЩ, с. 264): мовна ситуація, ставлення до мови інтелігенції та селян отримує оцінку зі значенням «дуже погано».

Висновки і перспективи подальших наукових розвідок. Спогади і щоденники об'єднує інтенція, що полягає в «прагненні особистості зафіксувати для сучасників і нащадків досвід своєї участі в історичному бутті» [8, 23], зрозуміти своє місце в ньому шляхом оцінки, вкладання оточуючих явищ у власну аксіологічну шкалу. Утім, спосіб оцінки в цих жанрах мемуаристики суттєво відрізняється і залежить від низки об'єктивних і суб'єктивних причин: у спогадах оцінка минулого залежить від сучасних подій, здійснюється з огляду на сучасність; у щоденниках цього не відбувається, оскільки між подією та її фіксацією, як правило, проходить порівняно невеликий проміжок часу, тому оцінки набувають емотивного, а не логічного характеру. У спогадах автор подає оцінки певного явища, події чи постаті в динаміці, аналізуючи причини змін власного погляду; у щоденнику оцінка, як правило, статична, що також зумовлено відносною синхронністю події та її фіксації. У спогадах оцінка певного явища чи події - це результат обмірковування, що спирається на досвід, натомість у щоденниках оцінка має більш емотивний, немотивований характер, за винятком випадків переоцінки подій, постатей та явищ і попередніх записів.

Вважаємо доцільним подальше вивчення аксіологічності як однієї з важливих лінгвістичних характеристик текстів мемуарної прози першої половини XX ст.

Список використаної літератури

1. Богданова А. Е. Языковые особенности жанра дневника / А. Е. Богданова. // Филологические науки. Вопросы теории и практики. - 2008. - № 1 (1): в 2-х ч. - Ч. Е - С. 28-33.

2. Вольф Е. М. Функциональная семантика оценки. [Изд. 2-е, доп.] / Е. М. Вольф - М. : Едитория УРСС, 2002 - 280 с.

3. Козлова Н. Н. Жанр эссе в мемуарах писателей / Н. Н. Козлова // Вестник Челябинского гос. ун-та. - 20П. - № 8 (223). Филология. Искусствоведение. - Вып. 51. - С. 74-78.

4. Космеда Т. A. Ego і alter ego Тараса Шевченка в комунікативному просторі щоденникового дискурсу / Т. А. Космеда. - Дрогобич: Коло, 2012 - 372 с.

5. Милевская Т. Е. Русские мемуары XX века (Временная организация мемуарного текста) - С. 95-99. [Электронный ресурс] - Режим доступа: http://publib.upol.cz/~obd/fulltext/Rossica% 20XL/ross40-l 3.pdf

6. Радзієвська Т. В. Нариси з концептуального аналізу та лінгвістики тексту. Текст - соціум - культура- мовна особистість / Т. В. Радзієвська. - К. : ДП «Інформ.-аналіт. Агентство», 2010 - 491 с.

7. Тартаковский А. Г. Русская мемуаристика XVIII - первой половины XIX века. От рукописи к книге / А. Г. Тартаковский. - М. : Наука, 1991. - 286 с.

8. Тартаковский А. Г. 1812 год и русская мемуаристика / А. Г. Тартаковский. - М. : «Наука», 1980-312 с.

Список скорочень використаних джерел

СУМ - Словник української мови: вії томах. - Т. 11, 1980. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://sumin.ua/

ЧС - Чикаленко Є. X. Спогади (1861 - 1907) / Євген Чикаленко. - Нью-Йорк : УВАН у СІЛА, 1995 - 504 с.

ЧЩ - Чикаленко Є. X. Щоденник (1907 - 1917) / Євген Чикаленко. - К. : Темпора, 2011 - 480 с.

Одержано редакцією 03.02.14 Прийнято до публікації 11.03.14

Размещено на Allbest.ru