Сполучне слово і сполучник иж(е) в українській мові XVI-XVII століття
Використання слова иж(е) з залученням пам’яток різних стилів і жанрів української мови XVI-XVII століття. Розгляд шляхів його виникнення в українській, а також в інших слов’янських мовах. Дослідження функціонування иж(е) як сполучного слова і сполучника.
| Рубрика | Иностранные языки и языкознание |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 05.04.2019 |
| Размер файла | 34,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Сполучне слово і сполучник и ж(е) в українській мові XVI-XVII ст.
Т.Й. Висоцька
Постановка проблеми. У давніх українських текстах презентовано „мікросвіт” минулого із традиціями, побутом, матеріальним життям народу, суспільно-культурними „перетвореннями”. Особливо такі трансформації спостерігаємо на порубіжжі XVI- XVII ст., для якого характерне „розмаїття мовних практик” [20, с. 285]. З одного боку, зростає авторитет „простої” (руської) мови, що усталилася в усіх видах писемності, а з іншого, - церковнослов'янської, яку кодифікують українські книжники в словниках і лексикографічних працях. Таке співіснування двох літературних мов (І. Фаріон стверджує, що в час розквіту „українського Ренесансу” в мовній площині співіснувало чотири літературні мови - „проста”, церковнослов'янська, польська, латинська [18, с. 55]) не могло не позначитися й на лексиконі аналізованих пам'яток.
В українських текстах XVI-XVII ст. презентовано чималу кількість сполучних засобів Джерельним підґрунтям дослідження слугували пам'ятки української мови XVI-XVII ст., що зберігаються у відділі рукописів ЛНБ імені В. Стефаника, та „Словник української мови XVI -1 половина XVII ст.”, в. 13., одним із найчастіше вживаних є иж(е).
Мета статті - дослідити шляхи виникнення слова иж(е), з'ясувати його функціонування як сполучного слова й сполучника в українській мові XVI-XVII ст.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Використанню слова иж(е) в українській мові окресленої доби не було присвячено окремих досліджень, що й зумовило актуальність цієї роботи.
Л. Булаховський, О. Блик, О. Скоропада, В. Сич, Л. Гумецька та ін. у своїх студіях простежували вживання иж(е) на тлі інших сполучних засобів в українській мові різних періодів [3, 2, 13, 12, 4]. Прикметно, що слово иж(е) вивчали і в давніх російських текстах (А. Сумкіна [15], Н. Широкова [19]), у білоруських - Ю. Карський [7]. Окремо як об'єкт наукового зацікавлення слово иж(е) найповніше презентовано в працях
О. Мельничука - про виникання відносних слів у слов'янських мовах загалом; О. Ткаченка - про історію сполучників у польській мові II половини XVI ст., так званого Золотого віку; С. Кавин-Курц - про групу сполучників у польській мові XV ст. [9, 16, 22].
Виклад основного матеріалу дослідження. У мовознавстві натрапляємо на протилежні міркування про генезу слова иж(е).
Прикметно, що з'ясування шляхів його виникання порушує низку інших питань:
- фонетичного оформлення - иже та иж;
- різного функціонування иж(е) - як сполучного слова і сполучника;
- семантико-синтаксичних відношень, які виражає иж(е);
- динаміки вживання иж(е) як сполучного слова і сполучника в тих чи тих жанрово- стильових текстах української мови XVI-XVII ст.
Загалом етимологія підрядних сполучників на голосний а-, е-, о-, і- залишається нез'ясованою. На думку О. Мельничука, до таких „темних слів” належать аку, асе, ако, ато, aze, eze//oze, eli//oli, ize тощо. [9, с. 14-15]. Лінгвіст зазначає, якщо слово иж(е) - сполучник, то воно запозичене з польської мови (ize>iz) і сформоване на основі вказівних слів із займенниковим коренем на ларингальний, а якщо сполучне слово (< відносний займенник), то запозичене зі старослов'янської і сформоване на основі вказівного слова з займенниковим коренем на-j [9, с. 81]. Очевидно, слід говорити про гетерогенні омоніми Такий погляд підтримують й інші дослідники, які вважають, що сполучник иж(е) „не становить генетичного продовження відповідного давньоукраїнського синтаксичного елемента, сформованого на основі займенникового кореня * у” [6, с. 369-370]..
Однак існує й інший погляд на „природу” і функціонування слова иж(е). У працях А. Мейє, М. Станівського, А. Баньковського зазначено, що слово иж(е) (зрощенім вказівного займенника и, колишня форма називного / знахідного відмінка однини і множини чоловічого роду, та частки же <* jb-ze) [8, с. 351; 14, с. 246; 21, с. 565] первинно використовували як відносне Слово иж(е) як відносний займенник функціонує в старослов'янській мові, у якій уже фіксують його перехід від займенника у сполучник підрядності, що спричинене, очевидно, помилковим використанням його родових форм [14, с. 246]. [21, с. 565], проте в цій функції воно не збереглося в слов'янських мовах, окрім польської, у якій усталилося у формі iz і перейшло в підрядний сполучник для вираження з'ясувальних семантико-синтаксичних відношень [8, с. 390], (Nsl, с. 298).
Влучно говорить О. Скоропада, що на прикладі вживання слова иж(е) найкраще простежити зміни його лексичного навантаження й синтаксичної ролі та перехід від повнозначного слова в напівслужбове - сполучне слово, а згодом у службове - сполучник иж(е) [13, с. 97].
Дотримуємося міркування тих дослідників, які стверджують про виникання иж(е) від поєднання вказівного займенника и з часткою же > иже (відносний займенник) > иже (сполучник).
Щодо форм иже й иж, то їх розглядаємо як фонетичні варіанти О. Ткаченко в польській мові розглядає дві форми иж (iz) та иже (ize) і з'ясовує, що в давніх польських текстах вони вживалися паралельно, а з II йол. 16 ст. переважає скорочена форма, а иже (ize) трапляється спорадично [16, с. 201]..
Різне функційне навантаження слова иж(е), фонетичне оформлення пов'язані і з його жанрово-стильовим уживанням. Мовознавці звертають увагу на те, що иж(е) як сполучне слово (відносний займенник) притаманне текстам конфесійного характеру, а як підрядний сполучник - пам'яткам, писаним „простою” мовою - справочинству, художній, полемічній літературі В українській мові аналізованого періоду використання иж(е) як сполучного слова, вираженого відносним займенником, очевидно, було підтримане церковнослов'янською традицією, а як сполучника, особливо його редукованої форми иж, - польською [3, 12, 2]..
В українському письменстві з XI сг. використання сполучного слова иж(е) в означальній функції підтримане, головно, книжною традицією, хоча категорично стверджувати, що його вживання було відоме текстам виключно релігійного спрямування, помилково. Зокрема сполучне слово иж(е) побутує не лише в оригінальній і літописній літературі, а також в українських пам'ятках ХІ-ХІ 11 сг., близьких до живої мови, - Руська Правда, Повість минулих літ, Слово о полку Ігоревім та ін. [9, с. 85] (Срезн., т. І, с. 1027-1028).
У текстах української мови ХІ-ХП ст. паралельно функціонує й сполучник иж(е): у Руській Правді зафіксований у функції означальній та умови; у Повчанні Володимира Мономаха - у функції єднальній і наративній, подібно до сполучників а, и, а також умови, причини й мети [10, с. 23, 64-68] (Срезн., т. І, с. 1027-1029).
„Словник староукраїнської мови XIV-XV ст.” фіксує иж(е) як сполучне слово в складнопідрядних реченнях із підрядними означальними і як сполучник у функції з'ясувальній, причини, способу дії, означальній, наслідку, умови (ССУМ, т. І, с. 423^125). Згодом иж(е) закодифіковано в граматиці І. Ужевича як сполучник у функції причини [17, с. 50]; у лексикографічних працях - у „Лексиконі” П. Беринди як сполучне слово на позначення „которїй” [1], в анонімному словнику „Синоніма славеноросская” як сполучник у функції причини [11].
В українській мові XVI-XVII ст. иж(е) здебільшого використано як сполучник, що виражає семантико-синтаксичні відношення означальні, з'ясувальні, причини, умови, міри і ступеня, наслідку тощо (СУМ XVI - І пол. XVII ст., в. 13, с. 28-32). Натомість складні синтаксичні конструкції, у яких иж(е) як сполучне слово поєднує підрядну частину означальну з головною, засвідчують спорадично, що спричинене „не живими мовними фактами, а скоріше потребами стилізації” [6, с. 343].
Сполучник иж(е) приєднує підрядну означальну частину до головної складнопідрядного речення. Головна частина містить вказівний займенник таковий + означуваний іменник, останній у підрядній означальній частині не повторюється: „Але кды моцне Шгришь. Тог(д)а немоць твоа бжде(т) тебе оздоровлена. И грехві твои тебе ів(т)п&щєни бжО У (т). та(к) Олл(т) приїдешв къ таковой ласщ. И(ж) на то(м) и фно(м) свете бждешв w(т)далень w(t) гнев}/” (УС № 31, 11 зв.); „И Bzpy показалв на(м) таковоую иже cNb бЛй слово(м) иступилв на землю и родилвсл w(t) д2ві которал бвіла w рода авраамова”(УЄ № 62, 31 зв.).
Після сполучника иж(е) стоять анафоричні займенники він, вони, що компенсують невиразність сполучного засобу: „А так мои наймилвшїи хр(К)тЇАне. знаючи такУю ла(с)коу За І а избавителА нашего. Иже w(h) ввібравші собі гла(с) споганжнь, так на(с) оумилова(л)”(УЄ № 62, 35 зв.); „Нижли Борзобогатые дають тою справу, ижъ они не за жаднымъ дарованьемъ тые ишнья отъ владики Володимирского держать, але арендою... ” (АЗР, т. 3, 1555, с. 67).
О. Скоропада в дослідженнях про історію розвитку підрядних сполучників в означальних реченнях зазначає, що подібні конструкції (сполучник + особовий займенник) засвідчують тяглість синтаксичних традицій, адже є „відгомоном неповної (ще доісторичної) відносності (у нашому випадку - иж(е) - Т. В.), яке вимагало якщо не дослівного, то хоч займенникового повторення означуваного імені головного, і зумовлені або ритмікою мови, або змістовно - стильовими особливостями мови автора” [13, с. 105].
В українській мові XVI-XVII ст. малочисельними є речення, у яких підрядна означальна частина поєднана з головною за допомогою сполучного слова иж(е) (відносного займенника). У цих конструкціях відносний займенник узгоджений з означуваним словом у головній частині, уживаний у таких формах:
- у н. в. одн. ч. р.: „Прїйдтте и в йдіте чХка. И(ж) повидільми вши(т)ко. што а(м) чинила” (УЄ № 62, 34 зв.);
- у н. в. мн.: „ Та(м) же на... в наєханю кгва(л)то(в)но(м) в име(н)ю моемь Шу(м)ску у по(д)даны(х) мои(х), иже воло(в) се(м) деся(т), ...а (в)сякую мае(т)но(ст) рухомую побрали и пограбили... ”(АЖГУ 1590, с. 45);
- у н. в. мн. (головна частина містить співвідносне слово, виражене займенником такий): „W (т)ць тахи(х) ище(т) покланАющи(х)сА ємУ. дХь єсть Іь. иже кланАю(т)сА cmW дХо(м) истиньного” (УЄ № 62, с. 34).
У складнопідрядному реченні з підрядним означальним „77 припоменул ему першие прозбы свои, иж ему w то непошднокрот прозбами своими npocHjf (ЛЗК, 1561, 120 зв.) иж функціонує як сполучне слово. Такі конструкції з анафоричним опорним словом у підрядній частині здебільшого фіксують у текстах давньоукраїнської мови [13, с. 95]: „иже ... в цій синтаксичній функції часто вимагало повторенім в підрядному означальному реченні означуваного цим реченням іменника головного речення, що засвідчує неповну ще відносність слів (наприклад, иже - Т. В.) ... Доки свідомість мовців вимагала повторення при відносному займеннику (иже - Т. В.) означуваного іменника головного речення, доти це відносне слово за потребою було означенням” [там само, с. 95].
В українській мові XVI-XVII ст. складні конструкції, у яких иж(е) використане як сполучне слово й узгоджується відповідно з опорним у головній частині, виходять з ужитку. До прикладу, у давньоукраїнській мові сполучне слово иж(е) є частовживаним, у староукраїнській мові XIV-XV ст. його заступають сполучні слова што і который (иж(е) як сполучне слово, що виражало означальні семантико-синтаксичні відношення, наявне в більш ніж 100 прикладах, а як сполучник - у 10, натомість речень з который засвідчено у 263 прикладах (ССУМ, т. І, с. 423-425, 505).
Уважаємо слушним міркування про те, що в давніх текстах щоразу помітним є віддалення відносного займенника (сполучного слова) иж(е) від опорного компонента в головній частині і його неузгодженість з останнім в числі, роді [5, с. 101-102].
Щодо хронологічних рамок переходу від займенника в сполучник, то існує думка, що цей процес розпочався ще в XI ст., а неузгодженість форм займенника з опорним компонентом зростає в пам'ятках XV-XVII ст. [5, с. 102].
Сполучник иж(е) як виразник означальних семантико-синтаксичних відношень засвідчують пам'ятки російської мови. А. Сумкіна стверджує, що в російській мові XIII- XVII ст. у текстах справочинства його вживали рідко: „Мова викладу актів і ділової переписки не має зовсім речень з „иже” [15, с. 95]. Натомість сполучне слово иж(е) використовували радше зі стилістичною метою [15, с. 89].
Найдавніші білоруські пам'ятки, як указує Ю. Карський, фіксують відносний займенник иж(е), на місці якого згодом постала форма иж, однак складнопідрядні речення з підрядними означальними з иж(е) не були відомі живій білоруській мові, а швидше книжній [7, с. 469].
Отже, в українській мові слово иж(е) проходить певні етапи становлення - від лексикалізації до повної утрати займенника як самостійної частин мови і перетворення його в службову - сполучник.
В українських писемних текстах XVI-XVII ст. збереглася реліктова форма иж(е), що узгоджувалася з означуваним словом у головній частині складнопідрядного означального речення, і функціонувала як сполучне слово, і неузгоджена форма, у яку перейшов відносний займенник і перетворився на сполучник.
Проаналізовані речення дають підстави стверджувати, що обидва сполучні засоби для вираження означальних семантико-синтаксичних відношень здебільшого наявні в канонічних текстах і спорадично в пам'ятках народнорозмовної мови.
В українській мові XVI-XVII ст. найбільш чисельною є група складнопідрядних речень із підрядними з'ясувальними, частини якого з'єднуються за допомогою сполучника иж(е).
Головна частина складної конструкції містить такі семантичні групи опорних слів, від яких залежить підрядна частина зі сполучником иж(е):
а) слова зі значенням мовлення, повідомлення, передачі інформації:
„Ено та(к) пише(т). иж оузрівши Зь BzpW фны(х) людїи ... тог(д)ы Хс pzKb... ” (УЄ № 31, 11); „Тогда crapzшины жидо(в)скїи почали мовити. ижето(т) чЬкь не є(с) w(t) Іа”(УЄ № 62, 37); „ Тогды и йодля ведомости сыномъ моимъ ознаймую, ижемъ у него ни одного пенезя не пожычалъ... ''(АрхЮзр, ч. 6, т. 1, 1609, с. 395). В останній конструкції сполучник иж(е) використовується з особовими формами-енклітиками > ижемъ - рефлексами колишнього перфекта; показниками особовості є форми колишнього допоміжного дієлова были.
б) слова зі значенням сприймання, одержання інформації:
„Выдати и шзна(и)мити в немъ, и(ж) вольно каждому шлл(х)тичу имене, люди и земълю, - все заразъ пустити и продати” (Вол.гр., 1569, с. 46); „Відайте w tW(t) иже ни сребро(м) ани злато(м) которое са сказити може(т) есте ш(т)кХплени, але ч(с)тной кровію...”(УЄ№62, 24).
В українській писемності XVI-XVII ст. засвідчено речення, головна частина яких містить співвідносні слова - вказівний займенник той, тез прийменником ш: „Жалуючи и шповедаючи w том, и(ж) дей, дня вчора(ш)не(го)... нет ведома, што за люде и чии бы по(д)даные были...” (АЖГУ, 1635, с. 78); „На уряде...панъ Миколаи Уилямовъским солените(р) суе(д)чилъ... w то, и(ж) тые Попла(у)ские ничого не ре(с)пектуючи не w(г)ледаючи се на npavo по(с)политое... ”(АЖГУ, 1635, с. 99).
Після сполучника иж(е) використано й інші сполучники в тій самій функції; виявлене явище ампліфікації засвідчує радше підсиленім иж(е), що був поліфункційний і послідовно заміщувався іншими сполучниками аж до повного його витіснення: „Слухайже що tW(t) далги еклиста сБьіи пише(т). иж коли xR оуздоровиль юного младенца... ” (УЄ № 31, 20 зв.); ,,A6obz(m) сшдча(т) докторове сЗыи, и(ж) око xRb пришо(л) другій ра(з) въ осмый дЫь по вьскресенїии(з) мертвы(х) дооучениковь свои(х)... ''(Полем, л-ра, 1596, с. 44).
Сполучник иж(е) у з'ясувальній функції фіксуємо в трафаретних реченнях, які здебільшого побутують у діловій мові окресленого періоду. Наприклад, „Акти житомирського гродського уряду: 1590 р., 1635 р.” містять документи з повторюваними канцелярськими штампами, властивими мові справочинства: „... жалуючи и шповедаючи w то(м), иж. де(и), в року тепе(р) идучо(м) ... па(н) Алекса(н)дро Тиша Бьіко(в)ски(и) ... служе(б)ника ... моего заби(л)... ” (АЖГУ, 1590, с. 50). Однак замість иж(е) у подібних реченнях можуть використовуватись й інші сполучники, зокрема што: „ей мл(с)ть кгня
Кириковая Ружи(н)ская кгня Я(д)викга Фро(н)цъковъна Ра(л)севъского w(б)те(ж) ливе жалуючи и івповедаючи w томъ, што(ж), де(и)... ” (там само, с. 52). Таке використання радше вказує на поступове заміщення иж(е) сполучником што.
У польській мові XVI ст. сполучник иж(е) найчастіше виконує з'ясувальну функцію (SI, IX, с. 65-66), однак його поступово витісняє інший сполучник - ze, що був пізнішого походження. О. Ткаченко пише: „Сполучник iz сприймається тепер як стилістичний варіант основного з'ясувального сполучника ze, порівняно з яким він має виразний відтінок книжності” [16, с. 201]. жанр мова сполучний слово
У пам'ятках української мови XVI-XVII ст. сполучник иж(е) приєднує підрядну частину причини до головної в складнопідрядному реченні: „але а(ж) пойде(т) ноздрами вашим(и), и 6оуде(т) въ мръзо(ст) ва(м), и(ж) есте не покорили са ЗдУ... ” (Полем, л-ра, 1597, с. 216); ,,w /т\ к о же то бвіло за иное Швгханїє въ їєр(К)ли(м) га нашего Ivxa. иже еха(л) на и>слици”(УЄ № 62, 21).
В аналізованих текстах виявлено речення, у якому підрядна причинова частина зі сполучником иж(е) розміщена в інтерпозиції: „И на по(т)ве(р)жене то(г)о те(с)таменъту мое(г)о при печати мое(и), и(ж) са(м) писати не умию, просило(м) брата мое(г)о... ” (ДМВН, XVII ст., с.213); у препозиції: „Але иж на тот часъ пана Гаврила Бокгя, суди повету Луцкого, за інтими справами не бвіло, а я, подстаростии, того самв на себе брати и судити ихв не хотель ” (ЛЗК, 1561, 220 зв.).
У складнопідрядних реченнях із підрядними причини сполучнику иж(е) відповідає в головній частині співвідносна словосполука - вказівний займенник той + прийменник для: ,,то(т) чЬкь не є(с) w(т) І а. дла того, иже w(t) сжботы не храни(т)" (УЄ № 62, 37 (канон.текст).
В українській мові XVI-XVII ст. спорадичним є використанім сполучника иж(е) у функції умови. Підрядна частина з иж(е) здебільшого стоїть у препозиції, а в головній ужито співвідносне слово теды (прислівник часу), що надає відтінку часовості: „А ижесьмы то показали, теды вже сторона того листу змьішленого, скасованого уживати и имъ ся боронити не можете” (АрхЮЗР, 1/1, 1583, с. 35) - сполучник ужитий з особовими енклітиками, здеформованими формами колишнього перфекта; „А ижь готовыхъ гроше(и) на се(с) ча(с) не маю, теды мае(т) и пови(н)на буде(т) малъжонъка моя менованая и(х) м(лJ (ДМВН XVII ст., с. 212). Обидві підрядні частини складної конструкції починаються наративним сполучником а; така побудова складнопідрядних речень із підрядними умови характерна живій розмовній мові.
В українському письменстві XVI-XVII ст. виявлено меншу частотність функціонування сполучника иж(е) як виразника семантико-синтаксичних відношень:
- наслідкових: „А мы сталихмосл не дбалими, а ср(д)ца наїш затве(р)дглыи А(к) камей', иже таке негамжємосА w(t) злостуй свои(х)”(УЄ № 62, 39);
- міри і ступеня: ,,Та(к) же зомжли и оупали cWtb ноты твои. И(ж) жа(д)наго поступкЧ вчинити не motW (т)” (УЄ № 31, 12). Головна частина містить співвідносне слово так (виражене прислівником);
- мети : „Для того(ж) за Уме(р)лы(х) моли(м) са и мл(с)тию чини(м) и(ж) еще и малы(х) rpzxw(e) не сажено, абы ты(м) пре(ж) декрето(м) сУдїю оублагати” (Полем, л-ра, 1596, с. 55). Головна частина складнопідрядного речення містить співвідносну сполуку - займенник той + прийменник для;
- часу: „А ижъ се того дня ку вечерови склонило, теды (м) тую справу до дня завтрашне(г)о,.. о(б)вола(т) ро(с)каза(л)” (ДМВН XVII ст., с. 221).
Висновки дослідження та перспективи подальших наукових розвідок. У пам'ятках української мови XVI-XVII ст. иж(е) функціонує як сполучне слово (виражене відносним займенником) і сполучник підрядності.
Як сполучне слово иж(е) приєднує до головної частини підрядну означальну, а як підрядний сполучник - означальну, з'ясувальну, причинову, умови, наслідкову, міри і ступеня, мети, часу. Найбільш чисельним виявлено використання сполучника иж(е) у складнопідрядних реченнях із підрядними з'ясувальними, причиновими.
Сполучнику иж(е) в підрядних реченнях із підрядними причини, умови, міри і ступеня у головній частині відповідають співвідносні слова: займенник із прийменником ДЛА того, прислівники так, теды.
Як сполучне слово иж(е) домінує, головно, у сакральному письменстві, а як сполучник, здебільшого в редукованій формі иж, презентований у діловій мові, полемічній літературі.
Щодо вживання сполучника иж(е) в інших слов'янських мовах, то він засвідчений у білоруській та російській мовах XVI-XVII ст., згодом заміщений іншими сполучними засобами - што, что, который; у польській мові найтиповішою функцією иж(е) (iz) уважають з'ясувальну, яку поступово перебрав на себе підрядний сполучник пізнішого творення же (ze), що й донині нормативний у польській мові, натомість иж(е) функціонує радше як книжний, зі стилістичною метою.
У сучасній українській мові иж(е) не вживають.
У майбутньому зосередимо увагу на дослідженні інших службових слів у пам'ятках української мови XVI-XVII ст.
Список використаної літератури
1. Блик О. П. З історії сполучників підрядності в українській мові (на матеріалах канцелярії Б. Хмельницького) / О. П. Блик // Наук, записки Київського пед. ін-ту ім. О. Горького - К., 1958. - Т. XXIX. - С. 15-29.
2. Булаховський Л. А. З історичних коментаріїв до української мови: сполучники і сполучні групи (речення). Синтаксичні особливості при них / Л. А. Булаховський // Наук, записки КДУ. - К., 1946. - Т. V. - Вип. 2. - С. 31-71.
3. Гумецька Л. Л. Вторинні сполучники і їх синтаксичні функції в українських грамотах XIV-XV ст. / Л. Л. Гумецька // Дослідження і матеріали з української мови. - К. : Вид-во АН УРСР, 1960. - Т. II. - С. 31-44.
4. Историческая грамматика русского языка: Синтаксис. Сложное предложение / [под ред. В. И. Борковского]. - М. : Наука, 1979. - 464 с.
5. Історія української мови: синтаксис / [редкол. : А. П. Грищенко (відп. ред.) та ін.]. - К. : Наук, думка, 1983. - 503 с.
6. Карский Е. Ф. Белорусы. Язык белорусского народа / Е. Ф. Карский. - М. : Изд-во АН СССР, 1956. - Вып. 2-3. - 520 с.
7. Мейе А. Общеславянский язык / Антуан Мейе. - М. : Изд-во ин. л-ры, 1951. - 491 с.
8. Мельничук О. С. Основні лінії розвитку складнопідрядних речень у слов'янських мовах / О. С. Мельничук // V Міжнар. з'їзд славістів : допов. рад. делег., (Софія, верес. 1963 р.). - К. : Вид-во АН УРСР, 1963. - 6 с.
9. Обнорский С. П. Очерки по истории русского литературного языка старшего периода / С. П. Обнорский. - Москва ; Ленинград : Изд-во АН СССР, 1946. - 200 с.
10. Синоніма славенороскаа [Електронний ресурс] // П. Житецький. Нарис літературної історії української мови XVII в. З додатком словника книжної української мови за рукописом XVII віку / Павло Житецький. - Львів : Українське видавництво, 1941. - Режим доступу : http:// litopys.org.ua
11. Сич В. Ф. Підрядні речення причини у пам'ятках українського полемічного письменства к. XVI - поч. XVII ст. / В. Ф. Сич // Наукові записки ЧДПІ ім. 300-річчя возз'єднання України з Росією. Серія філол. наук. - Черкаси, 1960. - Т. XV. - Вип. 5. - С. 179-188.
12. Скоропада О. А. До історії розвитку підрядних сполучників в означальних реченнях / О. А. Скоропада // Питання українського мовознавства. - Кн. 2. - Львів : ЛДУ імені Івана Франка, 1957.-С. 94-111.
13. Станівський М. Ф. Старослов'янська мова / Михайло Федорович Станівський. - Львів : Вид-во Львівського університету, 1964. - 469 с.
14. Сумкина А. И. К истории относительного подчинения в русском языке XIII-XVII вв. / А. И. Сумкина // Труды института языкознания. - Москва : Изд-во Академии наук СССР. - 1954. - Т.5.-С. 141-203.
15. Ткаченко О. Б. З історії польських з'ясувальних сполучників (з'ясувальні сполучники iz, zc. ize) / О. Б. Ткаченко // Слов'янське мовознавство : [зб. статей]. - К. : Вид-во АН УРСР, 1958. - Т. III. - С. 196-221.
16. Фаріон І. Мова - краса і сила. Суспільно-креативна роль української мови в XI - середині XIX ст. / Ірина Фаріон. - Львів : Вид-во Нац. у-ту „Львівська Політехніка”, 2007. - 168 с.
17. Широкова Н. А. Относительное подчинение в русском литературном языке XVII века / Н. А. Широкова. - Уч. записки Казанского гос. ун-та. - Казань : Изд-во КГУ. - Т. 112. - Кн. 6.-С. 66-108.
18. Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України / Наталя Яковенко. - Київ : Критика, 2005. - 584 с.
19. Bankowski A. Etymologiczny slownik jgzvka polskiego : w 3 t. / Andrzej Bankowski. - Warszawa : Wyd-wo Naukowe PWN, 2000. - T. I. - 980 str.
20. Kawyn-Kurz Z. О funkcjach spojnikow ze, zeby, iz w Pamigtnikach Paska (na marginesie prac nad slownikiem Pamigtnikow) / Zofia Kawyn-Kurz. - Poradnik jgzykowy. - 1958. - Z. 5. - Str. 221-232.
Анотація
У статті на широкому фактичному матеріалі з залученням пам'яток різних стилів і жанрів української мови XVI-XVII ст. простежено особливості використання слова иж(е). Розглянуто шляхи його виникнення в українській, а також в інших слов 'янських мовах. Досліджено функціонування иж(е) як сполучного слова і сполучника. Встановлено, що сполучне слово иж(е), виражене відносним займенником, характерне для нерозчленованих речень, складнопідрядних із підрядними означальними, головна частина яких містить співвідносні слова. З'ясовано, що сполучник иж(е) найчастіше виконує з'ясувальну й причинову функції, а менш уживаний у складнопідрядних реченнях із підрядними означальними, наслідку, умови, часу тощо. У роботі також простежено жанрово-стильову специфіку використання сполучного засобу иж(е) в українських пам'ятках справочинства, конфесійної, полемічної літератури від XI ст. і до сьогодні; зіставлено й схарактеризовано його вживання на тлі інших слов 'янських мов окресленого періоду.
Ключові слова: пам'ятка, давньоукраїнська мова, староукраїнська мова,
В статье на большом фактическом материале с привлечением памятников разных стилей и жанров украинского языка XVI-XVII cm. отслеживаются особенности использования слова иж(е). Рассматриваются пути его возникновения в украинском языке, а также в других славянских. Исследуется функционирование иж(е) в качестве союзного слова и союза. Установлено, что союзное слово иж(е), выраженное относительным местоимением, свойственное для нерасчлененных предложений, сложноподчиненных с придаточными определительными, в главной части которых используются соотносительные слова. Выявлено, что союз иж(е) часто употребляемый в функции изъяснительной, причины, а менее - в определительной, следствия, условия, времени и др. В работе также отслеживается жанровостилевая специфика использования союзного средства иж(е) в украинских деловых памятниках, в конфессиональной, полемической литературе от XI cm. и до нашего времени; сопоставлено его функционирование на фоне других славянских языков анализированного периода. Ключевые слова: памятник, древнеукраинский язык, староукраинский язык, церковнославянский язык; местоимение, энклитика, союз, союзное слово, семантикосинтаксические отношения, функции союзов, соотносительное слово, сложноподчиненное предложение; амплификация, кодификация, лексикализация.
In the article, the peculiarities of the word “иж(е) ” usage were retraced on the basis of factual materials, monuments of different styles and genres of the Ukrainian language of the 16th-17 th centuries being used. Its origins in the Ukrainian langauge as well as in other Slavic languages were examined. “Иж(е) ” functioning as a conjunction and a connective word was considered. It is determined that the connective word “иж(е) ” expressed by a relative pronoun is typical for non-segmented sentences, complex sentences with attributive subordinate clauses, with the main part containing correlative words. It is also concluded that the conjunction “иж(е) ” is most often used in the function of an attribute or a reason and is used not so often in complex sentences with attributive subordinate clauses and subordinate clauses of consequence, condition, time, etc. Besides, the genre and style character of the connective word “иж(е) ” usage in Ukrainian monuments of office work, confessional and polemic literature from the 11th century till now; its usage on the background of other Slavic languages of that period was compared and defined.
Key words: monument, Old Ukrainian language, Church Slavic language; pronoun, enclitic, conjunction, connective word, semantic and syntactic relations, conjunctions functions, correlative word, complex sentence; amplification, codification, lexicalization.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Перша фіксація полонізму в українській мові і його слова-відповідника в польській мові. Можливості полонізму та його частотність в українській мові ХVІ – першої половини ХVII ст., значимість слова-відповідника і ступінь розповсюдження в польській мові.
автореферат [62,4 K], добавлен 10.04.2009Сутність, особливості та принципи типологічної класифікації мов. Аналіз структури слова у різних мовах (українській, французькій та англійській). Загальна характеристика основних елементів морфологічної класифікації мови, а також оцінка її недоліків.
реферат [26,1 K], добавлен 11.09.2010Значення слова та його різновиди. Лексеми, які входять до лексико-семантичної групи слів на позначення транспортних засобів в англійській та українській мові. Системні відношення між найменуваннями транспортних засобів, спільні та відмінні риси.
курсовая работа [213,9 K], добавлен 18.12.2014Освоєння іншомовної лексики та особливості переймання її елементів під впливом зовнішніх чинників. Питома вага генетичних та історичних джерел слов'янських запозичень. Особливості функціонування іншомовних лексем у сучасній українській літературній мові.
курсовая работа [44,6 K], добавлен 01.12.2010Фразеологізм як об'єкт дослідження лінгвістики. Поняття фразеологізму та його характерні риси в англійській та українській мовах. Класифікація фразеологічних одиниць. Особливості анімізмів в українській та англійській мовах. Поняття та опис концепту.
курсовая работа [42,3 K], добавлен 06.12.2008Лексико-семантична характеристика та стилістичне використання вигукової лексики. Поняття та структурно-семантичні особливості ономатопоетичних слів та їх функціонально-стилістичний аспект. Класифікація вигуків та звуконаслідувальних слів української мови.
курсовая работа [51,1 K], добавлен 03.10.2014Дослідження лінгвістики англійської мови. Опис і визначення таких понять як слово, зміна значення слова, полісемія, контекст. Використання цих одиниць при перекладі багатозначних слів на прикладі добутків відомих англійських і американських письменників.
курсовая работа [63,4 K], добавлен 14.06.2011Джерела фразеології слов’янських народів. Біблія – одне з найцінніших джерел поповнення фразеологічного фонду. Фразеологічні звороти, ідентичні за структурою і семантикою. Біблеїзми польської та української мов, різні за значенням і складом компонентів.
дипломная работа [81,4 K], добавлен 16.06.2011Виникнення і первісний розвиток української мови. Наукові праці україномовців про виникнення української мови. Дослідження розвитку писемної української мови: діяльність Кирила і Мефодія. Спільність української мови з іншими слов'янськими мовами.
реферат [29,5 K], добавлен 26.11.2007Лексичне значення слова. Явище омонімії у сучасній українській мові. Слова індоєвропейського походження. Перифрази та евфемізми як різновиди синонімів. Синтаксичні функції фразеологічних одиниць. Предмет та завдання лексикографії. Типи словників.
курс лекций [90,5 K], добавлен 03.09.2013Французькі та українські слова, що називають кольори і їх відтінки, виявлені шляхом аналізу літературних та публіцистичних творів ХХ століття французькою та українською мовами. Методи зображення інтенсивності кольорів, їх метафоричне позначення.
курсовая работа [130,1 K], добавлен 27.05.2008Застаріла лексика в лексичній системі сучасної української літературної мови. Активна і пасивна лексика, застарілі слова в сучасній українській літературній мові. Вживання застарілої лексики, історизмів та архаїзмів в романі Ю. Мушкетика "Яса".
дипломная работа [104,2 K], добавлен 06.09.2013Систематизування комбінованої варіанти слова, що існують в українській мові. Опис структурних типів комбінованих варіантів з урахуванням специфіки рівнів, на яких виявляється їх варіантність. Аналіз стилістичних можливостей варіантів змішаного типу.
реферат [15,9 K], добавлен 01.12.2010Прикметник як категорія означуваних слів, особливості його параметричної форми. Типи лексичного значення слова та семантична деривація. Поняття валентності в лінгвістиці. Семантична структура параметричних прикметників в англійській і українській мовах.
дипломная работа [149,2 K], добавлен 12.06.2015Явище рахівних слів у китайській мові та сучасний етап їх вивчення. Принципи вживання та проблема класифікації рахівних слів. Іменникові та дієслівні рахівні слова. Значення універсального рахівного слова. Найчастотніші рахівні слова та їх використання.
курсовая работа [65,4 K], добавлен 03.04.2012Принципи побудови майбутнього часу та способи його передачі в українській та німецькій мовах. Зміст категорій виду та специфіка використання модальних дієслів. Вживання форм умовних способів для вираження майбутнього часу, проблеми при його перекладі.
курсовая работа [39,4 K], добавлен 27.12.2010Сучасні слов'янські народи та їхня етнічна спорідненість. Етнічна близькість слов'ян. Класифікація слов'янських мов. Походження і розвиток мови. Мови класифікують за генеалогічними зв'язками, типом організації і суспільним статусом, поширеністю.
лекция [49,5 K], добавлен 17.12.2008Роль і значення для розвитку мови місця її народження, дальшого поширення, положення країни на карті світу. Належність української мови до широко розгалуженої мовної сім'ї слов'янських мов. Переконлива відмінність української мови у її фонетиці.
реферат [24,8 K], добавлен 01.03.2009Определение прямого и переносного значений слов в русском языке. Научные термины, имена собственные, недавно возникшие слова, редко употребляемые и слова с узкопредметным значением. Основное и производные лексические значения многозначных слов.
презентация [958,3 K], добавлен 05.04.2012Слово как комплекс звуков речи. Видоизменение в части звуков одного и того же слова. Признаки предметов мысли по Фортунатову. Формы отдельных полных слов. Сущность понятия "основа слова". Классификация частичных отдельных слов. Междометия как знаки языка.
статья [9,9 K], добавлен 17.12.2010
