Природне мовлення прийнято вважати найважливішим засобом людського спілкування. Однак за винятком так званої фатичної комунікації, тобто спілкування заради спілкування, мовлення покликане вирішувати низку завдань: повідомити про подію, спонукати адресата до певних дій або їх припинення, виразити свої почуття або дати оцінку вчинкам. Мовленнєві акти (МА) є основою цього спілкування. У нашій розвідці об'єктом є саме реквестивні МА. Вивчення реквестивних МА в діахронії, що становить мету нашого дослідження, дає змогу проаналізувати структуру та мовні засоби вираження досліджуваних одиниць, що зумовлює актуальність такої розвідки. Матеріал дослідження був дібраний з літературних пам'яток середньоанглійської мови.

Традиційно директивний МА визначають як волевиявлення мовця, націлене на виконання дії слухачем або третьою стороною, тобто директив - це МА, за допомогою якого мовець певним чином хоче вплинути на слухача, спонукаючи його виконати бажану дію. Г.Г. Почепцов виділив два підтипи директивів - ін'юнктив та реквестив. Наше дослідження присвячене реквестивам. Реквестив як МА традиційно розглядається серед формул мовленнєвого етикету і правил ввічливості. Мовець, висловлюючи прохання, в кожній ситуації обирає найбільш релевантний вираз з обов'язковим урахуванням статусу свого співрозмовника. У повідомленнях, розрахованих на адресата, на передній план виходить функція регулювання його поведінки. З регулятивною функцією пов'язані наміри та мета мовця. Отже, в основі реквестивного МА лежить прохання.

МА прохання в англійській мові є неоднорідним, оскільки його іллокутивне наповнення контекстно обумовлене. Окрім характерної для МА прохання висхідної інтонації, яка, до речі, не приступна для безпосереднього вивчення в діахронії, а відтак не є визначальною у контексті нашої розвідки, питомі висловлювання співвідносяться з дієсловами to beg, to ask, to pray, to plead, а також to request.

Як відомо, більшість експліцитних виразів прохання на морфологічному рівні співпадає у своїй формі з імперативом (Go! Open! Write!), але відрізняється від наказу різними маркерами ввічливості. Зокрема, слово please у проханні вказує на модальний характер такого висловлення. Для реквестивів сучасної англійської мови вживання зазначеного маркера є досить характерним, на відміну від ранніх етапів розвитку досліджуваної мови. Це можна пояснити тим, що слово please до XVII ст. не вживалось самостійно, а лише у складі словосполучень, як-от: An (d) please you, If it please you. Однак найбільш вживаними маркерами ввічливості у середньоанглійській мові є (Y the) pray або praieth.

Реквестивні МА у досліджуваний період здебільшого представлені у формі імперативу (1), (2). Імператив у цій функції може бути утворений за допомогою лише смислового або немодального допоміжного дієслова, такого як com, go (wende) (3), або lete (4). Напр.:

“Out of me chaumber swithe ye fle! ” (Bevis of Hampton, 694) - "Забирайся геть з моєї кімнати!";

“Have,” a seide, “ber this sonde / Me leve swet!" (Bevis of Hampton, 278-279) - "Передай, - він сказав, - це повідомлення моїй коханій!";

Wende with him in hisjurrn / And com ogain this day! (Amis and Amiloun, 275-276) - "Йди з ним в його мандрівку / Та повертайся назад цього ж дня!" Структурно цей приклад матиме таку схему:

[[[VP [V wende] + [PP with him]] [PP [P in [NP [DET his] [N jurnh]]] + and [[VP com] + [NP [AP ogain [NP [DET this [N day]]];

Lete thi wrethe first overgon, / Ypray the, par charitU! (Amis and Amiloun, 829-830) - "Нехай ваш гнів спочатку втихне, / Я вас благаю!" ([VP Lete thi wrethe first overgon], [S [Y pray the] + [NP par charitU].

Діахронічно стійкою структурою є реквестивні МА, реалізовані за допомогою конструкції lete + Pron + Verb. Протягом свого історичного розвитку ця конструкція майже не зазнала змін.

Імператив може супроводжуватися займенниками thou, thee, the, або ye, що стоять у постпозиції до головного дієслова. Напр.:

Nowe blissful lady, bless thou me, to dethe qwhen Ischal falle (he Annunciation, § 11, 28). - "А зараз, пресвята діво, благослови мене до смерті, коли я зазнаю поразки" ([NP Nowe blissful lady], + [VP bless thou me], + [NP to dethe qwhen I schal falle]);

Bithenken the of the michel honour (Amis and Amiloun, 595). - "Пам'ятай ти про велику честь" ([VP Bithenken the of the michel honour]).

To Beves now wende ye / And prai him, that he come to me (Bevis of Hampton, 675-676). - "До Бева йди і проси його, щоб прийшов до мене" ([VP To Beves now wende ye],+ [VO And prai him, + DC [SVO that he come to me]]).

Реквестивний МА може реалізуватися за схемою [Verb + Pronoun (thou, thee, the, ye)] і супроводжуватися маркерами ввічливості на зразок: pray або praieth, тобто матиме схему [Verb + pray] або лише дієслово наказового способу [Verbpraieth]. Напр.:

Tel me, y the pray! (Amis and Amiloun, 794) - "Скажи мені, благаю!"

And praieth oure Lorde for my salvacyon! (he Marian Lyrics, § 54,8) - "Молись нашому Господу за моє спасіння!"

Помітним є вживання реквестиву, реалізованого імперативом, вираженим допоміжним дієсловом do або be, які виступають як підсилення дії смислового дієслова. Напр.:

Masenger, do me surte, / hat thow nelt nought discure me / To no wight! (Bevis of Hampton, 73-75) - "Посланцю, пообіцяй мені, що ти не видаси мене нікому!" ([AUX do] + [NP me] + [VP surte, hat thow nelt nought discure me]).

“Ac, fader,”she saide, “be me red. ” (Bevis of Hampton, 661) - "І, батьку, - вона сказала, - дай мені пораду." ([AUX be] + [NP me] + [VP red]).

Емфатичні do або be виступають маркером підсилення іллокуції спонукання. Вислів з такими маркерами зазвичай трактується як засіб пропозиції або наполегливого прохання.

Приклади (10), (11) демонструють структурну схему реквестивного МА, утвореного за допомогою імперативу та допоміжного дієслова do або be: [do/be + Pron + Verb].

Помітно, що реквестивний МА складається з ядра (зазвичай це дієслово з займенником) та додаткових елементів, таких, наприклад, як звертання, яке розташоване у пре-/постпозиції відносно дієслова. Хоча, як показало дослідження, звертання не завжди присутнє при вживанні реквестиву. Напр.: his coupe ful of win mi lord the sent, / Drink it, yife thou dare! (Amis and Amiloun, 2021-2022) - "Цей келих наповнений вином, яке передав мій господар, випий його, якщо насмілишся!"

Отже, у середньоанглійській мові реквестивні МА переважно виражені за допомогою наказового способу, тобто імперативу. Також для вираження прохання вживаються такі дієслова, як lete, pray, praieth, etc. Зазвичай дієслова підсилюються допоміжними do або be. Розміщення перфомативного дієслова може бути в пре-, пост - та навіть в інтерпозиції в імперативному реченні залежно від комунікативного наміру адресата виділити ту чи іншу частину спонукання, хоча препозиція була більш характерною.

Література

1. Jucker Andreas H., Taavitsainen Irma. Speech Acts in the History of English / A. H. Jucker, I. Taavitsainen. (Pragnatics & Beyond New Series, ISSN 0922-8₄₂X; v.176). - John Benjamins Publishing Company, 2008. - 318 p.

2. Middle English texts [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://d. lib. rochester.edu/teams/ text-online

Размещено на Allbest.ru