Історичні засади появи терміна хрематонім і межі хрематонімного поля

Размещено на http://www.allbest.ru/

Одеського національного університету імені І.І. Мечникова

Історичні засади появи терміна хрематонм і межі хрематонімного поля

Г.В. Ткаченко

Метою статті є аналіз існуючих у лінгвістиці визначень терміна хрематонім, зіставлення їх, уніфікація та стандартизація, виокремлення розрядів і класів хрематонімів, а також спроба простежити за змінами розрядів від класичного до сучасного стану.

Наукова актуальність цієї роботи полягає у новому, раніше не відомому ракурсному вивченню проблеми хрематонімії. Одним із важливих факторів, що зумовлюють отримання предметом назви, є вплив навколишнього середовища та бажання власника зафіксувати ексклю- зивність певного витвору. Підбираючи назву предмету, людина найчастіше не вигадує нічого нового, а просто дає ім'я, намагаючись його увіковічити. Використання власної назви є однією із стародавніх традицій, яка давно увійшла в практику. Як зазначає відомий англійський лінгвіст Д. Крістал, в ономастиці існує феномен здатності набувати ВН - ономатогенність (nameability) - „процес отримання назви предметом / об'єктом на підставі його тісного зв'язку з нашим життям” [9, с. 154]. Власне, будь-який предмет об'єктивної дійсності може отримувати назву [18, с. 204].

О.В. Суперанська ототожнює функції власної назви з загальними функціями мови і виокремлює чотири основних: комунікативну, апелятивну, експресивну і дейктичну [5, с. 272-273]. На думку Ю. О. Карпенка, „номінація, ідентифікація і диференціація - це три аспекти головної, провідної функції власних назв”, а „всі інші функції власних назв, зокрема інформативна й емоційна, факультативні і менш специфічні” [2, с. 234-235]. На нашу думку, різні класи онімів мають активні або пасивні, додаткові периферійні функції. апелятивний мова ономастичний хрематонім

Зазначимо, що хрематоніми також мають додаткові функції. За своїм призначенням хрематоніми виконують чотири ролі: виокрем- лювальну, характеризуючу, ідентифікуючу та сигніфікативну. Власні назви унікальних предметів існують для того, щоб створювати фон для людини та її життя, виокремлюючи окремі деталі, відображаючи процес її мислення, захоплень, звичаїв та спостережень; вони відображають об'єктивну дійсність; розкривають внутрішній світ мовця, його творчу індивідуальність. Видатний чеський ономатолог М. Г арвалик схиляється до думки, що великі труднощі виникають при потребі використовувати та зіставляти терміни різних ономастичних шкіл [1, с. 6]. Схожа ситуація виникла і в хрематології. Існують чотири більш-менш відомі європейські ономастичні школи: польсько-чеська, російська, українська та німецька школи, які досліджують пропрі- альну лексику. Однак варто зазначити, що, оскільки ці наукові школи географічно віддалені одна від одної, то і результати їх наукових пошуків відрізняються. Наприклад, польський ономатолог Ч. Косиль до хрематонімів відносить „власні назви деяких матеріальних витворів людини, промислових чи рукотворних”, однаково одиничних та серійних [19, c. 370]; чеський ономатолог Л. Куба до хрематонімів відносить також ідеоніми й ергоніми [19, c. 376], але, на наше переконання, хрематоніми є складовою прагматонімів, а ніяк не ідеонімів; ще один чеський ономатолог М. Кнаппова ввела в обіг термін господарські хрематоніми [14, с. 152-157]; словацький ономатолог М. Майтан вважає, що назви епох теж є хрематонімами [19, с. 375], але для таких онімів виділено окремий клас - хрононіми; Г Доріон та Й. Пуар'є характеризують хрематоніми як власні назви транспортних засобів - порейонімів [10]; ономатологи англомовних країн не виокремлюють хрематоніми як такі, вивчаючи насамперед антропоніми (Mike Campbell, Wilson, R. M.) і топоніми (Richard Coates, Eilert Ekwall, Margaret Gelling, Oliver Padel, Robert L. Ramsay, Henry Schoolcraft, Albert Hugh Smith, George R. Stewart, Isaac Taylor, William J. Watson, Craig Weatherhill).

Погляди української ономастичної школи на проблему хремато- номастики можемо порівняти з поглядами російської школи - вони майже не відрізняються. При описі основних термінологічних питань хрематології російські ономатологи О. В. Суперанська і Н. В. По- дольська вважають хрематонімами власні назви окремих неживих матеріальних предметів, вироблених чи здобутих руками людини (зброї, посуду, коштовностей, музичних інструментів) [5, c. 146]. Українські дослідники схиляються до такого трактування: „хрематонімія (від гр. chrema - річ та onym - ім'я, наймення) - власна назва окремих матеріальних предметів - кораблів, діамантів тощо, а також витворів духовної культури - назви художніх творів, музичних п'єс, шедеврів живопису, кінофільмів тощо” [3, c. 129]. Тут варто зазначити, що пошукуване визначення повністю змінює смислове значення терміна і плутає різні розділи. Назви художніх творів, музичних п'єс, шедеврів живопису, кінофільмів необхідно відносити до ідеонімів - „... різні категорії загальних назв, які мають денотати у ментальній, ідеологічній та художній сферах діяльності людини” [4, c. 61]. Власне хремато- німи відносять до прагматонімів - онімів, які мають денотати в прагматичній сфері людського буття [4, c. 110].

В слов'янській ономастичній науці появу терміна хрематонім можна датувати 1966 роком у статті І. Хонл (I. Honl), в якій автор перелічує різні класи онімів (антропоніми, зооніми тощо) та виокремлює хрематоніми, які визначає як власні назви речей [11, c. 5].

Цей час і можна вважати за дату народження хрематономасти- ки - так ця значно молодша галузь називається в чеській та польській ономастичних школах. Подальший розвиток проблематика отримала у 1989 році з публікацією роботи М. Майтана, в якій лінгвіст подає власну типологію хрематонімної пропріальної лексики. Вважаємо за необхідне акцентувати, що ця класифікація є сумішшю онімів різних класів і не є усталеною (наприклад, назви заходів, організацій - ергоніми, які зараз є окремим класом, було віднесено до хрематонімів). Варто наголосити, що з цього часу тлумачення терміна хрематонім стає зрозумілим, а хрематоніми виокремлюються в самостійний клас пропріальної лексики [17, с. 11-12]. Інший дослідник відносить до хрематонімів ергоніми, іде- оніми, хрононіми, що на сьогодні, зрозуміло, є хибним твердженням, однак вельми цінним і вірним є визначення, що хрематоніми - власні назви серійної продукції [20, с. 109-111]. Така дефініція знаходить підтвердження у пізнішій праці зазначеної проблематики [21, с. 165].

Одним із провідних дослідників хрематонімної лексики вважається чеський ономатолог Л. Куба. Дослідник схиляється до думки, що хрематоніми - „це власні назви людських витворів і що ці найменування не є фіксованими у часі та просторі” [16, с. 103]. У своїй роботі автор розширив межі хрематономастики та виокремив власні складові цього класу, згідно з якими до хрематонімів відносять: власні назви свят, битв, революцій, з'їздів, медалей, геральдичних символів, органів влади, державних установ, господарчих органів, військових організацій, дипломатичних актів [16, с. 103-123]. На нашу думку, була проаналізована величезна кількість власних назв, але, на жаль, жодна з підгруп не була стандартизована та уніфікована. Не менш відомий своїми роботами з хрематономастики полоніст Ч. Косиль, який здійснив аналіз різноманітних за характером онімів та розділив хрематоніми на дві підгрупи. Першу дослідник розподілив між власними назвами косметичної продукції, власними назвами алкогольної та тютюнової продукції, власними назвами військових об'єктів. Друга група охоплює власні назви (бізнес, устаткування) та ті хрематоніми, які ми за усталеною традицією вважаємо ергонімами [15, с. 440-444].

Сучасні погляди на питання хрематономастики можна простежити у роботах польського (E. Jakus-Borkowa) та словацького (L. Garancovska) ономатологів. На думку Є. Якус-Боркової, яка аналізувала оніми космічного простору, приділяючи їм більше уваги, хрематоніми можна розподілити на три групи: 1) власні назви витворів культури (нематеріальні), пов'язані з пізнанням Всесвіту (ергоніми, інститутіоніми, проектоніми - назви планів, ідеоніми); 2) власні назви технічної астрономічної апаратури; 3) власні назви наземних об'єктів, які використовують у космічних дослідженнях [13, с. 57]. Власну новітню класифікацію пропонує Л. Гаранковська, згідно з якою дослідниця відносить до хрематонімів власні назви одиничної або серійної продукції: ергоніми (власні назви об'єднань людей), хрононіми (власні назви відрізків часу), актіоніми (власні назви конференцій, вистав, заходів тощо), документоніми (власні назви актів, законів, документів), фалероніми (власні назви медалей, титулів, плакатів) [12, с. 97-98].

За визначенням Н. В. Подольської, хрематонім - „власна назва унікального предмета матеріальної культури, виробленого чи здобутого руками людини” [4, с. 146]. Ономатолог О. В. Суперанська у своїй роботі дає одну з найперших чітко сформованих і окреслених класифікацій власних назв. Згідно з цією класифікацією в „онімному просторі можуть бути виокремлені такі класи: антропонімія, топонімія, зооні- мія, космонімія, астронімія (вивчення окремих небесних тіл: зірок, планет, комет, астероїдів тощо) з астротопонімією (вивчення космічних географічних найменувань), хрононімія, хрематонімія, міфонімія тощо” [5, с. 173]. На думку дослідниці, хрематоніми - це власні назви окремих неживих предметів. До цього класу також входять назви зброї та музичних інструментів. У цьому випадку слід наголосити, що „ім'я виробника таких інструментів може бути своєрідним засобом для індивідуалізації, але не дає власної назви” [5, с. 190]. Наприклад, творцями зброї є зброярі, а назву дає безпосередньо власник, або ж вона надається з урахуванням певних властивостей (меч the Sparkling and the Icy Death) або ж місця знахідки (меч the Thames Sword, який було знайдено на дні річки Темзи в Лондоні). Український ономатолог М. М. Торчинський пропонує новітню класифікацію хрематонімів, поділяючи їх на чотири основних сектори: ювеліроніми, унікумоні- ми, колекціоніми й емблеоніми, в кожному з яких виокремлюючи ще кілька підсекторів [8, с. 193-196].

Детально розглянувши визначення й класифікації хрематонімів, запропоновані різними лінгвістами, ми можемо зробити такі висновки і поставити такі завдання: по-перше, слід чітко сформулювати визначення терміна, об'єднавши викладене вище; по-друге, створити власну класифікацію хрематонімної лексики з урахуванням вищезазначених коментарів; по-третє, уніфікувати стару хрематонімну термінологію та укласти нову на базі виявлення нових підгруп. Власне, під хрематонімією розуміємо: 1) сукупність власних назв окремих унікальних предметів, витворів людини або природи; 2) тотожні власні назви серій предметів з однаковими денотатами (одним хремато- німом може позначатися серія однакових предметів, один клас, або бренд: кінонагорода „Оскар” - статуеток велика кількість, а назва премії одна). Таким чином, новітня систематизація хрематонімного поля нараховує 7 секторів (армоніми, домоніми, емблеоніми, колекціоніми, порейоніми, унікумоніми, ювеліроніми), деякі з яких надалі членуються на 39 підсекторів та 6 сегментів [6; 7]. Кількість секторів не є чітко окресленою, межі їх рухомі та можуть зміщуватись у процесі наукового пізнання.

Подальшим напрямом нашого дослідження визначаємо дослідження хрематонімів в умовах будь-якої культурної спільноти та розширення їхніх секторів.

Список використаних джерел та літератури