Таксономізація протиріччя в лінгвістиці

Когнітивно-логічне протиріччя (когнітивний дисонанс) об'єктивується як форма боротьби нового зі старим, де нове видається певною мірою алогічним, проте ця алогічність може мати смисл, бо вона не є ані істинною, ані хибною [11, с. 93]. Когнітивне протиріччя спричиняється зіткненням несумісних знань, уявлень, когніцій. Воно виникає тоді, коли когнітивний дисонанс зачіпає значимі для особистості переконання та спонукає до реального вибору між двома можливими варіантами. Саме в цих випадках дисонанс переживається як серйозна проблема, що вимагає ослаблення або подолання. Таке протиріччя має складну таксономічну організацію (рис. 1).

За ступенем зіткнення чи взаємозаперечення членів протиріччя формальна логіка розрізняє три основних когнітивних типи на рівні пропозиції: заперечне (заперечно-категоріальне), екзогенне (зовнішньокатегоріальне) і ендогенне (внутрішньокатегоріальне) [11, с. 8889]. Заперечно-категоріальне протиріччя /А є не-А/ є негативним, оскільки в його основі лежить просте ствердження протилежного за схемою „А - це не-А у формі А” (червоне - це не червоне). Екзокатегоріальне протиріччя /А є В/ виникає на зовнішньому (поверхневому) рівні висловлення, коли стверджується, що „А -- це В у формі А” (червоне - це холодне, червоне - це гаряче), тобто А і В належать до різних категорій. Ендокатегоріальне протиріччя /А є С/ виникає на внутрішньому (глибинному) рівні висловлення, коли стверджується, що „А - це С у формі А” (червоне - це зелене, червоне - це малинове): С належить до тієї ж категорії, що й А.

За ступенем зіткнення чи взаємозаперечення членів протиріччя формальна логіка розрізняє три основних когнітивних типи на рівні пропозиції: заперечне (заперечно-категоріальне), екзогенне (зовнішньокатегоріальне) і ендогенне (внутрішньокатегоріальне) [11, с. 8889]. Заперечно-категоріальне протиріччя /А є не-А/ є негативним, оскільки в його основі лежить просте ствердження протилежного за схемою „А - це не-А у формі А” (червоне - це не червоне). Екзокате- горіальне протиріччя /А є В/ виникає на зовнішньому (поверхневому) рівні висловлення, коли стверджується, що „А - це В у формі А” (червоне - це холодне, червоне - це гаряче), тобто А і В належать до різних категорій. Ендокатегоріальне протиріччя /А є С/ виникає на внутрішньому (глибинному) рівні висловлення, коли стверджується, що „А - це С у формі А” (червоне - це зелене, червоне - це малинове): С належить до тієї ж категорії, що й А.

З точки зору граматики, формально-логічна теорія обмежується розглядом протиріччя переважним чином на рівні простого речення, а тому всі їх три типи можна вважати внутрішньореченнєвими та одночасно вважати їх суто логічними категоріями. На відміну від них, наступні чотири класи можна вважати когнітивно-логічними, оскільки вони розрізняються ступенем відхилення від вихідного значення, що береться за еталон: аномалія - невідповідність дійсного і належного, не-норма, неправильність; девіація - відхилення від норми, від загальної закономірності; контрарність - протиставлення суджень, які виключають одне одного; контрадикція - заперечення одного судження іншим і виключення третього. Від наведеної когнітивно- логічної класифікації суперечливих пропозицій принципово відрізняється логіко-семантична класифікація суперечливих висловлень (СВ), серед яких прийнято розрізняти кілька підкласів.

Нонконформні СВ фіксують таку аномальну невідповідність суб'єкта і предиката, при якій подібність і різність порівнюються за ступенем. Колізійні СВ відбивають аномальне зіткнення протилежних поглядів, прагнень, інтересів, а в юридичній практиці - розходження між окремими законами однієї держави або протиріччя законів, судових рішень різних держав.

Амбівалентні СВ містять у собі таке відхилення від норми, при якому відбувається зіткнення двох значень однієї мовної одиниці в одному контексті, що призводить до їхнього неоднозначного витлумачення. Парадоксальні СВ фіксують протиріччя за схемою контрарності, при якій спостерігається відхилення від норми і від здорового глузду, тобто несподіване явище, що не відповідає звичним уявленням. У силу цього мовні одиниці виявляють більше розходжень, ніж подібностей, але подібність зберігається в силу віднесеності до тієї самої категорії (Я из города в город Плыву на каком-то пароме, А точнее сказать, Никуда я на нем не плыву /А. Ю. Колышевский/). При цьому можливий вихід із протиріччя, тобто надання переконливого пояснення (це лише здається, що я пливу). Одним із різновидів парадоксу є антиномія (протиріччя в законі), що з античних часів було предметом уваги багатьох філософів, які вважали антиномічним той факт, що кожне з положень може бути логічно доведеним: перервність і безперервність матерії, скінченність і нескінченність світу тощо.

Абсурдні СВ є семантично неправильними, тобто безглуздими, де спостерігається повна непорівнянність суб'єкта й предиката. Абсурдне, безглузде нерідко збігається з поняттям алогічності, що видно із відомих прикладів К. Бюлера: „Dieser runde Tisch ist viereckig / Цей круглий стіл чотирикутний" (логік обурений, граматик мовчить) і Ця стіл кругле” (граматик обурений, логік задоволений) [1, с. 62] (пор. також пасаж Н. Хомського „Colorless green ideas sleep furiously / Безбарвні зелені ідеї люто сплять”). Безглуздим варто вважати таке речення, що є аграматичним, але не обов'язково порушує вимоги семантики. Конфлікт із правилами робить речення абсурдним тільки у випадку екстремального порушення категоріальної віднесеності мовної одиниці, тобто коли воно функціонально безглузде. Речення Мій стіл гнівається та Мій стіл пленарний протиставлені як нормальний і екстремальний випадки категоріального порушення, але ніщо не заважає віднести другий приклад до ситуації, коли стіл може стати пленарним (призначеним для пленуму).

Дисонантні СВ (протилежне - консонанс) є контрадикторним судженням, у якому спостерігається невідповідність, неузгодженість чогось чомусь, розлад, відсутність гармонії (На вулиці холод, але він пішов без шапки; Він пішов без шапки, хоча на вулиці холод).

Контрастні СВ відбивають контрадикцію різко виражених протилежностей і являють собою парадигматичне протиставлення двох різних заповнень однієї й тієї ж семантичної позиції (Іван носить чорні сорочки, а Петро білі). Розрізняють два види контрасту - онтологічний (існує в реальному світі) і епістемічний (пов'язаний з пізнавальними настановами людини) [4, с. 204]. Зевгматичні СВ - риторично забарвлені речення, побудовані на основі логіко-смислового парадоксу („синтаксично однорідне поєднання семантично різнорідних слів і сполук” [8, с. 164]). Зевгма, під „дахом” якої поєднуються аномальні у смисловому відношенні компоненти висловлення, утворює вузол атракції, здатний здійснювати значний персуазивний вплив на свідомість співрозмовника (Я п'ю каву з дружиною, з цукром і з задоволенням).

З усіх перелічених типів, видів і класів протиріччя особливий вузол проблематики складають останні їх логіко-семантичні різновиди - дисонанс, зевгма і контраст, які належать до екзокатегоріальних (внутрішньореченнєвих) величин і становлять собою три іпостасі контрадикторності - протиріччя, яке є релевантним для синтаксичних розвідок.

Контрадикторність є лінгвокогнітивною іпостассю протиріччя. Наголошуючи на неоднорідності протиріччя як поняття, Н. Д. Арутюнова пише, що під нього підводяться несхожі між собою явища - логічна контрадикторність (недопустимість співприсутності в тексті твердження і заперечення однієї думки), несумісність семантичних компонентів, невідповідність синтаксичних зв'язків семантичним відношенням, розлад між комунікативними цілями мовця і смислом або пресупозиціями висловлення, одночасна співвіднесеність з різними точками відліку, емпірична неможливість інтерпретувати речення за зразком устрою нашого світу тощо [5, с. 3]. Слід розрізняти логічну і когнітивну контрадикторності. Логічна контрадикторність базується на суперечливих судженнях, що виключають одне одного [12, с. 392; 13, с. 371]. При цьому одне із контрадикторних суджень є необхідно хибним, а інше - істинним. Логічні відношення між судженнями передбачають, що істинність одного з них означає хибність іншого і що третього, середнього, проміжного варіанта між ними не існує, тобто якщо відомо, що дане судження істинне, то контрадикторне йому обов'язково хибне. Вихід із контрадикторного протиріччя малоймовірний.

Друга, когнітивна контрадикторність, яку іще називають когнітив- ним дисонансом, заснована не на взаємовиключних судженнях, а на таких, що базуються на невідповідності дійсного і належного в епістемічному світі мовця. Так, у реченнях (1) На вулиці холод, але він пішов без шапки та (2) Він пішов без шапки, хоча на вулиці холод має місце певного роду когнітивний дисонанс. Тут мовець або не може, або не хоче, або не знає, як пояснити такий стан речей. Такі висловлення, які також кваліфікуються як суперечливі, можуть отримати різноманітну інтерпретацію, оскільки розуміння має плюральний, множинний характер.

Контрадикторність є не об'єктивним, а суб'єктивним явищем, причому не онтологічного, а когнітивного порядку. Тому важко погодитися з С. В. Кодзасовим, який виокремлює онтологічні (Он толстый, но подвижный) та епістемічні (Уже девять вечера, а светло) протиріччя [4, с. 209], оскільки, як вже згадувалося, фізичний світ не знає протиріч: невідповідність між значною масою тіла і нормальною рухомістю існує не у фізичному світі, а в голові людини-мовця, індивідуальний досвід якої засвідчує зворотне. У нашому розумінні обидва висловлення, що їх наводить С. В. Кодзасов, належать до одного модального плану - когні- тивного протиріччя.

Когнітивне протиріччя рефлектується в мові у вигляді контрадикторного відношення і відтворюється у плані вираження (на синтаксичному рівні) за допомогою словосполучення (попри, незважаючи на), простого і складного речення - паратаксису чи гіпотаксису. Услід за іншими науковцями (напр., [14, с. 293; 15, с. 235]), складні речення з контрадикторною семантикою розуміються нами в широкому сенсі, тобто як категорія, що поєднує під одним дахом адверсативність / протиставність і концесивність / допустовість (див. рис. 2). При цьому наголосимо, що формою втілення протиставного смислу є складносурядне речення (CCP), а допустовості - складнопідрядне (СПР) і що обидві ці форми можна вважати універсальними для природних мов.

Контрадикторні відношення

адверсативні відношення концесивні відношення

І і

протиставне ССР / паратаксис (але) допустове СПР / гіпотаксис (хоч)

Рис. 2. Контрадикторні відношення в синтаксисі

Когнітивний дисонанс контрадикторного порядку зумовлюється не хибною інтерпретацією знака, а взагалі відсутністю інтерпретації, тобто воно є простим констатуванням факту відсутності якого-небудь пояснення - в силу незнання і / або нерозуміння - того стану речей, що їх спостерігає та омовлює мовець. У будь-якому разі не можна не погодитися з думкою про те, що „суперечливі судження - ознака складності й крихкості світу, вони виражають прагнення зрозуміти ці властивості світу й гідно сказати про досягнуте розуміння” [7].

Іншої точки зору щодо модальної основи контрадикторного речення дотримується Р. С. Сівець, який вважає, що протиріччя між двома пропозиціями в СПР і ССР зумовлене „когнітивним збоєм” у розумінні причинно-наслідкових відношень, і наголошує на відсутності значеннєвої тотожності між ними [9, с. 246]. Різницю між адверсативністю і концесивністю він пояснює комунікативно-епістемічним фактором: мовець не знає, чому трапилося саме так, а не інакше. Залежно від того, як мовець тлумачить стан речей, який є об'єктом його рефлексії, він використовує або адверсативний, або концесивний способи упаковки інформації. У першому випадку акцентується протиріччя між реальним і належним (нормативно очікуваний наслідок не реалізувався), а у другому - констатується нелогічний наслідок без будь-якої емоційної оцінки. Не можна не погодитися з міркуваннями дослідника стосовно двох епістемічних модусів: „знаю - не знаю”, „розумію - не розумію” [9, с. 247]. Використання концесивного гіпотаксису базується на презумпції мовця „Я не знаю, чому саме так сталося”, адверсативного паратаксису - „Я не розумію, чому саме так сталося”. Солідаризуючись з цією думкою, ми вважаємо, що і протиставність, і поступка базуються на протиріччі між належним і реальним, тобто на фактичному, а не на очікуваному наслідку. Справді, в реченнях (1, 2) ми сигналізуємо протиріччя між дійсним і очікуваним наслідками. Зрозуміло, що в такому ракурсі концесивні відношення близькі до протиставних, оскільки обидва вони базуються на семантиці протиріччя: протиставність втілюється у форму паратаксису, а концесивність - гіпотаксису, чим підкреслюється автономність, незалежність і скоординованість (1) або, навпаки, субординативно-іє- рархічна залежність (2) двох позамовних ситуацій, які сумісно потрапляють у фокус уваги мовця.

Підводячи підсумок, наголосимо, що протиріччя є феноменом міждисциплінарного порядку: філософія вважає його джерелом будь- якого розвитку, соціологія - рухомою силою соціальної боротьби, розрізняючи антагоністичні, неантагоністичні та дисоціативні його різновиди, а психологія - як інтерсуб'єктну конфліктологічну колізію. Інтердисциплінарні витлумачення протиріччя уможливлюються за рахунок фокусування уваги на внутрішньому світі людини з двома його іпостасями - емоційною та інтелектуальною, відповідно до чого виокремлюються два найузагальненіших типи протиріччя - емоційне та когнітивно-логічне.

Когнітивне протиріччя (когнітивний дисонанс) має складну таксономічну організацію, підрозділяючись на типи (екзо- і ендокатегоріальні), види (аномалія, девіація, контрарність, контрадиторність), класи (амбівалентні, контрастні, нонконформні, дисонансні, парадоксальні, абсурдні). Останні виділяються на підставі м'якості або суворості / гостроти протиріччя. Когнітивне протиріччя рефлектується в мові у вигляді контрадикторного відношення / смислу, що є категорією логіко-грама- тичного порядку, яка відбиває комплексну думку як результат накопиченого досвіду, з'ясування та узагальнення найістотніших зв'язків між фактами, подіями і явищами об'єктивної дійсності. Контрадикторність відбиває ідею невідповідності між належним і реальним, і відтворюється за допомогою словосполучення, простого речення, складного речення (протиставного паратаксису чи допустового гіпотаксису) тощо. Суттєвою різницею між адверсативним і концесивним способами кодування протиріччя є їхні когнітивні витоки, які мають епістемічне підґрунтя - фактори „знання” і „розуміння”. У зовнішньому фізичному світі протиріччя немає, бо воно не існує поза діяльністю людини. Протиріччя - це відбиття внутрішнього світу людини і зовнішнього світу соціуму.

Перспективним у плані подальших наукових розвідок видається більш детальне дослідження контрадикторних конструкцій у вигляді польових структур, які зможуть посприяти експланаторності їхньої когнітивної семантики та функціонально-комунікативної специфіки.

Список використаної літератури

1. Бюлер К. Теория языка. Репрезентативная функция языка / К. Бюлер; пер. с нем. - М. : Прогресс, 2000. - 528 с.

2. Вригт Г Х., фон. Логико-философские исследования / Г Х. фон Вригт; общ. ред. Г. И. Рузавина, В. А. Смирнова. - М. : Прогресс, 1986. - 600 с.

3. Гегель Г. Наука логики : в 3-х т. / Г. В. Ф. Гегель. - М. : Мысль, 1971. - Т 2. - 248 с.

4. Кодзасов С. В. Интонация контраста и противоречия / С. В. Кодзасов // Логический анализ языка : Противоречивость и аномальность текста. - М. : Наука, 1990. - C. 203-212.

5. Логический анализ языка : Противоречивость и аномальность текста / отв. ред. Н. Д. Арутюнова. - М. : Наука, 1990. - 280 с.

6. Психологическая энциклопедия / отв. ред. Р. Корсини и А. Ауэрбах. - 2-е изд. - М. [et al] : Питер, 2006. - 1876 с.

7. Синельникова Л. Н. Контрадикторные аномалии сквозь призму процесса вербализации [Электронный ресурс] / Л. Н. Синельникова. - Режим доступа: http://experts.m.ua/baza/analitic/detaiLphp?ro=11225

8. Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика : термінологічна енциклопедія / О. О. Селіванова. - Полтава : Довкілля, 2006. - 716 с.

9. Сівець Р. С. Когнітивно-семантична специфіка контрадикторних відношень у сучасній англійській мові : Серія 9 / Р. С. Сівець // Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова, 2007. - Вип. 2. - С. 245-249.

10. Современная западная социология : Словарь. - М. : Политиздат, 1990. - 432 с.

11. Танеев Б. П. Противоречия в языке и речи : монография / Б. П. Танеев. - Уфа. : БГПУ, 2004. - 472 с.

12. Философский словарь / Отв. ред. И. Т. Фролова. - 5-е изд. - М. : Полит. лит-ра, 1986. - 590 с.

13. Философский энциклопедический словарь / отв. ред. Е. Ф. Губский. - М. : ИНФРА-М, 1997. - 576 с.

14. Quirk R. A. Concise Grammar of Contemporary English / R. Quirk, S. Greenbaum. - N.Y. : Harcourt Brace Jovanovich Inc., 1973. - 484 p.

15. Stuurman F. Two Grammatical Models of Modern English : the old and the new from A to Z / F. Stuurman. - L., N.Y : Routledge, 1993. - 301 p.

Размещено на Allbest.ru