Інослов’янські відповідники прамовних рефлексів

НЕЧИТАЙЛО І.М.

Київський національний лінгвістичний університет

У статті розглянуто праслов'янські діалектизми та їхні відповідники поза межами слов'янського мовного світу, описано їхні семантичні та словотвірні риси, запропоновано інтерпретацію відповідних ізоглос. Установлено, що взаємовідношення між роз'єднаними та з'єднаними зонами поширення праслов'янських діалектизмів засвідчують зміни у складній системі діалектів та міграції етносів Палеославії. Ретроспективне порівняльно-історичне вивчення цього шару лексики дозволяє перейти на лінгвоареальну парадигму в реконструкції прамовних станів.

Ключові слова: праслов'янський діалектизм, система діалектів, прамовний стан, реконструкція, ізоглоси.

діалектизм слов'янський лексика

The article deals with the Proto-Slavic dialectisms and their matches in the non-Slavic languages. It describes their semantic and word-building features, and offers the corresponding isoglosses interpretation. There has been established that the interrelation between the distant and neighbouring areas of the Proto-Slavic dialectisms distribution shows the changes in a complex dialects' system and migration of ethoses in Palaeoslavia.The retrospective comparative and historical researches of this lexical layer allow passingon to the linguistic and areal paradigms in the reconstruction of proto-languageconditions.

Key words: Proto-Slavic dialectism, complex dialects' system, proto-language condition, reconstruction, isoglosses.

Лінгвістична географія як окрема сфера порівняльно-історичного вивчення мов ґрунтується на положенні про відносність діалектних меж і мовних територій, які не можуть бути перешкодою для поширення слів і їхніх форм. Закономірним висновком із цього є необхідність вивчення зовнішньої взаємозалежності лінгвістичних систем. “У вивченні значення слова також слід покінчити з переконанням про його локальну ізольованість, оскільки значення, як і саме слово в цілому, є відбитком широких формальних, історичних і територіальних зв'язків” [6, с. 17].

Праслов'янські діалектизми (далі - ПД) - це цільнолексемні рефлекси прамови, що, за нашим переконанням, не лише відбивають її суттєві семантико-словотвірні риси, але й надають інформацію про діалектну стратифікацію мови праслов'ян, їхні численні контакти з іншими індоєвропейцями. Актуальність подібних досліджень зумовлена свідченнями багатьох сучасних студій про багатоаспектну роль праслов'янських архаїзмів у реконструкції прамовних станів, зокрема контактів balto-slavica, germano-slavica, hungaro-slavica, balcam-slavica, irano-slavica [...] (С.Б. Бернштейн, Ж.Ж. Варбот, Т.І. Вєндіна, В.В. Мартинов, О.М. Трубачов та ін.). Посилений акцент на семантичній аргументації в етимології має супроводжуватися територіальними матеріалами з подальшою фіксацією на карті Indo-Germano-Slavia. На цьому тлі досить відчутною є відсутність студій, у яких з достатньою повнотою було б проаналізовано новітні досягнення етимології та історичної діалектології кінця ХХ - початку ХХІ ст. на рівні слов'яно-неслов'янських мікрозональних схем.

Північні й західні контакти праслов'ян належать до найдавнішої доби, з яких більш давньою є їхня орієнтація на зв'язки з праітальськими племенами. Згідно з О.М. Трубачовим, ці зв'язки в лексиці, семантиці та словотворі відбивають нескладне господарство та спільні моменти умов життя і середовища проживання на стадії ранньопрамовного розвитку без ознак помітних переваг партнера або чіткого однобічного запозичення. Більш пізньому часу, очевидно, добі розвиненої металургії належать західні контакти праслов'ян, що охоплюють не лише італьців, але й кельтів і германців, які об'єднано поняттям центральноєвропейського культурного району [8, с. 241-242].

Видаються надзвичайно актуальними спроби визначити етимологічні відповідності, що охоплюють лише частину слов'янських мов (або навіть однієї мови) та яку-небудь давню індоєвропейську мову. Тут маються на увазі найдавніші діалектні особливості лексики, які можуть із більшим ступенем вірогідності вважатися питомими елементами і свідчити про діалектний стан слов'янської прамови та давні контакти слов'ян.

Головним практичним завданням цієї галузі О.М. Трубачов назвав всебічне опрацювання ізолекс різного роду в усіх можливих аспектах, необхідність подальшої деталізації балто-слов'янських, слов'яно-германських лексичних відношень і ізоглос, систематичний перегляд з точки зору кожної окремої слов'янської і кожної неслов'янської мови. Дослідник проаналізував фрагменти праслов'янських лексичних відношень: 1) ПД російського словника;

2) характеристику праслов'янських лексичних архаїзмів і ізоглос у білоруській мові;

3) лексичні ПД нижньолужицької мови; 4) ізолекси словено-сербо-хорвато-україно-білоруські, нижньолужицько-українські (білоруські), лужицько-сербо-хорватські; 5) балто-слов'янські ізолекси. Його робота над праслов'янською діалектною лексикою надає аргументованості висновкам про давні відношення самих діалектів, відбиті у просторовій схемі [6, с. 16-33; 7, с. 154-179; 8, с. 231-260].

На цей час слов'яно-італьські (латинські) відповідники, об'єднані семантикою та звуковим оформленням рефлекси лексики, сформованої в ранньоісторичну добу, досліджено фрагментарно, що ускладнює визначення північно-західних меж Палеославії. Якщо питання про розташування найдавніших балтійських, кельтських або германських племен потребує в цілому лише уточнень та деталей, то проблема мовних відносин італьських і слов'янських племен викликала і викликає різноманітні тлумачення.

Метою статті є спостереження за семантикою архаїчних діалектних лексем у слов'янських мовах і виявлення їхніх відповідників серед решти індоєвропейських мов, закономірностями їхньої дистрибуції усередині Славії з координацією в загальноєвропейському ареалі та ізоглосами, що об'єднують давні слов'янські діалектизми з позаслов'янськими відповідниками і паралелями.

Перейдемо до розв'язання проблеми на фактичному матеріалі. Серед давніх діалектизмів спостережено латино-старослов'янсько-давньословенсько-старочеську ізолексу праслов. *badh>ji (*bah>ji, *ba(d)h>ji) (< праслов. *bajati). Його рефлекси - старослов. балии чол. р. “лікар”, давньословенськ. bali “лікар”, “цілитель, спаситель (про Христа)”. Імовірно, йому відповідає і власне ім'я старочеськ. Balej чол. р., а також середньолатин. fвbula “розповідь” [9 (І), с. 150].

Або, наприклад, праслов. *Ьг^е1ь / *brbseh>je, продовжене у старослов. бръсель сер. р., testa figlina, руськ.-цсл. бръсель “черепок; скрижаль”. Для всіх форм припускається спільна основа іє. *breud-s- звідки також лат. fraus, род. відм. fraudis, давньоісл. brjota “ламати”, англосакс. brysan “тс.” [12, с. 46; 5 (І), с. 183; 9 (III), с. 56].

Від дієслівної основи праслов. *dati, що наявна у формі пасивного дієприкметника минулого часу праслов. *datb, походить праслов. *dati>je, кореляції якому знаходимо у серб. даке сер. р. “дар, подарунок, пожертва”, “видання дівчини заміж”, діал. даке (косов.-метохіс.), давньоруськ., руськ.-цсл. дати “даток”, структурно спільних із латин. dвtiф жін. р. “дарування” [4 (IV), с. 73; 9 (IV), с. 196].

Праслов. *то1пъ відбилося у хорв. mlan (Крк) “палиця у ручного млина”, чакав. mlan, по тому відп. mili^s, mali^s “тс.”, рос. діал. мелен “стовпець, ручник, жердина, закріплена навскіс у ручне жорно для молотьби”, латиськ. milna “тс.”, а також латин. malnos “просо, пшоно” [9 (ХІХ), с. 191].

Особливу увагу до сербо-російсько-українських ізолекс праслов'янських діалектизмів приділяв О.М. Трубачов. Зокрема, це серб. діал. рына “пісок” (ікавськ.), давньоруськ. рень “піщана обмілина”, рос. стар. рень “мілина”, укр. рінь “крупний пісок, гравій”, діал. “береги річки, покриті жорствою” (бойк.), ринь “крупний пісок”, рін “нанесена річкою галька, покритий галькою берег, покрита галькою обмілина” (галицьк.). Утворення вихідної праформи, ймовірно праслов. *геиь, співвідносять із праслов. *rinoti, пов'язаним із рій, ріка, і вважають спорідненим із латин. nvus “струмок”, ірл. nan “море”, гальськ. Renos “Рейн” [2 (V), с. 79, 96].

У сфері італьських корелятів ПД назріла необхідність простежити семантику цих ексклюзивів, установити семантичний паралелізм у засобах їхнього утворення, відмітивши характерні зони таких співвідношень на осі слов 'янські мови - італьські мови. Опрацьований на цей час матеріал дозволяє стверджувати, що віддієслівне словотворення ПД фіксує стійкі семантико-словотвірні моделі “дія - суб'єкт дії”, “дія - об'єкт дії”, “дія - інструмент дії”, притаманні як слов'яно-італьським, так і супровідним кельтським, балтійським та германським відповідникам. Найбільш показовими для встановлення відповідників ПД за межами слов'янського мовного світу є переривчасті ізолекси, яки пов'язують діалектні зони, розділені певним простором: територіальна окремість, якщо не виключає, то в усякому разі сильно відмежовує можливості безпосередньої лексичної взаємодії. Таким чином, слов'яно-італьські ізолекси самі по собі є досить переконливими і дозволяють з великим ступенем вірогідності припускати збереження архаїчного явища на значній відстані від вихідної точки.

Тривалий час гостро стоїть питання про балто-слов'янські мовні контакти, оскільки є підстави вважати, що в особливо близьких відносинах були носії слов'янських діалектів з носіями балтійських. Можливо, що протягом деякого, скоріше, не дуже тривалого часу існувала така їхня єдність, яка дозволяє говорити про балто-слов'янську мову або балто- слов'янський період у розвитку слов'янських і балтійських мов. Новий матеріал аналізу вузьколокальних континуантів праслов'янської мови дозволяє переглянути вчення про балто- слов'янські зв'язки та внести уточнення за двома основними лініями: 1) конкретизація аспектів, напр., балто-південнослов'янські, східнобалто-болгарські, балто-лужицькі, балто-ураїно- білоруські і под.; 2) перегляд тези про абсолютну перевагу балто-слов'янських зв'язків у всіх сферах. За переконанням О.М. Трубачова, давні діалектні зв'язки та рубежі в лексиці, виявлені етимологічно, цілком можуть виступати як надійний засіб вивчення історії мовних відношень, багаторазово перекритих більш пізніми нашаруваннями [7, с. 154-160].

Численні факти останніх досліджень надають можливість розширити спостереження О.М. Трубачова відповідниками болгарської зони. Так, назві місця праслов. *morka, що має континуантом болг. діал. мрака “низька сира місцевість у південному Граово і Радомирско”, відповідають споріднені форми з огласовкою -е- російськ. діал. мереча “болото” (смолен.), меречь “в'язке болотисте місце, поросле кущами і дрібним лісом” (орлов.). Багатий ономастичний матеріал представлено в усіх трьох групах слов'янських мов: російськ. Мереча, білор. Морочь, польськ. Mrocza, Mroczki, старолуж. Mroscina, Mroscho < Mrocina, болг. Мрака. Споріднені утворення можна спостерігати за межами слов'янських мов: пор. литовськ. merkiu, merku “мочити”, mirkstu, mirkti “намокати, мокнути, ставати вологим”, латиськ. merki, mercu, mercei “мочити”, назва місця merkine та ін. [9 (ХІХ), с. 231-232], що також підтверджує давній характер діалектизму мрака в болгарській мові.

Балто-словено-білорусько-українську ізоглосу формують рефлекси діалектизму праслов. ^ьдьсь, що являє собою девербативну назву суб'єкта дії (професіоналізм) від основи праслов. *m§ti. Це словен. menec “der Hirsetreter”, білор. мнец “робітник, що вправно мне льон або коноплі; м'яльник”, укр. застар. мнець “кожум'яка”. Ці лексеми можна порівняти з давньопруськ. mynix “шкіряник”, литовськ. minikas “м'яльник” [9 (ХХ), с. 181], адже їхній збіг може свідчити про давні можливі межування носіїв перелічених мов пізньопраслов'янської доби.

Праслов. *selpati продовжується у чеськ. slap “водоспад”, а також у топонімі 1292 р. Slapy, словен. slap “тс.”, множ. slapovi “падіння води на млин”, “хід (морських) хвиль”, хорв. slap “тс.”, руськ.-церковнослов. слапъ “хвиля, водний вир”. З ними спорідненим є російський топонім р. Солпа, p. Солоповка (перм., псков.), який має кореляти у старонорвезьк. sarpr “водоспад”, литовськ. salps, salp^“затока, затоплена земля” [11, с. 552]. Словен. rnte “Muhlgang” (< праслов. *ruta, чол. р. *rutb < праслов. *rnti, “рити”) має, за переконанням Ф. Безлая, корелят у дієприкметнику латиськ. rnta “вирита, викопана” [10 (III), с. 153].

Парадигматичний варіант праслов. *mъzgъ - рос. діал. мозг “сира, похмура погода” (пск., твер.), мозг “тс.; невідчепність; настирність”, а також, можливо, і пізня похідна форма укр. діал мускота “сльота” (угор.) [1 (І), с. 546], москота “слякоть” (угор.). Діалектизм праслов. *mъzgъ реалізувався у сучасних мовах як аспект значення “суб'єкт дії - той, якому притаманний певний стан (або місце дії)”. Можна припустити, що етимологічно наближеними до лексем праслов. *mъzga / *mъzgъ є праслов. *тъхъ, литовськ. misos множ. “пліснява”, латинськ. muscus “мох”, норв. діал. musk “пилюка, дрібний дощ”, датськ. діал. musk “пліснява” із тим же походженням від k.*meu(=)- “вологий, брудний; мастити, мити” [9 (ХХІ), с. 19-20].

Є суттєвим, що в балтійському ареалі реалізуються здебільшого моделі девербації “дія - місце дії” та “дія - суб'єкт дії”. Однорідний характер словотвірних схем та зосередження корелятів ПД переважно на карті Балтії може свідчити про більшу, ніж інших мовних груп, генетичну близькість або триваліші контакти праслов'янських та прабалтійських діалектів. Не можна також виключити й успадкування від праіндоєвропейських діалектів мотиваційних моделей та схем диференціації значень девербативних імен, сконцентрованих у мікрозонах їхнього поширення.

Лінгвогеографічне опрацювання рефлексів прамови на мапі Європи уможливлює нове пояснення відповідностей та збігів слов'яно-італьсько-балтійсько-кельтсько-германського масштабу, а також їхню нову етимологічну інтерпретацію.

На наш погляд, присутність південнослов'янських локалізмів у переважній більшості кореляцій Baltia - Slavia свідчить на підтвердження думки Л.В. Куркіної про те, що лексика балканських слов'ян стала наслідком змішування різних слов'янських племен, які переміщувалися від меж Балтії двома потоками через Паннонію і Дакію. Виходячи з цього, особливої актуальності набуває завдання встановити, щу в діалектній структурі південнослов'янських мов є продовженням праслов'янського стану, а що склалося при міграціях та освоєнні нової батьківщини [3].

Оскільки слов'яно-германські відповідники, об'єднані семантикою та звуковим оформленням рефлекси лексики, сформованої в ранньоісторичну добу, окреслено нечітко, це ускладнює визначення північно-західних меж Палеославії. Хоча на цей час можна стверджувати, що спостерігається певна закономірність у розміщенні групи лексики, співвідносної з германськими відповідниками, на територіях слов'янських мов. Найбільш чітко виділяються ареально обмежені континуанти праслов'янських лексем, зафіксовані в зонах архаїки слов'янських мов. Зони, що демонструють найбільшу концентрацію лексичних архаїзмів, є такими: а) південно-західні білоруські говірки, окремі пункти в західному Поліссі; б) західно-поліські, середньо-поліські та південно-західні українські говірки - посанські, подністровські і подільські; в) північноросійські - вологодські та костромські говірки, середньоросійські - новгородські, калінінські та окремі пункти в селігеро-торжківських говірках; г) окремі пункти західно-, середньо- та східнословацьких говірок; д) ляські і середньоморавські говірки чеських діалектів; е) кайкавські і штокавські (славонські, окремі пункти у східнобоснійських, східногерцеговинських, зетських і смедеревських) говірки сербської та хорватської мов; і) прекмурські говірки Словенії, до уваги беруться також острівні та крапчасті зони словенської мови, ареал розповсюдження якої визнається Л.В. Куркіною областю консервації лексичних архаїзмів [3].

Те, що германські відповідники праслов'янських діалектизмів найчастіше сполучаються з балтійськими, може свідчити про значно активнішу взаємодію слов'янських, германських та балтійських етносів в останній спільнослов'янський період у північних і західних слов'янських регіонах.

Одержані дані семантико-словотвірного, у поєднанні з точною локалізацією, дослідження співвідносних із латиною праслов'янських діалектизмів, що функціонують у слов'янських мовах, підтверджують існування у ранньопраслов'янську епоху значних схожостей, багато з яких сформувалося задовго до розселення слов'ян на великих територіях. Праслов'янська лексика обмеженого поширення у сучасних слов'янських мовах та її відповідники в інших індоєвропейських мовах дозволяють стверджувати про паралелізм у засобах утворення імен, що відбувалося в ранньоісторичну епоху. Зокрема, виявлення відповідників праслов'янських девербативів у латинській мові свідчить про схожість формування імен об'єктної та суб'єктної семантики за часів слов'яно-італьських контактів ІІІ-ІІ тис. до н.е. Наслідки цих процесів зафіксовано в старослов'янській, сербо-церковнослов'янській, русько-церковнослов'янській, давньословенській та давньоруській мовах.

Помічено, що латинські та германські відповідники праслов'янських діалектизмів найчастіше сполучаються з балтійськими, що з певним ступенем вірогідності може свідчити про значно активнішу взаємодію італьських, балтійських, слов'янських та германських етносів у ранній спільнослов'янський період біля південних і північних слов'янських меж. За розглянутих обставин видається особливо перспективним вивчення місць поширення латинських відповідників праслов'янських діалектизмів з кореляціями в балтійських мовах, що мало б уточнити їхні контактні зони й конкретизувати напрямки міграційних потоків Палеославії.

Здійснені спостереження свідчать про те, що більш пізньому часу, добі розвиненої металургії, належать західні контакти праслов'ян, які охоплюють широкі території півночі й заходу прадавньої Славії. Ці зв'язки позначаються поняттям центральноєвропейського культурного регіону. Фрагменти германо-слов'янських відношень, імовірно, є давнішими (і збереглися гірше) тих більш відомих германо-слов'янських мовних відношень, які представлено більшою кількістю слів (германізмів у слов'янській лексиці) і відбивають симбіоз (тісне співіснування) германців і слов'ян.

Якщо зони архаїки слов'янських мов, що містять залишки прамовних елементів, досліджено досить детально, то визначення позаслов'янських мікротериторій за наявністю лексичних корелятів, а також їхня інвентаризація, потребує ретельного аналізу та узагальнення.

Отже, нами здійснено дослідження ізоглос, сформованих регіональними архаїзмами, як у гомогенному, так і в гетерогенному лінгвістичному просторі. Подальша інвентаризація праслов'янських лексичних діалектизмів, вивчення міжслов'янських та позаслов'янських лексичних зв'язків допоможуть створити надійну матеріальну базу для дослідження проблеми етногенезу слов'ян та формування їхніх мов.

Матеріали проведених спостережень надають нову інформацію про рефлексацію, що дозволить 1) внести корективи й уточнення в уявлення про загальні закономірності розвитку слов'янської лексики й словотвору; 2) точніше представити діалектну диференціацію лінгвістичного ландшафту прадавньої Славії та Європи; 3) визначити нечіткі на цей час напрямки міграцій європейських етносів. Ось чому основоположного значення набуває хронологічне розшарування встановлених міжмовних сходжень, розподіл у часі окремих явищ у стійких пучках ізоглос.

Ще однією з перспектив дослідження інослов'янських зв'язків ПД-лексики є створення полілінгвального лінгвогеорафічного атласу Центрально-Західної Європи, який би репрезентував географію спільних для всіх слов'янських та позаслов'янських діалектів лексико-семантичних одиниць, встановив типи диференціації ареалів, вказав центри інтерферуючого впливу, траєкторію поширення “слов'янізмів” або “праіндоєвропеїзмів”. Здійснення такої роботи дозволяє виокремити, наприклад, особливі межові мікрозони конвергентного типу, що зумовили експансію й міграцію архаїзмів поза межами Палеославії.

Широка й планомірна етимологічна, семантико-словотвірна, діалектологічна, картографічна робота з лексикою прамов надає новий матеріал для вивчення найдавніших контактів слов'ян з неслов'янськими племенами - італіками, кельтами, балтами, германцями, а також іранцями, угро-фінами, тюрками. З надходженням нових лексикографічних та етимологічних джерел кількість виняткових явищ у пралексиці стане чимдалі більшою і наблизить розв'язання проблем відтворення вихідної локалізації праслов'янської мови (й інших сучасних для неї мов) та їхніх подальших різнорівневих змін.