Дискурсний аналіз як спосіб реконструкції соціально-культурних феноменів у художньому тексті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний лінгвістичний університет

Дискурснии аналіз як спосіб реконструкції соціально-культурних феноменів у художньому тексті

Денисова С.П.

Серед усього розмаїття типів і видів лінгвістичних методів дискурсний аналіз, незалежно від матеріалу, до якого він застосовується, має чітко виражену специфіку, яка зумовлена такими факторами:

1) дискурс завжди функціональний, завжди синхронічний, завжди актуальний;

2) для декодування повідомлення не менш ніж вербальні компоненти важливі семіотичні, соціологічні, психологічні, паралінгвістичні тощо складові; 3) зміст терміна дискурс, незважаючи на широту підходів до його трактування (від висловлення /тексту до соціальної дискурсивної практики, тобто до соціально зумовленого узусу вживання в певній комунікативно-граматичній ситуації) [5, с. 120-123], найчастіше пов'язують із реальними явищами лінгвального або соціального планів - ширше з людською діяльністю. Усе це спрямовує дискурсний аналіз не стільки на з'ясування референції або денотації в усіх їх розуміннях, а на сигніфікацію, когніцію, тому для дискурсу завжди важливий позамовний соціальний, культурний, політичний тощо контекст, тобто подієвий простір дискурсивних практик. У мовознавчому плані наукова проблема полягає в тому, щоб у процесі дискурсного аналізу виокремити способи реконструкції соціальних феноменів саме на лінгвальній основі, оскільки дискурсивні практики дають можливість поєднати біологічне та соціологічне в людині.

Біологічний аспект ураховує ті психічні чинники, які забезпечують якісне засвоєння мови і формування мовленнєвих умінь і навичок. Мова кожним новим поколінням засвоюється наново, хоч одержує її у спадок від попередніх поколінь.

Соціалізація людини, тобто процес її входження в соціальне середовище і пристосування до культурних, психологічних та соціологічних факторів, також відбувається в дискурсі. Протягом усього життя людини діють такі фактори соціалізації, як етнос, ментальність; регіон, село, місто тощо.

Останнім часом серед цих факторів на перший план виходять ідеологія та культура. Отже, усі макросоціальні феномени, що є колективними репрезентаціями дійсності, передусім ідеології та культури, відтворюються в дискурсі. Незважаючи на те, що ідеологія та інші типи соціальних практик виявляються не лише вербально, однак, на думку Т ван Дейка, дискурс у цьому плані займає особливе місце, оскільки навіть семіотичні коди (візуальні образи, знаки, фото, торгові знаки або будь-які інші невербальні речі тощо) передбачають широку можливість інтерпретації. Тільки мовні засоби одночасно з властивостями тексту щодо утворення певних смислів дозволяють безпосередньо формулювати і виражати абстрактні ідеологічні поняття [8].

Актуальність обраної теми полягає в тому, що на сучасному рівні розвитку лінгвістичної думки назріла необхідність з'ясування специфіки реконструкції соціальних феноменів, що належать різним проявам людської діяльності, за допомогою дискурсного аналізу.

Мета статті - визнати здобутки та переваги дискурсного аналізу в реконструкції соціальних феноменів на відміну від інших типів аналізу тексту як результату соціально-психологічної діяльності людини.

Зазначена мета передбачає розв'язання таких завдань:

- визначити сучасні підходи до лінгвістичного аналізу тексту;

- здійснити дискурсний аналіз тексту з метою реконструкції соціальних феноменів.

Незважаючи на розмаїття підходів до розуміння процедури лінгвістичного аналізу тексту,

є спільні методологічні принципи.

На нашу думку, провідним принципом, який відрізняє лінгвістичний аналіз тексту від решти, є звернення до мовних засобів незалежно від етапу дослідження. У відомих працях середини ХХ ст., наприклад, В.В. Одинцова, тестовий аналіз відштовхується від мовного аналізу й потім спрямовується на характеристику стилістичних ресурсів тексту. Зразки стилістичного аналізу тексту подібного типу представлено у працях І.Р. Гальперіна [11; 12]. Слід додати, що важливим залишається аналіз у тексті набору мовних засобів, що групуються навколо комунікативних якостей мовлення: правильності, точності, логічності, чистоти та ін. Основним здобутком лінгвістики тексту цього часу залишалося визначення засобів актуалізації змісту тексту та встановлення стилістичних регістрів. Активно продовжується традиція В.В. Виноградова щодо аналізу мовної структури художнього тексту.

У подальшому ці ідеї було розвинуто в декількох планах, однак мовноцентрична основа, тобто спрямованість методики дослідження від мови до тексту, була збережена.

По-перше, у плані функціональної стилістики, коли стиль тлумачиться як єдність трьох основних компонентів: лінгвістично інтерпретованої ситуації спілкування, стильових рис і набору мовних засобів, що “обслуговують” ту або іншу ситуацію спілкування. Це такий вид лінгвістичного аналізу тексту, при якому розглядається структура функціональних стилів і їх мовна системність. Увага лінгвістів зосереджується на аналізі мовних засобів, властивих таким типам тексту, як міркування, оповідання, опис. У цьому випадку ефективною є форма мовного аналізу, при якій ситуація спілкування, структурно-композиційні частини тексту і мовні засоби розглядаються у взаємозв'язку [6]. Основи провідних класифікацій та типології текстів було закладено на основі вивчення текстів з позицій функціональної лінгвістики.

Аналогічно здійснювався аналіз набору мовних засобів залежно від жанру твору, тобто аналіз мовних особливостей рецензії, реферату, опису природи, міркування та ін. Особливі здобутки в цьому аспекті чекали на дослідників публіцистичного стилю [3]. Залучення до лінгвістичного аналізу тексту параметру його жанрово-стильової організації виводило процедуру за межі мовоцентризму.

По-друге, у плані стилістики тексту, що сформувало текстоцентричний підхід у методиці лінгвістичного аналізу тексту, представлений передусім у широковідомій праці І.Р. Гальперіна “Текст як об'єкт лінгвістичного дослідження” [12]. Аналіз тесту відбувався з погляду теорії інформації. Одночасно при цьому формуються основні категорії тексту: когезія, когеренція, проспекція, ретроспекція, сугестивність, емерджентність, континуум тощо. Не менш важливим було з'ясування типів інформації, що виражається в тексті. Актуальним стає вивчення тема- рематичної організації тексту. Лінгвістика тексту збагачується такими категоріями та процедурами, як об'ємно-прагматичне, структурно-смислове та контекстно-варіативне членування тексту.

Оновлена методика лінгвістичного аналізу тексту сформувала текстоцентричний підхід, воли текст вивчається як автономне структурно-смислове ціле поза співвіднесеністю з учасниками комунікації.

По-третє, у кращих традиціях радянської філології було об'єднання мовознавчого та літературознавчого підходів. Цей різновид лінгвістичного аналізу тексту також базується на мовному аналізі, спрямованому на виявлення системи мовних і мовленнєвих засобів, за допомогою яких передається ідейно-тематичний і естетичний зміст літературно-художнього твору. У цьому випадку лінгвістичний аналіз змикається з аналізом літературознавчим [7]. Саме увага до екстралінгвальних параметрів тексту (епоха, культура, суспільство, особистість автора), у тому числі й так званих паралінгвістичних - поліграфія тексту, особливо художнього, підготувало підгрунтя для дискурсного аналізу.

Остаточні зміни в методиці лінгвістичного аналізу тексту відбулися у зв'язку із формуванням нової наукової парадигми, заснованої на антропоцентричному принципі. Залучення до здійснення лінгвістичного аналізу тексту здобутків комунікативної та прагматичної лінгвістики трансформує його мовноцентричний та текстоцентричний підходи відповідно до формули “автор - текст - читач”. Перший та особливо останній елементи цієї формули виводять текстовий аналіз на нові рівні: автор - на позиції наратології, лінгвоконцептології та когнітивної семантики, а читач - комунікативістики, прагматики та дискурсології.

Особливо вдалим у методологічному плані було поєднання теорії мовленнєвих актів і мовленнєвих жанрів стосовно аналізу художнього тексту, завдяки чому уточняються текстові функції мовленнєвих актів і первинних (простих, за М.М. Бахтіним) мовленнєвих жанрів, розробляється методика аналізу вторинних (складних, у термінології М.М. Бахтіна) мовленнєвих жанрів.

Застосування до лінгвістичного аналізу тексту теоретичних засад наратології дозволило збагатити результати процедури визначенням емоційно-оцінної позиції автора художнього тексту й засобів її вираження, емотивних смислів у структурі образу автора (персонажів), а також емоційної тональності тексту взагалі й засобів її створення зокрема.

Звернення до когнітивної лінгвістики змінює уявлення лінгвістів про структурну організацію тексту, яку раніше інтерпретували переважно через такі властивості тексту, як когезія й когеренція. Завдяки цьому визначалася тема тексту та її семантичне розгортання, набір мікротем, їх співвідношення у тексті, художній час і засоби його створення, художній простір і текстові способи його втілення.

Усе частіше текст описується за рівнями або просторами, до яких відносять семантичний, концептуальний, комунікативний, емотивний, денотативний. Поняття денотативного простору тексту та його структури певною мірою спирається на подієву та пропозиціональну структуру тексту, Лінгвістика тексту збагачується новими категоріями, серед яких на особливу увагу заслуговує інтертекстуальність, діалогічність, соціологічність. Текст тлумачиться як багатогранне явище, що досліджується декількома дисциплінами [1, с. 12-14], завдяки чому лінгвістичний аналіз тексту перемикається з власне мовних позицій, у тому числі й текстоцентричних, до дискурсних. Це відкриває нові перспективи перед лінгвістичним аналізом тексту, дозволяючи збагатити його процедурою реконструкції соціальних та культурних феноменів.

Одним із засновників дискурс-аналізу є Т ван Дейк. Аналізуючи новини, він дав перші зразки дискурсного аналізу. Ван Дейк припускає наявність у читачів соціальних знань, які, як айсберг, семантично доповнюють виражену в тексті інформацію.

Т ван Дейк називає дві ментальні структури, що беруть участь у дискурсному аналізі:

1) розуміння тексту, значення самого тексту, яке існує в пам'яті (свідомості) як текст-уявлення (модель), й 2) носії мови, які мають унікальне, особисте уявлення про те, що представлено в тексті.

За Т ван Дейком, одним з найбільш впливових семантичних понять у дискурсному аналізі є поняття підґрунтя. Це більша частина інформації, яка не виражена формально, тобто на текстовому рівні, але наявна в базових уявленнях про світ, що існують у читача. Тому в таких текстах аналіз невимовленого є важливішим, ніж надрукованого, представленого вербально.

Для того, щоб довести переваги дискурсивного підходу до аналізу тексту та показати методику реконструкції соціально-дискурсивних феноменів, спробуємо опрацювати текст за вже традиційною методикою і за допомогою дискурсного аналізу. Отже, наведемо цілісний текст російською мовою (як в оригіналі) від початку до кінця: “Вот однажды один человек пошел на службу, да по дороге встретил другого человека, который, купив польский батон, направлялся к себе восвояси. Вот, собственно, и все" [13].

Застосування методики традиційного лінгвістичного аналізу тексту на мовноцентрічній основі не буде результативною, оскільки тут немає тропів та інших зображально-виражальних засобів. Тестоцентричний підхід також не дуже ефективний, оскільки дослідник навіть не може остаточно визначити часову основу тексту. Лише дискурсний аналіз на основі позатекстових пресуппозицій (ім'я автора, особа і доля автора, час створення літературно-художнього твору, історико-культурна інформація та ін.) дає можливість реконструювати закладену письменником інформацію та проінтерпретувати текст відповідно до певного соціального контексту.

У наведеному тексті експліцитно представленими соціальними знаннями виступають ім'я автора, назва оповідання, належність твору до певного літературного напрямку та жанру. Це коротке оповідання російського літературного авангардиста Даниїла Хармса “Зустріч" з циклу “Випадки". дискурсний текст твір

Його справжнє ім'я - Данило Іванович Ювачов (17 грудня 1905 - 2 лютого 1942). Хармс - один з його численних псевдонімів, який він вигадав для себе ще в дитинстві. Висловлюють припущення, що він утворився або від французького “charm" (шарм, чарівність), або від англійського “harm" (шкода, напасти), що досить точно відбивало сутність ставлення письменника до життя й творчості. Хармс умів травестувати найсерйозніші речі й знаходити досить невеселі моменти у смішному. Отже, амбівалентність виникає при першому знайомстві з прізвищем письменника.

До того ж навіть для російського читача його ім'я недостатньо відоме. Його творчість не прославляла радянську владу, тому письменник не мав постійної роботи. Його противладні висловлювання позбавили й випадкових заробітків. У 1941 році Хармса арештували. Щоб уникнути розстрілу, він симулював психічну хворобу. Помер письменник від голоду у в'язниці, у блокадному Ленінграді в лютому 1942 року.

Рукописи Хармса були збережені його другом Йосипом Друскіним. Через двадцять п'ять років після смерті письменника широкий читач оцінив його твори. Почалося його друге народження, яке триває й сьогодні. Цей невідомий широкому загалу читачів біографічний факт призвів до того, що Хармса сприймають та інтерпретують часом як нашого сучасника, часом як абсурдиста, часом як представника постмодернізму або постпостмодернізму.

Художній ефект виникає при першому знайомстві з текстом, коли характер розгортання повістування актуалізує увагу читача, оскільки руйнуються його стереотипні знання про типову структуру оповідання (експозиція, зав'язка, розвиток дії, кульмінація, розв'язка). Отже, з позицій традиційного лінгвістичного аналізу тексту тут порушені несвідомі уявлення читача про структуру короткого оповідання, у якому повинний бути, якщо не розвиток дій, то хоча б кульмінація. До того ж учасники оповідання (протагоністи), як правило, кількаразово згадуються й виконують деяку послідовність дій. Наведене оповідання завершується, як тільки повістувач встигнув увести учасників у тканину художнього твору. Наведений твір складається винятково з сильних позицій - з абсолютного початку й абсолютного кінця тексту. Іншими словами, абсолютний початок - це і зав'язка, і розвиток дії; абсолютний кінець - і кульмінація, і розв'язка. До того ж заключна фраза комунікативно-естетичного коду перемикає часову перспективу оповідання.

Завдяки порушенням власних стереотипних очікувань читач під впливом комуніктивно- естетичного ефекту обманутого очікування, примушений шукати глибинний смисл твору, з'ясовувати принципи побудови художнього тексту. Таким чином відбувається виявлення принципів структурації експліцитної інформації та реконструкції імпліцитної як одного із завдань дискурсивного аналізу. Завдяки цьому можливо не тільки проінтерпретувати реконструйовані хронотопну інформацію, наміри та ідеологічні установки мовця, але і розглянути комунікативний акт з когнітивно-прагматичних позицій.

Для актуалізації імпліцитної інформації підґрунтям, тобто інформацією, наявною у свідомості читача, але не вираженою вербально, виступають такі явища:

1) інтертекстуальність у вигляді казкового зачину Вот однажды, яка підсилюється таким стилістичним прийомом, як точний повтор, що в наведеному тексті ще частково збігається з анафорою;

2) універсальний концепт ШЛЯХ (лексема дорога), який у більшості народів асоціюється, передусім, і з життям;

3) аналогічно концепт ХЛІБ, представлений у тексті у двох іпостасях: по-перше, денотативно як польский батон, по-друге, як іменування місця та способу, що годує людину - служба у значенні робота, праця, де отримують заробітну платню;

4) концентрація займенників (к себе, все), основним лексико-граматичним призначенням яких є виконання дейктичної функції;

5) функціонування інших частин мови або як дейктиків, або як займенників (один, другой);

6) перемикання часового регістру на тлі уповільнення (направлялся - недоконаний вид) або прискорення (пошел, встретил - доконаний вид) дії: у першому реченні функціонують дієслова у формі минулого часу, у другому реченні відсутність дієслів сприймається як теперішній абстрактний;

7) зіткнення двох типів повістувачів: аукторіального, тобто надтекстового у першому реченні, та персонального (завдяки вставному слову собственно) - у другому;

8) вживання слів, які мають у словниках кодифіковану стилістичну позначку: восвояси - розмовність та іронічність;

9) знижений стилістичний регістр, що реалізується за допомогою таких засобів: вот, да, восвояси;

10) імітація розмовного мовлення: вот, да, восвояси;

11) вживання багатозначних слів, лексико-семантичні варіанти яких не завжди регулюються контекстом: а) вот у першому реченні функціонує в прямому значенні як вказівна частка зі значенням “те, що відбувається перед очима”; однак це значення частково руйнується завдяки лексемі однажды, яка вживається не тільки у значенні “один раз”, але й “якось, коли-небудь”;

б) вот у другому реченні означає підкреслювання завершеності того, що було висловлено;

в) восвояси має значення як “додому”, так і “у різні боки”;

12) вживання слів із широким екстенсіоналом (человек, все), тобто з можливістю співвідноситися зі значною кількістю референтів;

13) вживання як повних, цілісних, так і контамінованих фразеологічних одиниць (вот и все), що створює своєрідний образний флер повістуванню;

14) різноманітні стилістичні повтори (абсолютні повтори - человек, граматичні повтори - вот однажды; вот, собственно, и все);

15) вставні слова (собственно у значенні - “по суті”), що дозволяють виразити суб'єктивну модальність - ставлення автора до повістування;

16) конвергенція, за М. Риффатером, стилістичних прийомів (контраст, повтор, ефект обманутого очікування та ін.);

17) своєрідність орфографії та пунктуації, яка властива більшості творів письменника.

Наведений список виявлених засобів актуалізації можна трансформувати як завгодно.

Однак лише контекст у широкому дискурсивному розумінні може визначити можливий характер інтепретації. Контекст, за ван Дейком, - це та ланка, якої бракує сучасному дискурсному аналізу. Одна з його останніх праць присвячена цієї проблемі [9]. Отже, у дискурсології опрацювання методик дискурсного аналізу відбувається в напрямку від формалістських, структуралістських і трансформаційних підходів до контекстуалізації дискурсу.

Уведення до процедури дискурсного аналізу встановлення типів контексту дає можливість розв'язати “старі” наукові проблеми, передусім проблему інтертекстуальності. Як відомо, для дискурсу властива імпліцитна або експліцитна референція на попередні тексті, яка називається інтертекстуальністю, або текстовими траєкторіями. Широкий контекстуальний підхід надасть можливість визначити ступінь їх осмисленості та доречності як складових загальних або спільних знань комунікантів. Це важливо також для розрізнення семантики та прагматики дискурсивних одиниць. Семантика пов'язана із референцією, а прагматика з доречністю висловів у певній комунікативній ситуації.

Спочатку під контекстом розумівся лише вербальний контекст, який утворювався на основі слів, речень, пропозицій, висловів, комунікативних ходів тощо. І тільки починаючи з 80-х рр. ХХ ст. дискурсивні структури почали інтерпретуватися з позицій соціального, історичного й культурного контексту. Особливо активно цей підхід був реалізований у напрямі критичного дискурс-аналізу, проте релевантної теорії не було створено. До того ж саме з цього періоду контекстуалізація стає практикою з антропологічних, психологічних, соціологічних, кібернетичних, етнологічних тощо досліджень.

Для коректної дефініції контексту в дискурсології Т ван Дейк пропонує такі визначення:

1) це суб 'єктивні конструкти, на відміну від більшості сучасних теорій, в яких першим приписуються об'єктивні властивості соціальних, політичних або культурних ситуацій, тобто будь-які соціальні ситуації можуть вплинути на дискурс тільки після їх суб'єктивної інтерпретації учасниками дискурсивного процесу;

2) це ментальні / контекстуальні моделі особливого роду, які відображають релевантні властивості комунікативного оточення в епізодичній (автобіографічній) пам'яті й контролюють творення й розуміння дискурсу, таким чином, те, що раніше називалося об'єктивним впливом суспільства на дискурс, можна замінити на вплив багато в чому суб'єктивних контекстуальних моделей;

3) вони мають динамічний характер, оскільки контекстуальні моделі щоразу створюються для певної комунікативної ситуації і постійно перетворюються залежно від умов комунікації;

4) контексти як ментальні моделі не зводяться до тексту або мовлення, як це пропонувалося при дискурсивно-психологічних або конструктивістських підходах; вони та їх властивості залишаються імпліцитними та маються на увазі, не вербалізуючись, якщо це не призводить до помилки [9].

Дискурсний контекст може бути зовнішнім і внутрішнім. Зовнішній контекст включає широкий спектр перемінних: антропологічних, етнографічних, соціологічних, психологічних, мовленнєвих, культурних тощо. Наприклад, Ю.В. Кононець торговий знак транснаціональної компанії Apple у вигляді стилізованого надкушеного яблука проінтерпретувала в декількох аспектах, застосовуючи інтеграційну методику на основі дискурсного, іконографічного, семіотичного та текстового аналізу: як плід дерева пізнання добра і зла, як спокусу, як атрибут відкриття І. Ньютона, як символ Нью-Йорка тощо [2].

Зовнішній контекст характеризує дискурс з позицій лінгвістичної прагматики. Залежно від комунікативної ситуації зовнішній контекст може бути мовленнєвим (конверсаційний аналіз), екзистенціальним (хронотопна співвіднесеність учасників комунікативної ситуації, а також аналіз можливих світів), ситуаційним (вивчення інституціональних та повсякденних ситуацій) і акціональним (аналіз мовленнєвих актів).

Внутрішній контекст переважно пов'язаний з породженням та інтерпретацією тексту. Він семіотичний за своєю природою, оскільки безпосередньо визначає комунікативну значимість висловів і присутній у дискурсі у вигляді інференцій, імплікатур, пресуппозицій тощо, на відміну від зовнішнього, який можна охарактеризувати як транссеміотичний.

На наш погляд, вдалою ілюстрацією застосування до дискурсного аналізу специфіки внутрішнього контексту є варіація А.Д. Лісковацького короткого оповідання Даниїла Хармса “Зустріч” з циклу “Випадки”. Проте до його інтерпретації входить і відчуття епохи, в яку жив письменник, і “чорний гумор”, що був також властивий Хармсу: “Вот однажды один человек сидел дома и думал о польской булке, но тут в дверь постучали другие люди, которые думали о нем, а еще больше - обо всех тех, к кому они еще не постучали. А постучат они ко всем. Ну, уж точно ко многим” [4].

Внутрішній контекст дозволяє передати інформацію іншим, іноді навіть невербальним кодом. Наприклад, на основі трьох новелах Хармса в 1990 р. режисером Олексієм Туркусою створений мультфільм “Випадки”. Мультфільм занурює глядача в епоху будівництва соціалізму - піонери, комуналки, авіатори, робітниці у хустках, плакат “Не базікай”. Усі люди ніби зійшли з плаката, правильні і наївні. Головні персонажі також наївні та смішні: столяр Кушаков, який думає, що більше не впаде на слизькій, неприбраній дорозі; Семен Семенович, який вважає оптичним обманом мужика, що показує йому кулак.

Зіставляючи наведений вище оригінал з його варіаціями, створеними в різні часи, можна сказати, що, незважаючи на абсолютно різні канали передачі (вербальний та візуальний), соціально-культурні феномени, до яких належить система людських цінностей, суспільно- політичний лад, родина, освіта тощо, відтворені цілком коректно. Це дозволяє нам висловити певною мірою крамольну думку, що тексти не мають змісту, але зміст утворюється у свідомості носіїв мови, який реконструюється на основі оновленого дискурсно-когнітивного підходу до лінгвістичного аналізу тексту.

Література

1. Бабенко Л.Г Лингвистический анализ художественного текста / Л.Г Бабенко, Ю.В. Казарин. - М. : Флинта, Наука, 2005. - 496 с.

2. Кононець Ю.В. Типологія вербальних товарних знаків в англомовному рекламному дискурсі : автореф. дис. ... канд. філол. наук : спец. 10.02.04 “Германські мови” / Юлія Василівна Кононець. - К., 2014. - 20 с.

3. Кузнецова Н.В. Публицистический текст. Лингвистический анализ : [учебное пособие] / Н.В. Кузнецова, О.В. Трофимова. - М. : Флинта, Наука, 2010. - 150 с.

Анотація

У статті представлено основні підходи до аналізу тексту з позицій власне лінгвістики: моноцентричний і текстоцентричний, а також здобутки і переваги дискурсного аналізу у реконструкції соціальних феноменів як результату соціально-психологічної діяльності людини. Здійснено аналіз фрагмента тексту з творів Д. Хармса за традиційною методикою і його реконструкцію за допомогою дискурсного аналізу.

Ключові слова: текст, дискурсний аналіз, реконструкція, соціально-психологічна діяльність людини.

The paper deals with the main approaches to the analysis of the text from linguistics point of view: monocentric and textocentric, achievements and benefits of discourse analysis in the reconstruction of social phenomena as a result of social and psychological activities of a person. The analysis of the text's excerpt, taken from D. Harms' works, is made with the help of traditional methods and its reconstruction with the help of discourse analysis.

Key words: text, discourse analysis, reconstruction, social and psychological activities of a person.

Размещено на Allbest.ru