Мовна особистість Івана Огієнка - кодифікатора української лінгвістичної термінології

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Мовна особистість Івана Огієнка - кодифікатора української лінгвістичної термінології

І. Казимирова

Анотація

У статті проаналізовано мовну особистість Івана Огієнка - автора наукових мовознавчих текстів і кодифікатора української лінгвістичної термінології. Наголошено на актуальності історичних термінознавчих досліджень, показано роль категорії когніотипу у вивченні еволюційних процесів у лінгвістичній терміносистемі; виявлено макро- та мікромаркери індивідуального когніотипу вченого; досліджено засади термінознавчих пошуків Івана Огієнка.

Ключові слова: лінгвістичний термін, лінгвістичне огієнкознавство, історичне термінознавство, індивідуальний когніотип, макромаркери індивідуального когніотипу, мікромаркери індивідуального когніотипу.

И. Казимирова. Языковая личность Ивана Огиенко - кодификатора украинской лингвистической терминологии

I. Kazymyrova The linguistic identity of Ivan Ohiyenko as the codifier of Ukrainian linguistic terminology

Key words: linguistic term, Ohienko's study, historical study about terms, micro- and macro markers.

Істоти мови ніколи не пізнаємо, не знаючи історії її. Іван Огієнко

Довгий час мовознавство стояло на неправдивій дорозі, досліджуючи мову відірвано від людини, тоді як мова живе тільки з людиною, тільки в ній, як одне ціле з її духом. Іван Огієнко

Антропоцентричне спрямування сучасних лінгвістичних студій неминуче призвело до зростання зацікавленості проблемами мовної особистості, під якою мовознавці розуміють сукупність здатностей і характеристик людини, які зумовлюють творення і сприйняття нею мовленнєвих текстів [5]. Хоча останнім часом з'явилася велика кількість досліджень із цієї проблематики в різних аспектах, проте вивчення мовної особистості лінгвістів минулого досі можна характеризувати як неповне (детальніше про це: [1]).

У статті спробуємо окреслити мовну особистість Івана Огієнка - автора наукових мовознавчих текстів і кодифікатора лінгвістичної термінології. Оскільки йдеться лише про частину наукової спадщини ученого, доцільно підкреслити, що ми подаємо аналіз важливого фрагмента мовної особистості, який об'єктивує історію становлення української лінгвістичної термінології.

Вивчення процесу формування певної терміносистеми і його відтворення в історичному термінологічному словнику сьогодні постає актуальним напрямом термінознавчих досліджень. Історичний підхід дає насамперед змогу відтворити шляхи розвитку поняттєвого і термінологійного апарату науки, що важливо не лише з огляду на історіографію, а й надає можливість об'єктивно й обґрунтовано прогнозувати розвиток терміносистеми в майбутньому.

До аналізу залучено категорію когніотипу - одного зі стрижневих понять когнітивно-історичного термінознавства [2; 4], домінантної когнітивної моделі номінації, яка відтворює хід мисленнєвої діяльності людини у процесі створення нового імені й відбиває особливості певного етапу розвитку людського суспільства [2, с. 143-144]. Транспозиція категорії когніотипу на вивчення еволюційних процесів в окремих галузевих терміносистемах, зокрема в терміносистемі лінгвістики, досить продуктивна. Очевидно, що зміна когніотипів у мовознавстві зумовлена зміною лінгвістичних парадигм. Таким чином, виокремлюємо парадигмальний когніотип і його часткові різновиди. В конкретних парадигмальних когніотипах виділяємо когніотипи групові й індивідуальні/особистісні/персональні, які передають домінантні когнітивні моделі номінації, зумовлені національною приналежністю авторів термінів/мовознавчих текстів, їх освітнім рівнем, просторовою локалізацією тощо. В історичному термінознавстві категорія когніотипу виявляє тісний зв'язок із категоріями метамови, метамовлення, окремих метадіалектів/ідіолектів/термінолектів, професійної мовної особистості, орієнтації термінів тощо. У текстах індивідуальний когніотип об'єктивований певними маркерами, до яких, зокрема, зараховуємо макромаркери, або позатекстові маркери, - висловлення автором світоглядних позицій, оцінку його праць у мовознавчій літературі тощо та мікромаркери, або внутрішньотекстові маркери, - оцінну лексику, пріоритет питомих чи запозичених лексем у позначенні мовних явищ, категоричність / толерантність у використанні тих чи тих мовознавчих термінів і т. ін.

Попри те, що останнє двадцятиріччя було дуже плідним у вивченні наукової спадщини І. Огієнка, яка в дискурсі радянського мовознавства опинилась поза оцінкою, і сьогодні знаходимо білі плями в лінгвістичному огієнкознавстві. Йдеться передусім про ранні маловідомі праці вченого: “Огляд українського язикознавства” [9]; „Українська граматична термінольоґія. Історичний словник української граматичної термінольоґії з передмовою про історію розвитку її” [7]; „Вчімося рідної мови! Нариси про мову вкраїнську” [8]; „Українська грамматика. Основи українського правопису”, Ч. І, ІІ [12; 13]; “Складня української мови” [10; 11]. Ці праці належать до періоду становлення вченого як лінгвіста, уважного до історії мови, її термінології, до наукової спадщини попередників.

Увиразнюючи макромаркери індивідуального когніотипу І. Огієнка-мовознавця, детальніше зупинимося на одній праці - „Історичному словникові української граматичної термінології”. ЇЇ написано 1908 року в м. Києві. Цей час сам автор в „Історії української літературної мови” характеризує так: „Перша російська революція 1905 року відразу знесла всі урядові заборони на українське слово і воно стало вільно розвиватися. Проти цієї заборони року 1905 виступила навіть Російська Академія наук. З кінця 1905 року народилася в Києві своя українська вільна преса, а це відразу поставило українську мову на зовсім іншу путь розвою. Тоді як досі розвій української літературної мови йшов невеликим джерелом, то з початком української преси він поплив уже широкою річкою” [14]. У 1907 р. видано указ Синоду (від 12 листопада), який дозволяє викладати українську граматику в школах Поділля.

Щодо світоглядних позицій молодого дослідника Л.В. Мовчун зазначає: „Блискуче знання класичних мов, санскриту, французької, німецької, старослов'янської, російської, сербської та інших мов гарантувало молодому вченому велике майбутнє. Та він обрав українську мову, хоча такої дисципліни в університетському курсі тоді не було” [6, с. 59].

Про мотиви та обставини створення праці Іван Огієнко пише в Передмові до словника: „У того народу, що самостійне істнуваннє його не всї признають, частенько буває, що дрібні, незначні питання роблять ся великими. На перший погляд, питання про граматичну термінольоґію, як і инші пекучі питання, не здається такої ваги, як то справді виявляється, коли придивимося до нього пильнійше. Але у кожного народу, що має свою історію, що має право на самостійне істнуваннє, та чи инша виробленність наукової термінольоґії свідчить собою про його культурний зріст, про його культурне становище. Не може бути науки, раз на вислів її недостачає термінів. Не може бути гарного, культурного розвою, коли вчені марно тратитимуть свій дорогий час на суперечки про форму. І ніде правди діти, у нас, на Вкраїні, як ніде в другій сторонї, без кінця сперечались і сперечаються за форму та термінольоґію” [7, с. 2]. Лінгвістична термінологія, на думку вченого, розмаїта й невпорядкована: „У нас що ні письменник, то свій власний правопис, що нї вчений - своя власна термінольоґія” [Там само], й далі: „Невиробленність і неусталеність граматичної термінольоґії ... яскраво дала себе в знаки, і ми маємо, як то кажуть - „чия хатка, того й паніматка” - в кожній граматиці різна термінольґія. А тим часом усталеність і єдність граматичної термінольґії має велику вагу. Може, не за горами вже той бажаний час, коли наш уряд переконаєть ся в тому, що тілько освіта рідною мовою дасть народови добрий пожиток, а державі - певну користь. У всякому разі, чи пізно, чи рано, а час цей настане..[7, с. 3].

Досліджуючи мікромаркери індивідуального когніотипу І. Огієнка-мовознавця, наголосимо на послідовності вченого в прагненні уніфікувати сучасну для нього лінгвістичну термінологію, про що свідчить фрагмент пізнішої праці „Наука про рідномовні обов'язки: Рідномовний катехизис для вчителів, робітників пера, духовенства, адвокатів, учнів і широкого громадянства”: „для розвитку культури й всенаціональної свідомости народу стократ корисніш мати одну, хоч і недосконалу, але соборну термінологію, ані ж термінології індивідуальні (особисті), хоч би й ліпші” [15, с. 56]. Великої ваги надає учений правильному орієнтуванню лінгвістичних термінів; указуючи на переважання неправильно орієнтованих термінів, напр., у російській термінології: “ми маємо силу термінів, то зовсім незрозумілих, то зовсім не одповідних тому розумінню, якого знаком їх уживають” [10, с. 7]; як приклади наведено терміни падеж, наклонение, залог, причастие, междометие тощо.

Саме в ранніх розвідках випрацювано теоретичні засади створення українських термінів:

1. Термінольоґія повинна будуватись на одній певній засаді, а не бути мішаниною принципів формальних, льоґічних і граматичних.

2. Щоб кожний термін був вироблений з такого коріння, що істнує в живій українській мові, а не бути словом чужомовним.

3. Кожний термін своєю будовою не повинен суперечити законам фонетики й морфольоґії української мови” [Огієнко 1908, с. 9].

У номінації мовознавчих понять автор орієнтується на питому українську лексику: „Багато казати за те, що кожний термін повинен повстати з українського коріня, річ зайва, бо зрозуміла кожному. Розумно кожному, та на жаль сього правила не додержують до кінця в своїх працях наші фільолоґи і ми маємо чимало термінів, що мають дуже мало зв'язків з народною мовою: такі вирази, як підмет, глагол і інші, хоч і мають у нас свою довгу історію, проте повинні відмінитись. А термінів з чужомовних слів нам краще б не вживати зовсім” [7, с. 9]. Тяжіючи до використання питомих термінів, І. Огієнко звертає увагу на засилля в українській лінгвістичній термінології кальок із російської: „А воно ж не все те буде вкраїнським, що писано ніби словами вкраїнськими. Не все те буде вкраїнським, що „виковано” з незнайки та нетямучости свого рідного, „виковано” просто з мови російської: представитель - представник, особенность - особливість, значеніе - значіння, разузнать - розізнати, смисл - змисл, звук - згук, і сила силенна такого „кованого” добра” [7, с. 4].

В „Історії української граматичної термінології” автор наголошує на тому, що термін повинен бути однозначним: „Бажано б, щоб граматичний термін подавав одне розуміннє, а не декілько, щоб слово, яким його висловлено, не викликало в нас інших, зайвих асоціацій, як се ми маємо, напр., з виразами „підмет”, що висловлює багато розумінь, далї „злучка” (copula), „часослово” (verbum, у Партицького), „причастник” (participium), „перехід” (переходъ гласныхъ), часування (Тимченко, conjugatio). Зазначені терміни викличуть зовсім не те розуміннє, яке вони мають в граматиці” [7, с. 9]. лінгвістичний термінознавчий когніотип огієнко

Термінологія, яку використовує І. Огієнко у своїх мовознавчих працях, виразно ілюструє тезу про те, що попри чітку національну орієнтацію в термінотворенні вчений досить часто подає доволі різноманітну палітру номінацій лінгвістичних понять. Зокрема, широко представлені синонімія і варіантність термінів лінгвістики:

1) власне лексична синонімія - московська / російська / великоросійська мова; речівник / ймення річеве / йменник; кома / перетинка; зв'язка (copula) / дієслово складеного присудка / помічне дієслово; ймення складеного присудка / присудковий додаток; прикметник присвійний / приналежности;

а) із польської - народня / людова мова; середній / ніякий рід;

б) із латинської - дієйменник / infmitivus; приказовий спосіб/imperative; іменникове пояснення /об'єкт /objectum; прикладка/апозиція; зв'язка/copula; паратактичне / рівнорядне сполучення слів; гіпотакса / підрядність речень; гіпотактичні / підрядні речення; особове дієслово / verbum finitum; пояснення йменникове / об 'єкт; пояснення прикметникове / атрибут;

в) із грецької - складня / синтакса;

3) т. зв. структурна синонімія: єдине число / єднина / однина; многе число /множина; двійне число / двійня тощо.

Фонетичні варіанти лінгвістичних термінів засвідчені такими лексемами: мьягкий /мнягкий; діалектологія / діалєктологія / діялектологія; фамілія / фамилія; словотвірні - подвійна / подвоєна шелестівка; подвійний / подвоєний присудок; графічні - інфінітив / infmitivus; об'єкт / objectum; орфографічні - зіменниковане слово / з 'іменниковане слово; підрядно-зложене речення / підряднозложене речення тощо.

Очевидно, що, попри декларовану настанову вживати лише питомі за походженням терміни, І. Огієнко розуміє, якої непоправної шкоди може завдати термінології крайній пуризм, і використовує у своїх працях різні за походженням синонімійні та варіантні лексеми, щоб надати читачеві можливість вибору переважного терміна.

Важливо наголосити на тому, що сучасна І. Огієнкові термінологія відбиває рівень науки того часу й увиразнює наукову позицію вченого. Так, абсолютними синонімами, чи дублетами, представлено терміни підмет / суб'єкт, присудок / предикат, присудковий / предикативний, предикативність / присудковість, які в сучасному мовознавстві потрактовано як квазисиноніми, тобто синонімійні одиниці, які характеризують різні наукові школи, різні підходи до аналізу мовних явищ. Термін потрійний присудок уведено на позначення сучасних однорідних присудків, а неповне речення у І. Огієнка синонімізується з еліптичним реченням, що в сучасному синтаксисі неприпустимо.

Номінуючи те чи те синтаксичне поняття, І. Огієнко вдається до пояснення необхідності саме такої назви: „Дехто з учених слідом за Потебнею складневе значення дієйменника окреслюють як „другорядний присудок”, а це тому, що такий дієйменник має виразну дієслівну силу. На таку назву пристати не можна, бо ж дієйменник ніколи не в'яжеться безпосередньо з підметом, а вже це не дає йому змоги вважатися за присудка, хоча б і другорядного” [11, с. 113]; „Підмета й присудка звичайно звуть голов ними членами речення, - термін баламутний, бо накидає нам думку, ніби ці члени визначають найголовніше зі змісту речення; я ці члени зву основним и, бо вони складають основу речення, а головне в реченні часто подають власне пояснювальні члени, що ми й зазначаємо відповідною інтонацією. Решту членів звичайно звуть другорядними, - з мого боку так звати їх не можна, бо вони звичайно подають нам найцінніші відомості, пояснюючи зміст членів основних; мій термін - пояснювальні члени - глибше окреслює правдиву істоту й ролю їх” [10, с. 151]. Останній наведений приклад демонструє, на наш погляд, передові на той час думки, які пізніше знайдуть утілення в теорії актуального членування речення представників Празької школи. Іноді коментар лаконічний - вводячи термін наголос речення, І. Огієнко зазначає, що „логічний” наголос - термін невідповідний [Там само: с. 158].

Виразною є педагогічна складова мовної особистості І. Огієнка-мовознавця, яка знайшла втілення в його працях „Вчімося рідної мови! Нариси про мову вкраїнську” [8] та „Наука про рідномовні обов'язки: Рідномовний катехизис для вчителів, робітників пера, духовенства, адвокатів, учнів і широкого громадянства” [15]. У „Науці про рідномовні обов'язки...” віднаходимо багато термінів власне соціолінгвістики: рідна мова / матірня мова; соборна літературна мова; рідномовна політика / наука про рідномовні обов'язки; всенаціональна мова; мовне винародовлення; говіркова мова /місцева мова тощо.

Варто зазначити й той факт, що в номінації розділу граматики, який у сучасній українській мові називаємо синтаксисом, І. Огієнко віддає перевагу термінові складня, однак послуговується й терміном синтакса, й похідним від нього терміном синтаксичний. Зокрема, віднаходимо, з одного боку, словосполучення складневі окреслення, складневі праці, складневий матеріал, складневі явища, складневі питання, складня простого речення, порівняльна складня, з іншого, - синтаксичні форми, синтаксичні питання, синтаксичні вияснення, синтаксичні знання, синтаксична контамінація, синтаксичне значення. Разом із тим ужито й термін складневі форми. Очевидно, що симпатії вченого на боці терміна, запозиченого з польської мови, - складня (саме так і названо працю, в якій викладено основи синтаксису української мови), проте об'єктивність дослідника не дозволяє йому оминути й терміни синтакса, синтаксичний.

Сукупність досліджених макро- та мікромаркерів індивідуального когніотипу І. Огієнка дозволяє виокремити такі його риси, як національна орієнтованість, наукове і педагогічне спрямування, толерантність. Учений світового рівня, І. Огієнко зробив вагомий внесок у розвиток української лінгвістичної терміносистеми, показавши її життєздатність і перспективність, визначивши на століття пріоритетні тенденції її розвитку.

Література

1. Арискина О.Л. Языковая личность первых славянских грамматистов (на материале граматик Лаврентия Зизания и Мелетия Смотрицкого) / О.Л. Арискина, Е.А. Дрянгина // Научный журнал КубГАУ. - 2011. - №7. [Електронний ресурс].

2. Голованова Е.И. Введение в когнитивное терминоведение: учеб. Пособие / Е.И. Голованова. - М.: ФЛИНТА: Наука, 2011. - 224 с.

3. Голованова Е.И. Категория профессионального деятеля: Формирование. Развитие. Статус в языке / Ин-т рус. яз. им. В.В. Виноградова РАН. - 2-е изд., исправл. и доп. / Е.И. Голованова. - М.: ООО «Изд-во „Элпис”, 2008. - 304 с.

4. Казимирова І.А. Розвиток категорії когніотипу в історичному термінознавстві / І.А. Казимирова // Наукові праці Кам'янець-Подільського національного ун-ту ім. І. Огієнка: Філологічні науки. Вип. 34. - Кам'янець-Подільський: Аксіома, 2013. - С. 126-129.

5. Караулов Ю.Н. Русский язык и языковая личность / Ю.Н. Караулов. - М.: Наука, 1987. - 263 с.

6. Мовчун Л. Духовні скарби Івана Огієнка / Л. Мовчун // Дивослово. - 2003. - №10. - С. 59-62.

7. Огієнко І. Українська граматична термінольоґія. Історичний словник української граматичної термінології з передмовою про історію розвитку її / Іван Огієнко. - К. Друкарня І-ї Київської Друк. спілки, Трьохсвятительська, 5, 1908. - 79 с.

8. Огієнко І.І. Вчімося рідної мови! Нариси про мову вкраїнську / І. І. Огієнко. - К.: Видавництво Книгарні Є. Череповського, 1917. - 32 с.

9. Огієнко І. Огляд українського язикознавства (Докінченнє) / І. Огієнко // Записки Наукового Товариства імені Шевченка. - Т. 80. - 1907. - Кн. 5. - С. 36-52.

10. Огієнко І. Складня української мови / Іван Огієнко. - Ч. І. Вступ до вивчення складні. - Жовква: Друкарня оо. Василіян, 1935. - 196 с.

11. Огієнко І. Складня української мови / Іван Огієнко. - Ч.ІІ. Головні й пояснювальні члени речення. - Жовква: Друкарня ОО. Василіян, 1938. к для першого року навчання в народніх школах та для підготовчого класу шкіл середніх / Іван Огієнко. - К.: Видавництво Книгарні Є. Череповського, 1918а. - Ч. І. - 48 с.

12. Огієнко І. Українська грамматика. Основи українського правопису. Підручник для другого й третього року навчання в народніх школах та для підготовчого й першого класу шкіл середніх / Іван Огієнко. - К.: Видавництво Книгарні Є. Череповського, 19186. - Ч. ІІ. - 126 с.

13. Огієнко І. Історія української літературної мови. - Київ, 2001 (Перше видання Вінніпег - 1949) [Електронний ресурс].

14. Огієнко І. Наука про рідномовні обов'язки: Рідномовний катехизис для вчителів, робітників пера, духовенства, адвокатів, учнів і широкого громадянства / Іван Огієнко. - Факс. вид. - К.: АТ „Обереги”, 1994. - 72 с. (перше видання - 1936, Друкарня ОО Василіян у Жовкві).

Размещено на allbest.ru