Семантичні етноніми в українських арґотичних системах

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 8П.Ш.2'373.6П

Семантичні етноніми в українських арґотичних системах

Є.О. Редько

Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна

У статті розглянуто семантичне називання етнонімів в українських арґотичних системах, визначено основні моделі перенесень та особливості творення номенів. З'ясовано, що зазначені процеси зумовлено низкою мовних і позамовних чинників, які свідчать про відбиття світогляду носіїв арґо в їхньому соціолекті. Це уможливлює висновок про його «стереотипність», в основу якої покладено принципи мовної свободи та іронії, дозволяє подальше проектування мови з огляду на синтез традиційних та специфічних способів і засобів номінування.

Ключові слова: арґо, номінування, назви осіб, семантичне перенесення, конотація, іронія. етнонім семантичний арґотичний номен

В статье рассмотрена семантическая номинация этнонимов в украинских арготических системах, определены основные модели переносов и особенности образования номенов. Установлено, что указанные процессы обусловлены рядом языковых и внеязыковых факторов, свидетельствующих об отражении мировоззрения арготи- рующих в их социолекте. Это делает возможным вывод о его «стереотипности», зиждущейся на принципах языковой свободы и иронии, позволяет проектировать в дальнейшем язык в связи с синтезом традиционных и специфических способов и средств номинации.

Ключевые слова: арго, номинация, лицо, наименования лиц, семантический перенос, коннота-ция, ирония.

This article deals with semantic ethnonyms nomination in the Ukrainian argotic systems, it is determined the basic models of transferring, as well as nomens forming specifics. It is determined that mentioned above processes are caused by a number of linguistic and extra-linguistic factors rendering argo speakers' outlook in their sociolect. This fact makes a conclusion about its `stereotype', in basis of which there are the principles of linguistic freedom and irony and further developing language as synthesis of traditional and specific ways, means and mechanisms of nomination.

Key words: argo, nomination, persons names, semantic transferring, connotation, irony.

У структурі nomina personalia помітне місце посідають етноніми, які засвідчують активні міжнаціональні й міжкультурні контакти та зв'язки. Відповідно різноманіття типів і способів називання людей за етнічною ознакою зумовлює актуальність і нагальність їхнього вивчення у значеннєвому, словотвірному та синтаксичному аспектах номінуван- ня. Оскільки семантичні зміни постають одним із найпродуктивніших способів творення етнонімів в арґо і вказують на загальні тенде-нції розвитку зазначеної лексико-слово- твірної групи, метою запропонованої статті визначаємо дослідження названих процесів, їхніх особливостей, можливостей і наслідків. Зважаючи на це, наше завдання вбачаємо в аналізові семантичних етнонімів в українських арґо в контексті взаємодії різних складових національної мови.

Загалом для української літературної мови на всіх етапах її розвитку типовим є сло-вотвірний характер етнонімів, оскільки інші способи номінування представлені в аналізо-ваній групі побіжно (тут ідеться про давні за часом запозичення на зразок араб, грек, серб, турок, швед тощо). Відповідно до цього В. Горпинич подає низку ознак, характерних для такої деривації: «постійність загального значення, однозначність твірного слова і пе-реважаюча однозначність похідних структур, високий рівень конкретності кожної назви особи, обмежена кількість основних слово-творчих афіксів» [2:48]. Проте формальною особливістю аналізованого явища є наявність досить давньої та продуктивної дериваційної моделі (див. про це в [1]) -- творення етноні-мів від назв країн, територій чи місцевостей (Америка ^ американець, Росія ^ росіянин тощо). На думку О. Кровицької, це зумовлено «специфікою власної назви, яка позбавлена номінативного значення і називає лише конк-ретний об'єкт (територію, країну, народ, міс-цевість, народність)» [3:26]. Натомість в українських соціолектах етнонімне номіну- вання представлено різноманітнішими типами та способами, у чому вбачаємо вияв лінг- вальної свободи, словотворчості, застосування мовної гри та іронії. Тому не дивно, що в арґо фіксуємо велику кількість назв осіб за національною належністю, серед яких чільне місце (на відміну від літературної мови) посі-дають семантичні номени.

Передусім слід зазначити, що для арґотич- ного етнонімного номінування засадничою є опозиція свій-чужий, яка, проте, характеризує й загалом значеннєву структуру особових соціолектів. У такому разі представників інших («чужих») народів оцінено здебільшого негативно, причому об'єктом іронії стають їхні особливості чи ознаки. Саме ці маркери визначають сутність семантичного перенесення і оприявнюються в різних моделях називання, більшість із яких характеризуються номінативним ланцюжком: `об 'єкт перене-сення ' `особа, пов 'язана з об 'єктом ' `особа за національною чи етнічною ознакою '.

Так, однією з найпродуктивніших в укра-їнському арґо є етнонімна номінативна модель, пов'язана з особливостями мовлення людини. Відповідно репрезентантами особи в такому разі постають чужомовні лексеми, уживані під час міжетнічної комунікації. Досить часто на національну належність вказують вигуки та звуконаслідувальні слова, притаманні представникам тих чи тих народів. Особливістю таких номенів є їхній зв'язок з позамовними реаліями, що містить не дода-ткову оприявнену конотацію, а прихований оцінний компонент. Наприклад, вояцьке банзай `японець' (АУВ, 142) відсилає до японського бойового заклику, а матка боска `поляк' (АУВ, 156) апелює до католицької молитви, зверненої, очевидно, до Божої Матері Ченстоховської (те саме й у айвай `єврей' (АУВ, 144)), не вказуючи експліцитно на хоробрість чи богобоязкість як етнічну ознаку. Крім того, зазначене семантичне перенесення зумовлює зрушення й у структурі лексеми: утворена особова назва набуває номінативного значення, якого вона здебільшого не мала як вигук чи звуконаслідування. Це простежується, зокрема, й у номені бжи-бжи `поляк' (АУВ, 156), у якому іронічно висміюється надмірна «шиплячість» польської мови і ця мовленнєва особливість її носіїв (пор. із сучасними жарґоновими пшек, пшекало `поляк' чи зюзюк, йоцик `білорус').

Подібні явища фіксуємо й в інших особо-вих назвах, утворених за аналізованою номі-нативною моделлю. Зокрема, репрезентантами етнічної належності можуть бути слова та словосполучення, уживані найчастіше під час спілкування або типові для спілкування (зве-ртання, прохання, накази тощо). При цьому факт нерозуміння чи несприйняття чужомов- цем чогось (зокрема мови носія соціолекту) визнається певним ґанджем, розумовою чи культурною низькістю. Наприклад, номен немтудум `угорець' (АУВ, 144) вказує на не-можливість міжнаціональної комунікації саме з вини носія іншої мови (в угорській немтудум означає `не розумію'). На це ж натрапляємо й у випадку з номеном руманешті `румун' (від рум. romine§ti `по-румунськи') (АУВ, 144), який, будучи нейтральним за своєю оцінкою, набув у вояцькому соціолекті додаткового конотування, зреалізованого в словотвірному контамінаті туманешті `румун' (АУВ, 144) -- [ туман `дурень' + ру- ман]ешті. Така етнічна «ворожість» є, на нашу думку, наслідком перебування арґомо- вця в поліетнічному середовищі (а саме цісарському та радянському війську), страти- фікованому за національною, культурною, мовною та станово-ієрархічною належністю. Це підтверджує й номен твоя-моя `представник нацменшин СРСР' (АУВ, 168), у якому висміюється неспроможність червоноармій- ців-азійців опанувати граматичні особливості російської мови, яких немає в рідних для них мовах. Цікаво, що «одноармійці» мовно фактично прирівняні до представників ворожого війська (наприклад, масло-яйка `німець' (АУВ, 168) чи фляш `німець' (від нім. Fleisch `м'ясо') (АУВ, 150) -- типові слова-накази під час харчових трусів на окупованій території) і подібне знижене ставлення до них в арґо реалізується навіть через пряме запозичення обсценних (т. зв. «нецензурних» чи лайливих) слів чи прокльонів (теремготе, басамакутя `угорець' (АУВ, 151)). Таке характеризує арґо на всіх його рівнях і свідчить власне не стільки про «акультурність», «спо- хаблення» мовців, як реалізує програмова- ність, «заточеність» носіїв соціолекту на мовну гру, іронію, фіксує дихотомічність «низь- ке-високе», притаманну для інтелектуально й культурно розвинених суспільств.

Не менш важливим (порівняно з поперед-ньою моделлю) є творення семантичних етно- німів-арґотизмів, в основу якого покладено певні риси зовнішності людини (найчастіше -- риси обличчя). Це викликано насамперед расовими чи антропометричними відмін-ностями й особливостями та стереотипами, пов'язаними з ними, що існують у неоднорід-ному соціолектному середовищі. Так, апелю-вання до кольору шкіри лежить виключно в основі арґотичних назв представників пів-денних народів (банабак `грек' (АУВ, 171), микас `циган' (Дз77, 311) -- від микас `коваль' -- за чорною від роботи шкірою, чорний `представник нацменшин' (АУВ, 168)), оскі-льки середовище їхнього побутування в ті часи ще не було «полірасовим» (пор. із суч. блек, зефір, копчений, сніжок, чорножопий, шоко-ладка `негр' чи жовтий `азієць'). Винятком із цього спостереження є бурсацький арґотизм пендос `грек', виведений від гр. rnvSog `низь-корослий'. Очевидно, таке мотивування зумо-влене типовим для бурсацько-школярського арґо «перевернення дійсності» (традиційно греки є високими за зростом), яке мало на меті висміяти, зіронізувати назване явище. Нато-мість у номені косоокий `представник нацме-ншин СРСР' засвідчено типову етнічну оцінку представників монголоїдної раси, пов'язану з характерним розрізом очей (пор. суч. косий, косоглазий, щурий). Такі ж стереотипи фіксуємо в арґо й щодо євреїв: тут ідеться передусім про кудлатість, кучерявість як зовнішню ознаку, зреалізовану в номені парх (Горб, 101), утвореному від парх `кучеряве, закручене во-лосся' (пор. також із кудлай (Дз79, 194), пей- саль (Горб, 86), пейсач (Горб, 148)).

Інколи в українському арґо базою семан-тичного перенесення стають речі та предмети, що втілюють певні уявлення про побут представників етнічних груп, -- як вирізню- вальні зовнішні ознаки. Відповідно соціолек- тоносії апелюють у такому разі до явищ, на-лежних до різних елементів щоденного життя людини -- одягу, оселі, аксесуарів тощо. По-дібне може супроводжуватися додатковим смисловим нашаруванням, завдяки якому формується мотиваційний зв'язок між похід-ним і твірним номенами. Наприклад, львів-ський арґотизм клєрик `жид-хусит' (Горб, 140) відсилає нас до лат. clericus `духовний' (пор. клірик `належний до кліру'), але в основу такого перенесення покладено позамовну реалію -- довгий халат хуситів нагадує рясу духовної особи. Це ж застосовуємо й щодо інших назв євреїв -- шмайґалес, шмайда- лес (Горб, 163), мотивованого арґотичним гебраїзмом smidel `спальня хасидів', і цебух, цибух (Горб, 82) -- від діалектного цибух `ча-стина люльки'. Проте типовішим для арґо є використання під час творення назв осіб за національною належністю стереотипів, ре-презентантами яких стають предмети-етнічні маркери, пов'язані з реаліями народного життя (предметами пересування, іжею, танцями): каруца `віз' ^-`румун' (АУВ, 150), мамалиґа `каша' ^ `румун' (АУВ, 150), чардаш `угорський танок'^ `угорець' (АУВ, 150) тощо. В окремих випадках такі семантичні перенесення викликають підтекстові асоціації, зумовлені зневажливо-іронічним ставленням до «чужого», що підтверджують, зокрема, сучасні жарґонізми бульба, бульбаш, го- мельдрев `білорус', лапотник `росіянин' тощо. Це створює лакуни в номінативному ланцюжку, які можуть заповнюватися оцінними арґо- тизмами, що зреалізовано найповніше серед аналізованого в перенесенні іжа ^ особа. На таке вказують вояцькі арґотизми кнедлічек `чех' (АУВ, 144), макароні `італієць' (АУВ, 144), для яких проміжною ланкою є відповідно запозичені соціолектизми knedlik `нездара' та makaroni `дурень' (пор. із виразом вішати лапшу на вуха `обманювати когось'). Тому можемо припустити, що й номен мамалига зазнав подібних переосмислень, про що по-біжно свідчить конотований «школяризм» мамалига `рудий' (пов'язаним із ним є, оче-видно, рос. соціолектне рыжий `той, кого примушують робити щось').

Крім того, мотиватором для номінування етнонімів в арґо стають назви предметів, пов'язаних із суспільним життям людини. Це стосується, зокрема, номенів климтур `німець' (Гн, 12), клюнтур, плінтур, плюнтур `поляк' (Дз79, 192), утворених від климтур `гульден'. У такому разі може йтися не лише про пере-несення з речі, пов'язаної з адміністративно- державною системою (гроші), на особу, яка нею володіє, а й про етнічну визначеність таким предметом (німецькі гроші ^ німець). Це підтверджують численні назви поліціянтів, вояків, представників міської адміністрації, наявні в арґо, і фіксування наступного в пара-дигмі номена плінтур `поліцай' (Дз79, 192). З іншого боку, можливим є номінативний ла-нцюжок, ґрунтований на ознаці людини з точ-ки зору її матеріальних статків: плюнтур `гу-льден' ^ `пан' (Дз79, 192) ^ `поліцай' ^ `поляк'. Ця мотивованість підсилюється й позамовними чинниками: панівним становищем представників польсько-німецької адміністрації в Західній Україні часів Австро-Угорської імперії та матеріальними нестатками селян (і відповідно й лірників та ремісників).

Схожі принципи називання використано в арґо й щодо етнонімів, утворених від оцінних особових етранжизмів. У такому разі ін-дивідуальна риса характеру людини розуміється як притаманна всім представникам етносу і є «стереотипнотворною»: наприклад, «гордовитість» визначає сутність семантичного перенесення пуриц (пурцель) `завадіяка, гордовита людина' ^ пурцель `єврей' (Горб, 151). До того ж додатковим мотиваційним елементом постає номен пурцель `вид голубів, які полюбляють перевертатися', що вносить до значеннєвої структури утвореної назви сему `хитрість, крутійство'. Досить часто в таких номенів важко відновити твірний ланцюжок, оскільки втраченими є зв'язки між вихідним чужомовним словом та арґотизмом. Так, наявність фонетичних варіантів при різній значеннєвій структурі уможливлює висновок про центральність для номенів маг- лит `поляк' (Гн, 12), маґлиц `чех' (Дз79) «зо- вншньооцінних» сем `багатий', `пан' і виве-дення цих арґолексем від rjnsya^sfov в е- лич, благородство'. Натомість з точки зору внутрішніх рис людини конотовано номени ґутліґ `єврей' (АЛ) та ланюс `поляк' (Боржк, 706): у такому разі ключовими стають семи `добрий, хороший у ставленні' (нім. gutlich `полюбовний') та `ніжний' (новогр. leanos `ніжний, витончений'), які є підґрунтям для значення `пан, багатій, вищий за статками'. Щоправда, ці процеси супроводжує кардина-льна аксіологічна переорієнтація, оскільки ще на початкових стадіях розвитку семантики слова відбувається зміна полюсів оцінки і позитивне стає негативним (доброту розуміють як злість, ворожість, а витонченість -- як слабкість чи неповноцінність). Відповідно логічним є висновок про чітку ієрархічну структуру світу носія арґо, у якій соціальне протиставлене ціннісному, що засвідчують номени хурделе `циган' (Горб, 55) (від циг. кхэратуно `хазяїн', пхурдыдыро `старший') та алт `українець' (Дз77, 295) (очевидно, від нім. alt `старий'). Тому таку позитивну оцінку арґомовець переносить і на етнонім, що стає репрезентантом належності до «своїх» у соціолектному середовищі.

Проте типовішим для арґотичних етнонімів визначаємо зневажливе ставлення до представників інших народів, причому під таку оцінку підпадають як нейтральні, так і негативно забарвлені номени. Для перших характерною є соціокультурна зумовленість, виражена в зверненні до комунікаційних, громадських чи релігійних ознак людини і переосмислена крізь призму особистого «ворожого» сприйняття (пилипон `росіянин' (АУШ, 21) від пилипон `член старовірської секти', поган `єврей' (Горб, 55) від поганин `язичник' тощо). Цікаво, що часто носії арґо використовують з такою метою номени на позначення позитивних рис людини, у яких така семантика нейтралізується (напр. тюрк. joldas `товариш, спільник'^ йолдаш `нацмен' (АУВ, 166), тюрк. qonaq `гість, друг' ^ кунак `кавказець' (АУВ, 150), пол. obywatel `громадянин' ^ обиватель `поляк' (АУВ, 161), а також щирий `українець' (АУВ, 171)). Згаданий процес супроводжує «розавтономі- нування», під час якого самоідентифікувальні номени перетворюються на конотовані ззовні. Натомість якщо оцінка ще до семантичного перенесення була негативною, то вона просто накладається у структурі номена на етнічне тло (пор. домокрад `поляк' (АУВ, 167), жебрак `поляк' (АУВ, 167), живогліт `угорець' (АУВ, 150), мазниця `українець' (АУВ, 150), макан `японець' (Горб, 117) -- від рум. mocan `румунський вівчар; батяр, грубіян').

Це ж спостерігаємо і щодо номінативної моделі тварина ^ особа, у якій базою для перенесення стають тварини за їхніми нега-тивними діями чи способом існування. На-приклад, львівське кабан `українець' (Горб, 84), пов'язане, очевидно, з такою ознакою людини як неохайність (додатковою є сема `опецькуватість, тілесна грубість'), а в основу вояцького ішак `кавказець' (АУВ, 150) пок-ладено сему `упертість' чи `нерозумність'. При цьому об'єктом називання обрано тварин, використовуваних представниками етнічних груп у своєму побуті, тобто в такому разі відбувається й додаткова локально- територіальна ідентифікація (згадаймо у за-значеному аспекті хоча б стереотип про сало як улюблений національний продукт українців). Натомість особливо цікавими в межах цієї моделі є номени таракан (АУВ, 150) і прусак (АУВ, 150) на позначення німців, які репрезентують нетиповий перебіг називання. Так, арґотизм прусак є фактичним розширен-ням значення від прусак `житель Прусії', що загалом типове для українських соціолектів (пор. кракус `поляк' (АУВ, 167), мазур `поляк' (АУВ, 167), шваб `німець' (АУВ, 144)). Утім локальний етнонім став основою й для іншого номінативного ланцюга, у якому «ме- тонімійний» прусак `таракан з Прусії (з'явився в Росії після Семилітньої війни)' на підставі синонімійних зв'язків з таракан (і через стадію розширення прусак `рудий таракан' ^ прусак `будь-який таракан') зумовив розвиток в останнього значення `німець'. При цьому можливими позамовними чинниками на-зивання вважаємо апеляцію до зовнішнього вигляду німців (рудий прусак -- руді вуса в німців, чорний таракан -- чорна уніформа вермахтівців) та характеристику за дією (бі-жать, утікають як таракани; пор. з обігруван- ням Гудеріан ^ Удеріан тощо).

Цікавою серед арґотичних етнонімів є група номенів, пов'язаних із суспільно- політичними й культурними подіями та яви-щами. Їхньою прикметною особливістю вва-жаємо звернення до реалій, пов'язаних з іс-торією інших народів. Так, арґотизм ягелон `поляк' (АУВ, 148) зумовлено апелюванням польської влади у своїй політичній програмі до спільної середньовічної держави Ягелонів, а гайдамака `українець' (Горб, 131) відсилає до повстання XVIII ст., закладаючи характе-ристику українців як інсургентів. Досить часто подібні номени утворено перенесенням з особових назв на позначення політичних уподобань людини (напр. пілсудчик `поляк' (АУВ, 150)). При цьому можливою є в такому разі й проміжна ланка -- `вояк іншої армії', засвідчена в названих номенах (пор. гітлері-вець `німець'). До того ж у межах аналізованої групи виділяємо й кілька особових назв, зумовлених соціокультурними реаліями (лі-тературою, віросповіданням тощо). Загалом таке типове для номінативної системи арґо (насамперед «нового»), у якій фіксуємо досить часто подібні похідні одиниці (напр. апаш, альфонс, мушкатер). Вони свідчать про використання «літературних» онімів як маркерів на позначення певних зовнішніх ознак чи рис характеру людини, що частково реалізовано й у вояцькому етнонімі швейк `чех' (АУВ, 150) -- додатковою є семи `дурний', `той, над яким сміються'. Тому подібне апелювання репрезентує певний рівень осві-ченості арґомовців, і -- щонайважливіше -- обігрування ними різних за своїм походженням культурних елементів.

Проте почасти зазначені механізми номі- нування етнонімів мовці не використовують, а ґрунтують семантичне перенесення власне на національній ознаці (єрихон `жид' = `єв-рейський воїн' (АУВ, 148), ковбой `америка-нець' (АУВ, 161) -- виключно американська реалія). Тому можливим у такому разі є роз-ширення значення як спосіб деривації (чес. арґотизм шкоп `з гір, з Судетів'-- `судетс ь- кий німець'-- `німе ць' (АУВ, 157)'), хоча найчастіше в арґо подібне зреалізоване в моделі власна назва ^ етнонім . Принципи но- мінування, покладені в її основу, відповідно є різними, проте переважає етнонімне називання за частотністю вживання оніма (іван `росіянин' (АУВ, 159), ганс `німець' (Горб, 99), карапет `вірменин' (Горб, 98) тощо). Фактично в такому разі маємо справу зі називанням, ґрунтованим на стереотипові (усі ро- сіянини -- Івани, а німці -- Ганси). Проте вибір імені як бази перенесення при цьому може бути ситуативним і залежати від різних чинників: побутування такого оніма в арґо- тичному середовищі, прив'язаності до певної події чи людини або ж узагалі випадковості називання. Тому часто в українських арґоти- чних системах різні (за звуковою формою) назви-етноніми мають одне значення (напр., мойша (Горб, 121) = іцько (Горб, 121) = хаїм (Горб, 104) хиль (Дз77, 321) тощо) Окремо серед відонімних арґотичних етнонімів виділяємо й низку назв -- семантичних перенесень від розмовних чи зменшених варіантів імен (мацько `поляк' (Дз77, 311), томі `британець' (АУВ, 159), франек `поляк' (АУВ, 157), янтек `поляк' (Горб, 84)). Утім вони можуть свідчить і про пейоративне ставлення до представників інших народів, причому така оцінка закладена в зовнішній структурі слова (абрашка `єврей' (АУШ, 30), пепічек `чех' (АУВ, 144)) або оприявнюється, зокрема, в подальшому функціонуванні номена (фріц `німець' (АУВ, 150)).

Окремішно від усіх зазначених вище номе- нів стоять семантичні етноніми, утворені від професійних назв. Утім у такому разі йдеться не про нейтралізацію агентивності в зна-ченнєвій структурі слова, а про заміну внаслі-док перенесення ознаки дії ознакою за націона-льністю. Цьому сприяє пов'язаність певних народів із традиційними ремеслами або типо-вість занять представників інших етносів (на-приклад, ганделес `скуповувач старих речей' -- `єврей' (Горб, 132), торбешник `італієць' (АУВ, 150)). Цікаво, що зафіксовані етноніми пов'язані або з торгівлею, або з музичним мис-тецтвом, що відзначаються пересувним спосо-бом побутування (коробошник `росіянин' (АУШ, 21), шарманщик `чех' (АУВ, 150) то-що). Разом із тим, це вказує і на зневажливе ставлення до інших народів, оскільки подібні назви репрезентують непостійність та легкова-жність осіб, яких вони характеризують. До того ж усі приклади свідчать і про чітке протистав-лення «старих» та «нових» соціолектів, оскіль-ки в останніх традиційні заняття і промисли мають здебільшого негативну конотацію, що зумовлено відмінним (від лірницько-реміс- ницього) за культурним і світоглядним рівнем середовищем побутування арґо.

Підсумовуючи, можемо сказати, що се-мантичне називання етнонімів в українських арґо -- самобутнє і цікаве явище національної мови, що свідчить про системність та тяг- лість її розвитку. Ґрунтуючись на стереотипності та активно використовуючи мовну гру та іронію, воно уможливлює загальний розгляд та аналіз українських соціолектів як складової більшої (лінгвальної) структури. Проте принципи і механізми перенесень, використані в цій лексико-словотвірній групі, охоплюють лише незначну частину номіна-

тивних явищ в арґо, які плануємо вповні роз- глянути в подальших наших дослідженнях.

Умовні скорочення джерел

АЛ -- Аркушин Г. Арґо лаборів / Г. Аркушин // Slavia orientalis. -- 2002. -- Т. 41, № 3. -- С. 447--471.

АУВ -- Горбач О. Арґо українських вояків / О. Горбач // Наукові записки Українського Вільного Університету. Філософічний факультет. -- 1963. -- Ч. 7.-- С. 138--173.

АУШ -- Горбач О. Арґо українських школярів і студентів / О. Горбач // Наукові записки Українського Вільного Університету. Філософічний факультет. -- 1966. -- Ч. 8.-- С. 3--55.

Боржк -- Боржковский В. Лирники / В. Боржковский // КС. -- 1889. -- Т. XXVI, № 9. -- С. 653--708.

Гн -- Гнатюк В. Лірники. Лірницькі пісні, молитви, слова, звістки і т.п. про лірників повіту Бучацького / В. Гнатюк // Етнографічний листок. -- 1896. -- Вип. 2. -- С. 1--76.

Горб -- Горбач О. Арґо в Україні / О. Горбач. -- Львів : Інститут українознавства ім.

І. Крип'якевича НАН України, 2006. -- 688 с. -- (Серія «Діалектологічна скриня).

Дз77 -- Дзендзелівський Й. О. Арго нововижвівських кожухарів на Волині / Й. О. Дзендзелівський // Studia slavica. Academiae scientarium hungaricae. -- 1977. -- Т. XXIII, f. 3--4. -- C. 289--333.

Дз79 -- Дзендзелівський Й. О. Арго волинських лірників / Й. О. Дзендзелівський // Studia z filologii polskiej i slovianskiej. -- 1979. -- T. 16. -- С. 179--216.

Література

1. Азарх Ю. С. Словообразование и формообразование существительных в истории русского языка / Ю. С. Азарх. -- М. : Наука, 1984. -- 248 с.

2. Горпинич В. О. Теоретичні питання відтопонімічного словотвору східнослов'янських мов / В. О. Горпинич. -- К. : Наукова думка, 1973. -- 168 с.

3. Кровицька О. В. Назви осіб в українській мовній традиції XVI--XVII ст. Семантика і словотвір./ О. Кровицька. -- Львів : Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича, 2002. -- 214 с.

Размещено на Allbest.ru