Відносні прикметники просторової семантики в давньогрецькій мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 811.14'02'367.623

Відносні прикметники просторової семантики в давньогрецькій мові

Є.С. Чекарева

Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна

У статті розглядаються прикметники давньогрецької мови, що вказують на відношення до певних об'єктів у просторі. Прикметники розподілено за групами залежно від їх семантики. Послідовно проводиться думка про те, що специфіка формування й організації групи відносних прикметників просторової семантики має тісний зв'язок з особливостями світобачення носіїв давньогрецької мови, зокрема у плані вираження просторових уявлень.

Ключові слова: прикметник, просторові відношення, семантичні групи.

відносний прикметник простір семантика

В статье рассматриваются прилагательные древнегреческого языка, указывающие на отношение к определенным объектам в пространстве. Прилагательные разделены на группы в зависимости от их семантики. Последовательно проводится мысль о том, что специфика формирования и организации группы относительных прилагательных пространственной семантики тесно связана с особенностями мировоззрения носителей древнегреческого языка, в частности, в плане выражения пространственных представлений.

Ключевые слова: прилагательное, пространственные отношения, семантические группы.

The article represents an analysis of adjectives in Ancient Greek that express the relation to different objects in space. Adjectives are divided in groups depending on their semantics. There is an emphasis on the connection between the specific of organization and formation of relative adjectives of spatial meaning and the mentality of Ancient Greek owners, in particular in spatial sphere of cognition.

Key words: adjective, spatial meaning, semantic groups.

На сучасному етапі розвитку мовознавства відновлюється інтерес і увага до вивчення за-собів вираження позамовних категорій в межах лексико-семантичних груп з метою виявлення спільностей або розбіжностей певних мовних систем і з'ясування особливостей мовного відображення явищ реального світу.

Прикметники відіграють важливу роль у процесах категоризації та концептуалізації світу, фіксуючи суттєві для людини ознаки, якості предметів, явищ, процесів дійсності.

Питання загальної теорії прикметників, аналіз їх становлення та функціонування, проблеми типології розрядів ад'єктивних лексем у різних мовах розглядали у своїх ро-ботах З. А. Харитончик, О. М. Вольф, А. М. Шрамм, А. П. Грищенко, В. О. Горпи- нич, О. С. Кубрякова, Т. Г. Линник, Р. В. Алімпієва, Ж. П. Соколовська, В. І. Без- дєтко, Н. А. Векуа, М. Ю. Бабенко. Окремі аспекти функціонування та семантики прик-метників на матеріалі класичних мов пред-ставлені в наукових розвідках М. Г. Сеніва, A. Добіаша, П. Шантрена, С. І. Соболевсько- го, М. Н. Славятинської, І. М. Тронського, Х. І. Куйбіди, Д. В. Кейєра.

Формування нової парадигми наукового знання, тенденції до вивчення мовних явищ у їх зв'язку з когнітивними та комунікативними завданнями мови вимагають переосмислення наявного досвіду аналізу лексичних одиниць та поглибленого, системного їх опису з урахуванням сучасних тенденцій у лінгвістиці. Повною мірою це стосується досліджень на матеріалі класичних мов, зокрема, давньогрецької. До цього часу ще не вироб-лений системний функціонально-семантичний опис прикметників давньогрецької мови, не виділені єдині критерії для семантичної класифікації ад'єктивних слів, натомість роз-робка і розв'язання цих питань забезпечить більш глибоке розуміння структурно- семантичних особливостей та закономірностей розвитку як класичних, так і сучасних індоєвропейських мов.

Як зазначає З.А. Харитончик, в багатьох існуючих дослідженнях для визначення кате-горії прикметників використовуються різні опорні поняття: якість, властивість, ознака, атрибут. Саме призначення прикметників для називання вже мислимих властивостей та ознак в абстрагованості від предметів протиставляє їх іншим класам слів, насамперед, класу іменників. Автор проводить чітку ди-ференціацію прикметника та іменника і спра-ведливо вказує, що в іменниках номінацію отримує певна цілісна сукупність ознак і вла-стивостей, які складають сутність предмета. Прикметники ж називають окремі якості, ознаки предметів [10:11-13].

Складним і до кінця не з'ясованим зали-шається питання відмінності ад'єктивних слів від інших мовних одиниць за своєю знаковою природою. Чи полягають особливості ад'єктивних слів у порівнянні, наприклад, з предметною лексикою в самому типі озна-чування, чи у відмінності в змісті позначува- ного ними предмету.

Питання про знакове значення прикмет-ників, їх денотативну або сигніфікативну природу вирішується лінгвістами по-різному. А. А. Уфімцева, наприклад, розглядає прик-метники як слова суто сигніфікативного типу, які відрізняються від мовних знаків з де- нотативним типом значення тим, що денота-тивна співвіднесеність ад'єктивних слів по-єднується з означуваними ними іменниками, тобто виноситься за межі значення самого прикметника [9:46].

Згідно з іншою точкою зору, висловленою Г. В. Колшанським, прикметники утворюють певну підсистему знаків, які принципово не відрізняються за своєю природою від інших, бо вони мають свою сферу денотатів, як і знаки, що позначають конкретні предмети, тобто те, що ми маємо на увазі, те, що відображає спосіб уявлення означуваного даним знаком [10:15].

Загальноприйнятою думкою є те, що при-кметники відносяться до сфери означення предметів чи явищ через взаємодію з іменни-ком. Ця властивість, як зазначає О. М. Вольф, полягає в основі надзвичайної семантичної мобільності прикметників. Прикметники легко пристосовуються до іменників різного значення [3:8]. Через те, за своєю семантикою прикметники вельми неоднорідні, їх класифі-кації різноманітні й спираються як на значення самих прикметників, так і на особливості денотатів, до яких відносяться ознаки.

Важливим видається і питання розділу прикметників на якісні та відносні. В. В. Ви- ноградов пише, що граматична межа між цими двома розрядами -- умовна і не є незмінною. Вона, переважно, проходить всередині одного і того ж слова і, як правило, зумовлена диференціацією його значень [1:345].

У вітчизняному мовознавстві сформувалися два основних напрямки, які по-різному розглядають кореляцію якісних і відносних прикметників. Представники першого (А. Шахматов, В. Сидоров, С. Абакумова, A. Ісаченко) [8:65] вбачають сутність проти-ставлення якісних і відносних прикметників в їх структурних відмінностях і визначають якісні прикметники як слова прості, які прямо і безпосередньо називають якусь ознаку, якість об'єкта. Відносні прикметники вони розглядають як одиниці похідні, які називають ознаку, якість об'єкта через його співвід-несеність з іншим об'єктом, предметом чи дією. Тобто, головним для розрізнення якісних і відносних прикметників виявляється спосіб номінації ознаки -- прямий чи опосе-редкований, а саме структура слова.

Представники іншого напрямку (А. Вос-токов, Е. Будде, Н. Дурново, А. Земський) [7:65] акцентують увагу на змістовних від-мінностях цих двох розрядів прикметників і протиставляють позначення «відносної» ознаки «якісній». Згідно з цією точкою зору, в основі якісних прикметників -- ознака, якість, властива самому предмету, а в основі відносних прикметників -- ознака чи якість, які виявляються через відношення до предмета чи дії.

Розподіл прикметників на якісні та відно-сні за допомогою семантичних критеріїв -- не менш складний, бо визначення семантики якісного і відносного розрядів формулюється різними вченими по-різному. Найбільш по-ширеною є концепція, згідно якої якісні при-кметники позначають ознаку і якість предмета безпосередньо, а відносні спрямовані на позначення різних атрибутивно оформлених видів відношень до предмета.

Ряд дослідників (О. М. Пєшковський, Л. В. Щерба, В. В. Виноградов) наполягають на тому, що всі класи прикметників мають значення якості [10:32]. Згідно з поглядами B. В. Виноградова, всі відносні прикметники потенційно мають відтінок якості, який часто розкривається і розвивається в низку само-стійних значень. З іншого боку, якісні прикме-тники також, як правило, мають відтінки зна-чень, які майже не відрізняються від значень відносних прикметників. Таким чином, автор робить висновок, що якісні і відносні прикме-тники не утворюють різко відокремлених са-мостійних граматичних розрядів [2:348].

Отже, відносні прикметники виявляють себе як одиниці, що характеризують, але за іншим принципом, ніж якісні -- через відношення і зв'язки предметів і явищ реального оточення.

З цього випливає специфіка відносних прикметників, яка полягає, в першу чергу, в їх похідному (вторинному) характері. Іншою значною характеристикою відносних прикме-тників є вибірковість взаємозв'язків і відно-шень, на базі яких формується ознака, тобто найменування отримує ознака, яка виникає не на будь-якому типі відношень, а на відношенні постійному, типовому, не випадковому. Третя особливість відносних прикметників детермінується тим, що відносні прикметники орієнтовані на позначення ознак, які базуються не на одному якомусь типі відношень, а на цілому комплексі зв'язків. На відміну від при-кметників на позначення кольору, параметри-чних прикметників, чий зміст випливає з са-мих реалій буття, для того, щоб з'ясувати, який тип відношень актуалізується у тому чи іншому відносному ад'єктивному слові, обов'язково необхідний контекст.

У контексті просторових відношень і ло- кативних характеристик об'єктів відносні прикметники відіграють значну роль, утво-рюючи специфічну групу одиниць, які позна-чають відношення до певного просторового об ' єкта-орієнтира.

Простір може конкретизуватись і виступати як певний локум. В основі конкретизації простору полягає протиставлення простору й об'єкта, який розглядається в певному ракурсі -- його здатності вміщувати щось, включати щось до свого складу, утримувати його в більш-менш жорстких межах і т.п. В основі поняття «вмістилище» полягає ідея порожнього простору, в якому знаходяться всі виділені людиною об'єкти, це дозволяє розглядати світ як дещо схоже на матрьошку, що складається з фігурок різного розміру, вміщених одна в іншу. Відповідно до цього розрізняється макро- і мікропростір. Макроп- ростір має космічні масштаби: всесвіт, небесна сфера, земля [5:91]. Мікропростір відображає різні фрагменти земного світу, явища природи, території, країни, міста.

Залежно від співвіднесеності з іменниками, що репрезентують об'єкти різного виміру і є «вмістилищами» різних типів, прикметники давньогрецької мови формують такі групи:

1. Прикметники на позначення відно-шення до макропростору:

кооуцкбс світовий, всесвітній, земний; yOovuic земний, наземний, підземний; oupavLog небесний; ypyevpg земний; Ј7ux0ovLog той, що мешкає на землі, зем-ний та ін.:

роикбАод 5е yrjyevriQ акратод opypv Apyog сЬрартеї, тлаюїд бстстоїд 5е5оркюд хоид ероид ката сттіроид (Aesch. Promet., 675) -- земленароджений пастух, гнівоневтомний Аргос гнав мене і скрізь очима стежив незлі-ченними;

Леико7ітерф 5е vuf>a5i каі ppovxr|pacn XOOVLOLC, кикатс» пахта каі тарастстетю (Aesch. Promet., 995) -- завіє все снігами білоперими, громами хай загрожує підземними;

кора 5е 7TOVTOU траугі ро0іф cruyxwcreiev xcov ovpavicov aaxpcov 5іб5оид (Aesch. Promet., 1050) -- в шумі шаленім хвилі морські хай сплетуться з шляхами небесних світил.

2. Прикметники на позначення відно-шення до мікропростору:

иЛреїд лісний, який мешкає у лісі; аЛієид морський; opeivog гірський, який мешкає у горах; орєюд який знаходиться у горах, гірський; аурбтерод польовий, степовий; аурбтрд сільський; актаїод береговий, узбережний, приморський; 0аЛастстюд морський; 7тоЛітт]д міський, місцевий; асттєїод міський; актітрд узбережний, береговий; Ј7іархікбд обласний, провінційний; avxpiag який меш-кає у печерах, печерний; Aipvalog болотний; аЛЛо5а7ібд іноземний, чужинний; раррарод іноземний, варварський; 0єатрікбд театраль-ний; оікіакбд домашній; сттрато7іє5єитікбд табірний та ін.:

катарад 5е єтхі 0aAaaaav, атє xov xpucrov EXtov пахта там ёк xcov Eapbiarv, еткоироид ТЕ ЈЦ1СТ0ойто каі тоид emdaAaooiovg av0pa)7roug етаїБе cruv еаютф сттратеиестбаї (Her. Hist. I, 154) -- він вирушив до узбережжя і, маючи у своєму розпорядженні всі скарби, вивезені з Сардів, почав збирати найманців і постарався вмовити мешканців узбережжя [букв, приморських людей] взяти участь разом із ним у поході;

каі айтіка ayyeAov іпщпг єтті xcov pouKoAcov xcov Асттиауєод xov ртсттато vopag ТЕ Ј7тітт]5еотатад vepovxa каі бреа 0т]рію5есттата (Her. Hist. І, ПО) -- він послав негайно людину до когось із Астіагових чере-дників, що був йому знайомий і чередникував на пасовиськах, придатних для Гарпагової ме-ти, які були з безліччю гірських диких звірів;

7ipa)TOV pev 'EAAa5' avxi fiapfidpov X0ovog yalav катоікеїд каі 5LKT]V єтсттастаїлюрои; те XQna0aL ИЛ істхЬод

X«QLV (Eur. Med. 70) -- по-перше, ти в Елладі, а не у варварських краях живеш, користуєшся захистом законів, а не силі підкоряєшся.

3. Прикметники на позначення відно-шення до певних територій країн, областей (відтопонімні прикметники):

AioAiog еолійський; Перс тебе перський; Аіуитттюс єгипетський; Ліристкбс лівійський; AOpvaioc афінський; Воіотос беотійський; ЕЛЛі]\'юс грецький, зллінський; КАїкос ІНДІЙ-СЬКИЙ; KaAubwvioc; кали донський; KOOLVOLOC коринфський; Киттоюс кіпрський та ін.:

eOapppae 5є TTOAACOV ЄК Ьіафорад a7TOaTdvTcov аитои каі axpaxoTiebeu-aapevcov ка0' аитоис Ј7ті Леикаї'ІЬод А і pvt] с (Plut. Vit. parall.16, 11) -- йому полегшало на душі, коли багато повстанців відокремилися від нього через чвари і стали окремим табором поблизу Луканського озера;

r]A0ov Ј7ті 0dAaxxav elg Tpcmetouvxa HOALV TAArjviba obcoupevpv ev тф Eu^eivcp Поттс» (Xen. Anab. IV, 8,22) -- вони прибули до моря у Трапезунт, багатолюдне еллінське місто на Євксинському Понті;

мс, хоистЬє ті alb ас yf]c eAav Корп'віас, сruv рртрі рєААоі хрстЬє Koipavog x6°vb? Kpecov (Eur. Med., 70) -- як говорив хтось, що дітей цих з матір'ю задумав вигнати з землі Ко-ринфської Креонт, володар краю.

Просторові прикметники розглянутої лек- сико-семантичної групи позначаються різним кількісним і якісним складом, що відбиває специфіку самих об'єктів, відношення до яких вони називають. Найменшою постає група прикметників, що відносяться до мак-ропростору. Найбільшою є група релятивних прикметників мікропростору, які вказують на відношення до численних об'єктів, різних за характером «вмістилища», досяжних безпо-середньому сприйняттю людиною у її по-всякденному житті.

Ознака відношення до певного об'єкта- орієнтира в просторі у давньогрецькій мові виражається не тільки за допомогою реляти-вних прикметників. Поширеними є конструкції з означенням просторової семантики в атрибутивній позиції (нейтральній чи емфа-тичній), розташованим між артиклем та імен-ником. У функції такого означення може ви-ступати прикметник, іменник, прислівник і прийменникова конструкція: nop. ai vpaoi novzicn і a L vfyroi ai ev тф ndvzcp -- морські острови і острови в морі; також f) б5бд г) єід dozv (Plat. Symp.l73.b.) -- до-рога до міста; єні тт) оікцг zfj Ayddcovog (Plat.

Symp.l74.e.) -- перед оселею Агатона; auAouaav есштр f) av (ЗоиАрхаї таїд yuvaiЈ,i zaig evbov (Plat. Symp.l76.e.) -- може пограти сама собі або, якщо хоче, жінкам у внутрішніх покоях.

Наявність паралельних способів позна-чення однакових, на перший погляд, просто-рових ознак відношення до орієнтирів (через прикметник і через прийменникову констру-кцію в функції означення) потребує уваги і роз'яснення. Наведені приклади вживання релятивних прикметників і прийменникових конструкцій не є тотожними з погляду когні- тивних і комунікаційних завдань, які вони виконують, а також обсягу інформації, що міститься в них. Як справедливо вказує О.С. Кубрякова, більш протяжна одиниця містить більшу кількість інформації, сконце-нтрованій в кожній її складовій, натомість мобільність такої одиниці в тексті має обме-жений характер. Розбіжності в семантиці таких одиниць можуть бути мінімальними, але зазвичай вони пов'язані з тим, якого розгор-тання в тексті може зазнати кожна з цих оди-ниць. До того ж, уважне зіставлення двох одиниць одного ряду виявляє різницю у роз-поділі та фіксації уваги мовця на певних ас-пектах реальної дійсності. Приписуючи об'єкту просту ознаку, ми тримаємо у фокусі сам об'єкт. При більш розгорнутих номінаціях увага одночасно приділяється двом об'єктам і конструкція стає двофокусною [6:434435]. У наших прикладах варіант ai vpcroi novziai концентрує увагу на островах, а конструкція ai vpcroi аі ev тф ndvzcp -- і на островах, і на місці їх розташування.

Отже, існування різноструктурних одиниць номінації з тільки ним властивими значеннями свідчить про те, що один і той самий об'єкт, одна і та саме онтологічна ситуація можуть бути усвідомлені та зафіксовані в мові по-різному. Такі одиниці відбивають різну концептуалізацію світу і виконують різні прагматичні завдання в дискурсі.

Встановлення і аналіз фактів функціону-вання подібних різноструктурних одиниць для вираження просторових відношень у да-вньогрецькій мові, без сумніву, має стати предметом окремого дослідження.

Продовження роботи потребує і глибокого аналізу словотвірних моделей розглянутої групи прикметників, зіставлення їх зі словот-вірними моделями інших лексико-семантич- них груп просторових прикметників (зокрема, параметричних та орієнтаційних) для встановлення особливостей зберігання та пе-редачі знання про важливі характеристики просторових об'єктів носіями давньогрець- кої мови.

Література

1. Виноградов В. В. Русский язык (Грамматическое учение о слове). / В. В. Виноградов. -- М.: Высшая школа, 1986.- 614 с.

2. Вихованець І. Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. / І. Р. Вихованець. -- К.: Наукова думка, 1988. -- 256 с.

3. Вольф Е. М. Грамматика и семантика прилагательного. / Е. М. Вольф. -- М.: Наука, 1978. -- 200 с.

4. Дворецкий И. Х. Древнегреческо-русский словарь: В 2 т. / И. Х. Дворецкий -- М., 1958.

5. Коськина Е. В. Внутренний человек в русской языковой картине мира: образноассоциативный и прагмастилистический потенциал семантических категорий пространство», «субъект», «объект», «инструмент»: Дис. канд. филол. наук. / Е. В. Коськина. -- Омск, 2004. -- 200 с.

6. Кубрякова Е. С. Язык и знание / Е. С. Кубрякова. -- М.: Языки славянской культуры, 2004. -- 555с.

7. Линник Т. Г. Параметричш прикметники i їх становлення. / Т. Г. Линник. -- К.: Наукова думка, 1982 . -- 198 с.

8. Павлов В. М. О разрядах имен прилагательных в русском языке. / В. М. Павлов. // Вопросы языкознания. -- 1960 №2. -- С.64-68.

9. Уфимцева А.А. Семантика слова // Аспекты семантических исследований. / А. А. Уфимце- ва. -- М.: Наука, 1980. -- С.5-80.

10. Харитончик З. А. Имена прилагательные в лексико-грамматической системе современного английского языка / З. А. Харитончик. -- Минск: Вышэйшая школа, 1986. -- 96 с.

Размещено на Allbest.ru