Акцентні варіанти української мови: теорія, історія

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 811.161.2.801. 653

Акцентні варіанти української мови: теорія, історія

Б.Р. Пристай

Г. В. Пристай

Дрогобицький державний педагогічний університет

імені Івана Франка

У статті висвітлено теоретичні аспекти дослідження акцентних варіантів української мови. З'ясовано шляхи зародження двоякого наголошення, детально проаналізовано зовнішні та внутрішні причини його виникнення. Схарактеризовано умови співіснування основної та допустимої акцентних форм. Підтверджено, що в процесі конкуренції варіантів одна з форм повністю витісняє іншу. Обґрунтовано найбільш прийнятну термінологію на позначення проаналізованого лінгвістичного явища. Подано рекомендації щодо правильного маркування двоякого наголошення в словниках. акцентний двоякий наголошення лінгвістичний

Ключові слова: наголос, двояке наголошення, акцентний варіант, акцентна модель, акцентна система.

В статье освещены теоретические аспекты исследования акцентных вариантов украинского языка. Выяснены пути зарождения двойственного ударения, подробно проанализированы внешние и внутренние причины их возникновения. Описаны условия сосуществования основной и допустимой акцентных форм. Подчеркнуто, что в процессе конкуренции вариантов одна из форм полностью вытесняет другую. Обоснована наиболее приемлемая терминология на обозначение проанализированного лингвистического явления и даны рекомендации по правильному маркированию двойственного ударения в словарях.

Ключевые слова: ударение, двойственное ударение, акцентный вариант, акцентная модель, акцентная система.

This paper focused on the theoretical aspects of the accent variants study in the Ukrainian language. The data clarify the origin of the dual accent and the internal and external reasons for its occurrence. Author determined conditions for the coexistence of primary and acceptable accent forms. The development of one of the accent forms has led to a complete displacement of a competitor. The purpose of this paper is to give the most appropriate terminology to describe this linguistic phenomenon. This study offers the recommendations for proper marking of the dual accent in dictionaries.

Keywords: accent, a dual accent, accent variant, accent model, accent system.

Акцентологія як самостійна лінгвістична дисципліна посідає чільне місце в системі науки про мову. При дослідженні процесу становлення системи наголосу української мови важливе місце займає вивчення акцентних варіантів. Кількість слів, які функціонують у сучасній літературній мові з двояким наголосом, досить велика. Такі лексеми, як правило, не порушують системи наголошення слів та їхніх граматичних форм у цілому, а виступають як прояви певних мовних зако-номірностей і зумовлені, як і інші варіантні засоби, всією системою української мови.

Мета статті -- визначити шляхи та при-чини виникнення акцентної варіантності, з'ясувати час появи та тривалість існування (конкуренції) двоякого наголошення, встано-вити оптимальні терміни на позначення ак-центологічних понять.

Розв'язання цієї проблеми започатковано в роботах відомих лінгвістів. Так, важливе значення для наукового вивчення двоякого наголошення мають праці З. М. Веселовської, де встановлено певні тенденції розвитку на-голосу, визначено напрямок акцентних змін у процесі історичного розвитку української мови [2:21-31; 3:56-61]. Глибоко науково, спираючись на найновіші досягнення морфо-нологічної концепції слов'янської акцентології, історія наголошення іменників, починаючи від праслов'янської епохи, досліджена в монографіях та статтях В. Г. Скляренка. У них реконструйовано давні акцентні парадигми, встановлено основні тенденції розвитку наголошення цього класу слів, з'ясовано причини та час акцентних змін, подано реко-мендації щодо нормативності цілого ряду ле-ксем [13:239; 14:32-35]. В. М. Винницький у своїх працях пояснює процес формування й розвитку акцентної системи української мови, у тому числі аналізує шляхи та з'ясовує причини виникнення варіантів наголосу, до-сліджує вплив на цей процес поетичного мов-лення та живомовної стихії, пояснюючи при цьому утвердження літературної норми. [5:577; 6:373]. М. М. Пилинський аналізує деякі розбіжності щодо акцентуації слів та їхніх форм у лексикографічних джерелах, робить важливі висновки щодо джерел варіантного наголосу, їхньої ролі та шляхів уніфікації [9:35-47]. Однак в українському мовознавстві питання природи акцентних варіантів, їхнього функціонування та особливостей вивчено недостатньо й у загальнотеоретичному плані, й стосовно фактичного опису самих типів таких слів. Скажімо, сучасні лексикографічні роботи, лінгвістичні праці неоднаково фіксують слова з двояким наголошенням.

До акцентних варіантів зараховуємо ви-дозміни одного й того ж слова, з однаковим лексичним та граматичним значенням, іден-тичною морфемно-словотвірною структурою, але різним місцем наголошення. І хоча таке визначення досить приблизне, воно все ж таки охоплює абсолютну більшість мовних фактів, об'єднаних в акцентні варіантні пари з точки зору генетичної спільності та адекватності морфолого-словотвірної структури.

Існування акцентних варіантів викликане певними причинами. Сучасні дослідники на-голосу основним джерелом виникнення ак-центних варіантів вважають процес історич-ного розвитку мови [7; 9; 1; 5]. І дійсно, в усіх типах слів та словоформ, у яких спостерігається пересування наголосу, властиві явища варіантного акцентування. Тому вагання наголосу -- релевантна ознака наявності переходу акценту в слові. При наявності в багатоскладовому слові наголосу на бічному складі й трьох чи більше ненаголошених складів за порядком виникає тенденція до ритмічної рівноваги. Вона не детермінує пе-реміщення акценту, але служить передумовою, обставиною, яка сприяє зміні акцентних характеристик слова за наявності інших чин-ників [7:64].

Крім того, процес утворення подвійного наголошення відбувається дуже активно під безпосереднім упливом живомовної стихії, адже територіальні діалекти одна з основних причин акцентних варіантів [13:74; 4:26]. Ве-лика кількість варіантів кодифікованих наго-лошень у літературній мові (яка бере за основу південно-східні наголоси) з'являється при врахуванні найбільш поширених та стійких наголосів, властивих південно-західному на-річчю [9:21].

Інша причина зміни місця наголосу та ви-никнення варіантів -- дія аналогії, яка пов'язана з розмежуванням давнішої, рідше вживаної, форми та форми, поширеної в су-часній мовній практиці або з диференціацією стилістичних відтінків слова [1:21; 13:79].

О.Романченко зауважує, що поява подвійних наголосів пов'язана з внутрішньою структурою слова. З погляду залежності місця наголосу в слові від його внутрішньої морфологічної структури виділяється два акцентні центри, взаємодія яких у певній твірній моделі є однією з умов виникнення двоякого наголошення. Скажімо, двоякий наголос у межах слова може бути наслідком взаємовпливу двох акцентних центрів -- основи і флексії, як, наприклад, у прикметнику зимовий; кореня і суфікса -- смушковий [11:77-78].

Акцентні варіанти зафіксовано як у власне українських словах, так і в запозичених. Останнім властива своя акцентуаційна модель. Потрапляючи в склад лексики української мови, вони зберігають свій первісний наголос чи акцент мови-посередника. На певному етапі освоєння цей процес супроводжується виникненням подвійного наголошення. Нові акцентні варіанти, як слушно вказує О. В. Суперанська, з'являються на тих складах, на яких вони найбільш типові для даних структур [18:35-39].

Отже, як засвідчив обстежений матеріал, причини акцентної варіантності можна поді-лити на зовнішні (вплив територіальних діа-лектів, запозичення) та внутрішні (дія відпо-відних тенденцій, вплив аналогії, поєднання двох акцентних центрів).

Акцентні варіанти конкурують між собою, відображаючи різні співвідношення. У процесі конкуренції вони або розходяться в лексичних значеннях (наприклад, частковий -- 'неповний'; частковий -- 'власти- вий окремій частці, пайовий') або одна з форм повністю витісняє свого конкурента (записка і записка ^ записка, приятелька і приятелька ^ приятелька). Протягом певного часу нормою вважається лише традиційна форма наголосу, а нова зустрічається тільки за межами літературного вжитку (у розмовній мові, професійній тощо) й тому визначається позанормативною. Таке акцентування не зафіксовано лексикографічними джерелами та акцентологічними дослідженнями. На другому етапі новий наголос поширений в літературній мові, однак відчутно поступається традиційному варіантові.

У словниках цей інноваційний акцент в осно-вному подається як можливий. У наступній фазі розвитку, закріплюючись, новий наголос поступово стає звичним і визначається за-гальноприйнятим. Тоді дві його форми співі-снують більш-менш порівну й відповідно за-фіксовані в словниках. Цей період буває досить тривалим і впродовж нього то перший, то другий варіант може домінувати. На четвертій стадії або новий, або старий (рідше) наголос закріплюється в загальновживаній мові, а інший використовується рідше. І на завершальному етапі лише один акцент- переможець стає нормативним, а інший зара-ховують до форм застарілих, діалектних чи стилістично забарвлених. Ця схема показує найбільш звичний процес конкурентної боро-тьби та зміни норм акцентуації. У більшості випадків їх прослідкувати важко, оскільки словники, мовознавчі дослідження (в т.ч. діа-лектологічні) не встигають відобразити всі етапи співіснування варіантів наголосу.

Акцентні варіанти марковані, як правило, або стосовно норми (нормативний / ненорма-тивний, розмовний, діалектний; рекомендо-ваний / допустимий), або за часовою шкалою (традиційний / застарілий; традиційний / но-вий), або щодо функціонально-стилістичного закріплення (стилістично нейтральний / про-фесійний; загальновживаний / поетичний), або за частотою вживання (постійно, регулярно / рідко, рідше). У мовленнєвій практиці не завжди легко можна визначити адекватність варіантних наголосів. Рекомендованим вважаємо той наголос, який відображає зако-номірності наголошування, відповідає системі та літературній традиції. При тимчасовій рівновазі, узуальній рівноцінності пріоритет норми визначається, як правило, за традицій-ним варіантом. Однак це зовсім не означає, що саме рекомендований (домінуючий) на цей час акцент завжди буде переважати або колись закріпиться остаточно. Нормою стає найкращий варіант літературної мови, інші залишаються поза нею [9:83].

Хронологія акцентуаційних варіантів в українському мовознавстві практично не вивчалася. На жаль, у мовознавчих працях простежується досить приблизна фіксація нижчої межі відліку акцентних варіантів. У багатьох лексемах вони зберігаються протягом століть. Наприклад, у словах та словоформах броня, жало, напасть, срібло; жалю, плачу, човна двояке наголошення зареєстроване ще в давніх українських пам'ятках.

У лінгвістичних дослідженнях уживаються різні терміни на позначення варіантності наголосу. Найчастіше функціонують варіан-тний / варіант, дублетний / дублет, парале-льний, рідше -- подвійний і двоякий наголос. Усіх їх об'єднує поняття 'вагання (хитання) наголосу'. Так, З. М. Веселовська використовує терміни дублетний, паралельний, подвійний наголос [1:16-21], В. Г. Скляренко вживає подвійний, рідко двоякий, паралельний [13:125-146; 14: 32-34]. У роботах В. М. Винницького побутує двоякий, дублетний, подвійний, варіантний наголос [4:26-30; 5:3034]. У праці Т. Г. Юрчук послуговується терміном варіантний наголос [20:31]. А О. В. Ро- манченко однаково користується термінами як паралельний, так і дублетний [11:77]. У словниках побутують терміни подвійний [10:3; 12:23], паралельний наголос [8:5]. Очевидно, найбільш адекватно суть явища відображає термін акцентний варіант або варіантний наголос / акцент, бо варіант -- це 'видозміна, різновид чого-небудь' [15:292]. Ви-користовуватись можуть терміни двоякий та подвійний наголос / акцент, які близькі за значенням до варіативного -- той, 'який про-являється у двох видах' [16:227; 17:738]. Термін дублет означає 'другий екземпляр яко- го-небудь предмета, один з двох однакових предметів' [16:430]. Однак акцентні варіанти не є однаковими, адже з двох варіантів один на певному етапі розвитку мови визначається рекомендованим, а інший -- можливим. Отже, значення терміну дублетний досить приблизне щодо акценту. Термін паралельний, який серед інших вживається в значенні 'однакові або однорідні явища' [17:64], теж не зовсім відповідає явищу. Адже, по-перше, акцентуація змінюється й може з часом „перетинатися”, навіть повертатися до свого первісного місця; по-друге, при використанні різних форм наголосу говорити про тотожність немає підстав. По-третє, перевага одного наголосу над другим, різний час виникнення однозначно говорить про те, що це не тільки не однакові, а навіть не в усьому однорідні явища. Отже, терміни паралельний, дублетний бажано не вживати щодо акценту, оскільки вони не зовсім точно передають зміст та природу цього поняття. Вислів вагання наголосу, лексичне значення якого 'ві- дчувати неспроможність одразу вирішити що-небудь; роздумуючи схилятися то до одного, то до іншого рішення, хитатися' [15:274], на нашу думку, може вживатися на позначення цього процесу.

У лексикографічних джерелах практику-ються такі основні способи позначення акцен-тної варіантності: через 'і' (користь і корїість) та два наголоси на одному слові (користь). Обидва ці способи, мабуть, не зовсім точно передають суть цього явища. Адже варіанти наголосу, передані через сполучник 'і', сприймаються передусім як рівноправні, од-ночасні, а тільки потім як послідовні форми. Другий спосіб реєстрації надто спрощує по-няття акцентуаційних варіантів, бо взагалі не виділяє жодного з них, а тому, очевидно, може практикуватися лише в наукових працях (з метою економії місця). На нашу думку, до-цільніше акцентну варіантність передавати, вказуючи на те, котра з форм наголошення рекомендована, а котра допустима (можлива). Скажімо: користь і доп. користь. Причому, потрібно зазначити, що на першому місці в словниках ставиться основний, рекомендо-ваний наголос [8:5], а не більш уживаної фор-ми [19:6]. Адже частотність використання того чи того варіанта -- важливий, але не єдиний критерій нормативності.

Отже, акцентна варіантність слів та їхніх граматичних форм -- складова частина системи наголосу сучасної української мови, яка тісно пов'язана з процесом становлення та розвитку цієї системи й зумовлена постійними змінами в акцентуації слів. Акцентні варіанти загалом не порушують нормативність наголошення лексем і випливають із загальних закономірностей акцентування слів різних морфологічних класів.

Оскільки в мові постійно відбуваються живі процеси, зокрема зміна місця наголосу, то майбутні дослідження в галузі акцентної варіантності залишаються перспективними та будуть спрямовані передусім на вивчення двоякого наголошення в конкретних типах слів різних морфологічних класів.

Література

1. Веселовська З. М. Дублетні наголоси в сучасній українській літературній мові / З. М. Веселовська // Укр. мова в школі, 1960. -- № 2. -- С. 16-21.

2. Веселовська З. М. Особливості наголосу прикметників в українській літературній мові (кі-нець XVIII-XX ст.) / З. М. Веселовська. -- Мовознавство, 1971. -- № 3. -- С. 21-31.

3. Веселовська З. М. Особливості наголосу прикметників в українській літературній мові / З. М. Веселовська. -- Мовознавство, 1972. -- № 5. -- С. 56-61.

4. Винницький В. М. Акцентна дублетність і кодифікація / В. М. Винницький. -- Мовознавс-тво. -- 1983. -- № 6. -- С. 25-36.

5. Винницький В. М. Українська акцентна система, становлення, розвиток : [монографія] / В. Винницький. -- Львів : Бібльос, 2002. -- 578 с.

6. Винницький В. М. Функційне навантаження українського наголосу : [монографія] /

B. Винницький. -- Львів : ДП “Видавничий дім “Укрпол”, 2010. -- 376 с.

7. Горбачевич К. С. Вариантность слова и языковая норма / К. С. Горбачевич. -- Л.: Наука, 1978. -- 238 с.

8. Орфоепічний словник / [уклад. М. І. Погрібний]. -- К. : Рад. школа, 1984. -- 118 с.

9. Пилинський М. М. Мовна норма і стиль / М. М. Пилинський. К. : Наукова думка, 1976. --

C. 35-47.

10. Погрібний М. І. Словник наголосів української літературної мови / М. І. Погрібний. -- К., 1964. -- 639 с.

11. Романченко О. В. Дублетність у наголошуванні прикметників / О. В. Романченко. -- Мо-вознавство, 1977. -- № 3. -- С. 77-83.

12. Русско-украинский словарь : в 3 т. / Академия наук Украинской ССР ; редкол. И. К. Бело- дед и др. -- 3-е изд. --К., 1988. -- 3 т.

13. Скляренко В. Г. Нариси з історичної акцентології української мови / В. Г. Скляренко. -- Київ : Наук. думка, 1983. -- 239 с.

14. Скляренко В. Г. Слова з двома наголосами в поетичних творах Лесі Українки / В. Г. Скляренко. -- Культура слова. -- Київ : Наук. думка, 1991. -- Вип. 40. -- С. 32-35.

15. Словник української мови : в 11т. / [наук. ред.: І. К. Білодід (голова) та ін.]. -- К. : Наук. думка, 1970--1980-- . -- Т. 1 : А--В. -- 1970. -- 547 с.

16. Словник української мови : в 11т. / [наук. ред.: І. К. Білодід (голова) та ін.]. -- К. : Наук. думка, 1970--1980-- . -- Т. 2 : Г--Ж. -- 1971. -- 547 с.

17. Словник української мови : в 11т. / [наук. редкол. : І. К. Білодід (голова) та ін.]. -- К. : Наук. думка, 1970--1980-- . -- Т. 6 : П--Поїти. -- 1975. -- 832 с.

18. Суперанская А. В. Ударение в заимствованых словах в современном русском языке / А. В. Суперанская. -- М.: Наука, 1968. -- 310 с.

19. Українська літературна вимова і наголос: словник-довідник /АН УРСР. [за ред. М. А. Жовтобрюха]. -- К. : Наук. думка, 1973. -- 724 с.

20. Юрчук Т. Г. Російсько-українські акцентуаційні паралелі / Т. Г. Юрчук. -- УМЛШ, 1971. -- № 3. -- С. 21-26.

Размещено на Allbest.ru