"Людина" в системі платонівських цінностей: лінгвістичний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

“ЛЮДИНА” В СИСТЕМІ ПЛАТОНІВСЬКИХ ЦІННОСТЕЙ: ЛІНГВІСТИЧНИЙ АСПЕКТ

Мар'яна Шан

Анотація

лінгвістичний людина платон мовний

Досліджено мовно-семантичні особливості опису людини в трактаті Платона “Держава”. Виявлено та описано лінгвістичні маркери, що переважають в універсальному, соціальному та індивідуальному шарі концепту. Проаналізовано корелятивні пари лінгвістичної репрезентації концепту та їхні домінантні лексеми.

Ключові слова: концепт, людина, Платон, людина-життя, людина-держава, людина-індивід.

Аннотация

“ЧЕЛОВЕК” В СИСТЕМЕ ПЛАТОНОВСКИХ ЦЕННОСТЕЙ: ЛИНГВИСТИЧЕСКИЙ АСПЕКТ

Марьяна Шан Львовский национальный университет имени Ивана Франко

Исследованы лингвосемантические особенности описания человека в трактате Платона “Государство”. Определены и описаны лингвистические маркеры, доминирующие в универсальном, социальном, а также индивидуальном слое концепта. Проанализированы релятивные пары лингвистической репрезентации концепта и их доминантные лексемы.

Ключевые слова: концепт, человек, Платон, человек-жизнь, человек-государство, человек- индивид.

Annotation

“HUMAN” IN THE SYSTEM OF PLATO'S VALUES: THE LINGUISTIC ASPECT

Maryana Shan Ivan Franko National University of Lviv

The article reveals some linguistic and semantic peculiarities of the representation of “Human” in The Republic by Plato. The linguistic markers prevailing in the universal, social and individual layers of the concept are investigated and described. The relative pairs and dominant lexemes of the concept representation are analyzed.

Keywords: concept, human, Plato, human-life, human-state, human-individual.

Виклад основного матеріалу

Мислення людини “утілеснюється” через вербальне вираження, а саме - за допомогою ментально-когнітивних структур - концептів. Знання про концепти організовуються через когнітивні моделі (фрейми, сценарії, схеми, метафоричні та метонімічні моделі тощо). На думку Вєслава Ющака, “до того, як стати засобом порозуміння, мова служить для молитви, вихваляння того, що святе, вираження почуттів подиву та захоплення”, тобто відбувається процес “утілеснення через мову” [11, с. 154].

Найважливіші когнітивні етапи та компоненти людської життєдіяльності (життя, тілобудова, суспільна активність та державний статус, моральні цінності, важливість справедливості та вплив виховання на формування людської особистості) взято за основу аналізу концепту “людина” та розглядаються як субконцепти цього загального концепту.

Дослідження антропологічних цінностей є актуальним у сучасній лінгвістиці, оскільки характеризується різноплановим аспектом реалізації, виражаючи індивідуальні та колективні характеристики. Це дослідження зумовлене необхідністю репрезентації образу людини в контексті давньогрецької літератури, а також недостатнім рівнем вивчення семантики лексичних одиниць та лінгвостилістичного втілення поняття “людина” в філософському дискурсі Платона. Антропологічні на- працювання в лінгвістичному аспекті представлені роботами Арутюнової Н. Д. [1], Голубовської І. О.[2], Кубрякової О. С. [3], Приходька А. М. [6], Степанова Ю. С. [7] та інших дослідників.

Наукова новизна дослідження полягає в комплексному дослідженні концепту “Людина” у трактаті “Держава” Платона.

Концепт “Людина” має складну структуру, охоплюючи понятійний, образний та цін- нісно-оцінковий компоненти, кожен з яких характеризується різним ступенем актуальності для концептоносіїв [7, с. 47]. Когнітивні параметри концепту (понятійно-складова сторона, образно-асоціативні характеристики, аксіологічний статус), що експлікуються в метафоричних моделях, представлені такими релятивними парами:

- людина - життя;

- людина - держава;

- людина - індивід.

Релятивна пара “людина - життя” творить універсальну концептуалізацію досліджуваного поняття та основної ідеї філософського трактату “Держава” Платона. Семантично вербалізований концепт о оу0рюпод реалізовано за допомогою ядерної семи “життя”, що презентується лексемами о aiwv, р Zwp, о [Зіод, особистісних сем “тіло” та “душа”, відповідно представлені лексемами то стюра та р фихр, а також семи “взірець” (лексема о тйпод) та семи “моральна чистота / благородність” (лексема каАокауа0іа).

Когнітивний прототип людини реалізується за допомогою ядерної семи “життя”, представленої у грецькій мові лексемами:

- о aiwv - життя як тривалість, цілий окреслений час життя,

- р Zwp - натуральний процес життя,

- о ріод - індивідуальне життя, символ вираження повноти духовної постави - то р0од [9].

Лексема о aiwv виконує функцію виразника темпоральності, виступаючи “референтом поняття вічність” [5]. Для Платона особливо важливим є індивід та його стиль життя. Останнє поняття вербалізується за допомогою лексеми о ріод: оте 5р ouv, einov, арфістрртойутаї єкасттои той є'і5оид aL ^5ovai каі айтод о ріод, рр оті прод то koAAlov каі aLaXLOV Cpv рр5є то xe^v каі dрєlVOV... [10, 582а] - Тож коли суперечать одне одному не тільки задоволення людей цих типів, а й самі способи життя кожної такої людини - не з огляду на те, чиє існування краще, а чиє - гірше... [4, 582а]. В описі концепту “Людина” (з урахуванням семи “життя”) присутні антитези, виражені антонімічними парами: каАод - аїстход, apeivwv (ауа0од) - хєір^щ (какод). Лексема р Сюр та похідне CO/Caw, які Платон використовує для окреслення поняття “існувати”, у трактаті зафіксовані у складі фразеологічного звороту: той ріои 5іапорєйєст0аі Zwpv - проходити свій життєвий шлях. На думку В. Йегера, найкращим життям у Платона вважається стиль життя найдостойнішої людини та громадянина: “Ціллю будь-якого виховання та ідеалом людської особистості є стиль життя філософа” [8, с. 939].

Корелятивна пара “людина - життя” безпосередньо переплітається з іншою корелятивною парою “людина - індивід”, оскільки в художній експлікації' Платона сфери концепту “Людина” ототожнюються з двома вимірами - тілесністю та духовністю, людиною зовнішньою та внутрішньою, що вербально представлені особистісними лексемами то стОра та р фихр. Лексема то стОра “вплітається” автором у гармонійний зв'язок з духовністю: Ойкойу єі i:pv 5іогуоіагу L^v^ 0єpaпєйстavтєg пapa5oiрєv айтр та пері то стОра акріроАоуєіст0аі, ррєід 5є бoov тойд тйпоид йфрурстаірє0а, Юа рр рaкpoАoyOрєv, ор0Од av пoLOІрєv; [10, 403 е] - Виходить, якщо ми, досить уважно розглянувши духовність наших охоронців, доручимо їй дбайливу турботу про тіло, а самі, щоб уникнути багатослів'я, наведемо лиш кілька прикладів, то чи правильно ми поведемося? Уважне вивчення духовності іншої особи передбачає довіру їй найціннішого - турботи про тіло (то стюра пара5і5юрі), причому Платон ототожнює вищезгаданий вираз зі зворотом о ріод пара5і5юрі:

прод то пйр, рєтріюд йпoп^vovтєд: каі ойтю 5ldyovтєд т6v ptov ev єірр^рєта йуієіад, Од єікод, урраюі тєАєuтOvтєд dААov тoLoйтov ptov тоід EKyovoLg лара5юооиогу [10, 372d] - Так у мирі й при здоров'ї вони проживуть життя аж до глибокої старості і, передавши нащадкам такий самий спосіб життя, відійдуть.

Парадигма трьох лінгвістичних маркерів (Зіштод - q фйоїд - Сю з домінантною семою то оюра вказує на інтерпретаційне поле, згідно з яким природа і тіло протиставляються душі як фізичні субстанції, попри те, що тіло та душа людини позиціонується як єдність, нерозривність начал:...єі той pev оюратод тфд фйоєюд 5іаф0єірорЈупд ЬокєТ ой pLWTOV єіуаі..., тфд 5e айтой тойтои ф C^ev фйоєюд таратторсупд каї 5іаф0єірорЈупд p^^ov ара ёотаи.. [10, 445b] - Коли природа тіла у когось пошкоджена, то такій людині, мабуть, не варто жити... бо що ж то за життя буде в неї, коли природа того, завдяки чому ми живемо (тіло), буде розладнана й зіпсована?

Зовнішній вимір концепту “людина” репрезентує лексема о тйпод (“форма”, “взірець”, “тип”, “архетип”, “модель”) [9]. Твердження В. Йегера про те, що “витиснутий у молодому віці на душі людини відбиток залишається в ній назавжди”, дає підстави стверджувати про використання лексеми о тйпод з метою акцентування домінантної функції виховання. Синонімом лексеми о тйпод виступає іменник то лара5єіура: ПроєЛюрє0а 5q ті лара5єіура ЈкатЈрцту аі eIolv, ма тйлф Лdpюpєv айтад; [10, 559а] - Чи не взяти б нам собі якісь приклади як одних, так і інших пожадань, якими вони є, щоб мати їх за взірець? Полісемантичність лексеми о тйпод дозволяє Платонові вживати її у таких контекстах:

1. Людина ідеальна, взірець: Каї раЛа, Јфп, оюгу ує avayKq т6v totov єїуаі той тоюйтои рртород [10, 396е] - Ні, звичайно, - одказав він, саме такою і повинна бути людина, яка веде оповідь подібним чином. Платон вживає цю лексему разом із вказівкою на необхідність відповідати стандартові - лексемою q avayKq: оі^ ує avayKq т6v totov [10, 396е].

2. Характеристика (переважно лексема о тйпод вжита у множині): Ор0юд, Јфр^ аЛЛ' айто 5q тойто, ої тйпої пєрї 0єоЛоуїад тгуєд av elev; [10, 379a] - Але ось які основні риси мають бути у вченні про богів?.

3. Принцип каЛокауа0іа: Oйкойv, qv 5' Јую, отой av оирліта^ Јv тє т^ фихт кaЛd q0q Јv6vтa кal Јv тф єі5єі 6pоЛоyойvтa Јкєіуоід кal оupфюvойvтa, той айтой pєтЈXоvтa тйпои, тойт' av є'іф кdЛЛLOтоv 0Јара тф 5цуарЈуф 0єао0аі; [10, 402d] - Виходить, сказав я, - у тому випадку, коли чудові моральні якості, які криються в душі тієї чи іншої людини узгоджуватимуться з її зовнішнім виглядом і будуть з ним у повній гармонії, оскільки їх об'єднує приналежність до одного певного типу, це було б найкращим видовищем для кожного, хто вміє бачити. За допомогою структурної моделі узуальної семи каЛокауа0іа виділяємо такі лінгвістичні маркери: q фихл, оирфцгуЈю, та каЛа, то каЛЛютсгу 0Јара, рєтЈую той айтой тйпои. Домінантне використання субстантивованих прикметників та прикметників загальнооцінкового значення (підкреслено позитивна оцінка) свідчить про перевагу ціннісно-оцінкового компоненту в структурі концепту “Людина”.

Цілісність тілесного та духовного представлено як комплекс суперлативних ознак людини: ДєТ pev 5q каї тайт^ акрірюд трЈфєо0аі Јк nm5wv 5іа ріои...Јрої pev уар ой фамєтаї, о av xрnот6v q оюра, тойто т^ айтой арєт^ ^ux^v ауа0^ лоїєгу, аЛЛа тойvavтLOV фихл ауа0^ т^ айтфд арєт^ оюра ларЈхєгу юд о'іоу тє ^^^crav [10, 402d] - І в цьому треба старанно виховувати з дитячих років і впродовж усього життя. Бо я не вважаю, що коли з тілом у людини все добре, воно своїми добрими якостями викликає добрий душевний стан, завдяки власній доброчесності доводить тіло до найвищої досконалості. Філософ супроводжує лексему то оюра епітетом хрпотод, натомість q фихл - ауа0од, водночас акцентуючи на тому, що двосторонній вплив на них має р аретр. Обидва лінгвістичні репрезентанти концепту “Людина” включають в себе ознаки, сформовані під впливом процесу виховання, зокрема це спостерігається через використання звороту акрірюд трефи). Виховний процес за Платоном має творити тяглість впродовж усього людського життя: Де! pev 5р каі тайт^ акрірюд трефео0аі Ек nal5wv bid ріои [10, 402d] - І в цьому треба старанно виховувати з дитячих років і впродовж усього життя.

Окрім лексем то ойра та р фихр, до складу семантичних пар “людина-життя” та “людина-індивід”, входить компонентна репрезентація фізіологічних аспектів: аЛЛ' pALOELbeoTaTOv (то орра) уе оіраї twv пері тад аіо0роеід opyavwv [10, 508b] - Але з усіх наших органів відчуття цей (зір), гадаю, найбільш подібний до сонця. Автор використовує Genetivus partitivus для стилістичного виділення когнітивно-рецептивних функцій зору, а за допомогою епітета pЛюеl5eoтaт6v (умовно “око духа”) вказує на близькість фізичного поняття «око» з духом:

каі тф ovtl Ev роррорф раррарікф tlvl то трд фихрд орра кaтopюpuyevov рре ра еЛкєі каі avayei avw, отюері0оід каі оирперіаушуоідхр^ре^ аід 5lpЛ0opеv те XvaLg [10, 533d] -...вивільняє, наче з якогось варварського болота погляд нашої душі, що глибоко зарився туди, і підносить його догори, використовуючи при цьому допомогу тих мистецтв, які ми вже розібрали.

Позиціонування лексеми о типод на одному рівні з законодавчими приписами передбачає накладання такого типу мислення на поведінку людини, який в семантичній реалізації презентується як “відбиток” - репрезентант закону: ПavтdпaoLV, Јфр,Јуюуе тоид типоид тоитоид оиухшрй, каі Юд v6pоlд av хрфр^ [10, 383с] - Я повністю поділяю усі твої приписи в цьому і хотів би керуватися ними як законами. Мовний маркер Ёvonppvao0a^ зі значенням “прищепити (щось)” вказує на виховну функцію застосування лексеми: Оикотю оіо0' оті архр пavт6д Јруои реуютсгу, аЛЛшд те 5р каі veф каі апаЛф отфо^; раЛюта уар 5р тоте пЛаттетаї, каі Ёv5йетal типод ov av тід ройЛртаї Ёvonppvao0al Ёкаотф [10, 377b] - Хіба ти не знаєш, що початок у будь-якій справі найважливіший, особливо коли це стосується чогось молодого й ніжного? Саме тоді найчастіше виникають і вкорінюються ті риси, які хто-небудь захоче там прищепити. Платон закладає суспільну основу - виховання, оскільки саме його філософ вважає початковим етапом найважливішого (архр паутод Јруои реуютсгу), на це вказує використання звороту пЛаттетаї каі Ёv5uетal типод - виникають і вкорінюються ті риси, в якому лексема о типод набуває значення “риса”, “ознака”.

Нероздільність внутрішнього та зовнішнього начала людини, (окрім ядерної семи о О^рютсод), вербалізується за допомогою лексем то ^u^ov (біологічне поняття зі значенням “тіло”, “оболонка душі” або “панцир душі”), р еін^ (“схожість”, “образ”, “віддзеркалення”), то Z^ov (“жива істота”, “тварина”, “образ”). Частини людської душі презентують у Платона три різні стилі життя: це ставлення алегорично зображується за допомогою постатей багатоголової потвори, лева та людини - ріа^ pЁv І5eav 0рріои поікіЛои каі поЛикефаЛои,... p^av 5р tolvuv аЛЛ^ І5eav Лeovтog, ріа^ 5Ё dv0pwпou [10, 588c-d]. Авторська алегорія за допомогою градаційного порівняння у спрощеному варіанті пояснює відмінність цих начал: спостерігається перехід від анімалістичних спрямувань до вищих категорій розуміння людської істоти.

Лексема р еін^ вжита для акцентування на цілісності людини, в якій немає жодних протиріч: пеp^пЛaoov 5р айтоід Ј4«0ev Ёv6д еiк6va, i:pv той dv0pwпou, юоте тф рр 5uvapevф та Ёvт6д ор^, аЛЛа то ЈЈ« p6vov ЈЛuтpov ор^ті, Јv Cфov фa^vеo0al, avGpwnov [10, 588e] - А тепер надай їм, ніби накинь на них, єдиний образ, вигляду людини, так, щоб для того, хто не може зазирнути всередину, а бачить лише зовнішню оболонку, це все видавалося одною живою істотою, тобто людиною.

Лексема то Cфov зустрічається також у відомому алегоричному зображенні печери: Opa tolvuv пара тобто то telxlov фєpovтag avGpwnoug окєбр те паутоЬапа unepexovTa тоб тєіхіои каї dvЬpldvтag каї аААа Сфа АІ0єуа те каї ^uAiva каї паутоїа elpyaopeva^ [10, 515а] - Тоді уяви собі, що вздовж цього муру люди носять всілякі витвори, тримаючи їх так, щоб вони були видні зверх огорожі: тут і статуї, і всілякі зображення інших живих істот, виконані з каменю і дерева.

Образ правдивої людини або “людини в людині” (o0ev тоб av0pwnou о ^тод av0pwnog) презентується через розумну частину душі: oбкoбv аб о та Ьікаїа Aeywv АиоїтєАєІА фаф av belv табта npdттЈLV каї табта Aeyeiv, o0ev тоб dv0pwnou о бутод o^p^i^g єотаї єyкpaтєотaтog, каї тоб поЛикєфаЛои 0peppaTOg єпірєАроєтаї wonep yewpyog, та pev ppepa тpєфwv каї ті0аоєбцгу, та Ьє aypia апокюАбцту фбєо0аі, обppaхov nolnоdpєvog тpv тоб A^vrog фбоLV, каї raivp navrav кnЬ6pєvog, фіАа nolnоdpєvog аААрАоїд тє каї абтф, обтю 0pe^eL; [10, 589b] - Виходить знову ж той, хто погоджується з корисністю справедливості, стверджує, що слід поводитись і говорити так, щоб та людина, яка є всередині створеної нашою уявою людини, якнайбільше набралась сил і, немов селянин, взялася за догляд за багатоголовим страховищем, плекаючи та облагороджуючи в ньому голови свійські і перешкоджаючи розвитку диких, і щоб при цьому вона взяла собі у спільники лева і разом з ним дбала про всі ті частини, змушуючи їх бути дружніми між собою та з нею самою, - ось у який спосіб вона б їх виховувала. Платон вкотре наголошує на важливості плекання природніх рис та вихованню найкращого в собі. Згідно дефініції таких поглядів дотримується кожен прихильник справедливості (о pev та Ьїкаїа єукшріаС^): коріЬр yap аб Аєуєі табта о то Ьікаюіу enaivwv [10, 589р] - Саме так і говорить людина, яка вихваляє справедливість.

У свою чергу релятивна пара “людина-індивід” гармонійно вплетена автором трактату в канву наступної метафоричної моделі “людина-держава”, адже філософ пропонує органічну концепцію держави, яка одночасно презентує “збільшений відбиток” людської душі та її внутрішньої структури [8, с. 769]. Принцип руху цілої держави відбувається завдяки душі людини - відповідно до цього переконання філософ “тавтологічно” апелює до того, що в людині є “людським”. Особливістю експлікації державних процесів та душевних метаморфоз у трактаті “Держава” є їхня репрезентація крізь призму мовних засобів, що термінологічно належать до медичної сфери, найчастіше компаративний аналіз цих сфер проявляється саме в патологічних процесах [8, с. 821]. Приклад здоров'я як нормального стану (р о^єтр) фізичної будови людини уможливлює Платонові трактування факту моральної природи, яким є справедливість, як правдивої природи душі і як її нормального стану: oбкoбv каї то pev Ьікаїа npdттєLV blкaюобvnv єрпоієї, то Ь' аЬїка abixiav; [10, 444d] - Виходить, і справедливе діяння прищеплює справедливість, а несправедливе - несправедливість? У цьому аспекті то аЬїка npdттєLV каї то аЬїкєа' позиціонується філософом як ідентичне поняття з лексемою р v6оog, у той час як то Ьікаїа поієїу - це символ р Ьікаюоб^ та р буієїа, що водночас реалізується як здоров'я та добробут: та pev пои буїєгуа буієш^ єрпоієї, та Ьє voоюbn v6оov [10, 444с] - Здорове начало прищеплює здоров'я, а хворобливе - хворобу.

Отже, Платонівська держава базується на міцній фізіологічній основі та моральному підґрунті, усе протилежне є відхиленням від норми (q аретг|): q поАІтеіа - це сукупність q Ьікаюс^п та q йуіеіа.

За допомогою метафоричної вербалізації ототожнюється механізм держави та принцип функціонування людського організму, причому для обох важливим є принцип q KOivwvia, який об'єднує та найкраще організовує. Лексичний зворот паста q KOivwvia q ката то стюра прод Tqv ^uyqv TETapevq демонструє співвідношення цілого та одиничного в межах людини (людського організму) та державної структури: каі qTiq 5q єууйтата evog avGpwnou ЈXЈl; olov бтav пои qpwv ЬактиАбд тои nAqyq, паста q ко^ю^іа q ката то стюра прод Tqv ^uyqv тетар^п еЇд рїау о^та^ 'rqv той dрxovтog ev айт^ і^стбетб те каі паста ара ouvqAyqCTev рєроид пovqстavтog oAq, каі ойтю 5q Aeyopev оті о о^брюїпод т6v 5dктuAov аАуєі: каі пері аААои otou^v тюу той О^рипои о айтод Абуод, пері те Айпрд пovoйvтog рєроид каі пері qbovqg pdї^ovтog; [10, 462c-d] - Також і та, яка дуже подібна до самої людини; коли хто-небудь із нас поранить собі палець, то вся тілесна цілість, до якої належить і душа, і з якою вона творить один уклад, повністю відчуває це, і вся разом із тим пальцем страждає, вся, хоч палець - то тільки її частина....

Алегоричні стани, що відображають наповнення в фізичному сенсі - стан ситості та заспокоєння, а в духовному сенсі - пізнання і навчання, аналогічні до поширеного погляду в медицині, згідно з яким кожна приємність і неприємність пов'язуються з наповненням і спустошенням (голод і спрага - свого роду тілесна пустка, а незнання і глупота - порожнеча душі): ойхі пегуа каі 5і^а каі та тоїайта ке^стеїд т^єд єістгу трд пері то стюра є^еюд;... dyvola 5є каі dфрooйvq ар' ой ^voi^g естті yqg пері ^uxqv ай є^еюд; [10, 585b] - Хіба голод, спрага і тому подібне не є станом відчуття якоїсь порожнечі в тілі?.. а незнання й нерозуміння - хіба це не та сама порожнеча у стані душі?

Внутрішня єдність держави, як переконаний Платон, повинна триматися на вихованні традиції: прод тойто ^а прод ev єкaсттov єрyov 5еі кор^е^, опюд av ev то айтой еттрЬейющ єкасттод рр поААоі аАА' еід уі^птаї, каі ойтю 5q стйрпаста q пбАїд ріа фйптаї аААа рр поААаі [10, 423d] -... займаючись лише тією справою, яка йому (громадянину) підходить, кожний ставав би для себе єдністю, а не безліччю, і так само ціла держава стане єдиною, а не множинною.

Автор наголошує на особливому зв'язку емоційної солідарності, відчуттів спільноти та порозуміння, що гарантує стабільність держави: єxopєv oйv ті pєі^ov rarav пбАеі q екеою о av aйтqv Ьіастпр каі TOiq поААад dvті ріад; q pєі^ov dya06v той о av cuvbq те каі TOiq ріа; [10, 462b] - Чи можемо ми уявити собі якесь іще більше зло для держави, ніж те, що її роздрібнює і сприяє розпаду на багато частин? І чи може бути більше добро, ніж те, яке державу зв'язує і зміцнює її єдність? Лексично центральною ідеєю виступає поняття q ко^ю^іа (“співвідношення”, “співучасть”, “зв'язок”): oйкoйv q р^ q5ovqg те каі Айппд ко^ю^іа [10, 462b] - А єднає спільність радості й смутку. Натомість лексема q ЇЬІюогд (“індивідуальні ознаки”, “особливості”) презентується з пейоративним забарвленням, оскільки: q 5є уе !wv тоюйтющ ЇЬІюстід ЬіаАйеі, бтav ої р^ періаАуеід, ої 5є періхареід уі^^^аі епі тоід айтоід пa0qpaстl ^д пбАеюд те каі tov ev Tq пбАеі; [10, 462b-c] - А відособленість у почуттях розкладає державу, коли одні невимовно страждають, а інші радіють із того становища, в якому перебувають держава та її населення. Хіба це не є виявом роздвоєності її громадян?

Засади q поАІтеіа (“царський устрій”, “форма правління”) та q паїЬеіа (“виховання”, “навчання”) є визначальними для держави. Дослідники вважають, що саме цим питанням приділена найбільша увага у трактаті давньогрецького філософа. Ціла державна структура опирається на відповідне виховання, а навіть ідентична з ним [10, 423d-425c]: klv5uvЈUЈi youv, pv 5' єую, ы A5ЈL^avxЈ, єк трд паі5ЈІад опт dv хід opppoq, тоїаита каі ха enopeva Јivai. p ойк аєі to opoiov ov opoiov паракаАеі; [10, 425c] - Принаймні, Адіманте, якого напрямку набрало виховання людини, такими, напевно, будуть для неї і наслідки. Хіба подібне не породжує завше подібне?

Для Платона важливим є зміст виховання та його засоби, які прирівнюються до пізнання найвищої норми. У цьому відношенні проявляється античний постулат р каАокауа01а (“моральна чистота”, “безкорислива чесність”, “порядність”, “благородство”), тобто гармонійний симбіоз зовнішньої форми - тіла та внутрішнього наповнення - душі, краса духовна та тілесна, що плекається відповідними засобами (“виховання для тіла - це гімнастика, а для душі - музика” [10, 377а]).

Абсолютом гуманістичної думки постає сократівська віра у “природу” людського прагнення до добра - для Платона підстава для генеральної перебудови понять про світ і життя, а завдання держави згідно з філософією Платона полягає у катаурртаї айтод айтоід єпі tov CTUv5eapov трд поАешд [10, 519e]: каі xeAeuxwv 5р оїраї фаір^ av eig ev tl xeAeov каі veavLKOv anopaiveiv айхо p aya0ov p каі xouvavxiov [10, 425c] - На мою думку, ми могли б сказати, що, врешті-решт, виховання зводиться до одного - до чітко окресленого й зрозумілого результату: або благо, або його протилежність.

Аналіз лексико-семантичних особливостей презентації понять держава, виховання, тіло, душа, справедливість, здоров'я у трактаті “Держава” Платона дають змогу виявити, що ціллю пізнання “міри” та місця людини у державі є осягнення пайдеї, що є способом віднайдення “нашої внутрішньої держави” [8, с. 943]. Парадигма Платонівської пайдеї полягала у взаємній позиції метафоричних моделей: “людина - життя”; “людина - держава”; “людина - індивід”, що є необхідними для гідного поступу античної цивілізації. Корелятивна пара “людина - життя” (лексеми о aiwv, р Cwp, о рюд; то стюра, р ^uxp; о типод, р каАокауа0 іа) служить для аналізу концепту людина в межах психофізіологічних параметрів, в той час як корелятивна пара “людина - індивід” (о dv0pюлоg, то eAutqov, р eixwv, то Cvov) зосереджена на представленні людини як незамінного та найціннішого елементу творення держави. Домінантна корелятивна пара “людина - держава” (лексеми р apexp, р поАІтеІа, р 5ікаюсти^, р иуіеіа, р когуцщіа, р І5іюстід, р поАІтеІа, р лаі5еіа, р каАокауа0 іа) акцентує на впровадженні схеми від одиничного до загального, відповідно до якої розвиток суспільства повинен відбуватися через найкращу людину до найдостойніших представників керівного апарату.

Результати дослідження є певним внеском у подальше вивчення та характеристику мовно-семантичних ознак філософського твору крізь призму основних шарів досліджуваного концепту та сприятимуть розумінню соціокультурного простору автора.

Література

1. Арутюнова Н. Д. Введение / Н. Д. Арутюнова // Логический анализ языка. Образ человека в культуре и языке. Москва: Индрик, 1999. С. 3-10.

2. Голубовська І. О. Етнічні особливості мовних картин світу / І.О.Голубовська. Київ, 2004. 284 с.

3. Кубрякова Е.С. Роль словообразования в формировании языковой картины мира / Е. С. Кубрякова // Роль человеческого фактора в языке: Язык и картина мира. Москва: Наука, 1988.189 с.

4. Платон. Держава / Платон // Перекл. з давньогр. Д. Коваль. Київ: Основи, 2000. 356 с.

5. Плешков А. А. О времени и вечности в философии Платона и Плотина / А. А. Плешков [Електронна версія]. Режим доступу: http://plato.spbu.ru/CONFERENCES/2013/thesl5.htm.

6. Приходько А. М. Концепти і концепто- системи в когнітивно-дискурсивній парадигмі лінгвістики / А. М. Приходько. Запоріжжя: Прем'єр, 2008. 332 с.

7. Степанов Ю. С. Номинация, семантика, семиология / Ю. С.Степанов // Языковая номинация. Общие вопросы. Москва: Наука, 1977. С.294-358.

8. Jaeger W. Pai- deia Formowanie czlowieka greckiego / Werner Jaeger // Przeloz. Marian Plezia і Henryk Bednarek. Warszawa: Fundacja Aletheia, 2001. 1253 st.

9. Liddell H. G., Scott R. Greek- English Lexicon / H. G.Liddell, R. Scott [Електронна версія] - Oxford: Clarendon Press, 1996.

10. Plato. Platonis Opera / Plato [Електронна версія] - Режим доступу: http://www.perseus.tufts.edu/hopper/text?do c=Perseus%3atext%3a1999.01.0167.

11. Wieslaw Juszczak. Pani na Zurawiach. Realnosc Bogow / Juszczak Wieslaw. Krakow: Aureus, 2002. 160 st.

Размещено на Allbest.ru