Лінгвокультурнии аспект перекладу (на матеріалі перекладів творів Карла Еміля Францоза українською мовою)

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК: 811.112.2 25

Лінгвокультурнии аспект перекладу (на матеріалі перекладів творів Карла Еміля Францоза українською мовою)

Олена Пилипчук

Львівський національний університет імені Івана Франка,

Проаналізовано лінгвокультурний аспект перекладу, систематизовано способи передачі культурно-маркованих елементів, проведено комплексне дослідження лінгвокультурних трансформацій у художньому перекладі творів Карла Еміля Францоза українською мовою.

Ключові слова: культурна специфіка, культурологічне перекладознавство, лінгвокультурний елемент, реалія, Карл Еміль Францоз.

лінгвокультурний переклад трансформація художній

Проанализирован лингвокультурный аспект перевода, систематизированы способы пе-редачи культурно маркированных элементов, осуществлено комплексное исследование лингвокультурных трансформаций в художественном переводе произведений Карла Эмиля Францоза на украинский язык.

Ключевые слова: культурная специфика, культурологическое переводоведение, лингвокультурный елемент, реалия, Карл Эмиль Францоз.

A linguo-cultural aspect of translation was analyzed in the paper, the methods of the transmission of culturally marked elements were systematized, the comprehensive research of linguo-cultural transformations in the literary translated works of Carl Emil Franzos into Ukrainian was carried out.

Keywords: cultural specificity, culturological translation studies, linguo-cultural element, realia, Carl Emil Franzos.

Лінгвокультурний аспект є важливою складовою частиною кожного перекладу, бо комунікація між людьми відбувається на основі знань іншої лінгвокультури. Перекладач працює не лише з мовами, але й із відповідними культурами. Питання взаємозв'язку мови та культури є одним із найактуальніших питань, які привертають увагу лінгвістів багатопла-новістю дослідження. Завдяки зростаючому інтересу до питань міжкультурної комунікації переклад лінгвокультурних елементів став однією з центральних тем перекладознавства. Культурно-марковані слова та вирази наявні в усіх життєвих сферах, вони характеризують спосіб, у який люди живуть у певній культурі. Це явище створює новий важливий напрям у сфері науки - міжкультурне перекладознавство. Проблематика перекладу, яку розглянуто в цій розвідці, базується на культурологічних відмінностях між двома мовами: українською та німецькою. Щобільше віддалені культури одна від одної, то більше труднощів перекладу виникає в лінгвокультурному трансфері. Мова певним чином визначається культурою, але рівень впливу культури окреслити доволі важко. Існує беззаперечна думка, що культура впливає на спосіб висловлювання, оскільки мова є її вербальним вираженням.

Метою статті є комплексний аналіз перекладу лінгвокультурних елементів художніх творів Карла Еміля Францоза українською мовою.

Об'єкт статті - культурно-марковані елементи художньої прози Карла Еміля Францоза та їхні відповідники в українському перекладі.

Предмет дослідження - способи перекладу німецькомовних лінгвокультурних еле-ментів українською мовою.

Аналіз лінгвокультурних елементів здійснено на матеріалі творів Карла Еміля Фран-цоза: “Ohne Inschrift” (1877) [13], “Von Wien nach Czemowitz” (1914) [17] і “Ein Cultur- fest” (1914) [11] та перекладів українською мовою “Без напису” (переклад Ю. Прохаська, О. Ерстенюк) [4], “3 Відня до Чернівців” та “Свято культури” (переклад П. Рихла) [5].

Контакт між мовними групами впливає не лише на їхні мовні системи, але й на певні вербальні та невербальні способи поведінки мовця в межах певної мовної групи, як і на культурно зумовлений комунікативний дискурс [15, с. 171].

Зіставлення мов і культур виявляє як загальне, так і специфічне, сформоване особли-востями суспільно-історичного розвитку конкретного народу. Відмінності мов, зумовлені своєрідністю культури, зводяться до відмінностей у лексиці й фразеології, у лексичних фо-нах слів з тотожним денотативним (зазвичай, першим із зазначених у словниках) значенням, типологічних особливостей літературних мов (культурно зумовлена форма літературної мови, її зв'язок з народно-розмовною), своєрідності самого процесу спілкування в різних культурах (мовний етикет, тобто мовна поведінка в певних ситуаціях, у різних культурах різна) [2, с. 324].

З огляду на загальну теорію перекладу, переклад як особливий вид міжкультурної комунікації має на меті подолання культурних бар'єрів [19, с. 17]. Звідси випливає, що до обов'язкових складових компетенції перекладача входить його міжкультурна компетент-ність. Проблеми культурних відмінностей між мовами не можна недооцінювати.

Лінгвокультурні елементи як термін мають неоднорідну семантичну і прагматичну структуру. Визначенню цього терміна і його класифікації присвячено багато наукових праць. Ці лексичні одиниці називають словами-реаліями, культурними словами (Kulturworter), культуремами, лексичними лакунами, нульовими еквівалентами, лексичними детермінантами, залежними від місця і часу [3, с. 123]. Г. Вермеєр та С. Вітте [18, с. 95] називають лінгвокультурний феномен культуремою (Kulturem). Л. Бархударов вважає лінгвокультурні елементи реаліями, які представляють характерні для країни та народу предмети чи явища [7, с. 101]. В. Коллер також послуговується термінами “реалії” або “культурно-специфічні елементи” [10, с. 61]. Окрім реалій, до культурно-специфічних елементів науковці зараховують діалекти, специфічні для певної культури міміку, жести та мову тіла, а також ідіоматичні словосполучення та гру слів як мовноспецифічні особливості певного культурного кола. П. Ньюмарк розуміє під культурними термінами явища природи (флора, фауна, вітри, географічні формації тощо) а також предмети матеріальної культури (національні страви, одяг, будівлі тощо) [12, с. 131]. Б. Бедекер і К. Фрезе розрізняють культуралії (“предмети і концепти, пов'язані з культурними діями, політичні, економічні, соціальні та культурні інституції”) та натуралії (флора, фауна та географічні назви регіону) [8, с. 138]. Й. Альбрехт об'єднує під поняттям “культурна специфіка” наступні елементи: природні об'єкти, артефакти, соціальні інституції, манери поведінки, традиційне для колективу ставлення до речей, категорії досвіду та мислення, які є типовими для вихідної культури та невідомими або маловідомими в цільовій культурі [6, с. 11].

Лінгвокультурний елемент визначається при порівнянні двох або більше культур. Певні лінгвокультурні елементи можуть існувати одночасно в декількох культурах, якщо їх протиставити іншій.

К. Геншельманн до загальних критеріїв категорії “лінгвокультурного” зачисляє від-носність, суб'єктивність, імпліцитність та очікуваність. Головним критерієм вона вважає суб'єктивність, яка тісно пов'язана з релятивістським поглядом на мову та відповідну культуру. Вона також розрізняє дві форми культурних компонентів: реалії та тексти зі специфічною тематикою або жанром [9, с. 76]. К. Геншельманн поділяє тексти на чотири категорії, залежно від їхньої тематики: тематика текстів першої категорії має інтернаціо-нальний характер, який не стосується жодної конкретної культури. Тексти другої групи описують характерні для мови оригіналу денотати, наприклад, стосовно географічних назв, політики чи соціальної сфери. Тексти третьої групи містять культурну специфіку, зорієнто-вану на цільову аудиторію. А тематика текстів четвертої групи не стосується безпосередньо ні культури мови оригіналу, ні перекладу, а описує інший культурний комплекс [14, с. 38].

Лінгвокультурні елементи не варто вважати неперекладними, оскільки кожна мова має засоби, якими може виразити невідомі для неї культурні реалії.

М. Шрайбер [16, с. 151] пропонує декілька варіантів вирішення перекладацьких про-блем, пов'язаних з лінгвокультурними елементами. Це способи, які ґрунтуються на се-мантичних змінах: гіпонімія (конкретизація), гіперонімія (узагальнення), пошук значення, близького за змістом (аналогія), модуляція, запозичення (цитування, калькування, неоло-гізм), а також такі перетворення, як адаптація, вставка, опис, парафраза та експлікація. Усі ці способи можуть взаємодіяти і взаємодоповнювати один одного у практичній перекладацькій роботі, і їх можна застосовувати в перекладі лінгвокультурних елементів і простих лексем. Зазвичай, лінгвокультурні елементи неможливо перекласти дослівно, вони вимагають таких способів перекладу, які б компенсували або описували значення слова. Якщо розглядати мову як пряме вираження культури, певної національної самобутності, то іншомовні тексти можна перекласти тільки наближено до оригіналу.

В. Коллер пропонує п'ять методів перекладу слів-реалій як культурно зумовлених специфічних виразів: транскрипція, калька, субституція (вибір найбільш наближеного значення), експлікація, адаптація. Проблемі вивчення реалій та відтворення їх у перекладі присвячено чимало перекладознавчих праць. Перекладознавці Р. Зорівчак, С. Влахов і С. Флорин, А. Реформатський, В. Уваров, А. Супрун, В. Рєпін, В. Крупнов запропонували різні класифікації реалій і проаналізували труднощі, пов'язані з адекватним перенесенням у перекладний текст усього масиву культурної інформації, закодованої в реаліях, що містяться в першотворі, а також показали ймовірні шляхи подолання мовних перешкод, зумовлених розбіжностями культур [дет. 20, с. 3]. Український філолог та перекладознавець Р. Зорівчак займається дослідженням неперекладного в англомовних перекладах української прози. Вона виокремлює дев'ять способів перекладу слів-реалій: комбінована реномінація, дескриптивна перифраза, транскрипція (транслітерація), ситуативний відповідник, кальку-вання, гіперонімічне перейменування (генералізація), транспозиція на конотативному рівні, метод уподібнення (синонімічна заміна) та контекстуальне тлумачення реалій [1, с. 84-150]. Болгарські перекладознавці С. Влахов та С. Флорин виділяють ще один метод - створення нового слова [3, с. 124]. Пропонований аналіз лінгвокультурних елементів послуговується комплексною класифікацією способів перекладу слів-реалій, яка враховує позитивний до-свід попередніх студій. Матеріалом дослідження слугували 60 культурно-маркованих слів і виразів, відібраних методом наскрізної вибірки із творів одного з найвидатніших представ-ників австрійської літератури на території Галичини періоду Габсбурзької монархії - Карла Еміля Францоза, сучасниками якого були Іван Франко, Леопольд фон Захер-Мазох, Йозеф Рот, Манес Шпербер, Бруно Шульц та інші автори, що писали, зокрема, німецькою мовою.

У творах Францоза знаходимо велику кількість культурно-маркованих елементів, що можна пояснити особливостями його ідентичності: єврей за походженням, Францоз вважав себе “носієм німецької культури”, покликанням якого було наблизити єврейські прошарки населення до німецької культури та освіти. Він народився 1848 року в галицькому містечку Чортків, шкільну освіту здобув у гімназії в Чернівцях, а згодом отримав юридичну освіту в університетах Відня і Ґраца. Працюючи вільним письменником і журналістом, часто подорожував, особливо до Східної Європи, але місцем його постійного проживання залишався Відень. Лише у 1887 він оселився в Берліні, де й помер у 1904 році.

Своє життя Францоз присвятив боротьбі за толерантність німецького суспільства до євреїв, оскільки сам себе він вважав німцем, а світ мав його за єврея. Так особистість Фран- цоза перебувала під впливом різних культур - німецької, єврейської, а також русинської, яка оточувала його в роки життя в Галичині та Буковині.

Літературна спадщина Францоза дуже велика. Тільки статей для газет та журналів налічується понад 500 позицій. Більшість його творів просякнута єврейським питанням, рівнем життя в Габсбурзькій монархії, гнобленням національних меншин та панславізмом. Францоза прийнято вважати письменником, який писав про життя у ґетто, хоча не у всіх творах йдеться про євреїв. У його розповідях домінують теми алкоголізму, марновірства, антисемітизму та єврейського фанатизму в ґетто. Тому не дивно, що Францоз використовує у своїх творах культурно-марковані слова та ідіоми, особливо з життя галицьких євреїв, наприклад, “Wenn die Posaune klingt” чи “die Weiberschul'”.

До його літературознавчих інтересів належали Тарас Шевченко, твори якого він пере-кладав, Гайнріх Гайне та Ґеорґ Бюхнер. Сьогодні ім'я Францоза викликає чіткі асоціації в небагатьох літературознавців, передовсім, у дослідників творчості Бюхнера.

Що стосується загального аналізу лінгвокультурних елементів у опрацьованих текстах, то варто зазначити, що тематично їх можна поділити на такі групи: релігія (переважно юдаїзм), нумізматика (банкноти та монети Австро-Угорщини), предмети та елементи одягу, адміністративні установи Австро-Угорщини, кулінарія, звичаї та обряди євреїв, народні танці румунів.

У випадку транскрипції / транслітерації йдеться про повністю не змінене або ледь асимільоване перейняття (фонетичне, орфографічне або морфологічне пристосування) іншомовного слова з мови оригіналу в мову перекладу. При транслітерації запозичення досить часто пристосовують до фонетичних особливостей мови перекладу:

“Ohne Inschrift” [4, с. 13]: der Kaftan (кафтан), der Kreuzer (крейцер), Jom Kippur (Йом Кіпур), der Scheitel (шайтель), der Wunderrabbi (вундеррабі), der Cherem (херем), Karczma (корчма), die Wojewoden (воєводи), die Starosten (старости);

“Von Wien nach Czemowitz” [5, c. 17]: der Kaftan (кафтан), der Thaler (талери), der Kreuzer (крейцери), der Gulden (гульден), die Popen (попи), die Steppe (степи);

“Ein Culturfest” [5, c. 11]: die Synagoge (синагога), die Meile (милі), der Kaftan (кафтан), die Prairie (прерія), der Serdak (сардак), der Czardasz (чардаш), der Chassid (хасиди), die Popen (попи), die Moidele (мойделе).

При запозиченні йдеться про переклад кожної частини слова, тобто про дослівний переклад.

“Ohne Inschrift” [4, с. 13]: der Trauhimmel (шлюбний балдахін), der Rabbi (рабин), der Bezirksrichter (повітовий суддя), die k.k. Amtsstube (цісарсько-королівська канцелярія); die Betschul (синагога), der Betschemel (молитовний ослінчик), das Feldmessen (польові міряння);

“Von Wien nach Czemowitz” [5, c. 17]: das Kalbsschnitzel (телячий шніцель), der Schweinebraten (смажена свинина), die Frankfurter Wurste (франкфуртські ковбаски), Kra- kauer Eilzug (краківський експрес), Karl-Ludwigsbahn (залізниця Карла-Людвіґа);

“Ein Culturfest” [5, c. 11]: der Kubikklafter (кубічні метри), der Ochsenbraten (воловина), der Hammelbraten (баранина), der Cymbalschldger (цимбаліст).

Заміна лексичних і синтаксичних структур мови оригіналу ідентичними структурами мови перекладу або вибір найбільш наближеного значення слова називається субституцією.

“Ohne Inschrift” [4, с. 13]: der Kommifiknodel (солдатські галушки), der Tribut (данина), mildldchend (м'якосердий);

“Ein Culturfest” [5, c. 11]: die Zinskaserne (густозаселений дім).

Наступним перекладацьким прийомом є експлікація.

“Ohne Inschrift” [4, с. 13]: die Weiberschul ' (жіноча частина синагоги);

“Von Wien nach Czernowitz” [5, c. 17]: der Faktor (фактори, себто посередники), die Landkartentucher (скатертини з географічними мапами), der Bildungsengel (грішний освітній янгол), die Bojarinnen (румунські боярині), die Bojaren (молдавські бояри).

“Ein Culturfest” [5, с. 11]: Fl. (австрійські флорини), die Hospodare (молдовські госпо-дарі), Romana (національний танок “Romana”), Oleandru (“Oleandru”).

Ще одним способом перекладу безеквівалентної лексики є адаптація. В цьому випадку відповідником для певного виразу мови оригіналу підбирають вираз зі схожим значенням у мові перекладу.

“Ohne Inschrift” [4, с. 13]: wenn die Makkabder schlafen gegangen sind (відколи світ стоїть), Wenn die Posaune klingt (коли засурмлять у шофар);

“Von Wien nach Czernowitz” [5, c. 17]: Schwechater “Lager” (пивні склади Швехатер);

“Ein Culturfest” [5, c. 11]: Czernowitzer Oktoberfest (чернівецький жовтневий ювілей).

Лінгвокультурна специфіка характерна і для історично маркованої лексики - застарілих слів (архаїзмів), історичних слів (історизмів) та неологізмів.

Із трьох досліджених текстів лише два містять невелику кількість архаїзмів, які пере-кладено без історичного маркування.

“Ohne Inschrift” [4, с. 13]: dieHdupter (голови), der Zecher (гуляка), dieBenefizien, (при-вілеї), das Leib (тіло);

“Von Wien nach Czernowitz” [5, c. 17]: die Kammerzofe (покоївки);

Також у двох з трьох текстів наявні історизми, перекладені або як запозичення, або з використанням субституції чи експлікації.

“Ohne Inschrift” [4, с. 13]: der Tribut (данина), die Wojewoden (воєводи), die Starosten (старости), k.k. Amtsstube (цісарсько-королівська канцелярія), der Kommifiknodel (солдатські галушки), der Kreuzer (крейцер), der Kaftan (кафтан), der Bezirksrichter (повітовий суддя);

“Von Wien nach Czernowitz” [5, c. 17]: der Faktor (фактори, себто посередники), der Thaler (талери), der Kreuzer (Крейцери), der Gulden (гульден);

Приклади неологізмів у текстах:

“Ohne Inschrift” [4, с. 13]: mildldchend (м'якосердий).

“Von Wien nach Czernowitz” [5, c. 17]: der Bildungsengel (грішний освітній янгол), Halb- Asien (Напівазія), die Landkartentucher (скатертини з географічними мапами). Останній приклад є, очевидно, оказіоналізмом, який переклали за допомогою методу експлікації.

Отже, до лінгвокультурних елементів потрібно відносити слова-реалії, діалекти, спе-цифічні для певної культури міміку, жести та мову тіла, ідіоматичні словосполучення та гру слів, номінації явищ природи й матеріальної культури. Національно-культурна семантика мови найяскравіше виявляється в таких мовних одиницях як слова-реалії та фразеологізми.

Українські перекладачі проаналізованих текстів К. Е. Францоза загалом вдало від-творили культурно-марковану лексику як носія національного колориту в першотворах та зберегли культурну специфіку в перекладах. Вони використали різні способи перекладу одиниць безеквівалентної лексики. Транскрипцію і транслітерацію застосовано тоді, коли, наприклад, реалія добре відома українському читачеві. Проте інколи, крім транскрипції чи транслітерації, їм доводилося додавати пояснення у вигляді експлікації. Дослівний переклад застосовано тоді, коли в українській мові немає адекватного еквівалента, тож при перекладі послуговувались адаптацією та субституцією.

Перспективи дослідження лінгвокультурних елементів полягають у залученні до ана-лізу перекладів художніх творів ширшого кола німецькомовних авторів Галичини періоду 1848-1918 років.

Литература

1. Зорівчак Р. П. Реалія і переклад (на матеріалі англомовних перекладів української прози) / Р. П. Зорівчак. - Львів : Вид-во при Львів. ун-ті, 1989. - 216 с.

2. Кочерган М. П. Загальне мовознавство / М. П. Кочерган. - К. : Академія, 1999. - 464 с.

3. Назаркевич X. Я. Grundkurs Translatologie. Основи перекладознавства / X. Я. Назаркевич. - Львів : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2010. - 297 с.

4. Паславська А., Прохасько Ю., Фогель Т. Була собі Галичина... / Без напису. - Львів : ВНТЛ-Класика, 2012. - 183-221 ст.

5. Рихло П. В. Ucrainica. Культурологічні нариси / З Відня до Чернівців; Свято культури / П. В. Рихло. - Львів : Книги-ХХІ, 2010. - 292 с.

6. Albrecht J. Linguistik und Ubersetzung / J. Albrecht. - Tubingen : Niemeyer, 1973. - 113 S.

7. Bar- chudarow L. Sprache und Ubersetzung; Probleme der allgemeinen und speziellen Ubersetzungstheorie / L. Barchudarow. - Leipzig : VEB Verlag Enzyklopadie, 1979. - 258 S.

8. Bodecker B., Freese K. Die Ubersetzung von Realienbezeichnungen bei literarischen Texten: Eine Protypologie / B. Bodecker, K. Freese. In : TexTconTexT. Translation, Theorie, Didaktik, Praxis. Julius Groos Verlag Heidelberg, 1987. - S.137-165.

9. Henschelmann K. Problem-bewufites Ubersetzten: Franzosisch-Deutsch. Ein Arbeitsbuch / K. Henschelmann - Tubingen: Narr Studienbucher, 1999. - 250 S.

10. Koller W. Ein- fuhrung in die Ubersetzungswissenschaft / W. Koller. - Wiesbaden : Quelle & Meyer, 1997. - 343 S.

11. Ludewig A.-D. Zwischen Czernowitz und Berlin; Deutsch-judische Identitatskonstruktionen im Leben und Werk von Karl Emil Franzos / Ein Culturfest / A.-D.Ludewig. - Hildesheim; Zurich; New York : Georg Olms Verlag, 2008. - 346 S.

12. Newmark P. A Textbook of Translation / P. Newmark. - New Jersey : Prentice Hall Longman Elt., 1987. - 292 c.

13. Paslawska A., Prochasko J., Vogel T. Es war einmal Galizien / Ohne Inschrift. - Lwiw : VNTL-Klasyka, 2012 - 448 S.

Размещено на Allbest.ru