Поетичні переклади Остапа Тариавського (на матеріалі німецько-російських перекладів)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поетичні переклади Остапа Тариавського (на матеріалі німецько-російських перекладів)

Остап Тарнавський, відомий поет, перекладач, критик, літературознавець, народився у Львові, де й провів своє дитинство та юність. Проте змушений був емігрувати спочатку до Австрії, а потім переїхав до США. У своїй книзі «Відоме й позавідоме» він сам вказував на велике значення художнього перекладу для української мови і літератури: «Переклади мають подвійне значення: вони збагачують українську літературу творами чужинних письменників та й допомагають нашим письменникам у праці над мовою, над стилем…».

Книжка «Поетичні переклади», котра спонукала до даної перекладацької розвідки, вийшла друком напередодні 90-ліття Остапа Тарнавського. Для проведення перекладознавчого аналізу з метою встановлення мовно-стилістичних особливостей перекладацького методу О. Тарнавського було обрано переклади віршів Г Гессе, С. Ґеорге.

У вірші Стефана Ґеорґа «Der auszug der erstlinge» слід зазначити певну стилістико - граматичну особливість, а саме: майже повну відсутність пунктуаційних знаків. Читачеві доводиться «продиратись» крізь смисли поетичного твору. Ще впадає в очі написання іменників з маленької літери. Ця мовна традиції існує з XVIII століття: таким чином виділяються смислові домінанти в реченні. Очевидно, що автор прагнув, навпаки, дати можливість читачеві самому розставити акценти. Перекладач, на жаль, не виділив ці ознаки як домінантні: він ставить пунктуаційні знаки, в трьох місцях навіть тире. Цим він зламав образність і ритміку поетичного твору, одразу графічно привертаючи увагу читача саме до тих думок, які на його думку є ключовими. Між тим, саме відсутністю пунктуції ще гостріше передається смуток і туга героїв. Тільки на початку вірша в першому рядку та в останніх двох (коли настає кульмінація) автор вдається до пунктуації, вживаючи двокрапку. Він акцентує увагу тільки на двох основоположних моментах: первенцям таки судилось вийти з отчого дому і шукати долі; вони роблять це впевнено.

Ще одним яскравим прикладом того, як відсутність пунктуації втілює авторський задум, є рядок: «wenn einer aus den lieben brudern stirbt ins grab» [6]. Автор цілковито уникає пунктуації у складно-підрядному реченні і порушує граматичну конструкцію.

О. Тарнавський, навпаки, розставляє всі «коми» над «і»: «коли котрийсь коханий брат помре, у гріб» [3, 31]. Кульмінацією поетичного твору є два останні рядки. Автор саме в них ставить двокрапку і вдається до повтору на початку рядків:

тарнавський поетичний переклад стилістичний

«Wir ziehen gem: ein schones ziel ist uns gewiss

Wir ziehen froh: die gotter ebnen uns die bahn» [6]

Перекладач не відтворив цю стилістичну фігуру і не зберіг пунктуацію оригіналу:

«Ми радо йдем, бо знаєм нашу горду ціль;

веселі йдем: боги промощують нам шлях» [3, 31].

Важливим моментом залишається відсутність і римування, це залишає більше простору для перекладача, він не обмежений рамками, в котрих змушений «підбирати» те чи інше слово для співзвуччя. Даний переклад це чітко ілюстрює, адже ми можемо говорити про цілковите збереження когерентної структури поетичного твору. Зазвичай перекладач стоїть перед дилемою: максимально точно передавати зміст і образи чи жертвувати цим, щоб зберегти форму і рифму. В даному випадку перекладачеві вдалось максимально точно відтворити образно-смислову структуру поетичного твору.

О. Тарнавський демонструє високий рівень міжкультурної компетенції перекладача. В третьому рядку: «Ein efeuzweig vom feste steckt uns noch im haar» [6] автор тільки натякає, що закінчились свята, проте не вказує, який це часовий проміжок. І тільки «єіп efeuzweig» («гілка плюща») дає нам зрозуміти, що мова йде про різдвяні і новорічні свята, оскільки була і є така традиція у народів, котрі проживають на території сучасної Німеччини. Перекладач одразу за це «вхопився», розгадав натяк. Проте у перекладі послугувався стратегією одомашнення: «Галузка ще стирчить в волоссі від святок». Так, українськомовному реципієнтові слово «святки» буде ближчим і цілком зрозумілим, одразу виникне асоціація з певним проміжком часу (Святки - святкова пора від Різдва до Водохреща у православних). Та чи доречно проводити паралелі? Адже останній рядок чітко вказує, що віра героїв віршу ніяк не пов'язана з православ'ям: «Wir ziehen froh: die gotter ebnen uns die bahn» («gotter» - «боги») [6].

Цікавим є той факт, що О. Тарнавський створив ще один варіант перекладу, котрий сам іменував «вільним перекладом у формі сонета» [3, 32]. В цьому варіанті перекладач зберіг двокрапку на початку і в останній двох рядках, зберіг також стилістичну фігуру повтору:

«Ми йдем охочі: нас веде велика ціль,

ми йдем веселі: нам боги мостять дорогу» [3, 32].

Проте тепер перекладач поставив себе в рамки римування, що одразу вплинуло на відтворення смислової структури. І знову ж таки, перекладач дотримався правил розстановки пунктуаційних знаків попри те, що у оригіналі вони майже зовсім відсутні.

Прикладом, де заради рими перекладач багато в чому пожертвував смисловою структурою, є вірш Германа Гессе «Einer Frau» («Одній жінці»). Характерними особливостями оригіналу є римування, але не тільки в кінці рядків (в данному випадку воно перехресне АБАБ), але й на початку. В принципі, для німецької мови - це не є чимось вийнятково особливим. Й досі залитись в ужитку сталі словосполучення, котрі починаються з однакової літери, проте для узусу української мови це вже видається проблематичним:

«Ich bin keiner, keiner Liebe wert,

Brenne nur dahin und weiB nicht wie,

Bin der Blitz, der aus der Wolke fahrt,

Bin der Wind, der Sturm, die Melodie» [5]

Рідкісний випадок, коли дієслово «sein» у німецькій мові відмінюється без особового займенника. Автор навмисно опускає займенник задля рими; проривний звук «b» на фонетичному рівні передає почуття автора.

Перекладачеві не вдалось відтворити ні початкове римування, ні особливості на фонетичному рівні:

«Жодної любови я не варт, лиш горю, та як - не знаю я блискавиця, що злітає з хмар, вітер, буря і мелодія» [3, 30]

Теоретично можливо було б відтворити хоча б початкове римування, починаючи кожен рядок з особового займенника «я», хоча це не передасть фонетичних особливостей.

Те саме спостерігаємо в третій строфі:

«Treu bin ich allein dem Stern in meiner Brust,

Der zum Untergang hinuberweist,

Der mir Folter schafft aus jeder Lust,

Den mein Wesen dennoch liebt und preist» [5]

В цьому випадку перекладач частково відтворив початкове римування, хоча у останньому рядку повтор втрачено:

«Вірний я зорі, що у мені, що у захід хилиться-іде, що несе тортури по гульні, - та її люблю й ціную над усе» [3, 30]

Знову ж таки, теоретично можливо було б відтворити повтор і в останньому рядку. Але тут привертає увагу ще один момент. В українському перекладі може виникнути плутанина у сприйнятті смислу. Не одразу зрозуміло, що саме «цінує герой твору понад усе». І «зоря», і «гульня» в українській мові жіночого роду. В оригіналі чітко зрозуміло, що автор апелює до першого рядка третьої строфи: «Treu bin ich allein dem Stem in meiner Brust» [5] (der Stern: Dativ - dem Stern, Akk. - den Stern).

В угоду римі та для збереження ритму у другій строфі перекладач не відтворив повторів, хоча автор вдається до повторів і в четвертій строфі, це дієслова у формі 1 особи однини і знову без особового займенника. Друга строфа: «Nehme Wollust, nehme Opfer hin», четверта строфа: «Lehr euch Kinder, lehr euch Tiere sein» [5].

Слід відмітити чудове перекладацьке рішення в останній строфі, де обігруються іменники «Verfuhrer», «Fuhrer» («der Verfuhrer» - jmd., der jmdn. [zu etw.] verfuhrt hat); «der Fuhrer» - leitende Person einer Organisation, Bewegung o. A.: eine erfahrene Person). Можливо, на перший погляд не зрозуміло, чому перекладач обрав саме відповідник «зводник». Адже спочатку виникають асоціації іншого плану. «Зводник» - той, хто провадить звідництво [1, 353]. Проте цей іменник має і друге значення: «той, хто зваблює дівчину, жінку» [1, 353]. Саме це значення і обігрується у перекладі. Цей іменник дав перекладачеві прекрасну можливість створити риму за повнотою суголось: «зводник» - «провідник». Вдало зберіг О. Тарнавський і оксюморон в останній строфі: «Sae bittre Lust, die bald verloht» [5]. Поєднуючи «прикрість» та «радість» перекладач зберіг стилістичну фігуру оригіналі та досяг ефекту іронічності: «сію прикру радість, що йде геть» [3, 30].

У результаті проведеного перекладацького аналізу необхідно виділити особливості перекладацького методу О. Тарнавського. А саме: відхід від смислу оригіналу заради збереження рими поетичного тексту; незбереження особливостей пунктуації тексту оригіналу; часткове збереження стилістичних фігур, високий рівень міжкультурної компетенції; використання стратегії одомашнення.

Перспектива подальшого дослідження полягає у залученні інших перекладів з метою досконалішого вивчення мовно-стилістичних особливостей методу поетичного перекладу.

Список використаних джерел

тарнавський поетичний переклад стилістичний

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. - К., Ірпінь: ВТФ «Перун», 2004. - 1440 с.

2. Тарнавський О. Відоме й позавідоме. - К.: Час, 1999. - 584 с.

3. Тарнавський О. Поетичні переклади [Передм. М. Тарнавської]. - К.: Унів. вид-во ПУЛЬСАРИ, 2006. - 184 с.

4. Duden Bd. 10 Bedeutungsworterbuch. Wortbildung und Wortschatz. - Mannheim, Leipzig, Wien, Zurich. Dudenverlag, 1985. - 797 S.

Размещено на Allbest.ru