Поняття "варіативність" та "варіантність" у фонетиці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поняття «варіативність» та «варіантність» у фонетиці

Касьянова О.А.

Інститут філології КНУ

імені Тараса Шевченка, м. Київ

У статті розглянуто поняття «варіативність» та варіантність» і співвідносні з ними терміни фонетики. Проаналізовано погляди лінгвістів щодо тлумачення цих понять.

Касьянова О.А.

ПОНЯТИЯ «ВАРИАТИВНОСТЬ» И «ВАРИАНТНОСТЬ» В ФОНЕТИКЕ

В статье рассматриваются интерпретации терминов «вариантность» и «вариативность» и связанных с ними понятий фонетики. Проанализированы различные точки зрения лингвистов на функционирование этих терминов.

Kasianova O.A.

THE CONCEPTS «VARIATION» AND «VARIANCE» IN PHONETICS

The article deals with the concepts of «variation» and «variance» and relatable terms with them in phonetics. Linguists ' views on the functioning of these concepts are presented in the paper.

Людська мова, як і більшість знакових систем, має здатність змінюватися. Це пояснюється її відкритістю (Е.Морен)⁴, динамічністю, які спостерігаються у постійному розвитку, пристосуванні мови до умов її існування. У динаміці й відкритості мовної системи виявляється її потенційність, яка передбачає не тільки те, що в мові є, а й те, що в ній можливе. Тобто мова як система елементів контролюється нормою і водночас у ній закладені можливості до безперервного процесу еволюції. З прогресом суспільство постійно відчуває нові потреби в мовному вираженні своєї різноманітної діяльності, що сприяє поступовому створенню нових елементів, нових правил функціонування. Наявність у мовленні кількох реалізацій мовної одиниці породжує важливу загальнотеоретичну проблему з'ясування передумов та закономірностей виникнення варіювання одиниць, а у зв'язку з цим набирає актуальності розмежування понять варіативності і варіантності.

Інтерес до вказаної проблеми спричинений також розвитком з середини ХІХ століття соціофонетики. З цього часу в сучасній лінгвістиці почали активно використовувати вже усталені традиційні терміни варіативність, варіантність, варіант, варіація, варіювання при дослідженні співвідношення нормативності і варіювання у вимові, нерідко плутаючи їх між собою. Тому вважаємо за доцільне по-новому поглянути на зазначені термінопоняття в межах теоретичної та експериментальної фонетики. Метою дослідження є докладний аналіз понять «варіативність» та «варіантність», а також інших термінів, що корелюють з ними. Відповідно об'єктом розгляду є зазначені поняття, предмет - властивості варіативності та варіантності.

Сучасне наукове мислення, позначене впливом постмодернізму, тяжіє до інтелектуального ізоморфізму. Синтезування понятійно-категорійного інструментарію людського знання спричинює омонімію термінів та транстермінологізацію, яка дозволяє поняттям, властивим одній галузі, органічно проникати в інші дисципліни. Так, у філософії існує категорія «зміна», яка характеризує стан, альтернативний стабільності. Вже в античній філософії разом з лінією Парменіда, який робив акцент на стійкості і незмінності буття, існувала думка Геракліта, який наполягав на універсальності змін і плинності речей. За Гераклітом, все перебуває в безперервному русі, оскільки визначається боротьбою протилежностей, тому форми буття є мінливими, варіативними. За Арістотелем, «зміна» стосується змісту насамперед якісних ознак форм існування. Співвідносними за семантичним наповненням із зазначеною категорією філософського дискурсу є терміноназви з різних галузей наук. Наприклад, у фізиці існує явище дисперсії, під яким розуміється міра відхилення випадкової величини від центру розподілу. У спорті при грі в шахи використовується термін «варіант» при комбінації ходів, які можливі при певному положенні фігур на шаховому полі. У музиці та в літературі лексема «варіант» вживається на позначення того самого твору в іншій редакції. У психології використовують термін «варіювання», коли описують особливості адаптації індивіда. У геометрії - «варіацію» - при описі функцій руху тощо. У мовознавстві також існує низка понять, які у своїй внутрішній будові містять релевантні денотативно-сиг- ніфікативні ознаки «зміни». Це - варіативність, варіантність, варіація, варіант, варіювання, які функціонують на всіх рівнях мови. Першопочатково зазначені лінгвістичні терміни вживалися лише у фонології при описі реалізації мовних одиниць у мовленні (роботи Празького лінгвістичного гуртка) [Кондрашова, 1967].

В українських лінгвістичних словниках знаходимо тлумачення варіанта, або «алофона» (чи «алофонеми» - термін Ю. Маслова) як звукової реалізації фонеми разом з головним її виявом (інваріантом) в мовленні, яка може видозмінюватися [Ганич, Олійник, 1985: 31-32; Кочерган, 2010: 227]. За О.Селівановою, варіантом фонеми є звук, який побутує в мовному потоці і змінюється у сигніфікативно слабкій позиції. Дослідниця наголошує, що це поняття використовується представниками Московської фонологічної школи (МФШ) поряд із термінами «головний вид фонеми», «гіперфонема», «варіація» згідно з морфематичним принципом встановлення фонеми [Селіванова, 2006: 56]. Варто зазначити, що існують різні терміни на позначення реалізації фонем, які називають варіантами - у традиції Празької школи, варіантами (варіатами і варіаціями) - у глосематиці, варіантами і варіаціями - у традиції МФШ, «відтінками» і різновидами фонем - у Щербівській фонологічній школі (Ленінградська - ЛФШ), алофонами - у дескриптивістів, фонемоїдами - у теорії фонології С.К. Шаумяна. Відмінності у термінології спричинені різними поглядами фонологічних шкіл на реалізації фонеми. Для одних звукове поле фонеми є ширшим, а для інших - вужчим. Наприклад, у традиції МФШ звукове поле включає поняття варіанта (як реалізація фонем, яка співпадає з реалізаціями інших - однією чи декількома) та варіації (як реалізація фонем, яка не співпадає з реалізацією інших) фонем, завдяки нейтралізації опозиційних даних фонем. Розрізнення варіантів та варіацій було висунуте Р. Аванесовим та В.Сидоровим. В інших фонологічних школах кількість реалізацій фонем входить тільки в поняття «варіації» за термінологією МФШ [Серебренніков,1972: 161 - 162].

У лінгвістичному словнику знаходимо: «Різновид (відтінок) фонеми, який виступає замість головного вияву фонеми в сильній позиції або під впливом звукового оточення і не збігається з іншими фонемами чи виявами інших фонем певної мови, називається варіацією. Варіації є комбінаторними чи позиційними» [Ганич, Олійник, 1985: 33]. О. Селіванова вбачає відмінність варіанта і варіації фонеми в тому, що варіацією фонеми є звук в мовному потоці, який змінюється й розрізнюється як фонема, проте не сприймається так само (наприклад, кількісна редукція голосних в українській мові). Тоді, як варіант не розрізнюється як певна фонема через нейтралізацію диференційних ознак (наприклад, асиміляція й оглушення в кінці слова приголосних) [Селіванова, 2006: 56-57]. Очевидно в енциклопедії розрізнення зазначених термінів викладено за традицією МФШ.

Іншомовними відповідниками термінолексем варіанта та варіації є: англійській - variety як варіація, розмаїтість; variant - варіант, відмінний від інших; в іспанській la variedad, la diversidad - відмінність, варіація та el variente - варіант. В закордонних виданнях можна помітити, що variation вживається на позначення всіх лінгвістичних явищ зміни, проте найчастіше означає варіювання як процес. Це пояснюється полісемантичністю наукової термінології. Розмежування понять варіативності та варіантності в англомовних працях помітне лише контекстуально. Варто зазначити, що в перекладних словниках знаходимо слова із семантикою зміни. Наприклад, variance на позначення розбіжності у формі, невідповідності, розходження (вважаємо цю лексему відповідником варіантності), variability - мінливий, тенденція змінюватися (на наш погляд, ця лексема відповідає варіативності) та «linguistic variable» [http://www. lingvo.ua/]. Останнє поняття перекладається як «лінгвістична змінна» і введене в науковий обіг в середині ХХ століття відомим американським соціолінгвістом У Лабовим [Labov, 1975: 145]. Під мовною змінною дослідник розуміє набір форм, які існують в мові для вираження однієї й тієї самої ідеї (saying the same thing). Кожен вияв змінної називається варіантом [цитовано за: Бродович, 1988: 22-23]. Професор Колумбійського університету У Лабов у книзі, виданій за матеріалами його дисертаційного дослідження («Соціальна стратифікація англійської мови в Нью-Йорку»), наголошує, що variation є соціально і стилістично ^ратифікованим, тому в колективі не існує людини, яка б не використовувала у своєму мовленні варіантів [цитовано за: Бродович, 1988: 64]. У цьому контексті американський соціолінгвіст говорить про варіативність, оскільки поряд з поняттям мовної змінної як сукупності варіантів У Лабов розтлумачує терміни вільного варіювання - однаковий ступінь вірогідності появи одного або іншого із конкуруючих варіантів; та «інгерентна варіативність» як властива від природи внутрішня змінність. Під останнім терміном У Лабов розуміє здатність одиниці варіювати у даному оточенні в залежності від соціально-стилістичних факторів [цитовано за: Бродович, 1988: 123]. Відповідно розглянутим поняттям можна сказати, що У. Лабов розуміє варіативність як притаманну внутрішню властивість мови, яка передбачає наявність варіантності на рівні системи мови. А варіант є реалізацією варіативності в мовленні.

В англійській фонетичній термінології варіювання - variation - трактується як якісна зміна фонем, яка виникає в результаті різних видів редукції та інших модифікаціях тембральної характеристики. Англійське «variety» у вказаному словнику є фонетичною категорією, завдяки якій можна характеризувати конкретніші особливості. Наприклад, ступені підняття язика відносно твердого піднебіння. Тому variety ми вважаємо відповідником варіації [Трахтеров, 1962: 298]

Якщо в іноземних наукових працях поняття варіативності та варіантності розмежовується контекстуально, то як вітчизняні дослідники пояснюють відмінності у значенні цих термінів? На це питання спробуємо дати відповідь, аналізуючи думки українських мовознавців.

У словнику лінгвістичних термінів варіативність як загальнолінгвістичне поняття трактується як «наявність різновидів: видозмін у мові і мовленні, що викликана різними умовами вживання мовних одиниць, а також відмінністю в належності мовців до соціального чи територіального середовища» [Ганич, Олійник, 1985: 32-33;]. В іншому словнику знаходимо лише термін варіантність, проте у двох значеннях: 1) спосіб представлення модифікації або різновиду мовної одиниці та як 2) термін, який характеризує існування і функціонування одиниць і системи мови загалом [Ахманова, 2007: 70-71]. Стає очевидним, що цей термін трактується широко, як англійський відповідник variation, а тому охоплює два поняття - варіантність та варіативність.

Л. Вербицька, досліджуючи проблему співвідношення нормативності і варіювання, пояснює, що варіативність є обов'язковою ознакою мови, «визначається та нав'язується нею». Варіативність є причиною виникнення варіантності, яка, на відміну від попередньої, не провокується мовою, а дозволяється нею [Вербицька, 2001: 15]. Відповідно варіантність є системним явищем, яке передбачає співіснування в мові певної одиниці у двох модифікаціях, не пов'язаних зі зміною її семантичної функції [Юносова, 2003: 3]. На думку К. Горбачевича, основними причинами варіантності є вплив територіальних діалектів, контакти з іншими мовами [Горбачевич, 1978: 24].

Схоже трактування варіантності знаходимо в енциклопедії О.Селіванової, де вказана термінолексема тлумачиться як явище видозміни якоїсь рівневої ознаки мовних одиниць, що призводить до існування їхніх паралельних форм і є виявом їхньої надмірності чи економії, тенденцією розвитку мови, наслідком її функціонально-стилістичного й територіального розшарування. В енциклопедії також подається друге значення варіантності як фундаментальної ознаки мовної системи і мовлення, що передбачає різноманіть мовленнєвих реалізацій, яка може бути штучно уніфікована до комплексу спільних ознак [Селіванова, 2006: 57]. Очевидно, друге значення розглянутого терміна відповідає варіативності, оскільки мова йде про діапазон варіантів. Перше ж стосується варіантності як системного явища.

На думку О. Кулинича, варіантність - спосіб існування мовної системи й норми. Це потенційна властивість передачі однієї ідеї різними мовними засобами. Варіантність вживається на позначення варіантів мовної системи [Кулинич, 2003: 19]. Якщо варіантність - існування декількох способів звукового вираження тієї самої мовної сутності, то варіативність - здатність мовної одиниці мати більше ніж один спосіб звукового оформлення [Кулинич, 2003: 21].

Якщо в загальнолінгвістичному розумінні під варіативністю маються на увазі можливі з погляду функціонування системи видозміни мовної одиниці, зумовлені й передбачувані умовами, ситуацією і контекстом їхньої реалізації (Л.Щерба, В.Жирмунський, УЛабов, Е.Хауген, П.Традгілл), то під фонетичною варіативністю варто розуміти видозміну, зумовлену позицією фонеми у слові, впливом сусідніх звуків, наголосом тощо, а також індивідуальними особливостями вимови в конкретний момент [Вербицька, 2001: 14].

Цікавими є соціофонетичні дослідження останнього десятиліття, в яких лінгвісти намагаються чітко розмежовувати поняття варіативність та варіантність, дотримуючись думки про те, що процес варіювання на фонетичному рівні є передумовою змінності, що закладена у самій внутрішній системі мови і конкретних соціально-історичних формах її існування [Солнцев, 1984: 31].

Так, А. Шарандаченко, досліджуючи варіативність вокалізму і консонантизму в американських засобах масової інформації на матеріалі американського варіанта англійської мови, у дисертаційному дослідженні описує процес того, як новий варіант входить у мову і набуває статусу норми. Дослідник пояснює, що «вимовна норма визначає діапазон варіювання звукових структур (Г П. Торсуєв) через відбір варіантів, наявних у системі. Новий варіант з'являється там, де з якоїсь причини система виявляється нестійкою; сфера його вживання поступово розширюється, і - як наслідок - варіант починає набувати статусу норми. Інновація також може стати фактом норми, якщо не суперечить тенденціям мовного розвитку» [Шарандаченко, 2011: 4].

Ю. Дорофєєв терміни «варіативність» та «варіантність» спочатку вживає як синонімічні: «Варіантність (варіативність) і пов'язані з ними терміни варіант, інваріант, варіювання, а також похідні від них є міждисциплінарними, з їх допомогою зазвичай характеризують структуру, існування і функціонування об'єктів, що належать до різних сфер дійсності [Дорофєєв, 2012: 23]. Однак далі, розмежовуючи вказані поняття, уточнює, що «варіювання - процес, явище, що супроводжує розвиток мови; варіантність - властивість мови, що служить умовою цього процесу; варіативність - результат цього процесу, що виражається в існуванні різних варіантів мови; а варіант є формою реалізації мови або мовної одиниці в певних умовах функціонування» [Дорофєєв, 2012: 25].

Інший погляд на досліджувану проблему має харківський мовознавець Ходаковська. Дослідниця зауважує, що у визначенні причин мовних змін, які спричинюють появу варіантів, варто дотримуватися концепцій Г Степанова, Б. Серебренникова та В. Журавльова про провідну роль соціальних чинників у розвитку мови. Поняття варіативність О. Ходаковська розглядає як узагальнену здатність мови до видозміни одиниць певного рівня, варіювання - як більш конкретний вияв формального процесу змін мовних одиниць, а варіантність - часткове поняття, яке варто трактувати як модифікацію елементів, що не мають значних діахронічних, стилістичних, прагматичних розбіжностей [Ходаковська, 2002].

Проаналізувавши різні погляди на проблему розмежування понять варіативності та варіантності, ми з'ясували, що у мовознавчій площині існує ряд терміноназв, які за семантичним навантаженням відповідають загальнонауковій категорії зміни. Це поняття варіант, варіювання, варіація, варіативність, варіантність. У фонетиці варіант фонеми слід вважати як реалізацію варіативності, яка у свою чергу є фундаментальною властивістю мови, джерелом її зміни та розвитку (Л. Вербицька, А. Гімсон, К. Горбачевич, Т. Левіна, У Вольфрам та ін.). Варіантність розглядається на рівні системи, оскільки є способом існування і функціонування мовних одиниць. Це поняття варто використовувати при дослідженні значущих одиниць мови, зокрема на фонологічному рівні. Фонетична варіативність є внутрішньою властивістю мови, що пояснюється її відкритістю та потенційністю. У фонетиці під поняттям варіативність розуміється видозміна, яка спостерігається у мовленнєвому потоці і реалізується через варіанти. У соціофонетичних дослідженнях вживається поняття мовна змінна як діапазон варіативності. Під діапазоном варіативності розуміємо сукупність варіантів фонем, які допускаються (є можливими) системою мови. Наведемо приклади: фонема /з/ реалізується у мовленні в своєму основному алофоні [з] - [зараз] та в неосновних, наприклад, [з°] - [з°убр], [з^с] - [р°оз^ссерди^ет^еис'-а] тощо. Всі наведені та можливі неосновні варіанти разом із основним утворюють звукове поле фонеми /з/. Відповідно це і є варіативністю, яка реалізується у мовленні. Наведемо приклад варіантності: у ній та в ній - фонеми /у/ та /в/ є звуковими формами того самого прийменника.

Отже, поняття «варіативність» та «варіантність» - різні поняття, які варто розмежовувати залежно від сфери вживання - фонетики чи фонології.

варіативність термін фонетика

Список використаної літератури

1. Бродович О.И. Диалектная вариативность английского языка: аспекты теории/ О.И. Бродович. -Л, 1988. -193с.

2. Вербицкая Л.А. Давайте говорить правильно. Пособие по русскому языку: 2-е изд., исп. и доп./ Л.А. Вербицкая. -М.: Высшая школа, 2001.-239с.

3. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів/ Д.І. Ганич, І.С. Олійник. - К.: Вища школа, 1985. -360с.

4. Орбачевич К.С. Вариантность слова и языковая норма/ К.С. Горбачевич. - Ленинград: Просвещение, 1978. - 237с.

5. Дорофєєв Ю.В. Про зміст терміну варіантність/ Ю.В. Дорофєєв// Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия «Филология. Социальные коммуникации». Том 25 (64). -Симферополь, 2012 г. -№ 1. Часть 2. - С.22-26.

6. Кочерган М.П. Загальне мовознавство/ М.П. Кочерган. -К.: Академія, 2006. - 464с.

7. Кулинич О.І. Соціофонетична варіативність голосних сучасної французької мови (експериментальне дослідження на матеріалі швейцарського регіонального варіанта вимови): Дис.... канд. філолог, наук: 10.02.05/ О.І. Кулинич; КНУТШ. -Київ, 2003. -195л. + Додатки 206л. -Додатки є окремою одиницею. - Бібліогр.: л.170-195.

8. Пражский лингвистический кружок: Сборник статей/ Н.А. Кондрашова. -М.: Прогресс, 1967. - 558с.

9. Серебренников Б.А. Общее языкознание. Внутренняя структура языка/ Б.А. Серебренников. -М.: Наука, 1972. -568с.

10. Солнцев В.М. Вариативность как общее свойство языковой системы/ В.М. Солнцев// Вопросы языкознания. -М.: Издательство «Наука» 1984. -№ 2. - С.31-42.

11. Словарь лингвистических терминов. Изд.4-е стереотипное/ О.С. Ахманова. - М.: КомКнига, 2007. -576с.

12. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія/ О. Селіванова. - Полтава: Довкілля - К., 2006. - 716с.

13. Трахтеров А.Л. Английская фонетическая терминология/ А.Л. Трахтеров. -М., 1962. - 350с.

14. Ходаковська О.О. Фонетико-граматична варіантність в українській мові кінця XVIII - початку XIX ст. на Слобожанщині (за «Словником мови творів ГКвітки Основ'яненка»): Автореф. дис...канд. філол. наук: 10.02.01/ О.О. Ходаковська. - Харків: Б.в., 2002. -16с.

15. Шарандаченко А.С. Варіативність вокалізму і консонантизму в американських засобах масової інформації (експериментально-фонетичне дослідження на матеріалі дикторського мовлення): автореф. дис... канд. філол. наук/ А.С. Шарандаченко; Одес. нац. ун-т ім. І.І. Мечникова. -О., 2011. -19с.

16. Юносова В.О. Варіантність відмінкових закінчень іменників у сучасній українській літературній мові: Монографія/ В.О. Юносова. - К: Знання України, 2003. - 125с.

17. Labov W. Empirical foundation of linguistic theory// The scope of American linguistics / Ed. by Austerits. Liase, 1975.

18. http://www.lingvo.ua/.

Размещено на Allbest.ru