Письмо як ключове поняття прикладних досліджень

Размещено на http://www.allbest.ru/

Письмо як ключове поняття прикладних досліджень

Макарук Л.Л.,

аспірантка кафедри

прикладної лінгвістики

ВНУ ім. Лесі Українки

У статті проаналізовано поняття письма з огляду на специфіку його використання у графічній, криміналістичній та пара-лінгвістиці. Окреслено додаткові невербальні параметри, які супроводжують текст, а також висвітлено понятійний апарат, яким послуговуються ці лінгвістичні науки у процесі дослідження.

Ключові слова: письмо, почерк, графічна лінгвістика, криміналістична лінгвістика, пара-лінгвістика, друкована та рукописна форма мови.

В статье проанализировано понятие письмо с учетом специфики его использования в графической, криминалистической и пара-лингвистике. Охарактеризовано дополнительные невербальные параметры, которые сопровождают текст, а также обращено внимание на терминологическую систему каждой из этих лингвистических наук.

Ключевые слова: письмо, почерк, графическая лингвистика, криминалистическая лингвистика, пара-лингвистика, печатная и рукописная форма языка.

L.L. Makaruk. Writing as the Key-notion of Applied Studies.

This article deals with writing which is the key-notion of graphic and forensic linguistics. The non-verbal devices which belong to paralinguistics have also been analyzed there. The main tasks of modern graphic and forensic linguistics have also been defined.

Key-words: writing, handwriting, graphic linguistics, forensic linguistics, paralinguistics, printed and handwritten language materials.

Постановка проблеми. Проблемі дослідження писемної форми мови у лінгвістичній літературі присвячено досить багато уваги. Проте, існує низка аспектів, які потребують детального висвітлення з огляду на те, що в сучасній англійській писемній мові постійно з'являються незафіксовані графічні елементи, які породжують появу нових форм та способів спілкування, а це в свою чергу зумовлює актуальність обраної теми.

Мета роботи - визначити функціонально-прагматичне навантаження, яке виконує письмо у друкованих та рукописних текстах.

Завдання статті - охарактеризувати поняття письма, як ключового компонента, що превалює у графічній та криміналістичній лінгвістиці, виявити параграфемні складові, що супроводжують друкований або рукописний текст.

Предметом дослідження є графічні вербальні та невербальні елементи, які використовують в англомовному дискурсі для досягнення певних прагматичних цілей.

Об'єктом цієї розвідки є друковані та рукописні тексти різнопланового характеру, а також письмо, як засіб матеріальної репрезентації дійсності.

У межах цієї роботи ми частково торкнемося проблеми письма у сучасній лінгвістиці загалом та у зазначених вище лінгвістичних дисциплінах зокрема.

Учені вважають, що створення алфавітів, систем письма, принципів орфографії, транскрипційних та транслітераційних систем, а також питання, які пов'язані з дешифруванням текстів, належать до завдань прикладної лінгвістики, яку нині обговорюють у багатьох мовознавчих студіях, у зв'язку з суперечливістю поглядів і підходів до предмету її вивчення. Незважаючи на це, вона все ж таки набула значної популярності у сучасному соціумі, і має власні вагомі доробки. З впевненістю можна сказати, що це тільки початок, і попереду ще поява низки теорій і фактів, які сприятимуть розвитку цієї галузі та усунуть ряд дискусій. Слід додати ще й те, що ця галузь відносно нова, проте цікава й об'ємна, а тому потребує різностороннього аналізу. Прикладна лінгвістика є підґрунтям для низки інших дисциплін, які відокремлені від неї, а саме, когнітивної, експериментальної, прагма-, психо- та нейролінгвістики. Проте, кожна із них на сучасному етапі є вже достатньо стійкою і сформованою галуззю знань з чітко окресленим предметом, метою, підходами і методами, які слугують основою для розв'язання конкретних завдань. На нашу думку, особливу увагу варто звернути на стан графічної лінгвістики, а ще більше криміналістичної (юридичної), оскільки ці галузі мовознавства потребують значних доопрацювань.

Ключовим поняттям графічної та криміналістичної лінгвістики є письмо, яке знаходить своє відображення у друкованій та рукописній формах мови.

На думку Ю. О. Карпенка, письмо - це штучно створена система графічних знаків, за допомогою якої фіксують і передають мовленнєву інформацію [ 10, 169].

Т.О. Амірова стверджує, що письмо - це вид знакової діяльності, який ґрунтується на використанні алфавіту для породження письмових висловлювань [1, 40-41].

І.Є. Гельб вважає, що письмо - це система взаємної комунікації людей за допомогою видимих знаків, які використовують умовно [6, 260].

Здебільшого, такі визначення використовують у графічній лінгвістиці. У сучасному суспільстві письмо значно розширило свій графічний інвентар і функції, і вийшло за межі запропонованого вище розгляду, тому, потребує об'ємнішого тлумачення та аналізу. На нашу думку, письмо - це система графічних елементів, які використовують здебільшого у комунікативному акті з метою досягнення взаєморозуміння між членами певного соціуму та обміну даними, правильна комбінація цих засобів сприяє ефективності спілкування. Вибір графічних одиниць залежить від каналу зв'язку і мети, яку переслідує продуцент, формуючи певне повідомлення. Під знаками ми розуміємо як вербальні, так і невербальні одиниці.

У криміналістиці - поняття “писемна мова” носить дещо відмінне тлумачення у порівнянні із універсальними визначеннями, що зумовлено специфікою його використання. Так, зокрема В. Ю. Шепітько вважає, що писемна мова - це вираження думок людини за допомогою різних мовних засобів (синтаксису, орфографії, лексики, пунктуації, стилістики) [14, 143].

П. Д. Біленчук схиляється до думки, що письмо - це засіб фіксації та передачі думки за допомогою письмових знаків, літер, графічних символів [4, 240]. Таке тлумачення є дещо ширшим від попереднього, та наш погляд, уже охоплює й невербальні елементи, які активно поширюються у системі мови.

Писемній формі мови приділяли увагу багато мовознавців, проте особлива популярність цих розвідок припадає на кінець першої та початок другої половини XX століття. Доказом цього слугують фундаментальні праці І. А. Бодуена де Куртене, Г. Лоукотки, І. Фрідріха, Е. Добльхофера, І. Є. Гельба, Л. Р. Зіндера, Д. Дірінгера, В. О. Істріна, Т. О. Амірової, в яких детально висвітлені основні етапи розвитку писемності. Так, зокрема В. О. Істрін виділяє такі види письма: піктографічне, ідеографічне та фонетичне. Останнє вчений поділяє на складове і літерно-звукове, або алфавітне. У лінгвістичному енциклопедичному словнику подана така класифікація: ідеографічне, словесно - складове, силабічне і буквенно - складове. [15, 375] Як бачимо, єдиного підходу серед дослідників у цьому питанні немає.

Щодо систем письма, то Ф. де Сосюр вважав, що їх існує дві, і виділив ідеографічну та фонетичну. У першій слово зображується одним знаком, стороннім щодо звуків, з яких воно складається, друга - прагне відтворити ланцюжок звуків, що становлять слово. Така система може бути або складовою (силабічною), або буквеною. [13, 40].

Порушуючи питання про використання таких знаків, які ми називаємо невербальними, варто зауважити, що піктографія та ідеографія як види письма належать до первісних систем. Цікавою є позиція І. Є. Гельба, який заперечує приналежність арабських цифр до ідеограм, у той час, як більшість дослідників одностайні у цьому питанні. На противагу цьому, він виділяє пазиграфічну систему. На його думку, пазиграфія - це універсальне символічне письмо; висловлення думки знаками, які зрозумілі багатьом народам (наприклад, музичні ноти, арабські цифри) [6, 264].

Використовуючи піктограми та ідеограми як засіб спілкування, людство знайшло ряд недоліків і поступово перейшло до використання інших систем, які, на їхню думку, могли точніше передати певну інформацію будь-якого характеру. З еволюцією суспільства людство винайшло алфавіт, який здавалося б не потребує кардинальних змін. Проте, поступовий перехід від однієї писемної форми до іншої, повністю так і не зміг задовольнити потреби людства у спілкуванні. Такий висновок нам дозволяє зробити мас-медійний, а особливо Інтернет-дискурс, який перенасичений різнорідними графічними елементами. Тому у сучасних системах письма прослідковуємо тенденцію до поєднання елементів кількох систем письма, зокрема фонетичної та ідеографічної. У зв'язку з цим виникає питання, чому ж з'являються у мові такі знаки? По-перше, це пов'язано з тим, що люди прагнуть якомога швидше і точніше передати певні емоції та почуття, привернути до чогось увагу, налаштувати ближчий контакт. По-друге, їх в деякій мірі лякає складність англійської графіки, яка зумовлена невідповідністю кількості букв до кількості звуків.

Щодо англійської писемності загалом, то варто зазначити, що її удосконалювали протягом віків, постійно викидаючи, додаючи чи просто змінюючи певні графічні знаки і, цей процес триває й нині. За період свого становлення і розвитку англійська орфографія зазнала значних змін, і, як результат, прочитати тексти, або повідомлення, створені багато століть тому, сьогодні майже неможливо взагалі, а суть деяких з них можна збагнути лише завдяки спеціально розробленим словникам.

Окрім зазначених вище процесів, слід звернути увагу на те, що розширення писемних графічних засобів у мові за рахунок ідеограм (смайлів, емотиконів), акронімів, абревіатур та усічень викликає занепокоєння у певної частини британців, бо такі елементи "засмічують" мову та модифікують літературну мову загалом. Особливо це позначається на молодому поколінні, яке застосовуючи принципи економії, активно спілкується за допомогою різноманітних смайлів, емотиконів та акронімів, а це в свою чергу призводить до зниження рівня їхньої грамотності.

Ще кілька десятків років тому Т. О. Амірова провела ґрунтовне дослідження і запропонувала виділити графічну лінгвістику в окрему мовознавчу дисципліну. На її думку, графічна лінгвістика, на відміну від різноманітних конвенційних семіотичних систем (кодів), розглядає писемну мову, як особливу маніфестацію людської мовленнєвої здатності і діяльності, як знакову систему, яка функціонує на рівні зі звуковою мовою в якості адекватного інструменту комунікації і розумової діяльності суспільства [1, 41].

У графологічних дослідженнях увага фокусується на вивченні письма, письмових текстів, писемності та засобах, за допомогою яких здійснюється комунікація. Сюди ми відносимо знаки, символи, піктограми та ідеограми, які спонукають нас до декодування писаного або друкованого тексту. Дослідник І. Гельб називає графічну лінгвістику граматологією та виділяє три напрямки досліджень: “субграфеміка”, “графеміка” і “параграфеміка”. Сфера субграфеміки включає різні початкові форми писемності та ідеографію. Графеміка звертає увагу на фонографію у вигляді звуко-буквенного і складового письма. Параграфеміка має на меті дослідити супроводжуючі характеристики, які існують поруч з письмом [16, 197-198].

О.М. Кондратов значно розширює межі графічної лінгвістики, бо вважає, що граматологія - це наука про письмо, яка охоплює коло питань, які стосуються історії письма, почеркознавства, патології письма, епіграфіки та інших наук [11, 74]. З огляду на таке тлумачення ми приходимо до висновку, що О.М. Кондратов значно розширив діапазон графічної лінгвістики, за рахунок почеркознавства, яке нині є об'єктом дослідження криміналістичної лінгвістики. письмо лінгвістичний невербальний текст

Графічна лінгвістика у своєму підпорядкуванні має також епіграфіку та палеографію, на які покладена функція дослідження історії письма. Епіграфіка вивчає та розшифровує надписи, які зроблені на каменях, шкірі, бронзі, або глині, дозволяє також виявити певні закономірності розвитку етносу.

У свою чергу палеографія - це наука, яка вивчає давні рукописи, спосіб написання, форму літер, завдяки чому встановлюється місце і час їх створення [8, 255]. Т. О. Амірова додає, що палеографія, як область графічної лінгвістики, обмежується лише дослідженням специфічних характеристик писемних знаків [1, 53]. Палеографія допомагає розв'язати також питання хронологічних характеристик рукописів, відслідкувати час появи або виходу із системи певних графічних знаків, а це в свою чергу допомагає встановити період функціонування тих чи інших знаків. Звідси слідує, що палеографія може також трактуватися як частина криміналістичної лінгвістики, зокрема у вирішенні питань, пов'язаних з почерком та його особливими інформативними ознаками.

Цікавим, але майже недослідженим, є питання функціонування друкованої та рукописної форм писемного повідомлення. Про це йдеться зокрема у працях Й. Вахека та Т. М. Ніколаєвої. Й. Вахек говорить про те, що рукописний шрифт поступається друкованому, бо текст, написаний від руки, сприймати важче, ніж його друкований варіант. Друковані засоби, на відміну від рукописних, мають більше можливостей для повного висвітлення і чіткого розуміння викладених фактів [5, 538]. Особливо актуальним це твердження є нині, коли інформаційна революція набирає все більших темпів, тому з'являються ширші можливості для представлення друкованого тексту.

Й. Вахек веде мову й про те, що особистість автора знаходить свій відбиток у рукописному тексті. У ньому також відображено індивідуальну манеру письма. У друкованому тексті відсутня індивідуальність форми, так як різноманітним видам почерку протидіє одноманітність типографського шрифту [5, 536 - 537]. Зауважимо, що у наш час, різноманітні комп'ютерні програми дають майже необмежені можливості у плані графічного дизайну.

На думку Й. Вахека, ідентифікувати автора рукопису, його психічний стан практично не можливо на основі друкованого повідомлення, якщо у ньому не зазначено самого автора повідомлення. Й. Вахек також стверджує, що у більшості випадків друковане повідомлення позбавлене емотивного забарвлення, в той час як у рукописному є можливість висловити власну позицію, бачення чогось [5, 537 - 539]. Проте, розвиток сучасного суспільства та засобів масової комунікації свідчать про протилежне. Сучасне газетне друковане повідомлення може містити різні компоненти, які можуть додати емоцій і до наймонотонніших текстів, не кажучи вже про колір, який сам по собі впливає на реципієнта, викликає у його свідомості певні враження, апелює до його почуттів і бажань і виступає параграфемним елементом, який ще більше підсилює значимість сказаного.

Т. М. Ніколаєва вважає, що писемна форма мови наділена специфічними експресивними засобами. До них вона відносить, перш за все, знаки алфавіту, знаки пунктуації, знаки параграфів, а також абзац, пробіл, курсив, підкреслення, та ін. [12, 78]. Це нам дозволяє говорити про паралінгвістичні засоби, які характерні як для друкованих, так і для рукописних текстів, проте мають певні відмінності. До тієї ж категорії О. Є. Анісімова відносить графічну сегментацію тексту і його розміщення на папері, шрифт і колір, цифри, засоби іконічної мови (малюнки, фотографії, таблиці, схеми), незвичне написання, нестандартну розстановку знаків пунктуації, тощо. Дослідниця акцентує увагу на тому, що цей перелік не є чітко фіксованим і може бути доповненим в залежності від характеру конкретного тексту [2, 71].

Т. О. Анохіна веде мову про ті ж самі компоненти, але відносить їх до параграфеміки та зазначає, що на письмі велике комунікативно-прагматичне навантаження має параграфеміка з її такими компонентами, як графічна сегментація тексту, шрифтові та кольорові набори, абзац, розбивка, іконічні засоби [3, 73].

Елементи пара-лінгвістики чи параграфеміки у більшій мірі є характерними для друкованих текстів, хоча, наприклад, при проведенні лінгвістичної експертизи увага звертається на розміщення тексту на папері, поля, інтервали, абзаци, наявність розділових знаків, лапок.

Криміналістичне дослідженння письма - це галузь криміналістичної техніки, що вивчає закономірності письма, процес його дослідження, можливість ідентифікації за почерком та вирішує інші завдання почеркознавчої експертизи [14, 143].

Судово-почеркознавча, або лінгвістична експертиза окрім встановлення авторства сприяє визначенню віку, статі, психічного стану виконавця рукопису. Така експертиза також допомагає виявити, чи вживає особа застарілі мовні одиниці, ті чи інші ідіоми, професіоналізми, колоквіалізми, і зробити загальні висновки щодо рівня володіння мовою, зокрема, вміння застосовувати правила граматики та правильні лексичні відповідники на практиці.

Вважаємо за доцільне відмітити, що нинішні зразки почерку, а тим паче друковані тексти, ускладнені абревіатурами, акронімами, усіченнями, смайлами та емотиконами, а це в свою чергу значно ускладнює роботу лінгвіста-криміналіста та вимагає високого рівня професіоналізму.

У переважній більшості лінгвістичну експертизу проводять на базі рукописних документів, рідше - друкованих. Іншими словами, при експертизі визначальну роль відіграє письмо і почерк. За визначенням В. Ю. Шепітька, почерк - це манера написання, виражена в системі рухів, які фіксують в рукопису. [14, 143] І. В. Гора розглядає почерк як зафіксовану в рукописі систему звичних рухів особи, в основі формування якої лежить набута письмово-рухова навичка. [7, 133]

Дослідженням та вивченням почерків займається графологія, щоправда учені-графологи акцентують увагу на визначенні власне характеру особи за зразком почерку. Якщо говорити про почеркознавство, яке складається з фізіографології та психографології, то у криміналістичній лінгвістиці воно допомагає вирішити широке коло завдань, про які йшлося вище.

Варто зауважити, що судово-лінгвістична експертиза послуговується також доробками психолінгвістики, нейролінгвістики та інших мовознавчих маргінальних дисциплін, які займаються різними відхиленнями у мовленнєвій діяльності індивіда. Так, наприклад, внаслідок ушкодження головного мозку у людини виникають труднощі з написанням літер, слів, порушена їхня форма, нахил, розмір, деякі слова залишають недописаними, або написані лише окремі елементи літер, і, як результат, змінюється структура повідомлення загалом. У такому випадку говорять про аграфію, яка є одним із типів афазії, яке вважають предметом дослідження психо- та нейролінгвістики лінгвістики.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Як нам вдалося з'ясувати, у центрі уваги як графічної лінгвістики (епіграфіки, палеографії), так і криміналістичної, лежить письмо вцілому та писемний знак зокрема. Виходячи з вище сказаного, можна виділяти два напрями у дослідженні письмового повідомлення. Перше - це ретельне дослідження вербальних та невербальних знаків, які формують повідомлення. Друге - це вивчення паравербальних, або параграфічних компонентів, які виступають в якості допоміжних, проте виконують свою інформативну та емотивну функцію.

Література

1. Амирова Т. А. К истории и теории графемики / Т. А. Амирова. - М.: Изд. “Наука”, 1977. - 193 с.

2. Анисимова Е. Е. Паралингвистика и текст (к проблеме креолизованных и гибридных текстов) / Е. Е. Анисимова // Вопросы языкознания. - 1992. - № 1. - С. 71 - 78.

3. Анохіна Т. О. Семантизація категорії мовчання в англомовному художньому дискурсі. Монографія. / Т. О. Анохіна. Вінниця: Вид-во “Нова Книга”, 2008. - 160 с.

4. Криміналістика / [Біленчук П. Д. Дубовий О.П. Салтевський М. В. Тимошенко П. Ю. ] - К.: Атака, 1998. - С. 240 - 246.

5. Вахек Й. Письменный и печатный язык / Й. Вахек // Пражский лингвистический кружок. - М., 1967. - С. 535-543.

6. Гельб И. Е. Письмо как система знаков / Введение в языковедение: Хрестоматия: учебн. пос. для студ. вузов / Сост. А. В. Блинов, И. И. Богатырева, В. П. Мурат, И. П. Рапова. - М.: Аспект Пресс, 2000. - С. 250 -268.

7. Гора І. В. Криміналістика / І. В. Гора О. А. Колесник О. А. - К.: Алерта, 2001.- С.133-228.

8. Дорошенко С. І. Загальне мовознавство: навч. посіб. / С. І. Дорошенко - К: Центр навч. літ-ри, 2006. - 288с.

9. Истрин В. А. Возникновение и развитие письма / В. А. Истрин. - М.: Изд. “Наука”. - 1965. - 563 с.

10. Карпенко Ю. О. Вступ до мовознавства / Ю. О. Карпенко. - К.: Вид. центр “Академия”, 2006. - С. 166 - 181.

11. Кондратов А. М. Грамматология и порождающие модели письма. / А. М. Кондратов. / “Ученые заиски Тартуского университета”, вып. 228 (“Проблемы моделирования языка”). - 1969. - № 3, 2. - С. 74.

12. Николаева Т. М. Письменная речь и специфика ее изучения. / Т. М. Николаева // Вопросы языкознания. - 1961. - № 3. - С. 78 - 86.

13. Сосюр Ф. де Курс загальної лінгвістики / Ф де Сосюр. - К.: Основи, 1998.- 324 с.

14. Шепітько В.Ю. Криміналістика / В. Ю. Шепітько. - К.: Видавничий дім, 2004. - С. 143-155.

15. Ярцева Ф. Н. Лингвистический энциклопедический словар / Ф. Н. Ярцева. - М.: “Советская Энциклопедия”, 1990. - 1020с.

16. Gelb I. J. Grammatology and Graphemics / I. J. Gelb // “Papers from the Fourth Regional Meeting of Chicago Linguistic Society”. - Chicago, 1968. - Р. 197 - 198.

Размещено на Allbest.ru