Гіпотези про походження мови
Походження мови як важливі передумови і початки розвитку мовної діяльності суспільства. Аналіз усіх можливих гіпотез походження мови. Загальна характеристика системи полтавсько-наддніпрянських говірок. Знайомство з головними складовими мовної системи.
| Рубрика | Иностранные языки и языкознание |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 05.12.2019 |
| Размер файла | 46,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Гіпотези про походження мови
Вступ
Походження мови -- передумови і початки розвитку мовної діяльності суспільства. Як одна з основних ознак суспільства мова почала формуватися на етапі появи первісної людини. За однією з гіпотез, це було тривале поступове перетворення біологічно зумовлених неусвідомлюваних інстинктивних вигуків в осмислені звукові засоби комунікації давніх людей. Припадало воно в основному на другу половину неандертальської фази розвитку людини (мустьєрська епоха в кінці раннього палеоліту, бл. 200-50 тисячоліть тому).
Актуальність дослідження. Проблема походження мови здавна займає розуми людей, тим не менш, до недавніх часів вона вважалася нерозв'язною. Загальновідома заборона, накладену на розгляд робіт в цій області Паризьким лінгвістичним товариством в 1866 р. І дійсно, займатися питаннями виникнення мови надзвичайно складно. По-перше, тому, що ніяку гіпотезу не можна перевірити безпосередньо, а по-друге, тому, що процес цей унікальний - так само, як унікально, наприклад, виникнення життя або народження Всесвіту.
Об'єкт дослідження - глоттогенез (походження мови).
Предмет дослідження - гіпотези походження мови.
Мета дослідження - розглянути усі можливі гіпотези походження мови.
Для успішного досягнення визначеної мети курсової роботи необхідно вирішити такі завдання:
· розглянути історію походження мови, а саме української;
· розглянути поняття мови та її функції;
· проаналізувати основні проблеми походження мови;
· з'ясувати основні теорії походження мови.
Теоретична та практична цінність. Алгоритм, що будується в роботі, походження мови являє собою подальше просування наукової думки не тільки в дослідженні глоттогенеза (походження мови), а й у вивченні походження людини і еволюції свідомості. Погляд з точки зору походження мови дозволяє краще зрозуміти багато аспектів сучасного стану мови, а також його еволюції, окреслені на підставі письмових пам'ятників.
Дослідження складається зі вступу, двох розділів та висновків до них, загальних висновків та списку використаних джерел.
1. Загальне поняття про мову з точки зору лінгвістики
1.1 Історія походження мови
Дехто вважає мову лише засобом порозуміння між людьми. Насправді ж цим не вичерпується її значення. У мові закодовує нація всю свою історію, багатовіковий досвід, здобутки культури, духовну самобутність.
Мова для кожного народу стає ніби другою природою, що оточує його, живе з ним всюди і завжди. Без неї, як і без сонця, повітря, рослин, людина не може існувати. Як великим нещастям обертається нищення природи, так і боляче б'є по народові зречення рідної мови чи навіть неповага до неї, що є рівноцінним неповазі до батька й матері.
Коли йдеться про походження української мови, переважна більшість зацікавлених сприймає цю проблему як походження сучасної української мови, тобто тієї, яку вони чують щодня по радіо й телебаченню і використовують у щоденному спілкуванні між собою, яку вивчали в школі, якою читають книжки, газети й часописи. Проте слід пам'ятати, що національна мова складається з двох самостійних гілок: спільної для всієї нації літературної мови, відшліфованої майстрами художнього слова, і мови народної, яка досить відрізняється в різних діалектних ареалах.
Говорити про мову протоукраїнських племен можна лише гіпотетично. Адже писемних пам'яток, які дійшли до нас, ще не достатньо для повноцінного дослідження мови. Тому будь-які хронологічні віхи виникнення і первісного розвитку української, як і взагалі будь-якої іншої мови, встановити неможливо. Безперечно лише, що українська мова є однією з найдавніших індоєвропейських мов. Про це свідчить і наявність архаїчної лексики, і деякі фонетичні та морфологічні риси, які зберегла наша мова протягом віків. Давність української мови доводили ряд вітчизняних та зарубіжних учених: Павел Шафарик, Михайло Красуський, Олексій Шахматов, Ангатов та ін.
Генеалогічно українська мова належить до індоєвропейської мовної східнослов'янської підгрупи слов'янської групи мов.
Історію української мови починають від праслов'янської (спільнослов'янської) мовної єдності, яка виділилася з індоєвропейської прамови приблизно в ІІІ тис. до н. е. Праслов'янська доба тривала близько 2000 років.
За традиційною версією походження східнослов'янських мов, яка ще донедавна була офіційною та обов'язковою, вважалося, що після завершення праслов'янської епохи розпочався спільний східнослов'янський період, який тривав понад 500 років та закінчився лише в XI-XII ст. під час феодальної роздрібненості Київської Русі. У цей час нібито сформувалася й спільна для всіх східних слов'ян так звана давньоруська мова, на основі якої з XIII ст. виникають три східнослов'янські мови -- українська, російська та білоруська -- як мови відповідних народностей. Такий підхід базувався здебільшого на низці ідеологічних настанов спочатку доби царської Росії, а згодом радянської епохи.
Сучасні дослідники, критикуючи теорію єдиної давньоруської (або праруської) мови, вичленовують українську мову безпосередньо з праслов'янської мови без проміжних ланок. Згідно з цим підходом, три східнослов'янські мови, українська, білоруська й російська, зростали незалежно одна від одної, як мови самостійні, і так званої “праруської ” спільної мови не існувало.
Безперервність історичного розвитку етносу на українських землях від середини І тис. н. е. до нашого часу може свідчити про те, що після розпаду праслов'янської мовної спільності в цьому ареалі почав формуватися український етнос і відповідно -- українська мова. Вона перейняла від праслов'янської значний специфічний лексичний фонд і чимало фонетичних та граматичних (насамперед, морфологічних) рис, які в інших слов'янських мовах замінилися новими, а в українській мові вони склали найдавнішу групу мовних особливостей.
Разом з християнством до Київської Русі прийшла старослов'янська (або церковнослов'янська) мова, створена на базі давньоболгарських діалектів Кирилом і Мефодієм (одних з перших слов'янських культурних діячів). Нею писалися релігійні та офіційні тексти. Старослов'янська мова довгий час виконувала функції писемної мови.
З XIV по XVIII ст. на теренах України побутувала староукраїнська мова, яка активно використовувалася, як писемна. Поява новоукраїнської мови, яка згодом стала сучасною, датується ХІХ ст. Її зачинателем вважається письменник І.Котляревський.
В основі сучасної мови лежить система полтавсько-наддніпрянських говірок.
Основний словниковий фонд української мови містить чотири пласти слов'янських слів: спільноіндоєвропейська лексика; праслов'янські слова; власно українські слова, наявні тільки в українській мові; запозичення з інших слов'янських мов. Решту лексики складають більш пізні запозичення, серед яких найбільше з мертвих класичних мов - давньогрецької, латини і старослов'янської. За радянських часів до лексичного складу ввійшло багато русизмів, які часто вводилися без адаптування до вимог граматичної системи. Останнім часом лексичний склад активно поповнюється запозиченнями з англійської мови. Але загальний розвиток мови відбувається за рахунок внутрішньомовних ресурсів: нові слова творяться на базі вже існуючих, творчість, якого ознаменувала собою початок нової ери української літератури.
1.2 Поняття про мову та її функції
Найбільш загальними і необхідними умовами продуктивної психічної діяльності особистості є мова і мовлення, спілкування та увага.
З одного боку, вони проймають усе психічне життя людини і забезпечують можливість активного задоволення її пізнавальних і суспільних потреб, а з другого - є засобами реалізації внутрішнього світу та можливостей особистості.
Мова - суто людський засіб спілкування в духовному і практичному житті людини і являє собою систему знаків для передавання, приймання і використовування інформації.
Мова виникла в процесі становлення самої людини як суспільної істоти, в процесі спільної трудової діяльності людей.
Передумовами виникнення мови були здатності видавати звуки та здійснювати рухи, які виступали способом спілкування, засобом задоволення потреби обмінюватися думками, пізнавати властивості предметів і явищ.
Мова - суспільне явище, найважливіший засіб влаштування людських стосунків. За її допомогою люди здатні порозумітися, здійснюють обмін думками, набувають знань, передають їх нащадкам, мають змогу організувати спільну діяльність в усіх галузях людської практики.
Комплекси звуків мови, що позначали певні об'єкти, набували певного значення, ставали спільним для людей засобом обміну думками.
Мова є системою знаків соціального походження, яка утворилася і сформувалася впродовж історичного розвитку діяльності людини.
Слово як одиниця мови має два аспекти - зовнішній, звуковий (фонетичний) і внутрішній, змістовий (семантичний). Обидва вони є продуктом тривалого суспільно-історичного розвитку.
Єдність цих двох аспектів (але не тотожність) утворює слово. Зовнішня фонетична форма слова - це умовний знак предмета або явища, що не передає прямо й безпосередньо його властивостей.
Слово суміщає функції знака та значення. Останнє історично розвивалося, звужувалося, узагальнювалося, надавалося новим об'єктам. Внаслідок цього виникла багатозначність слів, що також є продуктом історичного розвитку мови.
Головні складові мовної системи - її словниковий склад і граматична будова.
Словниковий склад - це сукупність слів кожної окремої мови. Його специфіка характеризує рівень розвитку мови: чим багатший і різноманітніший словник, тим багатша і різноманітніша мова.
Практичне вживання мови включає активний словник, тобто слова, якими людина користується для висловлення своїх думок, спілкуючись з іншими людьми, і пасивний - ті слова, які вона розуміє, коли їх чує або читає, але рідко їх вживає.
Обсяг і характер активного і пасивного словників людини залежать від її освіти, професії, міри опанування мови, характеру та змісту діяльності.
Словниковий склад сам по собі ще не становить мови. Для того щоб з допомогою слів людина могла обмінюватися думками, потрібна граматика, яка визначає правила зміни слів, сполучення їх у речення. Це забезпечує граматична будова мови.
Слова, що є в реченні, необхідно не лише розуміти, а й відповідно узгодити, щоб точно передати зміст думки.
Граматика мови формує правила зміни слів (морфологія) і правила сполучення їх у речення (синтаксис) і цим дає змогу висловлювати поняття та судження, складати уявлення про предмети та явища, їх різноманітні ознаки та відношення.
Слово як одиниця мови є носієм інформації, воно завжди співвідноситься з означуваними ним певними об'єктами та явищами дійсності. Фіксація в слові об'єктивної дійсності та суспільно-історичного досвіду в різних формах їх вияву визначає сигніфікативну (означувальну) функцію мови.
Граматична будова мови - функція, зумовлена потребами спілкування та розвитком вираження змісту предмета у формі інформаційних структур. Вона - можливість формулювати думки і передавати зміст повідомлення.
Описані раніше головні елементи і функції мови стають засобом спілкування, засобом обміну думками за умови, коли відбувається мовлення між людьми.
Мова і мовлення -- поняття не тотожні.
Мовлення - це акт вживання людиною мови для спілкування.
Залежно від віку, характеру діяльності, середовища існування людини її мовлення набуває певних особливостей, незважаючи на те, що люди говорять однією мовою.
Так, у однієї людини мовлення образне, яскраве, виразне, переконливе, а в другої - навпаки: обмежене, бідне, сухе, малозрозуміле. Це вже свідчить про відмінності у володінні мовою.
Кожній людині притаманні свій індивідуальний стиль мовлення, відмінності в артикуляції звуків, інтонації, логічній виразності. Отже, кожна людина говорить по-своєму, хоча й користується спільною для всіх мовою.
Мовлення не існує і не може існувати поза будь-якою мовою. З іншого боку, сама мова залишається живою тільки за умови, коли активно використовується людьми. Мова розвивається і вдосконалюється під час мовного спілкування. Мовлення і є формою актуального існування кожної мови.
Мовлення тлумачиться і як мовна діяльність, оскільки за його допомогою можна, наприклад, забезпечити спілкування, розв'язувати мнемонічні або розумові завдання. У таких випадках мовлення може набувати форми мовного акту, що є складовим елементом іншої цілеспрямованої діяльності, наприклад трудової або навчальної.
Мова - це засіб чи знаряддя спілкування між людьми.
1.3 Основні проблеми походження мови
мовний суспільство гіпотеза
Проблема походження мови є дуже складною. Припущення про походження мови робляться умоглядно шляхом міркувань, бо первісна мова не має пам'яток письма.
Перш ніж розглянути різні гіпотези з цієї проблеми, слід наголосити на тому, що питання походження мови треба відрізняти від питання походження конкретних мов світу. Конкретні мови, навіть дуже давні, виникли не раніше 10 тисяч років тому, тоді як людство заговорило декілька сот тисяч років тому.
Коли і як з'явилася мова, якою вона була на перших етапах розвитку людства цікавить людей із найдавніших часів, однак до наших днів немає загальноприйнятої відповіді на них.
В античні часи (V-IV ст. до н.е.) проблема походження мови порушувалася в межах філософських дискусій про сутність мови. Представники школи Платона вважали, що назви предметам даються не довільно, а відповідно до їх природи, що свідчить про природний характер мови і, відповідно, закономірну біологічну зумовленість її виникнення. Представники школи Демокріта стверджували, що назви зовсім не пов'язані з природою речей, що жоден предмет не потребує її. Назви предметів потрібні тільки людям для передавання думки про предмети іншим і тому встановлюються за умовною домовленістю. Це є свідченням того, що й мова виникла свідомо, за домовленістю.
У XVII-XIX ст. з'явилося кілька гіпотез походження мови - звуконаслідувальна, звукосимволічна, вигукова, соціального договору, трудових вигуків, жестів, які ми розглянемо у наступному розділі.
Мова, таким чином, стає однією з найістотніших характеристик, що відрізняють людину від інших живих істот.
Перша людська мова ще не була мовою в повному розумінні цього слова: спілкування, на думку Т.І. Вен, більше проходило на рівні жестів і нечленороздільних вигуків з метою регулювання спільної трудової діяльності (в основному це був заклик до дії і вказівка ??на знаряддя або продукт праці). І лише з часом праця, спілкування і свідомість, формування нових, більш складних суспільних відносин сприяли становленню мови. У своєму розвитку вона зазнала численних перебудов, найважливішими серед яких були такі:
1) людина засвоїла лінійний принцип мови: вона навчилась розташовувати слова одне за іншим і розуміти їх у взаємозв'язку;
2) опанувавши принципом послідовного розташування слів, людина розповсюдила його і на організацію звуків в слові: слово стало «збиратися» з окремих звуків і складів, мова стала членороздільної;
3) ускладнилася фонетика;
4) розширився лексичний запас;
5) з послідовності слів виникли спочатку найпростіші, а потім і більш складні синтаксичні конструкції. Крім комунікативної і когнітивної, у мови виникла нова функція - магічна, пов'язана зі здатністю слова впливати на людину, явища природи або суспільства (ця функція зберігається і сьогодні в деяких архаїчних суспільствах Австралії і Нової Зеландії, де людина, що володіє незвичайною фізичною витривалістю, дізнавшись, що він зачарований, гине через добу).
2. Основні теорії походження мови
2.1 Релігійні та античні гіпотези
Мова була створена Богом, богами або божественними мудрецями. Ця гіпотеза відображена в релігіях різних народів.
Згідно індійським ведам (XX вік до н.е.), головний бог дав імена іншим богам, а імена речам дали святі мудреці за допомогою головного бога. В Упанішадах, релігійних текстах X століття до н.е. мовиться про те, що суще створило жар, жар - воду, а вода - пищу, тобто живе. Бог входив в живе створює в ньому ім'я і форму живої істоти. Поглинене людиною розділяється на найгрубішу частину, середню частину і якнайтоншу частину. Таким чином, їжа розділяється на кал, м'ясо і розум. Вода - на сечу, кров і дихання, а жар розділяється на кістку, мозок і мову.
В другому розділі Біблії (Ветхий заповіт) мовиться:
«І узяв Господа Бог людини, яку створив, і поселив його в саду Едемськом, щоб обробляти його і берегти його. І сказав Господа Бог: не добре бути людині одній; створимо йому помічника, відповідного йому. Господь Бог утворив із землі всіх тваринних польових і всіх птахів небесних, і привів їх до людини, щоб бачити, як він назве їх, і щоб, як нарече людина всяку душу живу, так і було ім'я їй. І нарекла людина імена всій худобі і птахам небесним і всім звірам польовим; але для людини не знайшлося помічника, подібного йому. І навів Господа Бог на людину міцний сон; і, коли він заснув, узяв одне з ребер його, і закрив те місце плоттю. І створив Господа Бог з ребра, узятого у людини, дружину, і привів її до людини» (Буття, 2, 15-22).
Згідно Корану Адам був створений аллахом з праху і «звучної глини». Вдихнувши в Адама життя, аллах навчив його іменам всіх речей і цим прославив його над ангелами» (2:29)
Проте пізніше, згідно Біблії, нащадків Адама за їх спробу побудувати башту до небес Бог покарав різноманітністю мов:
На всій землі була одна мова і один прислівник. І зійшов Господь подивитися місто і башту, які будували сини людські. І сказав Господь: ось, один народ, і один у всіх мова; і ось що почали вони робити, і не відстануть вони від того, що задумали робити. Зійдемо леї, і змішаємо там мову їх, так щоб один не розумів мови іншого. І розсіяв їх Господа звідти по всій землі; і вони перестали будувати місто. Тому дано йому ім'я: Вавилон; бо там змішав. Господь мова всієї землі, і звідти розсіяв їх Господа по всій землі (Буття, 11, 5-9).
Євангеліє від Іоанна починається наступними словами, де Логос (слово, думка, розум) прирівнюється до Божественного:
«На початку було Слово [Логос], і Слово було у Бога, і Слово було Бог. Воно було на початку у Бога».
В Діяннях Апостолів (частини Нового Заповіту) описується подія, що відбулася з апостолами, з якого виходить зв'язок мови з Божественним:
«При настанні дня П'ятидесятника всі вони були одностайно разом. І раптово зробився шум з неба, як би від сильного вітру, що мчить, і наповнив весь будинок, де вони знаходилися. І з'явилися ним мови, що розділяються, як би вогненні, і почили поодинці на кожному з них. І виконалися всі Духу Святого, і почали говорити на інших мовах, як Дух давав їм провещевать. В Єрусалимі ж знаходилися Іудеї, люди побожні, зі всякого народу під небом. Коли зробився цей шум, зібрався народ, і прийшов в сум'яття, бо кожний чув їх говорячи його прислівником. І всі вважалися і дивувалися, кажучи між собою: ці говорячи чи не все Галілеяне? Як же ми чуємо кожний власний прислівник, в якому народилися. Парфяни, і Мідяне, і Еламіти, і жителі Месопотамії, Іудеї і Каппадокиі, Понта і Асиі, Фрігиі і Памфілії, Єгипту і частин Лівії, прилеглих до Кирінєє, і що прийшли з Рима, Іудеї і прозелити, крітяни і аравітяни, чуємо їх нашими мовами говорячи про великі справи Божіїх? І вражалися всі і, дивуючись, говорили один одному: що це значить? А інші, насміхаючись, говорили: вони напилися солодкого вина. Петро ж, ставши з одинадцятьма, прославив голос свій і виголосив їм: мужі Іудейські, і що всі живуть в Єрусалимі! це та буде вам відомо, і слухайте словам моїм.» (Діяння апостолів, 2, 1-14).
День П'ятидесятника, або трійцю заслуговує того, щоб окрім свого релігійного значення стати Вдень Лінгвіста або Перекладача.
Основи сучасних теорій походження мови заклали старогрецькі філософи. По поглядах на походження мови вони розділилися на дві наукові школи - прихильників «фюсей» і прихильників «тесей».
Фюсей. Прихильники природного походження назв предметів (цхуей - греч. за природою), зокрема, Геракліт Ефесській (535-475 до н.е.), вважали, що імена дані від природи, оскільки перші звуки відображали речі, яким відповідають імена. Імена - це тіні або віддзеркалення речей. Той, хто іменує речі, повинен відкрити природою створене правильне ім'я, якщо ж це не вдається, то він тільки чинить шум.
Тесей. Імена походять від встановлення, згідно звичаю, заявляли прихильники встановлення назв за угодою, домовленості між людьми (іеуей - греч. по встановленню). До них відносилися Демокріт з Абдер (470/460 - перша половина IV в. до н.е.) і Арістотель із Стагири (384-322 до н.э). Вони указували на багато невідповідностей між річчю і її назвою: слова мають по декілька значень, одні і ті ж поняття позначаються декількома словами. Якби імена давалися за природою, було неможливе б перейменування людей, але, напр., Арістокл з прізвиськом Платон («широкоплечий») увійшов до історії.
Прихильники тесей затверджували, що імена довільні, а один з них, філософ Діон Крон навіть називав своїх рабів союзами і частинками (напр., «Але ж»), щоб підтвердити свою правоту.
На це прихильники фюсей відповідали, що є правильні імена і імена, дані помилково.
Платон в своєму діалозі «Кратіл», названому на ім'я прихильника фюсей, який сперечався з Гермогеном, прихильником тесей, запропонував компромісний варіант: імена створюються установниками імен відповідно до природи речі, а якщо цього ні, то значить ім'я погано встановлено або спотворено звичаєм.
Стоїки. Представники філософської школи стоїків, зокрема Хрісипп з Солі (280-206), теж вважали, що імена виникли від природи (але не від народження, як вважали прихильники фюсеи). На їх думку, одні з перших слів були звуконаслідувальними, а інші звучали так, як вони впливають на відчуття. Напр., слово мед (mel) звучить приємно, оскільки мед смачний, а хрест (crux) - жорстко, тому що на ньому розпинали людей (латинські приклади пояснюються тим, що ці погляди стоїків дійшли до нас в передачі письменника і богослова Августина (354-430). Подальші слова з'явилися від асоціацій, перенесення по суміжності (piscina - «басейн» від piscis - «риба»), по контрасту (bellum - «війна» від bella - «прекрасна»). Якщо навіть походження слів приховано, їх можна встановити шляхом дослідження.
2.2 Гіпотези нового часу
Гіпотези у дусі античної теорії «Фюсей». Ономатопоетична (греч. «створюючи імена»), або, інакше кажучи, звуконаслідувальна гіпотеза.
Мова виникла з наслідування звукам природи. Іронічна назва цієї гіпотези: теорія «гав-гав».
Цю теорію стоїків відродив німецький філософ Готфрід Лейбніц (1646-1716). Він підрозділяв звуки на сильні, галасливі (напр, звук «р») і м'які, тихі (напр., звук «л»). Завдяки наслідуванню враженням, які на них проводили речі і тварини, виникли і відповідні слова («рик», «ласка»). Але сучасні слова, на його думку, відійшли від первинних звучань і значень. Напр., «лев» (Lоеwе) має м'яке звучання через швидкість бігу (Lauf) цього хижака.
Вигукова гіпотеза. Емоційні вигуки від радості, страху, болю і т.д. привели до створення мови. Іронічна назва цієї гіпотези: теорія «тьфу-тьфу».
Шарль де Бросс (1709-1777), французький письменник-енциклопедист, спостерігаючи за поведінкою дітей, знайшов, як спочатку позбавлені значення дитячі вигуки, переходять у вигуку, і вирішив, що первісна людина пройшла ту ж стадію. Його висновок: перші слова людини - це вигуку.
Етьен Бонно де Кондільяк (1715-1780), французький філософ, вважав, що мова виникла з потреби взаємодопомоги людей. Його створила дитина, оскільки йому потрібно сказати матерів більше, ніж мати повинна сказати йому. Тому спочатку мов було більше, ніж індивідуумів. Кондільяк виділяв три види знаків: а) випадкові, би) природні (природні крики для виразу радості, страху і т.д.), в) вибрані самими людьми. Крики супроводилися жестом. Потім люди сталі використовувати слова, які спочатку були тільки іменниками. При цьому спочатку одне слово виражало цілу пропозицію.
Французький письменник і філософ Жан Жак Руссо (1712-1778) вважав, що «перші жести були продиктовані потребами, а перші звуки голосу - викинуті пристрастями. Природна дія перших потреб полягала у відчуженні людей, а не в їх зближенні. Саме відчуження сприяло швидкому і рівномірному заселенню землі [.] джерело походження людей [.] в душевних потребах, в пристрастях. Всі пристрасті зближують людей, тоді як необхідність збереження життя вимушує їх уникати один одного. Не голод, не спрага, а любов, ненависть, жалість і гнів викинули у них перші звуки. Плоди не ховаються від наших рук; ними можна харчуватися в безмовності; мовчки переслідує людина здобич, якої він хоче насититися. Але щоб схвилювати юне серце, щоб зупинити несправедливо нападаючого, природа диктує людині звуки, крики, скарги. Це найстародавніші із слів і ось чому перші мови були співучими і пристрасними, перш ніж стали простими і розсудливими [.]».
Англійський натураліст Чарльз Дарвін (1809-1882) вважав, що звуконаслідувальна і вигукова теорії - це два основні джерела походження мови. Він звернув увагу на великі здібності до наслідування у мавп, наших найближчих родичів. Він також вважав, що у первісної людини під час залицянь виникали «музичні каданси», виражаючі різні емоції - любов, ревнощі, виклик супернику.
Біологічна гіпотеза. Мова - природний організм, виникає мимовільно, має певний термін життя і вмирає як організм. Висунув цю гіпотезу німецький лінгвіст Серпень Шлейхер (1821-1868) під впливом дарвінізму, тобто навчання, що визначає ведучу роль природного відбору в біологічній еволюції. Але перші корені слів виникли, на його думку, як результат звуконаслідування.
Гіпотези у дусі античної теорії «тесей». Гіпотеза суспільного (соціального) договору.
В цій гіпотезі видно вплив античної теорії тесей, згідно якої люди домовилися про позначення предметів словами.
Цю гіпотезу підтримував англійський філософ Томас Гоббс (1588-1679): роз'єднаність людей - їх природний стан. Сім'ї жили самі по собі, мало спілкуючись з іншими сім'ями, і здобували їжу у важкій боротьбі, в якій люди «вели війну всіх проти всіх». Але щоб вижити, їм довелося об'єднатися в державу, уклавши між собою договір. Для цього було потрібно винайти мову, яка виникла по встановленню.
Жан Жак Руссо вважав, що якщо емоційні вигуки - від природи людини, звуконаслідування - від природи віщої, то голосові артикуляції - чиста умовність. Вони не могли виникнути без загальної згоди людей. Пізніше за домовленістю (за суспільним договором) люди домовилися про слова, що використовуються. Причому ніж більш обмеженими були знання людей, тим був обширнішим їх словарний запас. Спочатку кожний предмет, кожне дерево мали своє власне ім'я, і лише пізніше з'явилися загальні імена (тобто не дуб А, дуб Би і т.д., а дуб як загальне ім'я).
Жестова теорія. Пов'язана з іншими гіпотезами (вигукової, соціального договору). Висували цю теорію Етьен Кондільяк, Жан Жак Руссо і німецький психолог і філософ Вільгельм Вундт (1832-1920), який вважав, що мова утворюється довільно і несвідомо. Але спочатку у людини переважали фізичні дії (пантоміма). Причому ці «мімічні рухи» були трьох видів: рефлекторні, вказівні і образотворчі. Рефлекторним рухам, що виражають відчуття, пізніше відповідали вигуку. Вказівним і образотворчим, виражаючим відповідно уявлення про предмети і їх контури, відповідали корені майбутніх слів. Перші думки були тільки присудками без підлягаючих, тобто слова-пропозиції: «світить», «звучить» і т.д.
Руссо підкреслював, що з появою членороздільної мови жести відпали як основний засіб спілкування - у мови жестів немало недоліків: важко користуватися під час роботи, спілкуватися на відстані, в темноті, в густому лісі і т.д. Тому мова жестів була замінена звуковою мовою, але повністю не витиснена.
Жести як допоміжний засіб спілкування продовжують використовуватися сучасною людиною. Невербальні (несловесні) засоби спілкування, у тому числі жести, вивчає паралінгвистика як окрема дисципліна мовознавства.
2.3 Трудові гіпотези
Колективістська гіпотеза (теорія трудових вигуків). Мова з'явилася в ході колективної роботи з ритмічних трудових вигуків. Висунув гіпотезу Людвіг Нуаре, німецький учений другої половини XIX століття.
Трудова гіпотеза Енгельса. Праця створила людину, а одночасно з цим виникла і мова. Теорію висунув німецький філософ Фрідріх Енгельс (1820-1895), друг і послідовник Карла Маркса.
Гіпотеза спонтанного стрибка. По цій гіпотезі мова виникла стрибком, зразу ж з багатим словником і мовною системою. Виказував гіпотезу німецький лінгвіст Вільгельм Гумбольдт (1767-1835): «Мова не може виникнути інакше як відразу і раптом, або, точніше кажучи, мові в кожний момент його буття повинне бути властиво все, завдяки чому він стає єдиним цілим. Мову неможливо було б придумати, якби його тип не був вже закладений в людському розумі. Щоб людина могла осягнути хоча б одне слово не просто як плотська спонука, а як членороздільний звук, що позначає поняття, вся мова повністю і у всіх своїх взаємозв'язках вже повинен бути закладений в ньому. В мові немає нічого одиничного, кожний окремий елемент проявляє себе лише як частина цілого. Яким би природним ні здавалося припущення про поступове утворення мов, вони могли виникнути лише відразу. Людина є людиною тільки завдяки мові, а для того, щоб створити мову, він вже повинен бути людиною. Перше слово вже припускає існування всієї мови».
На користь цієї на перший погляд дивної гіпотези також говорять скачки у виникненні біологічних видів. Наприклад, при розвитку від черв'яків (700 мільйонів років, що з'явилися, тому) до появи перших хребетних - трилобіту було потрібне б 2000 мільйонів літ еволюції, але вони з'явилися в 10 разів швидше в результаті якогось якісного стрибка.
2.4 Логосична теорія походження мови
На ранніх етапах розвитку цивілізації виникла логосична теорія (від греч. logos - поняття; розум, думка) походження мови, яка існує в декількох різновидах: ведичной, біблійної, конфуціанської. В представленні народів Індії і Передньої Азії, що жила раніше X в. до н.е., мова була створена божественним, духовним початком. Позначаючи духовний початок, стародавні люди використовували терміни бог, слово, логос, дао. Найстародавнішими літературними пам'ятниками є індійські Веди. Згідно Ведам, установником імен є Бог, який створював не всі імена, а тільки підлеглих йому Богів. Імена речам вже встановлювали люди, але за допомогою одного з Богів - натхненника красномовства і поезії.
В міфології стародавніх греків був сюжет про те, що творцем мови виступає Бог Гермес - покровитель торгівлі і засобів повідомлення, що ототожнювався з єгипетським Богом мудрості і листа Тотом. В старогрецькій філософії ця ідея була не дуже популярною, оскільки вважалося, що відповісти на питання про походження мови можна використовуючи природні аргументи і не вдаючись до надприродної допомоги.
По Біблії носієм Слова є Бог: "На початку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог. Воно було на початку у Бога. Все через нього почало бути, і без нього ніщо не почало бути, що почало бути" (Євангеліє від Іоанна). Створюючи мир, Бог вдається до акту говору: "І сказав Бог: так буде світло. І стало світло... І сказав Бог: так буде твердь посеред води, і та відділяє вона воду від води...І стало так" (Буття). Потім він встановлює імена створеним єствам: "І назвав Бог світло вдень, а тьму вночі... І назвав Бог твердь небом...І назвав Бог сушу землею, а збір вод назвав морями" (Буття). Таких імен Бог встановлює трохи: день, ніч, небо, земля, море, доручаючи той, що іменує всього іншого Адаму. Таким чином, згідно Біблії, Бог наділював людей здібністю до мови, яку вони спожили для найменування речей.
Ідея божественного походження мови проходить через всю історію мовознавства. Такі крупні мислителі, як Платон ( IV в. до н.е.), візантійський богослов, один з батьків християнської церкви Г. Нисский (335-394), єпископ Ансельм Кентерберійській (1033-1109), німецький просвітитель і вчений И. Гердер (1744-1803), класик німецької філософії епохи Просвещения Г.Э. Лессинг (1729-1781), німецький філософ і просвітитель Д. Тидеманн (1748-1803), багато роздумуючи над походженням мови, прийшли до висновку про його божественний початок.
Найбільший мовознавець XIX сторіччя, основоположник загального мовознавства і філософії мови Вільгельм фон Гумбольдт (1767-3 835) розглядав мова як діяльність духу. Його уявлення про мову як енергії і стихійної діяльності людського духа - цей подальший розвиток логосичной теорії походження мови. Узяті в сукупності концепції про виникнення мови як розвитку духу настільки глибокі і серйозні, що XXI вік з своїми новими даними повертається до них, наповнюючи їх сучасним змістом.
Відгалуженням логосичной теорії є уявлення багатьох стародавніх народів миру про мудреців, благородних людей, законодавцях як установниках імен. В цих уявленнях створення мови приписується високошанованим і святим предкам, засновникам племені, які, як правило, були пов'язані з Богами. Так, в староіндійській Рігведе (найстародавніша і значна з чотирьох вед; перший відомий пам'ятник індійської літератури) імена встановлюють перші мудреці. Про подібний варіант створення імен мовиться і в древнеіранськой Священній книзі Авесте (букв.: закон): "І їх же стародавні люди гір імена встановили".
Роль установника імен могли виконувати не тільки предки, але і сучасники, що управляють державою, що характерний, наприклад, для старокитайської філософії. Дао як реальна сила, що творить, встановлює порядок в суспільстві через государів. Самі ж государі встановлюють порядок в суспільстві через той, що іменує, для чого їм необхідно знати точне значення імені і "межу їх вживання": чим більше законів і ніж менш вони точні, тим більше безладдя в суспільстві. Правитель повинен давати і вимовляти імена правильно, тільки в цьому випадку можливо ефективне спілкування між государем і підданими і порядок в суспільстві.
Правильність встановлення імен законодавцем для досягнення гармонії в суспільстві і мирі - тема актуальна і для античної філософії. Встановлення імен мудрою людиною повинне відбуватися по можливості у згоді з природою віщої. Встановлене не відповідно до речі або спотворене звичаєм вживання ім'я неправильно відображає природу речі і веде до помилки.
Ідея про установників імен мала своїх послідовників в історії лінгвістики. Так, французький філософ і публіцист Ж.М. Дежерандо (1772-1842), вивчаючи поведінку деяких племен, приходить до висновку, що мова могли бути повідомлений вони всього декількома людьми - більш розвинутими і мудрими керівниками. Німецький філолог Я. Гримм (1785-1863) вважав, що легше всього уявити собі походження мови в ситуації, де взаємодіють дві-три пари родоначальників і їх діти.
Теорії походження мови -- комплекс гіпотез, тверджень, учень про виникнення та розвиток мови. мова походження моногенез полігенез
Ще з античних часів (V-IV ст.) виникали чималі філософські дискусії у межах розуміння сутності мови, її виникнення, походження. Представники школи Платона вважали, що назви предметам даються не довільно, а відповідно до їх природи, що свідчить про природний характер мови і, відповідно, закономірну біологічну зумовленість її виникнення. Представники школи Демокріта стверджували, що назви зовсім не пов?язані з природою речей, що жоден предмет не потребує її. Назви предметів потрібні тільки людям для передавання думки про предмети іншим і тому встановлюються за умовною домовленістю.
Проблема походження мови в загальному мовознавстві є дуже складною. Припущення про походження мови робляться умоглядно шляхом міркувань, бо первісна мова не має пам?яток письма. Головні питання, які ставлять перед собою дослідники, стосуються передусім того, а «Коли і як з?явилася мова?», «Якою вона була на перших етапах розвитку людства?» тощо.
З XVII століття і до сьогодні виникали різні припущення у вигляді гіпотез, теорій про походження мови.
Висновки
Існує ряд гіпотез про походження мови, але жодна з них не може бути підтверджена фактами через величезну віддаленість події за часом. Вони залишаються гіпотезами, оскільки їх не можна ні спостерігати, ні відтворити в експерименті.
Перша людська мова ще не була мовою в повному розумінні цього слова: спілкування, на думку Т.І. Вен, більше проходило на рівні жестів і нечленороздільних вигуків з метою регулювання спільної трудової діяльності (в основному це був заклик до дії і вказівка ??на знаряддя або продукт праці). І лише з часом праця, спілкування і свідомість, формування нових, більш складних суспільних відносин сприяли становленню мови.
У даній роботі було розглянуто усі можливі гіпотези походження мови та виконані такі завдання:
· розглянуто історію походження мови, а саме української;
· розглянуто поняття мови та її функції;
· проаналізовано основні проблеми походження мови;
· з'ясовані основні теорії походження мови.
Теорії походження мови -- комплекс гіпотез, тверджень, учень про виникнення та розвиток мови. мова походження моногенез полігенез
Ще з античних часів (V-IV ст.) виникали чималі філософські дискусії у межах розуміння сутності мови, її виникнення, походження.
Проблема створення мови спілкування всіх людей земної кулі складна. Але від цього вона не стає не потрібною для науки. Для її позитивного розв'язання необхідні спеціальні дослідження. Вони здійснюються нині представниками різних мовознавчих напрямів.
Список літератури
1.Абаев В.И. О происхождении языка И Язык в океане языков (сост. O.A. Донских). -- Новосибирск: Сибирский хронограф, 1993. -- С. 12-19.
2.Бурлак С.А. Проблема глоттогенеза // Бурлак С.А., Старостин С.А. Введение в лингвистическую компаративистику. М.: УРСС, 2001. -- 272 с.
3.Вендина Т.И. Введение в языкознание. - М.: Высшая школа, 2008.
4.Донских O.A. Происхождение языка как философская проблема. -- Новосибирск: Наука, 1984. -- 128 с.
5.Донских O.A. К истокам языка. --Новосибирск: Наука, 1988. -- 192 с.
6.Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства. - К. - Одеса, 1991. - С. 187-
225.
7.Кочерган М.П. - Загальне мовознавство: підручник / Михайло Петрович Кочерган. - Київ: Академія, 2003.
8.Семчинський С.В. - Загальне мовознавство. - Київ, 1996.
9.Ткачук І.М. - Історія нашої мови. - Київ, 2000.
10.Шахматов О.О. , Кримський А.Ю. - Нариси історії української мови. - Київ, 1992.
11.Якушин Б.В. - Гіпотези про походження мови. - Москва,1985.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Загальна характеристика основних гіпотез виникнення мови, у тому числі теорії божественності її появи. Історичні відомості про проведення "царських експериментів" з визначення природної, "першої правильної" мови. Аналіз походження та джерел Адамової мови.
реферат [27,2 K], добавлен 11.09.2010Походження мови як засобу спілкування. Гіпотеза звуконаслідувального походження мови. Сучасна лінгвістична наука. Зовнішні, внутрішні фактори, що зумовлюють зміни мов. Спорідненість територіальних діалектів. Функціонування мов у різні періоди їх розвитку.
реферат [34,0 K], добавлен 21.07.2009Існуючі гіпотези щодо походження та етапів розвитку світових мов, оцінка їх переваг та недоліків. Закони, за якими розвиваються мови, зовнішні та внутрішні чинники даного процесу. Зв'язок розвитку мови з національним розвитком народу. Явище субстрату.
реферат [41,1 K], добавлен 22.11.2010Поняття "система мови", історія його походження. Системоутворювальні і системонабуті властивості мовних одиниць. Матеріальні та ідеальні системи, їх динамізм та відкритість. Мова як відкрита динамічна гетерогенна матеріально-функціональна система.
реферат [73,6 K], добавлен 30.03.2014Роль і значення для розвитку мови місця її народження, дальшого поширення, положення країни на карті світу. Належність української мови до широко розгалуженої мовної сім'ї слов'янських мов. Переконлива відмінність української мови у її фонетиці.
реферат [24,8 K], добавлен 01.03.2009Ознаки суспільної природи мови та мовної діяльності. Сутність і головні властивості мовної норми. Територіальна та соціальна диференціація мови, її розмежування з діалектом. Літературна мова та її стилі. Основні поняття та терміни соціолінгвістики.
лекция [35,1 K], добавлен 29.10.2013Поняття числівника як частини мови, його морфологічні ознаки і вираження в реченні. Утворення прислівників прикметникового, іменникового, займенникового й дієслівного походження. Вживання для утворення особливих, властивих тільки їм, суфіксів і префіксів.
реферат [31,1 K], добавлен 07.11.2011Культура мови починається із самоусвідомлення мовної особистості. Спорідненість мови з іншими науками. Суспільна сутність мови в зв’язку із суспільством. Мова і мислення. Комунікативна, регулювальна, мислеформулююча та інформативна функції мови.
реферат [14,7 K], добавлен 14.12.2010Вплив релігійної сфери життя та латинської мови на формування польської мови. Характеристика способів словотвору сучасної польської мови, у яких беруть участь латинізми. Адаптація афіксів латинського походження на ґрунті сучасної польської деривації.
дипломная работа [97,0 K], добавлен 09.01.2011Зміст слів іншомовного походження із обраного фаху. Відокремлення із величезної кількості слів іншомовного походження терміносистеми економічного змісту дає можливість студентам-економістам працювати з ними під час занять із "Української ділової мови".
методичка [61,2 K], добавлен 08.03.2009Етапи зародження та розвитку літературної мови, оцінка її ролі та значення в сучасному суспільстві. Опис долі української мови, історія та передумови її пригнічення. Відродження мови з творчістю Котляревського, Квітки-Основ'яненка і Тараса Шевченка.
сочинение [20,4 K], добавлен 25.11.2010Закріплення державної мови традицією або законодавством. Українська мова - мова корінного населення України. Поширення викладання мови в навчальних закладах. Розвиток літературної мови за рахунок повернення вилучених слів та слів регіонального походження.
контрольная работа [20,8 K], добавлен 10.12.2011Розгляд проблеми термінології, визначення її місця у структурі мови. Термін як особлива лексична одиниця. Сучасні тенденції розвитку економічної термінології. Вивчення розвитку термінів в галузі економіки. Модель лексикографічного опису мовної динаміки.
статья [64,7 K], добавлен 17.08.2017Вивчення типів запозичень, елементів чужої мови, які було перенесено до іншої мови в результаті мовних контактів. Огляд зберігання іноземними словами свого іншомовного походження у вигляді звукових, орфографічних, граматичних та семантичних особливостей.
курсовая работа [80,5 K], добавлен 21.11.2011Поняття про знак і знакову систему мови: типологія, структура, специфіка мовних знаків. Своєрідність мови як знакової системи, знаковість і одиниці мови. Семіотика як наука, що вивчає структуру та функціонування різних знакових систем та символів.
реферат [24,5 K], добавлен 14.08.2008Формування ареалу південнослобожанських говірок південно-східного наріччя української мови. Перспективи дослідження діалектної мови цього континууму. Формування фонетичної, морфологічної, лексичної, словотвірної структури слобожанських говірок.
статья [27,3 K], добавлен 18.12.2017Місце англійської мови у загальній мовній системі світу. Зв’язок англійської мови з французькою. Заміщення латинської мови англійськими еквівалентами. Становлення англійської мови як національної. Функціонування англійської мови в різних країнах світу.
курсовая работа [51,9 K], добавлен 30.11.2015Роль запозичень в різних мовах і головні фактори, що впливають на неї. Вплив інших мов на англійську та навпаки. Словотворчі елементи іспанського походження. Лексичні особливості мови сучасної преси Іспанії. Варіанти та етапи словотворчого процесу.
контрольная работа [42,9 K], добавлен 10.12.2015Характерні риси сучасної української літературної мови та особливості її використання. Історія становлення української графіки й орфографії, видання "Українського правопису" 1945 р. Походження іноземних слів, що використовуються в літературній мові.
реферат [24,7 K], добавлен 04.07.2009Значення слів тюркського походження та їх історичні аналоги в болгарській мові. Історія пересування племені булгарів на їх сучасну землю. Назви страв національної кухні, запозичених з турецької мови як результат довготривалого впливу Османської імперії.
реферат [8,8 K], добавлен 02.06.2015
