Соціолінгвістичні аспекти діалогічної взаємодії в дискурсі

Размещено на http://www.allbest.ru/

СОЦІОЛІНГВІСТИЧНІ АСПЕКТИ ДІАЛОГІЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ В ДИСКУРСІ

Дискурс неможливо розглядати окремо від його творця: не можна пізнати саму по собі мову, не виходячи за її межі, не звернувшись до її творця, носія, користувача - до людини, конкретної мовленнєвої особи. Поняття “дискурс” та “особа” в дослідницькій діяльності лінгвіста поглиблюють, розвивають, доповнюють один одного додатковим змістом. Аналіз дискурсу охоплює аналіз мовленнєвої особи тому, що особистісна своєрідність притаманна кожному висловленню.

Соціолінгвістика - соціальна лінгвістика - наукова дисципліна, що розвивається на перетині мовознавства, соціології, соціальної психології та етнології. Вивчає комплекс питань, пов'язаних із суспільною природою мови, її громадськими функціями, механізмом впливу соціальних чинників на мову та роллю, яку відіграє мова в житті суспільства. Найважливішими проблемами, якими займається соціолінгвістика, є соціальна диференціація мови, мова і нація, мовна ситуація, взаємодія мови й культури, двомовність і багатомовність тощо.

соціолінгвістика поведінка мовленнєвий

1. СОЦІАЛЬНІ ЧИННИКИ ЯК ПОКАЗНИКИ МОВЛЕННЄВОЇ ПОВЕДІНКИ КОМУНІКАНТІВ

Поняття “культура” охоплює ідеали, моральні норми, традиції, звичаї і т. ін. Їх сукупність складає те, що традиційно називають соціальними нормами поведінки, дотримання яких є неодмінною умовою існування суспільства як інтегрованого цілого. Соціальний аспект культури того чи іншого етносу реалізується у мові. Характерною рисою соціолінгвістичних категорій є те, що вони мають як мовленнєві, так і соціальні ознаки, тобто на різних рівнях мовленнєві факти розглядаються у соціальному контексті, а соціальні факти аналізуються з урахуванням їх співвіднесеності з мовленнєвими явищами.

Цілком вільного, невимушеного, абсолютно природного спілкування не існує взагалі. Комунікант зазвичай ураховує соціальні чинники, що характеризують учасників взаємодії, та адаптує свої висловлення до умов певної ситуації, в якій здійснюється спілкування. Соціальні відносини, які пов'язують комунікантів, є субстратним рівнем, який вміщує в імпліцитній формі психологічні, соціально-психологічні та соціальні параметри взаємодіючих комунікантів. Соціальні відносини так чи інакше виражаються у мовленні партнерів зі спілкування, створюючи “соціальний мовленнєвий портрет мовця”, позначений у лінгвістиці терміном “мовленнєва поведінка”. Під мовленнєвою поведінкою розуміють мовленнєві вчинки індивідів, які віддзеркалюють специфіку мовленнєвого існування мовного колективу у даному суспільному устрої. Соціальні параметри комунікантів можуть віддзеркалюватися у мовленнєвій поведінці інтенціонально (коли адресант свідомо орієнтує свою вербальну поведінку на певні етичні обмеження, обумовлені соціальним статусом адресата) або неінтенціонально (коли у мовленні “модулюються” соціальний статус, соціальна роль, мала соціальна група, локальна належність та ін.).

Уявлення про типове виконання тієї чи іншої стандартної ролі у санкціонованій соціальній мовленнєвій ситуації об'єднуються у стереотипи, що становлять невід'ємну частину рольової поведінки. Феномен стереотипу вперше згадується у праці У. Ліппмана як культурно детерміновані й певним чином упорядковані “картинки” світу у свідомості людини, які, з одного боку, заощаджують зусилля під час сприйняття складної інформації, а з іншого - фіксують і зберігають наявні цінності, сприяючи, тим самим, збереженню високої самооцінки людини. У соціолінгвістиці стереотип розуміється як процес, результат спілкування та конструювання поведінки згідно з певними семіотичними моделями, реалізація яких відбувається на соціальному, соціально-психологічному та мовному рівнях.

Стереотипи завжди національні, а якщо і трапляються аналоги в інших культурах, то це квазістереотипи, тому що вони розрізняються нюансами та деталями, які мають принципове значення. Культурологічне середовище певного етносу містить у собі ряд елементів стереотипного характеру, які, як правило, не можуть бути адаптовані та інтерпретовані представниками іншої культури. Такі елементи називають лакунами. Із сукупності лакун складається національний стереотип - уявлення про те, як повинні поводити себе представники певної етнокультурної спільности.

Стереотипи формуються на основі досвіду, частого повторення рольових ознак, які характеризують поведінку, манеру говорити, рухатися, одягатися. Стереотипи можуть реалізовуватися в “народній мові”, під якою розуміється різниця між тим, як люди використовують мову та що вони думають про свою мовленнєву поведінку. Стереотипи являють собою наслідок прагнення людей упорядкувати, систематизувати навколишній світ, який являє собою нескінченне різномаїття неповторних індивідуальностей. Стереотипи багато у чому збіднюють специфіку, особливості окремих осіб. Як пише Д. Таннен, “генералізації, схоплюючи загальне, нехтують індивідуальним” [Tannen D.].

З позицій лінгвістики стереотип - це таке явище мови та мовлення, такий стабілізувальний фактор, який дозволяє, з одного боку, зберігати та трансформувати деякі домінантні складові даної культури, а з іншого - проявити себе серед “своїх”, розпізнати свого. Лінгвістичні стереотипи - це такі прояви мовленнєвої поведінки, на підставі яких особа може бути віднесена до того чи іншого суспільства.

Найтиповіша форма рольової взаємодії людей - пари соціальних ролей. Співвіднесення ролей у таких парах має вертикальний та горизонтальний вимір. Вертикальний вимір відносин між комунікантами віддзеркалюється у значенні коефіцієнта Р - “влада”. Вертикально стосунки між учасниками інтеракції можуть бути подані такими варіантами: 1) Р > 1 - роль одного учасника комунікації більш значуща, ніж роль його партнера; 2) Р = 1 - рівність соціальних ролей членів групи або учасників ситуації. Такий соціальний параметр, як “влада”, часто впливає не тільки на тривалість реплік, а й на те, хто пропонує зміну теми розмови діалогу. Якщо статус мовця “закодований” його мовною поведінкою, то зміна мовленнєвого ходу та довжина реплік регулюються таким параметром, як соціальна роль. Крім своєї звичної статусної ролі (колеги, товариша, доньки, батька і т. ін.), кожен комунікант виконує й певну ситуативну роль, яка зумовлюється як зміною статусної ролі співрозмовника, так і певними комунікативно-психологічними установками (мовець переконує, погоджується / не погоджується продовжувати мовленнєвий контакт). Щодо ситуативної ролі, то вона змінюється при симетричних та асиметричних відносинах спілкування.

Параметр “влада” трактується у працях більшості дослідників як сукупність абсолютних та відносних характеристик, які обумовлюють залежність одного з комунікантів від його партнера зі спілкування. П. Браун та С. Левінсон [Brown P., Levinson S.] виокремлюють два загальних джерела влади, кожне з яких може забезпечуватися як нормами даного суспільства, так і їх нехтуванням. Перше джерело влади визначається як “матеріальний контроль” - контроль розподілу матеріальних благ та застосування фізичної сили. Друге джерело влади виокремлюється як “метафізичний контроль” - контроль дій оточуючих, не підкріплений матеріально або інституціонально.

Горизонтальний вимір соціального контексту, який має симетричний характер, віддзеркалюється у значенні параметра “дистанція” (D). Соціальна дистанція визначається як відношення інтимності, за яким для мовця всі партнери зі спілкування поділяються на два класи - “свої” та “чужі”. Безліч потенційних партнерів з ознакою “свій” для мовця обмежена; кількість партнерів з ознакою “чужий” потенційно нескінченна. Соціальна дистанція може характеризуватися як “близька” або “далека” залежно від ступеня інтимності стосунків між мовцем та слухачем. Існує “середня” дистанція, яка притаманна інтеракції індивідів, знайомих один з одним, але не близьких друзів. Мовленнєва поведінка людини при спілкуванні з членами її групи відрізняється від її ж мовленнєвої поведінки поза цією групою.

Соціальний статус, соціальні ролі, малу соціальну групу комунікантів можна віднести до “внутрішніх” параметрів комунікативного акту, які впливають на вибір та використання мовленнєвих засобів. У комунікативному акті суттєву роль відіграє не тільки соціальна відмінність між мовцями, але й умови реалізації мовленнєвих кодів. До таких умов, крім суто “зовнішніх” (наприклад, параметри приміщення, в якому реалізується комунікативний контакт), слід віднести характер мовленнєвих повідомлень та їх функцію.

2. ГЕНДЕРНИЙ АСПЕКТ ДІАЛОГІЧНОГО ДИСКУРСУ

У середині 60-х років ХХ ст. лінгвісти починають цікавитися різницею мовленнєвої поведінки чоловіків та жінок. Сучасні науковці розглядають гендер як системну характеристику соціального порядку, яка постійно відтворюється як у структурах свідомості, так і у структурах міжсуб'єктної взаємодії. Згідно з точкою зору О.Л. Бессонової гендер є мисленнєвим конструктом або моделлю, що введено для більш адекватного та коректного опису проблем статі й розмежування його біологічних та соціокультурних функцій [Бессонова О.Л.]. Услід за А.П. Мартинюк гендерну ідентичність розуміємо як соціокультурну категорію, комплекс соціальних, психологічних, емоційних та інших аспектів чоловічих і жіночих соціальних ролей, що стереотипно нав'язуються йому / їй лінгвокультурним соціумом за допомогою мови як основного каналу одержання соціокультурної інформації [Мартинюк А.П.]. У гендерних дослідженнях чітко виокремлюються три основні напрями: соціальна природа чоловічої та жіночої мов; особливості чоловічої та жіночої мовленнєвої поведінки; когнітивний аспект гендерних особливостей.

Вияв специфічних особливостей чоловічого та жіночого мовлення перешкоджається тим, що між “чоловічим” та “жіночим” мовленням немає непрохідних меж. Особливості, які відзначаються рядом авторів, є, швидше за все, тенденціями використання. Так, Дж. Херцлер [Herzler J.O.] зазначає: контакти між статями настільки постійні та інтенсивні, що значні мовленнєві розбіжності не можуть довго утримуватися. Л.П. Крисін [Крысин Л.П.] підкреслює, що “...як показують дослідження розбіжностей “чоловічого” та “жіночого” мовлення у конкретних мовленнєвих суспільствах, ці розбіжності торкаються достатньо периферійних ділянок мови та ледь можуть створювати труднощі при комунікації”. Явища, які висуваються як особливості “чоловічого” або “жіночого” мовлення, є наслідком психічного складу, характеру професії, соціальної ролі досліджуваних.

Д. Таннен [Tannen D.] стверджує, що її аналіз дає усі підстави думати, що чоловік та жінка користуються різними стилями: “My analysis emphasized that the husband and wife … had different but equally valid styles. …Recognizing gender differences frees individuals from the burden of individual pathology”. Приклади, наведені автором, дають підставу стверджувати, що у спілкуванні представників різних статей комунікативні розбіжності мають місце частіше за все через неправильну інтерпретацію іллокутивної мети висловлення, що приводить до перлокутивного ефекту, який відрізняється від прогнозуючого: “The woman must realize that when he answers “yes” or “no” he is not making a non-negotiable demand”.

Р. Лакофф [Lakoff R.] відмічає, що гендерні особливості мови виявляються у двох іпостасях: те, як говорять представники обох статей, та те, що говорять про них. Певні лексеми, стверджує автор, можуть бути використані тільки відносно жінок або тільки відносно чоловіків. Неадекватне їх використання призводить до створення адитивних сенсів висловлення - підкреслення маскулінного початку у жінок або фемінінного початку у чоловіків.

О.А. Земська, М.В. Китайгородська та Н.Н. Розанова [Земская Е.А., Китайгородская М.В., Розанова Н.Н.], досліджуючи мовленнєві факти, дійшли висновку, що особливостей у коді (наборі одиниць) між чоловіками та жінками немає. Особливості торкаються вживання мови, мовленнєвої поведінки мовців, стратегій ведення розмови. Автори, однак, неодноразово підкреслюють, що при дослідженні гендерних питань потрібен ретельний комплексний аналіз як лінгвістичних, так і екстралінгвістичних фактів стосовно індивідуально-психологічних особливостей досліджуваних. Наприклад, розглянемо розмикання мовленнєвого контакту: чоловіки можуть прощатися один із одним за руку, але не рекомендується подавати руки старшому, якщо він сам не подав руку першим. До речі, звичай вітатися і прощатися за руку прийшов до нас із прадавніх часів. Тоді люди простягували один одному відкриті долоні, щоб пересвідчитися, що в їх руках немає каміння або ножа. Дієслівні вирази a slight (deep) bow, raising of a hat, tapping on a shoulder, to kiss smb's hand (fingertips) та ін. відрізняють гендерну ознаку чоловіків і спосіб прощання. При прощанні чоловіки можуть допомогати жінкам одягнути пальто.

СПИСОК ОСНОВНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бессонова О.Л. Оцінний тезаурус англійської мови: когнітивний і гендерний аспекти: Дис. ... доктора філол. наук: 10.02.04. - Донецьк, 2002. - 463 с.

2. Земская Е.А. Особенности мужской и женской речи / Е.А. Земская, М.В. Китайгородская, Н.Н. Розанова // Русский язык в его функционировании: Коммуникативно-прагматический аспект. - М.: Наука, 1993. - С. 90-136.

3. Крысин Л.П. Проблема социальной и функциональной дифференциации языка в современной лингвистике // Современный русский язык: Социальная и функциональная дифференциация / Рос. Академия наук. Ин-т русского языка им. В.В. Виноградова. - М.: Языки славянской культуры, 2003. - С. 11-33.

4. Мартинюк А.П. Конструювання гендеру в англомовному дискурсі. - Харків: Константа, 2004. - 292 с.

5. Brown P., Levinson S. Politeness: Some Universals in Language Usage. - Cambridge: Cambridge University Press, 1994. - 345 p.

6. Herzler J.O. A Sociology of Language. - New York: Random House, 1965. - 559 p.

7. Lakoff R. The Logic of Politeness, or, Minding Your P's and Q's // Papers from the Ninth Regional Meeting og the Chicago Linguistics Society. - Chicago, 1973. - P. 292-305.

8. Tannen D. You just don't understand: Women and Men in Conversation. - N.Y.: Ballantine Books, 1990. - 330 p.

ЗАПИТАННЯ ДО ТЕМИ 9

1. Що таке соціолінгвістика та що вона вивчає?

2. Якими соціальними чинниками детермінується комунікативна ситуація?

3. Що охоплює поняття “культура”?

4. Що розуміють під мовленнєвою поведінкою?

5. Хто вперше згадує феномен стереотипу та що під ним розуміють?

6. Який вигляд має найтиповіша форма рольової взаємодії людей?

7. Як трактується параметр “влада”?

8. Які два загальних джерела влади виокремлюють?

9. Що розуміють під гендером? Коли було введено це поняття?

Размещено на Allbest.ru