Погляди Софії Русової на завдання мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Погляди Софії Русової на завдання мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку

Ольга Табака

Софія Федорівна Русова (1856-1940 рр.) відома світовій спільноті як багатогранний учений, енциклопедист, громадський діяч, організатор “Просвіти”, одна з найвидатніших засновників жіночого руху в Україні, член Центральної Ради, визначний педагог та психолог, автор концепції національної освіти, дошкільного виховання, монографій з педагогіки та психології, програм і підручників.

Батько Софії Русової за походженням був швед, а мати - француженка. У родині розмовляли різними мовами, однак переважно російською. Вражає те, що любов до української мови Софії не передалась із материнським молоком, вона не проростала у дитячому серці із колискових пісень, потішок, забавлянок - дитячого фольклору, який першим вводить дитя у світ рідної мови. Красу, милозвучність, багатство і неповторність української мови Софія Русова відчула ще дитячим серцем і полюбила назавжди так безкорисливо і щиро. лінгводидактичний мовний русова

У радянській Україні ім'я Софії Русової як педагога буржуазно-національного напарямку було забуте, незважаючи на її значний внесок у розбудову суспільного українського дошкільного виховання. Уже в роки проголошення власної державності українська педагогіка повернулася до творчості Софії Русової , яка є не лише світочем у вітчизняній педагогічній науці, а своїми надбаннями, доробками вона гідно збагачує світову педагогічну спадщину.

Усе своє невтомне професійне життя педагог дбала про становлення українського суспільства, національне виховання дітей та розвиток української мови.

Лінгводидактична спадщина Софії Русової є надзвичайно багатогранним і цінним надбанням для усіх, хто сьогодні дотичний до дошкільного дитинства.

Метою сучасної лінгводидактики є виховання мовної особистості, яка адекватно, доречно, вільно і творчо використовує мову в різних ситуаціях буття для реалізації власних мовленнєвих завдань.

Саме про це говорить Софія Русова у своїй праці “Дошкільне виховання” у VІІ розділі “Розвиток мови дитини”. У цій статті вона окреслює мету та завдання розвитку мови дошкільників та описує засоби, методи та шляхи, з допомогою яких досягати головної цілі - розвивати мову, “робити її ясною, чепурною, щирою, бо вона - творче знаряддя, за допомогою якого виховується думка, серце, слово правди і краси. Дошкільне виховання мусить якнайкраще розвивати мову дітей, щоб вони приходили до школи не недоріками якимись, а з певними знаннями, як найкраще висловлювати свої думки… Треба завжди пам'ятати, що мова дитини - то заразом і вираз її думок, і утворення самих думок, як каже Гумбольдт: “Мова - то сповідь народу!”

Базовий компонент дошкільної освіти орієнтує на активну позицію дитини у процесі опанування мови. Софія Русова у своїх працях пропонує широке застосування активних способів навчання, що стимулюють не лише відтворення мовних зразків, а пошуки і творення власних висловлювань, які найбільш відповідають мовленнєвій ситуації.

У лінгводидактичній спадщині педагога знаходимо цінні методичні поради щодо розвитку усіх сторін мови: звукової культури мовлення, лексики, граматичної правильності мовлення і розвитку зв'язного мовлення (звичайно, без цих термінів).

Щодо виховання звукової культури мовлення, то Софія Русова говорить, що вправляння дитини у звуковимові - це первісний процес і здійснюється він безпосередньо завдяки самій дитині. Допомога вихователя повинна полягати тільки у тому, щоб “повторювати біля дитини ті перші слова і дитина, пильно дивлячись в обличчя того, хто їх промовляє, переймає, як він складає уста”. Софія Русова радить звернутися також до досвіду Марії Монтесорі, яка “призначає задля цього окремі лекції”. Дітям пропонують гімнастику губ і язика. Важливо, щоб дитина добре бачила, як твориться той звук, який не дається промовити, так само повертала язик, складала губи і повторювала кілька разів невдалий, важкий для неї звук. “Ця лекція триває 2-3 хвилини, дітей вона потішає, вони сміються…”. І за деякий час “мова непомітно виправляється”. Далі слід працювати над іншим звуком, “і дитина ставиться до цього, як до нової перемоги, що вона своїм зусиллям одержує над своїми хибами і помилками”.

Важливо прислухатись до парад Софії Русової щодо ще одного компоненту звукової культури - темпу мовлення. “Треба не дозволяти дитині говорити занадто швидко, коли вона, захоплюючись змогою передати всі свої думки і почуття, поспішає висловити якнайбільше слів… Така балаканина, - каже педагог, - привчає дитину до розсіяності, привчає не задумуватись над змістом розмови і позбавляє мову якраз її значення”.

Щодо інших різних вад звуковимови дітей (“заїкання, пикання…”), то найважливіше, за словами Софії Русової, - це “розвивати у дитини самовпевненість, треба робити з нею спокійні вправи у вимовлянні різних, спочатку коротких, а потім повних слів і речень”.

Сучасна дошкільна лінгводидактика у лексичній роботі ставить акцент на якісному розвитку словника дошкільників, вмінні свідомо і доречно використовувати слова у конкретних умовах спілкування. Софія Русова, мабуть, саме це мала на увазі, підкреслюючи, що дітей треба спонукати до висловлювання своїх думок і вражень, до побудови речень, своїх перших оповідань. Але педагог постійно наголошує на тому, що у дітей різними засобами, методами і прийомами треба викликати бажання “відшукувати” свої слова, “якнайкращі вирази для висловлення думки, почуття, враження”. А ще, що не менш важливо у словниковій роботі “вихователь мусить стежити, щоб для дитини слова справді мали правдиве значення і лучилися з такими реальними уявленнями, які дитина може ясно розуміти, уявляти собі”.

У сучасній методиці окреслено ще одне завдання розвитку словника, яке спрямоване не тільки на опанування мовною нормою, а й підвищення рівня мовленнєвої культури. Це усунення з мовлення дітей ненормативних слів (діалектних, розмовних, жаргонних).

Софія Русова у свій час теж визначала це завдання у праці “Навчання мови”. Педагог повинен якнайкраще володіти літературною мовою, але і знати діалекти тої місцевості, де він працює. Софія Русова каже, що у діалектах ховається “дух народу, філологічна суть мови - її образність, краса, її місцевий фольклор, але з ним усе ж треба числитися лише як з діалектом, як місцевою говіркою, в літературній мові переборювати його”. Педагог говорить, що дошкільники, звичайно, у своєму мовленні вживають діалекти, ними вони виявляють свої почуття та враження. “Раптово відривати дитину від її хатньої мови було би для неї болісним процесом і цілком непедагогічним методом навчання мови. У дитячу свідомість нові вирази, нові слова треба вводити поступово… Щоб дітей безболісно перевести з діалекту на літературну мову, треба їм багато оповідати, читати літературні твори задержуючись якраз на тих словах, що у місцевому діалекті звучать інакше”.

Розглядаючи наступне завдання мовленнєвого розвитку дошкільника - формування граматично правильного мовлення, то тут хочемо наголосити на важливих порадах Софії Русової щодо виправлення граматичних помилок дитини дошкільного віку. Педагог дуже часто говорить про, те, що з дитиною треба більше розмовляти, викликати її на розмову вільну й невимушену, в якій вона “балакає своєю власною мовою, інколи робить граматичні помилки, але ці помилки не варто відразу ж і виправляти, бо від цього в дитини губиться бажання вільно, безпосередньо висловлювати свої думки”. Педагог ставить важливе питання: як саме розвивати мову, “чи нам давати дитині повну волю творити речення, слова за своїм словесним інстинктом, чи вимагати від дитини і нав'язувати їй правильну штучну мову. І деякі сучасні педагоги не зобов'язують дитину якомога раніше вживати граматичні форми, а дозволяють їй вільно користуватися своєю красною, образною мовою, подаючи їй тільки поволі регулятивні граматичні вказівки”.

Сучасні спеціалісти з лінгводидактики акцентують увагу на творчому характері засвоєння дітьми рідної мови. Побудова зв'язного висловлювання вимагає від мовця вияву творчості, вміння продумати зміст, правильності його словесного оформлення.

Совія Федорівна Русова наголошує на тому, що аби зв'язне висловлювання дошкільника якнайкраще розвивалося, треба, “щоб дитина зазнавала цікавих задля неї вражень, які викликають охоту про ці враження розмовляти”.

Педагог підкреслює, що саме для розвитку монологічного мовлення важливе значення має “малюнок” (дидактична картина). “Діти люблять роздивлятися малюнки…”. Але важливо, як наголошує Софія Русова, “щоб діти оповідали не з примусу, а по своїй власній охоті; бажано утворити такий настрій, за якого дитяча фантазія працювала б дуже жваво”.

Що дуже важливо пам'ятати вихователю - це стимулювати і схвалювати дитячу оригінальність, неповторність у творенні власних думок, розповідей. “…Кожний може додати якусь деталь, подробицю. Хай діти захоплюються цією працею можуть триматися дуже близько до тексту малюнка, можуть і далеко відходити од його, аби тільки робота була справді творча, бо нічого нема кращого і кориснішого, як викливати в дитини творчу ясну думку, а думка ясна не може не перетворитися у слово”.

Софія Русова у своїх працях звертається до таких важливих питань, як стимулювання словесної творчості та навчання дітей творчої розповіді. І тут знову, як важливий засіб, постає малюнок. “Треба мати серію малюнків, - каже Софія Русова, - за якими дітям пропонується вигадати самим яке-небудь оповідання… Для цих вправ треба вибирати справді цікаві і гарні малюнки, які б викликали у дитини бажання задуматися і уявити собі щось подібне до малюнка”. Педагог наголошує аби “садівниці” не вимагали настирливо, “щоб дитина конче зараз вам і склала цілу казку. Ні, це дуже залежить від настрою дитини, від її індивідуального складу”. Маємо пам'ятати, каже, Софія Русова, що “серед усякого колективу дітей завжди знайдуться такі, що сміливо, одразу, не вагаючись, чи добре, чи погано, щось вигадують і розповідають. Але є й інші, або менш здібні, або соромливі, котрі, може, щось і уявляють собі, але не насмілюються висловитись”. Звичайно такі діти є і в нашому сьогоденні у ДНЗ. Їх треба не тільки підбадьорювати, підтримувати, а й дати більше часу “на переживання”. А на наступний день знову повернутись з дитиною до цього завдання. “Це вже буде добра вправ і на пам'ять, і на уяву”.

Ще одним засобом розвитку словесної творчості є, на думку Софії Русової, спільний малюнок на дошці. Дітям розказують художній твір, а потім спільно можна спробувати його ілюструвати. Діти за бажанням малюють те, що їх вразило найбільше, додають деталі, “реконструюють оповідання, чимало додаючи до нього свого, вигаданого”.

Софія Русова також радить ще і такі засоби для розвитку словесної творчості: “не закінчувати яку-небудь казку, а на цікавому місці давати дітям самим довести казку до кінця… Давати кілька слів, щоб з ними скласти коротеньке оповідання, наприклад: річка - повінь - весна - хлопчик необережний - порятунок…”. Спонукає дітей до думки, розвитку уяви та творчості такий вид діяльності, як “лити з дітьми віск і розгадувати, які виходять фігури, або розпитувати дітей, що вони бачать у хмарах. Взагалі, всі ці вправи можна проводити, скажімо, з п'ятилітніми дітьми, бо уява жива, вона розвивається тим матеріалом, яким дитина оволодіває… Одна дитина обробляє більш яскраво, більше додає свого, друга менше; це залежить від усього оточення, від вражень школи й життя, але і розвивати його конче треба якнайбільше”.

Познайомившись з педагогічною спадщиною Софії Русової, робимо висновки, що її думки щодо мовленнєвого розвитку дошкільників співзвучні з тими, які закладені у Базовому компоненті дошкільної освіти, державних базових програмах для дошкілля. Її педагогічна концепція навчання дітей рідної мови є, направду, великим скарбом для української дошкільної лінгводидактики.

Література

1. Богуш А.М. Дошкільна лінгводидактика. Хрестоматія. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. / Упорядник А.М. Богуш. Частина І та ІІ. - К.: Видавничий дім: «Слово», 2005. - 720 с.

2. Наукова школа академіка Алли Богуш. Монографія / Упорядник і загальна ред.. А.М.Богуш. - К.: Видавн. Дім «слово», 2009. - 528 с.: іл.

3. Хрестоматія з історії дошкільної педагогіки: навч. посіб. / Від упорядників, вступ. нариси та упорядкув. З.Н.Борисової, В.У.Кузьменко; за заг. ред. З.Н.Борисової. - К.: Вища школа., 2004. - 511 с.: іл.

4. Єресько О. Софія Русова та журнал «ДВ». / Олег Єресько. // Дошкільне виховання. - 2011. - С. 2-4.я

5. Якименко С.І. Педагогічні ідеї Софії Русової та Марії Монтесорі: порівняльний аналіз: монографія / С.І. Якименко, Г.С. Міленіна. - К.: Видавн. Дім «Слово», 2015. - 296 с.

Размещено на Allbest.ru