Від любові до ненависті - один крок, а від порозуміння до конфлікту - одне слово

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні

НАН України, Київ

Від любові до ненависті Ї один крок, а від порозуміння до конфлікту Ї одне слово

Войцехівська Н.К.

Вивчення мови як людського способу буття у світі виступає одним із пріоритетних напрямків сучасної лінгвістики. Антропоцентрично спрямована, вона досліджує людину як мовну особистість, творця дискурсу у всій складності психологічних, соціальних, гендерних, етнічних і вікових чинників, а також у різних ситуаціях спілкування: як у сприятливих, так і в конфліктних.

Одним із видів дискурсу виступає любовний дискурс Ї особливий діалог "двох і більше різнорівневих за статтю й віком суб'єктів різних соціальних та інтелектуальних прошарків" [8 : 6]. У силу різних емоцій, почуттів і настроїв, що переживають мовці-закохані в момент мовлення, така інтеракція може набувати кооперативного або конфліктного спрямування.

Мета цієї розвідки полягає в описі лексико-синтаксичних і деяких прагматичних особливостей любовного діалогу, визначенні конотаційних різновидів такого дискурсу, а також аналізі засобів їхнього розрізнення.

"Як складний феномен людського життя, як можливість, філософська гіпотеза, як неіндивідуалістичне переживання, на якому лежить відбиток класової, соціальної і часової приналежності, як сексуальність у значно глибшому сенсі й відвертішому змалюванні" [5 : 114], любовний діалог, як правило, виступає позитивною (кооперативною) комунікацією, оскільки в її результаті досягається взаєморозуміння мовців та реалізація ними власних намірів (освідчення в коханні й отримання ствердної реакції у відповідь).

Здебільшого любовний дискурс засвідчує збіг (схожість) почуттів, настроїв, емоцій, відчуттів, симпатій, думок співрозмовників стосовно один одного або стосовно іншої (любовної) теми розмови. Відповідно, до складу такої діалогічної взаємодії входять, як мінімум, два висловлення: ініціативне висловлення, що маркує ставлення адресанта до співрозмовника, та реактивне висловлення, що містить зізнання адресанта в тому саме, напр.:

Ї Кіріл, я тебе люблю.

Ї І я тебе люблю (С. Пиркало).

Проте зворотна реакція в любовному дискурсі не завжди можлива, що пояснюється цілком об'єктивними причинами, зокрема, різновидами любові, що формують дискурс. Так, у філософській картині світу виділяються любов-толерантність, любов-ерос, любов-пристрасть, любов-дружба. У світській картині світу любов поділяється на романтичні стосунки та на фізіологічний потяг. У релігійній картині світу є любов Бога до людини, любов людини до людини й любов людини до Бога [14 : 214]. У лінгвістиці та літературознавстві дослідники називають такі моделі кохання, як кохання-уподобання, батьківська любов, любов-дружба, еротична любов і романтична любов [5 : 114], невзаємна любов, любов до своєї власності (майна, грошей), любов до прекрасного і захоплення красою, любов батьків до дітей та внуків, любов до природи, глибоке почуття прихильності / симпатії до когось, безумовна й безкорислива любов, любов до померлого коханого [8 : 7] тощо.

Цілком очевидно, що в ситуації любові до своєї власності, до померлого, до природи та навколишнього світу, так само, як і випадку невзаємної любові, реакція-освідчення неможлива. Як приклад наведемо ситуацію невзаємної любові, коли лише один із мовців переживає сильні почуття стосовно іншого:

Кохання пригнічувало Комаху. Він іноді скаржився:

Ї Коли б ви знали, Вер, як тяжко вас кохати.

Ї Коли вам тяжко, то йдіть.

Та попри все він знав, що не піде. Утворилося чарівне коло, з якого не було виходу: почуття тягару викликало бажання звільнитись, але досить було з'явитись у нього цій думці, як його охоплював жах перед уявою, що це може здійснитись: надто він кохає Вер, щоб у нього вистачило сил піти від неї.

Він часто говорив Вер, що для нього життя без неї -- то пустеля, бо ж він її так любить, а з нею це так само безнадія, і саме тому, що він її надто любить. Він часто говорив це Вер, і ця розмова швидко обридала їй. Вона починала позіхати.

Ї Ви б ішли вже, мабуть, Серафікусе. Приходьте краще якось цими днями (В. Домонтович).

Любовний дискурс має аксіологічний та когнітивний відтінки. Бажання переконати співрозмовника в істинності своїх почуттів, прагнення виразити емоції, що переповнюють його, і таким чином домогтися відповідної реакції-відповіді змушують комунікантів, що освідчуються в коханні, обирати різні способи інтенсифікувати своє мовлення, зокрема яскраву образність та експресивність. Основну роль у створенні емоційності висловлення відіграє висока стереотипність мови, використання слів зі значенням граничної узагальненості, емоційно-оцінної лексики, семантичних і контекстуальних синонімів, прийомів метафоричного переносу слів і мовної гри, що тяжіють до перебільшень та яскравих контрастів [8 : 6; 12 : 304], цитування рядків відомих пісень, уживання займенників і вигуків, що підкреслюють рівність та близькість закоханих [2 : 262] тощо.

На синтаксичному рівні емоційна напруженість знаходить свій вияв у таких формально-структурних порушеннях, як перервана мова, велика кількість пауз і незавершених речень, семантично нерелевантні повтори [6 : 6]. Крім того, у такому дискурсі часто вживаються однорідні члени речення в складі паралельних конструкцій, стилістично значимі структурно-семантичні різновиди речень (усічені конструкції, еліпсис, антиеліпсис, парцеляція), засоби зв'язку, порядок слів (інверсія) [8 : 6] та ін. Проілюструємо цю думку прикладом:

Ї Улю!.. Можна вас хоч тепер ... поцілувати?

Ї Аж тепер!... Ах ви ж... Як по-українському - разіня, недогадливий...

Ї Ну, недомека...

Ї Поцілуйте ж, недомеко милий... (М. Хвильовий).

Як бачимо, емоції настільки переповнюють комунікативних партнерів, що їхні репліки стають окличними, незавершеними, обірваними висловленнями, що, проте, не шкодить розумінню їхнього змісту. При цьому невеликі за обсягом мовленнєві кроки співрозмовників надають інтеракції динамічності й невимушеності; а рівність статусів закоханих та їхня духовна близькість підкреслюється обопільним використанням звертань.

Своєрідність комунікативної ситуації "освідчення в коханні" полягає у двосторонньому характері стосунків, що виникають між співрозмовниками в емоційній атмосфері спілкування. Як правило, ініціативне та реактивне висловлення схожі за будовою, а тотожність встановлюється між тим самим компонентом висловлень. Однаковість поглядів і почуттів, духовна близькість та спільний фонд знань передається в українському літературному діалогічному дискурсі за допомогою видільної частки і на початку висловлення та частки теж, що заміщує зміст попереднього висловлення комунікативного партнера. Репліка-реакція, окрім часток, містить особові чи присвійні займенники, повтори, додатковий роз'яснювальний текст, напр.:

Ї Кохаю тебе так, як гірські аули.

Ї І… я тебе теж кохаю (М. Хвильовий).

Як видно з прикладу, мовленнєві кроки закоханих схожі навіть за будовою: репліка-реакція частково "дублює" форму та зміст ініціативного висловлення (із опущенням деяких елементів).

Набір мовних засобів вираження любовного дискурсу варіюється залежно від його жанрової зумовленості, напр., у ситуації знайомства, залицяння, освідчення тощо. Іншими будуть засоби вираження комунікативних ситуацій, коли у зв'язку з емоційним напруженням співрозмовників між ними виникають певні протиріччя. Це відбувається тому, що в процесі любовного дискурсу мовці-закохані "пізнають один одного, вступають у ті чи інші взаємини, розкриваючи один перед одним свої емоційні світи та виявляючи особистісні характеристики" [12 : 301], нерідко негативного забарвлення. У цьому випадку любовний дискурс через свою емоціональність, експресивність і напругу пристрастей дістає протилежне спрямування Ї від кооперативної до конфліктної взаємодії Ї і виникає не на почутті любові, а на почутті ненависті один до одного.

Дослідники єдині в думці, що попри полярний (антонімічний) характер любов і ненависть "мають схожі синтаксичні ознаки та навіть демонструють випадки перетину своїх функціональних сфер" [11 : 54]. За Спінозою, любов як "задоволення, що супроводжується зовнішньою причиною" і ненависть як "незадоволення, що супроводжується зовнішньою причиною" виступають результатом сильної пристрасті, "причому ці два афекти сильно взаємопов'язані; не випадково любов так швидко переходить у ненависть". Двосторонній характер відношень любові-ненависті також відзначав у своїх працях З. Фрейд: "Ненависть не лише постійний супутник любові, не лише частий її попередник у людських стосунках, але й … ненависть за певних умов перетворюється на любов, а любов Ї у ненависть" [11 : 54-55]. А. Вежбицька зараховує любов-ненависть до однієї групи "емоційного ставлення до інших людей"; за Є. Ільїним, ці почуття "по суті одномірні" [3 : 317]. З семантичного погляду, "любити" і "ненавидіти" належать до однієї лексико-семантичної групи емоційних дієслів, оскільки "синтаксично вони характеризується в основному однаковими ознаками", і "кожне з цих дієслів може виражати значення "любити" або "не любити" та має ідентичне поєднування" [1].

Конфліктне спілкування двох закоханих часто не має яскраво вираженого негативного забарвлення й "маскується" під кооперативне. Порозуміння в такому діалозі виступає формальним, а істинне прочитання висловлень мовців "дешифрується" за допомогою ситуації мовлення, додаткового роз'яснювального тексту, а також інтонації, напр.:

Ї "Ручку поцілував" - як же ... а вона, дурепа, зраділа тому, розцвілася...

Ї І поцілував (С. Васильченко).

У прикладі розмова відбувається між малограмотними українцями Ї чоловіком та жінкою. Чоловік сварить й водночас кепкує з жінки, яка радіє, що їй поцілував руку російський офіцер. Репліка-реакція у формі підтвердження містить аксіологічний компонент обурення від кепкування чоловіка.

Цей та подібні діалогічні тексти слід трактувати як псевдозгоду (незгоду у формі згоди), що виникає як реакція на заборону (часто із залякуванням), погрозу, сумнів, спонукання до чогось небажаного, висміювання та ін. При цьому дисонансний характер відношень псевдозгоди програмується уже самим ініціативним висловленням, оскільки погрози, звинувачення, прокляття та ін. є конфліктними за своєю суттю висловленнями, іллокутивна мета яких "конфліктує" з метою соціальною [13 : 7].

Оскільки комунікативним актам цього типу властива емоційність, значна роль у формуванні значення репліки-реакції (згоди всупереч очікуванням адресанта) належить інтонації. В умовах, коли зміст ініціативного висловлення вочевидь орієнтує комуніканта на негативну відповідь, унісонна за формою і змістом реакція сприймається з протилежним значенням лише завдяки інтонації. За словами А. А. Калити, зміна смислу висловлення відбувається завдяки складній взаємодії частотних, динамічних і темпоральних характеристик. При цьому, залежно від ситуації спілкування, потреб комунікації та інтенції мовця ті чи інші компоненти інтонації можуть набувати провідної ролі у вираженні смислу емоційного висловлювання [4 : 318]. Інакше кажучи, чим емоційнішою є згода, тим рішуче вона інтерпретується як крок до заперечення [10 : 12], напр.: дискурс художній синтаксичний конотаційний

Ї Ти смієш зі мною так говорити? Я на зло тобі оженюся на Майці з третього курсу консерваторії.

Ї То й женись на косуватій... Хоч завтра! Я тобі подарунок принесу на весілля й новосілля!.. (П. Автомонов).

Конотацію згоди з викликом у любовному дискурсі передають зустрічні питання як маркери роздратованого емоційного стану адресата та його бажання змінити тему розмови, напр.:

Ї То чому ж ти з ним [якщо не кохаєш]?

Ї А ти що, забороняєш? (П. Автомонов).

Інколи відтінок виклику передають прислівники-апроксиматори, вигуки та вказівки на несхвалення адресатом втручання в його справи сторонніх осіб, у тому числі й адресанта, роздратування особою співрозмовника, ситуацією і змістом розмови, напр.:

Ї Ти що, заміж збираєшся?

Ї Може, й заміж. А твоє яке діло? (А. Дімаров).

Посилення значення згоди-виклику в українському літературному діалогічному дискурсі виражається комбінаціями маркерів виклику, зокрема часток, напр.: Ї Соромся [показувати любощі]! Он люди дивляться. Ї Хай дивляться! Хай знають, як жінку свою любити та шанувати треба (О. Коломієць).

Крім того, комунікативні ситуації непорозуміння між закоханими можуть містити репліки-реакції з елементами виправдання або додатковим роз'ясненням, напр.:

Ї Я сама бачила, як ти стояв із Харитою під вербами.

Ї Ну й стояв... Бо ти мучиш мене. Чудна ти якась. Ні обняти, ні поцілувати тебе не можна. З Харитою простіше... (Г. Тютюнник).

Семіотичну базу любовного дискурсу Ї як кооперативного, так і конфліктного спрямування Ї формують вербальні та невербальні знаки. Тому для опису ситуацій любовного спілкування слід залучати не лише його словесне наповнення, але й мову жестів, рухів, ритуалів і навіть мовчання, а також пара- та екстралінгвальні засоби, що перебувають один із одним у тісній взаємодії.

Ритуалізовані елементи в структурі дискурсу закоханих, як правило, зумовлюються ситуацію розмови або навіть етнокультурно, напр.:

Ї Іване!

Ї Що прикажеш, Мотре?

Ї Відповідь тобі подаю: так...

Ї Так?

Чуйкевич встав, підійшов до неї і простягнув руку:

Ї Значиться, згідна стати моєю?

Ї Дружиною, - доповіла Мотря (Б. Лепкий).

Як видно з прикладу, ритуальними компонентами дискурсу освідчення й прийняття позиції на шлюб виступають невербальні знаки (Чуйкевич встав, підійшов до неї і простягнув руку) й вирази (Значиться, згідна стати моєю [дружиною]. Відповідь тобі подаю: так). Приклад цікавий також тим, що мовці настільки схожі й переживають однакові почуття, що немовби формулюють одне висловлення на двох (пор. Значиться, згідна стати моєю + дружиною?). Це означає, що в інтимно-особистісному дискурсі між партнерами відбувається щось більше, ніж просто передача і сприйняття слів. Мовленнєва діяльність закоханих швидше схожа на кодові сигнали, які передають від людини до людини насичену думками інформацію, сприяючи розвитку комунікативних ідей та почуттів [9 : 285].

Продовжуючи тезу про ритуалізовані жести й невербальне наповнення любовного дискурсу, варто зазначити, що дослідники єдині в думці про те, що "незважаючи на існування великої кількості способів передачі адресатові смислу "Я тебе люблю" в ситуації освідчення у коханні (напр., особливий подарунок, дія, ставлення до партнера, чи навіть жест), за даними соціологічних опитувань перевага надається саме вербальному способу (79% опитуваних)" [7 : 130]. Це зумовлюється тим, що "мовлення про кохання та власне кохання в європейському лінгвокультурному ареалі Ї це діяльності одного модусу" [7 : 128], а тому говорити про (своє) кохання та кохати є майже синонімами. Крім того, вербальне освідчення може бути експліцитним (безпосередня вербалізація комунікативного наміру) та імпліцитним (відсутність безпосереднього словесного вираження почуття любові), напр.:

Ї Ти мені подобаєшся, дівчинко.

Ї Теж нічого хлопчик (О. Коломієць) Ї імпліцитна форма освідчення

(пор.: Ї Ти мені подобаєшся, дівчинко.

Ї Ти теж мені подобаєшся Ї експліцитна форма).

Не-висловлене, імпліцитне в любовному дискурсі може набувати різних форм; це не лише дискурс свідомості, що не вимовляється мовцем уголос у силу різних причин, але й бажання, що, на думку К. Белсі, перебувають у сфері несвідомого [15 : 75].

Насамкінець зазначимо, що в любовному діалозі, як в будь-якій іншій міжособистісній взаємодії, віддзеркалюються комунікативні права та обов'язки співрозмовників, що обумовлюються рядом факторів: рольовим модусом, комунікативною позицією, типом мовленнєвого акту, конвенціями, що регулюють процес інтеракції тощо. Відповідно, учасники любовного дискурсу вступають у відношення, які можуть "характеризуватися рівністю (А2 = А1), зверхністю (А2 > А1) чи підлеглістю (А2 < А1), де А2 Ї мовленнєве вираження статусу адресата, А1 Ї мовленнєве вираження статусу адресанта" [2 : 260]. Проілюструємо цю думку прикладами:

(1) рівноправні стосунки комунікантів-закоханих:

Ї Ти мені подобаєшся, дівчинко.

Ї Теж нічого хлопчик (О. Коломієць);

(2) нерівноправні стосунки комунікантів-закоханих, у т.ч. відношення з конотацією зверхності:

Ї А що ти хотiв вiн мене, йолопе, почути, що кохання - це грiх?

Ї Щось таке (О. Ульяненко);

та відношення з конотацією підлеглості:

Ї Я мушу зробити аборт!... Мушу!.. Ти чуєш?..

Гапочка не смів заперечити: відчував свою велику провину в тому, що сталося з Сонею.

Ї У мене знайома в медсанбаті… - схлипнула дружина. - Я вже з нею домовилась… Чого ж ти мовчиш?..

Ї Роби як знаєш, - обережно погодився Гапочка. - Тобі, звісно, видніше…

Ї Видніше! - саркастично перебила дружина. - Всі ви, мужчини, однакові: нашкодите - і в кущі!.. (А. Дімаров).

Отже, любовний дискурс Ї це особливий, емоційно забарвлений різновид діалогічного мовлення, що виникає між двома його учасниками та, як правило, засвідчує наявність у співрозмовників однакових почуттів і відчуттів стосовно один одного, схожих поглядів стосовно певного (любовного) об'єкта розмови. Взаємний двосторонній характер стосунків між мовцями зумовлює однотипну побудову ініціативного й реактивного висловлень. Емоційність такого мовлення відбита у лексичному та синтаксичному мовних рівнях і деколи надає висловленням мовців протилежного забарвлення. Прийомами розрізнення реакцій позитивного й негативного спрямування виступає ситуація мовлення, додатковий роз'яснювальний текст, а також інтонаційне оформлення висловлень комунікативних партнерів.

Перспективним видається подальше дослідження різних ситуацій конфліктної та кооперативної мовленнєвої взаємодії, у т.ч. і на матеріалі інших мов.

Література

1. Васильев Л. М. Семантика русского глагола / Л. М. Васильев. Ї М.: Высшая школа, 1981. Ї 184 c.

2. Ємельянова О. Рівність статусу адресата-закоханого/закоханої як віддзеркалення кооперативного типу інтерактивності / О. Ємельянова // Наукові записки. Серія: філологічні науки. Ї Вип. 81(4). Ї С. 259-263.

3. Ильин Е. П. Эмоции и чувства / Е. П. Ильин. Ї СПб., 2001. Ї 752 с.

4. Калита А. А. Актуалізація емоційно-прагматичного потенціалу висловлення : [монографія] / Алла Калита. Ї Тернопіль, 2007. Ї 320 с.

5. Куриленко І. А. Дискурс кохання в українській інтелектуальній романістиці 20-х років ХХ століття (на матеріалі роману В. Домонтовича "Доктор Серафікус") / І. А. Куриленко // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія Філологія. Ї № 989. Ї Вип. 63. Ї Х., 2012. Ї С. 114-119.

6. Кушнір Н. О. Вербалізація чуттєвих інтенцій у російському діалогічному мовленні (на матеріалі комунікативної ситуації "освідчення в коханні"): автореф. дис. на здобуття ступеня канд. філол. наук: 10.02.02 "Російська мова" / Н. О. Кушнір. Ї К., 2005. Ї 15 с.

7. Огаркова Г. А. Вербалізація концепту кохання в сучасній англійській мові: когнітивний та дискурсивний аспекти: дис. на здобуття ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.04 "Германські мови" / Г. А. Огаркова. Ї К., 2004. Ї 221 арк.

8. Ползунова М. В. "Объяснение в любви" как сложный речевой жанр: лексика, грамматика, прагматика: автореф. дисс. на соискание уч. степени канд. филол. наук: спец. 10.02.19 "Теория языка" / М. В. Ползунова. Ї Екатеринбург, 2008. Ї 24 с.

9. Ренц Т. Г. Коммуникативный подход к анализу любовного дискурса / Т. Г. Ренц // Язык и межкультурная коммуникация : сб. ст. І Междунар. конф. г. Астрахань, 23 янв. 2007 г. Ї Астрахань, 2007. Ї С. 284-286.

10. Рудик І. М. Комунікативно-прагматичні типи висловлювань зі значенням згоди / незгоди в сучасній англійській мові: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.04 "Германські мови" / І. М. Рудик. Ї Х., 2000. Ї 20 с.

11. Тананина А. В. От любви до ненависти (опыт концептуального анализа) / А. В. Тананина // Язык. Сознание. Коммуникация. Ї Вып. 24. [Московский гос. ун-т им. М. В. Ломоносова]. Ї М., 2003. Ї С. 54-60.

12. Тараненко А. І. Комунікативна ситуація "освідчення в коханні" в англомовному середовищі / А. І. Тараненко // Мовні і концептуальні картини світу. Ї Вип. 31. Ї 2010. Ї С. 300-305.

13. Скалянчук О. С. Засоби реалізації ввічливості в сучасній англійській мові: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.04 "Германські мови" / О. С. Скалянчук. Ї К., 1995. Ї 20 с.

14. Форманова С. В. Концепти "любов" та "кохання" в українській лінгвоментальності / С. В. Форманова, О. С. Форманова // Південь України: етноісторичний, мовний, культурний та релігійний виміри : зб. наук. праць. Ї Одесса : ВМВ, 2011. Ї С. 212-218.

15. Belsey K. Desire: Love stories in Western Culture / К. Belsey. Ї Oxford; Cambridge: Blackwell,1994. Ї Х, 232 p.: ill.

Анотація

Стаття присвячена дослідженню дискурсу кохання на матеріалі творів української художньої літератури. Залежно від емоцій, що переживають мовці-закохані в момент мовлення, такий діалог може мати як кооперативне, так і конфліктне спрямування. Проаналізовано засоби розрізнення ситуацій конфліктного та гармонійного дискурсу закоханих, а також виділено їхні лексико-синтаксичні й конотаційні особливості.

Ключові слова: дискурс кохання, взаєморозуміння, конфлікт, лексико-синтаксичні засоби, інтонація.

Статья посвящена исследованию дискурса любви на материале произведений украинской художественной литературы. В зависимости от переживаемых влюбленными эмоций такой диалог имеет кооперативную или конфликтную направленность. Проанализированы средства разграничения ситуаций конфликтного и гармоничного любовного дискурса, а также выделены лексико-синтаксические и коннотационные особенности.

Ключевые слова: дискурс любви, взаимопонимание, конфликт, лексико-синтаксические средства, интонация.

The article is devoted to the investigation of love discourse on the material of the Ukrainian literature. Depending on the lovers' emotions such a dialogue can be both cooperative and conflict-oriented. With focus on lexical-syntactic features and connotations, the article specifies means distinguishing the situations of conflict and harmonious love discourse.

Key words: love discourse, mutual understanding, conflict, lexical and syntactical means, intonation.

Размещено на Allbest.ru