Просте ускладнене речення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лекція

Просте ускладнене речення

Поняття про ускладнення. Типи простих ускладнених речень

Питання ускладнення настільки важливе й неоднозначне, що в науковій практиці виокремився великий за обсягом розділ граматики - синтаксис простого ускладненого речення, який усталився як вчення про структуру й семантико-функційні особливості всіх різновидів простого ускладненого речення.

Конструкції, які відносять до простих ускладнених речень, об'єднують різнорідні у формально-синтаксичному плані явища. Багато сучасних дослідників вважають ці структури перехідними між простими та складними реченнями [8, с. 152].

В. Ачилова визначає ускладнене просте речення як синтаксичну конструкцію з синтаксичними й семантичними зв'язками та відношеннями, що доповнюють зв'язки та відношення між членами простого неускладненого речення [2, с. 60]. К. Шульжук так називає "синтаксичні конструкції, у яких наявні однорідні або відокремлені члени речення, а також вставні і вставлені компоненти, звертання" [8, с. 152].

З погляду структури це речення просте, оскільки має одну граматичну основу. Проте з семантико-синтаксичного погляду такі речення відносять до класу семантично неелементарних, оскільки вони містять вторинні синтаксеми (тобто не зумовлені валентністю предиката) [3, с. 112]. Саме ці синтаксеми ускладнюють семантику речення і за їхній рахунок просте речення можна розгорнути в складне: І далеч, блискавками не зігріта, надовго обіцяла холоди (Т. Коломієць) - І далеч надовго обіцяла холоди + Далеч була не зігріта. Системні зв'язки зі складними реченнями виявляються в тому, що ускладнені речення утворилися в результаті перетворення зі складних речень. Тобто відбулося згортання складного речення в просте.

Питання про способи ускладнення простого речення в науці дискусійне. У традиційній граматиці до структурно ускладнених відносять речення:

- з однорідними членами: Схилився вечір до землі і срібним сяйвом ріки стелить (Б.-І. Антонич);

- з відокремленими членами: Минулого розбивши тьму, стоїть Кобзар перед очима (М. Рильський);

- зі звертаннями: Вечірнє сонце, дякую за день!;

- зі вставними та вставленими компонентами: Вже почалось, мабуть, майбутнє (Л. Костенко).

В. Ачилова серед способів ускладнення називає також слова-речення та вигуки [2, с. 60]: Так, вона повинна стати матір'ю (Б. Грінченко); Ох, як довго я спала (Леся Українка).

У шкільній практиці, як і в традиційній науці, розглядають чотири типи простих ускладнених речень [1].

1. Поняття про однорідність:

а) ознаки та засоби вираження

Однорідними вважають члени речення, які перебувають в однакових синтаксичних відношеннях з одним із членів речення, виконують однакову синтаксичну функцію, поєднані між собою сурядним зв'язком. Однорідними можуть бути всі члени речення: підмети, присудки, означення, додатки, обставини: Завіяло, заговорило снігом у полі, попід садом і в саду (М. Вінграновський).

К. Шульжук зауважив, що багато вчених ХІХ - ХХ ст. речення з рядами однорідних членів розглядали "як трансформи, стягнення кількох речень в одне на основі спільного підмета, присудка чи другорядного члена" [8, с. 154]. Наприклад, речення Весна була тепла, рання можна розглядати як стягнення з двох речень: Весна була тепла + Весна була рання. Такий погляд дав поштовх для обґрунтування спорідненості ускладнених однорідними членами речень зі складними та навіть зарахування таких речень до складних. Наприклад, відомий мовознавець І. Кучеренко вважав їх складними. Серед науковців часів незалежності також ці погляди поширені, особливо коли йдеться про речення з кількома присудками (А. Загнітко, І. Слинько, Н. Гуйванюк). Проте більшість вчених трактують речення з однорідними членами як прості ускладнені у структурному плані (І. Вихованець, Г. Козачук, К. Шульжук).

Ознаки однорідності членів речення:

- займають синтаксичну позицію одного члена речення: Над озером пахучим, золотавим дзеленькає маленькая бджола (Б.-І. Антонич);

- підрядним зв'язком пов'язані з тим самим членом речення: Густа, медова теплота високі налила жита (М. Рильський);

- сурядним зв'язком (сполучниковим, безсполучниковим, комбінованим) пов'язані між собою: …Попід небом, листом і соломою, під землею в вічність завглибки, синьою безоднею солоною козаки ладнають байдаки (М. Вінграновський). Зауважимо, що між однорідними членами можуть уживатися всі типи сурядних сполучників.

Засобами вираження однорідності здебільшого виступають слова однієї частини мови: Червоний светр, білий сміх я обійняв за плечі (М. Вінграновський). Проте трапляються випадки, коли однорідні члени виражені різними частинами мови: Люди стояли мовчки, похилившися, понуро прикипівши поглядами до попелища (Ю. Смолич).

При однорідних членах можуть уживатися узагальнювальні слова. Такі слова: 1) виражають узагальнені значення однорідних членів, 2) є родовими поняттями до них як до видових (або виражають значення цілого щодо частин), 3) виступають тими самими членами речення, що й однорідні: У структурі слова можуть виділятися такі морфеми: корінь, префікс, суфікс, закінчення; Люди, тварини, рослини - усе чекає дощу.

До однорідних членів речення не належать [2, с. 61]:

- повторювані або близькі за значенням слова, вжиті для підкреслення великої кількості предметів, тривалості дії, вираження емоційності: Плив-плив, плив-плив, що аж обридло (І. Котляревський);

- два однакові або подібні слова, які становлять семантичну єдність і між якими вжито заперечну частку не (різновид простого ускладненого присудка): Дивиться вона не надивиться на свого сина… (І. Нечуй-Левицький);

- два однакових за формою дієслова, одне з яких семантично неповне і виражає значення раптовості чи підготовки до дії (різновид простого ускладненого присудка): Стану подумаю про свої справи;

- дві власні або просторові, часові, кількісні назви на зразок закон Джоуля - Ленца, упродовж восьми - десяти днів, маршрутка Рівне - Луцьк;

- два повторювані слова, з'єднані сполучником як (різновид простого ускладненого підмета): Був день як день… (Л. Костенко);

- фразеологічні одиниці з повторюваним сполучником ні, з одиничним або повторюваним сполучником і, й (часто компоненти цих стійких зворотів антонімічні): ні те ні се; ні риба ні м'ясо; і сміх і гріх, дешево й сердито, за і проти, альфа і омега, і нашим і вашим, ні сіло ні впало;

б) способи вираження однорідних означень та їхні відмінності від неоднорідних

Для розмежування однорідних і неоднорідних означень потрібно враховувати комплекс чинників: семантику означень, морфологічні особливості, характер синтаксичного зв'язку слів у складних словосполученнях із кількома означеннями [8, с. 159].

Однорідними вважають означення, якщо вони:

1) перелічують ознаки одного порядку, тобто характеризують поняття з одного боку. До цих означень завжди можна дібрати ширше (родове) поняття: У дерев'яному цебрі сплять коні білі і рябі… (І. Малкович);

2) указують на різні ознаки поняття, проте в умовах контексту стають однорідними (їх вимовляють із перелічувальною інтонацією, часто вони стоять після означуваного слова): Моя Вітчизно, ти - циганка: чужа, небажана, прекрасна (І. Малкович);

3) розміщені за схемою "непоширене означення + поширене означення": теплий, залитий сонцем день.

Неоднорідні означення:

1) характеризують поняття з різних боків (стосуються різних родових понять): Я волів би бути львів'янином… Вдихати легенди всіх кав'ярень і замків, кожного камінчика в затертій бруківці, останнім зеленим метеликом між панів і підпанків сідати на руку найвродливішій жінці (І. Малкович);

2) виражені сполученням займенника і прикметника: Юна моя майбутня дружина має профіль з єгипетським чаром (І. Малкович);

3) виражені різними розрядами прикметників: улюблена мамина книга;

4) розміщені за схемою "поширене означення + непоширене означення": залитий сонцем теплий день.

2. Поняття про відокремлення

У сучасному мовознавстві відокремлення розуміють по-різному. Традиційно це явище вважають одним зі способів ускладнення синтаксичної структури простого речення. К. Шульжук визначив відокремлення як "смислове й інтонаційне виділення у реченні непоширеного чи поширеного другорядного члена речення, який унаслідок цього набуває більшої самостійності" [8, с. 163]. Відокремлення може бути обов'язковим і факультативним (можливим, але необов'язковим).

Серед умов відокремлення вчений назвав смислове навантаження відокремленого члена, порядок слів, поширеність-непоширеність, неможливість входження в синтаксичне словосполучення, вимоги стилістичного порядку. Обов'язковим є відокремлення у разі неможливості другорядного члена входити в синтаксичне словосполучення. Смислове навантаження відокремленого члена, його поширеність-непоширеність, порядок слів не завжди впливають на відокремлення, тому ці умови відносять до факультативних. Є також інші умови для відокремлення, наприклад уточнювальна функція члена речення.

Термін "відокремлені другорядні члени речення" запровадив російський учений початку ХХ століття О. Пєшковський.

На письмі відокремлення позначають розділовими знаками. В усному мовленні - логічним наголосом, інтонацією, паузами. Відокремленими можуть бути другорядні члени речення, а відокремленими уточнювальними, крім другорядних членів, зрідка бувають і присудки.

Залежно від морфологічної належності основного слова відокремлення виділяють звороти прикметникові, дієприкметникові, дієприслівникові, субстантивні (іменникові), прислівникові. За синтаксичною функцією їх поділяють на три групи: відокремлені означення, відокремлені обставини та відокремлені додатки. ускладнення речення синтаксичний

За семантико-синтаксичними функціями розрізняють напівпредикативні та опосередковані відокремлені члени речення. Перші передають додаткові до основного повідомлення. Вони займають позицію члена речення, проте їх можна перетворити на самостійне речення або підрядну частину: Заховавшись у густій траві, достигали суниці - Суниці, які заховалися в густій траві, достигали. Другі роз'яснюють, уточнюють, конкретизують зміст пояснюваного слова, відповідають на ті самі питання, що й пояснюване слово, але ніколи не бувають із ним однорідними. Такі члени речення пов'язані з основним реченням опосередковано, через пояснюване слово: У гущавині, біля старого пенька, ми зібрали кошик опеньків.

Синонімічними є просте речення з відокремленим означенням, вираженим дієприкметниковим зворотом, і складнопідрядне речення з підрядною означальною частиною, а також просте речення з відокремленою обставиною, вираженою дієприслівниковим зворотом, і складнопідрядне речення з підрядною обставинною частиною: З дитинства пам'ятаю рушники, вишиті мамою - З дитинства пам'ятаю рушники, які вишила мама; Зайшовши у клас, вчитель привітався - Коли вчитель зайшов у клас, він привітався. Крім цього, синонімічні відношення простежуються між простими реченнями з відокремленими обставинами та простими реченнями з однорідними присудками: Повернувшись із екскурсії, я почувалася втомленою - Я повернулася з екскурсії і почувалася втомленою.

3. Вставні та вставлені компоненти. Типи вставних і вставлених компонентів за будовою й семантикою

Вставність та вставленість розрізняють за ознакою модальності. Вставні компоненти - це мовні одиниці, що виявляють ставлення мовця до висловлюваної ним думки і виражають різні модальні значення (можливості, сумніву та ін.) [5, с. 168].

Вставлені компоненти - мовні одиниці, що передають додаткові, побіжні повідомлення, перериваючи основне висловлення за допомогою інтонації вставленості [5, с. 169]. Отже, вставні компоненти виражають суб'єктивну модальність, а вставлені - об'єктивну модальність.

Питання про вставні та вставлені компоненти завжди викликало дискусії. Деякі лінгвісти їх не розмежовують, а розглядають вставлені одиниці в структурі вставних.

Такий погляд довгий час був відбитий у шкільних підручниках. Окремі науковці визначали вставні одиниці як члени речення, проте більшість сучасних мовознавців дотримуються думки, що ці компоненти не пов'язані з жодним членом речення зв'язком узгодження, керування чи прилягання, тому їх варто кваліфікувати як такі, що не пов'язані з реченням граматично, а лише за змістом.

За структурою вставні конструкції - це слова, прийменниково-відмінкові сполуки, словосполучення та речення [1, с. 70]: напевно, мабуть, безсумнівно, звичайно; без сумніву, до речі, на диво, на щастя; на нашу думку, з одного боку; уявіть собі, нічого гріха таїти.

Класифікація вставних конструкцій ґрунтується на їхній семантиці. Виділяють групи за значенням, які:

- виражають ступінь вірогідності повідомлюваного (здається, принаймні, імовірно, нема сумніву);

- передають зв'язок між думками, послідовність викладу думок (з одного боку, по-перше, зрештою, а втім, отже);

- вказують на джерело повідомлення (як кажуть, на мою думку, за висловом …, мовляв);

- виражають емоційний стан мовця, почуття (на радість, соромно сказати, як навмисне);

- позначають характер висловлення, спосіб передачі думок (власне кажучи, іншими словами, між нами, одним словом);

- передають звернення до співрозмовника, активізують його увагу (даруйте, дозвольте, зверніть увагу, майте на увазі).

В основне речення вставні компоненти можуть бути включені двома способами: за допомогою інтонації; за допомогою інтонації та сполучника: Я, сказати правду, нічого про це не знаю; Погода, як мені здалося, була хорошою.

За будовою вставлений компонент може бути словом, словосполученням, простим чи складним реченням, підрядною частиною, поєднанням кількох речень.

На думку М. Каранської, "вставлена частина не піддається класифікації за змістом" [3, с. 165]. Проте В. Ачилова поділяє вставлені компоненти на дві семантичні групи:

- пояснюють, доповнюють, уточнюють основне повідомлення;

- є асоціативними згадками, принагідними зауваженнями [1, с. 73].

Якщо вставні компоненти займають препозицію, постпозицію чи інтерпозицію в реченні, то вставлені одиниці не можуть стояти на початку речення, оскільки містять додаткові до основного речення повідомлення, уточнення, зауваження тощо: Іде Катерина в личаках - лихо тяжке! - і в одній свитині (Т. Шевченко); Ми викликали таксі (так було зручніше).

4. Звертання. Значення та способи вираження

Звертання - інтонаційно виділений компонент речення, що називає істоти чи персоніфіковані предмети, яким адресоване мовлення [5, с. 173].

Звертання виконує апелятивну функцію. У художньому й розмовно-побутовому стилях ця функція поєднується з експресивною, оскільки там звертання виражає не лише звернення до адресата, а й ставлення до нього з боку мовця: Доле, журбо вояцька, хмару цю пронеси (І. Малкович); Ти мені настояна на втечі, втеченько-утечо-течія… (М. Вінграновський).

В українській мові способом вираження звертання є іменник і субстантивні частини мови у формі кличного відмінка: Гей, красуне, озирнись; Перший, перший, я другий!

Звертаннями можуть виступати слова в прямому й переносному значеннях, що означають:

- прізвища, імена, по батькові, прізвиська, псевдоніми людей;

- назви людей за родинними стосунками, соціальним становищем, посадою, званням, титулом, професією, родом занять, національністю, місцем проживання тощо;

- назви міфічних істот, персонажів фольклору, історичних осіб;

- назви явищ природи, рослин, птахів, тварин;

- географічні назви;

- назви абстрактних понять;

- назви конкретних предметів.

Самостійне опрацювання:

1. Поєднання присудка з однорідними підметами.

2. Пунктуація в реченнях з однорідними членами.

3. Відокремлення означень:

а) узгоджені відокремлені означення;

б) неузгоджені відокремлені означення;

в) відокремлені прикладки.

4. Відокремлення обставин.

5. Відокремлення додатків.

6. Відокремлені уточнювальні члени речення.

7. Розділові знаки при вставних і вставлених компонентах.

8. Розділові знаки при звертанні.

9. Порядок слів у простому реченні. Прямий і непрямий порядок слів. Граматичні й емоційно-змістові функції порядку слів у реченні.

азмещено на Allbest.ru