Весільна лексика української південно-бессарабської говірки

The Ukrainian resettlement Southern Bessarabia dialects represent considerable interest for linguistics, because of their functioning in multilingual and multidialectal area more than two hundred years. They also are an important source of observation of dialectal dynamics, language interference, principles of saving archaic and appearing of innovation phenomena. The article deals with the description of wedding ceremony in the Ukrainian dialects spoken in the villages of Southern Bessarabia. The author of this article illustrates a wedding lexicon of one of the Ukrainian dialects of this region on the basis of information of dialectal texts and of questionnaire for «Atlas of the Ukrainian dialects spread between the Danube and the Dniester rivers» with the aim to define more exactly the origin and the place in whole classification of investigating dialect.

The author describes this rite through the prism of dialectal texts gathered from different bearers of this steppe dialect. These texts have an essential advantage over other tools of preservation and ordering of linguistic evidence. It is considered that analysis of dialectal texts opens vistas for a more penetrating and diversified investigation of Southern Bessarabia dialect continuum. The main attention in the article is paid to the description of some components of the wedding ceremony, ritual acts, actions and wedding treats. The diagnostic patterns of wedding ceremony reflecting the cultural identity of dialectal continuum of this Ukrainian region are highlighted. Further investigation of rites and ritual acts nomination of Ukrainian dialects spread in the Southern Bessarabia will give the material for description of areal variation of regional lexis through the prism of traditional culture. Gathered patterns will become the basis of maps for «Multi-lingual atlas of dialects spread between the Danube and the Dniester rivers» which is the main result of scientific project of Izmail State University of Humanities «The description and mapping of the space between the Danube and the Dniester rivers - a new European model of conflict-free interaction of different system languages and dialects».

Key words: the Ukrainian dialect, wedding ceremony, nomination, dialectal texts, Southern Bessarabia.

Обрядова лексика південно-бессарабських говірок неодноразово привертала увагу дослідників (В. О. Колесник, С. І. Георгієва, Н. М. Гончар, Л. Ф. Баранник, О. А. Дакі, Г. А. Черезова, І. Б. Циганок та ін.), адже у цій найдавнішій тематичній групі яскраво відбиваються інтегральні та диференційні елементи різних мовних систем (українських, болгарських, російських, румунських, тюркських), що упродовж двох століть активно взаємодіють на цій території, відтворюються вектори і напрями інтерференційних процесів, мовна динаміка.

Відзначимо, що українські говірки полімовної Південної Бессарабії, досліджені А. М. Мукан,В. П. Дроздовським,Т. П. Заворотною,П. Ю. Гриценком, А. О. Колесниковим, О. О. Мірошниченко, О. А. Дакі та ін., і сьогодні залишаються надзвичайно цікавим та цінним об'єктом спостережень для лінгвістів. Будучи новожитніми, функціонуючи у складній мовній ситуації, вони демонструють поєднання двох різноспрямованих процесів: збереження материнських рис і набуття нових в умовах міждіалектної і міжмовної взаємодії [1, с. 30].

У статті характеризуємо лексику українського весільного обряду одного з найбільших сіл Південної Бессарабії, де компактно проживають українці - Шевченкове Кілійського району Одеської облМ. Делюсто, 2018 Національний склад населення відносно однорідний як для Південної Бессарабії, з суттєвим домінуванням українців. За інформацією виконкому Шевченківської сільради 2012 р., українці становлять 93,5% населення, росіяни - 4,5%, молдовани - 1%, болгари - 0,5%, інші національності - 0,2%. Мовний - ще більш однорідний - український.. Сучасні дослідники вважають цю говірку типовою українською південно-бессарабською, відповідно до класифікації А. О. Колесникова [2; 3], вона належить до домінантних в ареалі мішаних говірок з полідіалектною основою. На думку А. М. Мукан, в ній переважають риси південно-східного наріччя української мови [4]. Власні багаторічні спостереження над цією діалектною мікросистемою [5] та над іншими українськими говірками ареалу переконують не лише в її гетерогенній основі, але й в окремішності, специфічності на тлі інших говірок, що виявляється не лише на мовному, а й на культурному рівнях.

Це підтверджують й оцінки мешканців сусідніх сіл, які, характеризуючи місцевих жителів, вживають, окрім закономірних номінацій (шевченковск'і, карагмец'к'і > від старої тюркської назви села Карамахет, Карагмет `чорний махмет'), й особливі. Так, у селі Трудове по відношенню до осіб жіночої статі зафіксували словосполучення шевбенковс 'ка ^Гапка, походження якого пов'язують з довгими багатими спідницями, про що свідчать і самі мовляни (по дв'ібац'-ат' П ілокПілка - відріз для шиття одягу на всю його ширину [6, т. 6, с. 534]. Для українок Бессарабії відзначено зазвичай 3-7 пілки на спідницю [7, с. 623]. сп'ідбиц'а одба буба // на дв'ібац'-ат' <sup>1</sup>пілок! // і^'ми^ж у т'іх сп'ідниЧц'ах хо'дили), та пихатістю сусідів, а також поширеністю специфічних імен, зокрема жіночого імені Гапка (Гафія). У розташованому поблизу місті Кілія у цій функції спостережено й лексему брус, значення якої в «Етимологічному словнику української мови» подано як `грубіян, нахаба', `незграбний, неотесаний' про людину [8, 268]. Нами зафіксовано такі самооцінки: украбінц'і ми // а то хаХли ми були! / а темпер укрбйінц'і / от // та / це / та^й і тато наш буу хаХол і Мама тоже //.

Мета статті - описати лексику весільного обряду досліджуваної говірки на підставі свідчень діалектних текстів (транскрибованих аналогів фонозаписів діалектоносіїв) та відповідей на спеціально укладену програму до «Атласу українських говірок межиріччя Дністра і Дунаю» [3].

Зауважимо, що подібно до інших українських сіл, весільний обряд тут характеризує тричленна структура: передвесільний етап, власне весільний і після весільний. Перший починався сватанням, проте на відміну від українських сіл інших регіонів України, де на цьому етапі обмежуються перев'язуванням старостів рушниками, в с. Шевченкове ця процедура передбачає й сватання саме по собі - близьке знайомство батьків нареченого та нареченої (пор. запити, договір, заручини, оглядини), які незабаром стануть сватами: заначит' Чран 'ше буу тонкий обичай // ішоу от 'ец / о^т'ец жен 'іха іШоу до н 'еб 'ести із отцами договар'увблис ' на шч':от бвад 'би // на шч':от йаїк'і там будут'/ бакби скабат' / шо приготовил 'ат ' / ну по т'ій ¹мод 'і // постом бере^из вЧремйа назначали уЖе сватавство // і: хобили сва\ти уЖе вторично / і уЖе умест'е // і сва^ти соб іралис ' / ше боййак'і вогіроси реЖали на шч'-от сбад 'би // портом на йабуто неб 'іл 'у назнабалас ' бвад 'ба//. Про день, коли можна засилати старостів, з батьками дівчини попередньо домовлявся батько хлопця. Однак відомо, що це не могли бути понеділок і субота. Старостами обирали родичів жениха, зазвичай батька, дядька, старшого брата, двоюрідних братів. Свататись вони приходили з графином вина та хлібом з сіллю: привходит' бат'ко жен'іха іс Хл'ібом іс бол'ійу // озибайут' н'еб'есту // з грахфинчиком приХодит' жен 'іхаж бат 'ко.

Для перев'язування старостів дівчина заздалегідь самостійно вишивала рушники, а також хустку, якою перев'язувала жениху праву руку вище ліктя. Після перевбазски усі учасники події сідали за стіл та вечеряли, домовлялися про час сватання, а домовившись, пили могорич і розходилися по домівках, жениха додому в рушниках проводжали старости. Цей етап сватання діалектоносії називають ходіння за рушниками: приХодит' бат 'ко іс / ну ісстаробтами // і старости / ну прбход 'ат ' старости і бат 'ко з ним приХодит' // і сбатат ' н 'еиб 'есту // і н 'еиб 'еста збачит' // жеин 'іх по / побад 'і жеин 'іх приб ігайе // бо / або і н 'ет / і жеин 'іх із бими приХодит' // вс 'і при^ход 'ат ' учотир 'ох і з // бат'ко заклибайе в Хату // і воби с 'ідайут ' за ст 'іл так // жеиб 'іх іде з н 'еиб 'естойу / а старости сиІд 'ат ' / ну тоб 'і вже воби с Ж 'іко сбд 'ат' / а вже тоб 'і н 'еив 'еста беред франком йіх попереивбазуйе рушничками і воби йдут' добому // співайут' // бакос' інт'еиЧр'есну б існ 'у співали / шо воби йдут' йіх те / збачиц':а йіх // ну^йак / переивйаХали йіх // ну воби вже таїк і рад 'і // пере11вйаІзали / погуб 'али / набилис 'а йдут ' добому / казати бат'ку й Чматеир'і шо вже н 'еиб 'есту посбатали //. Варто відзначити, що обрядодія ходіння за рушниками поширена саме серед українців Південної Бессарабії [7, с. 627].

Власне сватання відбувалося за тиждень-два після перев'язування старостів. У певний час після обіду жених запрошував батьків нареченої та її хрещених батьків до себе, де на них вже чекали його хрещені батьки та близькі родичі. За спільним столом домовлялися про організацію весілля, придане, подарунки: а тоб'і сба^ид'бу догобар'уиуц':а / коби буде сба^ид 'ба // при^ход 'ат ' т'і бат'би и^т'і^бат'би // мм / с т 'іл готовл 'ат ' // сбатан'а вже / сва^ти це вже / мм / могорич бипиут' і догобар'уйуц' а коби буде сбаид 'ба //.

Після випивання могорибу батьки цілуються, а жених проводжає батьків нареченої додому, а її саму на музики: жеиН 'іх бер н 'еиб'есту і оуд 'ібайец':а беред Ітижн'а табо йак неиб 'іл 'а ше до сбад 'би // оуд 'ібайец ':а з н 'еиб 'естойу іде / ну туби на вубол / на гул 'н 'у чи // до Клуба чи на гул 'н 'у було \ран 'че // іде це / і воби / воба бодит' там / тан Ц'уйе з жен 'іхом //.

Залежно від необхідної підготовки, весілля призначалося упродовж декількох тижнів або навіть місяця після сватання. Воно починалося з випікання короваю та шишок - булочок, які отримали таку назву через те, що їхня верхня частина подібна до зрізаного верху шишки [9, 10; 6, т. 11, 466]. У будинках молодих їх пекли жінки-родичі та сусідки - коробаиниц'і: \ран 'че бубо так / шо сбад бу робили // захоб 'імос 'а в чеитберх / пеиКти шишби //; шишаки пекби // і це н 'еб 'еста йде / шіст' Ід 'евоч 'ек / бружшки / приглаІшон '*і / шишби у рубах небут ' д 'іубата // і побад 'і сгіібайут' ідут' веб 'іл 'нойі // н 'еб 'еста поперд 'і / кобо встр 'івайе вс 'іх ц'ілуйе по сиІл 'і і табіх і взросл 'іх і вс 'іх^вс 'іх у р'ад // а тоб 'і вже б:ечер 'і пригла^шайе на сбаид 'бу //1шишку дабе рцтв 'ен 'ікам //.

Діалектоносії свідчать, що на випікання шишок обов'язково запрошувалися хрещені батьки, тітки та сестри, а починала замішувати тісто тільки щаслива у подружньому житті жінка [9, 10], а в будинку молодого пекли також борону і браник [9, 10], які дарували батькам нареченої, та весільний калач, який дарували батькам жениха. Лексема борона засвідчена і в східнослобожанських говірках [10]. В інших українських південно-бессарабських говірках на позначення весільного хліба зафіксовано також номени лежень `великий продовгуватий хліб з різноманітними прикрасами, який лежав перед молодими на весіллі' (напр., у селі Трудове Кілійського р-ну), дивень `дівчачий коровай' (напр., у селі Пшеничне Саратського р-ну).

Перший день весілля - голобиц'а - субота. Назву пов'язують з лексемою голова, що уособлює початок: буба голобиц'а назибалас 'а // іс^суботи н 'е^иб 'еста хобила уб 'іта / приглашала у^Іс 'іх із друж^шбами на сбад 'бу до бебе // а же^ин 'іх соб і об ':ел 'но хобиу //. Вранці у цей день наречена готує п^|ридане - пілки, занавіски, одяг, рушники, більшість з яких вона сама вишивала - яке складає в сбрин 'у.

Зауважимо, що в українських говірках ареалу із значеннєвим компонентом `придане' зафіксовано і збережено варіанти дзестри (регістри, бестри, зестри), рестра (Ізестра), гіридане, п риски і ':а [11, НМ, 174; 3, к. 88, узаг. к. 7]. Уперше номінації Ідзестра, Ідзестри відбиває «Словник діалектизмів українських говірок Одеської області» А. А. Москаленка [12, с. ЗО] зі значенням `посаг, віно, все майно, крім худоби і грошей'. У словнику В. П. Дроздовського [13] знаходимо: бестри, т. мн., `посаг, віно'. ТС, І дзестри / на дргий ден ' н 'бв 'еста почбнайе прибирти бату свбйіми бестрами // (НР). Збереження й активність цієї лексеми у сучасному мовленні представників українських південнобессарабських говірок підтверджує «Словник українських говірок Одещини» О.

І.Бондаря [14, с. 68], де розширено кількість пунктів регіону з цим словом, зокрема: подано рестри, бестри (у нас буза роб 'ійа / таба бузи бестри / набавники - м. Татар- бунари; насправб'ала бзестр'ів/ шо у сбрин'у ону не ум'ішбайщ'а - м. Татарбунари; с. Кочкувате, Татарбунарський р-н). Уважаємо, що форми на дз з'явилися внаслідок властивого говіркам регіону більшого, ніж у літературній мові, навантаження фонеми дз, яка може тут виступати й у позиції з (дзестри, дзв 'ір) [4].

Досліджуючи українські говірки ареалу, А. О. Колесников відзначив особливості граматичної поведінки субстантивів цієї семантики. Зокрема, вказавши на їхню лакунарність форм числа, як у бік однинності (гіридане, прдан ':а, І дзестра), так і в бік множинності (дзестри, беч 'і, бестри, регістри), та неоднаковий характер варіативності подібних номінацій серед говірок, напр.: гіридане, дбестри (Благодатне, Скриванівка Тарутинський р-н, Трапівка Татарбунарський р-н); придане (Олександрівка, Малоярославець Другий Тарутинський р-н, Мирнопілля Арцизький р-н, Широке, Семенівка, Випасне, Софіївка Білгород-Дністровський р-н, Каланчак, Матроска Ізмаїльський р-н); 'дзестри (Височанське Тарутинський р-н, Нова Царичанка Білгород- Дністровський р-н, Трудове Кілійський р-н, Кам'янське Арцизький р-н); Придане і дзестра (Петрівка, Старокозаче, Удобне Білгород-Дністровський р-н); Придане, дяестра і І дзестри (Чистоводне, Володимирівка Білгород-Дністровський р-н); Придане, дзестри і беч 'і (Миколаївка Білгород-Дністровський р-н); Придане, дзестри і Сестри (Стара Царичанка Білгород-Дністровський р-н, Лиман Татарбунарський р-н); Придане і Сестри (Вільне Білгород-Дністровський р-н, Приморське Татарбунарський р-н, Єлизаветівка Тарутинський р-н); Придане і Сестри 'лахм 'іт ':сС (Приморське Білгород-Дністровський р-н); Придане і дзеіїстри (Новоукраїнка Тарутинський р-н); пріккш ':а і дзеіїстри (Петрівка Тарутинський р-н); дридан а і дзестри (Ганнівка Тарутинський р-н) [2, с. 267].

По обіді до нареченої приходять шість д^ружок, які будуть надалі супроводжувати її на усіх етапах весілля, зокрема співати пісень. Останнє спостережено не в усіх українських говірках ареалу. Так, діалектоносії села Нерушай Татарбунарського р-ну відзначають відсутність цього компонента на весільному дійстві. Старша дружка сидить поряд з нареченою, вона або посаженна мати - набашка -тримає вінець над її головою під час вінчання у церкві. Перед тим, як одягти молоду, мати символічно миє їй волосся, а молодший брат розчісує його.

Після того наречена, яку благословляє мати, разом зі своїми дружками йде селом запрошувати гостей на весілля: ходили по селу // н 'еид 'еста ходила / ну л 'удей кликала н 'еив 'еста // дружш'ки співали / країс 'іво /1дуже 1весело 1було і краб 'іво 1було // йак \ран 'че було //. Спочатку вона запрошує хрещених батьків та родичів, а потім й усіх інших: у суботу вода 1ходит ' по сеибу Кіличе л 'удей знаїкомих свойіх // хто знаїкомий // Кіличе / д 'ітей ц'ілуйе // д 'іти б іжат' уІс 'і / за^мурзан 'і йад'і // а водаж ц'ілуйе йіх уІс 'іх дисто / бо вониж 1хочут ' шоб молода поц'ілубала // в^р'ад бтанут' / молода ц'ілуйе //. Якщо хтось з батьків на момент весілля помер, то молода обов'язково ходила на кладовище: н 'еив 'еста ходила на кбадовишч 'е / крубом // йак немайе дат'ка / вода ходила на кбадовишч'е // кбониц':а дат 'ков 'і це //; у судоту // да / да / деред сІваибойу / деред сІвайбойу сч ас 1ход 'ат' // в нас ісдас йак не^майе бат 'ка й 1матер 'і // 1ход 'ат ' уклон 'ац':а деред дробом //.

Обов'язково молоду благословляють і батьки нареченого: до же^ин'і'^Іха прКходила клодиц':а // ну / бат'кам //.Після запрошення жінка повертається додому, де її зустрічають з іконою, хлібом і сіллю її батьки, сестри, брати.

Після цього наречена з дружками дийут' гіл 'це3. Наречена сідає на кожух на куті по діагоналі напроти пічки, поряд з нею дружки, на стіл кладуть гил 'це, прикрашають його квітами, стрічками, цукерками: цв 'іточки дйажут' і чідл 'айут' / і чідл 'айут' // із болки / із \разн 'іх // йак Іос 'ін 'йу роКтут'/ полинди вс 'акі // отак і маден 'кі пубечки збазуйут' і прКйазуйут' до 1того / до т'іх К ілочок // а здерху / із дамого / кабину і \жита дучочок прКйазуйут' // то тод 'і ізбамуйут' жен 'іхов 'і й н 'ед 'ес т 'і даруйут' // шоб жили і чердона кабина //.

Прикрасивши гіл 'це, усі сідають вечеряти та чекати жениха з боярами - хлопцями, родичами і близькими друзями жениха. Їх теж шість, один з них старший, він, або посажон ':ий бат'ко - надашко, надашул (ми цеж ос '// цедс ' коби жедивс 'а нанашуба були Йубинин / Йібан // із ж'інкойу // були! / були! / хто хот'іу //) - тримає вінець над молодим у церкві, а за столом сидить напроти старшої дружки. Жениха супроводжують і молоді дівчата з рідні, св 'ітилки, які виготовляють з барвінку світильники, в які вставляють запалені свічки, та теж співають на весіллі [9, с. 26]. Жених разом зі своїми боярами також ходить по селу і запрошує гостей на весілля. У його Гільце - велика кругла гілка з вишні, яка символізує багатий рід [9, 23]; обрядове дерево українського весілля, яке прикрашають квітами, ягодами, колосками, стоїть на столі упродовж всього весілля [6, т. 2, 70]. будинку також в'ють гільце, після чого, залишивши його вдома, разом з боярами та світилками, свашками під музику він йде викупляти гільце нареченої: посл'е ¹вечер'і вже вс 'о // молодий ссводіми молодими хдопц'ами / з бодарами / з ¹бубном / з ар^мошкойу / ідут' із дому до н 'ед 'ести // і вс 'і чуЖ 'і / тан'ц 'уйут' холопці д 'іудата вдвор 'і // гуд 'айут' / а у д 'іудат будети придепл'ен 'і / і платочки нОсод 'і або л 'енти // а тод 'і жен 'іха хдопц'і должен 'і ¹викупит ' // пйат'^ш 'іс т ' хдопц'іу і ш 'іс т' д 'іудат // і ор у тдр'ілочк 'і¹совайут ' та ¹совайут ' грш 'і¹хлопці д 'іудатам / о // а д 'іудата не хот'ат ' брат' / д 'іудата т^Іребуйут ' бадац 'ко ¹грошей // а холопці шут^Ікуйут' / або йад'іс ' недодн 'і г^Ірош 'і покдадут' / а то коп'ідок ¹кинут' у та^р'ілку // а д 'іудата н 'е: // подуда води сказали там ^Ідес 'ат' / пйатдац'ат ' / аж подуда не ¹кине так йак сказала друж^шка // тод 'і вже вода оч:іпл 'айе св ій будет і йо^му чіпл 'айе //.

Букет нареченої женихові продає її менша сестра або племінниця. Після цього усі вечеряють, веселяться, танцюють у дворі, а тоді йдуть додому: і тод 'і росдод 'ац':а / молод 'і // д 'іудата йдут' іс ковадл 'ерами іс рми бодарами додому // хто додому / хто куда // а молода / іс же^ин 'іхом остадец':а //. На цьому передвесільний етап завершується.

Саме весілля відбувається у неділю. Вранці до нареченої приходять дружки, жінка, яка допомагає вбратися, і молодий. Після цього молоді зі своїми старостами, дружками, боярами, світилками йдуть до церкви на вінчання. Потім усі обідають у жениха: а тод 'і вже \рано йдут' у 1церкву // в 'ідчайуц':а і йде вже сдайд 'ба до молодого / од ідат' туда // музики г^райут ' / перевдазуйут' // е / дтаршу држшку / Старшого бОйарина // і так вдажут' і1тоже йдут ' // ідут' води в молодого поОб ідали там йак //.

Дорогою діти переливають їм з чашок дорогу на щастя, за що жених дарує їм гроші та солодощі. Біля будинку молодої дружини відбувається перекидання правою ногою відра з водою обома молодими: дороги перелидайут' Ід 'іти іс кружеЖками / а н'і то / в ідр // покдадут' / а води дба молод 'і нодами перединули доду / а тод 'і нодами і наЬад в ідро // чи годтин 'ца чи руб йадий кддайут' у в Шро //.

Погостювавши в молодого, весільна процесія рушає до молодої у такому порядку: молоді, старший боярин з гил 'цем молодого, дружки та бояри. Мати жениха посипає молодих грошима, зерном, цукерками і горіхами. Дорогою знову відбувається переливання водою, а коло будинку перекидання відра з водою. У молодої мати кличе її з подружками до хати, натомість жених з боярами залишається у дворі. Через деякий час заходять старости молодого і починають бесідувати зі старостами молодої. Коли старости домовились, їх кличуть до столу. Попередньо старша дружка під столом поливає їм руки водою, а молода подає рушники. Витерши руки, вони перев'язують один одного через плече, дякують молодій та вертаються до молодого: молода / іде попеиред 'і // додому вже з дружшками // бер дружок іде попеиред 'і / буде там с 'ідат' за ст 'іл / дожиІдат' // а молодий вже сам іде / без дейі // недут ' те гиел'це // йдут ' за ним св ітелди / свашди / старости // поперевдазуван 'і // ідут' за дейу / за ним // приход 'ат ' до / туди до молодойі // молода вже в дат'і сиІдит' / жде з дружшками // молодого вже ведут' у дату // а води стойат' коло порга шоб // йійі ведут' в дату / прс 'ац ':а шоб і йіх повйадали // а ц'і сп ідайут' // а у комор 'і1шолок / та там рушниІк іу дорок // вйаж'іт' / ц'і співайут' свашкивже // тод 'і йдут' у 1хату / перд заклидайут'... повйажут ' іше раз старос^т'іу / сваїшок там // в дат'і вже с 'ідайут' за ст 'іл / вгош4 ':айут' йіх // а тод 'і вже виІход 'ат ' надд ір / гуд 'айут' уІс 'і вже // вс 'і умест 'е вже // дружшки і бодари гуд 'айут ' // до пйати чадоу //.

Після цього відбувається вручення подарунків батькам молодої. Батькові дарують дорону та шапку або сорочку, а матері драник і обов'язково чоботи, під час цього їх пригощають вином або горілкою. Вважають, що боро^|на і п^|раник символізують знаряддя праці [9, с. 43].

Отримавши подарунки, батьки запрошують гостей в хату, усі обідають, а після танцюють і гуляють до п'ятої ранку, після чого відбувається покривання молодих - посвячення їх у сімейне життя. Дві свашки (одна - молодого, а інша - молодої) беруть хустку, розстилають її та покривають молодих таким чином, щоб закрити їх обличчя від гостей. Після свашки тричі цілуються, а потім накидають хустку на плечі молодої: а тоХ 'і вже в пйат' чаХоу заХод 'ат ' у ¹хату // уЖе і друж^шКи / ц'і / чи молоХий / боКари // заХод 'ат ' у Хату молоХу берут ' покриХайут' // виХаз'ат' дв і Ж'інки і плаЖками маХайут' / покриХайут' йійі // тоХ 'і плаЖок накиХайут' на Шийу на Хейі // а воКа Ждит' н 'еХ 'еста вже вс 'а // в^в інок /у Хс 'ому вже сиХит' //.

Після цієї процедури старший боярин ділить весільний коровай, на стіл кладуть гіл 'це молодого, з нього зривають квіти та починають дарувати подарунки: а тоХ 'і вже Кончиц':а оре все // даруйут' л 'уд 'ам / помарки це // там Жому руШник / Жому плаЖок / Жому рубашку // нуУшо таКо / таКо обичай буу // даКут' / угоШ ':айут' йіх //.

У говірці спостережено й процедуру дружшчини - прощання молодіжної громади зі своєю подругою. Під час цієї обрядодії старша дружка пригощає старшого боярина гостинцями, він за це дає їй гроші, а вона у відповідь перев'язує хусткою йому праву руку вище ліктя, п'є з ним могорич і пригощає всіх присутніх. Завершувались дружшчини сумною прощальною піснею [9, с. 43], потім відбувався викуп подушок у сестри, племінниці або хрещениці нареченої: ну тоХ 'і ран 'ше шо // Ж'іки сунХук буу /подуЖки // а подушХи шей так не даХали // стабут '/ н 'еХ 'естина сестричка маХен 'ка коло подушок сп іХайе // а йа X 'ітом ни гуХ 'ала К'ірйачко соб ірала іс / е / Качки іс Хуски сеистр 'і в поХушки // і с тар'ілкойу стобіт' / Кидайте Хрош 'і тоХ 'і оХ:ам поХушку вам // мм / і од 'Мало // о / і тож Жоже ц'іж рже боКари / приглбшон ':і киХайут' там коп'ійКи чи шо // н'е! / н 'е! / оЖо Хикуп за подушКи сеисЖрички // сК'іл 'ки скаХала / с'т'іл 'ки должК 'і бій і дат' //.

Після викупу бояри з криками та свистом забирають придане молодої, складають його на повозку й везуть наречену з приданим до жениха: тоХ 'і вже н 'еХ 'есту заб ірайут ' // виКос 'ат' н 'еХ 'ес т 'і йак ран 'че буХа скрин 'а // бил гард іроп / а тут скорин 'а // виКос 'ат ' ту скорин 'у / поХушки / склаХайут' на п'ідХоду // проХод 'ат ' молоХу вже зс Ухати // вже молоХу заб ірайут' / н 'еХ 'есту // і воКа кружшКа обХ 'іу йійі сЖароста / гХавний обХ 'іу // посаХиу йійі на п'ідХоду вже // вже веХут' до жениХа / оре такойі / робл 'ат ' //. лексика говірка діалект мовний

У будинку молодого розпалюють вогнище, яке символізує очищення, збираються «шмаХит' моло ¹ ду» [9, с. 58]. Молоду жінку роздягають у кімнаті, де спатимуть молоді, свашка дає їй червоні нитки для того, щоб вона прикрасила шишку. Червоний колір вказує на чистоту дівчини. А тим часом всі гості гуляють досхочу.

У понеділок, в обід, у будинках батьків подружжя знову збираються гості. Батьки пригощають їх гарячим вином - кип'яченим вином з додаванням води, перцю і цукру [9, с. 61], смачною їжею, а гості дарують молодим подарунки: а в поне 1 д'ілок у же не1 сут' по дарки // мм / жен 'і Ху й н 'е/в 'ест'і 1 дар'ат' // хто шо Жайе // ран 'шеж 1 було // в_в ів 1 торок у же // той пуд о Жми дару 1 вау / той йаУ ничку дару вау / той 1 гусочку дару вау // той / мм / даруйу то 1 бі корову шо греи 1 бе со Хому //. У цей день молодих також перев'язували матерією: на Жрет'ій ден' це вже саЖо со\бойу / маЖер'ійку прК носили // заки дайут' на жеин 'іха / на о 1 це йак ми вдвох сиди Жо о\дин край маЖер'ійі с 'у ди / а о\дин край на жеин 'іха / о //і це вс 'іХ с 'і кК дайут' переи 1 вйаску / кК дайут' на жеин 'іха / н 'еи 1 в 'есту // з 1 йажут' тут та 1 ко йіх до Жеста // ну оп 1 ш 'ето йа Хнайу / то 1 д 'і / ну та\к і бу ли йа 1 к іс ' стар'і трад 'іц ійі.

Післявесільний етап - четвертий день, вівторок, має назву Кури, день курей і проходить таким чином. У будинках молодих переодягаються дві кумедні пари: чоловіки у жіночий одяг, а жінки - в чоловічий. Переодягнених людей називають циганами, що пов'язано з їх подальшою функцією, адже з мішком вони ходять по домах весільних гостей і крадуть в них курей, з яких ввечері готують смачний борщ: борш^ч' варили // борш^ч ' варили напос Х 'етку // ¹ кури соб ірали посе Х 'і // е / хто гу Х 'ау на ¹ сва^иб і //о /о^уд 'іваКуц':а / мм // поциКан с 'кі /о / ¹йізд 'ат ' соб іраКут' Кури // Кар'ат ' борт у Кечер'і / це вже на кіКці / сКа^Кби //.

Цікаво, що цигани непомітно крали в господарів і якісь речі, зазвичай старе взуття, одяг або речі домашнього вжитку (сокиру, лопату та ін.). Увечері, після застілля, ці подарунки весело роздавали присутнім гостям: та соб ірали // в Кого там обпчішч ':алку / в Кого там лоКату // а тод 'і коКи воКи Кіли Кури / то иім виКосили иак подарки // а воКи / оЦе^ж Наше! / Каше! // і виКос 'ат '1тому лоПату /1тому в 'Шро / в 'іник // а воКа / оК! / Ка оЦе Код 'у шуКаКу // Код 'у шуКаКу вже тІрет 'іи ден ' не 1можу своКо в 'ід^ра наіїти // там кроКат' стаєру дес ' наКшіли / та це / забІрали / да / да //.

У випадку, коли йшла заміж остання донька або одружували останнього сина, молоді мили ноги батькам: а Как у^же КамиК подл 'едн 'іК у бат'Кіу чи дочка чи син // оМийут ' ¹ноги же“'н 'іх і н 'ев 'еста / мм / дат'ков'і й ^мате^ир'і // садовл 'ат ' йіх і ¹мийут ' йім Коги // а дат'ко й ¹мати там уЖе на / вс 'іх должК 'і там чи по поло^Ітенц'о^ув 'і маКен 'кому чи / по шахточку вс 'ім гос Ж 'ам // да! / да! // накидайут' на плеКе // кінец' це вже // вс 'іх / поод:аКау / поже^ниу //.

Пізно ввечері, побажавши молодим та їх батькам здоров'я та щастя, гості розходились по домівках. Це був кінець весільного обряду.

Отже, як бачимо, весільна терміносистема говірки с. Шевченкове Кілійського району Одеської обл. має багато інтегральних елементів з іншими південно-бессарабськими українськими говірками (скриня, бояри, дружки, головиця, виття гільця, шишка, коровайниці), разом з тим, зафіксовано й диференційні номінації (ходіння за рушниками, борона, праник, дружчина, шмаління молодої), що дозволяють конкретизувати генетичні складники цієї говірки або є результатом міжмовних та міждіалектних контактів (нанашка, нанашул, дзестри).

Література

1. Колесников А. О. Морфологія українських говірок межиріччя Дністра і Дунаю: автореф. дис. на здобуття. наук. ступеня докт. філол. наук: спец. 10.02.01 «Українська мова» / А. О. Колесников. - К., 2015. - 38 с.

2. Колесников А. О. Морфологія українських південнобесарабських говірок: генеза і динаміка: [монографія]; відп. ред. П. Ю. Гриценко. - Ізмаїл: «СМИЛ», 2015. - 676 с.

3. Колесников А. О. Атлас українських говірок межиріччя Дністра і Дунаю / А. О. Колесников. - Ізмаїл: ІРБІС, 2016. - 168 с.

4. Мукан А. М. Українські наддунайські говірки. Фонетико-граматичні особливості: дис.... кандидата філол. наук: 661 / Мукан Агафія Михайлівна. - Глухів, 1960. - 291 с.

5. Делюсто М. Українська наддунайська говірка: збірник діалектних текстів: [навч. посібник] / М. Делюсто. - Ізмаїл: СМИЛ, 2016. - 196 с.

6. Словник української мови / Білодід І. К. та ін.: [в 11 томах]. - К.: Наукова думка, 1970-1980.

7. Буджак: историко-этнографические очерки народов юго-западных районов Одесщины. / Ред. А. И. Кисе, А. А. Пригарин, В. Н. Станко. - Одесса: PostScriptUm - СМИЛ, 2014. - 744 с.

8. Етимологічний словник української мови: в 7 т. - Т. 1. - К.: Наукова думка, 1982. -634 с.

9. Смаль К. Просили батько, просили мати / К. Смаль, В. Шаргородська. - Чернівці: Зелена Буковина, 2005. - 144 с.

10. Магрицька І. Словник весільної лексики українських східнослобожанських говірок (Луганська область). - Луганськ: Знання, 2003. - 172 с.

11. Атлас української мови: в 3 т. - Т. 3. Слобожанщина, Донеччина, Нижня Наддніпрянщина, Причорномор'я і суміжні землі. / ред. тому А. М. Залеський, І. Г. Матвіяс. - К.: Наук. думка, 2001. - 266 с.

12. Москаленко А. А. Словник діалектизмів українських говірок Одеської області. До IV Міжнародного з'їзду славістів / А. А. Москаленко. - Одеса: Вид-во Одеського пед. ун-ту, 1958. - 78 с.

13. Дроздовський В. П. Українські говірки Бессарабського Примор'я (на матеріалі обстеження Саратського, Татарбунарського та Білгород-Дністровського районів Одеської області): дис.... кандидата філол. наук: 661 / Дроздовський Володимир Петрович. - Одеса, 1962. - Ч. II. Додатки - 244 с.

14. Словник українських говорів Одещини / гол. редактор О. І. Бондар. - Одеса, 2011. - 223 с.

Размещено на Allbest.ru