Амбівалентність використання самоцитування у політичному тексті

Політичний наратив має на меті не тільки поінформувати громадян щодо політичної стратегії та досягнень оратора, а й вплинути на настрій аудиторії, спонукати її до потрібних дій, сформувати конкретний кут зору, а іноді навіть й деформувати уявлення людей про сучасну соціально-політичну картину. Є безліч інструментів прямого та прихованого впливу, що використовуються фахівцями для досягнення певних цілей.

У представленій роботі досліджується таке явище сучасних політичних текстів, як самоцитування, що водночас є маніпулятивним інструментом та показником обмеженості промовця.

Постановка проблеми. Створення якісного політичного тексту потребує неабиякого професійного підходу, адже від цього залежить не просто встановлення контакту між звичайними оратором та аудиторією, а між владою країни та її населенням. Тому важливо розуміти, які саме інструменти є запорукою вдалого комунікативного акту, а які руйнують його та призводять до погіршення іміджу політика.

У дослідженні розглянуто тексти промов Президента України Петра Порошенка та звернено увагу на наявність у них самоцитування, проаналізовано коментарі масової аудиторії та зроблено висновки щодо доречності використання самоцитування або зловживання ним.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Вивчення політичних текстів та особливостей їх написання перебувають у фокусі уваги багатьох учених. До питання сутності політичного наративу та його ролі в житті держави зверталися такі науковці, як Г. Почепцов [1] та Г. Золотова [2]. Проблема самоцитування стала предметом дослідницької уваги В. Андрущенко [3].

Мета статті - виявити рівні самоцитування в промовах сучасних політичних діячів (на прикладі промов Петра Порошенка), визначити недоліки та переваги самоцитування в політичних текстах виступів на основі реакції суспільства.

Об'єкт дослідження - тексти промов Петра Порошенка.

Методи дослідження. Обрані тексти політичних промов проаналізовано щодо наявності в них самоцитування та загальної кількості звернень політика до попередніх висловлювань. Розглянуто реакцію суспільства та мас-медіа на явище самоцитування. Під час дослідження було використано такі теоретичні та емпіричні методи: системно- структурний, аналітико-синтетичний та типологічний, завдяки яким вдалося виявити особливості самоцитування у текстах різних видів. З метою аналізу текстів політичних промов, реакції ЗМІ та відгуків читачів було застосовано контент-аналіз.

Результати і обговорення

Матеріалом для проведення дослідження було обрано виступи Петра Порошенка: Виступ Президента під час урочистого заходу «Парад військ» з нагоди 26- ої річниці Незалежності України та Виступ Президента України на урочистому зібранні з нагоди Дня Соборності України та 100-річчя проголошення незалежності УНР. Такий вибір обумовлено скандальністю цих виступів у ЗМІ саме через наявність самоцитування.

Яскравою ілюстрацією вище зазначеного є те, що самоцитування є елементом так званого «псевдотексту». Такий текст - позбавлена значення складова мови, що покликана заповнити потік мовлення та позбавлена інформативності. Єдина функція псевдотексту - створення тавтології, що виступає в ролі аргументації, яка звертається не до процесу мислення, а до пам'яті, витягуючи з неї певну ідею та дублюючи її. Таким чином, самоцитування має на меті закріпити конкретну істину, створити відчуття стабільності в розумі людини та враження передбачуваності політичної кампанії та дій політика. З точки зору моралі така особливість політичного тексту характеризує його негативно, з іншого ж боку - це потужний інструмент впливу. самоцитування політичний текст наратив

Самоцитування також певною мірою слугує для підтримки іміджу оратора, створюючи ілюзію щодо його авторитетності: показує стабільність і єдиний вектор політичної діяльності, незламність поглядів політика, неодноразово підтверджує його досягнення та здобутки, відвертаючи увагу від помилок, підвищує рівень відшукуваності в Інтернеті за запитами та загальний рейтинг популярності. Водночас, якщо надмірно вдаватися до самоцитування, аудиторія може сприйняти це як відверту самозакоханість або марнославство, нездатність віднайти потрібні слова та відсутність новизни, тобто повну стагнацію та недієвість.

Аналіз обраних промов Петра Порошенка засвідчив застосування більше тавтологічних фраз та висловів, ніж прямого самоцитування. Наприклад, «російська агресія/агресія Росії». За смислом це тавтологія, з промови у промову Президент оперує подібними фразами-шаблонами, але вони не є самоцитуванням та не засвідчують зловживання ним. Однак саме в зазначених виступах було допущено відверте самоцитування: на урочистому зібранні з нагоди Дня Соборності України та 100-річчя проголошення незалежності УНР Петро Порошенко майже дослівно повторив цілий абзац, що не могло не спровокувати бурхливу реакцію ЗМІ та аудиторії. Наведемо уривки з виступів:

«Нарешті, я впевнений і в тому, що нам вистачить розуму і сил, щоби політичну боротьбу всередині країни утримувати в межах європейських стандартів цивілізованих стосунків влади та опозиції. Щоби ворог не зміг підірвати нас із середини. Щоби «п'ята колона» і не думала підняти голови. Щоби отаманщина не руйнувала основ державності» [4].

«Я переконаний, нам вистачить розуму і сил, щоби політичну боротьбу всередині країни утримувати в межах європейських стандартів стосунків влади та опозиції. Це потрібно для того, щоби ворог не зміг підірвати нас із середини; щоби п'ята колона не підняла голови; щоби отаманщина не руйнувала основ державності і демократії» [5].

Самоцитування - інструмент маніпулювання, використання якого завжди має певний ризик, урегульоване та обачне звертання до нього допомагає досягти поставленої комунікативної мети, позитивно вплинути на ефективність політичної промови та імідж політика. Зловживання самоцитуванням призводить до негативних наслідків. Так, реакція аудиторії щодо «копіпасту» в промовах політика була однозначною. Передусім, на «копіпаст» звернув увагу журналіст Денис Рафальський, а потім вже й інші ЗМІ скористалися шансом доповісти, що Олег Медведєв, автор промов, вдався до самоцитування.

Проаналізувавши реакції читачів, самого журналіста та чотирьох інформаційних порталів в Інтернеті, що висвітлювали скандал, бачимо: 66,7% негативних коментарів, 20% - нейтральних, та тільки 13,3 % - на захист, тобто позитивних (наприклад: «Ну добре, повторені деякі звороти - дійсно, нема заперечень. А в чому проблема? Чи це плагіат, у когось вкрадений? Ніби ж ні. Чи може текст неправильний. Попри те, що сам завжди говорю експромтами, але деякі власні фрази часом повторював, коли вони мені самому до душі припадали»). Підсумовуючи варто сказати, що аудиторія вкрай критично висловилась щодо висвітленої ситуації, що мало наслідки у вигляді чорного піару, а обговорення скандалу серед населення тривало не один тиждень.

Отже, використання самоцитування та повторювань має позитивний ефект, коли здійснюється під суворим контролем, що унеможливлює зловживання, особливо, якщо мова йде про політичні виступи та наукові роботи. На відміну від наукового середовища, де самоцитування знаходиться під контролем, на соціально-політичній арені контроль за цим явищем можливий тільки з морально-етичних позицій.

Висновки